Запобігання дитячого травматизму

НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА

Закон України «Про освіту»

Закон України «Про загальну середню освіту»

Закон України «Про охорону дитинства»

Постанова Кабінету Міністрів України від 22.03.2001 № 270 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру» (зі змінами)

Наказ Міністерства освіти і науки України від 31.08.2001 №616 «Про затвердження Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчально-виховного процесу в навчальних закладах» (зі змінами), в редакції, затвердженій наказом Міністерства освіти і науки України від 07.10.2013 №1365 «Про внесення змін до Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчально-виховного процесу в навчальних закладах»

Наказ Міністерства освіти і науки України від 01.08.2001 №563 «Про затвердження Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і закладах освіти» (зі змінами)

Наказ Міністерства освіти і науки України від 18.04.2006 №304 «Про затвердження Положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці в закладах, установах, організаціях, підприємствах, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України» (зі змінами)

Наказ Міністерства освіти і науки України від 06.01.2015 №2 «Щодо заходів безпеки у навчальних закладах»

Листи Міністерства освіти і науки України:

- від 18.07.2013 № 1/9-503 «Про використання Інструктивно-методичних матеріалів з питань створення безпечних умов організації навчально-виховного процесу в групі продовженого дня загальноосвітнього навчального закладу»,

- від 26.05.2014 № 1/9-305 «Про використання Методичних матеріалів «Вимоги безпеки учнів під час канікул»,

- від 16.06.2014 №1/9-319 «Про використання Методичних матеріалів щодо організації навчання перевірки знань, проведення інструктажів з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності»,

- від 25.07.2014 №1/9-372 «Про проведення заходів щодо протидії тероризму»,

- від 30.07.2014 №1/9-385 «Методичні рекомендації для проведення бесід із учнями загальноосвітніх навчальних закладів з питань враження мінами і вибухонебезпечними предметами, поведінки у надзвичайній ситуації»,

Спільний лист Міністерстваосвітиі науки України та Державної служби України з надзвичайних ситуацій № 1/9-55/02-1645/12 від 05.02.2015 «Про заходи безпеки на можливі ризики виникнення надзвичайних ситуацій, терористичних актів, диверсій, мінування»


ДИТЯЧИЙ ТРАВМАТИЗМ: ЯК УБЕРЕГТИ ДИТИНУ?

Дитячий травматизм здається неминучим злом, особливо в літній період – на канікулах важко контролювати дитину і захищати її від небезпек. Насправді, більшості травм і небезпечних ситуацій можна уникнути. І профілактика дитячого травматизму природно, лягає на плечі батьків і учителів.

Дитячий травматизм поширений куди більше, ніж травматизм дорослих, і це не дивно. Діти дуже допитливі, намагаються активно пізнавати навколишній світ. Але при цьому життєвих навичок у них ще мало, і вони не завжди уміють оцінити небезпеку ситуації. Тому дитячі травми, на жаль, не рідкість.

Дитячий травматизм умовно можна розділити на п’ять типів залежно від місця, де дитина може отримати травму.

· побутовий (травми, які виникають удома, у дворі, в дитячому саду);

· вуличний (в першу чергу транспортний, але також і не пов’язаний з транспортом);

· шкільний;

· спортивний;

· інший.

Побутовий травматизм – найпоширеніший, і причина його в більшості випадків – неуважність батьків, які не лише залишають дитину без нагляду, але і залишають в доступних місцях небезпечні для дитини предмети, не закривають вікна і тому подібне

Існує і інша класифікація дитячого травматизму – вікова. У дітей кожного віку – свої особливості розвитку і поведінки, які і обумовлюють найбільш поширені типи травм. Так, в грудному віці (до року) дитячий травматизм найчастіше пов’язаний з заковтуванням сторонніх предметів. Дитина намагається пізнавати світ єдиним доступним йому способом – він чіпає руками предмети, що знаходяться в безпосередній близькості, і намагається тягнути їх в рот.

У віці від року до трьох дитина вчиться ходити і стає дуже рухливим. Тому до травм від заковтуваних предметів додаються травми, пов’язані з падіннями (удари, переломи)травми від гострих предметів, опіки, поразки струмом. Після трьох років допитливість росте, навколишній світ дитини більше не обмежується квартирою, тому вірогідність отримати травму збільшується.

Потім дитина йде в школу, і батьки вже не можуть контролювати його так, як раніше. Додається шкільний і спортивний дитячий травматизм. Сплеск травматизму припадає на підлітковий вік: в цей час дитячий травматизм обумовлений не лише цікавістю і невмінням оцінити небезпеку, але ще і бажанням похизуватися перед ровесниками, бути не гіршими ніж інші, і безрозсудною сміливістю.

ПРОФІЛАКТИКА ДИТЯЧОГО ТРАВМАТИЗМУ

Звичайно, повністю викоренити дитячий травматизм неможливо – від нещасного випадку, на жаль, не застрахований ніхто. Але завдання батьків – максимально забезпечити свою дитину. Адже більшість травм відбуваються саме з вини батьків – недогледіли, недопояснили.

Способи профілактики дитячого травматизму залежать від віку дитини. У грудному віці, наприклад, особливо важливий постійний нагляд. Звичайно, важко устежити за дитиною 24 години в добу, 7 днів в тиждень, але чим молодша дитина, тим важливіше не випускати її з виду. Дитячий травматизм в дитячому віці цілком і повністю на совісті батьків. Немовля ще не знає, що таке “небезпечно”, і пояснити йому це не можна. Отже якщо малюк проковтнув гудзик або – не дай Бог! – випав з коляски, що стояла на балконі, винні батьки.

Дитина росте, починає ходити, гуляти з вами на вулиці, так що тепер ваше завдання – максимально захистити його від травмонебезпечних предметів. Удома – заховати від нього крихкі і гострі предмети, сірники, електроприлади, хімікати (миючі засоби, фарби, лаки і ін.). Розетки закриваються спеціальними заглушками. Треба закривати вікна (чи хоч би забезпечити їх міцними сітками) і не підпускати дитину до плити і іншої небезпечної побутової техніки.

Крім того, в цьому віці треба вже учити дитину самостійно визначати міру небезпеки. Розкажіть йому, що сірниками і праскою можна обпектися, ножем – порізатися, а окропом – обшпаритися. У цьому віці діти вже цілком здатні сприймати аргументацію, і краще нехай він дізнається про небезпеку з ваших слів, ніж на власному досвіді. Тільки розповідайте спокійно, не потрібно залякувати дитину.

Чим старшастає дитина, тим важливіше пояснення правил техніки безпеки. Коли дитина йде в школу, батьки часто перекладають відповідальність за дитячий травматизм на класних керівників, учителів фізкультури, праці і ОБЖ. Так, під час уроків учителі несуть відповідальність за дитину, але батьки самі повинні ознайомити своє чадо з правилами дорожнього руху і іншими правилами безпеки. Врешті-решт, учитель відповідає за цілий клас, дуже важко устежити за багатьма дітьми. У вас же тільки одна дитина – і у ваших силах зробити так, щоб вона не намагалася вибігти на проїжджу частину або викинути ще що-небудь небезпечніше.

Дитячий травматизм – серйозна проблема, але якщо батьки стежитимуть за своєю дитиною і навчать його правилам безпеки, багатьох травм вдасться уникнути