Історія України

15.05.2023

Підсумковий урок

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=7813965 

до 19.05!!!

Історія України

11.05.2023

Практичне заняття. Традиції та побут української сім’ї.

МЕТА: визначити, які зміни відбулися в побуті та повсякденному житті українців у другій половині XIX — на початку XX ст.; на підставі аналізу наведеного тексту визначити, які риси були характерні для української традиційної сім'ї цього періоду; шляхом дискусії сформувати уявлення про вплив соціально-економічних змін на розвиток українського суспільства. 

ПРИГАДАЙТЕ

1. Де проживала більшість населення українських земель: у місті чи селі? 2. Чому життя людей у селі складніше піддається змінам, ніж життя в місті?

ХІД РОБОТИ

1. Ознайомтеся із запропонованим матеріалом, проаналізуйте його.

2. Зробіть висновки відповідно до мети заняття.

1. РОДИНА. На початку XX ст. у побуті населення українських земель відбулися суттєві зміни. Вони були викликані стрімким розвитком технології виробництва та процесами модернізації суспільства. Зміни в побуті обумовили певні зрушення й у звичаях і традиціях українського населення. Такі процеси також були характерні й для інших країн та народів за доби індустріалізації. Проте на українських землях вони мали свої особливості (збереження патріархальності в сімейних відносинах, прив’язаність до землі значної частини міщан тощо). Спосіб життя окремих людей визначався їхніми матеріальними можливостями, рівнем освіти, культури, духовними потребами. Нові риси побутової культури проявлялися насамперед у житті населення міст.

Наприкінці XIX ст. зміни призвели до остаточного розпаду великих патріархальних родин, які під одним дахом об’єднували декілька поколінь і сімей. Цей процес розпочався в XVI ст. У XIX і на початку XX ст. велика патріархальна сім’я зустрічалася як виняток тільки в таких місцевостях, як Полісся, гірські райони Закарпаття. Панівною формою української сім’ї залишалася мала родина, у складі якої в середньому було п’ятеро-шестеро осіб.

Головою та розпорядником усіх господарських робіт у сім’ї був батько. Іноді старший син ще за життя батька отримував право вести господарство. Розпорядок дня залежав від господарського стану сім’ї, розміру господарства, наявності працездатних членів сім’ї та пори року. Спадкоємцями майна після батька, як правило, були сини, що отримували рівні частки, за винятком молодшого. Йому належала більша частка, якщо з ним залишалися жити старі батьки після розділу.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Виховання та догляд за дитиною були обов'язком матері, однак їй часто доводилося на весь день залишати малюків на старших дітей або зовсім без нагляду. Дитину рано починали годувати однаковою з дорослими їжею. Любов і ласка у вихованні поєднувалися з вимогливістю, прищепленням побутових звичок і трудових навичок. Діти в родині росли в дусі послуху й поваги до рідних і старших. Виховувати намагалися не покаранням, а словом і прикладом. Особливо засуджувалися лінь, небажання допомагати родині, недбале ставлення до праці. Для розваг у дітей було дуже мало часу. Вони допомагали по господарству, наглядали за молодшими братами й сестрами, пасли худобу тощо. Матеріальна незабезпеченість часто змушувала батьків посилати дітей-підлітків на заробітки.

Особисту власність жінки становило тільки майно, що входило в посаг (іноді навіть із земельним наділом). Воно мало назву материзни. Материзна ніколи не включалася в загальносімейне майно, не ділилася між членами сім’ї, а передавалася у спадщину по жіночій лінії. Дочки в родині перебували в підлеглому становищі: після заміжжя вони переходили в чужу сім’ю, і тому їм не належало частки в загальносімейному майні.

2. СІМЕЙНІ ЗВИЧАЇ ТА ОБРЯДИ. Батьки прагнули рано видати заміж дочку або одружити сина (для дівчини шлюбний вік починався з 16 років, для хлопця — із 18 років). Це пояснювалося насамперед господарськими причинами: сім’я чоловіка отримувала додаткові робочі руки; дівчину намагалися віддати заміж якомога раніше, щоб раптом вона не залишилася самотньою, що в народі вважалося негожим.

У шлюб у більшості випадків вступали рівні за своїм матеріальним становищем сторони. Заможні родини майже ніколи не родичалися з біднотою та змушені були миритися хіба тільки з прийняттям зятя (приймака). Іноді, прагнучи якось покращити матеріальне становище, бідні батьки насильно віддавали синів або дочок у заможні родини.

За звичаєвим правом українського народу згода тих, хто вступав у шлюб, була необов’язковою, але фактично з ними рахувалися. Першочерговою вважалася воля батьків. Укладання шлюбу завжди супроводжувалося весіллям із його багатою обрядовістю.

Весільний обряд складався з декількох основних частин, кожна з яких мала своє значення. Весілля справляли зазвичай у певний час весни, осені та зими, вільний від польових робіт. Весіллю передувало сватання нареченої. Посли нареченого — старости — як правило, літні поважні люди (один із них — обов’язково родич жениха, найчастіше дядько) домовлялися про шлюб із батьками нареченої. Якщо дівчина погоджувалася, старости обмінювалися хлібом із батьками нареченої, пили горілку, а дівчина-наречена перев’язувала їх вишитими рушниками. Якщо ж пропозицію відхиляли, дівчина виносила гарбуз, що означало відмову й вважалося для нареченого та його рідні великою ганьбою. Через два тижні після сватання влаштовували так звані заручини, які, по суті, повторювали сватання, але в більш урочистій обстановці, у присутності всіх родичів і з виконанням багатьох звичаїв та обрядів: спів ритуальних пісень, пов’язування рушниками тощо. Відмова від весілля після заручин була неможливою, а якщо таке траплялося, то постраждала сторона отримувала компенсацію за витрати і «за образу».

ЦІКАВІ ФАКТИ

Чимало звичаїв та обрядів супроводжували похорон. На відміну від людей старшого покоління, молодих неодружених людей ховали у весільному або святковому вбранні. У прощанні з ними, особливо в голосіннях, використовувалися поетичні прийоми, властиві весільним пісням.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Кожна родина свого часу відзначала проводи новобранця. Вони супроводжувалися піснями-плачами, які нагадували голосіння за небіжчиком, оскільки сім'я втрачала одного зі своїх годувальників.

На заручинах домовлялися про час весілля. У п’ятницю збиралися дівчата-подружки нареченої, які прикрашали дерево різнокольоровими стрічками, жмутками жита чи пшениці, квітами. У суботу ввечері в супроводі багатьох обрядів і пісень випікали весільний хліб — коровай.

Головним у всьому весільному дійстві було виконання основних весільних обрядів, що складали саме весілля та проходили, як правило, у неділю. У цей день відбувалися розплітання коси в нареченої, покривання її голови, викуп, посад, прощання з родичами, розділ короваю та вінчання в церкві.

Весілля було не суто сімейним святом. У ньому брали участь не тільки родичі наречених, а й більшість односельців. 

Численними звичаями та обрядами супроводжувалося й таке сімейне торжество, як народження дитини. У сім’ї відзначали родини відразу ж після народження дитини і хрестини — після її хрещення в церкві. На родинах велику роль відігравала бабка-повитуха — розпорядниця пологовими обрядами, які символізували побажання здоров’я та щасливого життя новонародженому. На хрестинах така роль належала кумам. У традиційній частині хрестин основним обрядом вважалося загортання немовляти в вивернутий вовною наверх кожух та вкладання його на покуті (червоний кут). Після церковного хрещення в будинку новонародженого влаштовувалося частування, обов’язково з обдаровуванням матері новонародженого та бабки й приготуванням традиційних страв. Через рік у кожній селянській родині відзначалися пострижини — річниця від дня народження дитини. Суть обряду полягала в тому, що хрещений батько вистригав у дитини на голові хрест.

Важливими святами в кожній селянській родині були Великдень, Новий рік, Різдво та деякі інші церковні свята.

3. МІСЬКА РОДИНА. Процеси промислового розвитку призвели до швидкої урбанізації українських земель, що наклало значний відбиток на родинні відносини. Проте слід зазначити, що українці неохоче переселялися до міст і становили меншість міського населення. Більшість городян у Наддніпрянській Україні становили росіяни, євреї, поляки тощо; на західноукраїнських землях — поляки, румуни, угорці, євреї, німці, вірмени та інші.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Як правило, чоловіки отримували вищу заробітну плату, ніж жінки. Натомість, як і в селі, жінка мала виконувати ще багато хатньої роботи, доглядати дітей. Важким було для жінки-робітниці й материнство. Відпусток до і після пологів, медичної допомоги та дитячих закладів не існувало. У робочих сім'ях, як і в селянських, дітей із раннього віку привчали до праці, вони допомагали батькам у господарстві.

Переселення значної частини населення із села до міста спричинило виникнення такого явища, як маргінальність.

Маргінал — особа (соціальна група), яка перебуває не в характерних для себе відносинах, традиціях.

Значна частина міських українських сімей намагалася зберегти зв’язок із селом, мала присадибне господарство. Це пояснюється тим, що вони боялися відірватися від свого попереднього звичного соціального середовища. Крім того, більшість українців становили некваліфіковану робочу силу, що отримувала мізерну заробітну плату, якої ледь вистачало на прожиття.

Історія України

08.05.2023

Українське образотворче мистецтво та архітектура в другій половині ХІХ –на початку ХХ ст. 

Архітектура в 19 – початку 20 ст.

Розмах будівництва внаслідок зростання чисельності населення міст, потреба в нових приміщеннях дала поштовх для розвитку архітектури. За участю Олександра Беретгі в Києві було збудовано Володимирський собор (1862-1896 рр.), спроектовано ряд будинків на Володимирській вулиці. Архітектор Павло Альошин спланував будинок Педагогічного музею, в якому згодом перебувала Українська Центральна Рада. Юліан Захаревич спроектував будинок Львівського політехнічного інституту. Поширюється український стиль, виразником якого був Василь Кричевський. Найвдаліше він втілився в будинкові Полтавського губернського земства. Видатними архітектурними пам’ятками є будинок з химерами в Києві (1902-1903 рр., архітектор В. Городецький), (будівля оперного театру в Одесі, 1883-1887 рр., архітектори Ф. Фельнер і Г. Гельмер), будинок резиденції митрополита Буковини в Чернівцях (1864-1873 рр., архітектор Й. Главка, нині — приміщення Чернівецького університету), будівля оперного театру в Києві (1901 р., архітектор В. Шретер, тепер — Національна опера України) та інші.

Розвиток образотворчого мистецтва в 19 – початку 20 ст.

Нові риси з’явилися у скульптурному мистецтві. Леонід Позен створив композиції «Переселенці», «Запорожець у розвідці», пам’ятник І. Котляревському в Полтаві. Високим мистецьким рівнем вирізняється пам’ятник Б. Хмельницькому в Києві Михайла Микешина (1888 р.).

Визначне місце в українському мистецтві належить живописові. Одним з найяскравіших майстрів побутового жанру був Микола Пимоненко, який майже не відходив від тем сільського життя («Святочне ворожіння», «Сінокіс», «Весілля в Київській губернії»). Значний внесок у розвиток побутового жанру зробили Киріяк Костанді («Гуси», «В люди (На заробітки)», «Старенькі») і Корнило Устиянович («Бойківська пара», «Гуцулка біля джерела»). Знаменитою є картина Миколи Ярошенка «Всюди життя». Видатними представниками портретного живопису були Іван Труш і Олександр Мурашко. Майстром українського краєвиду називають Архипа Куївджі («Ранок на Дніпрі», «Українська ніч», «Вечір на Україні», «Місячна ніч на Дніпрі»). Вершиною пейзажного живопису стала творчість Сергія Васильківського («Ранок», «Отара в степу», «Степ на Україні», «На Харківщині»). Класичною є картина І. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» (1878-1891 рр.).

Українські підприємці-благодійники. Діяльність меценатів і їхній вплив на розвиток культури. Поступ української культури був пов’язаний з діяльністю деяких підприємців, таких, як родини Терещенків, зокрема Микола Терещенко, Симиренків (Платон, Левко), Ханенків (Богдан, Варвара, засновники музею), які були відомими меценатами, піддавали значні кошти на будівництво й утримання закладів освіти, культури, охорони здоровя, матеріально допомагали діячам української культури. Традиції меценатства наприкінці XIX на початку XX ст. підтримував Євген Чнкаленко, який величезну частку своїх коштів надав на благодійні погреби, допоміг дуже багатьом діячам української культури.

Церковне життя. У житті кожного народу релігія та церква відіграють важливу роль. Православна церква стала на Наддніпрянщині знаряддям підкорення українського народу. На Київському митрополичому престолі уже в XIX ст. не було жодного українця. На початку XX ст. українці добилися деяких послаблень, наприклад, у 1906 р. було видано Біблію українською мовою. Але ці локальні перемоги не міняли суті справи. Відірваність офіційної церкви від запитів народу сприяло поширенню в Україні різних релігійних сект. Протилежну роль відігравала церква в Галичині, їй належить видатне місце у національному відродженні на західноукраїнських землях. Особливо зросла роль Української греко-католицької церкви, коли її в 1900 р. очолив митрополит Андрей Шептнцький. На Буковині церква була під сильним румунським впливом. На Закарпатті греко-католицька церква була опорою українства. У православній церкві Буковими та Наддніпрянщини були священики нижчої ланки, які намагалися її відродити як національну.

Отже, українська культура в другій половині XIX — на початку XX ст. успішно розвивалася, продовжувала духовні пошуки народу попередньої доби, незважаючи на численні перешкоди, завойовувала світове визнання.

Історія України

1.05.2023-4.05.2023.

 Розділ 7. культура України в середи ні XIX – на початку XX ст.

Українська література, театр, музика в другій половині ХІХ –на початку ХХ ст. 

1. Розвиток української літератури

У другій половині XIX ст. романтизм у літературі поступився місцем реалізму. Останній передбачав відображення реальної дійсності й оточення героя, точне відтворення всіх аспектів життя, обґрунтування дій і почуттів персонажів психологічними й соціальними умовами.

Своєрідність української літератури позначалась і на особливостях українського реалізму. Звернення до народних джерел, захоплення етнографізмом і тривале панування романтичних поглядів, сповільнений та деформований внаслідок історичних обставин розвиток літератури попереднього періоду зумовили те, що романтизм із його захопленням героїзмом минулого, поетизацією сильних пристрастей і людей козацької доби співіснував із реалізмом у творчості письменників другої половини XIX ст.

Художні й публіцистичні твори видатних діячів української культури другої половини XIX ст. містять глибокі роздуми про сучасне і майбутнє українського народу, відображають історичні подвиги минулого, оспівують визвольну боротьбу за державну незалежність України.

Перехід від романтизму до реалізму добре помітно у творчості Марко Вовчок (1834-1907). Вона продовжила тему творчості Т. Шевченка, присвячену становищу покріпаченого селянства, особливо жінок («Одарка», «Горпина», «Козачка»).

Долею простої селянки переймалась у своїх творах Ганна Барвінок (1828-1911). Вдало поєднав вплив західноєвропейської поезії з буковинським фольклором Юрій Федькович (1834-1888).

Реалістично змалював історію українського села Іван Нечуй-Левицький (1838-1918). Він написав гострі соціальні повісті «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я» тощо. Найвидатніший соціальний роман своєї доби «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» («Пропаща сила») написав Панас Мирний (1849-1920).

Неперевершеним надбанням української літератури стала творчість геніального письменника Івана Франка (1856- 1916). Майстерність стилю, злободенність проблем, багатство жанрів і багатоплановість тем, а також активна громадська позиція вирізняли І. Франка в історії української культури.

Початок XX ст. в українській літературі пов’язаний із пошуком нових шляхів. Поряд із реалістичним підходом до зображення дійсності поширюються модерністські течії. Популярним стає жанр новели (короткого оповідання). Першим до модернізму в тогочасній українській літературі звернувся поет М. Вороний, який у 1901 р. в статті в «Літературно-науковому віснику» закликав тематично й жанрово розширити літературні межі. Цю ідею підтримала група галицьких письменників «Молода муза» (поети та прозаїки Б. Лепкий, П. Карманський, М. Яків, композитор С. Людкевич та інші.), які в Маніфесті 1907 р. висловили критичні зауваження щодо реалізму й закликали орієнтуватися на тогочасні західноєвропейські тенденції розвитку літератури й мистецтва. У 1909 р. в Києві П. Бочацький і М. Шаповал заснували перший журнал українського модерну «Українська хата».

Спробою своєрідного поєднання реалізму та модернізму стала «нова школа» української прози (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська, М. Черемшина). 

Пошук нових засобів був характерний для творчості М. Коцюбинського. У повісті «Fata morgana» письменник передав настрої й переживання українського села напередодні революції 1905-1907 рр. Неповторну красу природи письменник відтворив у повісті «Тіні забутих предків».

Прикладом реалістичного підходу до зображення подій українського суспільства стала творчість В. Винниченка. У своїх творах він створює образи мешканців провінційних містечок, робітників, революціонерів, що потрапляють у складні психологічні ситуації.

Яскравим талантом осяяна творчість Лесі Українки. Написані нею поезії «Осіння казка», «Пісні про волю», «В катакомбах» порушували проблеми відносин поета і влади, становлення борця за інтереси народу тощо. Широкої популярності набули її збірки поезій: «На крилах пісень», «Думи і мрії», поеми «Роберт Брюс» і «Давня казка». Одним із найкращих творів Лесі Українки стала драма-феєрія «Лісова пісня», в якій вона з вражаючим драматизмом зобразила суперечність між похмурою дійсністю та прагненням людини до щастя.

Неперевершеним майстром короткої психологічної новели став Василь Стефаник. У своїх творах він зображував жахливі своєю трагічністю картини злиденного життя західноукраїнського селянства.

До кращих творів світової літератури про селянство можна віднести повість найвідомішої письменниці Буковини Ольги Кобилянської «Земля».

2. Театр

Незважаючи на урядові переслідування українства, у другій половині XIX ст. українське театральне мистецтво продовжувало розвиватися. Українські п’єси користувалися значною популярністю на сценах російських театрів.

У 1881 р. міністр внутрішніх справ Росії М. Лоріс-Меліков скасував заборону українських вистав, що сприяло зростанню кількості театральних труп і відродженню українського театру. Проте цей дозвіл було обставлено всілякими обмеженнями. Так, зокрема, заборонялося ставити п’єси на історичну і соціальну тематику, перекладні п’єси. Українські трупи були зобов’язані разом з українськими виставами ставити ще й російську з такою самою кількістю акторів.

Наприкінці 70-х рр. XIX ст. завершилося становлення новітнього, професійного, власне українського театру. Він виник на базі аматорських колективів, що діяли у 60-70 рр. XIX ст. У 1882 р. під керівництвом Марка Кропивницького в Єлисаветграді було створено першу українську професійну трупу, до складу якої ввійшли М. Садовський, М. Заньковецька, О. Маркова, І. Бурлака та інші. Після гастролей до Києва в 1883 р. до трупи Кропивницького приєдналась аматорська трупа М. Старицького, який і очолив театр.

Незважаючи на визнання глядачів і театральних фахівців, життя українського театру було складним. У 1883 р. київський генерал-губернатор заборонив на десять років гастролі трупи Кропивницького у Київській, Чернігівській, Полтавській, Волинській та Подільській губерніях.

Проте зупинити розвиток українського театрального мистецтва вже було неможливо. У 80-90-ті рр. XIX ст. діяло близько 30 невеличких труп, які ставили українські п’єси. У 1891 р. в Києві було засновано перший постійно діючий театр.

На ниві драматургії плідно працювали Михайло Старицький (1840-1904), Марко Кропивницький (1840-1910), Іван Тобілевич (Карпенко-Карий, 1845-1907).

М. Кропивницький написав понад 40 оригінальних чи перероблених з Інших творів театральних п’єс, у яких відтворював побут України та її залежне становище. Тонко відчуваючи народну душу, він створював надзвичайно живі й дотепні сцени з народного життя.

На початку XX ст. провідне місце в театральному житті України, як і раніше, посідали трупи, очолювані П. Саксаганським, І. Карпенко-Карим та М. Садовським.

У 1907 р. М. Садовський заснував у Києві перший український стаціонарний театр. Його вистави відбувалися у Троїцькому народному будинку. Важливою подією театрального життя стало святкування в 1908 р. 25-річчя творчої діяльності української актриси М. Заньковецької. Воно стало відображенням здобутків тогочасної української культури.

На західноукраїнських землях український професійний театр було засновано у 1864 р. актором і режисером О. Бачинським при культурно-освітньому товаристві «Руська бесіда». У 70-ті рр. XIX ст. театральні діячі з Наддніпрянської України, зокрема М. Кропивницький, надали йому значну допомогу. У 1905-1906 рр. цей театр очолював М. Садовський, а на сцені виступала М. Заньковецька.

