Легенда

У восьми кілометрах від Бахмута, неподалік від міста Часів-Яр, у широкій долині розкинулося красиве село Іваніське (Красне).

По легенді, наприкінці XVII сторіччя, три брати по прізвиську Ступки, які розправилися із воронезькими поміщиками за знущання над селянами, з’явилися верхи на конях у невеликого козачого містечка Бахмут. Так, до 1770 року з’явилося перше древніше людське поселення в Іванівському.

Друга половина ХІХ століття була періодом подальшого розвитку культури народів Росії. Капіталізм передбачає більш високий рівень науки й техніки, ніж феодалізм. Впровадження у виробництво машинної техніки, а у сільське господарство агрономічної культури, тягло за собою розповсюдження просвітлення народу, розвитку науки. Це стосувалося особливо тих, хто насамперед був пов’язаний із запитами виробництва.

Царизм душив передову прогресивну ідеологію і насаджував реакційну. Союзницею та вірною помічницею царизму була церква. Вона підтримувала невігластво мас.

У 1861 році по всій території Росії скасовано «кріпосне право». Але реформа 1861 року не задовольнила селян.

В народі ж, до самої Жовтневої революції, все наше село називалося Ступки- Голубівські, а в реєстрі населених пунктів: Івано-Хрещенківське Сантуринської волості (пізніше Бахмутської) Бахмутського повіту Катеринославської губернії. І тільки у двадцятих роках, після Жовтневої революції, село було перейменоване в Красне.

Складалося воно з 288 дворів і 460 десятин орної землі. Тоді поміщиця Кутейнікова мала 3600 десятин орної землі, а поміщиця Ковалевська – 2500 десятин.

В 1864 році згідно положення про «Народну школу» з’явилися «Школи грамоти», які організовувалися при церковних приходах. Вони повинні були «затверджувати у народі релігійні та моральні поняття, захищати престол (царя) та розповсюджувати початкові знання: читати, писати та рахувати».

Основними предметами навчання в церковно-приходській земській школі були: закон божий (вивчення священного писання), релігія, молитви, псалми, житіє святих, євангеліє, спів з церковним богослужінням, церковнослов’янська мова, російське письмо та граматика, чотири дії арифметики (додавання та віднімання, а ділення і множення тільки під кінець закінчення школи, так як вважалося «мало досяжною сія мудрість для селянських дітей»).

Вперше в нашому селі Івано-Хрещенському (Ступки-Голубівські) Сантуриновської волості Бахмутського повіту Катеринославської губернії була відкрита церковно-приходська школа в 1870 році. Вона складалась із двох класних кімнат і двох сімейних квартир для вчителів.

Церковно-приходською школою завідували місцеві священики. Вчителями були псаломщики, диякони, керівники клиросного співу, тобто вихідці з духовенства. Пізніше стали з’являтися вчителі і не духовного звання, але вони знаходились під прямим керівництвом та надзором місцевого духовенства. Опікувана церквою школа грала велику роль у розповсюдженні вірнопідданських почуттів та релігійності серед населення села.

У школі з початку навчалося 15-20 учнів, переважно хлопчики більш забезпечених батьків. Дівчатка у школі були великою рідкістю, також діти бідняків і наймитів.

На Україні, як і по всій території Росії, зростав та розвивався революційний рух пролетаріату. З’явились перші революційні групи, гуртки, організації робочого класу. Але, посвята так і знаходилась у загоні. Цар, Олександр-ІІ тримав народ у невігластві і злиднях.

На ознаменування трьохсотліття царювання дома Романових, у 1912 році була добудована школа в нашому селі. Таким чином, церковно-приходська школа перетворена у земську (на 60-70 місць) і складалась із чотирьох класних кімнат, великого коридору та чотирьох квартир для вчителів. Підлога у всіх шкільних кімнатах та коридорі була вимощена кахельними плитками.

Земська школа порівняно з церковно-приходською була далеко прогресивною, хоча церковна опіка над школою з законом божим залишилась непорушною до самої Жовтневої революції 1917 року.

