Батькам

Читайте своїй дитині. Візьміть будь-яку книгу і, принаймні, три рази на тиждень читайте її вашому малюку.


Познайомтеся з учителем. Відвідуйте заходи у школі та батьківські збори. Не будьте тими батьками, які з'являються там тільки в конфліктних ситуаціях.


Заохочуйте дружбу за межами школи. Переконайтеся, що ваша дитина проводить час з однокласниками не тільки у школі – заохочуйте командні ігри та позашкільні заходи.


Долучіться до роботи школи. Коли батьки об'єднуються, вони можуть більш легко й ефективно вплинути на позитивні зміни у школі.


Візьміть участь у шкільних заходах. Ви не тільки допоможете своїй дитині стати успішною у школі, а й отримаєте безцінні спільні переживання та спогади.


Перенесіть процес навчання додому. Навчання в сім'ї – це відмінний спосіб закласти основи майбутнього успіху.


Покажіть вашій дитині, що навчання – це пригода довжиною в життя, яка не закінчиться із закінченням школи. Розкажіть дитині про свій власний досвід навчання, який ви отримали на роботі.


Не будьте такими терплячими. «Терпіння – це для мучеників». Якщо ви вдома терпляче потураєте дитині, вона може не впоратися з навчанням під час шкільних занять. Терпіння до бажань дитини в даному випадку може послужити як погана послуга.


Привчіть свою дитину до чистоти та порядку. Коли вона звикне до цього вдома, підтримання чистоти на робочому місці у школі не стане для неї чимось трудомістким і складним.


Починайте навчання вдома крок за кроком. «Важливо стати поруч з вашою дитиною, нахилитись та встановити зоровий контакт». Ваш малюк буде вчитися слідувати інструк-ціям і вже точно не відставатиме у навчанні.


Візьміть участь у житті школи. Створіть власний процес навчання та проілюструйте на власному прикладі. Ви станете неоціненною частиною успіху своєї дитини у школі та за її межами. Учителі будуть вам вдячні, й одного разу в один прекрасний день ваша дитина теж висловить вам найщирішу подяку!


Підготовка до навчання письма


Діти з раннього віку люблять малювати олівцями. Малюючи великі кола й лінії, малюк не просто малює, а випробовує щось нове, щоб подивитися на результат. Важливо дозволити дитині вчитися в найсприятливішому для неї темпі. Не змушуйте її вчитися письма, якщо вона ще не готова до цього. Зачекайте, поки вона сама проявить інтерес до такого заняття.


Більшість дітей починає розуміти різницю між малюванням і письмом приблизно в трирічному віці. До цього в дитини є час поекспериментувати з малюванням кіл та ліній на папері. Навчання того, як писати букви та слова, безпосередньо пов'язане з навчанням мовлення. Поки дитина не навчилася говорити, вона буде розпізнавати букви та слова тільки за формою, а не за значенням.У міру того, як дитина вчиться говорити слова та складати з них речення, вона починає бачити взаємозв'язок між буквами та звуками, які їм відповідають.


Як прищепити інтерес до письма


Перш за все, необхідно, щоб під рукою завжди були олівці й папір, щоб дитина могла зайнятися письмом у будь-який момент, коли забажає. Для цього потрібно покласти великі аркуші паперу на столі, використовувати картонні коробки, паперові пакети або газети. Накрийте папером усе, що може обписати дитина – стіл, підлогу, одяг дитини тощо.

Дайте дитині товсті, міцні олівці, ручки з чорнилом, яке можна стерти, або фарби, які змиваються. Влітку можна писати крейдою на асфальті. Дозвольте малюкові експериментувати. Нехай він спише весь аркуш паперу вздовж і впоперек. Це корисно для розвитку впевненості в собі й самостійності.

Хваліть дитину за найменші досягнення. Поставте малюнки на видному місці. Так малюк зрозуміє, що батьки цінують усі його зусилля.

Поки дитина ще не вміє писати букви, покажіть їй, що письмо – це важлива частина повсякденного життя. Наприклад, зверніть увагу дитини на те, що ви пишете список того, що купити в магазині.

Покажіть дитині, як пишеться її ім'я. Напишіть на її власному малюнку її ім'я й покажіть, з яких букв воно складається. Можна також скласти ім'я дитини з кубиків з буквами.

Розмовляйте з дитиною й читайте їй якомога більше. Згодом читання допоможе дитині вивчити, як передати літерами звуки, які вона чує.

16 порад батькам

Порада 1

Нагадати дитині, що домашні завдання потрібні для того, щоб закріпити те, що пояснював вчитель на уроці, інакше в довгострокову пам’ять знання не перейдуть.


Порада 2

Навичка виконання домашніх завдань без допомоги батьків не формується.

