Рекомендація для батьків майбутнього ПЕРШОКЛАСНИКА

«Наше завдання не в тому, щоб зробити себе необхідними нашим дітям, а навпаки, у тому, щоб допомогти їм навчитися, по можливості скоріше, обходитися без нас».

(К. О. Конраді)

Прихід до школи є переломним моментом у житті дитини. Адже відбувається перехід до нового способу життя і умов діяльності, нового положення в суспільстві, нових взаємин як з дорослими, так і з однолітками. Треба врахувати, що відмінна риса положення школяра полягає в тому, що навчання є відтепер для нього обов'язковою діяльністю. І дитина повинна знати, що за неї вона несе відповідальність перед учителем, школою, сім'єю. Відомо, що якість навчальної роботи школяра оцінюється вчителем, і ця оцінка впливає на ставлення до нього оточуючих: батьків, однокласників.Безумовно, всі діти зазнають труднощів при адаптації до нових умов навчання і виховання. Треба врахувати, що навчання в школі може викликати деякий дискомфорт для психічного здоров'я школяра. Це пов'язано, по-перше, з певними стресовими станами, яким піддається школяр (залежно від індивідуальних особливостей це можуть бути: постійні критичні зауваження на адресу дитини, що викликають страх приниження; обмеження в часі, що приводить до страху не встигнути виконати завдання у відведений час тощо). По-друге, з великою кількістю інформації, що пропонують переробити школяреві (часто не з огляду на його вікові та індивідуальні особливості). По-третє, нераціональна організація виконання домашнього завдання вдома (дитина не встигає відпочити, відновити сили, внаслідок чого виникає постійний стан втоми і загальмованості). Таким чином, діти напружені як психологічно (невизначеність, тривога, відчуття дискомфорту та ін.), так і фізично (новий режим дня, підвищені навантаження та ін.). Це часто приводить до певних наслідків, що у першу чергу позначається на процесі навчання. Тому в цей період від батьків потрібна певна як моральна, так і психологічна підтримка в процесі адаптації.Батькам майбутнього першокласника необхідно врахувати, що саме психологічна готовність до навчання забезпечує адаптацію дитини до школи. Слід зазначити, що позитивно впливає на адаптацію:своєчасність переходу від гри до навчання;відвідування дошкільної установи, а, отже, наявні навички спілкування з однолітками;правильне виховання в сім'ї;усвідомлення дитиною свого положення школяра, а також підготовка до школи з боку батьків, що полягає у посиленні особистісного значення навчання в школі;у постановці певних пізнавальних завдань перед дитиною;у підготовці до можливих проблем, що виникають у процесі навчання, а при цьому підкреслюється, що наполегливість і працьовитість допоможуть у подоланні цих труднощів.Перші місяці навчання дитини викликають багато запитань у батьків. Одне із найпоширеніших з них: як же допомогти дитині в навчанні? Як привчати до самостійності при виконанні домашнього завдання?

Психологи вважають, що батьки, у першу чергу, повинні запам'ятати наступні правила:

1. Визначити час спільної взаємодії дитини з дорослими (наприклад, 1 — 1,5 години з дитиною активно співпрацює дорослий, а потім дитина працює якийсь час самостійно). При цьому треба врахувати, що, по-перше, поступовий час активного співробітництва скорочується а час самостійної роботи збільшується, а, по-друге, тривалий час виконання уроків виснажує сили дитини і у неї втрачається позитивна мотивація.

2. Необхідно батькам знати темп роботи своєї дитини, щоб вона могла працювати в оптимальному для неї темпі. Завдання батьків — підтримувати цей темп (наприклад, повільне для дитини виконання завдання «розхолоджує» дитину, а швидке — створює нервозну обстановку, і служить причиною швидкого стомлення).

3. Часто школярам потрібна не стільки допомога з якому-небудь предмета, скільки допомога в поточній навчальній ситуації. Батькам треба «розглянути», у чому полягає їхня допомога.

4. При допущенні помилки дитиною дорослий повинен зробити так, щоб дитина сама знайшла цю помилку, а не вказувати на неї. Для того, щоб допомогти дитині знайти свою помилку, дорослий повинен спростити завдання, вирішивши яке дитина змогла б самостійно виявити і виправити свою помилку.У той же час батьки повинні враховувати свої особливості, які можуть «нашкодити» дитині при адаптації до школи:- У швидкої і рухливої матері буде викликати роздратування повільна дитина: «Швидше!».

