ДЖАЗ

Перші сходинки

Збірка фортепіанних творів

Укладачі: В.І. Снігуренко, Н.В. Сорока

«Джаз – це музика.

Її пишуть такими ж нотами, якими писав Бах…»

Джорж Гершвін

«Жодна імпровізація не дається мені так добре,

як та, яку я готував три дні»

Марк Твен

ВСТУП

Джаз… Напевно кожному знайомий цей музичний стиль, який неможливо ні сплутати, ні порівняти з будь-яким іншим жанром в музиці! Дехто відразу заперечить, що він дещо незвичний та незрозумілий. Деякий сенс в цих побоюваннях є: складні характерні ритми, специфічні гармонії, та й сама стилістика потребує неабиякого знання, вміння, та й зрештою, таланту виконавця! Проте, не слід забувати, що джаз – це жива, цікава та винахідлива музика. Її багаті танцювальні ритми, маючи відчутний фізіологічний вплив, виходять за межі можливостей чисто розважальної музики, а імпровізаційна основа викликає захоплення у слухачів і виконавців.

Є багато версій, пов’язаних з історією появи джазу і, на нашу думку, одна з них є найбільш привабливою та поетичною – ця музика народилась з тисячі зустрічей, тисячі спілкувань різних культур, різних рас. Джаз являє собою вид складної багатонаціональної спільноти, і саме тому його мова зрозуміла всім, та все ж залишається недосяжною багатьом.

На відміну від сучасної популярної музики, з її одноманітними, іноді нав’язливими ритмами, джаз «звертається» до широкого спектру людських емоцій, розвиває інтелект слухача, і, як самостійний, творчо-активний та життєздатний вид музичного мистецтва, стає необхідною ланкою у педагогічній моделі сучасної музичної культури.

Вплив музики на особистість складається з численних слухацьких вражень, виконавських навичок, які накладаються один на одне, поступово збагачуючись і поглиблюючись.

Не зважаючи на те, що світова джазова література численна і різноманітна, кількість методичних видань досить обмежена, не вистачає тематичних збірок чи хрестоматій, які б крок за кроком формували навички джазового піаніста-початківця.

Джазова музика з її гострою імпульсивною ритмікою, барвистою гармонією і танцювальною природою завжди приваблювала учнів як молодших, так і старших класів. Однак джазові твори в учнівському репертуарі мистецьких шкіл зустрічаються набагато рідше, ніж хотілося б і дітям, і слухачам. Причиною цього є різноманітні труднощі для виконавця і викладача: треба не просто вивчити і виконати твір, подолавши усі технічні та ритмічні труднощі, але й усвідомити особливості стилю, що неможливо зробити на прикладі 1-2 творів.

Найчастіше в мистецьких школах можна почути «Регтайми» С.Джопліна, «Джазові етюди» М.Дворжака, твори із збірок «Jazz-Parnass» М.Шмітца, «Jazz exercises» О.Петерсона, «Дитячий альбом» В.Гіллока; аранжування найвідоміших джазових тем різних авторів – Б.Фіртича, Д.Крамера, Л.Жульєвої; п’єси українських композиторів таких, як Г.Сасько, І.Карабиць, М.Замороко, а також сучасних – Л.Шукайло, О.Саратського, О.Науменка, Г.Без’язичного, Ю.Шинкаренка. Однак вибір джазових творів для вивчення загалом носить фрагментарний характер і, як результат – відсутність планомірної роботи з учнями над особливостями цього стилю, який є своєрідним містком до виконання різноманітної сучасної музики.

Практичні поради з освоєння джазових ритмів пропонує збірка Л.Івенса «Ритми джазу», в якій надаються рекомендації з вивчення особливостей поліритмії, різних видів імпровізації тощо. Проте питання методики викладання основ джазової музики у початкових класах мистецьких шкіл, починаючи з найпростіших прийомів, досі залишаються майже невисвітленими.