У 1869 р. виникли аматорські театральні гуртки при чернівецькій «Руській бесіді». Значному піднесенню театрального мистецтва сприяло створене у 1884 р. С. Воробкевичем «Руське літературно-драматичне товариство».

Основою репертуару українського театру залишалися класичні п’єси М. Кропивницького, М. Старицького та І. Карпенка-Карого. Однак поступово в ньому збільшується кількість творів інших українських авторів — Лесі Українки, І. Франка, Г. Хоткевича, а також російських та західноєвропейських класиків — М. Горького, О. Островського, А. Чехова, Г. Ібсена, Г. Гауптмана, В. Шекспірата ін.

З діяльністю яких митців пов’язаний розквіт українського театру?

3. Музичне життя

Розвиток літератури й театру в другій половині XIX ст. надав потужного імпульсу процесу творення національної класичної музики. У 1862 р. Семен Гулак-Артемовський написав першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм». Українських композиторів надихали твори знаних українських прозаїк і поетів, зокрема Т. Шевченка. Шевченкова п’єса «Назар Стодоля» спонукала П. Ніщинського написати до неї музичну вставку — «Вечорниці», із якої народилася популярна пісня «Закувала та сива зозуля».

Друга половина XIX ст. в українській музиці стала часом уведення народної пісні в професійну музичну культуру. Відбулося не просто відтворення народної музики, а піднесення її до професійного рівня, перетворення пісні на сучасний у європейському розумінні музичний твір.

Основоположником української класичної музики був Микола Лисенко, який написав опери «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба», «Енеїда», опери для дітей «Пан Коцький», «Коза-Дереза» тощо. Створений М. Лисенком варіант «Заповіту» Шевченка ми співаємо й досі, а «Молитва за Україну» стала духовним гімном.

Композитор М. Леонтович створив оригінальні композиції на основі народних пісень: «Щедрик», «Мак», «Дударик». Героїчну оперу «Кармалюк» написав К. Стеценко. Монументальну симфонію-кантату «Кавказ» за поемою Т. Шевченка створив західноукраїнський композитор С. Людкевич. Він також організував видання першого в Україні мистецтвознавчого журналу «Артистичний вісник».

У Західній Україні слід відзначити творчість М. Вербицького, І. Лавровського, І. Воробкевича, А. Вахнянина та інших.

Велике значення для становлення національної самосвідомості на західноукраїнських землях мала творчість Михайла Вербицького (1815-1870). Покладений ним на музику Шевченків «Заповіт» став дуже популярним у Галичині. А музика до вірша П. Чубинського «Ще не вмерла Україна» стала українським національним, а з 1992 р. — Державним гімном України. Вірш П. Чубинського «Ще не вмерла Україна» з’явився 1863 р. у львівському часописі «Мета». Одразу ж композитор М. Вербицький поклав на музику слова, а наступного року хор уже виконував її у Львівському українському театрі.

Всесвітнього визнання набув талант випускниці Львівської консерваторії співачки С. Крушельницької. Вона виступала з концертами у багатьох країнах Європи, Америки та Африки. Крушельницька співала на сценах Петербурга, Одеси, однак через заборону царської влади жодного разу не виступала в Києві.

Хто вважається засновником української класичної музики?

Хто був автором вірша і музики, який згодом став Державним гімном України?

ВИСНОВКИ

Друга половина XIX — початок XX ст. була складним і суперечливим періодом у розвитку української культури. Незважаючи на труднощі й за відсутності підтримки з боку держави, культура збагатилася визначними надбаннями практично в усіх провідних галузях. Відбулося становлення української національної літератури, театру та класичної музики. Наприкінці XIX ст. вже було неможливо заперечувати існування національної української культури.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Яка тематика творів переважала в українській літературі другої половини XIX ст. і чому?

2. Чим був зумовлений розквіт українського театрального мистецтва у 80-ті рр. XIX ст.?

3. Назвіть провідних українських музикантів і схарактеризуйте їхню творчість.

4. Яка роль М. Лисенка у становленні української класичної музики?

5. Чому не всі письменники, музиканти, театральні діячі, які були вихідцями з України, є представниками української культури?

 Розділ 7. культура України в середи ні XIX – на початку XX ст.

27.04. 2023 року.

  Тема уроку: Розвиток освіти й науки. 

Висновки

Незважаючи на відсутність української державності, у другій половині XIX — на початку XX ст. відбувалося формування основ української національної освіти та науки.

• У цей час у системі освіти на українських землях відбулися позитивні зрушення, зумовлені потребами часу. Проте ні Російська імперія, ні Австро-Угорщина не сприяли розвитку освіти українською мовою. Однією з найскладніших проблем залишалася українізація школи.

Українська національна наука гуртувалася навколо Наукового товариства ім. Т. Шевченка — науково-культурної громадської організації, заснованої в 1892 р. Вона відігравала роль своєрідної всеукраїнської Академії наук.

• У науці цього періоду особливо вагомими були здобутки українських вчених-природознавців.

Всесвітня історія 

20.04.2023 року

Узагальнення з теми.

Наука і техніка:

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=6185646 

Література і мистецтво:

 https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=8940907 

Всесвітня історія 

20.04.2023 року

СВІТ З КІНЦЯ XVIII ст. - ДО КІНЦЯ XIX ст.

XVIII століття увійшло в історію як епоха "ПРОСВІТНИЦТВА". Саме в цей період відбулося утвердження нових суспільних відносин - БУРЖУАЗНИХ.

Склалися сприятливі умови для розширення сфери дії ТОВАРНО-ГРОШОВИХ ВІДНОСИН. Значно посилилась ВЛАДА ГРОШЕЙ. Суспільство все більше накопичує капітал, який розглядається як гарантія всевладдя. Прагматизм і меркантильність охоплює всі верстви населення і насамперед - правлячу верхівку.

Абсолютна монархія еволюціонує в просвітницький абсолютизм, який прагне необмеженої влади, посилаючись на створення суспільства «загального добробуту» та здійснюючи всі реформи «згори», тобто на власний розсуд і використовуючи силу бюрократичного апарату.

Капіталістичний спосіб виробництва, започаткований його політичною перемогою в Англії та Голландії в результаті успішних революцій, набуває незворотнього характеру. Він стає визначальним чинником у подальшому розвиткові Європи й регіонів її колоніальної експансії.
Остання фаза кризи феодального суспільства стала водно час початком утвердження нового способу життя - за умов панування буржуазного суспільства. Основними ознаками капіталістичного способу виробництва було схиляння перед новим досвідом, раціоналістичне світобачення, прагматизм, меркантильність.

"Історичним Рубіконом» в європейській та світовій історії кінця XVIII століття стала ВЕЛИКА ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ, яка провела межу між минулим і майбутнім, прискоривши хід історії. Ідеї, народжені європейською культурою цієї епохи, поширились і значно вплинули на світовий розвиток.

Усе XIX століття пройшло під знаком французької революції. Початок XIX століття був пов'язаний із Наполеонівськими війнами. Прагнення Наполеона "перекроїти карту Європи" зазнало невдачі, що і визначило подальшу долю Франції та багатьох європейських країн.

Упродовж 1814 -1815 pp. в Європі порядкували переможці: Англія, Росія, Австрія, Пруссія. Наслідком цього став розподіл територій, реставрація дореволюційних порядків, влади й привілеїв дворянства, відновлення монархії Бурбонів не лише у Франції, а й в Іспанії та Неаполі.

У1812-1815рр.в Європі посилюється авторитет Росії. За пропозицією російського імператора Олександра І монархи Європи уклали "Священний союз", маючи на меті проводити скоординовану політику, допомагати один одному в боротьбі з наростаючими суспільними рухами.

Наприкінці XVIII - на початку XIX століття не менш поважним претендентом на панівне становище в європейській політиці стає Великобританія - ця своєрідна "майстерня світу", де на той час виробляється найбільша в Європі кількість вугілля, чавуну, бавовняних тканин.

20-ті роки XIX століття в Європі називають роками революцій, які охопили Іспанію, Італію; трагічними репресіями закінчилась спроба військових здійснити переворот в Росії та Україні (в грудні-січні 1825-1826 pp.).

30-40-ві pp. XIX століття - відзначалися подальшим розвитком капіталістичного способу виробництва, збагаченням класу підприємців та зосередженням в їхніх руках політичної влади. Кінець 40-х років знаменував собою нову хвилю революцій, що охопили Францію, Німеччину, Австрію, Угорщину, Італію. Досвід революцій 1848 -1849 pp. був трагічний, але водночас він мав велике значення для формування національної самосвідомості народів Європи, прискорення темпів соціального й економічного розвитку Європейських країн.

Друга половина XIX століття була не менш насиченою на важливі події, які змінювали європейську карту, формували колоніальну систему капіталістичного світу, створили основи індустріального суспільства. Розпочався другий етап промислової революції коли машини стали створюватися за допомогою машин. Виникло й стало стрімко розвиватися машинобудування. Високими темпами розвивалися металургійна й хімічна галузі промисловості, виробництво паровозів, пароплавів, будувалися залізниці й судноплавні канали.

Промисловий розвиток країн Європи у другій половині XIX століття:

• докорінно змінив соціальну структуру суспільства;

• прискорив розвиток ринків збуту продукції;

• сприяв завершенню формування націй, перш за все в Європі та Америці.

Цим було обумовлено процеси зміцнення національних держав та посилення національно-визвольної боротьби народів за незалежність.

Стрімкий економічний розвиток сприяв прискоренню темпів розвитку науки і техніки, всіх галузей духовної культури, що поряд із зростанням населення планети (до 1 млрд 300 млн чол.) масштабно збільшило творчий потенціал людства, його реформаторську силу.Технологічний прогрес і машинне виробництво вимагали якісних змін у складі й рівні кваліфікації робочої сили. Різко зросла кількість учених, інженерів, техніків, безпосередньо зайнятих у виробництві.Машини змінили характер праці й роль людини у виробництві. Американський інженер Ф. У. Тейлор організував роботу на конвеєрі – системі безперервного й потокового виробництва стандартизованих виробів, що забезпечувало гігантське зростання продуктивності праці. Наприкінці XIX ст. поряд зі збереженням конкуренції багато дрібних і середніх підприємств стали зливатися з великими компаніями, які контролювали значну частину різних галузей промисловості. Так з’явилися монополії.

Кінець XVIII - кінець XIX століття знаменував собою утвердження буржуазного суспільства з його мораллю та культурою, змінами в соціально-політичній сфері людського буття. Промислова революція і розвиток ринкової економіки поступово змінювали соціальну структуру суспільства. Провідними верствами розвинутих країн стають підприємці-капіталісти і наймані робітники. Все більшої економічної та політичної влади набувала буржуазія; хоч верхівкою суспільства залишалась ще аристократія. Практично не мали політичної ваги селяни, ремісники, наймані робітники, дрібні торговці. Представники інтелігенції, службовці формували «середній клас», який відігравав усе більшу роль у суспільстві вже у ХХ століті. На дні суспільства перебували люмпени (від нім. lumpen – лахміття) – волоцюги, жебраки, кримінальні елементи тощо. XIX століття в історії Європи стало епохою утвердження парламентаризму. Найпоширенішою політичною течією XIX ст., яка виражала інтереси підприємців-промисловців, став лібералізм. Його прихильники виступали за обмеження прав монархів конституціями, за парламентський лад, за свободу підприємництва, право людини на вільне вираження своїх думок. Прихильники консерватизму, родоначальником якого була аристократія, великі землевласники, виступали проти різких суспільних змін, за збереження традицій політичного й культурного життя. Лібералізму й консерватизму із середини XIX ст. почав протистояти соціалізм (соціал-демократія), головними ідеологами якого були К. Маркс і Ф. Енгельс. Соціалісти відстоювали необхідність класової боротьби, перерозподіл приватної власності на користь трудящих і встановлення їхньої влади в суспільстві. Соціально-політична диференціація суспільства, усвідомлення різними верствами населення своїх власних інтересів, розширення прав громадян та учасників політичної діяльності сприяли виникненню політичних партій.


Отже, у ХІХ ст. у багатьох європейських державах відбулися докорінні економічні зрушення, змінився соціальний і політичний устрій. Ці перетворення переважно супроводжувалися революціями і громадянськими війнами, і лише в окремих випадках необхідні, давно назрілі зміни здійснювалися шляхом поступових і обережних реформ. Історія Західної Європи, Росії і США у цей час насичена революціями і контрреволюціями, реформами і контрреформами. Змінювалося життя країн і народів Азії, Африки і Латинської Америки. Провідними верствами лише розвинутих країн стають капіталісти і наймані робітники. Але в більшості держав світу продовжувала існувати багатоукладна економіка, де капіталістичні відносини не були панівними та зберігалася стара структура суспільства.

Традиційні цивілізації (або суспільства) – китайська, індійська, мусульманська та інші – багато в чому не були схожими на західноєвропейську цивілізацію, що складалася ще з часів Відродження. У традиційному суспільстві над людиною панували вікові традиції й звичаї (обряди, заборони тощо). Таке суспільство не було схильне до сприйняття будь-яких нововведень. Тому ці цивілізації потрапили у колоніальну залежність від європейських країн.

Усі ці процеси, нерозривно пов'язані один з одним, неминуче змінювали світогляд людини. На відміну від попередників, які були переконані в непорушності світу, в якому жили, люди Нового часу стали значно рішучішими і були впевнені, що природу і суспільство не тільки можливо, але й слід змінювати. Змінилося ставлення до держави, що втратила свій божественний ореол. Тепер призначення влади вбачалося в захисті природних прав і свобод людини, визнавалася необхідність заміни державного устрою у випадку невиконання владою своїх обов'язків перед суспільством. «Нова» людина була мобільнішою, що швидко пристосовувалася до змін в оточуючому житті.

Всесвітня історія 

17.04.2023 року

Наука і техніка XIX 

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=7583111 Виконайте тест за посиланням.  

 Наука та техніка 

 Із початком XIX ст. люди наполегливо проникали в природу електромагнітних явищ. Італієць А. Вольта створив перше штучне джерело електрики. Француз А.-М. Ампер і німець Г. С. Ом відкрили закони руху електричного струму. Англійці М. Фарадей і Д. К. Максвелл створили теорію електромагнітного поля.Найбільші відкриття у  галузі належать французу О. Коші (основи теорії функції комплексної змінної), росіянам М. Лобачевському (система «неевклідової геометрії») та С. Ковалевській (диференційовані рівняння), німцям Б. Ріману (довів можливість існування інших геометрій) і Г. Кантору (теорії множинності) та ін.

       Розвиток фізики відзначений успіхами француза С. Карно (основоположник термодинаміки), німців Р. Майєра (експериментально довів загальний закон збереження енергії) та Г. Гельмгольца (зробив математичний обрахунок закону збереження енергії). Подальшого розвитку набули дослідження електромагнітних явищ: американця Б. Франкліна (запропонував вважати електричний струм рідиною та ввів загальновідоме позначення електричних станів «+» та «-»); француза Ш. Кулона (розробив математичну формулу цієї рідини); данця Х. Ерстеда (установив факт відхилення магнітної стрілки під дією електрики); британців М. Фарадея та Дж. Максвелла (вивчали електромагнітне поле), німця Г. Герца (відкрив електромагнітну теорію світла). Наприкінці ХІХ ст. важливими здобутками фізиків стали введення Дж. Стоні поняття «електрон» для позначення «електричного атома»; відкриття В. Рентгеном Х-променів; розробка Г. Лоренцом теорії речовини; дослідження потоку заряджених частинок (електронів) в електричному розряді в газах Дж. Томсоном, відкриття подружжям П’єром та Марією Кюрі нових хімічних елементів полонію та радію з ефектом радіоактивності — розпад із випромінюванням певної енергії та заряду; Е. Резерфорд побудував планетарну модель атома, у якій навколо ядра обертаються електрони; Н. Бор вніс поправку: в його моделі електрони стрибкоподібно переходять з однієї орбіталі на іншу, випромінюючи при цьому порцію (квант) енергії.

         У XIX ст. провідні держави Європи неодноразово споряджали свої кораблі в навколосвітні плавання з метою подальшого вивчення Світового океану. В історії науки особливу роль відіграла експедиція англійського корабля «Бігль» (1831 —1836 рр.), на борту якого перебував молодий натураліст Ч. Дарвін . За п’ять років подорожі він зібрав унікальну колекцію знахідок і склав багатотомний щоденник спостережень. Підсумком його роботи стала революційна праця «Походження видів шляхом природного відбору» (1859 р.).У 1897 р. французькі фізики А. Бек-керель, П. Кюрі та М. Склодовська-Кюрі відкрили й вивчили явище радіоактивності.

Для розвитку цих галузей важливе значення мало: випробування першого пароплава Р. Фултоном у 1803 р.; створення англійським винахідником Дж. Стефенсоном серії паровозів, здатних перевозити вантажі масою до 90 т; поява нових двигунів внутрішнього згоряння, сконструйованих німецькими винахідниками Н. Отто (1876) та Р. Дізелем (1897); конструкція перших автомобілів — М. Бенцом, Г. Даймлером (1885-1886) у Німеччині, А. Хаммелем (1886) — у Данії, Е. Батлером (1888) — у Великій Британії, А. Пежо (1889-1890) — у Франції, Г. Фордом (1896) — у США.

     Винаходи британців А. Реомюра (отримання високоякісної сталі з чавуну), С. Томаса (конверторного способу виплавки сталі з чавуну), П. Еру та Ч. Холла (електролізного способу отримання алюмінію), братів Е. та П. Мартенів (винайдення печі для одержання сталі переплавленням чавуну в суміші із залізним або сталевим брухтом і шлаками) забезпечили значні успіхи у розвитку металургії.

Всесвітня історія 

13.04.2023 року

Тема уроку: Міжнародні відносини наприкінці ХІХ ст 

Любі учні!

Під час вивчення теми уроку Ви дізнаєтесь про:

• співвідношення сил у Європі в 70-ті рр. XIX ст. 

• утворення військово-політичних блоків 

• міжнародні кризи та конфлікти наприкінці XIX — на початку XX ст та гонку озброєнь.   

Проблемне питання: Суперечності між якими державами стали визначальними для міжнародних відносин другої половини XIX — початку XX ст. і чому? 

Головне з вивченої теми: 

Підсумком розвитку міжнародних відносин на межі XIX—XX ст. став поділ Європи та світу на два ворожі військово-політичні блоки — Троїстий союз і Антанту. Основним змістом політики великих держав у складі цих союзів була підготовка до світової війни за поділ уже поділеного світу. Перші такі протистояння розпочалися наприкінці XIX ст.: іспано-американська (1898 р.), англо-бурська (1899—1902 рр.), російсько-японська (1904—1905 рр.) війни.

Підготовка до війни призвела до шаленої гонки озброєнь, першість у якій узяла Німеччина.

Історія України

06.04.2023 року

Контрольна робота

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=6363188 

Історія України

03.04.2023 року

Практичне заняття. Вплив греко-католицької церкви на піднесення національної свідомості населення західноукраїнських земель. 

Практичне заняття «Вплив греко-католицької церкви на піднесення національної свідомості населення західноукраїнських земель» 

Мета: ознайомитися з постаттю митрополита А. Шептицького; визначити зміну ролі греко-католицької церкви в українському русі на західноукраїнських землях.

Завдання для підготовки до практичного заняття: підготувати повідомлення про діяльність Андрея Шептицького.

Обладнання: робочий зошит, підручник, телефон/планшет/ноутбук.

Хід заняття

1. Прочитайте наведений нижче матеріал і перегляньте відео. 

2. У робочому зошиті письмово дайте відповіді на наступні запитання:

1. Чому греко-католицька церква наприкінці XIX ст. втратила свій вплив на український рух? 

2. У яких українських регіонах була поширена греко-католицька церква на початку XX ст.? 

3. Яку нову роль церкви визначив А. Шептицький в українському русі? 

4. Які особисті якості митрополита сприяли перетворенню церкви на моральний авторитет в українському русі? 

5. Яку роль відіграла греко-католицька церква в національному відродженні на західноукраїнських землях?

3. Зробіть висновки відповідно до мети.

Документи та матеріали для опрацювання  під час практичного заняття

На початку XX ст. греко-католицька церква, як і в попередньому столітті, відігравала важливу роль у житті українців Галичини й Закарпаття. Багато зробила вона для українського національного відродження, захисту прав та інтересів українців. Проте наприкінці XIX ст., коли український рух став набувати переважно світського характеру, відносини між греко-католицькою церквою та його провідниками загострилися. Ситуація змінилася, коли Галицьку греко-католицьку митрополію очолив Андрій Шептицький.

