Стрес. Реакція мозку на загрозу.

Стрес –  це неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію чи подразник ззовні. Загалом стрес - це нормальна реакція людини, захисний механізм нашого організму. Виникнення стресу означає, що людина включилась в певну діяльність, спрямовану на протидію небезпечним для неї впливам. Під час стресу глобальні фізіологічні, біохімічні зміни в організмі, спрямовані на мобілізацію захисних сил та адаптацію до ситуації.

Ганс Сельє поділив стресову реакцію на три стадії:

1.     Стадія тривоги.

2.     Стадія резистентності.

3.     Стадія виснаження

На першій стадії, при появі подразника організм відчуває тривогу, включається мобілізуюча функція. З часом  психіка слабне та їй стає не комфортно. Якщо стресор сильний, то вже на стадії тривоги жива істота може загинути (сильний переляк може призвести до зупинки серця).

Ми вчимося жити зі стресом, звикаємо до нього і якщо адаптаційних ресурсів в організмі достатньо, настає черга стадії резистентності. На цьому етапі ознаки тривоги практично відсутні, рівень опірності організму підвищується, активізується розумова діяльність, мобілізуються воля, бажання подолати обставини. Людина адаптується.

Якщо чинник стресу сильний, він не зменшується й не зникає, то психіка входить у стадію виснаження. Це може призвести навіть до летальних випадків.

Американський нейрофізіолог Пол МакЛін (Paul D.MacLean)  запропонував триєдину модель головного мозку. За його теорією, людський мозок складається з трьох частин, насаджених одна на іншу і містить:

Ø  Рептильний мозок (ретикулярний комплекс)

Ø  Емоційний мозок (лімбічна система)

Ø  Візуальний мозок (кора головного мозку, неокортекс)

  1.       Рептильний мозок (древній мозок) — найдавніший, існує 100 млн. років і є еволюційним розвитком стовбуру мозку. За будовою він ідентичний мозкові рептилій. Рептильний мозок в людини - найслабший компонент інтелекту і відповідає за виживання, за прагнення до продовження роду.

Функції рептильного мозку досить прості: «бий - бігти - завмерти». Він дуже корисний для негайних реакцій: спочатку - реакція, потім осмислення. У цьому сенсі це «автопілот» людини, яким свідомо не можна управляти. Головним завданням рептильного мозку є захист тіла, він зберігає всю інформацію про небезпеки які можуть оточувати людину та  налаштований на оборону, завжди «на сторожі».

Коли рептильний мозок проявляє домінуючу активність, людина втрачає здатність мислити на інших, більш високих рівнях.

 2.  Емоційний мозок, або лімбічна система (старий мозок) —відповідає за почуття, переживання, пам’ять і навчання; управляє біоритмами, контролює кров’яний тиск, сон, обмін речовин, стан імунної системи. Емоційний мозок керує соціальною поведінкою, материнською турботою і вихованням.

Емоційний мозок пов'язує всі спогади так, як би події відбувалися тепер і почуття і емоції з минулого досвіду відчуваються як справжні. Він не відрізняє загрози тілу від загрози Его. Коли хтось зачіпає почуття людини, мозок виділяє адреналін, стимулює приплив крові, миттєво концентрує думки для захисту від загрози.

Рептильна і лімбічна системи мозку існують разом вже 50 млн. років, дуже добре взаємодіють, тому можуть брати контроль над розумом і тілом.

3. Мислячий мозок (неокортекс, кора головного мозку) — це раціональний розум, наймолодша структура віком 1,5-2,5 млн. років. Ця структура мозку сприймає, аналізує та сортує повідомлення від органів чуття. Саме неокортекс визначає свідомість людини і «вміє» міркувати, робити висновки, аналізувати, планувати, мріяти, допомагає нам бути творчими. Саме в цій частині мозку формується людське «я».

Під час загрози рептильний мозок становиться головним і повністю керує організмом, а мислячий мозок бере на себе керування лише тоді коли небезпека минає. Наприклад:

Уявімо, що людина йде лісом і помічає гримучу змію. Це небезпека. Отримавши інформацію рептильний мозок миттєво дає команду діяти і нервова система з парасимпатичної перемикається на симпатичну: наднирники у великій кількості виділяють адреналін, норадреналін та інші гормони стресу; серце скорочується частіше, тиск підвищується, судини розширюються тощо. Організм мобілізується до якоїсь дії – треба дати раду з небезпекою: битися чи бігти. Тіло людини само відскакує від небезпеки і лише потім мозок аналізує чи була небезпека справжньою, чи ми прийняли за змію корягу.