В земській школі діти користувалися підручниками К.Д. Ушинського «Рідне слово», книгами для читання Л.М. Толстого, а особливо цінною була книга для читання у 1-х, 2-х, 3-х класах В.П. Вахтерова «Світ в оповіданнях для дітей». З цієї книги діти отримували (при пояснювальному читанні) відомості по природознавству, географії та історії. Гарними були задачники Вишневського та Троцького. З часом для 4-го класу з’явився підручник «Історія Російської держави» та інші.

У школі з’являлися парти, звичайні класні дошки, наглядні посібники та таблиці, схеми по досліджуваним предметам. Підручники та зошити видавалися вчителями за потребою.

Першими дореволюційними вчителями школи жителі села пам’ятають декілька осіб:

Аршиневська Ольга Федорівна – виходець із дворянської сім’ї, енергійна, смілива, добре знала свою справу. Вона віддала усе своє свідоме життя школі. Виховала за сорок років своєї педагогічної роботи декілька поколінь. Ольгу Федорівну горду, незалежну жінку, яка з’явилась у селі, пам’ятають усі, хто з нею працював і всі, кого вона навчала. Її світлі очі, вродливу посмішку, горду ходу неможливо забути. На жаль вона згоріла на своєму посту – померла у 1926 році та похована на кладовищі села.

Дегтярьов Григорій Олександрович – соціал-демократ, учасник знаменитого Горлівського повстання у 1905 році. Григорій Олександрович за участь у озброєному повстанні був засуджений царським судом до десяти років тюрми. Відбув покарання у Єкатеринославській тюрмі, був оголошений неблагонадійним та відсторонений від педагогічної роботи царським урядом.

Майже не залишилося відомостей про Меланію Михайлівну Демидову, Наталію Іванівну Черкаську, Володимира Івановича Черкаського. Але у їхній період вони були вчительським складом земської школи в селі.

На той час у селі не було ні клубу, ні читальні, ні бібліотеки. Тільки церква та казенна монополька для продажу горілки. Для розваг у зимовий період молодь збиралася на «вечорниці», а літом – на нічні гуляння у великих градських амбарах з великими навісами. Так, у безкультур’і та злиднях, навіть у відсутності свідомості своїх злиднів, жила людина нашого села аж до Жовтневої соціалістичної революції.

Відзвуки Великої Жовтневої революції 1917 року в селі протікали у дуже складній політичній обстановці. Було кілька політичних груп з різними політичними програмами. Йшла громадянська війна й воєнна інтервенція. Кров’ю червоногвардійців та партизан обливалась наша Донецька земля. Увесь січень 1918 року за село йшли бої між частинами робітничо-селянської Червоної Армії та білогвардійцями.

Робітничо-селянська Червона Армія у лютому 1918 року ґрунтовно та назавжди звільнила село Івано-Хрещенське та Бахмутський повіт.

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції земська школа у 1918 році згідно декрету, підписаному В.І. Леніним 16 грудня 1918 року, була перетворена у трудову начальну школу.

25 червня 1930 року вийшла Постанова ЦК ВКП(б) та РНК СРСР «Про загальну обов’язкову семирічну освіту». У 1933 році школа в селі перетворена у семирічну. Був організований 6 клас, а потім щорічно додавався наступний так, що у 1936 році зі школи випустився перший сьомого клас.

Педагогічний колектив того періоду:

Іван Митрофанович Гришко, директор неповної середньої школи, викладав математику, закінчив Полтавський педагогічний технікум;

Руденко (Гришко) Євдокія Опанасівна, вчителька 1-4-х класів, володіла глибокими знаннями та методикою викладання, серйозна, ділова жінка;

Бессалий Миколай Олексійович, учасник громадянської війни, вчитель російської мови та літератури до початку Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.). Після визволення нашої території частинами нашої Армії, Миколай Олексійович знов почав працювати у школі по вихованню та навчанню підростаючого покоління. Брав активну участі у суспільній роботі школи та села.

Бессала Діна Василівна, вчителька природознавства з 1934 по 1941 роки. Після визволення села, Діна Василівна, продовжила свою титанічну роботу по вихованню та розвитку дітей. За сумлінну працю у вихованні підростаючого покоління нагороджена Грамотою ВРНО.

Костюк Василь Йоннич, учитель, наполегливий борець за хорошу успішність та високу трудову дисципліну.

Сухіна Марія Сергіївна, працювала в молодших класах з 1938 по 1941 роки. Комсомолка. Володіла глибокими знаннями та методикою виховання.