Як допомогти дитині у підготовці домашнього завдання:

- Перевірте чи правильно організоване робоче місце учня;

- Привчайте дитину вчасно сідати за уроки;

- Не дозволяйте учню довго сидіти за робочим столом, влаштовуйте невеличкі перерви;

- Будьте присутні, коли дитина виконує домашні завдання, підбадьорюйте, пояснюйте, якщо учень щось не зрозумів або забув, але не замінюйте його діяльність своєю;


Порада 3

Якщо батьки не контролюють і не допомагають дитині виконувати домашні завдання, то учень може його не робити і не записувати.


Порада 4

Важливо спочатку перевіряти і співставляти те, що дитина записала в щоденник і те, що було реально задано – діти інколи не записують частину завдань.


Порада 5

Показувати дитині приклад організованості і зібраності.


Порада 6

Прийняти думку, що негативні оцінки в навчальному процесі неминучі, тому важливо не карати дитину, навпаки допомогти розібратися в проблемі.

Для успішного навчання важливо:

- Наскільки добре дитина розуміє зміст слів «не можна» і «треба»;

- Чи знайоме дитині почуття відповідальності, чи організована дитина;


Порада 7

Не думати, що якщо мама і тато відмінно навчалися в школі, то їх дитина обов’язково буде відмінником – діти необов’язково повинні бути схожими на батьків.


Порада 8

Батьки мають пам’ятати, що в навчанні важливі не так оцінки, як реальні знання і вміння учня, його працездатність, відповідальність, потреба в отриманні нових знань.


Порада 9

Якщо часто сварити дитину за «двійки» , може з’явитися шкільна тривога, яка дуже вплине на успішність. Навіть найрозумніша дитина може отримати низьку оцінку, якщо вона боїться, бо страх блокує пізнавальну діяльність.

Якщо дитина погано навчається, то:

- Вона втратила віру в свої сили;

- Боїться, що її спитають на уроці;

- Їй соромно відповідати перед учнями, перед вчителем;

- Дорослі ставлять завищені вимоги;


Порада 10

Не вимагати від дитини більше за її можливості на даний момент.

- Встановити точний діагноз (погіршення самопочуття, проблеми в родині …);

- Починати з найпростішого ( вселити почуття впевненості в своїх силах);

- Підбирати цікаві завдання;

- Уникати нервозності і невиправданих конфліктів;

- Батькам слідкувати за собою, за інтонацією, намагатися не підвищувати голос;

- Обов’язково відмічати перші успіхи дитини;


Порада 11

Важливо самим батькам спокійно ставитися до оцінок дитини і не вимагати від неї лише відмінних оцінок - якщо мама занадто сильно турбується за оцінки, то і у дитини з’являється страх не виправдати сподівання мами.


Порада 12

Важливо навчити дитину порівнювати свої досягнення із своїми попередніми, а не з досягненнями інших учнів.


Порада 13

Обов’язково хвалити за успіхи, створювати ситуації успіху, відмічати найменші досягнення. Придумайте штучні стимули у вигляді винагороди, які можна давати регулярно за невеликі досягнення у навчанні та поведінці.


Порада 14

Дитина повинна бачити, що помилятися – це нормально, що помиляються мама і тато, бабусі і дідусі. Важливо вчасно і правильно виправити свою помилку.


Порада 15

Діти часто сприймають оцінку за роботу, як оцінку особистості, тому треба вчити розділяти : «Я хороший, але в роботі я припустився 20 помилок і тому отримав «2».


Порада 16

Важливо налаштовувати дитин : якщо вірити в успіх і старатися, то все обов’язково вийде.

Розклад виконання домашніх завдань.

- Письмові завдання варто чергувати з усними.

- Завдання виконувати в той день, коли його задали, що не забути вивчений матеріал. Завдання з читання та іноземну мову варто повторити кілька разів.

- Розподілити задані уроки рівномірно за днями тижня, щоб не було «то густо, то пусто».

- Інтенсивне виконання будь-якого уроку не повинно перевищувати 30 хвилин.


Активне слухання – ключ до виховання

«Ти ніколи мене не слухаєш!!!» – крик дитини відлунює по всьому дому...

Ви коли-небудь зіштовхувалися з чимось подібним? Такі ситуації добре знайомі багатьом батькам. Іноді після вечері, коли домашні завдання ще не зроблені, навіть обережне нагадування про необхідність вивчити параграф з історії може перетворитись на третю світову війну. А коли ви з чоловіком опановуєте себе і знову набуваєте здатності міркувати розсудливо, ваш син, ображено зачинившись у своїй кімнаті, кричить вам звідти: «Я просто хочу, щоб ви, батьки, мене слухали й чули!». Але ви ж його чуєте! Чи ні?