Збірка «Джаз. Перші сходинки» – це спроба вирішити проблему на рівні 1-4 класів мистецьких шкіл, використовуючи твори маловідомих авторів різних країн, переважно США, Італії, Німеччини, Польщі, Чехії, а також:

тематично окреслити кожен жанровий різновид джазової музики з його основними характерними рисами,

поділитися своїми практичними напрацюваннями,

і, головне – зацікавити викладачів та їх учнів різноманітністю видів джазової музики і надихнути їх до творчого процесу її опанування та виконання вже на початковому етапі навчання.

Розділ 1. Джазові вправи та етюди складається з творів таких композиторів, як Ремо Вінчігуерра, Оскар Пітерсон, Еміль Градескі, Манфред Шмітц, Марта Майєр, Вільям Гіллок, Олена Девіс, Кетрін Роллін. Методичні рекомендації до цього розділу містять практичні поради щодо технічних вправ та різних видів і прийомів, які допоможуть сформувати і розвинути необхідну фортепіанну техніку для опанування джазових творів.

Робота над класичними творами зазвичай вимагає шанобливого ставлення до авторського тексту, в якому нічого не можна змінювати, крім інтерпретації художнього образу. Джазові твори – це тільки поштовх для фантазії виконавця, безмежне поле для імпровізації, як розмальовки в руках дитини, в яких є тільки загальні обриси, а ціла гама кольорів залишається на розсуд маленького художника. Такий вид роботи над джазовим твором зрозумілий учням, і завжди викликає відповідну реакцію та зацікавленість.

Кожна вправа тренує окрему навичку: синкопа, пунктир, свінг, вид супроводу, послідовність гармоній, блюзові інтонації, порівняння натурального і зниженого ступеня тощо.

Проте ці вправи та етюди можуть слугувати початковим шаблоном до власної творчості, імпровізації: коли вправа засвоєна, можна запропонувати учневі щось у ній змінити на власний розсуд (ритм, гармонію, мелодію). Крім того, іноді музикант просто зобов’язаний відхилитися від точного виконання нотного запису. Наприклад, якщо на початку твору стоїть позначка swinging або , то обов’язково слід пояснити учневі, що, хоча в джазовій музиці переважає розмір 4/4, але всередині долі ритм тяжіє до тріольності, тому пунктирний ритм повинен звучати більш згладжено, наближено до тріолі, а рівні вісімки теж звучать не рівномірно, а пульсуючи тріолями. Проте позначення evenly 8th закликає виконавця точно витримувати тривалості.

Практичні поради стосовно роботи над технічними прийомами можна знайти у книзі американського музиканта Лі Івенса «Техніка гри джазового піаніста». Автор запевняв, що джазову техніку гри на фортепіано потрібно відпрацьовувати аналогічно до класичної. Зразками для піаніста були вправи Шарля Ганона та етюди Карла Черні, які побудовані на послідовному розвиткові всіх видів традиційної фортепіанної техніки.

Канадський композитор і педагог, піаніст-віртуоз, майстер феноменальної техніки, якого називали «джазовим Лістом» Оскар Пітерсон прагнув зблизити джаз і академічну музику. Його джазові етюди «Jazz exercises» стали в усьому світі частиною початкової музичної освіти. Основами творчості композитора є елементи свінгу. Зв’язок з академічною музикою відчувається у п’єсах «Канадської сюїти», в якій можна зустріти і барочні мелізми, і риси романтизму в дусі Фредеріка Шопена, Ференца Ліста, тональні співставлення, які є характерними для імпресіонізму.

У збірку «Джаз. Перші сходинки» включені декілька нескладних етюдів О.Пітерсона, які знайомлять учнів з джазовими музичними формами та різними типами піаністичних фактур.