Дитина поспішає, квапиться і знову помиляється. У цьому випадку матері слід запастися терпінням і підлаштуватися під темп роботи дитини.- Якщо у сім'ї по відношенні до когось із членів сім'ї використовується агресивно-диктаторський стиль відносин, то він проектується на дитину. Це приводить до страху в дитини бути покараною і ображеною.- Якщо батьки перебувають в розлученні, то матері необхідно утриматися від коментарів на зразок: «Ти такий неповороткий, як і твій батько». Таке відношення може викликати почуття неповноцінності в дитині.- У завжди незадоволених всім батьків росте тривожна дитина, якау всьому невдоволенні батьків бачить свою провину.Б. С. Волков виробив загальну стратегію поводження батьків з метою допомоги дітям для їх більш успішного навчання. Для цього батьки повинні:встановити стосунки з дітьми, що характеризуються теплотою, турботою та любов’ю;вивчити реальні можливості своєї дитини і вселяти в них віру в успішність своїх дій;спонукати дітей до виконання не тільки шкільних, але й додаткових завдань;контроль за дітьми повинен бути авторитетним (як прояв батьківської уваги);підтримувати і стимулювати інтерес дітей до пізнання, обговорювати разом з ними прочитані книги, обговорювати різні інтелектуальні та пізнавальні проблеми;уміти вислуховувати дітей, подавати приклад доброзичливого спілкування.Психологічна напруженість проходить через півтора-два місяці. Якщо дорослий, який перебуває поруч, спокійно і планомірно здійснює режимні моменти, надає правильну, у тому числі й психологічну, допомогу дитині, то її напруженість падає. А зняття психічної напруги стабілізує й фізичний стан дитини. Вона уникає перевантажень, стомлення, зниження працездатності. Крім того, прагнення до позитивних взаємин з дорослими організовує поводження дитини: вона зважає на їхні думки та оцінки, намагається виконувати правила поведінки.

Поради психолога

Дуже важливо, щоби батьки пам’ятали про те, що, обговорюючи з дитиною її поведінку, вони повинні намагатись підкреслити, що взагалі задоволені дитиною як особистістю. Це можна зробити, кажучи: «Ти припустився декількох помилок, але подивись, як ти…». Цим протиставленням батьки дають дитині зрозуміти, що помилки робити можна, але їх більше цікавлять успіхи дитини, а не її помилки.

Батьки повинні користуватись тими словами, які працюють на розвиток «Я-концепції» та почуття адекватності дитини. Протягом дня батьки мають декілька можливостей для створення в дитини почуття власної корисності й адекватності. Один шлях полягає в тому, щоби продемонструвати дитині ваше задоволення від її досягнень або намагань. Інший шлях — навчити дитину справлятися з різними задачами. Цього можливо досягти, створивши в дитини установку «Ти можеш це зробити».

Отже уникайте, остерігайтесь деяких невдалих реплік на адресу своїх дітей. Аналізуйте свої дії та щовечора пригадуйте, скільки разів ви сказали дитині:

• я зайнята;

• подивися, що ти наробив;

• не говори так швидко;

• це треба робити не так;

• неправильно;

• коли ж ти навчишся?!;

• скільки разів я тобі казала;

• ні, я не можу.

Уникаючи цих реплік, ви зможете підтримати свою дитину, додаючи їй упевненості, що ви до неї небайдужі.

Якщо навіть дитина і недуже успішно справляється з чим-небудь, батьки повинні дати їй зрозуміти, що їх почуття по відношенню до дитини не змінились.

Корисними можуть бути такі висловлювання:

• Мені було би дуже приємно спостерігати за тим, що відбувається!

• Якщо щось трапиться не так, як тобі хотілось, для тебе це було добрим уроком.

• Усі ми люди, і всі ми робимо помилки. Врешті-решт, виправляючи свої помилки, ти теж учишся.

Для того щоби показати віру в дитину, батьки повинні мати мужність і бажання зробити наступне:

• забути про минулі поразки дитини;

• допомогти дитині набратися впевненості в тому, що вона справиться з поданою задачею;

• дозволити дитині почати «з нуля», спираючись на те, що батьки вірять в неї, в її здібності досягти успіху;

• пам’ятати про минулі успіхи та повертатись до них, а не до помилок.

