Embedded Files
Розділ 1. «Джазові вправи та етюди» складається з творів таких композиторів, як Ремо Вінчігуерра, Оскар Пітерсон, Еміль Градескі, Манфред Шмітц, Марта Майєр, Вільям Гіллок, Олена Девіс, Кетрін Роллін. Методичні рекомендації до цього розділу містять практичні поради щодо технічних вправ та різних видів і прийомів, які допоможуть сформувати і розвинути необхідну фортепіанну техніку для опанування джазових творів.
Робота над класичними творами зазвичай вимагає шанобливого ставлення до авторського тексту, в якому нічого не можна змінювати, крім інтерпретації художнього образу. Джазові твори – це тільки поштовх для фантазії виконавця, безмежне поле для імпровізації, як розмальовки в руках дитини, в яких є тільки загальні обриси, а ціла гама кольорів залишається на розсуд маленького художника. Такий вид роботи над джазовим твором зрозумілий учням, і завжди викликає відповідну реакцію та зацікавленість.
Кожна вправа тренує окрему навичку: синкопа, пунктир, свінг, вид супроводу, послідовність гармоній, блюзові інтонації, порівняння натурального і зниженого ступеня тощо.
Проте ці вправи та етюди можуть слугувати початковим шаблоном до власної творчості, імпровізації: коли вправа засвоєна, можна запропонувати учневі щось у ній змінити на власний розсуд (ритм, гармонію, мелодію). Крім того, іноді музикант просто зобов’язаний відхилитися від точного виконання нотного запису. Наприклад, якщо на початку твору стоїть позначка swinging або , то обов’язково слід пояснити учневі, що, хоча в джазовій музиці переважає розмір 4/4, але всередині долі ритм тяжіє до тріольності, тому пунктирний ритм повинен звучати більш згладжено, наближено до тріолі, а рівні вісімки теж звучать не рівномірно, а пульсуючи тріолями. Проте позначення evenly 8th закликає виконавця точно витримувати тривалості.
Практичні поради стосовно роботи над технічними прийомами можна знайти у книзі американського музиканта Лі Івенса «Техніка гри джазового піаніста». Автор запевняв, що джазову техніку гри на фортепіано потрібно відпрацьовувати аналогічно до класичної. Зразками для піаніста були вправи Шарля Ганона та етюди Карла Черні, які побудовані на послідовному розвиткові всіх видів традиційної фортепіанної техніки.
Вправи Шарля Ганона є одними з найулюбленіших вправ для учнів. Їх виконання різними штрихами та ритмічними формулами ( пунктирний ритм, зміщення акцентів, різні комбінації тривалостей – восьмі і 16-і, чверті і вісімки) рівномірно розвиває силу, швидкість та незалежність кожного пальця. На відміну від етюдів, ці вправи не потребують часу для запам’ятовування і з задоволенням виконуються навіть учнями-початківцями. До того ж такі вправи, коли зорова пам’ять учня зайнята не нотним текстом, а клавіатурою, його слух та увага «привчаються» до ладового, регістрового звучання, а аплікатурні, рухові моменти легко підпорядковуються слуховій уяві.
На прикладі цих вправ створено багато збірок різних категорій: джаз-ганон, латина-ганон, які поглиблено опрацьовують кожен технічний прийом, що притаманний саме стилю джазу чи латини –латино-американської танцювальної музики(самба, румба, сальса, ча-ча-ча тощо).
Канадський композитор і педагог, піаніст-віртуоз, майстер феноменальної техніки, якого називали «джазовим Лістом» Оскар Пітерсон прагнув зблизити джаз і академічну музику. Його джазові етюди «Jazz exercises» стали в усьому світі частиною початкової музичної освіти. Основами творчості композитора є елементи свінгу. Зв’язок з академічною музикою відчувається у п’єсах «Канадської сюїти», в якій можна зустріти і барочні мелізми, і риси романтизму в дусі Фредеріка Шопена, Ференца Ліста, тональні співставлення, які є характерними для імпресіонізму.
У збірку «Джаз. Перші сходинки» включені декілька нескладних етюдів О.Пітерсона, які знайомлять учнів з джазовими музичними формами та різними типами піаністичних фактур.