Андрей Шептицький (1865—1944) — просвітитель, громадсько-політичний діяч, доктор теології, архієпископ, що відіграв важливу роль в українському національному русі. 17 грудня 1900 р. він був призначений митрополитом греко-католицької церкви (1900—1944). Діяч доклав чимало зусиль для того, щоб греко-католицька церква остаточно відмовилася від союзу з москвофілами, перейшла на народовські позиції і як впливова сила приєдналася до українського національного руху в Галичині. Упродовж свого життя А. Шептицький послідовно боровся за ідею незалежної України, підтримував ті політичні сили західноукраїнських земель, які відстоювали її автономний статус у 1900—1920 рр.

Митрополит став засновником Українського національного музею у Львові (1905 р.). Завдяки його допомозі в музеї було зібрано одну з найбільших у Європі колекцій ікон. А. Шептицький надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття освіти в кращих навчальних закладах Європи. У 1903 р. він заснував у Львові Народну лічницю, яка пізніше перетворилася на сучасну лікарню. Митрополит був ініціатором створення та засновником Земельного банку у Львові (1910 р.), підтримував діяльність українських культурно-просвітніх товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар».

Відстоюючи інтереси українців Галичини в Галицькому сеймі та Палаті панів австрійського парламенту, А. Шептицький порушував питання про запровадження загального виборчого права, реформування системи виборів до Галицького крайового сейму, створення українського університету у Львові.

Новий митрополит поставив участь греко-католицького духовенства в українському русі в залежність від дотримання ним норм християнської моралі. Замість старої ролі національного провідника церква мала виступати духовним і моральним авторитетом українства в краї. Нова роль не відразу знайшла розуміння в лідерів українського руху. Сама постать А. Шептицького, що походив із полонізованого роду, викликала в них сумніви. Проте наполегливість, із якою митрополит реалізовував свою позицію, та його виступи на захист українства врешті-решт сприяли відновленню єдності українського руху з греко-католицькою церквою, яка його освячувала. У церковних справах А. Шептицький був прибічником ідеї об’єднання християнських церков. Із цією метою він двічі відвідував Росію, Білорусію й таємно подорожував Наддніпрянською Україною.

Із промови митрополита А. Шептицького на 100-річному ювілеї М. Шашкевича (1911 р.)

Усі маємо це поняття, що народ — це наша сила, що праця для нього — наше завдання, що його добро — наша будучність... Нам сьогодні легко зрозуміти, що віддалитися від народу — це значить приректи себе на смерть...

У чому, на ваш погляд, полягає головна сила українського руху в Галичині?

На початку XX ст. в Закарпатті греко-католицька церква в умовах мадяризації краю поступово втрачала позиції лідера національного руху русинів. Роль захисника інтересів русинів намагався відігравати єпископ Мукачівської єпархії в 1891—1912 рр. Юлій Фірцак (1836—1912). За його підтримки в краї відновилася діяльність «Товариства Св. Василія Великого». Зусиллями його членів був виданий «Буквар» для закарпатських русинів і розпочалося видання тижневого часопису «Наука».

За наполяганням єпископа, занепокоєного занепадом господарства й бідуванням селянства в краї, у 1897—1901 рр. угорська влада здійснила в Закарпатті низку реформ, що дістали назву «рутенська акція». Він також став ініціатором створення учительської семінарії для дівчат в Ужгороді (1902 р.). Однак загалом греко-католицька церква в Закарпатті відійшла від участі в національній боротьбі русинів й дедалі більше перетворювалася на провідника мадяризації. Реакцією на це стало збільшення серед віруючих прибічників православ’я.

Історія України

23.03.2023 року

Радикальний рух у Галичині. Особливості суспільно-політичного життя в Буковині та Закарпатті в другій половині ХІХ ст. 

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=5570011 

Головне з вивченої теми: 

В останній чверті XIX ст. тривало подальше стрімке становлення українського руху. Він вступив у політичну фазу свого розвитку. У 1890 р. було засновано першу політичну партію — Русько-українську радикальну партію.

Наприкінці століття всі провідні українські партії Галичини включили до своїх програм положення про незалежну соборну Україну.

Завдяки спільним зусиллям галичан та наддніпрянців Галичина перетворилася на «український П’ємонт».

Стрімко розвивався український національний рух у Північній Буковині, який наприкінці XIX ст. перейшов на народовські позиції. У той самий час під тиском правлячих кіл Угорщини український рух у Закарпатті поступово згасав.

Історія України

20.03.2023 року

Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях 

на початку ХХ ст. 

Головне з вивченої теми: 

Друга половина XIX ст. стала періодом стрімкого розвитку українського руху в Галичині. Поштовхом до цього стали конституційні реформи в Австрійській (Австро-Угорській) імперії.

В українському русі після занепаду старорусинства сформувалися дві провідні течії — москвофільська та народовська. Згодом із народовської течії відділилися прихильники радикальних дій та ідей соціалізму. Обидві течії прагнули побороти польський вплив у Галичині. Москвофіли в цій боротьбі покладалися на Росію, народовці та радикали — на народ, інтелігенцію Наддніпрянщини та суперечності у правлячих колах Австро-Угорщини.

На кінець XIX ст. народовська течія стала домінуючою в українському русі в Галичині. Вона розбудувала цілу мережу національного життя, яка включала культурно-просвітні, наукові, кооперативні та політичні організації.

Історія України

16.03.2023 року

Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель 

у другій половині ХІХ. 

Головне з вивченої теми: 

Характеризуючи стан економіки західноукраїнських земель у другій половині 19 ст., можна заначити:

- Західноукраїнські землі лишалися аграрним краєм. 

- У сільськогосподарському виробництві застосовують нову техніку, залучають значну кількість найманих робітників.

- Для сільського господарства характерне зростання товарного виробництва.

- У регіоні активізуються процеси індустріалізації та урбанізації.

- У промисловому виробництві розвиваються галузі видобування та первинної обробки сировини.

- 70–80-ті рр. 19 ст. можна вважати часом формування у Східній Галичині великої фабрично-заводської промисловості, проте темпи розвитку промисловості відставали від темпів захід них провінцій імперії і не відповідали потребам краю.

Історія України

13.03.2023 року

Контрольна робота

(усне опитування)

https://vseosvita.ua/test/start/noa091    

Історія України

06.03.2023 року

Національне відродження кримських татар

Перевірка домашнього завдання:

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=2460015 

Початок національного відродження кримських татар став свідченням переходу їхньої боротьби за свої права як народу на новий якісний рівень. Відзначити, що найбільш яскравим представником молодо татарських  ідей став  Ісмаїл  бей Гаспринський , погляди якого, хоча й були досить утопічними, знаходили підтримку у кримськотатарському середовищі.

Процес становлення кримськотатарського національно-визвольного руху розпочався у 80-х рр. XIX ст. Його основні ідеї сформувалися в Туреччині й пов’язані з виникненням руху молодотурків, які боролися проти султанської монархії в країні і всього того, що перешкоджало розвитку турецького народу. У Стамбулі, що був тогочасним центром освіти, татарська інтелігенція під впливом молодотурків стала розвивати свій рух.  Молодотатари , як їх називали, відіграли помітну роль у подальшому розгортанні кримськотатарської національно-визвольної боротьби. Вони вважали за необхідне відмовитися від традиційного для татарського суспільства клерикалізму, боротися за підняття рівня освіченості народу, за зміни у традиційній соціальній структурі й статусі жінок. В економічній сфері вони виступали за визволення селянської праці від будь-якого гноблення.

Клерикалізм — політичний напрямок, прибічники якого виступають за панування церкви та духовенства в суспільно-політичному та духовному житті країни.

Ісмаїл Гаспринський усе своє життя докладав чимало зусиль, спрямованих на захист прав кримських татар, їх виживання як народу та національне відродження. У 1875 р., після повернення до Криму з Туреччини, його було обрано депутатом міської думи, а пізніше — міським головою Бахчисарая. Саме завдяки його зусиллям було втричі збільшено бюджет міста, розпочато суттєві перетворення в міському господарстві й збільшено представництво бахчисарайських татар в органах місцевого самоврядування.

У національному питанні молоді татарські націоналісти були прихильниками захисту національної самосвідомості свого народу й кримськотатарської самостійності. Найбільш яскравим представником молодо татарських  ідей у цей період став  Ісмаїл  Гаспринський (1851—1914). Його погляди, хоча й були досить утопічними, знаходили підтримку в кримськотатарському середовищі. Самого І. Гаспринського татари поважали як захисника скривджених і прибічника рівноправ’я татар.

Із 1883 р. І. Гаспринський почав видавати першу національну газету «Терджиман» кримськотатарською й російською мовами. Тривалий час вона була єдиним тюркомовним періодичним виданням у Російській імперії.

З ім’ям І. Гаспринського пов’язано виникнення  джадиди-зму — просвітянського руху народів ісламського Сходу. У його основі був новий звуковий спосіб навчання грамоти, коли окремій літері відповідали конкретні звуки. Він розробив «нові методи навчання», завдяки яким навчанню кримськотатарських дітей було надано більш світського характеру. Для своїх новометодних  шкіл він написав і видав власну серію навчальних посібників, найвідомішим серед яких став «Учитель дітей» у чотирьох випусках. Учителі цих шкіл під керівництвом                            І. Гаспринського поширювали його ідеї у кримськотатарському середовищі, сприяли оновленню повсякденного побуту й усього духовного життя народу.

За своїм світоглядом І. Гаспринський був лібералом, виступав за дружбу слов’янських і кримськотатарських народів, релігійну терпимість та співпрацю християн і мусульман, категорично відкидав соціалістичні ідеї та методи боротьби.

На честь І. Гаспринського встановлені пам’ятники в Сімферополі та Бахчисараї, його ім’ям названі кримськотатарська бібліотека в Сімферополі, вулиці та школи. У Бахчисараї існує музей І. Гаспринського.

2. Пов’язане із завершенням промислової революції виникнення значної кількості промислових робітників зробило можливою появу нового суспільного явища — робітничого руху зі своїми специфічними потребами і вимогами. Соціал-демократичний рух став силою, що намагалася відобразити прагнення робітничого руху й запропонувати йому мету боротьби.

Земський рух  на той час він став єдино можливою ліберальною опозиційною силою, спрямованою на оновлення дійсності Російської імперії.

Початок національного відродження кримських татар став свідченням переходу їхньої боротьби за свої права як народу на новий якісний рівень.

Запитання та завдання

1. Коли розпочалося кримськотатарське національне відродження?

2. За що виступали моло-дотатари?

 3. Що таке джадидизм?

Практичне заняття. 

Культурницький етап національного відродження на українських землях у складі Російської імперії: суспільні виклики. 

Мета: визначити суспільні виклики впродовж культурницького етапу українського національного відродження в Наддніпрянщині та шляхи їх подолання.

Завдання для підготовки до практичного заняття: повторити матеріал §16 та 17 підручника

Дайте відповідь на запитання:

• 1) Що стримувало український рух у переході до політичного етапу?

• 2) Чому український рух у Наддніпрянщині у другій половині XIX ст. мав украй вузьку соціальну базу?

• 3) Чому наприкінці XIX ст. центр українського руху перемістився у Східну Галичину?

Зробіть висновки відповідно до мети роботи. 

1. Роль Південно-Західного відділу Російського географічного товариства у діяльності громад

На початку 70-х років XIX ст. громадівський рух знову пожвавився. Очолила його, як і раніше, Київська громада. Понад половину її членів були представниками старшого покоління українофілів, через що пізніше її стали називати Старою Громадою, на відміну від нових студентських Молодих громад.

Павло Чубинський (1839-1884)

Пісня «Ще не вмерла України...» на музику М. Вербицького зі словами з вірша П. Чубинського (перший куплет і приспів) стала основою Державного Гімну України. Праця цього видатного громадського діяча і етнографа дала змогу встановити етнографічні кордони майбутньої української держави.

Першими виданнями, що з’явилися на світ завдяки старанням і матеріальній підтримці Київської громади, стали укладені І. Рудченком два випуски збірника «Народні південноруські казки». У 1872 р. громада допомогла Л. Глібову перевидати збірку його байок. Зусиллями громадівців побачили світ 7 томів матеріалів етнографічно-статистичної експедиції, проведеної в 1869-1871 рр. у Південно-Західному краї під керівництвом Павла Чубинського.

Скориставшись послабленням цензури на початку 70-х років, громадівці розпочали публікацію серії українських популярних книжок (зокрема, «Про українських козаків...» М. Драгоманова, «Катерина» Т. Шевченка, «Запорожці» І. Нечуя-Левицького). Ці книжки тисячами примірників розповсюджували серед селян. У 1874-1875 рр. Київська громада взяла на себе редагування російськомовної газети «Київський телеграф», перетворивши її на власний друкований орган.

У 1873 р. стараннями Старої (Київської) громади було створено Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Офіційно відкриття київського осередку ініціював київський, подільський і волинський генерал-губернатор князь О. Дондуков-Корсаков. Метою відділу було збирання та публікація етнографічних і статистичних матеріалів про населення Південно-Західного краю.

На березень 1876 р. кількість членів відділу становила 190 осіб. У ньому працювали найактивніші громадівці - історики В. Антонович, М. Драгоманов, правознавець О. Кістяківський, економісти М. Зібер, С. Подолинський, філолог П. Житецький, етнографи Ф. Вовк, П. Чубинський, І. Рудченко, О. Русов, композитор М. Лисенко та ін. Вони зібрали й підготували до видання численні матеріали з етнографії, археології, статистики, історії, географії, природознавства, економіки, що мали велику наукову цінність. Так, 1874 р. було проведено одноденний перепис населення м. Києва. У 1874-1875 рр. підготовлено й видано «Історичні пісні українського народу» з поясненнями та коментарями В. Антоновича і М. Драгоманова. Вийшли друком також «Чумацькі народні пісні», зібрані І. Рудченком, з нотним додатком, упорядкованим М. Лисенком; опубліковано твори М. Максимовича тощо.

Титульний аркуш «Історичних пісень українського народу». 1875 р.

Найвидатнішою подією в науковому житті стала участь членів відділу в III Всеросійському археологічному з’їзді у Києві (1874). Діячі відділу ознайомили європейський світ зі здобутками української науки: історії, мови, літератури, археології та етнографії.

Прочитайте фрагмент історичного джерела і дайте відповіді на запитання. • 1. У чому Ф. Вовк убачав найважливішу мету діяльності громад? • 2. Доведіть, що своє основне завдання діячі громадівського руху і його легального осередку - Південно-Західного відділу Російського географічного товариства - вбачали в піднесенні національної свідомості українців.

«Як не кумедним здавалося нам це засідання Громади під головуванням генерал-губернатора, але нікому з нас і в голову не приходила гадка, що ми користуємося чужим недоглядом. Насправді ми одержали тільки те, на що за здоровим глуздом ми мали повне право: збиратися і відкрито займатися науковою діяльністю про Україну і для України».

Вовк Ф. Зі спогадів про установче засідання

Південно-Західного відділу Російського географічного товариства

Прочитайте фрагмент наукової праці й дайте відповідь на запитання. • 1. Поміркуйте, у чому полягає значення книжки В. Антоновича та М. Драгоманова для української науки й суспільної думки. • 2. Які десять книжок XIX ст., на вашу думку, мали найбільший вплив на розгортання національного руху?

«Книга “Історичні пісні українського народу” є програмовою для української науки й суспільної думки. За своїм значенням вона належить до першого десятка ключових видань XIX ст. ...Систематизувавши український фольклор, що оспівував історичні події минувшини, два лідери українського руху створили книжку, у якій народ сам описував й оцінював власне минуле...»

Гирич І. «Українські інтелектуали і політична окремішність»

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Володимир Антонович (1834-1908) - український історик, археолог, етнограф, археограф. Співорганізатор Київської громади, член Київського товариства старожитностей і мистецтв. Головний редактор Київської археографічної комісії, підготував на цій посаді 15 томів «Архіву Південно-Західної Росії», з яких 9 томів складалися з документів, зібраних та опрацьованих ним особисто. Від 1878 р. - професор кафедри російської історії Київського університету. Виплекав «київську школу» українських істориків (М Грушевський, Д. Багалій, О. Левицький, І. Каманін та ін.). В. Антонович започаткував систематичні археологічні дослідження на території України, ставши родоначальником вітчизняної наукової археології.

Прочитайте фрагмент історичного джерела й дайте відповіді на запитання. • 1. На які особливості суспільного життя українців 70-80-х років XIX ст. звертає увагу автор спогадів? • 2. Які факти в тексті свідчать, що до В. Антоновича тогочасна молодь ставилася з надзвичайною шаною?

«...Буваючи в хаті “професора” ми, самі всі українці з роду вперше тут довідалися і побачили, що є на світі книжки, написані нашою рідною мовою, що є українські книжки якраз для нас цікаві, і, пам’ятаю, випросивши у “професора” через його сина галицький “Дзвінок” або “Лиса Микиту”, ми один у одного їх виривали, щоб собі прочитати. Згодом за дитячими книжками пішли і поважніші, як, напр., “читанки”, популярна українська історія з малюнками... Коли ж почали ми заводити власну громадську бібліотеку, то добрий професор надарував нам для бібліотеки велику силу дуже цінних книжок. Незабаром у нас була така переважно історична бібліотека, що й ціни їй не скласти.

...Пригадую, скільки раз водив він нас в археологічні та нумізматичні музеї в університеті та докладно, години 2-3, водячи од вітрини до вітрини, читав нам українською мовою блискучі, змістовні, а разом з тим так, що й мала дитина усе зрозуміє, лекції з української археології, якій він був батьком. Бувало, збереться близько десятка людей, хто б вони не були, і Володимир Антонович ніколи не одмовиться повести і усе розказати...»

Зі спогадів Василя Доманицького

2. Ліквідація Київської громади. Емський указ

Піднесення українського руху спричинило посилення утисків і переслідування з боку самодержавства. Поштовхом до них став донос, який надійшов з Києва до Петербурга наприкінці 1874 р., про те, що українці хочуть вільної України у формі республіки з «гетьманом на чолі». У серпні 1875 р. за наказом Олександра II було створено спеціальну комісію, яка й запропонувала заходи боротьби з українофільством: заборону видань у Росії оригінальних творів і перекладів українською мовою, ввезення українських книжок і брошур, виданих за кордоном; театральних вистав, концертів, виконання пісень, друкування текстів до нот українською мовою (виняток становили історичні документи та певною мірою художні твори, але з уживанням лише літер російського правопису); видання газети «Київський телеграф», а також вислання Михайла Драгоманова та Павла Чубинського за межі України як «невиправних і безперечно небезпечних агітаторів».

18 травня 1876 р. імператор Олександр II, перебуваючи на відпочинку в німецькому місті Емс, ухвалив указ, відомий під назвою Емський, що затвердив запропоновані комісією рекомендації.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Михайло Драгоманов (1841-1895) - український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, засновник українського соціалізму. Через переслідування царатом за участь у громадівському русі емігрував за кордон. Перший діяч модерного часу, який познайомив Європу з українським питанням. Започаткував видання першого українського політичного часопису «Громада» (вийшло друком 5 томів збірника; 1878-1882). Критикував «старих» українофілів за аполітичне культурництво. Радикальні політичні погляди спричинили розрив з Київською громадою (1886). Намагався спрямувати український рух на боротьбу за федералізацію в межах Російської та Австро-Угорської імперій; не вірив у можливість відновлення національної державності.

Прочитайте фрагмент історичного джерела й дайте відповіді на запитання. • 1. Які недоліки, на думку автора, були притаманні національному рухові у 70-х роках XIX ст.? • 2. Як М. Драгоманов сподівався поширити ідеї соціалізму, прихильником яких він був? У чому вбачав відмінність у діяльності соціалістів у підавстрійській та підросійській Україні? • 3. Чим політичні погляди М. Драгоманова 70-80-х років XIX ст. відрізнялися від поглядів лідерів Старої Київської громади?

«...У Києві я застав велике пожвавлення українців. Старші (здебільшого вчителі гімназій) складали зерно нововідкритого Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, молоді студенти збиралися в гуртках і працювали над словником, думали і про популярні книжки... Але не сподобалося мені в київських українофілах багато що: по-перше, поступливість офіційному світові і загравання з консервативними колами, а серед молоді навіть ворожнеча до радикалів, як тоді називали соціалістів; по-друге, велика відсталість від європейських ідей, наукових і політичних, і претензії вирішувати всі питання одним національним духом, як у московських слов’янофілів...

