Київо-Печерська лавра - духовна скарбниця України

Історія лаврських печер

Печери Києво-Печерської лаври, викопані близько 1000 років тому першими подвижниками християнства на Русі-Україні, протягом століть були однією з найбільших православних святинь українського народу. Самепечери стали місцем заснування одного з найдавніших монастирів – Печерського, від них і походить його назва.

Лаврські печери – це пам'ятки підземної архітектури, археології, історії і культури нашого народу. Сьогодні – це складна система пов'язаних між собою підземних ходів, що з'єднують між собою печерні приміщення. Лаврські печери рукотворні. Вони викопані у високих дніпровських пагорбах на глибині від 5 до 15 метрів від поверхні в шарі слабозцементованого каолінистого піщаника. Печерних комплексів два – Ближні та Дальні печери, загальна довжина їх складає понад 800 метрів. Назви "Ближні" і "Дальні" печери дістали через їх віддаленость від головного храму монастиря – Успенського собору. Печери розташовані на двох сусідніх пагорбах, між якими пролягає глибокий яр, де знаходяться славнозвісні колодязі прп. Антонія, Феодосія.

Головними писемними джерелами з історії печер XI-XIII ст. були літописи, зокрема "Повість минулих літ" прп. Нестора Літописця. В ній розповідається про прихід до Києва Антонія з Любеча, який прийняв постриг в Есфигменському монастирі на Афоні і, як місіонер, був відправлений в Руські землі.

Прп. Антоній не виявив бажання зупинитися у жодному із заснованих греками у Києві монастирів, які не відзначались суворістю правил. Зрештою, він оселився в печерці Іларіона.

Згодом до прп.Антонія почали приєднуватися поодинокі подвижники, які викопали кожен собі печерку. Коли їх кількість досягла 12 чоловік, вони викопали печеру велику, церкву і келії. Маленькі печерки перших ченцівз часом були з'єднані й перетворилися на складову частину печерного комплексу. Близько 1061 р., коли чернеча громада зросла, перший ігумен прп. Варлаам з братією спорудили над печерою церкву на честь Успіння Богородиці. Так був заснований "ветхий" наземний монастир Печерський, що містився на території сучасних Дальніх або Феодосієвих печер.

Невдовзі прп. Антоній, що віддавав перевагу усамітненню, переселився на інший пагорб, викопав печерку і жив в ній, там він і закінчив свої дні. За життя прп. Антонія біля нього оселилось декілька учнів, які створили ще один підземний комплекс, що пізніше отримав назву Ближніх або Антонієвих печер. За легендою, прп. Антоній перед смертю скликав братію, попрощався з ченцями й усамітнився у своїй келії, після чого земля в ній завалилася. Спроби відкопати його тіло були невдалими, ченцям перепиняли шлях вогонь і вода. Так святі мощі і залишилися лежати недоторканими неподалік того місця, де в давнину було викопано церкву прп. Антонія.

У середині 70-х років XI ст. центр Печерського монастиря переміщується з Дальніх печер на територію сучасної Верхньої лаври, де у 1073 році був закладений Успенський собор. З появою нового монастиря на верхній території печери поступово перетворилися на монастирський цвинтар.

Чин поховання в печерах досить суттєво відрізняється від звичайного християнського обряду і походить зі Студійського статуту.

У 1240 р. Київ був захоплений ордами хана Батия. Печери певний час стали місцем помешкання братії. Крім того, в печерах були поховані вбиті татарами насельники монастиря та мешканці сусідніх сіл.

Вже з ХІІ ст. спочатку в межах Київських земель, а згодом і всієї Київської митрополі, почалось вшанування Печерських подвижників.

Майже ніякі історичні документи про печери періоду кінця XIII – початку XIV ст. не дійшли до нашого часу. 150 років монастир перебував на межі повного зубожіння. І тільки з другої половини XIV ст., коли намісниками в Києві були литовські князі, Печерський монастир почав відроджуватись. Зусиллями Володимира Ольгердовича відновлюється не лише добробут Печерської обителі, а й культ Печерських святих. В цей період переписується і розповсюджується, в тому числі і в Московії, "Патерик Печерський", після чого з усіх куточків Русі до Києва стали прибувати прочани.

Період від початку XVI ст. до 1638 р. дає надто мало відомостей про лаврські печери. Однак, збереглисяспогади мандрівників, що перебували на той час у Києві.

У XVII ст., з відродженням і укріпленням позицій Православної Церкви на Україні, постало питання офіційної канонізації Печерських святих.