Кулікова Марія Кіндратівна працювала у молодших класах з 1933 по 1941 роки, володіла глибокими знаннями та методикою виховання. Комсомолка.

Абрамсон Рувам Михайлович, закінчив Артемівський вчительський інститут. Рухливий, атлет, учитель фізики та математики, пізніше призначений на посаду директора школи. Рувам Михайлович діловий, наполегливий, вимогливий до себе та до всього колективу, володіє методикою викладання та глибокими знаннями. Будучі директором, віддавав всього себе школі, боротьбі за встановлення міцної дисципліни на уроках. Він прийняв школу з розхитаною дисципліною, а успішність у деяких класах була дуже низька. Його діяльність принесла благотворний вплив. Створював гуртки по всім предметам, вимагав від вчителів активної участі у них, сам був прикладом для всіх. У 1938 році почалася Друга Світова війна. Рувам Михайлович, молодший лейтенант, покликаний у ряди робоче-селянської Червоної Армії. Учасник Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.

Яворський Адам Федосійович, наступний директор школи, вище середнього зросту, міцної статури, з постійно усміхненими очима. Високоосвічений, розумний, добрий, глибоко душевний чоловік. Він володів тою якістю скромності, яка притаманна не багатьом. Був прикладом для товаришів та колег. У зв’язку з окупацією території села, евакуював школу та дитячий дім, що знаходився у селі.

Бегич Тарас Іванович, завідуючий навчальною частиною школи, високого зросту, стрункий, привітливий, глибоко знав своє діло, чуйний товариш та добрий наставник. Але полюбляв заглянути у чарку, іноді не в міру випити. Мав чарівний голос та прекрасно володів ним. Тарас Іванович покликаний у ряди Червоної армії в останній призив, вже перед самою евакуацією. Захищав нашу Батьківщину від нашестя фашистських орд, пав смертю хоробрих.

Курочка Яків Степанович, закінчив Сталінський педагогічний інститут, викладав українську мову та літературу. Уроки вчитель проводив весело, жваво. Міг визивати глибокий інтерес до любого питання, яке вивчалося. Учнів привчав до самостійного мислення та кропіткій праці над книгою. Був активним громадським працівником у школі і на селі. Депутат сільської ради. Нагороджувався Грамотою ВРНО. Якова Степановича покликали до Червоної армії 16 жовтня 1941 року. Він пройшов великий шлях солдата: відходив на схід, потім йшов на захід. Він віддав своє життя за наше щастя, за завоювання Великого Жовтня, за щасливе, радісне життя на землі.

Середньою школа стала у 1951 році. Перший випуск відбувся у 1954 році. На той час школа щорічно навчала близько 400-от дітей. У різні роки педагогічні колективи очолювали:

Директор Красносільської школи був Помазан Леонід Дмитрович, потім інспектор Районного відділу народної освіти (РВНО).

Кабанчук Андрій Полікарпович, директор школи, викладач історії, секретар парторганізації школи.

Григорьєв Дмитро Сергійович, призначений директором з 20 серпня 1945 року по 10 серпня 1948 року. Потім заступник РВНО та з п’ятидесятих років знову призначений директором Красносільської школи. Очолював школу до 1966 року. Активно проводив краєзнавчу роботу, підтримував зв’язок з історичним факультетом Донецького університету та вперше зібрав матеріали історії нашого села і школи.

Кравченко Олександр Юхимович, директор школи, викладач історії, освіта незакінчена вища, учасник ВВВ, працював з 1 вересня 1948 року по 23 серпня 1949 року.

Драбан Василь Сергійович, директор школи, викладач історії, освіта незакінчена вища, працював з 23 серпня 1949 року по 28 серпня 1950 року.

Євтушенко Любов Степанівна, вчителька математики. У 1965-1966 навчальному році призначена заступником директора школи з навчально-виховної роботи. У 1966-1967 навчальному році – директором школи.

В 1976 році в старій будівлі школи відбулася пожежа. І за рекордно короткий час було побудовано та відкрито будівлю нової школи. Велика заслуга у відкритті нової школи 1 вересня 1976 року належить директору Євтушенко Любові Степанівні.