Привабливими та корисними є джазові етюди чеського композитора Мілана Дворжака, який зробив вагомий внесок у розвиток фортепіанної школи. Його відомий двотомник джазових фортепіанних етюдів користується популярністю серед джазових піаністів-початківців. В ньому учні знайомляться з різноманітними джазовими напрямками та стилями, етюдами, які написані в стилі: бугі-вугі, блюз, боса-нова. Таким чином, набуття певних технічних навичок стає своєрідним творчим процесом. Ці етюди мають високу художню та методичну цінність і тому зазнавали багатьох перевидань у різних країнах, в тому числі, неодноразово видавалися в Україні, а також часто зустрічаються у різних навчальних посібниках, тому автори збірки «Джаз. Перші сходинки» не стали ще раз їх цитувати, до того ж, вони занадто складні для учнів початкових класів.

Етюди Еміля Градескі, теж чеського автора, невеличкі за обсягом, нескладні, їх із задоволенням вчать навіть наймолодші учні.

Розділ 2. Джазові інвенції

Традиційно поняття «інвенція» (від лат. inventio – винахід, вигадка) асоціюється з ім’ям великого німецького композитора І.С.Баха, який створював поліфонічні п’єси для своїх учнів у якості підготовчих вправ, необхідних для оволодіння прийомами виконання більш складних форм – фуги, канону.

Вивчення поліфонічних творів, зокрема інвенцій, є одним із проблемних питань у навчальному процесі сучасних учнів. Це пов’язано, по-перше: зі складністю осмислення специфічних особливостей поліфонічної музики, по-друге: саме з її виконанням. У пошуках яскравого та цікавого поліфонічного репертуару для учнів з різними здібностями та ігровими можливостями, увагу укладачів привернула творчість німецького композитора, музичного педагога Манфреда Шмітца, який у своїх творах намагався досягти гармонії між привабливістю, формою та складністю виконання. Музична мова його «Джазових інвенцій» досить прозора, загалом спирається на бахівську стилістику, але в той же час, містить джазові ритми, артикуляційні прийоми, характерні мелодичні фігури, джазову імпровізаційність, які надають творам особливу неповторність та оригінальність.

Дослідники джазового мистецтва, проводячи паралелі між музикою Баха і джазом, дійшли висновків, що імпровізаційність буквально пронизує бахівські клавірні твори: прелюдії, фантазії, токати. Існує навіть думка, що «Гольдберг-варіації» Баха – це певна універсальна модель музичних варіації взагалі. А більшість джазових імпровізацій є нічим іншим, як варіаціями, що «будуються» на гармонічних структурах та мелодичних зворотах основної теми.

Перші джазові обробки творів І.Баха з’явились у 60 роки ХХст. у виконанні французької вокальної групи Swingle Singers. За свій дебютний альбом «Jazz Sebastian Bach», у якому прелюдії і фуги композитора звучать у свінговій манері, музиканти отримали премію «Греммі».

Любов та глибока шана до творчості великого німецького композитора надихала багатьох відомих композиторів різних країн до створення, як обробок бахівської музики, так і своїх оригінальних творів:

один із самобутніх видатних бразильських композиторів ХХст. Ейтор Вілла-Лобос вбачав у творчості Баха універсальне фольклорне джерело і музичну основу, що об’єднує всі народи. У своїх «Бразильських бахіанах» Вілла-Лобос органічно поєднує класику і бразильський фольклор;

цикл «Ludus tonalis» – зразок камерної фуги німецького композитора ХХст. Пауля Хіндеміта, у якому «оживає» образ Баха у поєднанні з витонченими контрапунктичними переплетіннями;

Алек Темплтон – валлійський композитор, піаніст та імпровізатор, автор джазового твору, який має підзаголовок «прелюдія і фуга в стилі свінг» для клавішного інструменту «Bach Goes to Town» («Бах приходить у місто»);

британський джазовий піаніст-віртуоз, композитор Джордж Ширінг є автором джазової композиції для фортепіано «Get off my Bach» («Не торкайтеся мого Баха»), поліфонічна мова якої звучить як заклик зберігати Баха у первісному вигляді;