Привабливими та корисними є джазові етюди чеського композитора Мілана Дворжака, який зробив вагомий внесок у розвиток фортепіанної школи. Його відомий двотомник джазових фортепіанних етюдів користується популярністю серед джазових піаністів-початківців. В ньому учні знайомляться з різноманітними джазовими напрямками та стилями, етюдами, які написані в стилі: бугі-вугі, блюз, боса-нова. Таким чином, набуття певних технічних навичок стає своєрідним творчим процесом. Ці етюди мають високу художню та методичну цінність і тому зазнавали багатьох перевидань у різних країнах, в тому числі, неодноразово видавалися в Україні, а також часто зустрічаються у різних навчальних посібниках, тому автори збірки «Джаз. Перші сходинки» не стали ще раз їх цитувати, до того ж, вони занадто складні для учнів початкових класів.
Етюди Еміля Градескі, теж чеського автора, невеличкі за обсягом, нескладні, їх із задоволенням вчать навіть наймолодші учні.
Розділ 2. Джазові інвенції.
Аналізуючи Інвенцію №1(С-dur) можна стверджувати, що композитор М.Шмітц свідомо відкриває цикл темою баховської двоголосної інвенції С-dur, яка звучить дещо зміненою ритмічно та інтонаційно. Композитор ніби підкреслює важливість та значення класичних зразків поліфонічної музики. У першому розділі тема звучить в імітаційному викладенні верхнього та нижнього голосу з варіантами від різних ступенів (1-6такти). У другому, імпровізаційному розділі, на фоні органного пункту звучить витончена мелодична лінія верхнього голосу (рух по септакордових ступенях). Акценти, синкопи та зміщення ритмічних долей, якими насичена мелодика, яскраво підкреслюють джазовість твору.
З піаністичної точки зору джазові інвенції становлять собою цінний та корисний матеріал. Їх поліфонічне голосоведення нібито навмисно нескладне, а музичні формули зручні та зрозумілі для виконання.
Так, Канон (C-dur) має коротеньку тему-мотив: активне синкоповане питання крупними тривалостями (2 такта) та м’яку відповідь восьмими (2 такта). Для пояснення форми канону можна скористатися вправою «Повторюй за мною»: спочатку викладач грає мотив-питання (перші 2 такти), а учню треба вступити рівно на один такт пізніше. Програвання мотивів у різних октавах надасть можливості швидко вивчити текст напам’ять, а також почути регістрову відмінність у звучанні. Твір має квадратну структуру, перше та останнє речення однакові, середній розділ має невеличку мелодичну модуляцію (G-dur). При вивченні п’єси необхідно звернути увагу учня на акценти та синкопи, які надають твору активності. Восьма пауза (початок теми) виконує роль сильної долі, тому для кращого відчуття ритмічної пульсації, можна паузу активно промовляти вголос на рахунок «раз».
Композитор М.Шмітц у Інвенції (а-moll) оригінально використовує акорди у партії правої руки як гармонічний і ритмічний фон для імітаційного проведення теми у нижньому голосі. Застосування такого прийому надає твору риси танцювальності. Також, не менш цікавим є секвенційний розділ, у мелодиці якого застосовуються триольні фігурації, приховане голосоведення з акцентами, мелодичні мотиви в інтервальному співвідношенні (децима). Завершується твір великим розділом, у якому на заключному тональному органному пункті звучить партія правої руки у вигляді стрімких мелодичних фігурацій (триолі, ламані акцентовані інтервали), які секвенційно «спадають» з другої октави до великої, щоб знов ефектним пасажом «злетіти» до тонічної вершини. У процесі роботи над інвенцією, виконавцю потрібно простежити різні проведення кожного голосу, їх виразне значення та особливості звучання. Складні пасажі слід опрацьовувати у повільному темпі для розуміння ритмічного малюнку мелодії, виразного інтонування фраз та виявлення штрихових позначень.
Інвенція №9 (C-dur) має спільні риси з інвенцією (a-moll) – це і схожі мелодичні інтонації, і акордові ритмічні побудови. Тема верхнього голосу з точністю повторюється у нижньому регістрі, у партії лівої руки (11-19такти), тому вивчати її напам’ять можна спочатку окремо кожною рукою, а далі разом обидва голоси - такий вид роботи надасть можливість учню добре відстежити мелодичну фігурацію теми, а також почути регістровий контраст і тембральну відмінність голосів.
Інвенція №11(a-moll) починається надзвичайно ніжною та витонченою мелодією теми верхнього голосу, яка спирається на довгі інтервальні співвідношення із затриманням звуків (терції, секунди). Імітаційне проведення теми у нижньому регістрі звучить на фоні широких інтервалів верхнього та середнього голосу(септіми, сексти). Застосування дисонуючих інтервалів надають інвенції особливого забарвлення. Арпеджовані фігурації (розкладені акордові звуки) на фоні синкопованого органного пункту створюють додаткове напруження загального настрою твору. Заключний розділ цікавий поєднанням органного пункту у вигляді акцентованих інтервалів на тонічній основі та мелодичної фігурації, посиленою подвійними нотами та акордами.