Чим довше триває стрес, а захисні реакції (бий, біжи, замри) не знімають загрози, тим довше неокортекс не може повністю взяти контроль над тілом. Це призводить до виснаження нервової системи та формуватися травматичного стану, який згодом переходить у посттравматичний стресовий розлад.

Джерела:

1. http://dspace.lvduvs.edu.ua/bitstream/1234567890/3279/1/%D0%9F%D0%9E%D0%A1%D0%86%D0%91%D0%9D%D0%98%D0%9A-%D0%A1%D0%A2%D0%A0%D0%95%D0%A1%D0%9E%D0%A1%D0%A2%D0%86%D0%99%D0%9A%D0%86%D0%A1%D0%A2%D0%AC.pdf

2. https://nus.org.ua/articles/stres-i-psyhologichna-travma-shho-z-namy-vidbuvayetsya-zaraz/

3. https://executives.com.ua/neiromenedzhment-bazovi-znannia-pro-partnerstvo-z-vlasnym-mozkom/

4. https://altaservice.com.ua/gans-selye-stres/

Екстрена ситуації яка можуть спричинити психологічне травмування – це подія, яку людина сприймає як загрозу своєму здоров’ю та життю, життю близьких людей або свідком яких стає. Ідеться про воєнні події, кримінальні дії різного характеру (зґвалтування, катування, пограбування), стихійні лиха (зокрема, хвороби, раптові втрати близьких) та ДТП. Не лише ті люди, які безпосередньо перебувають у вирії подій війни, страждають, коли ми чуємо та читаємо про події війни, то також стаємо свідками та можемо травмуватися.

Відбудеться травматизація чи ні залежить від особливостей травматичної ситуації, особистості самої людини, її нервової системи та особливостей соціальної ситуації.

Щоби спричинити психічну травму подія має бути:

Ø  раптовою;

Ø  сильною та інтенсивною – руйнівна сила;

Ø  здаватися безвихідною – безпорадність, безсилля;

Ø  тривалою – спричиняє відчай.

Травмування відбувається через надмірну стимуляцію всіх органів чуття, травматичні події настільки наповнені стресом, що їхній вплив перевантажує наші звичні стратегії подолання стресу.

Реакція на травматичну подію розвивається за наступними кроками:

1. Гостра реакція на стрес (від початку події до 72 годин). Може минути само собою не досягаючи діагностичного рівня.

2. Гострий стресовий розлад (від 3 діб до 1 місяця )

3. Посттравматичний стресовий розлад (може розвинутись значно пізніше через рік, або навіть кілька років після події)

Гостра реакція на стрес – розлад, що з’являється у людини без якихось інших проявів психічних розладів, у відповідь на незвичний фізичний чи психічний стрес/ психотравму і, зазвичай, минає через кілька годин чи днів.

Гострий стресовий розлад (ГСР) – може бути одним з наслідків травматичної події і характеризується, як і ПТСР наступними симптомами:

1) Симптом повторного переживання  травматичної події (нав’язливі спогади чи сні);

2) Симптоми уникнення (уникнення думок, почуттів і місць пов’язаних з травмуючою подією);

3) Симптоми заціпиніння (зокрема почуття відокремленості, відстороненості від інших);

4) Симптоми підвищеної збудливості (дратівливість, поганий сон, підвищена настороженість).

Між ГОР та  ПТСР є дві ключові відмінності: тривалість (ГСР діагностується в період кількох днів до 1 місяця, а ПТСР від 1 місяця і довше), і дисоціація (при ГСР особливе значення набувають відчуження, відірваність, приголомшеність, деперсоналізація).

Посттравматичний стресовий розлад ПТСР є результатом відтермінованої або тривалої відповіді на стресову подію (коротку або тривалу) виключно загрозливого або катастрофічного характеру.

Література :

Основи реабілітаційної психології: подолання наслідків кризи. Навчальний посібник. Том 2. – Київ, 2018. – 240 с.

Істерика – активна, енергозатратна та емоційно «заразна» поведінкова реакція.

