Памфлети Хвильового «Камо грядеши» вперше друкувалися в літературному додатку газети «Вісті ВУЦВК» — «Культура і Побут» ч.ч. 17. 20 і 23 з квітні-червні 1925. В тому ж році вони вийшли окремою книжкою: КАМО ГРЯДЕШИ. Памфлети. В-во «Книгоспілка», 1925, 63 стор.

«Камо грядеши» — публіцистичний твір, яким започаткувалася знаменита літературна дискусія 1925–1928 рр. Письменник піднімає тут низку актуальних питань щодо розвитку літератури і мистецтва, засуджуючи примітивні і провінційні погляди на творчу діяльність як на слугу народу і партії. Під «просвітою» Хвильовий розуміє не одноденне колишнє культурно-освітнє масове товариство, що провадило корисну освітню працю серед широких і часто неписьменних мас, а поняття обмеженої провінційности, що не бачить різниці між суверенною мистецькою оригінальною творчістю і працею по ліквідації елементарної неписьменности. Цим своїм поняттям «просвіти» Хвильовий хоче віддати також комплекс свідомої самообмежености, яка не прилучається до світової культури і боїться також очолити суверенні вимоги всебічного розвитку нації. Засуджуючи масовізм організації селянських письменників «Плуг» (голова С.В. Пилипенко), Хвильовий протиставить йому Миколу Зерова, блискучого літературознавця професора Київського університету, лідера групи неокласиків, яку ЦК партії засудив як буржуазну.

Хвильовий М. Думки проти течії: памфлети / Микола Хвильовий. – Харків : Держ. вид-во України, 1926. – 123, [2] с.

Представлено перше та єдине прижиттєве видання циклу памфлетів українського письменника, одного з основоположників пореволюційної української прози Миколи Хвильового (справжнє ім'я Микола Григорович Фітільов; 1893–1933). Наведені твори сконденсували в собі всю багатоманітність думок та ідейних шукань періоду літературної дискусії в Україні 1925–1928 років. Йшлося не тільки про літературу, а й про культуру та ідеологію, про самобутність та незалежність української нації. Памфлети Хвильового викликали гостру реакцію критики, а сам автор опинився під пильною увагою органів безпеки.

Книга «Україна чи Малоросія» Миколи Хвильового насправді являє собою памфлет, створений у 1926-му році. Він став результатом літературної дискусії, у якій автор також брав участь. На той час твір Хвильового був занадто скандальним і провокаційним, тому його забороняла цензура. І лише деякі уривки цитувались окремими критиками, серед яких був і А. Хвиля.

То про що ж таке гучне у своєму творі говорив письменник? Він висловлював власні думки, розмірковуючи про долю України, про її майбутнє, про те, яке життя може чекати людей.

Звісно, автор писав у звичній для себе манері, а він був майстром психологічної драми, тому розкривав читачам характери персонажів так, що можна було легко зрозуміти, яких людей він описує. Також характерні для його творчості романтизм та імпресіонізм, які роблять текст легшим, доступнішим.

Виразне притчеве звучання має психологічна новела «Сентиментальна історія», в якій Микола Хвильовий порушує актуальну тему знецінення загальноприйнятої моралі в новому суспільстві. Головна героїня твору Б'янка, щиро захоплена революційними перетвореннями, в огні яких загинув її старший брат. Але швидко вона переконалася, «що прийшла якась нова дичавина і над нашою провінцією зашуміла модернізована тайга азіатщини». Б’янка відчуває себе не такою, як всі, бо вона зберігає свою дівочу цноту, що стає предметом насмішок зі сторони інших людей. Новела може бути прочитана як життєпис втраченого покоління, трагічна історія безнадійних пошуків втраченого часу.

Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуально сті і в наш час.

Укладач Юрій Винничук.

Золоті рядки української поезії. Розстріляне Відродження. (збірка)

djvu (2.7 МБ)

Розстріляне Відродження — це назва трагічного періоду, який пережила вітчизняна культура в 30-ті роки XX століття. Понад двісті поетів, прозаїків, перекладачів, літературних критиків, літературознавців, викладачів, театральних діячів стали тоді жертвами сталінського режиму. Сьогодні їхня творча спадщина повертається до нас.

До видання ввійшли вірші поетів Розстріляного Відродження - Володимира Свідзінського, 

Михайла Драй-Хмари, 

Миколи Зерова, 

Михайля Семенка, 

Миколи Хвильового, 

Євгена Плужника, 

Олекси Влизька.

Видання розраховане на широкий загал шанувальників українського слова.