Поради

«Виставка мудрих порад»

1. Обговорювати, а не звинувачувати.

2. Показувати власний приклад позитивної поведінки, не допускати розходжень між словами і діями: «роби, як я», а не «роби, як я кажу».

3. Давати оцінку не особистості, думкам, емо­ціям дитини, а її поведінці.

4. Зауважувати позитивне в житті.

5. Жити «тут і тепер», не згадувати без особ­ливої потреби негативних ситуацій із минулого.

6. Не жити замість дитини, але бути поруч, щоб допомогти, якщо необхідно.

7. З дитиною можна сперечатися, а не сва­ритися.

8. Якщо є сумніви, покарати чи ні, краще не карати.

9. Покарання не повинно шкодити здоров'ю дитини — ні фізичному, ні психічному. Покаран­ня має бути корисним.

10. За один раз — одне покарання. Навіть якщо провин чимало, покарання може бути суво­рим, але тільки одне за все одразу, а не по одному за кожну провину.

11. Салат із покарань — страва не для дитячої душі! Покарання — не за рахунок любові. Хоч би що трапилося, не обмежуйте дитину в схва­ленні й нагороді, на які вона заслуговує.

12. Термін давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням. Покарання із запізненням навіюють дитині минуле, не дають стати іншою.

13. Покарано — пробачено. Інцидент вичерпа­но. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи — ані слова!

14. Без приниження. Хоч би що сталося, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перемога нашої сили над її слабкістю, як приниження.

15. Необхідно прийняти, як реальність, що ди­тина, не будучи досконалою, не може не засму­чувати тих, хто її любить.

16. Для створення здорових, гармонійних сто­сунків між батьками й учнями важливо врахову­вати різні фактори.

17. Терпіння, розуміння.

18. Емпатійність, поступливість.

Пам'ятка батькам для вирішення конфліктів

1. «Виграти — виграти»

У чому полягають мої справжні потреби? Чого прагне протилежна сторона? Чи хочу я благополучного виходу для нас обох?

2. Творчий підхід

Які нові можливості розкриваються цією ситуацією? Замість того щоб думати, «як це могло б бути», чи бачу я нові можливості в тому «що є»?

3. Емпатія

Як би я почувався на місці протилежної сторони? Що намагається сказати протилежна сторона? Чи вислухав я думку іншої сторони як слід? Чи знає протилежна сторона, що я її чую?

4. Оптимальне самоствердження

Що я намагаюсь змінити? Як я можу сказати про це без обвинувачень? Чи відповідають мої слова моїм почуттям, а не моїм думкам про те, хто правий, а хто винний? Чи дотримуюсь я формули «Будь м'яким із людьми і жорстким з проблемою»?

5. Спільна влада

Чи не зловживаю я своєю владою? Чи не зловживає своєю владою протилежна сторона? Чи не можемо ви співпрацювати замість того, щоб спе­речатися?

6. Управління емоціями

Що я відчуваю? Чи покладаю я на когось провину за свої почуття? Що я хочу змінити? Чи позбавився я бажання покарати протилежну сторону? Що я можу зробити для того, щоб краще володіти сво­їми почуттями? (Наприклад, викласти їх у письмовій формі.)

Найбільш типовими помилками сімейного виховання є:

1. Дефіцит позитивного спілкування батьків з підлітками.

2. Відсутність у дорослих стійких власних моральних установок.

3. Організація життя в сім'ї не сприяє формуванню у дитини моральних звичок.

4. Батьки не знають і не розуміють внутрішнього світу своєї дитини.

5. Недоброзичливе, грубе ставлення дорослих до підлітка. Одним з основних шляхів (за дослідженням) вирішення проблеми зміни поведінки важковиховуваної дитини - через батьків. З цією метою в школі створено «Центр педагогічної підтримки для батьків», діяльність якого спрямована на озброєння батьків педагогічними знаннями, надання конкретної індивідуальної методичної допомоги.