Будучи соціалістом за своїми ідеалами, я переконаний, що здійснення цього ідеалу можливе тільки в певній поступовості і при високому розвитку мас, а тому й більш досяжне за допомогою розумової пропаганди, ніж кривавих повстань. Оскільки Україна, моя батьківщина, поділена на дві частини - австрійську і російську і оскільки в першій існує певна політична свобода, якої в Росії немає, то, по-моєму, діяльність соціалістів у кожній частині повинна бути різна: в Австрії можна приступати до організації власне соціалістичної партії з робітників і селян-русинів у союзі з поляками і євреями, в Росії ж треба насамперед добитися політичної свободи, соціалістичні ж ідеї можуть поки що поширюватися в Росії тільки науково-літературним способом. Одержати ж політичну свободу в Росії українська нація, на мою думку, може не шляхом сепаратизму (від лат. separatus - відокремлення. - Авт.), а тільки разом з іншими націями й областями, шляхом федералізму».

Драгоманов М. «Автобіографія»

3. Роль «Братства тарасівців» у національному русі

Від 90-х років XIX ст. національний рух поступово набував рис політичного. Рушієм цього процесу стало національно налаштоване студентство. У 1891 р. харківські та київські студенти Іван Липа, Микола Байздренко, Михайло Базькевич і Віталій Боровик утворили українську таємну організацію «Братство тарасівців».

Братчики зблизилися з подружжям Олександра та Софії Русових і разом з ними створили Молоду громаду, члени якої діяли в найбільших містах Наддніпрянщини. Найактивнішим був харківський осередок «Братства» під керівництвом І. Липи. Братчики організовували свята на честь Т. Шевченка, читали лекції, ставили п’єси тощо.

Братство мало свій Статут, опублікований у журналі «Правда» у Львові під назвою «Profession de foi, або Визнання віри молодих українців» (1893). Того самого року поліція викрила організацію, а після арештів і слідства вона перестала існувати. «Братство тарасівців» - перша самостійницька організація у Великій Україні.

Борис Грінченко (1863-1910)

Активний член «Братства тарасівців». Письменник і педагог. Укладач букваря «Українська граматика до науки читання й писання» (1888 р., надруковано 1907 р.), першої української читанки «Рідне слово» (1889 р., надруковано 1912 р. у співавторстві з М. Грінченко), чотиритомного тлумачного «Словника української мови» (виданий у 1907-1909 рр. у Києві).

Прочитайте фрагмент історичного джерела і дайте відповідь на запитання. • Які політичні вимоги було сформульовано в Статуті «Братства тарасівців»?

«Ми стоїмо за повну автономію у всіх народів, за дрібну децентралізацію як у інших народів, так і на Україні. Україна під гнітом; і після закону людської психології вона підіймає свій національний прапор. Скоро Україна добуде сю волю. Ми єднаємося з усякими іншими пригніченими націями в Росії, щоб гуртом боронитися проти асиміляційних заходів і гуртом здобувати волю... Для нас, свідомих Українців, єсть один українсько-руський народ. Україна Австрійська і Україна Російська, однак, нам рідні, і жодні географічні межі не можуть роз’єднати одного народу, і аби була у нас моральна міць, то ні нас не зможуть відірвати від Галичини, ні Галичини від нас...»

З «Profession de foi, або Визнання віри молодих українців»

4. Національне відродження кримських татар

З курсу історії 8-го класу ви пам’ятаєте, що на час приєднання Криму до Російської імперії найбільшою етнічною групою там були кримські татари. Установивши в Криму свою владу, російський уряд розпочав його систематичну колонізацію, унаслідок якої змінився етнічний склад населення півострова. Не визнаючи захоплення Криму Росією і не погоджуючись із політикою російщення регіону, кримські татари стали масово емігрувати до Туреччини. Найбільша хвиля еміграції спостерігалася на межі XVIII-XIX ст. і в середині XIX ст., одразу після Кримської війни. Зрештою Крим залишило дві третини татарського населення.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Ісмаїл-бей Гаспрали (Ісмаїл Гаспринський) (1851-1914) кримськотатарський просвітник, мислитель, письменник, видавець першої у Криму тюркомовної газети. Навчався в сільській мусульманській школі - мектебе, потім у Московському кадетському корпусі. У 1867 р. вернувся до Бахчисарая, де викладав у мусульманській семінарії - Зінджерлі-медресе. Певний час мешкав у Парижі та Стамбулі.

З 80-х років XIX ст. у Криму почалося кримськотатарське національне відродження, яке згодом заторкнуло всі татарські й інші тюркські народи Російської імперії. Цей рух очолив Ісмаїл-бей Гаспрали (Гаспринський). Від 1877 р. І. Гаспринський став міським головою Бахчисарая. Там він заснував у 1883 р. двомовну кримськотатарсько-російську газету «Перекладач-Терджиман». Вона була першою і протягом багатьох років єдиною тюркськомовною газетою в Російській імперії. У газеті публікували матеріали, присвячені проблемам мусульман Криму й усієї імперії, подіям загальноросійського і світового політичного та культурного життя. Ця газета стала «вікном у великий світ» для кримських татар та інших тюркськомовних народів імперії в Поволжі. Закавказзі й Середній Азії.

Завдяки активному поширенню газети популяризували просвітницькі ідеї реформатора. Тож газета стала рупором національного відродження кримських татар, яке, на думку І. Гаспринського, починалося з турботи про освіту народу і його духовне пробудження.

Сторінки газети «Перекладач-Терджиман»

ЗАУВАЖТЕ

Традиційна система релігійних навчальних закладів кримських мусульман складалася із двох рівнів - початкова (мектебе) та вища (медресе).

І. Гаспринський запропонував програму освітньої реформи, що передбачала запровадження нового методу навчання грамоти. За його методом окремій літері відповідали конкретні звуки (такі нові початкові школи реформатор назвав новометодними). Реформа включала викладання нових предметів у мектебе і медресе, створення перших національних підручників і навчальних посібників для вчителів, організацію жіночої освіти в Криму.

Окрім того, І. Гаспринський обстоював ідею формування національної інтелектуальної еліти, здатної зробити для свого народу значно більше за власних батьків, докладав зусиль до створення політичних структур, що переймалися б проблемами мусульман Росії. І. Гаспринський започаткував дискусію про національну ідентичність кримських татар.

Ознайомтеся з біографією І. Гаспринського і дайте відповіді на запитання. • 1. Якби ви мали змогу поспілкуватися із діячем, щоб ви його запитали про його діяльність? • 2. Якої б поради попросили дати українським діячам у боротьбі за відродження національної свідомості? Що б розповіли про події в сучасній Україні?

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій.

• Ухвалення Емського указу імператором Олександром II 

• створення «Братства тарасівців» 

• відкриття Південно-Західного відділу Російського географічного товариства 

• заснування газети «Перекладач-Терджиман».

2. Виберіть твердження, що характеризують діяльність Старої Київської громади в 70—80-ті роки XIX ст.

• 1. Видання «Історичних пісень малоросійського народу» з примітками В. Антоновича та М. Драгоманова. 

• 2. Перший вихід «Кобзаря» Т. Шевченка. 

• 3. Видання «Граматики малоросійського наріччя» - першої граматики народної української мови. 

• 4. Установлення контролю над газетою «Київський телеграф». 

• 5. Заснування Київського університету. 

• 6. Заснування Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. 

• 7. Видання першої газети українською мовою - «Зорі Галицької». 

• 8. Скликання з’їзду діячів науки та культури - «Собору руських учених».

3. Які з тверджень стосуються В. Антоновича?

• 1. Видавець першого українського часопису «Громада». 

• 2. Під час роботи в Київській археографічній комісії підготував 9 томів «Архіву Південно-Західної Росії». 

• 3. Радикальні політичні погляди спричинили його розрив з Київською громадою. 

• 4. Лідер та ідейний натхненник Київської громади протягом усього її існування. 

• 5. Науковий наставник учених-істориків, зокрема М. Грушевського. 

• 6. Відповідно до Емського указу був змушений залишити Україну. 

• 7. Започаткував систематичні археологічні дослідження на території України, став родоначальником вітчизняної археології.

4. Прокоментуйте події / явища, про які йдеться у фрагментах джерел. У чому їхнє історичне значення?

«Таким чином з відкриттям відділу розпорошені українофіли одержали центр й опору, навколо якого згрупувалися й стали діяти сміливіше, так що протягом року з лишком їх успіх став впадати в очі».

З доповідної начальника Київського губернського жандармського управління

«Стан нашого “Київського телеграфа” непевний. І своїм радикальством, і своїм українством, і критикою городських і краєвих справ, і просто конкуренцією “Киевлянину” він викликав проти себе багато ворогів, котрі вхопились за слова “український сепаратизм” як найліпшу палку проти нашої газети...»

М. Драгоманов

«Випускаючи нашу газету, ми хочемо заявити нашим читачам, що “Терджиман” намагатиметься передусім, з одного боку - давати потрібні та корисні для культурного життя знання, а з іншого - знайомити російське суспільство з нашими національними потребами. Наш шлях важкий і складний. Тому ми взялися за цю справу в ім’я Господа і взялися за перо в інтересах правди й науки».

І. Гаспринський

5. Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого висновку. Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування думки.

Здобутки членів Південно-Західного відділу Російського географічного товариства у вивченні історії, етнографії, мови, економіки, їхня освітньо-культурницька та громадсько-політична діяльність сприяли піднесенню національної свідомості, подальшому розвитку українського національно-визвольного руху.

6. Аналізуючи внесок М. Драгоманова в українське національне відродження, видатний його сучасник, послідовник і учень, а згодом суворий критик І. Франко писав: «В особі Драгоманова побачили ми, побачила Європа перший раз новий тип - свідомого європейця й не менш свідомого українця». Прокоментуйте твердження І. Франка. Чому М. Драгоманова називають чи не першим подвижником українського громадсько-політичного руху, першим неофіційним послом української справи в Європі?

7. Чи не найкраще схарактеризував об’єднавчі засади, світоглядні позиції громадівців Павло Житецький, згодом відомий учений-мовознавець: «Ми вже добре знали, що однієї свободи мало - без науки, без європейської освіти. Нам був дуже противний як польський, так і московський націоналізм з інстинктами державного насильства». Прокоментуйте цю думку. Визначте та обґрунтуйте роль громадівського руху в українському національному відродженні.

Історія України

20.02.2023 року

Український національний рух наприкінці 50-у 60-х рр. ХІХ ст 

І етап громадівського руху (кінець 50–60-х рр.)

1859 р. — створена перша громада у Петербурзі.

Склад: Василь Білозерський, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко

1859 р. — у Київському університеті створена організація «хлопоманів» у складі: В. Антонович, В. Познанський, Т. Рильський та ін.

   Видавали перший український журнал «Основа».

   Друкували твори українських письменників та праці українських вчених.

   Виступали за відродження української мови, розвиток освіти українській мові.

   Виступали на захист інтересів українців, за скасування кріпацтва. Вивчали життя українського народу, його традиції

1860 р. — створена Українська громада у Києві. Склад — близько біля 200 чоловік: студенти і викладачі Київського університету. Очолював Володимир Антонович

   Доводили, що український народ є окремою нацією.

   Необхідно підвищувати свідомість українського народу.

   Дружнє ставлення до усіх слов’янських народів

   Організовували недільні школи для дорослих, здійснювали навчання українською мовою, створювали українські підручники, організовували лекції і бібліотеки

60-ті роки — виникнення громад у Чернігові, Одесі, Полтаві, Харкові

Друкували книжки українською мовою, відкривали школи, бібліотеки, виступали з лекціями; поширювали українську літературу, видавали газети, журнали

Діяльність громад викликала занепокоєння російського уряду, їх діяльність була заборонена, закрито недільні школи, припинено видання газет

20 червня 1863 р. — таємний циркуляр Петра Валуєва, міністра внутрішніх справ Росії, про заборону української мови

Народницький рух На початку 60-х років 19 століття одним із лідерів російського визвольного руху був Микола Чернишевський. Він вважав, що на основі селянської общини можна побудувати справедливе суспільство, а досягнути цього можливо за допомогою селянського бунту. Прихильником цієї ідеї на території України був, зокрема, Андрій Красовський, підполковник Житомирського полку.

На початку 1860-х рр. з-поміж польської та спольщеної шляхти Правобережжя відокремилася група студентів, сумління яких мучило усвідомлення того, що їхній клас упродовж століть гнобив селян, і які вирішили зблизитися з народом. Вони перейшли з римсько-католицької віри у православну, носили український національний одяг, співали українських пісень, свідомо дотримувалися народних звичаїв і не цуралися селянського товариства. Така діяльність тривала до 1860 р., але ходіння в народ було малоефективним. Сільська влада й поліція переслідували хлопоманів

 Свою кінцеву стратегічну мету хлопомани вбачали у ліквідації царизму, кріпацтва, а також у встановленні демократичної республіки на основі зміцнення добровільного співжиття росіян, українців і поляків.

Групу на чолі з Володимиром Антоновичем називали хлопоманами, хоча самі себе вони називали українофілами.

Історія України

13.02.2023 року

Особливості модернізації промисловості й сільського господарства. 

Особливості модернізації сільського господарства в другій половині XIX ст.

Реформа 1861 р., попри половинчастий характер, сприяла поширенню на селі ринкових, товарно-грошових відносин. Тож поступово сільське господарство підросійської України набувало підприємницьких рис. Найпомітнішим цей процес був у землеробстві.

Основну частину орної землі на українських територіях було відведено під посіви хлібних культур. У селянських господарствах виробляли сотні мільйонів пудів збіжжя, причому кількість його до 90-х років XIX ст. тільки зростала, адже зерно було ходовим товаром. Зростання попиту на хліб на внутрішньому і зовнішньому ринках разом із появою мережі залізниць перетворило Степову Україну на район торговельного зернового господарства. Прикметно, що в пореформену добу Росія істотно збільшила експорт хліба.

У другій половині XIX ст. тенденції до спеціалізації районів України на вирощуванні різних видів сільськогосподарської продукції посилилися. Якщо Степова Україна була основним районом торговельного зернового землеробства, то Правобережжя стало районом цукробурякового, а Лівобережжя - тютюнового виробництва.

Упродовж пореформеного періоду майже вдвічі зросли площі під картоплю. Ця культура доволі швидко стала основним харчовим продуктом, що зменшило споживання хліба. Картоплю використовували також як корм для худоби.

Поступово зростали посіви бобових, олійних та інших рослин. Інтенсивно розвивалися товарне городництво й садівництво. Про темпи розвитку землеробства свідчить такий факт: на початку XX ст. в Наддніпрянщині збирали 43 % світового врожаю ячменю, 20 % пшениці та 10 % кукурудзи. Важливою галуззю було тваринництво.

Прикметною рисою тогочасного сільського господарства стало ширше застосування спеціальних машин і знарядь, хоча загальний рівень механізації, особливо в селянських господарствах, іще був невисоким. Активніші темпи механізації характерні для південних губерній України. У поміщицьких маєтках Півдня України почали використовувати спершу кінні, а в деяких великих господарствах - і парові молотарки. На Правобережжі на цукрових полях застосовували сівалки, жатки, багатолемішні плуги, кінні граблі, коренерізки. У багатьох місцевостях почали застосовувати сівозміни з посівами кормових культур, природні та штучні добрива.

Знайдіть в інтернеті аргументи на підтвердження або спростування тези: «Передові поміщицькі господарства запроваджували найновішу агротехніку, машини, розширювали площі посівів, що давало можливість знизити витрати на одиницю продукції та витримати конкуренцію на ринку».

2. Модернізація промисловості

З другої половини 60-х років XIX ст. розвиток промислового виробництва України прискорився. Упродовж 60-80-х років XIX ст. інтенсивно розгорнулося залізничне будівництво, розвивалося річкове та морське пароплавство. Це стало одним із виявів і водночас умовою промислового перевороту.

Перша ділянка залізниці, споруджена на українських землях у складі Російської імперії, з’єднала міста Одесу та Балту (Подільська губернія). Її було збудовано державним коштом упродовж трьох років (1862-1865). У 1871 р. завершено будівництво залізничного сполучення між Києвом і Одесою.

На початку 90-х років в Україні діяло вже дев’ять залізничних (державних і приватних) магістралей. Вони з’єднали Київ, Харків, Одесу, Вінницю, Катеринослав (нині Дніпро), Олександрівськ (нині Запоріжжя), Миколаїв, Кременчук та промислові райони Донбасу й Криворіжжя.

Від середини 60-х років XIX ст. швидкими темпами зростала фабрично-заводська промисловість, яка витісняє дрібнотоварне і мануфактурне виробництво

Промисловий переворот виявився передусім у горілчаній та цукроварній галузях промисловості. У 1861 р. в Україні налічувалося 229 цукрових заводів: вони давали понад 3 млн пудів цукру за сезон, або близько 80 % загальноросійського виробництва. Цукрова промисловість України стала основним постачальником цукру для всієї Російської імперії.

Індустріальні підприємства в цукровій промисловості України сформувалися з великих вотчинних цукрових мануфактур («парових» заводів), де всі операції ручної техніки було замінено системою машин, а примусову працю кріпосних селян - працею вільнонайманих робітників. Переобладнання завершилося до 70-х років XIX ст.

Промисловий переворот зумовив масове застосування машин і в інших галузях виробництва. Спочатку українське машинобудування здебільшого було спрямоване на забезпечення технікою харчової промисловості та сільськогосподарського виробництва. За 25 років (1876-1900) виробництво сільськогосподарських машин в Україні зросло у 12 разів. У 1890 р. діяло 70 заводів сільськогосподарського машинобудування. У м. Бердянську Таврійської губернії виник у 1884 р. завод Джона Грієвза - найбільший на той час у Європі.

Друге місце за темпами розвитку належало транспортному машинобудуванню. Паротяги виготовляли в Харкові й Луганську. Харківський паротягобудівний завод, наприклад, від року заснування (1895) до червня 1912 р. виготовив 1846 паротягів, Луганський від 1900 р. до 1911 р. - близько 1,5 тис. У 1915 р. з конвеєрів цих двох заводів зійшло 40 % усіх паротягів, виготовлених в імперії.

Потужними підприємствами машинобудівної промисловості стали завод «Арсенал» у Києві, завод Бобринських у Смілі, завод Російського товариства пароплавства й торгівлі в Одесі. На верфях Херсона і Миколаєва почали спускати на воду морські й річкові судна. Майже всі великі підприємства машинобудівного профілю належали іноземному капіталу.

Зміни, пов’язані з промисловим переворотом, позначилися на структурі промисловості: у 60-х - на початку 80-х років XIX ст. на перше місце вийшли нові галузі: вугледобувна, металургійна, а також залізорудна і машинобудівна.

Упродовж 1861-1900 рр. видобуток кам’яного вугілля в Україні зріс більш ніж у 115 разів і становив понад 11 млн т (майже 69 % видобутку в усій Російській імперії). Основними покупцями вугілля Донбасу, крім залізниць і металургійних підприємств, були пароплавства, газові та цукрові заводи.

Від 70-х років XIX ст. у вугледобувну промисловість Донбасу, як згодом і в інші галузі, почав активно проникати іноземний капітал. Так, розбудова Юзівського і Курахівського рудників була пов’язана з ім’ям британського підприємця Джона Юза. У 1869 р. він за сприяння російського уряду став одним із засновників Новоросійського товариства кам’яновугільного, залізного та рейкового виробництва. Того самого року розпочалося будівництво металургійного заводу, завдяки якому невелике селище Юзівка перетворилося на місто (нині - Донецьк). У 1897 р. Юзівський завод посідав перше місце з виробництва чавуну в Російській імперії. Також він належав до найбільших виробників сталі.

ЗАУВАЖТЕ

Продукція Новоросійського товариства мала неабиякий попит. Це підтверджувала відзнака Всеросійської промислової та художньої виставки 1896 р. у Нижньому Новгороді. Символом виставкового павільйону Новоросійського товариства в Нижньому Новгороді стала «пальма Мерцалова» заввишки 5 м і вагою 325 кг, яку виготовили з рейкової сталі в Юзівці майстри Олексій Мерцалов і Пилип Шкарін.

Прочитайте фрагмент наукової праці й дайте відповідь на запитання. Як промисловий переворот пов’язаний з розбудовою міст і зростанням чисельності міського населення?

«У 1875 р. чиновник міністерства землеробства і державного майна В. Іславін, який побував з інспекцією в Південно-Східній Україні, писав: “Для степу безцінним є ще й те, що там, де чотири роки тому ріс самий лише бур’ян, з’явилося двотисячне поселення, яке виглядає вже як містечко, з базаром щонеділі, з суровськими, бакалійними та іншими крамницями, де товари продаються за таксою, не вищою за харківські ціни; з англійським готелем, французьким буфетом, німецькою пивною та обов’язковим російським кабаком; з лікарнею на 12 ліжок (і 24 у разі потреби), аптекою, лікарем, фельдшером і всіма необхідними інструментами й запасами. Якщо додати до цього, що для дотримання порядку постійно перебуває в Юзівці поліцейський офіцер з командою з трьох рядових і що з робітників при заводі організовано санітарний комітет, кожний член якого зобов’язаний перевіряти у своєму околодку хліб та іншу їжу то не можна не визнати, що в Юзівці життя і справа йдуть рука в руку і що там зібрано всі елементи для подальшого розвитку та успіху”».