Дуже важливо піклуватись про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це буде вимагати від батьків деякої зміни вимог до дитини, але справа того варта. Треба чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і підсилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.

Отже, для того, щоби підтримати дитину, необхідно:

1. Спиратись на сильні сторони дитини.

2. Уникати підкреслення невдач дитини.

3. Показувати, що ви задоволені дитиною.

4. Уміти та бажати демонструвати любов до дитини.

5. Уміти допомогти дитині поділити великі завдання на більш мілкі, такі, з якими вона може впоратись.

6. Проводити більше часу з дитиною.

7. У взаємовідносинах з дитиною активно використовувати гумор.

8. Знати про всі спроби дитини, які вона здійснила, щоби впоратись із завданням.

9. Уміти взаємодіяти з дитиною.

10. Дозволяти дитині самій розв’язувати проблеми там, де це можливо.

11. Уникати дисциплінарних заохочень і покарань.

12. Приймати індивідуальність дитини.

13. Проявляти емпатію (розуміння відношень, почуттів, психічних станів іншої особи) і віру у вашу дитину.

14. Демонструвати оптимізм. Існують слова, які підтримують дитину, і слова, які руйнують її віру в себе.

Наприклад, слова підтримки:

• Знаючи тебе, я впевнений, що ти все зробиш добре.

• Ти робиш це дуже добре.

• У тебе є деякі думки з приводу цього. Чи готовий ти почати?

• Це серйозний виклик, але я впевнений, що ти готовий до нього.

Слова розчарування:

• Знаючи тебе і твої здібності, я гадаю, ти зміг би зробити це набагато краще.

• Ти міг би зробити це набагато краще.

• Ця ідея ніколи не зможе бути реалізована.

• Це для тебе занадто складно, тому я сам це зроблю.

Батьки часто плутають підтримку з похвалою та нагородою. Похвала може бути та не бути підтримкою. Наприклад, дуже щедра похвала може здатись дитині невідвертою. В іншому випадку вона може підтримати дитину, яка вважає, що не відповідає батьківським очікуванням.

Підтримка базується на тому, щоби допомогти дитині відчути свою потрібність. Різниця між підтримкою та нагородою визначається часом та ефектом. Нагорода звично видається дитині за те, що вона зробила дещо дуже добре, або за її досягнення в певний період часу. Підтримка, на відміну від похвали, може надаватися за будь-якої спроби або невеликого прогресу.

Коли я виявлю задоволення від того, що робить моя дитина, це підтримує її та стимулює продовжувати справу або робити нові спроби. Вона отримує задоволення від себе.

Підтримувати можна за допомогою:

• окремих слів («добре», «акуратно», «прекрасно», «чудово», «вперед», «продовжуй»);

• висловлювань («Я пишаюсь тобою», «Мені подобається, як ти працюєш», «Це дійсно прогрес», «Я задоволений твоєю допомогою», «Дякую», «Усе іде чудово», «Добре, дякую тобі», «Я задоволений, що ти в цьому приймав участь», «Я задоволений, що ти намагався це робити, хоча все вийшло зовсім не так, як ти цього очікував»);

• дотиків (поплескати по плечу; доторкнутись до руки; м’яко підняти підборіддя дитини; наблизити своє обличчя до її обличчя; обійняти її);

• спільних дій, фізичної взаємодії (сидіти, стояти поруч з дитиною; м’яко вести її; гратися з нею; слухати її; їсти разом з нею);

• виразу обличчя (посмішка, підморгування, кивок, сміх).

Дитина — це не просто інша людина, це — зовсім інший психологічний простір, якісно відмінне світосприйняття. Тому дуже важливо батькам при навчанні дітей у першому класі дотримуватись певних правил (бо відомо, що початок — то половина справи), щоб зберегти психічне здоров’я дитини, реалізуючи її творчі здібності.

• Любіть дитину. Не забувайте про тілесний контакт із дитиною. Знаходьте радість у спілкуванні з нею. Дайте їй місце в родині.

• Нехай не буде жодного дня без прочитаної разом книжки (день варто закінчувати читанням доброї, розумної книги).

• Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Кожного дня цікавтесь її справами, труднощами, проблемами, переживаннями, досягненнями.

• Заохочуйте, створюйте умови, дозвольте дитині малювати, розфарбовувати, вирізати, наклеювати, ліпити, працювати з конструктором.