Слухати можна по-різному. Щоб мати можливість аналізувати свої проблеми й колективно придумувати рішення, фахівці пропонують використовувати так зване «активне слухання». Дивно, але активне слухання також допомагає батькам ставати більш ефективними наставниками й вихователями.

Активне слухання вимагає повністю зосередитись на тому, що каже інша людина, не передбачати, що вона скаже далі, почувши перші кілька слів, і не відволікатись на придумування ідеальної відповіді, у той час як вона розмовляє з вами. Активне слухання вимагає відкинути припущення й зосередитись на тому, щоб зрозуміти почуття, мотиви й погляди іншої людини.

Ми цього не усвідомлюємо, але більшу частину часу ми, батьки, взагалі не слухаємо активно. Ми часто виправляємо дітей або пропонуємо свої рішення після того, як вислухали лише кілька слів? Як часто ми втрачаємо терпіння, коли діти намагаються перетворити свої складні думки й емоції на зв'язні речення? Як часто ми просто кидаємо погляд на ситуацію та вже знаємо, що треба робити, навіть не даючи дітям шансу щось пояснити? Настав час переглянути свій підхід до спілкування з дітьми.

Активне слухання – ключ до ефективного виховання

Будь-які стосунки будуються на спілкуванні. Але позитивні навички спілкування не приходять відразу. Вони вимагають практики й роботи над собою. Виховання, власне, це стосунки за допомогою спілкування. І активне слухання допомагає нам налагоджувати кращі стосунки з нашими дітьми.

Коли дитина відчуває, що її чують, вона знає, що її поважають, цінують і люблять. Коли наші діти відчувають, що ми дійсно слухаємо їх, це розвиває їхню упевненість у собі й підвищує самооцінку, до того ж знижує кількість суперечок. Це допомагає дітям відчувати себе розумними та здібними, а також розвиває емоційний інтелект.

Один з найбільш напружених моментів у житті сім'ї спостерігається відразу після приходу дитини додому зі школи. Над нею незримо висить необхідність виконати домашні завдання, позайматись на музичному інструменті, і батьки хочуть, щоб дитина відразу ж бралась до вирішення цих завдань. Але вона вважає за краще дочекатись більш сприятливого моменту. Це примушує батьків серйозно нервувати. І як тільки вони намагаються примусити дитину робити свою домашню роботу, це призводить до гніву, емоційних зривів і погано виконаної роботи.

Цілеспрямовано налаштовуючись на активне слухання, ви зможете домогтися зовсім іншого розвитку подій. Ось кілька порад про те, як почати слухати дитину активно.

1. Зробіть глибокий вдих

Справді, вдихніть глибше. Зверніть увагу на те, що ви зараз відчуваєте. Ви гніваєтеся? Засмучені? Роздратовані? Видихніть і заспокойтесь. Переносити в розмову з дитиною свій гнів або стан фрустрації, викликані вашим сприйняттям ситуації (або тим, що сталося протягом дня, - що ще гірше), не найкраща ідея. Ви досягнете кращих результатів, якщо збережете спокій, відкритість і позитивне ставлення.

2. Зоровий контакт

Зоровий контакт демонструє увагу й інтерес до того, що людина каже. Тому позбудьтесь усіх чинників, що відволікають. Приберіть телефон, вимкніть телевізор і відкладіть книгу. Є тільки ви й дитина. Деякі діти неохоче йдуть на зоровий контакт. У цьому випадку проявіть делікатність і ввічливо попросіть малюка подивитись на вас. Підтримуючи зоровий контакт, ви показуєте дитині, що вона для вас важлива.

3. Визначте мету

Скажіть дитині, про що ви хочете з нею порозмовляти. Наприклад: «Петре, я хотів(ла) би порозмовляти з тобою про домашню роботу». Це допоможе прибрати будь-які застереження й підвищить шанси на те, що дитина дійсно буде вас слухати. Немає нічого гіршого, ніж сидіти навпроти мами (тата) й гадати, що ж ти зробив неправильно. Для того щоби ще більше заспокоїти дитину, скажіть їй, що в неї не буде неприємностей з вами через те, що вона сказала або тільки збирається сказати.

4. Використовуйте вислови із займенником «Я»

Такі заяви – це чудовий спосіб сказати дитині про те, що ви відчуваєте, і зробити так, щоб вона уважно вас слухала. Твердження, що містять займенник «Я», вилучають з речень відтінок звинувачення, вони стають не звинувачувальними, а стверджують вашу думку. Ось як правильно скласти висловлювання з займенником «Я»: «Я відчуваю (емоція), коли (факт або ситуація, яка викликала емоцію). Я хотіла б (що ви хотіли б змінити)».

Важливо визначати конкретні почуття й поведінку. Неправильно казати «Я гніваюсь, коли ти робиш це». Слово «це» є занадто загальним, а загальне твердження легко призводить до гніву.