сучасний французький піаніст Жак Лусьє 1959 року створив свій Play Bach Trio, метою якого було поєднання любові до музики Баха і джазу;

унікальний сучасний джазовий вокаліст-імпровізатор Боббі Макферрін –виконавець багатьох класичних творів a capella, зокрема творів І.Баха: першої прелюдії C-dur із «Добре темперованого клавіру», скрипкової партіти E-dur. Неймовірно захоплюючим номером на джазовому фестивалі у канадському Монреалі було виконання мелодії «Аve Maria» (І.Бах-Ш.Гуно) глядачами цілого концерт-холу під «клавірний» акомпанемент Макферріна;

український джазовий Bach Jazz Quartet, створений у рік 333-річного ювілею І.С.Баха, дебютував у рамках Міжнародного музичного фестивалю Kharkiv Music Fest, на якому звучали унікальні авторські парафрази на музику Баха.

Дотепна гра з бахівським стилем, свіжість та різнобарвність музики «Джазових інвенцій» М.Шмітца подобається як учням, так і викладачам.

До другого розділу включено вибрані твори композитора зі збірок «25 джазових інвенцій для фортепіано» та «Альбом для юнацтва».

Розділ 3. Регтайми

Регтайм (буквально «розірваний час», тобто синкопований ритм) – стиль танцювально-побутової музики (переважно для фортепіано), який з’явився в Північній Америці в кінці ХІХ століття в сфері фольклорного музикування та одразу завоював шалену популярність. Виконувався регтайм у незвичній ударній манері – імітуючи гру на банджо.

«Одна з вражаючих рис регтайму – його миттєве масове поширення. У роки, про які йде мова, світ ще не знав ні радіо, ні магнітофона, ні телебачення. Проте буквально наступного дня після появи якоїсь вдалої п’єси у стилі регтайм, вона вже звучала в іншому місті країни, іноді навіть на віддаленій території. Як не дивувала свого часу безпрецедентна популярність театру менестрелів, вона не витримує порівняння з переможною ходою регтайму. З блискавичною швидкістю поширюючись, регтайм охоплював все нові райони величезної країни «від океану до океану», проникав у різні соціальні сфери, підпорядковував своєму емоційному ладу душі мільйонів людей» – стверджує В.Д. Конен у своєму дослідженні «Народження джазу». Вона також наголошує на тому, що регтайм призначався для виконання саме на фортепіано, яке було найбільш поширеним і доступним інструментом вітальнь, салонів, нічних клубів тощо. Крім того, існувало явище мандрівних піаністів (itinerant pianist), які тисячами виступали на естраді, використовуючи для своєї творчості різноманітні майданчики тогочасної розважальної індустрії.

Попри спорідненість регтайму з кекуоком і тустепом, в ньому все ж переважає танцювальна природа, а не маршова. Тому чіткий, рівномірно акцентований супровід протиставлений мелодії, що містить гострі синкопи, дрібні тривалості, поліритмію тощо. Форма твору завжди має квадратну структуру 4-, 8- або 16-тактових періодів, вступ є своєрідним запрошенням до танцю, а кода його завершує. Виконується регтайм у швидкому або помірному темпі, рухи танцю нескладні, але чіткі і ритмічні, наприкінці періоду учасники плескають в долоні на слабкі долі такту, створюючи додаткові синкопи. Регтайм разом з блюзом вважається одним з найважливіших джерел з яких виник джаз. Від нього походять танці – ту-степ, уан-степ, фокстрот.

Найвизначнішим представником, «батьком» класичних реґтаймів вважається афроамериканський музикант, композитор і піаніст Скотт Джоплін, автор 44-ох реґтаймів, найбільш відомими з яких є «Артист естради», «Кленовий лист» та багатьох інших.

