Запобігання дитячого травматизму
НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА
Закон України «Про загальну середню освіту»
Закон України «Про охорону дитинства»
Листи Міністерства освіти і науки України:
- від 18.07.2013 № 1/9-503 «Про використання Інструктивно-методичних матеріалів з питань створення безпечних умов організації навчально-виховного процесу в групі продовженого дня загальноосвітнього навчального закладу»,
- від 26.05.2014 № 1/9-305 «Про використання Методичних матеріалів «Вимоги безпеки учнів під час канікул»,
- від 16.06.2014 №1/9-319 «Про використання Методичних матеріалів щодо організації навчання перевірки знань, проведення інструктажів з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності»,
- від 25.07.2014 №1/9-372 «Про проведення заходів щодо протидії тероризму»,
- від 30.07.2014 №1/9-385 «Методичні рекомендації для проведення бесід із учнями загальноосвітніх навчальних закладів з питань враження мінами і вибухонебезпечними предметами, поведінки у надзвичайній ситуації»,
Спільний лист Міністерстваосвітиі науки України та Державної служби України з надзвичайних ситуацій № 1/9-55/02-1645/12 від 05.02.2015 «Про заходи безпеки на можливі ризики виникнення надзвичайних ситуацій, терористичних актів, диверсій, мінування»
ДИТЯЧИЙ ТРАВМАТИЗМ: ЯК УБЕРЕГТИ ДИТИНУ?
Дитячий травматизм здається неминучим злом, особливо в літній період – на канікулах важко контролювати дитину і захищати її від небезпек. Насправді, більшості травм і небезпечних ситуацій можна уникнути. І профілактика дитячого травматизму природно, лягає на плечі батьків і учителів.
Дитячий травматизм поширений куди більше, ніж травматизм дорослих, і це не дивно. Діти дуже допитливі, намагаються активно пізнавати навколишній світ. Але при цьому життєвих навичок у них ще мало, і вони не завжди уміють оцінити небезпеку ситуації. Тому дитячі травми, на жаль, не рідкість.
Дитячий травматизм умовно можна розділити на п’ять типів залежно від місця, де дитина може отримати травму.
· побутовий (травми, які виникають удома, у дворі, в дитячому саду);
· вуличний (в першу чергу транспортний, але також і не пов’язаний з транспортом);
· шкільний;
· спортивний;
· інший.
Побутовий травматизм – найпоширеніший, і причина його в більшості випадків – неуважність батьків, які не лише залишають дитину без нагляду, але і залишають в доступних місцях небезпечні для дитини предмети, не закривають вікна і тому подібне
Існує і інша класифікація дитячого травматизму – вікова. У дітей кожного віку – свої особливості розвитку і поведінки, які і обумовлюють найбільш поширені типи травм. Так, в грудному віці (до року) дитячий травматизм найчастіше пов’язаний з заковтуванням сторонніх предметів. Дитина намагається пізнавати світ єдиним доступним йому способом – він чіпає руками предмети, що знаходяться в безпосередній близькості, і намагається тягнути їх в рот.
У віці від року до трьох дитина вчиться ходити і стає дуже рухливим. Тому до травм від заковтуваних предметів додаються травми, пов’язані з падіннями (удари, переломи)травми від гострих предметів, опіки, поразки струмом. Після трьох років допитливість росте, навколишній світ дитини більше не обмежується квартирою, тому вірогідність отримати травму збільшується.
Потім дитина йде в школу, і батьки вже не можуть контролювати його так, як раніше. Додається шкільний і спортивний дитячий травматизм. Сплеск травматизму припадає на підлітковий вік: в цей час дитячий травматизм обумовлений не лише цікавістю і невмінням оцінити небезпеку, але ще і бажанням похизуватися перед ровесниками, бути не гіршими ніж інші, і безрозсудною сміливістю.
ПРОФІЛАКТИКА ДИТЯЧОГО ТРАВМАТИЗМУ
Звичайно, повністю викоренити дитячий травматизм неможливо – від нещасного випадку, на жаль, не застрахований ніхто. Але завдання батьків – максимально забезпечити свою дитину. Адже більшість травм відбуваються саме з вини батьків – недогледіли, недопояснили.
Способи профілактики дитячого травматизму залежать від віку дитини. У грудному віці, наприклад, особливо важливий постійний нагляд. Звичайно, важко устежити за дитиною 24 години в добу, 7 днів в тиждень, але чим молодша дитина, тим важливіше не випускати її з виду. Дитячий травматизм в дитячому віці цілком і повністю на совісті батьків. Немовля ще не знає, що таке “небезпечно”, і пояснити йому це не можна. Отже якщо малюк проковтнув гудзик або – не дай Бог! – випав з коляски, що стояла на балконі, винні батьки.
Дитина росте, починає ходити, гуляти з вами на вулиці, так що тепер ваше завдання – максимально захистити його від травмонебезпечних предметів. Удома – заховати від нього крихкі і гострі предмети, сірники, електроприлади, хімікати (миючі засоби, фарби, лаки і ін.). Розетки закриваються спеціальними заглушками. Треба закривати вікна (чи хоч би забезпечити їх міцними сітками) і не підпускати дитину до плити і іншої небезпечної побутової техніки.
Крім того, в цьому віці треба вже учити дитину самостійно визначати міру небезпеки. Розкажіть йому, що сірниками і праскою можна обпектися, ножем – порізатися, а окропом – обшпаритися. У цьому віці діти вже цілком здатні сприймати аргументацію, і краще нехай він дізнається про небезпеку з ваших слів, ніж на власному досвіді. Тільки розповідайте спокійно, не потрібно залякувати дитину.
Чим старшастає дитина, тим важливіше пояснення правил техніки безпеки. Коли дитина йде в школу, батьки часто перекладають відповідальність за дитячий травматизм на класних керівників, учителів фізкультури, праці і ОБЖ. Так, під час уроків учителі несуть відповідальність за дитину, але батьки самі повинні ознайомити своє чадо з правилами дорожнього руху і іншими правилами безпеки. Врешті-решт, учитель відповідає за цілий клас, дуже важко устежити за багатьма дітьми. У вас же тільки одна дитина – і у ваших силах зробити так, щоб вона не намагалася вибігти на проїжджу частину або викинути ще що-небудь небезпечніше.
Дитячий травматизм – серйозна проблема, але якщо батьки стежитимуть за своєю дитиною і навчать його правилам безпеки, багатьох травм вдасться уникнути