Скільки разів ми здіймали наші руки в розпачі й казали: «Ти просто сидиш, граєшся й не робиш домашнє завдання! Якщо ти не будеш робити домашню роботу щодня, ти погано напишеш контрольну в четвер!». Діти у відповідь або кричать, або ображаються. Усі ці «ти-ти-ти» у вашій мові сприймаються дитиною, як нападки. Дивіться, що відбувається, коли ми перетворюємо фразу на висловлювання із займенником «Я»: «Я хвилююсь і тривожусь, коли не бачу, що ти працюєш над домашнім завданням. Я хотів(ла) би бачити, що ти кожного дня займаєшся». Яку із цих двох фраз вам самому більше хотілось би почути?

5. Дайте дитині можливість відповісти

Нехай дитина відповість вам. Підтримуйте зоровий контакт і слухайте, доки вона закінчить. Не завершуйте й не починайте формулювати свою відповідь, поки вона не висловиться. Ви можете здивуватись тому, що почуєте, коли малюк відчує, що ви насправді його слухаєте. Наприклад, про виконання домашньої роботи дитина може сказати: «Мені довелося сьогодні весь день напружуватись. Моїй голові просто необхідний деякий час, щоб відпочити й пограти з конструктором». Хіба у всіх нас не буває таких напружених днів?

6. Узагальніть усе, що ви почули

Перекажіть дитині те, що ви від неї почули. Наприклад, можна підсумувати те, що сказала дитина в пункті № 5: «Отже, я зрозумів(а), що ти не можеш розпочати виконання домашньої роботи просто зараз. Правильно?». Зверніть увагу на те, що не варто дослівно повторювати слова дитини. Обміркуйте її слова протягом деякого часу й викладіть власними словами. Їй також буде потрібен якийсь час, щоби подумати про те, що сказали ви, і вирішити, чи правильно ви її зрозуміли.

7. Не бійтесь мовчання

Люди зазвичай не ведуть діалог у швидкому темпі. У розмові часто виникають паузи й короткі періоди мовчання. Якщо ваша дитина не реагує відразу, не панікуйте! Мовчання не означає, що вона вас не слухає, також воно не означає, що вам необхідно продовжувати розмовляти. Мовчання свідчить про те, що дитина думає та слухає; і це чудово. Тому просто розслабтесь, підтримуйте зоровий контакт і дозвольте малюку подумати. Потім продовжуйте діалог, доки проблема не буде вирішена.

Практика активного слухання в реальному житті

Нижче наведена фактична розмова, яка відбулась між мамою та її дев'ятирічним сином.

Мама: «Петре, я би хотіла порозмовляти з тобою про виконання домашньої роботи. Ти не міг би підійти до столу за дві хвилини?» (Дитині може знадобитись кілька хвилин, щоби подумки перейти з одного заняття на інше.)

Мама (мати й син сидять за кухонним столом, фактори відволікання відсутні): «Отже, Петре, я знаю, що в тебе на цьому тижні багато домашніх завдань, я турбуюсь, тому що не бачу, щоб ти працював над ними. Я б менше переймалась, якби бачила, як ти робиш свою домашню роботу».

Син: «Я сам знаю, що мені треба робити. Я все зроблю!».

Мама: «Як я зрозуміла, ти знаєш усі свої завдання та впевнений у тому, що зможеш впоратися з ними. Правильно?».

Син: «Так. Я можу впоратися з ними, хоча зараз я граюсь».

Мама: «Я відчуваю тривогу, тому що не знаю, коли ти плануєш робити свої завдання. Я хотіла би знати твій план».

Син (з полегшенням): «Он воно що! Сьогодні ввечері я планую зробити домашнє завдання з математики та вивчити правила з підручника з мови. Завтра мені треба буде позайматись англійською та прочитати параграф з біології».

Мама: «Добре! Я почула, що в тебе є чіткий план. Коли ти думаєш починати робити свою домашню роботу сьогодні?».

Син: «Мені ще трохи потрібно погратись. Я сяду за домашню роботу, коли ти почнеш готувати вечерю».

Мама: «Дуже добре! Покликати тебе, коли я почну готувати?».

Син: «Так. А я поки що пограюсь».

Це схоже на диво. Жодних криків, і дитина бере на себе відповідальність за виконання домашньої роботи. Після такої розмови величезне полегшення відчувають і мама, й син.

Скромний підхід

Батькам подобається, що діти вважають їх здатними все налагодити, виправити й вилікувати – від зміни підгузків до болю в серці. І ми самі хочемо в це вірити.

Але рано чи пізно дитина дізнається, що у вас немає відповідей на всі запитання. Частина того, що робить підлітковий вік таким важким, це те, що діти, зрештою, дізнаються напевно, що ми не в силах усе виправити. Вони починають бачити в нас людей, схильних помилятись.