Соколов Микола Георгійович, фізвихователь, директор Дома піонерів Артемівського району, працює у школі з 31 вересня 1963 року.

У школі були поширені такі традиції, як: зустрічі з видатними людьми села, району, міста;

систематичні зустрічі з випускникам школи; урочисті проведення свят; зустрічі випускників середньої школи.

В післявоєнні роки комсомольська організація школи нараховувала 52 учні. Силами організації проводилась велика робота у вихованні та поліпшенні навчально-виховного процесу. Всі комсомольці були прикладом для учнів. Члени комсомольської організації 1966 року Клименко Валентина та Богун Надія були обрані делегатами XV та ХХ з’їздів комсомолу.

Піонерська організація школи була на ленінській вахті труда. Силами піонерів тоді, було зібрано 20 т металобрухту, 1100 кг макулатури, розповсюджено літератури на 30 рублів та надавалася систематична допомога радгоспу.

Піонери вели переписку з піонерами інших держав: Венгрії, ЧСР, Австралії тощо. Силами піонерів та комсомольців (художня самодіяльність) виступали з концертами перед жителями села та робітниками радгоспу.

У школі велика увага приділялася спорту. Спортивною роботою школи керував спортивний комітет, а по класах - фізорги. У школі працювали такі секції, як футбол, настільний теніс, волейбол, баскетбол, легка атлетика, шахи, шашки.

Спортсмени школи брали участь у всіх районних змаганнях, посідали призові місця.

У 1981 році почав керувати школою Соколов Микола Георгійович, який і зараз навчає та виховує учнів школи, активно впроваджує здоровий спосіб життя не тільки на уроках фізичної культури, а й у позаурочний час.

У 1986-1987 навчальному році директором школи працювала Трубачова Тетяна Леонідівна.

З 1 вересня 1987 року керував школою Антипов Михайло Миколайович, який мав 30 років педагогічної праці, 16 з них – на посаді директора.

З 1995 року – школа україномовна.

З 2003 року по 2006 рік директором школи призначений Москаленко Валентин Григорович. За цей період школа прийняла статус Школи сприяння здоров’ю.

У 2006 році школу очолила Козаченко Ольга Євгенівна.

Красненська школа сьогодні – це 140 учнів , 23 педагогічних працівника ( 8 з яких є випускниками рідної школи ) та 12 – обслуговуючий персонал.

Педагогічний колектив школи працює творчо, застосовуючи інноваційні форми навчання та виховання. Вчителі постійно підвищують свій професійний рівень: 6 – спеціалісти вищої категорії, 9 – І категорії, 5 – мають звання «Учитель-методист». Завдяки їм, за останні 14 років, до школи залучено майже 3 мільйони гривень. Це дозволило: відкрити центр спортивного танцю та ввести в розклад уроки хореографії для учнів 1-4-х класів; розвивати у тренажерній кімнаті фізичні якості юних спортсменів; проводити ефективні заняття для дітей з особливими освітніми потребами у сенсорній кімнаті; два роки працювати в англійському клубі з американськими волонтерами, що реалізували на базі закладу соціальні проєкти під патронатом Міністерства освіти і науки України та Посольства США, увійти в двадцятку кращих шкіл України з розробки Стратегії освітнього закладу Всеукраїнського проєкту «Освітній марафон».

Величезним внутрішнім потенціалом навчального закладу є залучення до освітнього процесу успішних випускників. З 2005-го року у школі створений Клуб випускників, керівником якого став випускник 1972 року Богун Іван. Випускниками вже 18-ий рік ініціюються різноманітні конкурси: «Кращий спортивний клас», за результатами якого учні отримують спортивну форму і взуття; «Кращий спортсмен школи» - іменний спортивний костюм; «Кращий учень школи» - стипендію 1000 гривень; «Кращий тенісист школи» - ракетку та тенісний м’яч із Німеччини; «Кращий футболіст школи» - футбольний м’яч; «Кращий шахіст школи» - шахи тощо. Це мотивує учнів та впливає на їхнє бажання бути кращими.

У 2022 році відзначається 152 рік заснування школи в селі. Стільки ж років створювалися та зберігалися традиції закладу. Сьогодні вони складають потужну платформу великої освітньої системи сільського закладу і продовжують впливати на його результативність та ефективність діяльності.