• Відвідуйте з дитиною театри, музеї (достатньо одного залу, щоб не втомлювати, поступово за декілька разів оглядаючи всю експозицію), організовуйте сімейні екскурсії містом, населеним пунктом, селом.

• Віддавайте перевагу повноцінному харчуванню дитини, а не вишуканому, дорогому одягу.

• Обмежуйте перегляд телепередач до 30 хвилин на день, регламентуйте роботу біля комп’ютера, віддаючи перевагу обов’язковій прогулянці на свіжому повітрі.

• Привчайте та спрямовуйте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці (підтримуйте бажання та ініціативу дитини допомогти вам).

• Не робіть із дитини лише споживача, виконавця, байдужого спостерігача, нехай вона буде рівноправним членом родини зі своїми правами та обов’язками.

І останнє — дорослі повинні забути про насилля відносно дітей. Хай його місце займає любов та взаємне порозуміння! У 1978 році, отримуючи премію, всесвітньо відома шведська дитяча письменниця Астрід Ліндґрен (вона автор «Пеппі Довгапанчоха», «Ронні — дочка розбійника», «Расмус», «Карлсон, який живе на даху», «Міо, мій міо» та інших. Коли писалася ця книга, прийшло сумне повідомлення, що 28 січня 2002 року вона залишила цей світ на 94-му році життя. Вона до останніх днів своїх належала не світу «дорослих дядь і тьоть», а світу дитинства) виголосила промову: «Я хочу поговорити про дітей… Скільки дітей отримали свої перші уроки насилля від тих, кого любили, — від власних батьків — і потім понесли цю «мудрість» далі, передаючи її із покоління в покоління!…

Для тих, хто кричить про необхідність «твердої руки», я хочу розповісти історію, яку почула від однієї літньої дами. Коли вона була молодою мамою, люди вірили, що без різки гарної людини не виховаєш, — вірніше, сама вона в це не вірила, але одного разу її маленький син провинився, і їй здалося, що він уперше в житті заслуговує того, щоб його добре висікли. Вона наказала йому піти і самому зірвати різку. Хлопчик пішов і довго не повертався. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: «Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш в мене кинути». Тут мати теж розплакалась, тому що раптом побачила все очима дитини. Дитина, мабуть, розмірковувала: «Мама хоче зробити мені боляче, для цього і камінь підійде»…

Потім вона поклала камінь на кухонну поличку, де він і залишився лежати як постійне нагадування про обіцянку, яку вона дала собі в той момент, — ніякого насилля!..

Непогано було би нам усім покласти на кухонну полицю невеличкий камінець як нагадування дітям і самим собі — ніякого насилля!..».

Дорослій людині інколи важко знайти порозуміння з дітьми саме тому, що вони існують у різних системах цінностей, значень, настроїв. Отже, шановні батьки, пам’ятайте про це! І останнє, про що не варто забувати: психічне здоров’я ваших дітей у ваших руках. Частіше покладайтесь на свою любов та інтуїцію, розв’язуйте свої власні проблеми не за рахунок психічного здоров’я власних дітей, а при необхідності звертайтеся за допомогою до психолога або психотерапевта.

Що повинен знати майбутній першокласник

1. Домашню адресу та телефон, № школи.

2. П.І.Б. батьків, місце роботи, посаду.

3. Шлях від дому до школи і назад.

4. Знати і виконувати Правила дорожнього руху, вміти поводити себе на вулиці, в школі.

5. Чітко відповідати на запитання дорослих.

Необхідні речі для навчання у школі:

1. Прописи для письма і математики(закуповуються централізовано)

2. Зошити (в косу лінію, в клітинку)

3. Папка для зошитів

4. Пенал

5. Кулькові ручки (синя)

6. Лінійка

7. Простий олівець

8. Гумка

9. Набір кольорових олівців, фломастерів

10. Альбом для малювання

11. Фарби (бажано гуаш)

12. Пензлі для фарби та клею

13. Ножиці

14. Клей

15. Набір кольорового паперу

16. Набір кольорового картону

17. Пластилін

18. Спортивна форма, спортивне взуття

19. Змінне взуттяШкільна форма є обов’язковою!

Індивідуально придбана форма не суперечить вимогам школи! У школі заохочується практичність, охайність, індивідуальність!