Активне слухання передбачає скромний підхід до виховання дітей. Ви із самого початку визнаєте, що не можете впоратися з усім поодинці, вам потрібна допомога дитини – вашого партнера у процесі виховання.

Завдяки цьому скромний підхід робить підлітковий вік (з його великими проблемами) менш напруженим для всієї родини. Ваша дитина знає, що ви будете слухати й допомагати їй. Вона звикає до того, що її слухають і цінують її інтелектуальні здібності. Дитина впевнена, що разом з вами їй усе до снаги.

Чому діти не люблять школу і що з цим робити?

Ваша дитина не любить ходити до школи?

Рекомендації, які допоможуть батькам впоратись із цим.


1. Різке збільшення академічного навантаження. Дитина раптово змінила своє ставлення до школи, особливо це помітно на початку нового навчального року.


Дитина може відчувати труднощі адаптації до зміни темпу навчання , перевантаження через надмірний обсяг завдань для домашньої роботи або завдань на кожний день.

Якщо в розкладі дитини з'являються нові предмети, їй, імовірно, буде складно справлятись із додатковим навантаженням, у всякому разі, перший час. Батьки повинні допомогти дитині перейти з одного класу в інший плавно й комфортно. Обговоріть з дитиною навантаження. Якщо їй здається, що домашніх завдань занадто багато, складіть графік, який допоможе ефективніше структурувати час. Попросіть її тимчасово скоротити кількість позакласних заходів і захоплень і зосередитись на нових предметах. Порадьте дитині приділяти більше часу вивченню тих предметів, які їй даються важче інших і де вона найбільше не встигає. Після того як вона набуде впевненості та отримає хороші результати, вона зможе продовжити приділяти час своїм улюбленим захопленням.

2. Знущання у школі. Шкільні знущання – булінг – це один з найгірших жахів для дитини, з яким вона може зіткнутись у школі, незважаючи на суворі правила, що забороняють будь-які форми приниження й насильства.


Ваша дитина може стати жертвою шкільних знущань однокласників, старших учнів або навіть деяких вчителів. Група дітей може дражнити вашу дитину або насміхатись над нею. Деякі діти можуть погрожувати й залякувати її під час шкільних занять.

Ваша дитина може зіткнутися зі знущаннями старших учнів або ще когось у шкільному автобусі чи громадському транспорті. Якщо ваша дитина ходить додому пішки, то може піддатись фізичному або словесному цькуванню попутників чи сусідів.Слідкуйте за непрямими ознаками, які розкажуть вам про те, що ваша дитина стала жертвою булінгу.

У дитини може раптово зникнути інтерес до школи, аж до появи почуття ненависті, або раптово вона може втратити інтерес до раніше улюблених видів діяльності.

Делікатно поговоріть з вашою дитиною та дізнайтеся, чи не скривдив її хто-небудь у школі. Найчастіше вона може боятися, що у випадку, коли ви поскаржитесь адміністрації школи або вчителям, хуліган дізнається про це, і знущання продовжаться, а може, ще і з новою силою. Спокійно скажіть дитині, що ви допоможете їй усіма можливими способами та підійдете до вирішення проблеми тактовно.


3. Стресогенний чинник. Іноді похід до школи здатний призвести до такого стресового стану, що дитина може взагалі відмовитись від подальшого навчання.


Ваша дитина теж може страждати від великої кількості стресів у житті, і багато з них родом зі школи. У школі дитина завжди знаходиться під психологічним тиском, оскільки всі чекають, що вона буде добре вчитись та отримувати хороші оцінки. Удома ви теж очікуєте від дитини хорошої підготовки, своєчасного та якісного виконання завдань і нічного пильнування перед іспитами. Враховуючи таку кількість завдань, дитині може елементарно не вистачати часу на спілкування з однолітками. Вона може часто пропускати зустрічі з друзями, які дуже важливі для її дорослішання й розвитку, а також для її психічного й соціального благополуччя. Батьки – це і є ті люди, які можуть допомогти дитині знайти баланс між навчанням і соціалізацією.Усвідомте всю важливість наявності друзів і розваг для життя вашої дитини. У прагненні досягти успіху не примушуйте її ставати «книжковим хробаком» і самітником. Допоможіть дитині добре розпланувати власний день. Якщо протягом тижня в неї багато домашніх завдань, прослідкуйте, щоб за ці п'ять днів у неї було достатньо часу для відпочинку, а у вихідні вона могла досхочу поспілкуватись із друзями.

4. Відсутність інтересу до навчання. Цілком можливо, що замість активного інтересу ваша дитина відчуває в собі якусь професійну схильність, покликання до чого-небудь.