Агресія – сильна реакція, яка свідчить про те, що у людини є сили для того, щоб впоратись з ситуацією, але через зниження контролю за своїми діями людина може заподіяти шкоду собі та іншим.

Психомоторне збудження – це біологічна реакція «біжи». Людина просто перестає розуміти, що відбувається довкола неї. Вона не в змозі визначити де небезпека, а де порятунок. Втрачає здатність логічно мислити й приймати рішення. Може заподіяти шкоду собі та іншим.

Ступор – захисна реакція, що характеризується заціпенінням, людина замирає на одному місті в одній позі. Якщо не надати допомогу це призведе до фізичного виснаження.

Страх – це сильна негативна емоція, що виникає внаслідок реальної або уявної небезпеки. З одного боку він, оберігає нас від ризикованих, небезпечних вчинків, а з іншого боку, може позбавити здатності думати, діяти.

Апатія – пустота в душі; відчуття утоми, таке, що не хочеться ані рухатися, ані говорити.

Нервове тремтіння - так організм «скидає напругу»

Плач – це най адаптивна і бажана реакція на стрес.

Завдання ППД: сформувати відчуття безпеки, зв'язку з іншими людьми, спокою і надії, зміцнити віру в можливість допомогти собі та оточуючим.

ППД включає в себе:

• ненав'язливе надання практичної допомоги та підтримки;

• оцінку потреб і проблем;

• надання допомоги у задоволенні нагальних потреб (наприклад, таких як їжа, вода, інформація);

• вміння вислуховувати людей, але не примушуючи їх говорити;

• вміння втішити і допомогти людині заспокоїтися;

• надання допомоги в отриманні інформації, встановленні зв'язку з відповідними службами і   структурами соціальної підтримки;

• захист від подальшої шкоди.

Правила надання ППД.

БЕЗПЕЧНІСТЬ. Ви та постраждалий повинні знаходитись у безпечному місці.

МЕДИЧНА ДОПОМОГА. Якщо необхідно слід надати першу медичну допомогу та передати постраждалого медпрацівникам.

ПОВАГА. Поважайте людину і її почуття, не знецінюйте їх.

Будь-яка реакція людини НОРМАЛЬНА.

ПРАВДА. Завжди давайте лише правдиву інформацію. Не обманюйте, не маніпулюйте, не давайте марних сподівань.

«НЕ НАШКОДЬ». Не робіть того у чому не впевнені. 

ЗАВЖДИ ПОРУЧ. Людина не повинна залишатися одна. Якщо вона не йде на контакт «прикріпіть» до неї близького (родича, подругу, сусіда), який зможе потурбуватися про неї та бути поруч.

СПОКІЙ. Завжди зберігайте спокій, будьте впевнені та врівноважені. Говоріть повільніше ніж зазвичай, чітко короткими фразами.

РЕСУРС. Якщо той хто допомагає не має достатнього ресурсу, він не зможе бути ефективним. Тож оцініть свій емоційний стан та стан потерпілого, якщо ви енергетично слабші попросіть допомоги у іншого фахівця.

ПРАЦЮЙТЕ В ПАРАХ.

НІ ШАБЛОНАМ. Не використовуйте шаблонних фраз: «Я вас розумію», «На все воля божа», «Це дрібниці, ось у мого знайомого…», «Я б на вашому місці…». Це знецінює почуття постраждалого і тому може викликати недовіру та агресію.

Алгоритм інтеграції після шокової травми

1. Фізична безпека.

2. Прийняття та підтримка.

3. Стабілізація на 4 рівнях для повернення самоефективності:

1)   Раціональний рівень;

2)   Емоційний рівень;

3)   Тілесний рівень;

4)   Упорядкування образів.

4. Інсталяція надії.

5. Планування (на дуже короткий термін – на годину, на день).

Протокол надання першої психологічної допомоги

у гострих стресових ситуаціях.

1. Встановити контакт:

   1. • Назвіться: «Я Олена. Я прийшла вам допомогти»;

      • Запитайте ім’я людини.

2. З’єднати спогади та повернути відчуття безперервності:

   1. • Запитайте у людини: «Що ви робили? Куди йшли? Хто був поруч коли   (назвіть ситуацію: завила сирена, почався обстріл тощо)?»;

      • Повторіть за людиною – чітко і ясно. Озвучуємо дії до того як сталася подія, потім саму ситуацію і те, що відбулося після.