Починаючи з 40-х рр. XVII ст. і протягом XVIII ст. монастир постійно проводив роботи з реконструкції печер.

З перших років існування Києво-Печерського заповідника (1926 р.) в ньому працювали люди, віддані своїй справі. Вже на той час у Заповіднику проводилися унікальні дослідження печер.

Науково-дослідні роботи у лаврських печерах були перервані війною 1941-1945 рр. Під час німецької окупації у 1942 р. було відновлено діяльність монастиря на нижній території Києво-Печерського заповідника. Печери відвідувалися віруючими, а у підземних церквах правилися служби. Монастир на нижній території проіснував до 1961 року. Війна вкрай негативно позначилась на збереженні підземних споруд, обидва лабіринти печер знаходилися в аварійному стані. У зв'язку з проведенням ремонтно-реставраційних робіт і небезпекою зсувів грунту печери були закриті для відвідувань. Лише у 1965 р. Ближні печери були відкриті для відвідувань.

Перші серйозні повоєнні дослідження печерних пам'яток в Дальніх печерах були проведені у 1967-1968 роках.

У 1980 р. спеціальною Постановою Президії Верховної Ради України було створено міжвідомчу комісію зі всебічних досліджень печер та ідентификації мощей найбільш відомих історичних осіб.

1985 року почалася робота з пластичної реконструкції. Одержані дані мають велике наукове, культурно-історичне значення.

У 1988 р., під час святкування 1000-річчя хрещення Русі-України, нижня територія Лаври була передана Православній Церкві. Сьогодні Ближні та Дальні печери є частиною Свято-Успенської Києво-Печерської лаври - діючого чоловічого монастиря. Підземні лабіринти Лаври – місце поклоніння прочан. Вони також привертають увагу великої кількісті туристів і гостей Києва, як ніякі інші пам'ятки давнини. Сьогодні Ближні і Дальні печери сприймаються і як святі місця, і як унікальні пам'ятки історії.

Турбота про себе складається з простих щоденних рішень: кого дивитися у стрічці, з ким проводити час і яку воду пити.

Подбай про своє здоровʼя: обирай чисту, безпечну воду. А якщо сумніваєшся у її якості – не пий та повідом дорослих. 

А щоби дізнатися більше, як вода впливає на твій стан — тримай лінк на матеріали від EdEra та ЮНІСЕФ: https://ed-era.com/unicef-mission-water/ 

Кампанія реалізується за сприяння @UNICEF Ukraine спільно з @Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, @Міністерство з відновлення, інфраструктури та транспорту України , а також за фінансової підтримки @Посольство Німеччини в Києві / Deutsche Botschaft Kyjiw @Bundesministerium für wirtschaftliche Zusammenarbeit und Entwicklung (BMZ)  через державний банк розвитку KfW.

Безпека дитини в інтернеті: про що необхідно говорити

Зараз в Україні майже 22 млн користувачів інтернету, питання безпеки в мережі більш ніж актуальне. У цьому контексті турбота про дітей набуває більших масштабів. Якщо раніше треба було говорити з дітьми про їх безпеку поза домом тощо, то вже давно має сенс застерігати їх від негараздів під час перебування в інтернеті.

Від чого варто захищати дитину

Інформаційна безпека стосується захисту життєво важливих інтересів людини (і більш глобально – суспільства, держави). Неправдива, неповна, невчасна інформація може нанести шкоду. Особливо вразливі у цьому контексті діти. Вони можуть не знати, яку інформацію можна викладати в мережу, а яку не варто.

Інколи школярі не можуть правильно зреагувати на матеріали з мережі з різних причин. Робота у цьому напрямку для вчителів та батьків дуже важлива. Безконтрольний доступ до інтернету може мати негативні наслідки для дитини.

Типи загроз

Стосуються особистої безпеки:

Ознайомлення з порнографічними матеріалами, ненормативною лексикою, інформацією суїцидального характеру, расистського, ненависницького чи сектантського змісту.

Загроза отримання недостовірної чи неправдивої інформації.

Формування залежності (ігрової, комп’ютерної, інтернет).

Спілкування з небезпечними людьми (збоченці, шахраї, грифери).

Залучення до виконання протиправних дій (хакерство, порушення прав та свобод інших).

Стосуються безпеки інших.

Матеріали, існування та використання яких може стати причиною посягання на безпеку оточуючих (наприклад, інформація про створення вибухівки).

Свідоме та несвідоме введення в оману інших.