Дитина може бути не у змозі зрозуміти конкретне запитання або, можливо, страждає від нудьги у класі. Вона може вважати непотрібним вивчення того, що її зовсім не цікавить, і, можливо, навіть визнати таке навчання марною витратою часу. Крім того, якщо ваша дитина вже вивчала певний предмет у попередньому класі й не досягла в ньому великих успіхів, вона може перейматись результатами його подальшого вивчення та втратити до предмету будь-який інтерес.

Поясніть дитині, яким чином конкретний шкільний предмет може розширити її світогляд і допомогти реалізувати власні амбіції. Удома спробуйте пояснити певні поняття, використовуючи методи, що відрізняються від тих, до яких прийнято вдаватись у школі.

Якщо нічого не допомагає, зверніться із проханням до вчителів, можливо, є педагогічний спосіб вирішити цю проблему, наприклад, репетиторство.

Похід до школи – це те, що повинно подобатись вашій дитині, те, чого вона повинна з нетерпінням очікувати щодня й не сприймати в якості покарання. Порадьтеся з учителями та шкільним психологом щодо того, як допомогти своїй дитині прищепити інтерес до навчання.

Школа для батьків: ігри, які навчать дитину читати

«ХТО В БУДИНОЧКУ ЖИВЕ». Для організації гри і навчання знадобиться плоский будино-чок з вирізаними вікнами, зроблений з картону. У вікна потрібно вставляти картки з буквами (картки повинні за розміром збігатися з вікнами). Букви в будиночок потрібно підбирати таким чином, щоб дитина змогла з них скласти назви мешканців будинку. Коли всі букви розкладені по місцях, дитина повинна вгадати, хто в домі живе.

«ЗНАЙДИ КАРТЦІ МІСЦЕ». Для гри знадобляться картки з буквами. Їх необхідно розкласти в кімнаті на різних предметах: на столі, дивані, підвіконні, прикріпити до штор. Дитина повин-на знайти всі картки і перевірити, чи правильно вони розкладені. Наприклад, картка з буквою «П» лежить на столі – це неправильно, вона повинна лежати на Підвіконні. Таким чином, дити-на повинна сказати, які картки лежать на своєму місці, а які – потрібно правильно розставити.

«ВЕСЕЛІ ІЛЮСТРАЦІЇ». Для гри потрібно підібрати книги з ілюстраціями. Добре підійдуть для цих цілей віммельбухи (книги-розглядалки). Батьки загадують літеру, а дитина повинна знайти слова, в яких є ця літера. Чим більше слів малюк зможе знайти, тим краще.

«КИДАЄМОСЯ СКЛАДАМИ». У цю гру можна грати як удвох, так і великою компанією. Один гравець називає будь-який склад, а інший повинен додати до цього складу свій так, щоб вийшло слово.

«В МАГАЗИНІ». Для цієї гри знадобляться картки з буквами і картинки. Гра схожа на лото. Картинки необхідно розкласти на столі, а картки з буквами скласти в сумку. Гравці по черзі дістають з сумки букву і повинні знайти на столі-прилавку відповідну картинку – предмет, в якому є ця літера. Якщо гравець не може знайти – йде без «покупки». Виграє той, хто набере найбільше «товару».

Як делікатно розпитати дитину про школу

1. Що було найкращим з того, що відбулося сьогодні у школі?

2. Розкажи мені, що примусило тебе сьогодні розсміятись.

3. З ким би ти хотів сидіти за однією партою? (З ким би ти не хотів сидіти за однією партою? Чому?)

4. Яке найкрутіше місце у школі?

5. Яке дивне слово ти почув сьогодні? (Чи щось дивне, що було кимось сказано.)

6. Якщо сьогодні ввечері я зателефоную твоєму вчителю, що він розповість про тебе?

7. Ти допоміг сьогодні кому-небудь?

8. Хто-небудь допомагав сьогодні тобі?

9. Розкажи мені про один факт (щось нове), про який ти дізнався сьогодні.

10. У який момент дня ти відчував себе найщасливішим?

11. Коли тобі стало нудно сьогодні?

12. Якби сьогодні прямо у твій клас прилетіли інопланетяни на космічному кораблі й захотіли когось забрати із собою, кого б ти їм порадив? Чому?

13. З ким із дітей ти хотів би пограти на великій перерві, з якими раніше не грав?

14. Розкажи мені про що-небудь позитивне, що відбулося сьогодні.

15. Яке слово найчастіше вимовляв сьогодні вчитель?

16. Як ти гадаєш, над чим тобі треба попрацювати у школі або чого варто навчитись, щоби підтягнутись у навчанні?

17. Як ти гадаєш, над чим тобі можна менше працювати або що можна менше вчити у школі?