Донік О. «З історії індустріального освоєння Донбасу»

Активний розвиток металургії пов’язують із початком промислової розробки залізних руд Криворізького басейну. Там будували металургійні заводи, на яких виготовляли чавун, сталь, залізо, рейки і труби. На початок 1900 р. в Донбасі і Кривому Розі було вже 17 великих чавуноливарних заводів. Наприкінці XIX ст. Криворізький залізорудний басейн посідав перше місце в Російській імперії за кількістю видобутої руди.

Важливе значення мало відкриття родовищ марганцевої руди поблизу Нікополя.

Отже, унаслідок імперської економічної політики сформувалася промислова спеціалізація окремих регіонів в Україні й виникли нові промислові центри: Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний, Нікопольський марганцевий і Південно-Західний цукровий райони.

Україна перетворилася на основну вугільно-металургійну базу Російської імперії.

У другій половині 80-х - на початку 90-х років XIX ст. в Україні було збудовано чотири великих металургійних заводи: Олександрійський (Брянський) завод у Катеринославі (нині - Дніпропетровський металургійний завод у м. Дніпрі), Дніпровський (тепер - Дніпровський металургійний комбінат) - у Кам’янську (нині місто Дніпропетровської обл.), Дружківський (нині місто Донецької обл.), Гданцівський чавуноливарний - у Кривому Розі. У 1895 р. на півдні і південному сході України було виготовлено 28,6 % загального виробництва заліза і сталі в країні.

Зміни, що відбувалися в суспільному та господарському житті другої половини XIX ст., зумовили зміни в соціальному складі населення України. У соціальній структурі більшої ваги набули групи буржуазії, робітництва, інтелігенції. Водночас численними лишаються групи поміщиків, селян і ремісників.

Швидкими темпами зростала чисельність вільнонайманих промислових робітників - пролетаріату. Пролетарі не володіли засобами виробництва, тому існували за рахунок продажу своєї робочої сили.

Основним джерелом поповнення лав пролетаріату було селянство. Проте в провідних галузях промисловості, а також на великих підприємствах більшість становили робітники з власне російських губерній. Робітники-українці, потрапивши в чужомовне середовище, денаціоналізувалися.

За національною ознакою робітничий клас України характеризувався надзвичайним різноманіттям. На промислових підприємствах працювали українці, росіяни, поляки, татари, представники інших національностей.

В умовах модернізації суспільства зростали престиж розумової праці і частка людей, яких називали інтелігенцією. Серед інтелігенції були як представники дворянських родів, так і вихідці із селянства, що мали, хоч і невелику, проте можливість здобути відповідну освіту.

Особливості розвитку промисловості України впливали на формування української буржуазії, проте частка її була дуже незначна. Оскільки великі заводи й фабрики належали іноземним власникам, нова еліта була представлена здебільшого іноземцями. Істотну частку у складі цієї соціальної групи становили росіяни і євреї. Серед найвідоміших підприємців-українців - родини Симиренків, Терещенків, Харитоненків, які уславилися як меценати та благодійники.

СЛОВНИК

Інтелігенція - соціальний прошарок, що складається з осіб, які професійно займаються творчою розумовою працею, розвитком і поширенням культури та для яких вона є джерелом існування (діячі науки і мистецтва, інженери, вчителі, лікарі тощо).

Утім, попри зміни в соціальній структурі, найчисленнішою верствою населення лишалося селянство. У процесі розвитку ринкових відносин селяни поступово втрачали наділи, отримані після реформи 1861 р. Не маючи змоги самостійно вести господарство, вони змушені були продавати або здавати свою землю в оренду заможнішим господарям. Частка малоземельних і безземельних селян зростала. У результаті на селі створювалася армія безробітних, які змушені були шукати кращої долі в чужих краях.

 Розгортання робітничого руху

Від 70-х років XIX ст. у Російській імперії веде початок робітничий рух - боротьба пролетаріїв за свої права.

У 1875 р. в Одесі було створено першу нелегальну робітничу політичну організацію в Україні - «Південноросійський союз робітників». Союз поширював літературу, листівки, у яких ішлося про тяжке життя робітництва, революційні акції пролетаріїв у Західній Європі. Члени організації брали участь в організації страйків з вимогами поліпшення економічного становища пролетаріїв. Утім, уже наприкінці року організацію розгромила поліція. Через два роки відбувся перший політичний процес у справі робітників: 15 осіб було засуджено, найжорстокіше покарано керівника організації Євгена Заславського - десятьма роками каторги.

Зростання чисельності пролетаріату сприяло розгортанню від 80-90-х років XIX ст. масового робітничого руху. Його осередки були сприятливим середовищем для поширення соціалістичних ідей, зокрема марксизму.

Прибічників марксизму називали соціал-демократами. Проте одна їх частина прагнула досягати своїх цілей демократичними реформами, спрямованими на поліпшення становища робітництва, а інша - революцією та диктатурою пролетаріату.

Упродовж кінця 80-х - першої половини 90-х років XIX ст. виникли соціал-демократичні гуртки, групи, союзи в Києві, Катеринославі, Одесі, Харкові, Херсоні, Полтаві та інших містах. Незабаром соціал-демократичні організації Росії об’єдналися в єдину партію Російську соціал-демократичну робітничу партію. Перший установчий з’їзд відбувся 1898 р. в Мінську. Серед дев’яти його делегатів четверо представляли соціал-демократів України.

СЛОВНИК

Марксизм - «науковий соціалізм» (основоположники Карл Маркс і Фрідріх Енгельс) - учення про побудову нового суспільства соціальної справедливості та рівності революційним шляхом через знищення приватної власності пролетаріатом.

Соціалізм - учення, у якому ідеалом проголошено реалізацію принципів соціальної справедливості, свободи та рівності; суспільний лад, що втілює ці принципи.

 Дайте відповіді на запитання.

• 1. Що визначало розвиток сільського господарства в підросійській Україні в другій половині XIX ст.?

 • 2. Що засвідчило завершення промислового перевороту на землях підросійської України? 

• 3. Чим були зумовлені зміни в соціальному складі населення України? У чому вони виявлялися?

 • 4. Чим була спричинена поява робітничого руху? Яка роль у ньому належала соціал-демократичним організаціям?

Історія України

06.02.2023 року

Наддніпрянська Україна в системі тогочасних міжнародних відносин 

Українське питання — сукупність проблем, пов'язаних із національним і політичним існуванням українського народу. 

У другій половині XIX ст. українське питання було складовою європейської міжнародної політики. Проте якщо українські діячі очікували допомоги у визволенні своєї Батьківщини, то європейських політиків більше цікавила можливість здійснення своїх планів.

Поразка Російської імперії у Східній (Кримській) війні наочно показала її військово-технічну відсталість, викликану існуванням кріпосницької системи, що мало безпосередній вплив на підготовку селянської реформи 1861 р.

У ході Східної (Кримської) війни, як і під час війн у попередні періоди, Росія активно використовувала людський і матеріальний потенціал українських земель. Селянські виступи, що відбувалися в цей час у Наддніпрянщині, унаочнили напруженість ситуації в краї.

Опрацюйте параграф 12, дайте відповідь на запитання:

1. Що таке українське питання? 2. Що стало приводом до Східної (Кримської) війни? 3. Назвіть дату Східної (Кримської) війни. 4. Скільки днів тривала оборона Севастополя? 5. Якими були результати війни? 6. Коли відбувся селянський рух «у Таврію за волею»?

Історія України

06.02.2023 року

Ліквідація кріпацтва та реформи 60 – 70-х років 

Реформа (від латин. — перетворюю, поліпшую) — перебудова, зміна певних сторін суспільного життя, яка не знищує повністю основ чинного порядку.

Громада (община) — форма селянського адміністративно-територіального самоуправління, що базувалася на спільних господарських інтересах.

Наділ — ділянка землі, яку селянська родина отримувала в користування.

Відрізки — землі, які за реформою 1861 р. забирали в селян, якщо до цього вони користувалися більшим наділом, ніж тепер мали отримати у власність.

Тимчасовозобов'язані — категорія селян за реформою 1861 р., що за користування своїми наділами мали виконувати колишні повинності (оброк або панщину) до укладення викупної угоди селянина з поміщиком.

Відробітки — виконання селянином різних робіт у господарстві поміщика за оренду землі, позичені гроші, продукти тощо. 

Викупні платежі — сума грошей, яку за реформою 1861 р. селянин мав сплатити поміщику для того, щоб отримати у власність присадибну ділянку землі й польовий наділ. 

Земства — установи місцевого самоврядування в Російській імперії за реформою 1864 р. 

Цензура — перегляд призначених для друкування творів, матеріалів преси, постановок у театрі тощо, здійснюваний органами державної, церковної та іншої влади.

19 лютого 1861 р. Олександр II підписав Маніфест про скасування кріпосного права та «Положення», де містилися всі законодавчі акти реформи. Одразу після публікації Маніфесту селяни отримували особисту свободу. Оголошувалося, що відтепер колишні кріпаки є вільними сільськими обивателями й мають громадські права: одружуватися, самостійно укладати майнові угоди, виступати від свого імені в суді, відкривати торговельні й промислові підприємства тощо. Проте повністю станова нерівноправність селян не була ліквідована. Вони залишалися нижчим податним станом, несли подушну та інші грошові й натуральні повинності, зазнавали тілесних покарань, від яких були звільнені інші привілейовані стани. За «Положенням», селяни мали об’єднуватись у громади (общини). Землю отримували не окремі селянські господарства, а громади.   

Судова реформа (1864 р.) 

Земська реформа (1864 р.) 

Реформа міського самоврядування (1870 р.) 

Військова   реформа (1864 – 1883 рр.) 

Шкільна реформа (з 1864 р.) 

Цензурна реформа (1865 р.) 

Фінансова реформа (1862 р)

Всесвітня історія

30 січня 2023 року

Контрольна робота

виконайте тест:

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=2181054 

до 06.02.2023

Всесвітня історія

30 січня 2023 року

Японія 

Яким  чином невелика  острівна феодальна держава змогла за короткий  період перетворитися на одну з провідних  держав  світу?

—Сегунат- форма правління країною великими феодалами ,за якої імператор був позбавлений реальної влади;

—Самураї – світська знать  Японії(військовий стан дрібних дворян);

—Громадянська війна;

—Доба Мейдзі(”Освічене правління“) –реставрація монархії,повалення влади сегуна та правління Муцухіто.

—Експансія - (лат., розширення) загарбання державами та монополістичними об'єднаннями чужих територій, ринків, джерел сировини; економічне і політичне поневолення інших країн.

—1867 – 1868рр. – революція Мейдзі та громадянська війна в Японії;

—1889р. – ухвалення Конституції   Японії;

—1894 – 1895р.р. – японо-китайська війна.

Причини громадянської війни:

—Феодальна відсталість країни.

—Розорення японських купців, ремісників.

—Нездатність сегуна забезпечити розвиток країни та її незалежність.

Розграбування країни провідними державами світу 

Всесвітня історія

23 січня 2023 року

Австро-Угорщина – дуалістична монархія. 

Всесвітня історія

16 січня 2023 року

Російська імперія. 

Реформи 60—70-х рр. XIX ст. в Російській імперії стали поворотним пунктом у її історії. Однак жодних змін у політичній сфері Росії не відбулося: вона залишалася абсолютною монархією.

Відсутність політичних свобод, панування самодержавства породило рух народників, які будь-що намагалися його повалити. Проте навіть убивство царя в 1881 р. не змінило ситуацію.

Остання чверть XIX ст. характеризувалася стрімким економічним розвитком Росії, зламом її традиційних життєвих устоїв. Завершення процесу промислової революції збіглося з періодом початку індустріалізації, що породжувало поєднання новітніх і вже застарілих форм економічного життя.

Після ліберальних реформ Олександра II настав період зміцнення основ самодержавства за часів правління Олександра III. Однак це не могло стримати розвиток революційного руху. На початку XX ст. його очолили соціал-демократи, які в умовах підпільної діяльності зуміли підняти суспільство на боротьбу.

У 1905 р. в Росії спалахнула перша революція. Хоча вона й зазнала поразки, царизм був змушений погодитися на існування Державної думи й піти на деякі зміни, найбільш масштабними з яких стала Столипінська аграрна реформа. Проте вона не вирішила головного завдання — закладення нової соціальної основи під самодержавство.

Всесвітня історія

16 січня 2023 року

Сполучені Штати Америки. 

США кінець ХІХ ст. — економічне піднесення. Антитрестівське законодавство. Експансіонізм. Режим сегрегації в південних штатах. «Справедливий курс» Теодора Рузвельта. «Нова демократія» Томаса Вудро Вільсона.

Основні дати: 

1867 р. — США придбали у Росії Аляску;

1873—1877 рр. — економічна криза;

1 травня 1886 р. — розстріл демонстрації в Чикаго;

1890 р. — закон Шермана;

1898 р. — війна США з Іспанією.

На кінець XIX ст. США стали провідною індустріальною державою світу, а зростання воєнно-економічного потенціалу дозволило перейти до здійснення активної зовнішньої політики. США фактично перетворили на свої колонії Кубу, Філіппіни, Пуерто-Рико тощо.

Основним змістом внутрішньої політики США наприкінці XIX — на початку XX ст. стала боротьба із засиллям монополій і корупцією та підвищення життєвого рівня й соціального захисту населення. Завдяки реформаторській діяльності президентів Т. Рузвельта, В. Тафта й В. Вільсона вдалося створити систему державного регулювання економічних і соціальних процесів без порушення ключового права приватної власності.

Всесвітня історія

09 січня 2023 року

Велика Британія

Наприкінці XIX ст. стали проявлятися всі ознаки втрати Англією промислової першості. Проте головною турботою англійців була колоніальна імперія. Колонії були основним джерелом доходів і збуту продукції промисловості.

У другій половині XIX ст. Англія продовжила свій шлях у становленні ліберально-демократичної держави шляхом поступових реформ політичної та соціальної сфер суспільного життя. Країні вдалося уникнути революційних заворушень.

На початку XX ст. в Англії відбулися значні зміни у внутрішньому житті завдяки політиці реформізму Д. Ллойд-Джорджа: розширилися демократичні права та було запроваджено соціальне законодавство.

Всесвітня історія

09 січня 2023 року

Німеччина

Новостворена об'єднана монархічна Німеччина отримала деякі демократичні свободи. Нова імперія мала парламент з двома палатами. Бісмарк мав намір створив конституційний фасад, який приховував би авторитарне керування.

Під керівництвом Пруссії і її «залізного канцлера» Бісмарка, Німеччина постала як нація і як світова держава.

Внутрішня політика Бісмарка відіграла велику роль у встановленні авторитарної політичної культури Kaiserreichу. Напівпарламентський уряд Німеччини здійснював відносно плавну економічну і політичну модернізацію  країни зверху.

З приходом до влади кайзера Вільгельма ІІ та відставкою Бісмарка   активізувалася  зовнішня політика за переділ колоній («світова політика»). Вільгельм ІІ, разом з іншими європейськими монархами, сприяв розв'язанню Першої світової війни 

Всесвітня історія

19  грудня 2022 року

Франція

 Франко-німецька (франко-прусська) війна. 

 Причини: суперництво між Францією та Пруссією за панування в Центральній Європі. 

Поштовхом до війни стали династичні суперечки навколо іспанського престолу. 

Французький уряд 19 липня 1870 р. оголосив війну Пруссії. 

На початку серпня три німецькі армії вторглися в межі Франції. 20 серпня 1870 р. 80-тисячну французьку армію було оточено в районі фортеці Мец, а 1 вересня така сама доля спіткала 100-тисячне військо в районі міста Седан, де перебував і сам імператор Франції Наполеон III. 2 вересня 1870 р. після нетривалих переговорів Наполеон III підписав акт про капітуляцію французької армії.

Повалення Другої імперії. Франкфуртський мир. Звістка про полонення імператора сколихнула Париж. 4 вересня 1870 р. населення вийшло на вулиці міста. Францію було проголошено республікою (Третя республіка у Франції). Влада перейшла до Тимчасового уряду національної оборони, який представляв блок опозиційних політичних сил — від монархістів до радикально налаштованих республіканців. Його очолив генерал Луї Трошу.

16 вересня 1870 р. прусські війська з’явилися на підступах до Парижа. Місто було повністю блоковано. 27 жовтня 1870 р. французька армія, оточена в Меці, капітулювала. 

Лише завдяки надзвичайним заходам наприкінці 1870 р. вдалося сформувати нову 220-тисячну армію. Однак цього було замало, щоб урятувати країну. Залишалося закликати народ Франції до загальнонародної війни за визволення країни. 

На виборах до Національних зборів Франції перемогли сили, які виступали за негайне укладення миру, — монархісти й частина республіканців. Главою виконавчої влади збори призначили Адольфа Тьєра. Він подав на розгляд попередні умови миру, які передбачали передачу Німеччині Ельзасу та частини Лотарингії, а також виплату 5 млрд франків контрибуції. Національні збори затвердили ці умови 146 голосами (107 висловилися проти). Остаточно мир було підписано у Франкфурті 10 травня 1871 р. 

Паризька комуна. Повстання під назвою Паризька комуна в 1871 р. завершило цикл демократичних за духом виступів, які час від часу спалахували у Франції протягом XIX ст. Його керівниками були діячі, які вірили в те, що ціною героїчних зусиль можна встановити на землі царство свободи та справедливості. 

Від попередніх революційних виступів Паризька комуна відрізнялася тим, що вона значною мірою була зумовлена суперечностями індустріального суспільства. їй передували роки небаченого у Франції економічного піднесення, яке, проте, мало і зворотний бік — різке зубожіння значної кількості дрібних власників. Вони йшли працювати на заводи й фабрики, де умови праці були вкрай тяжкими, а заробітна плата — мізерною. Машинне виробництво знецінювало досвід і кваліфікацію колишніх ремісників і мануфактурних робітників. На фабриках і заводах набула поширення праця жінок і дітей, яким платили менше, ніж чоловікам.

Поштовхом до повстання стало невдоволення політикою уряду А. Тьєра. Укладення миру з Німеччиною викликало обурення парижан.

У той час значна кількість демократів убачала захист від реакції та реставрації монархії в децентралізації влади. Жителі Парижа вимагали відновлення самоврядування в місті. У ролі захисників інтересів парижан виступала Національна гвардія — найбільш організована сила столиці. 24 лютого 1871 р. було утворено Республіканську федерацію

Комуна заявила про свої наміри здійснити глибокі перетворення: регулярну армію мав замінити озброєний народ; проводилася демократизація державного апарату, що передбачала виборність і змінність чиновників; ліквідовувався поділ влади на законодавчу, виконавчу й судову. 

Вводилася також нова організація праці. На підприємствах установлювався робітничий контроль. Частина підприємств передавалася робітничим кооперативам. Запроваджувалося безкоштовне обов’язкове світське навчання. Нагальними були реформи, спрямовані на задоволення потреб населення, а саме: ліквідація заборгованості з квартирної плати; безкоштовне повернення речей вартістю до 20 франків, закладених у ломбард; введення відстрочення на три роки за комерційними кредитами; скасування нічної праці в пекарнях.

Головною турботою Комуни залишалася війна з Версалем. Без підтримки провінцій комунарам доводилося розраховувати лише на власні сили. Перші сутички між захисниками Комуни та урядовими військами почалися вже у квітні. Жодна зі сторін тоді не здобула вирішальної переваги. 21 травня 1871 р. нарешті настав злам. Війська версальців вдерлися до Парижа. Останній форт, який захищали комунари, капітулював 30 травня 1871 р. 72-денна влада Паризької комуни скінчилася. Під час придушення Паризької комуни загинуло близько 880 версальців і 20—35 тис. комунарів.

Становлення Третьої республіки. Політичні кризи. Як ви вже знаєте, Третю республіку було проголошено в 1870 р., але тільки 1875 р. оформлено конституційно. Законодавча влада в країні належала двопалатному парламенту. Палата депутатів обиралася прямим загальним голосуванням. Жінки та військовослужбовці участі у виборах не брали. Сенат обирався представниками органів місцевого самоврядування. Главою виконавчої влади вважався президент. Фактичним главою уряду як органу виконавчої влади був прем’єр-міністр.

У перші роки існування Республіки в парламенті переважали монархісти. На виборах 1876 р. республіканці завоювали більшість у палаті депутатів і поступово усунули монархістів від влади.