Вчинення протиправних дій, що тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.

Кібербулінг – свідоме цькування та приниження, передусім однолітків.

Стосуються загрози витоку персональної інформації:

1. Розголошення персональної та конфіденційної інформації (прізвища, імена, контакти, секретні дані кредитних карток, номери телефонів).

2. Загроза зараження ПК вірусами різної категорії.

3. Небезпека завантаження програм зі шкідливими функціями.

Це найбільш поширені типи загроз, з якими може зіштовхнутися дитина в інтернеті, викладаючи чи переглядаючи сумнівну інформацію. Від деяких з них можна захиститися технічними засобами, але більшість вимагають комплексного підходу. 

Пам'ятка

Основні правила безпечної роботи в інтернеті, про які варто сказати дітям

• Не давайте нікому своїх паролів.

• Не надавайте особистої інформації поштою чи в чатах без гострої на те потреби.

• Не реагуйте на непристойні та грубі коментарі, адресовані вам.

• Повідомляйте про ситуації в інтернеті, які вас непокоять (погрози, файли певного місту, пропозиції).

• Відмовляйтесь від зустрічей з випадковими людьми, з якими познайомились в онлайні.

• Не діліться своїми фото з незнайомцями.

• Не повідомляйте інформацію про кредитки батьків (номер картки, термін дії та таємний код).

• Не викладайте фото квитків, на яких видно штрих-код чи QR-код.

• Не скачуйте та не встановлюйте невідомі програми за посиланнями, навіть якщо їх надали друзі.

• Встановлюючи перевірені програми, контролюйте, щоб на ПК не додались небажані програми.

• Не переглядайте інформацію за невідомими посиланнями (друзі, які ними діляться можуть не підозрювати про загрозу).

• Не відкривайте листи-спам, вони можуть містити віруси.

Якщо потрібна допомога у вирішенні певної ситуації, звертайтесь до батьків, вчителів, поліції. 

Ми завжди прийдемо на допомогу, не залишайся наодинці зі складною справою!

 Розпочато реєстрацію учасників І (першого) територіального етапу Всеукраїнських учнівських олімпіад з навчальних предметів у 2026/2027 навчальному році в Запорізькій області.

Реєстрація триватиме до 02 жовтня 2026 року включно та здійснюється шляхом заповнення відповідної реєстраційної форми за обраним навчальним предметом.

🔗 Реєстрація за покликанням: https://surl.li/shbwub 

Звертаємо увагу, що під час заповнення реєстраційної форми необхідно уважно перевіряти повноту та достовірність зазначених відомостей.

Як діяти при виявленні вибухонебезпечних предметів: роз’яснює ДСНС

Через російську агресію Україна перетворилася на одну з найбільш замінованих держав у світі. Щоб уберегти життя українців та зменшити кількість трагічних випадків, рятувальники вкотре наголошують на правильному алгоритмі дій.

Золоте правило при виявленні підозрілого предмета складається з трьох кроків:

СТІЙ! Зупиніться і не робіть різких рухів.

НЕ ЧІПАЙ! У жодному разі не торкайтеся, не пересувайте і не намагайтеся розібрати знахідку.

ТЕЛЕФОНУЙ 101! Відійдіть на безпечну відстань тим самим шляхом, яким прийшли, та негайно викличте рятувальників.

На замовлення BBC Media Action та за підтримки ДСНС було створено спеціальне роз’яснювальне відео.

Створення відеоролика стало можливим завдяки Програмі розвитку ООН (ПРООН) в Україні за фінансової підтримки Уряду Японії.

День українських миротворців

15 липня 1992 року на прохання Генерального секретаря Організації

Об’єднаних Націй два літаки з 42 військовослужбовцями Збройних Сил України

на борту вилетіли до Боснії. Так почалась історія участі національного

миротворчого контингенту у міжнародних операціях з підтримання миру і

безпеки.

З того часу 40 тисяч військовослужбовців брали участь у миротворчих

операціях у Косово, Боснії та Герцеговині, Анголі, Македонії. Входили до складу

місій ОБСЄ та ООН у Гватемалі, Таджикистані, Афганістані, Грузії,

Придністров’ї, Іраку, Республіці

Конго тощо.

Лівані, Судані, Кот-д’Івуарі, Демократичній Кожна місія – окрема історія. На Балканах українські батальйони

патрулювали зони розділення, супроводжували гуманітарні конвої,

розміновували території. Українські сапери заробили репутацію професіоналів –

їхніх навичок вимагали навіть після завершення офіційних місій.