18. До кого у класі ти міг би ставитись краще?

19. Де ти найчастіше перебуваєш на великій перерві?

20. Хто у вашому класі найсмішніший? Що в ньому/ній такого смішного?

21. Що було найсмачнішим з того, що вам сьогодні давали на обід?

22. Якби завтра ти став учителем, то що б ти зробив?

23. Чи є у класі хлопці, які не встигають за всіма, яким необхідно частіше відпочивати?

24. Якби ти міг помінятись місцями з ким завгодно у класі, хто б це був? Чому?

25. Розкажи мені про три різні сьогоднішні випадки у школі, коли тобі довелось користуватись олівцем.

​Діти часто дають найцікавіші відповіді на запитання №№ 12, 15 і 21.

Іноді нам просто варто придумати правильні запитання й поставити їх нашим дітям. Деякі запитання комусь із них підійдуть більше, а комусь менше. Але ж ви маєте право й хочете знати, що відбувається в їхньому житті, і прагнете надавати їм своєчасну допомогу. Тому питайте, питайте, питайте.


Як допомогти дитині у кризовій ситуації

1. Будьте обізнані про поширені реакції дітей на травмуючі ситуації

Кожна дитина унікальна в тому, як вона реагує на загрозливі події. Деякі діти стають більш тихими або замикаються, а інші стають дратівливими або влаштовують істерику з метою привернути до себе більше уваги. Багато дітей починають вести себе, як малюки (тобто регресують), наприклад, смокчуть палець або чіпляються за батьків, не відходять від них. Важливо пам'ятати, що все це – нормальна реакція дітей на чинники, які завдають травми, і зберігати спокій та проявляти турботу у ставленні до них.

2. Будьте готові справлятися з дитячими страхами та тривогами

Поширені дитячі страхи можуть посилюватись після пережитої кризової ситуації. Діти починають сильніше боятись темряви й самотності. Частішають проблеми зі сном і такі симптоми, як болі в животі й головний біль, особливо в дітей молодшого віку, які не можуть висловити, що саме вони відчувають. Ви можете допомогти їм заспокоїтися, читаючи казки, програючи ніжну, тиху музику, погладжуючи малюків по спині та пропонуючи їм смачну їжу. Дітей треба заспокоювати і словами, і теплими, сповненими любові обіймами.

3. Забезпечуйте дітям відчуття безпеки

Оскільки, переживаючи важкі події, діти відчувають себе вразливими та пригніченими, батькам дуже важливо в першу чергу зосередитись на захисті своїх дітей і забезпеченні їм фізичного комфорту – ковдр, улюблених продуктів, заспокійливих занять, щоб відновити їх почуття безпеки. Час, що проводиться всією родиною разом, – це справжній притулок для дітей у періоди невизначеності.

4. Обмежуйте доступ дітей до новин

У жодному разі не покладайтесь на новини як джерело необхідної дітям інформації. Звуки й образи репортажів часто занадто яскраві для дітей і змушують їх переживати травмуючі події ще сильніше. Важливо роз'яснювати їм, що відбувається й давати чесні відповіді, дотримуючись основних фактів і не вдаючись у деталі, а потім переконувати малюків у тому, що їх безпека для вас важливіше над усе.

5. Слухайте своїх дітей

Намагайтесь давати дітям можливість для вираження своїх почуттів і занепокоєнь. Ставте відкриті запитання: «Які новини ти чув?», «Як ти себе почуваєш?», «Чи є в тебе якісь запитання?». Так діти зможуть розповісти про свої потреби. Активно слухайте, не намагайтесь виправляти або применшувати значення їх емоцій і чітко та ясно висловлюйте свою підтримку: «Ми робимо все, що в наших силах, щоб ти був у безпеці».

6. Просіть дітей описувати й малювати свої хвилювання

Деякі малюки не хочуть висловлювати свої хвилювання, тому необхідно дати їм можливість виразити себе іншими способами. Письмо й малювання можуть допомогти малюкам справитися з тим, що їх турбує. Використовуйте це як можливість нагадати їм про те, що їхні почуття цілком нормальні. Ви допоможете дітям, якщо продовжите уважно слухати їх протягом усього процесу емоційного одужання.

7. Не забувайте гратись

Гра – це природна форма спілкування й обробки подій кожної дитини. Під час гри діти можуть розповідати історії про те, що вони чули й відчувають, навіть якщо не повністю розуміють це. Це також здоровий спосіб відволіктись від важких життєвих обставин, який допомагає виплеснути енергію та стрес.