Слабким місцем монархістів було те, що вони розпорошувалися на прихильників різних династій: Бурбонів, Бонапартів, Орлеанів.

Уряд республіканців провів низку важливих реформ. У 1880 р. було проголошено амністію учасникам Паризької комуни, у 1881 р. прийнято закон про свободу друку та проведення зборів, а також закон про освіту дітей віком від 6 до 13 років. Закон 1884 р. дозволив вільну діяльність профспілок та організацію страйків.

Керівники Третьої республіки вважали себе продовжувачами справи Великої французької революції кінця XVIII ст. Від неї Третя республіка успадкувала державний трикольоровий прапор, національний гімн «Марсельєзу», національне свято 14 липня — день узяття Бастилії.

Незважаючи на усунення монархістів від влади, наприкінці XIX ст. в політичному житті Франції головною проблемою залишалася боротьба між республіканцями та монархістами. Останні протягом 70—90-х рр. XIX ст. прагнули підірвати прихильність до республіканської форми правління, використовуючи як легальні, так і нелегальні методи боротьби. За короткий проміжок часу Францію сколихнули три потужні політичні кризи: справа Буланже, Панамський скандал, справа Дрейфуса.

Після поразки у франко-прусській війні (1870—1871 рр.) у Франції поширювалися шовіністичні настрої та заклики до реваншу. Цим прагнули скористатися монархісти, які заявляли, що країні потрібен диктатор, який об’єднав би народ та армію для переможної війни проти Німеччини. За таких умов швидко зростав рух, пов’язаний з ім’ям генерала Жоржа Буланже.

Ставши лідером опозиції («Комітет протесту»), яка об’єднала невдоволених правлінням республіканців, Ж. Буланже готував політичний переворот, але змову було викрито й доведено зв’язок генерала з монархістами. Під загрозою арешту Ж. Буланже втік до Бельгії, знеславивши і себе, і свій рух, який невдовзі занепав.

У 1895 р. спалахнула чергова урядова криза, пов’язана з корупційним скандалом навколо Панамського каналу. На його будівництво було залучено кошти приватних осіб. Керівники акціонерного товариства витратили значну частину грошей, зібраних від продажу акцій, та опинилися на межі банкрутства. Намагаючись ввести акціонерів в оману й уникнути відповідальності, вони підкупили десятки депутатів та урядовців. Однак дії керівників компанії було викрито, і в суспільстві вибухнув скандал.

Грандіозна фінансова афера призвела до відставки членів республіканського уряду й передачі влади радикалам.

Проте найбільший вплив на подальший розвиток Франції мала справа Дрейфуса. Восени 1894 р. стало відомо, що таємні документи французького генерального штабу потрапили до німецької розвідки. Підозра впала на капітана Альфреда Дрейфуса, вихідця з родини багатих єврейських банкірів. Його засудили й заслали на один з островів Французької Гвіани. Незабаром з’ясувалося, що винуватцем був дворянин угорського походження майор Фердінанд Естергазі, однак справу Дрейфуса не було переглянуто. Під тиском громадськості військові органи віддали Ф. Естергазі під суд, який його виправдав, щоб зберегти сумнівну «честь мундира».

Лікар за професією, Жорж Клемансо розпочав свою політичну кар'єру в 1871 р. У 1881 р. він очолив партію радикалів, яка стала провідною в країні. У 1887 р. його запальний виступ примусив президента Ж. Греві подати у відставку. У 1891 р. у своїй передвиборчій промові, яка стала сенсацією, він віддав хвалу революції. Це додало популярності йому та його партії. У її програмі було сформульовано принципи захисту Республіки, приватної власності; партія виступала проти засилля церкви, вимагала націоналізації монополій, введення прогресивного прибуткового податку.

Також Ж. Клемансо був головним проповідником реваншу (відплати Німеччині за поразку у війні 1870—1871 рр.). Під час Панамського скандалу Ж. Клемансо став одним із тих, хто викривав зловживання в урядових колах. У справі Дрейфуса він очолив рух за її перегляд. У 1906 р. він став міністром внутрішніх справ, де відзначився досить жорсткою позицією щодо страйкового руху.

Таким чином, у результаті бурхливого політичного життя у Франції без революційних заворушень утвердилися принципи демократії та прав людини, за які боролося не одне покоління французьких революціонерів. 

 Особливості економічного розвитку. В останній чверті XIX ст. Франція залишалася аграрно-індустріальною країною, 43% її населення було зайнято в сільському господарстві. У країні збереглася значна кількість дрібних підприємств ремісничого типу з невеликим числом робітників. Більшість таких підприємств виробляли знаменитий французький шовк, одяг, взуття, вина, парфуми тощо. Саме вони були головними експортними товарами країни.

Негативний вплив на розвиток промисловості країни мала низька купівельна спроможність селян. Приблизно 85 % селянських господарств мали наділи від 1 до 10 гектарів і, відповідно, не могли купувати сучасну сільськогосподарську техніку, добрива. Тому врожаї були вкрай низькими (найнижчими в Європі). Це звужувало внутрішній ринок і не стимулювало розвиток промисловості.

Разом із тим розвиток Франції не можна характеризувати як суцільний занепад і застій. Швидкими темпами розвивалася металургія на основі нових технологій (мартенівський спосіб) і великих покладів залізної руди. Довжина французьких залізниць перевищувала англійські та німецькі. З’явилися новітні галузі — хімічна, автомобільна, авіаційна, машинобудівна. Негативним чинником розвитку цих галузей промисловості була дорожнеча сировини порівняно з Німеччиною та Англією.

На економічний розвиток Франції також негативно впливало повільне зростання кількості населення, що зумовлювало дорожнечу робочої сили.

Важливим чинником розвитку країни стало масове вивезення капіталу, який був зосереджений у руках 200 найбагатших родин. Вони були акціонерами Французького банку, який стояв на чолі п’яти найбільших банків (73% капіталу). Проте вивезення капіталу переважно відбувалося у вигляді позик урядам інших країн. За це Францію називали країною-рантьє (тією, що живе на відсотки від своїх вкладень). Із кінця XIX ст. головною державою, куди спрямовувався французький капітал, була Росія.

Підсумовуючи економічний розвиток країни, можна сказати, що із середини і до кінця століття життєвий рівень населення зріс у 1,5—2 рази.

Після поразки у війні з Пруссією Франція була змушена підписати принизливий мир, за умовами якого втратила провінції Ельзас і Лотарингію.

В останній чверті XIX ст. Франція пройшла складний етап становлення ліберально-демократичних цінностей, долаючи корупцію у вищих колах влади.

В економічній сфері Франція посіла третє місце серед європейських держав після Англії та Німеччини.

Франція здійснювала активну колоніальну політику. За своїми розмірами Французька колоніальна імперія була другою після Британської.

Всесвітня історія

12  грудня 2022 року

Основні тенденції соціально-економічного і політичного розвитку провідних країн Західної Європи та Америки. 

Індустріалізація — створення великої машинної індустрії, що виготовляє машини й обладнання та є базою для подальшого розвитку промисловості.

Акціонування — об'єднання капіталу кількох власників із подальшим отриманням прибутку та розподілом його залежно від внесеної частки.

Монополія — встановлення підприємцем або групою підприємців контролю над однією чи кількома галузями виробництва з метою збільшення прибутків і ліквідації конкуренції. 

Синдикат — монополістичне об'єднання, характерною рисою якого є розподіл замовлень, закупівля сировини та реалізація готової продукції через єдину систему збуту. Члени синдикату зберігають виробничу самостійність, але втрачають комерційну.

Трест — монополістичне об'єднання, у межах якого всі учасники повністю втрачають самостійність, як виробничу й комерційну, так і юридичну. Керує трестом головна компанія або правління.

Картель — монополістичне об'єднання, учасники якого укладають між собою договір про регулювання обсягів виробництва, умов збуту й найму робочої сили з метою отримання монопольного прибутку. Члени картелю зберігають виробничу та комерційну самостійність.

Концерн — одна з найрозвиненіших форм монополій, об'єднання багатьох промислових, фінансових і торговельних підприємств, що формально зберігають самостійність, але фактично контролюються головною компанією.

Протекціонізм — політика держави, спрямована на захист власної економіки від іноземної конкуренції. 

Колоніалізм — політичне, економічне й духовне поневолення слаборозвинених країн більш розвиненими.

Колоніальна імперія — велика держава (метрополія) із залежними територіями (колоніями), які зазнають нещадного пограбування та експлуатації.

Бюрократія — система управління, за якої перевага віддається формальностям, а не змісту діяльності.

Імперіалізм — монополістична стадія розвитку капіталізму.

Соціал-демократія — загальна назва соціал-демократичних і соціалістичних партій, що виникли в останній третині XIX — на початку XX ст. Зараз у світі існує понад 80 партій цього напрямку, що мають широку соціальну базу.

II Інтернаціонал — міжнародне об'єднання соціалістичних робітничих партій, створене в 1889 р. у Парижі. Ухвалені II Інтернаціоналом рішення для партій, що входили до його складу, були не обов'язковими, а рекомендаційними. Розпався з початком Першої світової війни.

В останній чверті XIX ст. у провідних країнах світу розгорнувся процес індустріалізації. Зростання промисловості породило таке явище, як монополія, що, у свою чергу, обумовило виникнення імперіалізму. Основними ознаками величі країни стали економічна й воєнна могутність та наявність колоній. Установилося панування Заходу над рештою світу, розгорнулася боротьба за його переділ.

Принципи свободи, демократії, правової держави визнавалися більшістю політичних сил.

Вагомим чинником політичного розвитку провідних країн світу на шляху до демократизації та соціальної справедливості став робітничий рух.

історія України

6  грудня 2022 року

 Контрольна робота

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=7291755

до 15.12.2022

історія України

5 грудня 2022 року

Культура України. 

Розвиток театру, музики, образотворчого  мистецтва та архітектури 

Опрацюйте параграф 14, перегляньте відео:

У розвитку театрального мистецтва відбувався перехід від кріпацького та аматорського театрів до професійного. Музична культура цього періоду розвивалася доволі повільно. Однак здобутки музичного мистецтва створили підґрунтя для розвитку українського національного напрямку в другій половині століття. В українському живопису митці, спираючись на традиції європейських майстрів, виробляли власний стиль. Поряд із мистецтвом портрета розвивалися побутовий, історичний та пейзажний жанри. В образотворчому мистецтві України під імперським пануванням відбуваються процеси культурної асиміляції: українські митці працюють в імперських столицях, а в Україні — російські та німецькі майстри.

Основними здобутками архітектури стали планова забудова міст, створення єдиних ансамблів вулиць І площ, видатні палацово-паркові ансамблі.

Практичне заняття. Повсякденне життя

МЕТА: на підставі аналізу наведеного тексту визначити, що залишилося незмінним, а що зазнало змін у повсякденному житті українців наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ: повторіть вивчений минулого року матеріал про повсякденне життя представників різних верств українського суспільства в XVI—XVIII ст.

ХІД РОБОТИ

1. Ознайомтеся із запропонованим матеріалом і дайте відповіді на запитання.

2. Сформулюйте висновки відповідно до мети заняття.

1. ЛЮДИНА І НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ. Розвиток будь-якої людської спільноти разом з іншими чинниками залежить від географічного положення й природних умов території, на якій вона існує.

Українські землі розташовані в південно-східній частині Європи. їх рівнинний ландшафт і сприятливі кліматичні умови впливали не лише на розвиток землеробства й тваринництва як основних видів господарювання, а й на формування характеру самих людей — терплячих, звиклих до тривалої наполегливої праці. Майже дві третини українських земель становили родючі чорноземи, які були головним багатством народу й одночасно причиною зазіхання на них сусідів.

Господарювання впливало також на суспільне життя населення. Родючі ґрунти дозволяли українським селянам успішно вести одноосібні господарства.

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. більшість населення становили селяни, які здавна працювали біля землі, жили в невеликих мальовничих селах і не квапилися змінити їх на міські оселі. Розгортання промислової революції спричинило певні зміни у складі населення українських земель, однак і наприкінці XIX ст. тут переважали селяни.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Яким був взаємозв'язок між природним середовищем і життям українців?

2. Відвідавши Наддніпрянську Україну в XIX ст., іноземний мандрівник Конрад Мальт-Брюн писав: «Українці — це нащадки Русі. Селяни на Україні ощадніші, ніж московські: вони не пустошать у хижацький спосіб своїх лісів. Будинки українських селян гарні та міцні, ніхто з них не носить лаптів, як у Московії. Вони кремезніше збудовані та більш освічені, ніж селяни, наприклад, Литви». Яку інформацію про взаємозв'язок українських селян із природним середовищем можна отримати за джерелом

2. МЕНТАЛІТЕТ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. Протягом тривалого часу під впливом різноманітних природних та історичних чинників формувався менталітет українського народу.

Менталітет — спільне світосприйняття, світобачення, самоусвідомлення, спосіб мислення, поведінки й національного характеру, притаманні певному народу.

Українці здавна займалися землеробством, з особливою шаною ставилися до землі, що була їх годувальницею. Притаманні українському менталітету пошана до матері й турбота про рідну землю об’єднувалися в одне ціле й ототожнювалися з любов’ю до Батьківщини. Особливістю менталітету українців була їх неагресивність. Вони не зазіхали на землі сусідів, а прагнули лише спокійно жити на своїх теренах. Українська спокійна вдача формувала такі риси народного характеру, як терпимість до людей, приязне ставлення до ближнього, сусіда й чужого.

Після включення Наддніпрянщини до складу Російської імперії серед колишньої козацької старшини набула поширення так звана малоросійська ментальність. 

Ментальність — характеристика менталітету окремої людини або групи осіб, які є представниками певного народу.

Зрівнявшись у правах із російським дворянством, вони прагнули зробити кар’єру, за будь-яку ціну намагалися забути своє козацьке походження. До спроб обстоювати права українців під владою імперії малоросійські дворяни ставилися вороже, не бажаючи втратити свої привілеї. Однак варто зазначити, що деякі їх представники все ж таки стояли біля витоків українського національного відродження на Лівобережжі.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Розташування українських земель на межі впливу християнського й мусульманського світів спричинило формування в населення двох основних типів реакції на певні умови. Загроза поневолення штовхала найрішучіших присвячувати життя захисту рідної землі. Саме з них сформувалося українське козацтво. Іншим типом українців були ті, хто намагався пристосуватися до складних умов життя. Вони вчилися жити під владою загарбників, приховуючи свої думки й почуття. Кількість людей першого, схильного до відстоювання своїх прав «козацького» типу завжди була меншою, оскільки значна їх частина гинула в боротьбі.

Ментальність — характеристика менталітету окремої людини або групи осіб, які є представниками певного народу.

Зрівнявшись у правах із російським дворянством, вони прагнули зробити кар’єру, за будь-яку ціну намагалися забути своє козацьке походження. До спроб обстоювати права українців під владою імперії малоросійські дворяни ставилися вороже, не бажаючи втратити свої привілеї. Однак варто зазначити, що деякі їх представники все ж таки стояли біля витоків українського національного відродження на Лівобережжі.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Розташування українських земель на межі впливу християнського й мусульманського світів спричинило формування в населення двох основних типів реакції на певні умови. Загроза поневолення штовхала найрішучіших присвячувати життя захисту рідної землі. Саме з них сформувалося українське козацтво. Іншим типом українців були ті, хто намагався пристосуватися до складних умов життя. Вони вчилися жити під владою загарбників, приховуючи свої думки й почуття. Кількість людей першого, схильного до відстоювання своїх прав «козацького» типу завжди була меншою, оскільки значна їх частина гинула в боротьбі.

Рутенство — сукупність настроїв і поведінки, пов'язаних із прихильним ставленням місцевих українців до австрійських Габсбургів, що виникли в період перебування західноукраїнських земель під їхньою владою.

Західні українці в переважній більшості були вдячні австрійській владі за ті зміни, які вона здійснила на їхніх землях. Вони всіляко підтримували віденський уряд, із подякою сприймали все, що надавала влада, і впродовж тривалого часу не висували власних вимог. Рутенство, з одного боку, гальмувало розвиток національної свідомості західних українців і допомагало австрійцям зміцнювати свою владу в краї, з іншого — було історично обумовлене існуючою ситуацією, оскільки, задовольняючи деякі потреби українців, австрійці намагалися послабити вплив поляків у Галичині, угорців — у Закарпатті й румунів — у Північній Буковині.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Що таке менталітет і ментальність? Які риси ментальності українського народу склалися впродовж його історії?

2. Які нові явища з'явилися в українській ментальності в період перебування під імперською владою?

3. Французький мандрівник ІІІ.-Л. Лесюр зазначав, що «українці більш великодушні, більш відверті, більш ввічливі, більш гостинні, мають більший торговельний хист, ніж росіяни. Вони — українці — являють живий доказ перемоги свободи над людьми, що народилися в неволі». На які риси української ментальності звертає увагу автор? Поясніть, як ви розумієте його твердження.

4. Складіть план розповіді за темою «Особливості української ментальності наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.».

3. ТРАДИЦІЙНІ ВИДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНЦІВ. Українці здавна займалися землеробством, тваринництвом, городництвом, садівництвом, бджільництвом, мисливством і рибальством.

У землеробстві зберігалася трипільна система. Для обробітку землі до 80-х рр. XIX ст. використовували важкий плуг, який тоді називали малоросійським, або степовим. На початку 40-х рр. XIX ст. поряд із ним стали застосовувати легкий плуг, винахідником якого вважався полтавський селянин Стеценко. Вирощували жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, просо. Збирали врожай вручну за допомогою коси й серпа.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Невід'ємною складовою українського пейзажу був «садок вишневий коло хати». Великі й малі сади оточували селянські хати, закладалися при монастирях і поміщицьких маєтках. Скрізь вирощували яблука, груші, вишні, сливи, на Півдні — черешні, горіхи, абрикоси, персики, у Причорномор'ї та Закарпатті — виноград. Лише в Подільській губернії, за свідченнями сучасників, у XIX ст. існувало близько сотні сортів яблук, серед яких була славнозвісна «фунтівка», плоди якої важили близько 600 грамів. Сорти плодових дерев з України вивозилися навіть до Америки

У більшості господарств залежно від достатку тримали волів, коней, корів, овець, свиней, кіз, різну птицю. Особлива увага приділялася розведенню волів, які були основною тягловою силою. На Півдні випасалися отари тонкорунних овець-мериносів і табуни коней. Овець розводили також у галицькому Прикарпатті, Закарпатті та Північній Буковині.

Городництво було переважно жіночою справою. Город української господині не можна було уявити без соняшників (спершу їх використовували як декоративну рослину) і кукурудзи, що були завезені на українські землі з Америки. У першій половині XIX ст. на Півдні з’явилися томати, які згодом поширилися й на інші регіони. Відтоді також стали вирощувати баклажани та перець. Славилися й херсонські кавуни, які вирощували на Півдні із XVI ст. У 1764 р. на землях українських селян з’явилася картопля. Ця південноамериканська культура швидко завоювала прихильність українців і стала для них «другим хлібом». Поряд із новими культурами не забувалися й звичні буряки, капуста, гарбузи, морква, цибуля, часник, огірки тощо.

Бджільництво завжди відігравало значну роль у господарстві українців. Справжню революцію в цій галузі здійснив український учений П. Прокопович, який у 1814 р. винайшов рамочний вулик. Проте використовувати його розпочали в Німеччині, а на українських землях — лише через кілька десятиліть.

Мисливство в XIX ст. вже не відігравало значної ролі. У всіх регіонах, крім Полісся, українські селяни не мали права полювання. Проте незважаючи на заборони, вони потай полювали на всій території українських земель. Для поміщиків мисливство стало улюбленою розвагою. Вони влаштовували полювання гоном на конях із великими зграями гончих собак.

Протягом XIX ст., як і раніше, риба посідала чільне місце в харчовому раціоні українців. Після приєднання Російською імперією Причорномор’я тут стали виникати приватні риболовецькі артілі, де ловили осетрів, судаків, лящів, тарань тощо. Звідти чумацькі валки везли солону та в’ялену рибу до інших українських регіонів. Оселедці й тарань були неодмінним товаром на українських ярмарках і базарах. Для незаможних верств населення риболовля ставала засобом збагачення харчового раціону, а для інших — однією із форм проведення дозвілля.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Як розвивалися в цей період традиційні види господарської діяльності українців?

2. французький письменник О. Бальзак, що певний час жив у Наддніпрянщині, писав у 1848 р.: «Не можна уявити собі просторів та врожаю на цих землях, яких ніколи не гноять і на яких щороку сіють жито... Країна ця дивна з того погляду, що поряд із надзвичайним блиском бракує в ній найменшого комфорту... Маємо тут людину, що виробляє із заліза чудові речі. Коли б ти мені надіслав малюнок келиха, який би вигадливий не був, він зуміє зробити його із заліза або срібла». Яку інформацію про особливості господарської діяльності українців у зазначений період можна отримати із джерела?