Тематична інтонація двох перших тактів Інвенції №14(d-moll) нагадує Арію тенора «Frohe Hirten, eilt, ach eilet» з Різдвяної ораторії І. Баха. Широкі стрибки мелодії у поєднанні з акцентами та стакатним штрихом надають темі рішучий характер. Ще більш активні акцентовані «кроки» нижнього голосу по головним ступеням ладу впевнено ведуть свою лінію. Імітація теми у низькому регістрі підкреслює темброву відмінність голосів (6-10 такти). Секвенційне викладення (11-18 такти) мелодичної лінії довгим безперервним рухом приводить до заключного розділу, який складається з арпеджованих пасажів (розкладені звуки зменшених акордів) та мелодичних фігурацій. Інвенція потребує емоційного виконання та особливої відточеності рухів.
Кожна з представлених джазових інвенцій має свою неповторність та привабливість завдяки органічному та оригінальному поєднанню поліфонічної мови з особливостями джазової музики. Майже у кожній інвенції відчутна «присутність» баховських творів – інтонації Італійського концерту, Гольдберг-варіацій та тематичних мотивів фуг з «Добре темперованого клавіру». Твори стануть корисним музичним матеріалом для учнів, як у роботі над поліфонією, так і в освоєнні прийомів та виразних засобів джазової музики.
Розділ 3. Регтайми.
Майже всі регтайми, які представлені в збірці мають спільні риси:
тональності з невеликою кількістю ключових знаків;
проста дво- або три-частинна форма;
вільно синкопована мелодія на фоні чіткого, рівномірно-акцентованого акомпанементу (формула «бас-акорд»); зручне розташування акордів супроводу та мелодії згідно з можливостями дитячого ігрового апарату.
Аналізуючи представлені регтайми, можна виділити найбільш нескладні за формою та викладенням музичного матеріалу:
«Ragtime Do-Si-Do» М.Мier – починається з вступу, в якому однакові мелодичні звороти повторюються по черзі кожною рукою. Простий, «прозорий» супровід партії лівої руки (чергування звуків у квінтовому розташуванні) та коротенькі синкоповані мотиви (права рука), в який чергуються штрихи (легато – стакато), будуть зручними для виконання учням-початківцям. Твір написано у простій три-частинній формі. У другому розділі ритмічний малюнок мотиву залишився, дещо змінилась інтонація – мелодичне зіставлення мажору з мінором. П’єса цікава, грайлива за характером, виконується швидко, енергійно;
«Downright Happy Rag» М.Мier також можна розглядати як зручний і доступний для виконання учнями молодших класів: тональність C-dur, короткі мотиви з повторами (відстань у терцію, кварту) у межах однієї позиції, синкопи із затриманням звуків у партії правої руки; декілька інтервалів – не більше сексти. Партія акомпанементу також зручна – звуки акордів у вигляді бас-інтервал в одній позиції, текст нескладний для читання з листа. Виконується яскраво та бадьоро.
До регтаймів з більш складною фортепіанною фактурою можно віднести наступні:
«Pine Cone Rag», «Dandelion Rag», «Steamboat Rag», «Good Time rag» М.Мier; «The Ragtime Chicken» M.Schmitz, в яких зустрічаються подвійні ноти, октави, акорди, стрибки; довгі фігурації на 2-3 такти, об’єднані однією лігою, октавні пасажі тощо.
Мелодична лінія деяких творів вирізняється доволі складним поєднанням коротких мотивів з широкими інтервалами, гамоподібних пасажів з низхідними арпеджіо; паралельним рухом у мотивах (відстань у дециму); інтервальними стрибками. До таких творів можна віднести: «Ragtime Party»; M.Schmitz «Wild Honeysuckle Rag» М.Мier; «Motown Rag», «Peanut Butter Rag» C.Rollin.
Твір «Hilarity Rag» М.Мier найбільш складний із представлених регтаймів, за насиченістю фактури подібний до творів С.Джопліна. П’єса починається звичним чотиритактовим вступом (арпеджований пасаж широко «розтягнутий» по клавіатурі) у характерному розмірі 4/4, тональність G-dur. Партія лівої руки потребує неабиякої сили та чіпкості пальців при наявності широкої кисті; вона складається з бас-акордової фактури у широкому диапазоні, в якій басовий звук з’єднується legato з акордом ( крайні розділи); у середньому розділі басовий звук витримується протягом такту, що також є доволі складним технічним моментом.