Сучасні композитори також звертаються до цього жанру, який до цього часу залишається актуальним і не вичерпав остаточно своїх виразних можливостей. Прикладом цього можуть бути твори Catherine Rollin, Мartha Мier, Manfred Schmitz.

Розділ 4. Блюзи знайомить з блюзовими композиціями, їх типовими формами та особливостями гармонічних моделей. Композитори, твори яких представлені в розділі: William Gillock, Elena Davis, Catherine Rollin, Мartha Мier, Martin Cuellar, David Karp, Cyril Watters.

Блюз вважається однією з найбільш оригінальних форм, яка мала велике значення на всіх етапах розвитку джазу. Блюз (англ. blues, скорочене від blue devils – меланхолія, смуток) це сольно-пісенний жанр афро-американського музичного фольклору і джазу, є одним із найвищих досягнень цієї музичної культури.

Коли саме відбулося формування блюзу як музичного жанру важко визначити, дослідники й досі сперечаються з цього приводу. Однак, достеменно відомо, що початкові релігійні народні блюзи були сольними піснями, які виконувались без інструментального супроводу і розповідали про страждання, сум і тяжке життя. Блюзове звучання завжди справляє глибоке враження на слухачів. Крім віртуозного мікроінтонування, блюзові виконавці володіли чіткою мовною дикцією та винятковою експресивною артикуляцією, глибоким розумінням значення змісту музичного твору.

В американській естраді, а потім у джазі, блюзи імпровізувалися на очах у публіки. Кожен bluezman був неповторний у своїй імпровізації.

Відомі блюзові співаки: «королевою блюзу» вважалася Бессі Сміт, яка співала власні автобіографічні блюзи і досягла найвищої майстерності; пісня «Summertime», у виконанні відомої джазової співачки Елли Фіцджеральд, давно асоціюється з блюзом. Написав її Джордж Гершвін в далекому 1935 році. Існує легенда, що за основу композитор взяв мелодію з української колискової "Ой ходить сон коло вікон". Вперше автор почув цю фольклорну композицію в Нью-Йорку під час виступу Українського національного хору, керівником якого був Олександр Кошиць.

Британський співак Джо Кокер, який володів приємним низьким баритоном, у своїй творчості надавав перевагу роковим і блюзовим баладам.

Джазові інструменталісти, виконавці блюзу: найвидатнішим імпровізатором був джазист на духових інструментах Луї Армстронг. Композиція «Hello Dolly» (композитор Дж.Герман) стала неймовірно привабливою блюзової композицією саме завдяки Л.Армстронгу; автор популярного джазового стандарту «Блюзет» Тутс Тілеманс використав унісонне звучання свисту та гітари; відомі блюзові гітаристи: Ерік Клептон, Бі Бі Кінг, Гері Мур.

Блюзова традиція представлена практично в усіх джазових стилях, до неї зверталися у своїй творчості багато провідних композиторів ХХ століття – Моріс Равель: інтонації блюзу можна почути у «Концерті для фортепіано G-dur», в «Сонаті для скрипки і фортепіано». Одним із найвідоміших творів цього жанру є «Рапсодія у стилі блюз» або «Рапсодія у блюзових тонах» американського композитора Джорджа Гершвіна, який одним із перших зміг з’єднати у своїх творах класичну і сучасну музику. Головною ознакою «Рапсодії у стилі блюз» є імпровізаційність, яка притаманна джазовій музиці, у поєднанні з принципами розвитку європейського класичного симфонізму.

Видатний український композитор Мирослав Скорик високо цінував джазову музику. В його доробку джазово-естрадні твори: в стилі блюз – п’єса для фортепіано «Блюз», «Сумний блюз» (фотрепіанні дуети «Три екстравагантні танці»), пісні «Карпати» (сл.М.Петренка), «Аеліта» (сл.Б.Стельмах), «Я тебе почекаю, коханий»; ритм-н-блюз – «Львівський вечір» (сл.Б.Стельмах), пісня «Намалюй мені ніч» (сл.М.Петренка). У своїх творах композитор поєднав європейські джазові традиції з власною композиторською мовою та індивідуальними тембровими прийомами.