3. Складіть таблицю «Традиційні види господарської діяльності українців».

історія України

28 листопада 2022 року

Культура України. Розвиток освіти, науки та літератури. 

Основні напрямки : Класицизм і романтизм (класицизм орієнтувався на античне мистецтво, йому притаманні простота форм і композиції, звернення до античної спадщини, оспівування героїв; романтизм був реакцією на розчарування в Просвітництві, стверджував неповторність людської особистості, прагнення свободи й самовдосконалення) 

Загальні характеристики : Становлення української культури Нового часу. Негативний вплив на розвиток культури таких чинників, як відсутність власної державності, національний гніт та імперські кордони, що ігнорували українські етнічні території. Політика русифікації та культурної асиміляції українців у Наддніпрянській Україні, що здійснювалася адміністративними примусовими заходами. Значний вплив німецької культури на західноукраїнських землях, що поєднувався з полонізацією в Галичині, мадяризацією в Закарпатті, румунізацією на Буковині. Тісний зв’язок розвитку культури галицьких і закарпатських русинів із діяльністю греко-католицького духівництва

Освіта :  Початкова освіта: у Росії — парафіяльні двокласні школи, повітові училища; в Австрії — елементарні школи з терміном навчання від 1 до 4 років. Середня освіта: у Росії — платні гімназії, до яких не приймали вихідців із кріпацьких сімей, навчання — російською мовою; в Австрії — платні гімназії з німецькою мовою навчання. Вища освіта: у Росії — Києво-Могилянська академія (закрита в 1817 р.), Харківський університет (1805 р.), Київський університет (1834 р.), ліцеї, що об’єднували гімназичну та університетську програми (Волинський, Рішельєвський, Ніжинський); в Австрії — Львівський університет, Реальна академія (1817 р.), Технічна академія (1844 р.). Викладання — російською та німецькою мовами

Наука : Світове визнання української математичної школи (плідна діяльність професора Харківського університету Т. Осиповського, який склав підручник із математики, що мав велику популярність, М. Остроградського, який був членом багатьох світових академій наук). Розвиток історичної науки: видання «Історії Русів» (1846 р.), «Історії Малоросії» М. Маркевича; перші історичні праці М. Костомарова; створення в Києві Тимчасової комісії для розгляду давніх актів, у якій працювали Т. Шевченко, М. Костомаров. Діяльність Львівського інституту Оссолінських у Західній Україні, що мав бібліотеку, музей, друкарню та впливав на поширення освіти, науки й культури в регіоні

Література й мовознавство: Українські автори писали як українською, так і російською, польською, німецькою мовами. Збирання та публікація фольклорних творів: М. Цертелєва «Досвід збирання старовинних малоросійських пісень» (1819 р.); М. Максимовича «Малоросійські пісні», «Українські народні пісні»; альманаху «Русалка Дністрова» (1837 р.); діяльність гуртка «харківських романтиків» (П. Гулак-Артемовський, І. Срезнєвський, Г. Успенський), що збирав етнографічні матеріали Слобожанщини. Укладення І. Могильницьким першої в Галичині граматики української мови. Видання професором Львівського університету І. Лавринським шеститомного україно-польсько-німецького словника. Початок і становлення української поезії та прози («Енеїда» І. Котляревського, «Малоросійські оповідання» Г. Квітки-Основ’яненка). Найвидатніші автори — П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка (байки), М. Гоголь («Тарас Бульба», «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» тощо), Т. Шевченко (збірка «Кобзар»), П. Куліш

історія України

28 листопада 2022 року

Узагальнення.

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=6695243 

До 29.11.

ЛИШЕ ОДНА СПРОБА!!!!

історія України

22 листопада 2022 року

Практичне заняття. Альманах «Русалка Дністровая». 

Мета: визначити значення альманаху «Русалка Дністровая» та Галицько-руської матиці для розгортання українського національного руху на західноукраїнських землях.

Завдання для підготовки до практичного заняття: повторити матеріал підручника про утворення і діяльність «Руської трійці» (§8, п. 4) та Головної руської ради (§9, п. 2).

Хід роботи

1. Ознайомтеся із запропонованим матеріалом і виконайте завдання.

2. Об’єднайтеся в малі групи та сформулюйте висновки відповідно до мети заняття.

Альманах «Русалка Дністровая»

Альманах «Русалка Дністровая» вийшов друком у 1836 р. В основі альманаху були твори, раніше включені до підготовленої в 1834 р. членами «Руської трійці» збірки «Зоря».

Альманах «Зоря» містив народні пісні, твори самих гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Головними ідеями творів були:

уславлення народних ватажків — борців за національне і соціальне визволення народу;

визнання існування єдиного українського народу, який через поневолення імперіями роз'єднаний державними кордонами;

заклик до українських патріотів боротися за об'єднання галицьких русинів і наддніпрянських українців.

Спроби видати альманах «Зоря» наразилися на спротив як австрійських урядовців, так і консервативних кіл греко-католицького духовенства. Видання було заборонено віденською і львівською цензурою.

Шукаючи можливості видання альманаху, члени «Руської трійці» вилучили твори, які своїм змістом найбільше непокоїли цензорів, і змінили його назву на «Русалка Дністровая». Потім Я. Головацький домовився зі своїми друзями, послідовниками ідей слов'янського відродження, про видання альманаху в Пешті (тодішній столиці Угорщини) накладом 1 тис. примірників. Поява «Русалки Дністрової» викликала незадоволення у Відні та Львові. Увесь наклад альманаху було конфісковано й знищено. Урятувати пощастило лише 200 екземплярів.

Поява «Русалки Дністрової» стала ключовою подією не лише в діяльності «Руської трійці», а й усього українського національного руху у Східній Галичині. За словами М. Шашкевича, альманах мав «воскресити в новій силі руську славу, руську власть». Своїм змістом він переконливо засвідчував відмінність галицьких русинів від поляків і росіян, їхню єдність із наддніпрянськими українцями. «Русалка Дністровая» започаткувала нову українську національну літературу на західноукраїнських землях.

Видання альманаху стало своєрідним підсумком діяльності «Руської трійці». Через постійні утиски й переслідування гурток розпався. Альманах «Русалка Дністровая» залишався під забороною до 1848 р.

1. Виступаючи за заборону видання «Русалки Дністрової», представники галицького греко-католицького духовенства стверджували, що «нагадування про сумні історичні події, пов'язані з релігійним і політичним гнобленням, викликали б гіркі почуття...» Директор департаменту львівської поліції, висловлюючи причини відмови в дозволі на публікацію австрійської влади в краї, заявляв: «Досить клопоту нам завдають поляки, а ці шаленці намагаються відродити покладену до гробу русинську націю». Чому, на вашу думку, греко-католицьке духовенство, яке започаткувало українське відродження в краї, виступило проти видання альманаху? Чи можна вбачати у відмові представників австрійської влади одночасне визнання заслуг «Руської трійці»? Чому? 2. Девізом «Русалки Дністрової» автори обрали слова одного з діячів чеського й словацького національного відродження Я. Коллара: «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки дільні, розцвітає надія». Поясніть, до чого члени «Руської трійці» закликали читачів альманаху. 3. Як ви розумієте слова М. Шашкевича, що призначення альманаху «Русалка Дністровая» «воскресити в новій силі руську славу, руську власть»? 4. У чому, на вашу думку, полягає значення «Русалки Дністрової» для розгортання західноукраїнського національного відродження? 5. Про появу «Русалки Дністрової» І. Франко писав, що вона «була для свого часу явищем наскрізь революційним». Поясніть наведену характеристику, спираючись на матеріал уроку.

історія України

21 листопада 2022 року

Початок українського національного відродження.

Європейська революція 1848 – 1849 років на українських землях. 

Перегляньте відео:

Греко-католицькі священики стали носіями національної ідеї, тому що:

•1.Західна Україна залишилась аграрною.

•2.Антиукраїнська політика Австрії, політика асиміляції.

•3.Ополячення та окатоличення заможних українців.

•4.Невелика кількість інтелігенції через низький рівень освіти.

•5.Близькість греко – католицьких священиків з селянами.

•6.Формується моральний обов'язок перед селянами.

•7.Ознайомлення з ідеями просвітителів та романтизму.

•8.Поширення поглядів німецького філософа Гердера.

•Перша культурно-просвітницька організація в Перемишлі (Галичина) — «Товариство галицьких греко-католицьких священиків», яка виникає в 1816 р. з ініціативи священика І. Могильницького.

•Товариство стає активним оборонцем прав української мови; сприяло прийняттю імператором рішення 1818 р. про запровадження в початкових класах української мови; його учасники видали перші граматики української мови: І. Могильницького, Й. Лозинського, Й. Левицького

•1829 року І. Могильницький написав науковий трактат польською мовою «Розвідка про руську мову», в якому відстоював ідею самобутності української мови, вказував на її відмінність від польської і російської мов, на її рівноправ’я серед слов’янських мов

«Будителі» - назва визначних громадських та політичних діячів періоду національно-культурного відродження, котрі боролися за пробудження національної свідомості, збереження і розвитку рідної мови, літератури й культури, народних традицій. 

"Руська Трійця" — напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання, яке сприяло піднесенню статусу української мови, розширенню сфери її вжитку і впливу. У 30—40-х рр. XIX ст. центром українського національного руху став Львів, а його авангардом — громадсько-культурне об'єднання "Руська Трійця". Його засновниками були Маркіян Шашкевич (1811—1843 рр.), Іван Вагилевич (1811—1866 рр.) та Яків Головацький (1814—1888 рр.), у той час студенти Львівського університету і одночасно вихованці греко-католицької духовної семінарії, які виступали за визволення поділеної на частини України. Вони започаткували новий етап у розвитку національного руху на західноукраїнських землях в дусі романтизму.

Головне завдання: піднесення статусу української мови, розширення сфери її вжитку і впливу, прагнення «підняти дух народний, просвітити народ«, сприяти пробудженню його національної свідомості.

•1833 рік — видання рукописного збірника власних поезій та перекладів «Син Русі», де пролунали заклики до народного єднання та національного пробудження;

•1834 рік — видання збірника «Зоря», який містив народні пісні, твори гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Тут прозвучав заклик до єднання українців Галичини та Наддніпрянщини. Збірка була заборонена. Почалися переслідування;

•Читання проповідей у церквах українською мовою. 1836 рік — М. Шашкевич готує підручник для молодших школярів — «Читанку», написану живою розмовною українською мовою»

•1836 рік — видання альманаху «Русалка Дністрова» у Будапешті. Тут були надруковані народні пісні, думи, перекази, історичні документи. Звучав заклик до возз’єднання всіх українських земель, засуджувалися іноземні гнобителі та прославлялась героїчна визвольна боротьба українського народу.

Гурток «Р. т.» припинив свою діяльність 1843 р. після смерті  М. Шашкевича.

«Руса́лка Дністро́вая» — перший західноукраїнський альманах, виданий у м. Буда (з 1873 Будапешт) в 1837 році (заходами літературного гуртка «Руська трійця» Маркіяном Шашкевичем, Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем.

Отже:

qЩо негативно вплинуло на процес національного відродження на західноукраїнських землях?

q У якому місті діяло товариство греко-католицьких священників?

q Хто ввійшов в історію Закарпаття під іменем «будителі»?

q Хто входив до складу «Руської трійці»?

q В якому році опубліковано альманах «Русалка Дністровая»?

Події революції 1848–1849 рр. 

на західноукраїнських землях. 

Головна Руська Рада

У 1848–1849 рр. Європу охопила загальноєвропейська демократична революція. Вона була спрямована проти режиму реакції, який встановився після розгрому імперії Наполеона І, проти пережитків феодалізму. В результаті революції вперше в історії в політичному житті Європи могли брати участь широкі народні маси. В європейських країнах почалося становлення демократичних інститутів, громадянського суспільства. Демократизація життя, піднесення соціальних рухів, дало поштовх до розгортання національно-визвольної боротьби поневолених народів Східної і Центральної Європи.

В роки революції центром українського національного руху стала Східна Галичина. Його започаткувала група представників греко-католицького духовенства, яке звернулось до австрійського імператора 19 квітня 1848 р. з петицією. В ній висловлювалися побажання: запровадження в школах і громадських установах Східної Галичини української мови, забезпечення українцям доступу до всіх посад та зрівняння в правах духовенства всіх конфесій.

2 травня 1848 р. у Львові була заснована перша українська політична організація – Головна руська (українська) рада, котра взяла на себе роль представника українського населення Галичини перед центральним урядом і виконувала її протягом 1848–1851 рр. Раду, яка складалася із 30 постійних членів – представників світської інтелігенції, вищого і нижчого духовенства, очолив єпископ Григорій Яхимович.

Друкованим органом Головної руської ради стала “Зоря Галицька” – перша у Львові газета українською мовою, що почала виходити з 15 травня 1848 р.

За ініціативою ГРР за національну символіку галицьких українців було прийнято синьо-жовтий прапор та герб із зображенням золотого Лева на синьому тлі. ГРР, виступаючи за проведення демократичних реформ, домагалася забезпечення вільного національного розвитку українського населення Східної Галичини. Здійснення своєї програми вони пов’язували з відданістю Австрійській конституційній монархії. В містах, містечках і селах Східної Галичини організувалося близько 50 місцевих руських рад, до складу яких обиралися представники різних верств, головним чином селяни, міщани, світська інтелігенція (вчителі), представники нижчого духовенства, які розгорнули активну громадсько-політичну та культурно-освітню діяльність. Почалось формування загонів самооборони – Національної гвардії.

Руські ради стали організаторами боротьби українського населення за відокремлення Східної Галичини від Західної (польської) та перетворення її в окрему провінцію, тобто за її національно-територіальну автономію, запровадження навчання в усіх навчальних закладах рідною мовою тощо.

Правлячі кола Австрії, ігноруючи вимоги українців, все ж погодилися на запровадження з 1848 р. навчання українською мовою в народних школах та викладання цієї мови як обов’язкового предмета в гімназіях. На початку 1849 р. відкрито кафедру української мови у Львівському університеті. Її першим професором став Я. Головацький.

Складовою частиною боротьби за демократичні перетворення стало пожвавлення культурно-освітнього руху в краї. У жовтні 1848 р. у Львові відбувся перший з’їзд діячів української культури і науки. Згідно з рішенням з’їзду у Львові було засновано “Галицько-руську матицю” – культурно-освітню організацію, яка мала завданням видання популярних книг для народу.

Національний рух на західноукраїнських землях 1848–1849 рр. виробив широку програму національно-політичного і духовного утвердження українства в межах конституційної Австрійської монархії. Влітку 1849 р. після розгрому об’єднаними силами Австрії і Росії угорської революції в імперії Габсбургів було відновлено абсолютистський режим з його централістсько-бюрократичною системою. Австрійську конституцію відмінено. Влітку 1851 р. розпущено Головну руську Раду. Важливими були соціальні наслідки революції 1848-1849 рр. Так, було скасовано панщину, селяни отримали повну особисту свободу. Земля, якою селяни користувались, переходила у їх власність. Проте краща земля, общинні землі (ліси, пасовища) залишалися в руках поміщиків.

історія України

14 листопада 2022 року

Західноукраїнські землі у складі Австрійської імперії

Денаціоналізація — втрата певним народом рис власної національної ідентичності й поступове його поглинання іншими культурами. 

Опришки — учасники народно-визвольної боротьби в Галичині, Буковині й Закарпатті проти соціального гноблення, панування польської, угорської та австрійської шляхти в XVI — першій половині XIX ст. 

історія України

14 листопада 2022 року

Контрольна робота. 

Виконайте тест за посиланням:

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=4851920

до 22.00. 15.11.2022 року. 

історія України

8 листопада 2022 року

Практичне заняття. 

Програмові документи  Кирило- Мефодіївського братства 

1. Як утворилося Кирило-Мефодіївське братство? 

2. Хто входив до складу братства? 

3. Чого хотіли досягти його учасники? 

4. Як було покарано членів братства після викриття товариства? 

Зі «Статуту слов'янського братства Св. Кирила і Мефодія» (уривки)

Головні ідеї:

1. Визначаємо, що духовне і політичне об'єднання слов'ян є тією справжньою метою, якої вони повинні прагнути.

2. Визначаємо, що при об'єднанні кожне слов'янське плем'я повинно мати свою самостійність, а такими племенами вважаємо: південно-русів (українців — Авт.), північно-русів (росіян — Авт.), білорусів, поляків, чехів зі словенцями, лужичан, ілліросербів із хуруганами (хорватами — Авт.) і болгар.

3. Визначаємо, що кожне плем'я повинно мати народне правління і дотримуватися повної рівності співгромадян за їх народженням, християнським віросповіданням і станом.

4. Визначаємо, що правління, законодавство, право власності й освіта у всіх слов'ян повинні ґрунтуватися на святій релігії Господа нашого Ісуса Христа.

5. Визначаємо, що при такій рівності освіченість і чиста мораль повинні служити умовою участі в правлінні.

6. Визначаємо, що має існувати спільний Слов'янський собор із представників усіх племен.

Головні правила товариства:

1. Товариство утворюється з метою поширення вище викладених ідей переважно через виховання юнацтва, літературу і примноження членів товариства. Товариство визначає своїми покровителями Св. Кирила і Мефодія і приймає своїм знаком перстень або ікону з іменами чи зображенням цих святих...

8. Товариство буде прагнути викорінення рабства і всякого примушення бідних класів, а водночас і повсюдного поширення грамотності.

9. Як все товариство в цілому, так і кожний член окремо повинні узгоджувати свої дії з євангелійськими правилами любові, покірності й терпіння; правило ж «мета виправдовує засоби» товариство визначає безбожним.

1. Як кирило-мефодіївці планували вирішити питання державності українців? 2. Якими шляхами члени братства збиралися розв'язувати соціальні проблеми? 3. Яка роль надавалася християнській ідеї? 4. Як члени братства збиралися поширювати свої погляди?

Місце Т. Шевченка в українському національному відродженні

Напрочуд цікава особистість Тараса Шевченка (1814—1861) поєднувала в собі геніального поета, талановитого художника та, без перебільшення, творця нової української ідеології, яка відіграла важливу роль у формуванні національної свідомості українців. Те, що саме він став людиною-символом доби пробудження самосвідомості українського народу, невипадково. Його особистість і поезія найповніше втілили риси, притаманні національному характеру українців.

Життєвий шлях Т. Шевченка уособлював долю його народу.

Визначальною рисою світогляду Т. Шевченка було несприйняття будь-яких форм соціального гноблення. Колишній кріпак, який за власним досвідом розумів почуття поневолених людей, він нещадно викривав усі ганебні прояви кріпацтва: торгівлю «хрещеною власністю», безправність селян і знущання над ними панів. Він не вірив у поступові реформи й закликав силою знищити існуючі порядки.

Соціальне гноблення українців поет пов'язував з імперським пануванням над своєю Батьківщиною, де «орел чорний сторожем літає». У поезіях він зображував героїчне минуле козацької України. Проте, на відміну від інших українських поетів-романтиків, він не лише тужив за минулим, а й шукав у ньому сили для боротьби проти існуючої дійсності. Т. Шевченко намагався не дати українцям «приспати» себе, допомогти їм розгорнути боротьбу за визволення Батьківщини. Важливе значення мала проголошувана ним необхідність поєднання боротьби за національне й соціальне визволення.

Свої поезії — заклики до єднання в спільній боротьбі — Т. Шевченко передавав відомим діячам національного відродження слов'ян П. Шафарику та А. Міцкевичу. Завдяки цьому українське питання ставало зрозумілим для європейців.

Т. Шевченко різко засуджував прояви «малоросійської ментальності». Злочином проти свого народу, на його думку, було те, що нащадки козацької старшини йшли служити імперії, зрікалися рідної мови й культури. Велике значення мало те, що поет вважав український національний рух складовою визвольної боротьби всіх слов'янських народів. Він мріяв, «щоб усі слов'яни стали добрими братами».

У своїх поезіях Т. Шевченко вперше поєднав різні народні діалекти, завдяки чому українська мова засяяла яскравими барвами. Його твори з однаковим захопленням читали представники різних соціальних верств. Завдяки цьому, долаючи суперечності, вони все більше відчували себе представниками нової духовної спільноти — української нації.

Важко переоцінити значення Т. Шевченка та його поезій для українського націотворення. Український громадський і політичний діяч Ю. Охримович писав: «Поезія Шевченка має для нас епохальне значення: вона зробила з темної етнографічної маси націю, вона розбила назавжди можливість існування українського руху як «південно-руського провінціалізму». Творчість Т. Шевченка стала своєрідною межею в розвитку української національної свідомості. Увесь подальший український національний рух тією чи іншою мірою виводився з його поезії.