При вивченні регтаймів слід звернути увагу учнів на зміщення акцентів у мелодичній лінії, на заліговані тривалості, які треба точно витримувати. Для цього бажано вчити твір окремими фразами у повільному темпі. Партія лівої руки повинна дуже чітко та дещо акцентовано тримати темп. Повільний темп надасть можливість учням зрозуміти, як укласти синкоповану мелодичну лінію між основними долями акомпанементу.
Можна запропонувати учневі вчити текст лівої руки окремо, розподіливши його між обома руками, з метою кращого розуміння значення самостійного супроводу, який відтіняє та збагачує партію правої руки різноманітністю гармонічних і тембрових барв. Слід звернути увагу на гармонічний план супроводу – використання головних функцій ладу, акордів паралельного ладу або інших гармоній.
Докладний та уважний аналіз форми твору разом з учнем при розборі тексту допоможе краще вчити напам’ять, усвідомлюючи будову фраз, речень та розділів.
Педаль у регтаймах може виконувати ритміко-динамічну роль – коротко підкреслювати ритмічні опорні долі. Якщо вступ складається з пасажу на одній гармонії, можливе застосування більш довгої педалі.
Регтайми можуть бути використані в якості навчального матеріалу для розвитку координації рухів, а вільне володіння різними музичними фактурами допоможе досягти незалежності рухів правої і лівої руки. Не слід захоплюватися занадто швидким темпом, набагато важливіше витримувати обраний темп протягом усього твору, зберігаючи жвавий танцювальний характер.
Розділ 4. Блюзи.
Дослідження питань блюзового виконавства виявляють характерні особливості та манеру виконання блюзових композицій, у яких важливу роль грає специфічний ритм, що будується на «розхитуванні» метричної основи, внесення нестійкості у ритмічному русі – свінгу(анг. swing –коливання). Цим терміном називають один із традиційних джазових стилей, у другому ж значенні він є компонентом джазової музики, одним із засобів виразності, який має характерний тип пульсації, що відхиляється (запізнюється або випереджає) від опорних долей. Доволі складно відобразити свінг у звичній класичній манері нотного запису, тому для спрощення запису було введено схему:
Ця формула часто зустрічається у нотному тексті джазових творів біля темпових позначень. Іноді, замість дуолі може стояти знак пунктиру, який також потрібно грати наближено до триолі. Таке позначення допоможе розумінню у виконанні метричного рисунку з невеликими відхиленнями у часі, тим самим здійснюючи необхідний ефект коливання. Прикладами виконання такої ритмічної формули є блюзові композиції:
«Rainy Days Blues» М.Куельяр – на фоні неповних септакордів у першому квадраті (C-dur) звучать короткі мотиви, інтонації яких у другому (F-dur) виконує партія лівої руки. Партія супроводу повинна підпорядковуватися вільному руху мелодичної лінії;
«Clarinet Blues» М.Мier є надзвичайно сумною блюзовою композицією. Це відчувається через повільні полутонові «кроки» рівними чвертями з поєднанням знижених «блюзових тонів» VII та V ступеня у партії супроводу і в мелодії. Назва твору перекладається як «Блюз для кларнету», тому характерний «м’який та теплий» тембр дерев’яного духового інструменту добре передано у діапазоні від малої до другої октави. Позначення темпу – одухотворено – надихає виконавця на відтворення певного художнього образу твору;
«Ol Rockin’ Chair Blues» М.Мier – одноманітне коливання фігурації з вісімок у супроводі протягом усього твору, яскраво передає характер та образний зміст комбінації, яка має оригінальну назву «Старе крісло-гойдалка».
«Misty Night Blues»(«Туманний нічний блюз») М.Мier – колискова пісня під неспішний акомпанемент гітари – такий образ постає під впливом музики цієї блюзової композиції. М’які, наспівні мелодичні мотиви спираються на арпеджовані гармонічні фігурації у партії супроводу, які ніби «переступають» з І на VII низький ступінь. Мотивні повтори, чергування ІІІ натурального і ІІІ зниженого ступеню та назва блюзу – створюють характерний настрій та манеру виконання. Застосування педалі допоможе об’єднати лінію акомпанементу у широкому розташуванні.
Схожою за викладом музичної фактури є твір М.Мier «Worrisome Blues»(«Тривожний блюз»). Довгі мелодичні «спадаючі» інтонації головної теми нагадують неквапливу імпровізацію духового інструменту. Характер композиції визначається самою назвою, яка передає схвильовано- емоційну складову твору. Колористична педаль створить певний гармонічний фон для мелодики блюзу.