3. Повернути відчуття контролю, значущості та включити мислення.

   1. • Запитайте у людини чого вона зараз потребує: «Чи хочете чаю, чи водички? Чи може комусь зателефонувати? Чи загорнути у ковдру?»;

      • Дайте людині просте завдання: «Мені дуже потрібно знати скільки людей в цій кімнаті, порахуйте їх будь ласка. У  мене поганий зір, підкажіть що там написано»; попросіть принести води, подати ковдру тощо.

4. Нормалізація.

   1. • Поясніть що всі її реакції та відчуття нормальні: «Все що ти відчуваєш розгубленість, страх, сльози…(перерахувати те що ви бачите відбувається з людиною) – це нормальна реакція на ненормальну ситуацію».

5. Пошук ресурсів.

   1. • Спираючись на минулий досвід знайти ресурси для стабілізації стану. Можна запитати: «Чи потрапляли ви колись у стресові ситуації: іспит, конфлікт з начальником, будь що? Як ви з цим порались?».

      • Треба зайти стратегію поведінки яка допоможе людині відновити хоча б відносний спокій та рівновагу. Можна спиратися на 6 стратегій поведінки: комунікація, віра, логіка, фізичні навантаження, почуття, творчість.

Література:

https://olexrada.gov.ua/doc/MetodRek.pdf

ТРИВОГА — негативно забарвлена емоція, що виражає відчуття невизначеності, очікування негативних подій, виникають у разі неявної, не визначеної загрози.

Мозок і тіло знаходяться у стані «бойової готовності», організм готовий тікати. Людина розфокусована, весь час щось шукає, не може розслабитися.

Практика зниження тривоги:

Ми повинні скинути внутрішню напругу, повернути кровообіг до кінцівок, заземлитися і розслабитись

1. Назвіть своє почуття. Прямо скажіть «Я тривожусь».

2. Визначте чи реальна небезпека саме зараз.

3. Відкрийте очі, зупиніть свій погляд на якомусь предметі.

4. Розімкніть зуби, розслабте нижню щелепу. Для цього можна кілька разів широко розкрити рот.

5. Зробіть видих.

6. Рухайтесь, розтрясіть тіло. Потупайте ногами, пострибайте.

7. Можна розтерти шкіру для відновлення кровообігу до кінцівок.

8. Зробіть вдих і напружте тіло, або певну групу м’язів. Зробіть видих – і розслабтесь.

9. Поступово уповільнюйтесь. Дихайте діафрагмою. Видих повинен бути довшим, а ніж вдих.

10. Внутрішнім поглядом проскануйте свій стан, від 0 до 10. Де 0 – тривоги не має зовсім, 10 – тривога дуже сильна.

Якщо внутрішня тривога вище 6 балів повторіть все з початку і так кілька разів доки тривога не знизиться до  3 балів.

СТРАХ – негативно забарвлена емоція, що обумовлений реальною загрозою біологічному чи соціальному існуванню індивідуума.

В такому стані у людини немає о опори на землю, очі широко відкриті або щільно закриті, немає руху, звуків, дихання збите.

Практика зниження страху:

1. Скажіть в голос чого боїтесь.

2. Проскануйте себе внутрішнім поглядом. На скільки сильно ви боїтесь від 0 до 10. Де 10 – це жах і паніка, а 0 – страху немає зовсім

3. На вдиху сильно напружте тіло (стисніться ніби ембріон), повільно розслабляйтеся із шумним видихом. Повторити до 10 разів.

4. Знов перевірте себе внутрішнім поглядом.

5. У тому положенні в якому ви знаходитесь зробіть опору на хребет. Обіпріться на стіну, спинку стільця. І відпустіть м’язи.

6. Проговоріть, що саме ви можете зробити для максимального убезпечення себе, своїх близьких, тих за кого переживаєте.

7. Що ви реально можете зробити для переведення енергії страху в активність, перемкніть увагу.

ПАНІКА – несвідомий, нестримний страх, викликаний дійсною чи уявною небезпекою.

Людину охоплює неконтрольоване прагнення уникнути небезпечної ситуації. Нервова система не справляється з напругою. Порушується контроль мозку над тілом, людина майже не чує оточуючих, можлива ядуха, порушення мови.