В Африці українські вертолітники та пілоти виконували завдання з евакуації

мирного населення, доставки гуманітарної допомоги, спостереження за

перемир’ям. Умови були важкими: спека, хвороби, небезпека нападів збройних

груп.

У 2003–2008 роках Україна брала участь у місії в Іраку. Український

контингент охороняв мости, склади, проводив розмінування. Це була одна з

наймасштабніших національних місій за кордоном.

Окремо варто згадати український військовий контингент у Косово, де наші

миротворці десятиліттями несли службу в складі KFOR – сил НАТО з

підтримання миру.

Миротворчість має свою ціну. За роки участі України в міжнародних місіях

загинули десятки українських військовослужбовців. Кожна загибель – трагедія

для родини, полк, держави.

Серед болісних сторінок – загибель українських миротворців у колишній

Югославії, в Африці, в Іраку. У січні 2005 року в Іраку було збито вантажний

літак Іл-76, на борту якого перебували українські військовослужбовці. Це один з

найбільш пам’ятних трагічних епізодів.

У 2000 році в Ефіопії через збиття вертольота загинули українські пілоти-

миротворці. Подібні втрати нагадують: миротворець теж ризикує життям – не

заради завоювання територій, а заради того, щоб інші могли жити без війни.

Імена загиблих миротворців занесені до Книги пам’яті. Їх вшановують

15 липня – і ми зобов’язані знати: за право України називати себе відповідальною

державою стояли конкретні люди з конкретними іменами.

Це офіційне визнання заслуг військовослужбовців, які брали і беруть участь

у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, а також пам'яті тих, хто

загинув під час виконання миротворчих завдань.

Коли 2014 року Росія розпочала агресію проти України, багато колишніх

миротворців стали на захист Батьківщини. Вони вже знали, що таке війна –

бачили її наслідки в інших країнах. Тепер війна прийшла в їхню власну домівку.

Сьогодні, у повномасштабній війні, досвід миротворчості набуває нового

звучання. Україна бореться не лише за власну свободу – вона захищає принципи

міжнародного права, які колись сама допомагала відстоювати в інших державах.

День покликаний на вшанування мужності і звитяги, зразкового виконання

службових обов’язків, вірності присязі учасників миротворчих операцій ООН,

ОБСЄ і НАТО та забезпечення збереження пам’яті славетних героїв-

миротворців, які загинули під час виконання обов’язків у складі миротворчого

контингенту та миротворчого персоналу.

15 липня – день вдячності тим, хто носив блакитні каски і український

прапор на чужині. День пам’яті тих, хто не повернувся додому

26 лютого - День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та м.Севастополя

29 січня Україна вшановує День пам'яті Героїв Крут — дату, що стала символом незламності та жертовності молодого покоління в боротьбі за незалежність. 

Головне про подію:

• Історичний контекст: Бій відбувся у 1918 році на залізничній станції Крути (Чернігівщина) між 4-тисячною більшовицькою армією та близько 500 українськими добровольцями (курсантами, студентами та гімназистами).

• Значення: Попри великі втрати, українські захисники затримали ворога на кілька днів. Це дало змогу уряду УНР підписати Берестейський мирний договір, який фактично врятував українську державність на той час.

• Спадщина: Сьогодні подвиг під Крутами порівнюють із боротьбою сучасних захисників України проти російської агресії, називаючи його «битвою за майбутнє». 

Безбар'єрність — це принцип створення умов та простору, в якому кожна людина, незалежно від її віку, стану здоров'я, фізичних чи ментальних особливостей, має рівний доступ до всіх можливостей, які пропонує суспільство. Це філософія суспільства без обмежень, яка стосується не лише людей з інвалідністю, а всіх громадян. 

Безбар'єрність передбачає усунення будь-яких перешкод, що обмежують повноцінну участь людей у житті суспільства. 

Основні складові безбар'єрності в Україні включають: 

• Фізична безбар'єрність: доступність будівель, транспорту, публічних просторів (наприклад, наявність пандусів, ліфтів, тактильної плитки).

• Інформаційна безбар'єрність: можливість отримувати інформацію у зручному та зрозумілому форматі (наприклад, дублювання інформації шрифтом Брайля, субтитри, використання простої мови).

• Освітня безбар'єрність: рівні можливості та вільний доступ до освіти протягом усього життя.

• Економічна безбар'єрність: забезпечення рівного доступу до фінансових та трудових послуг.