Рекомендації щодо організації навчання і виховання дітей з затримкою психічного розвитку:

· зосередити увагу на сильних сторонах учня і спиратися на них у процесі

навчання. Водночас бути готовим, що доведеться поступово заповнювати

прогалини у знаннях, вміннях і навичках учня;

· подавати зміст навчального матеріалу невеликими частинами,

використовуючи мультисенсорний підхід (слуховий, візуальний,

маніпуляційний). Якомога більше повторювати та закріплювати вивчене;

· заохочувати учня, підтримувати позитивну мотивацію навчання. Дещо

сповільнювати темп навчання, зважаючи на знижені психічну витривалість і розумову працездатність учня;

· бути терплячими, якщо учневі необхідно пояснити чи показати щось

багаторазово. Віднайти оптимальний варіант взаємодії з ним (пояснити новий матеріал до уроку, на занятті давати письмовий тезовий план, алгоритм дій та ін.);

· завдання розчленовувати на окремі невеликі частини. Якщо необхідно -

складати письмовий алгоритм поетапного виконання завдання. Усні інструкції давати по одній, доки учень не навчиться утримувати у пам'яті одразу кілька;

· варто практикувати прикладне застосування набутих учнем знань;

· спільно з учнем покроково аналізувати виконання завдання;

· урізноманітнювати навчальну діяльність, забезпечивши плавний перехід

від одних видів діяльності до інших;

· завдання мають відповідати можливостям учнів та виключати відчуття

стійких невдач;

· надавати учням достатньо часу для виконання завдання та практичного

застосування нових умінь і навичок, водночас, надто тривале виконання однієї вправи може стомити його;

· не перекладати подолання проблем у навчанні виключно на батьків;

· допомагати їм усвідомлювати найменші успіхи учня та закріплювати їх.

· Учні з труднощами у навчанні потребують не авторитарних підходів у сімейних стосунках, а виваженого, доброзичливого ставлення до дитини;

· подолання труднощів у навчанні - це результат спільної тривалої та

копіткої роботи педагогів, психологів, батьків і навіть терапевтів.

Поради вчителям загальноосвітніх шкіл,

які навчають у своїх класах дітей із порушенням інтелекту (з легкою розумовою відсталістю)

1.Підготувати дітей класу до того, що поряд з ними навчатиметься учень із особливими освітніми можливостями:

§ створити в класі демократичне середовище, налагоджувати між учнями дружні стосунки, щоб розумово відсталі діти відчули себе членами колективу;

§ привчати здорових дітей допомагати (за потреби), опікуватися розумово відсталими однолітками;

§ не припускати зневажливого ставлення до дітей з обмеженими можливостями здоров’я.

2. Перед тим, як прийняти до класу дитину з легкою розумовою відсталістю, детально ознайомитися з її анамнестичними даними. З цією метою поспілкуватися з батьками дитини; вивчити медичні довідки; усвідомити, у чому першопричина (пологова чи післяпологова травма, хвороба в ранній період, вплив медикаментів тощо) хвороби.

3. Вивчити спеціальну медичну та педагогічну (дефектологічну) літературу з метою з’ясування впливу різних видів ушкоджень (пологові травми, хвороби, психічні захворювання тощо) на процеси навчання і розвитку.

4. Детально вивчити особливості розвитку психічних процесів дитини з легкою розумовою відсталістю (стан пам’яті, уваги, мислення, працездатності, темп роботи, прояви поведінки, стан емоційно-вольової сфери тощо).

5. Ознайомитися з сучасними педагогічними підходами і методиками, які застосовують у спеціальних школах під час навчання дітей з легкою розумовою відсталістю. Необхідно мати в школі навчальні програми спеціальних шкіл (відповідного класу), щоб мати уявлення, якими знаннями, уміннями та навичками повинні оволодіти розумово відсталі діти на кінець навчального року.

6. На кожну дитину з обмеженими можливостями необхідно скласти індивідуальний навчальний план (враховуючи тяжкість дефекту). До процесу складання плану бажано залучити практичного психолога.

7. Знаючи специфічні особливості психічних процесів розумово відсталих дітей, коригувати їх під час навчання; враховувати в плануванні діяльності:

ü Розумово відсталі діти мають (як правило) слабку, короткочасну пам’ять, тому матеріал треба подавати невеликими «дозами» і звертати увагу на багаторазове повторення вивченого матеріалу. З цією метою урізноманітнювати прийоми і види робіт на закріплення вивченого матеріалу, застосовувати дидактичні ігри. І лише після засвоєння цього матеріалу надавати більш складний новий матеріал.

ü У розумово відсталих дітей порушена активна увага. Треба застосовувати наочний матеріал для її активізації; чергувати види діяльності (більш складні завдання чергувати з більш легкими).

ü У цієї групи дітей переважає конкретно-наочне мислення. На нього і треба спиратись у викладанні навчального матеріалу. Для цього застосовувати зрозумілу яскраву наочність (предметні картинки, рахунковий матеріал, малюнок-схему до задачі тощо).

ü Діти з легкою розумовою відсталістю мають знижений темп роботи та працездатність. Значить, для них необхідно зменшити об'єм завдань та їх кількість, а складність повинна бути доступною. Для цього дітям можна давати індивідуальні картки із завданнями відповідної складності та перфокарти, у які треба лише вставити відповідну орфограму чи числову відповідь (і зовсім немає потреби переписувати це завдання в зошит, якщо дитина має слабкі чи недостатні навички письма).

ü Учні цієї категорії, як правило, не мають достатніх навичок самостійної роботи; потрібен постійний контроль за виконанням ними завдання (щоб вони не відволікалися та не втрачали напряму діяльності).

ü Діти з обмеженими розумовими можливостями потребують неодноразового повторення вчителем інструкції щодо виконання того чи іншого завдання. Тому вчитель має переконатись, як і наскільки точно учень зрозумів, що від нього вимагають, і лише після цього дозволяти виконати завдання. У разі потреби необхідно надати учневі додаткові роз’яснення щодо виконання завдання.

ü Уміти підтримувати в дитини впевненість у своїх силах, прагнення до пізнавальної діяльності; запобігати й адекватно реагувати на зміни в психічній діяльності, поведінці та загальному стані дитини.