8. Демонструйте здорове вміння долання кризових ситуацій

Ваші діти чекають від вас не тільки розради, а й навчання того, як правильно справлятися зі своїми складними емоціями. Давайте собі достатньо особистого часу на осмислення того, що ви переживаєте, щоб у вас був запас сил для допомоги своїм дітям. Але не думайте, що ви повинні постійно приховувати ознаки біди, горя, кризової ситуації – коли ваші діти бачать вас засмученими, станьте для них прикладом і скажіть, що хоча зараз вам сумно й важко, ви знаєте способи зробити так, щоб незабаром вам стало краще.

9. Слідкуйте за поведінкою дітей протягом певного проміжку часу

Хоча зміна дитячої поведінки у відповідь на емоційну травму цілком нормальна, симптоми стресу можуть стати проблемою, якщо будуть зберігатись досить довго. Просто слідкуйте за змінами в їжі, сні, іграх, навчанні та спілкуванні своїх дітей; якщо позитивні зміни не відбуваються протягом тривалого періоду часу, звертайтесь по професійну допомогу.

10. Надихайте дітей на позитивні реакції

Після пережитого діти повинні відновити відчуття власних можливостей, гнучкості йжиттєстійкості. Допоможіть їм спрямувати свої почуття в конструктивне русло та знайти способи допомогти іншим людям. Коли діти пишуть листівки, беруть участь у волонтерській діяльності разом з усією родиною, це не тільки допомагає їм зосередитись на позитиві, а й задає тон для прийняття всіх життєвих негараздів і протистояння їм.

ПАМ'ЯТКА БАТЬКАМ

Для підвищення безпеки вашої дитини

  • Діти молодшого шкільного віку повинні виходити в Інтернет лише під наглядом до­рослих ще й тому, що їм потрібна допомога у навігації під час пошуку сайтів і під час спілкування.

  • Навчіть дитину правил конфіденційності і поведінки в Мережі.

  • Роз'ясніть дитині, для чого і як правильно створювати ніки. Придумайте разом з ди­тиною нік, де не міститься особиста інформація про неї, і безпечний пароль.

  • Розкажіть дитині, що в Мережі люди можуть видавати себе за будь-кого, тому слід ставитись обережно до нових віртуальних знайомих і в жодному разі не повідомляти їм ніякої особистої інформації.

  • Не дозволяйте дитині користуватися голосовими службами для взаємодії з товариша­ми по мережних іграх.

  • Навчайте дитину відрізняти правду від брехні.

  • Виявляйте зацікавленість до віртуального життя дитини і не ігноруйте запитання, що вона ставить. Якщо не знаєте відповіді на якісь запитання, можете спільно пошукати їх в Інтернетї.

  • Розкажіть дитині про ризики, які вона може зустріти у

віртуальному просторі.

  • Створіть альтернативні інтереси, обов'язки для вашої дитини:

  • у відвідування гуртка за інтересами або спортивної секції;

  • хобі;

  • прибирання своєї кімнати;

  • догляд за тваринами чи кімнатними рослинами;

• допомога молодшим у виконанні домашніх завдань.

• Користуйтеся програмами батьківського контролю.

Довірливі стосунки допоможуть вам ужити своєчасних заходів у випадку виникнення ситуації, що загрожує безпеці дитини.

Небезпечні сигнали

Передвісники Інтернет-залежності:


• нав'язливе прагнення постійно перевіряти електронну пошту;

• очікування чергового сеансу онлайн;

• збільшення часу, проведеного онлайн;

• зростання витрат на Інтернет-послуги.


Ознаки Інтернет-залежності:


• повне поглинання Інтернетом;

• потреба у збільшенні часу онлайн-сеансів;

• наявність неодноразових, малоефективних спроб скорочення часу перебування в Інтернеті;

• поява симптомів абстиненції в разі скорочення користування Інтернетом (повторне тяжіння, виникнення і посилення напруження через певний час);

• виникнення проблем із навколишнім сере¬довищем (однолітками, членами родини, друзями);

• намагання приховати реальний час перебу¬вання в Інтернеті;

залежність настрою від використання Ін¬тернету (виражається емоційним і руховим збудженням, тривогою, нав'язаними розмір¬ковуваннями про те, що зараз відбувається в Інтернеті, фантазіями і мріями про Інтернет, вільними чи несвідомими рухами паль¬ців, що нагадує друкування на клавіатурі).


Психологічні симптоми:


• гарне самопочуття або ейфорія під час роботи за комп'ютером;

• неможливість зупинитися;

• постійне збільшення кількості часу перебування в Інтернеті;

• зневажання родиною і друзями;

• відчуття спустошення, тривоги, роздратованості в періоди перебування поза Інтернетом;

• брехня про своє захоплення близьким;

• проблеми з навчанням.


Фізичні симптоми:


• біль в області зап'ястя через напруження м'язів;

• сухість в очах;

• головний біль;

• біль у спині;

• нерегулярне харчування;

• зневажання особистою гігієною;

• порушення сну.