Серед відомих сучасних українських виконавців блюзового жанру виділяється інструментальний гурт «Брати блюзу». Стиль виконання цього колективу – органічне поєднання різновидів джазу та карпатської мелодики. Творчим досягненням гурту є музичний проект «Брати Блюзу — музика без кордонів»

Яскравою ознакою та своєрідністю блюзових творів є так звані «блюзові тони»: знижені ІІІ та VІІ ступені, які надають мелодиці особливого меланхолійного звучання та створюють певну блюзову атмосферу. Існує ще один «блюзовий тон» – Vступінь, який за висловом провідного американського джазового критика Д.Колліера «..завжди буде натуральним, якщо він є заключним або опорним тоном фрази. Якщо ж Vступінь зустрічається в середині фрази як відносно другорядний прохідний тон по відношенню до інших, то він може стати «блюзовим»».

Традиційною формою блюзу вважається 12-тактова структура (можливі відхилення), якій відповідає певний гармонічний план: 4такти – тоніка, 2такти – субдомінанта, 2такти – тоніка, 2такти – домінантсептакорд, 2такти – тоніка. На формі 12-тактового блюзу з його гармонією та «блюзовими тонами» побудована велика кількість джазових тем та стилів таких, як «бугі-вугі», «рок-н-ролл», «ритм енд блюз».

Розділ 5. П’єси

Джазова музика багата та різноманітна за жанрами, стилями та сучасними напрямками, тому укладачі збірки «Джаз. Перші сходинки» не бачили необхідності розгляду її складних різновидів, а зосередили увагу на тих жанрах, які, на їх думку, мають педагогічну доцільність і можуть бути включеними у навчальний репертуар учнів шкіл естетичного виховання.

У розділ включено твори-мініатюри: «Lazy rhythm», «Jazz Miniature» M.Nevin; «Il Mio Primo Concerto in stile jazzistico», «Pantera Rosa» R.Vinciguerra;

Особливою наспівністю мелодики виділяються композиції:

«Buongiorno…orsacchiotto» R.Vinciguerra; «Remember When» P.Wedgwood.

П’єси у стилі свінг та свінг- блюз: «Swingare», R.Vinciguerra;

«Mr. Trumpet Man», «Katys’ Dance», «Jazz Exstraordinaire» M.Mier; «Let’s Swing It!» T.Brown; «Homework Blues», «Chant», «Survivor» P.Wedgwood; «New Orleans Nightfall» W.Gillock; «Steppin’ out with my baby» I.Berlin.

Риси танцювальних стилів – твісту, бугі-вугі, чарльстону та регтайму композитори використали у творах: «Please! In Carrozza», «Oggi Le Comiche», «Dixie for Giampy Kangaroo» R.Vinciguerra; «Ghouls’ Boogie» P.Cannon; «Twist and Turn», «Rush Hour Dash», «Charleston» P.Wedgwood; «Whistlin’ Joe» M.Mier; «Happy Day», «A film with Charlie Chaplin», «Add Jazz» E.Davis.

Джаз-вальс разом із джазовою баладою є одним із найбільш ліричних та мелодійних жанрів. Прикладами такого синтезування класичного тридольного вальсу з елементами сучасного джазу є представлені твори: «Red Rose Rendezvous» M.Mier; «Walts for Michael» M.Cornick; «Waltzing The Blues» C.Rollin; «Ciao, piano!» R.Vinciguerra; «Evening in the Rio»(«Вечір у Ріо») V.Carlos.

З твором «Вечір у Ріо» Венді Карлос у вигляді фортепіанного ансамблю в 4 руки (перекладення Сороки Н.В.) можна ознайомитись у навчально-методичному виданні «Музична школа» випуск 149.