У вигляді тез сформулюйте основні прояви впливу особистості Т. Шевченка на український національний рух.

історія України

7 листопада 2022 року

Початок українського національного відродження

Наприкінці XVIII ст. в українському русі на Лівобережжі провідні позиції посідали дворяни-автономісти. Найвагомішим їхнім досягненням стало сприяння пробудженню в тогочасному українському суспільстві зацікавленості до мови, культури та історії свого народу. Саме з дворян-автономістів вийшли ті, хто започаткував українське національне відродження на Лівобережжі.

На Слобожанщині центром українського відродження став Харків. Завдяки діяльності університету Харків зі звичайного провінційного міста перетворився на першу столицю відродження Наддніпрянської України.

У 20—40-х рр. XIX ст. в українському національному русі відбувся перехід від першого, фольклорно-етнографічного етапу збирання матеріалів з історії, звичаїв і культури українців до наступного, літературного — боротьби за поширення сфери вжитку української мови й набуття нею ознак літературної.

Значний вплив на подальший розвиток українського національного руху мало Кирило-Мефодіївське братство. Його члени першими розробили політичну програму, що стала прикладом для нащадків. Завдяки цьому став можливим перехід до політичного етапу боротьби, але він не був реалізований через переслідування влади.

історія України

7 листопада 2022 року

Російський та польський визвольні рухи. Соціальні протести

Декабристи — учасники таємних організацій у Петербурзі та українських містах, що готували державний переворот, спрямований проти самодержавства й кріпацтва. 14 грудня 1825 р. в Петербурзі відбулася спроба його здійснити. 

На початку XIX ст. в Наддніпрянщині серед заможних верств населення набуло поширення масонство. «Малоросійське таємне товариство» відійшло від звичної для масонів діяльності й набуло рис, які, на думку деяких істориків, дозволяють вважати його першою українською таємною політичною організацією в Наддніпрянщині.

Програмові документи декабристів визначали українські землі головною ареною діяльності їхніх організацій, хоча українське питання вони фактично ігнорували. І все ж таки діяльність декабристів була першою за Нової доби спробою ліквідувати самодержавство, що вплинуло на розвиток українського національно-визвольного руху.

Із поразки польського повстання 1830—1831 рр. розпочалася нова хвиля русифікації Правобережної України.

Протести селян, козаків і військових поселенців Наддніпрянської України в першій половині XIX ст. були проявом протидії населення тим порядкам, які встановила й підтримувала тут Російська імперія. Вони мали характер антикріпосницької боротьби.

Російська влада віддавала перевагу придушенню соціальних протестів за допомогою війська, намагаючись відсунути в часі розгляд шляхів ліквідації кріпацтва.

історія України

31 жовтня 2022 року

Наддніпрянська  Україна в системі міжнародних відносин

Соціально-економічний розвиток Наддніпрянської України

Виконайте тест: https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=1582149 

 У сільському господарстві Наддніпрянської України панували кріпосницькі відносини, які гальмували його розвиток.

• У 30-х рр. XIX ст. в Наддніпрянській Україні розпочалася промислова революція. Проте темпи її розвитку були повільними через відсутність ринку вільнонайманої робочої сили.

• Протягом першої половини XIX ст. в розвитку міст відбувалися зміни, пов'язані з початком промислової революції. Найбільшим містом була Одеса, джерелом процвітання якої стала торгівля.

• Основними формами внутрішньої торгівлі на українських землях були ярмарки та базари.

• У цей період чорноморсько-азовські порти Наддніпрянської України посіли провідне місце в зовнішній торгівлі Російської імперії.

• Успішний економічний розвиток Південної України засвідчував необхідність переходу до нових економічних відносин.

історія України

18 жовтня 2022 року

Наддніпрянська  Україна в складі Російської імперії

Губернія — основна адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії із 1708 р.

Повіт — адміністративно-територіальна одиниця, що існувала на українських землях із другої половини XIV ст. до 1923 р. Генерал-губернаторство — адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії в 1775—1917 рр., до складу якої входила одна або кілька губерній.

«Смуга осілості» — територія компактного проживання євреїв, що існувала в Росії в 1791—1917 рр., за межами якої їм було заборонено селитися. 

Русифікація — сукупність дій та заходів російського уряду, спрямованих на звуження й витіснення на другорядні ролі національних мов, культур, історії та одночасне висунення на провідні позиції російської мови, культури та історії. 

Висновки

• Після приєднання українських земель до Російської імперії на них було поширено адміністративно-територіальний устрій, який без істотних змін зберігався понад 100 років.

• Наддніпрянщина складалася з окремих історико-етнографічних регіонів, розвиток яких під імперською владою мав певні особливості.

• У політиці Російської імперії стосовно Наддніпрянської України відображалися її прагнення уніфікації та русифікації цього регіону.

Всесвітня історія

17 жовтня 2022 року

Тема:

 Узагальнення. 

Виконайте тест:

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=7478697  до 19.10.2022.

Всесвітня історія

11 жовтня 2022 року

Тема:

Сполучені Штати Америки. 

У першій половині ХІХ ст. США були федеральною державою, у якій кожен штат мав певну самостійність. За формою правління США були президентською республікою. Президент обирався на чотири роки виборцями, яких обирали від кожного штату. Він був головою виконавчої влади та головнокомандувачем армії США. Вищу законодавчу владу представляв Конгрес, який складався з двох палат — Сенату та Палати представників. До Сенату конгресменів обирали Законодавчі збори штатів, а депутатів до Палати представників — виборці в кожному штаті. Виборчі права мали тільки чоловіки, жінки, індіанці та раби виборчих прав не мали.

Від здобуття незалежності в США почала формуватися політична система. Політичних партій не існувало, і боротьба точилася між представниками клубів та фракцій у Конгресі. Поступово почали формуватися політичні партії. На цей процес вплинув зразок політичного устрою Великої Британії, а саме існування двопартійної системи — торі та віги. Одною з найперших виникла Демократична партія (1828 р.), яка представляла інтереси плантаторів Півдня, торговельно-фінансових кіл Півночі, частини робітників і ремісників. Вона перебувала при владі, з невеликими перервами, близько 30 років. У 1854 р. виникла Республіканська партія, яка об’єднала фермерів, буржуазію та робітників. Більшість республіканців виступали за скасування рабства.

Особливості економічного розвитку. У процесі розвитку країни США в першій половині ХІХ ст. можна було поділити на три зони — Північ, Південь та Схід. Кожна з частин мала свої особливості.

Початок ХІХ ст. ознаменувався бурхливим розвитком економіки, який був обумовлений промисловим переворотом. Почалося активне використання винаходів та наукових досягнень. Стрімко розвивається пароплавний і залізничний транспорт, виникають фабрики та заводи. Проте більшість населення була зайнята в сільському господарстві.

Північ США була найбільше розвинута технічно. Саме тут розташовувалася більшість промислових підприємств, активно розвивалася транспортна мережа. Широко використовувалася наймана праця, при чому не тільки в промисловості, а й в сільському господарстві. Швидкими темпами розвивалося фермерське господарство.

Кордони США постійно поширювалися, і велика кількість людей прямувала на Захід, де були вільні землі. Західні території характеризувалися зростанням фермерських господарств та розвитком скотарства. Освоєння західних земель супроводжувалося знищенням або виселенням нечисленних індіанських племен, яких відселяли до резервацій.

На Півночі розвивалося плантаційне господарство, що ґрунтувалося на праці негрів-рабів. На середину ХІХ ст. їх нараховувалося близько 3,5 млн осіб. У 1809 р. ввезення рабів до США було офіційно заборонене, проте їх почали доставляти контрабандою. Раби не мали жодних прав, їх праця була тяжкою. Основним напрямком плантаційного господарства було вирощування бавовнику, тютюну, цукрової тростини та інших культур. Переробна промисловість, транспортна мережа, використання сільськогосподарської техніки на Півдні були розвинуті слабко.

Соціальний розвиток США в першій половині ХІХ ст. У цей період територія країни збільшилася в чотири рази — США володіли територіями від Атлантичного до Тихого океану і складалися із 45 штатів і п’яти територій. Уряд Сполучених Штатів проводив експансійну політику, приєднуючи території в результаті війн або придбання у європейських країн.

Кількість населення США зростала швидкими темпами. У першій половині ХІХ ст. вона збільшилася в шість разів. Цьому сприяла масова міграція з Європи та завезення рабів з Африки. Праця рабів використовувалася в основному в сільському господарстві, працювали раби й у фермерів (дуже обмежена кількість), на виробництві та в домашньому господарстві.

Розвиток капіталістичних відносин спричинив зміни в соціальній структурі населення. З’являються буржуазія та наймані працівники. На Півночі та Заході було поширене сімейне фермерське господарство. Фермери обробляли невеликі ділянки. На Півдні існували великі латифундії, на яких працювали раби. Розвиток наукових досягень, промисловий переворот та зростання рівня життя американців спричинили формування прошарку інтелігенції (лікарі, вчителі, священики та інші).

Територіальні зміни в США у 1803—1861 рр.:

•     Луїзіана (1803 р.) — придбана у Франції;

•     Західна Флорида (1813 р.) — придбана в Іспанії;

•     Колонія Ред-Рівер (1818 р.) — віддана Великою Британією;

•     Східна Флорида (1819 р.) — придбана в Іспанії;

•     Мен (1842 р.) — відданий Великою Британією;

•     Орегон (1846 р.) — відданий Великою Британією;

•     Техас, Каліфорнія, Нью-Мексика, Невада, Юта і частина Колорадо, Аризона (1846—1848 рр.) — віддані Мексикою після американо-мексиканської війни;

•     Аляска (1867 р.) — придбана в Російської імперії.

2.   Доктрина Монро та її реалізація

Політика експансії, яку проводили США, була спрямована не тільки на розширення території країни, а й на обмеження доступу до Нового Світу провідних європейських держав. Основні засади зовнішньої політики США були сформовані в доктрині Монро.

Доктрина Монро була проголошена 2 грудня 1823 р. як частина сьомого Звернення до Конгресу тогочасного президента США Джеймса Монро (1817—1825) у формі попередження уряду Російської імперії.

У своєму посланні президент закріпив незалежність США від інших держав (у першу чергу від європейських), указав на існування двох сфер (Старий і Новий Світи), визначив принцип невтручання США до європейських конфліктів та запропонував усім припинити колоніальні кампанії в Західній півкулі. При цьому було визначено, що спроба втручання у внутрішні справи американських держав (держав, які розташовані на американському континенті) буде розглядатися як агресія проти США і спричинить воєнні дії.

США у своїй зовнішній політиці почали впроваджувати принцип «Америка для американців», проте залишили за собою право вирішувати, що необхідно для всіх американських держав. У результаті проведення активної зовнішньої політики територія США в першій половині ХІХ ст. збільшилася в чотири рази.

Доктрина Монро:

•     політична доктрина США, у якій було визначено довготривалі цілі зовнішньої політики США;

•     частина сьомого Звернення до Конгресу тогочасного президента США Дж. Монро;

•     проголошена 2 грудня 1823 р.;

•     викладена у формі попередження уряду Російської імперії;

•     закріплена незалежність Американських Штатів від європейських урядів (від «Старого світу»);

•     сформульовані напрямки існування двох політичних сфер;

•     проголошено принцип невтручання США у європейські конфлікти;

•     запропоновано припинення всіх колоніальних кампаній у Західній півкулі.

Опрацюйте параграф 13, дайте відповідь на запитання:

Визначте причини Громадянської війни в США.

Проаналізуйте наслідки та значення Громадянської війни.

Назвіть основні напрямки (заходи) «реконструкції» Півдня. 

Всесвітня історія

10 жовтня 2022 року

Тема:

Об’єднання Німеччини.  Об’єднання Італії

 Опрацюйте параграф 12. 

Самоперевірка:

 Чому саме П'ємонт став центром об'єднання Італії? 

Охарактеризуйте наслідки об'єднання Італії. 

Назвіть противників об'єднання Італії та Німеччини.

  Розкрийте плани О. Бісмарка щодо об'єднання країни. 

Охарактеризуйте наслідки об'єднання Німеччини. 

Всесвітня історія

10 жовтня 2022 року

Тема:

Революції 1848–1849 рр. 

Основні поняття і терміни: консерватизм, лібералізм, соціалізм, «революція», «Весна народів», «конституція», «демократія».

Основні дати:

• 25 лютого 1848 р. – проголошення республіки у Франції;

• січень–лютий 1848 р. – початок революції в Італії;

• 3 березня 1848 р. – початок революції в Німеччині;

• 13–15 березня 1848 р. – народне повстання у Відні;

• 14–18 березня 1848 р. — народне повстання в Берліні;

• березень 1848 – серпень 1849 р. — Угорська революція;

• 23–26 червня 1848 р. – повстання робітників у Парижі;

• листопад 1848 р. – конституція другої республіки у Франції;

• 5 грудня 1848 р. – конституція Пруссії;

• 7 березня 1849 р. – розпуск парламенту в Австрії;

• 22 серпня 1849 р. – завершення італійської революції;

• 2 грудня 1851 р. – державний переворот Луї Бонапарта;

• 1852–1870 рр. – друга імперія у Франції.

• 1791 р. – повстання рабів на Гаїті;

• 1810 – 1824 рр. – визвольний рух у Мексиці;

• 1811 – 1826 рр. – визвольний рух в іспанських та португальських колоніях.

Історичні постаті : Луї Філіп, Наполеон Бонапарт, Фрідріх ВільгельмIV,  Фердінанд  I, Франц Йосиф I, Шандор Петефі, Карл Альберт, Віктор Еммануїл II.

Всесвітня історія

4 жовтня 2022 року

Тема:

Австрійська та Російська імперії. 

Самоперевірка:

1. Коли К. Меттерніх став канцлером Австрійської імперії? 

2. Назвіть імена «будителів» слов'янських народів. 

3. Хто був правителем Російської імперії в 1825—1855 рр.? 

4. Хто розробив «теорію офіційної народності»?

 5. Коли відбувалася Кримська війна? 6. Які держави були противниками Росії в Кримській війні? 

У суспільно-політичному житті Австрійської імперії в 1815—1847 рр. панували консервативні тенденції, уособленням яких стала діяльність К. Меттерніха.

Слов’янські землі у складі Австрійської імперії в цей період охопило національне відродження.

У Російській імперії в цей час тривала політична реакція. Головною проблемою стало реформування життя країни. Проте правлячі кола не наважувалися на перетворення, що обумовлювало поступове відставання Росії від провідних держав Заходу. Поразка у Кримській війні чітко показала цю тенденцію.

Всесвітня історія

3 жовтня 2022 року

Тема:

Велика Британія

Франція

Англія з кінця XVIII ст. стала конституційною монархією, де реальна влада належала парламенту, але виборча система давно застаріла.

Робота з поняттями

Лібералізм — напрям політичної думки, що обґрунтовує необхідність надання громадянам широких політичних та економічних свобод.

Парламентаризм — звичаї та правила взаємодії між виконавчою та законодавчою владою, включаючи відповідальність уряду перед парламентом, формування уряду на основі парламентської більшості.

У 1836–1838 рр. Англію охопила криза перевиробництва, яка призвела до активізації робочого руху. Основною метою робочого руху була зміна системи державного управління. Свої вимоги робітники висловили в хартіях, які вони планували передати до парламенту. Тому рух робітників за виборчу реформу в Англії отримав назву «чартизм».

Промислова революція призвела до погіршення становища робітників. Зріс робочий день, знизилася заробітна платня. У середовищі робітників почалися заворушення.

Закріплення вивченого матеріалу

Бесіда

1.  Охарактеризуйте економічне становище Англії.

2. Чому головною проблемою в англійському суспільстві стала необхідність парламентської реформи?

3. Які демократичні вимоги містилися в Народній хартії? Чим вони відрізнялися від здійсненої парламентської реформи 1832 р.?

4.  Чому парламентська реформа 1832 р. не зупинила боротьбу за реформування виборчого права?

5.  Чи змогли досягти поставленої мети чартисти? Свою відповідь поясніть.

6. Як ви вважаєте, чому Бурбони у 1815–1830 рр. не змогли відновити у Франції дореволюційні порядки?

7.  Чим можна пояснити відставання французької промисловості від англійської на початку ХІХ ст.?

8. Чим можна пояснити той факт, що спочатку король-буржуа Луї Філіпп користувався великою популярністю в народі?

9.   Які зміни сталися в політичному житті Франції після встановлення Липневої монархії?

10. Які зміни сталися в соціально-економічному житті Франції після встановлення Липневої монархії?

Всесвітня історія

27 вересня 2022 року

Тема:

Практичне заняття.  

Суспільні наслідки індустріальної революції, зміни в житті та побуті різних верств населення 

МЕТА

На підставі аналізу наведеного тексту визначити, які зміни відбувалися в повсякденному житті різних верств населення тогочасної Європи.

ХІД РОБОТИ

1. Ознайомтеся із запропонованим матеріалом на сторінці 49-53 підручника, дайте відповіді на запитання та виконайте завдання.

•  Визначте зміни, які відбувалися в містах у XIX ст. 2. Чим, на вашу думку, були обумовлені ці зміни? 3. Що з того, що з'явилося в тогочасних містах, притаманне і сучасній міській архітектурі? 

• Порівняйте житло і хатнє начиння європейців у XIX ст. та в попередню добу. 2. Які зміни в житло й хатнє начиння принесло європейцям «буржуазне» XIX століття? 3. Які предмети, що були наявні в житлі й хатньому начинні тогочасних європейців, «успадкували» сучасники? 

• Якими були особливості шлюбно-сімейних стосунків за Нової доби? 2. Що змінилося порівняно з попередніми часами? 3. Порівняйте тогочасні шлюбно-сімейні стосунки із сучасними. 

• Які риси були притаманні розвитку моди в цей період? 2. Порівняйте розвиток моди в XIX ст. з попередньою добою. 3. Визначте спільне й відмінне в моді XIX ст. і сучасних тенденцій модного одягу. 

2. Сформулюйте висновки відповідно до мети заняття.

Всесвітня історія

26 вересня 2022 року

Тема:

Початок становлення індустріального суспільства 

Промисловий переворот (промислова революція) - перехід від переважно аграрної економіки до індустріального виробництва, що характеризувався впровадженням машин і механізмів, парових двигунів, а також утворенням самостійної машинобудівної галузі.

Індустріалізація (від лат. «старанність», «діяльність») - процес створення великого машинного виробництва в усіх галузях господарства.

Урбанізація (від лат. «міський») - процес швидкого зростання старих і появи нових міст, збільшення кількості зосередженого в них населення, формування й поширення міського способу життя. 

Всесвітня історія

26 вересня 2022 року

Тема:

Узагальнення. 

Виконайте тест за посиланням: https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=8097709 

Всесвітня історія

20 вересня 2022 року

Тема:

Практична робота

УТВЕРДЖЕННЯ ПРИНЦИПІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО РІВНОПРАВ’Я: ВІД ДЕКЛАРАЦІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА ДО ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ НАПОЛЕОНА

Громадянське рівноправ’я - рівноправ’я громадян перед законом незалежно від їхньої раси, національності, статі, місця проживання, становища в суспільстві, релігійних і політичних переконань. Рівноправність робить акцент на правах людини. Предметом особливої уваги є законодавчий захист прав і рівний доступ усіх громадян до правової системи. 

Рівність перед законом передбачає однаковий обов’язок громадян дотримуватися закону і рівне ставлення правоохоронних органів до різних порушників одних і тих самих норм. Останнє тісно пов’язане з принципом верховенства права, оскільки вимагає, щоб закони стосувалися тих, хто їх видає і хто володіє верховною владою. Правосуддя не повинно брати до уваги походження, владу, забезпеченість або суспільне становище осіб. Юрисдикція судів, які виносять постанови у справах пересічних громадян, повинна поширюватися на всіх громадян. 

Визначте основні ознаки поняття «громадянське рівноправ’я». 

Всесвітня історія

19 вересня 2022 року

Тема:

Наполеонівські війни та їх підсумки. 

Висновки

Тривалий період наполеонівських війн, що охоплювали в цей час Європу, завершився поразкою для Наполеона. Однак ця доба не минула без наслідків для континенту. Європейське суспільство докорінно змінилося. Залишки «старого порядку» в Західній та Центральній Європі значно послабилися. Одночасно із цим зазнала провалу спроба Наполеона повністю підкорити Європу.

Наполеонівські війни дали поштовх для розвитку на континенті національної ідеї, особливо в Німеччині та Італії. Ідеї Великої французької революції кінця XVIII ст., які поширювалися в цей період Європою, сприяли формуванню в її країнах національного громадянського суспільства.