Практика роботи з панічними атаками:

1. Подивіться на мене / якщо ви намагаєтесь подолати панічну атаку самостійно - знайдіть якусь точку в навколишньому просторі.

2. Назвіть паніку в голос «Я панікую».

3. Зробіть видих.

4. Поставте обидві ноги на підлогу паралельно. Відчуйте опору на землю.

Зробіть опору на хребет або спинку стільця, якщо є можливість.

Слідкуйте щоб у людини були відкриті очі.

Повільно поводьте головою із сторони в сторону, називаючи вголос всі предмети які бачите.

Розчепіть зуби.

Зробіть вдих та видих довгий зі звуком.

Чергуємо: опора на землю.

водимо очима та головою

називаємо предмети які бачимо

вдих, видих.

5. Глибоко проминаємо м'язи рук, плечей, ніг (не трьом, не гладимо, а саме проминаємо). Видихаємо та поступово розслабляємось.

6. Дайте попити холодної води, але не крижаної.

7. Попросіть просканувати стан внутрішньої напруги від 0 до 10 (0 напруги немає, 10 неможливо терпіти).

8. Можна накрити людину ковдрою та обійняти. На вдиху міцно обіймаємо на видиху розслабляємось разом, синхронно.

АГРЕСІЯ – інстинктивна індивідуальна поведінка людини, яку породжує страх, лють тощо. Вона виражається у бажання і готовність завдати вербальної або фізичної шкоди іншій особині свого (рідше чужого) виду, таким чином організм намагається знизити високу внутрішню напругу.

Практика роботи з агресією:

1. Підготуйте махровий рушник або будь-яку іншу міцну тканину.

2. Назвіть в голос на кого/або на що ви злі.

3. Відчуйте як стиснулися ваші кулаки та щелепа.

4. Зробіть опору на стопи і відчуйте зв’язок із землею. (обов’язково)

5. Зробіть масаж, руками розімніть щелепу та жовна. Можна навіть проричати.

6. Візьміть рушник і почніть його з силою скручувати та розтягувати з відкритими очима і відкритим ротом. Треба відчути напругу у всьому тілі.

7. Можна ричати та проговорювати короткі слова, скеровані на того до кого відчуваєте злість («ненавиджу, злюсь» тощо, можна навіть лайливими словами).

8. Можна вдарити рушником по дивану, підлозі, будь-якому безпечному предмету.

9. Після 3 – 5 прийомів зупиніться. Зробіть 2 – 3 вдихи та видихи.

10. Відновіть опору на ноги та розслабтесь.

11. Поміркуйте як свою агресію ви можете перевести в корисну діяльність.

БЕЗПОРАДНІСТЬ – це стан у якому людина не робить спроб для поліпшення свого стану (не намагається уникнути негативних стимулів або отримати позитивні), хоча має таку можливість. Супроводжується втратою почуття свободи і контролю, зневірою в собі та в можливостях щось змінити, пригніченістю, депресією і навіть прискоренням настання смерті

Практика роботи з апатією:

1.   Назвіть емоцію, скажіть з чим саме ви не можете впоратись.

2.  Усвідомте як реагує ваше тіло (в’ялість, завелика розслабленість, важкі руки, ходити не хочеться, тощо).

3.  Працюємо з диханням. Рефлекторний вдих і сильний видих, до ще більшого розслаблення але вже свідомого. Поступово починайте розтрушувати себе:

1)  Вдих – видих. Руками струшуємо з себе безпорадність. (Акцент робимо на рухах від себе, ніби ви звільняєтесь від чогось липкого та в’язкого).

2)   Вдих – видих. Поступово починаємо напружувати різні групи м’язів в різних частинах тіла.

3)  Вдих – видих. Розтягнемо все тіло, як під час потягувань, поступово з’єднуємо всі частини тілу у тонусі.

4.   Розкрийте щелепу

5.   Зробіть опору на хребет.

6.   Розкрийте руки і відчуйте свій об’єм, займіть якомога більше місця.

7.   Походить по кімнаті, роздивляючись предмети.

8.  Поміркуйте, що ви можете зробити для того щоб бути корисним, допомагати та не піддаватися безвиході.

Джерела:

Лекція Світлани Лепиньської  «Бліц навчання по роботі з гострою травмою»

Ти Як?

Всеукраїнська програма ментального здоров'я за ініціативою Олени Зеленської 

https://www.howareu.com/