Можна вважати блюзовими мініатюрами твори: W.Gillock «Blues Mood», «Summertime Blues»; C.Watters «Worried Man Blues»; E.Davis «My Blues»; М.Мier «Seventh Street Blues», «Don’t Wanna’ Leave You Blues»; C.Rollin «Back Beat Blues», «Blues Boulevard»; D. Karp «Grey’s Blues». Виконання тих чи інших скорочень музичного письма (вольти) вирішується на розсуд викладачів.
Стилізацією барочної поліфонії у блюзово-джазовому стилі є твір
C.Rollin «Baroque Bop»(«Барочний Боп»). Бібоп (англ. bebop, bop) – джазовий стиль, для якого характерним є швидкий темп та складні імпровізації.
Композиція представляє собою двоголосну п’єсу з яскравою мелодикою верхнього ведучого голосу: оспівування основних ступенів, пунктирний ритм, секвенційні модуляції (25-32такти). Партія лівої руки є і опорою для мелодії і водночас самостійною мелодичною лінією. Для втілення певного музичного образу необхідне точне виконання всіх штрихових позначень.
Особливою наспівністю та ліричним настроєм виділяються твори: М.Мier «Railroad Street Blues»; C.Watters «Another Shade of Blue»; C.Rollin «Miami Blues», «Big Sity Blues», «Blues Boulevard».
Виконання блюзових композицій: М.Мier «Last Chance Blues», «Taking It Easy», C.Watters «The Cotton Mill Blues» створюють відчуття спокійного та «світлого» настрою.
Застосування педалізації у блюзових творах повинне підпорядковуватися винятково слуховому контролю. Різни типи акомпанементу вимагають різних підходів до її використання. Грамотна педалізація – це врахування особливостей кожного твору, його характеру та конкретної фактури твору.
Розділ 5. П’єси.
Кожна п’єса розділу має образний зміст, який зосереджений у назві твору. Це може допомогти спрямувати уяву учнів на певний образ для кращої передачі характеру та настрою композиції.
Твори «Lazy rhythm» M.Nevin; «Il Mio Primo Concerto in stile jazzistico», «Pantera Rosa» Р.Вінчігуерри напевно зацікавлять учнів молодших класів, завдяки невеликому об’єму нотного тексту, нескладній фактурі та цікавою мелодикою. Застосування характерних виразних елементів джазової музики надають п’єсам особливу привабливість.
П’єси «Jazz Miniature» M.Nevin та «Bill Bailey» H.Canon мають спільні риси – однакові звуки «крокуючого» басу. «Jazz Miniature» сприймається як «підготовча вправа» до твору «Bill Bailey» H.Canon, у якій ускладнився ритмічний малюнок у супроводі. До того ж мелодика «Bill Bailey» доволі насичена, посилена акордовою фактурою та синкопованими неспівпадіннями долей. Виконання всіх штрихових позначень надасть творам відповідного настрою.
Твір P.Cannon «Ghouls’ Boogie» знайомить учнів з фортепіанним стилем «бугі-вугі», який має яскраву характерну особливість, завдяки руху (walking bass) восьми ударів «блукаючого» басу. Складністю партії супроводу є постійний, безперервний рух басової лінії впродовж усього твору. Для полегшення м’язової напруги лівої руки потрібно виконувати вісім ударів у одній позиції, розглядати їх одним мотивом; на знижених ступенях (сі-бемоль, мі-бемоль) ставити другий палець. Партія правої руки складається з триольних коротких мотивів та ритмічної фігурації з подвійними нотами. Опрацювання твору потребує вивчення тексту спочатку кожною рукою; далі обома руками у повільному темпі із зупинками на змінах гармонії в басу. Фактурні труднощі та незвичний ритм п’єси потребують від виконавця максимальної уваги та слухового контролю.
П’єси Р.Вінчігуерри «Oggi Le Comiche»; M.Mier «Whistlin’ Joe»; E.Davis «A film with Charlie Chaplin» мають риси регтайму.
Розмір 4/4 перестав бути у джазовій музиці єдино можливим або переважаючим, завдяки квартету Дейва Брубека, у репертуарі якого були широко розповсюджені теми у змішаних розмірах. Цікавим поєднанням елементів джазу і музики європейської академічної традиції є джазовий вальс «Red Rose Rendezvous» M.Mier. Форма його складається з трьох частин: 1 і 3 – мають синкопований ритм у партії супроводу, який нагадує стиль відомої композиції П.Дезмонда «Take Five» (розмір 5/4); музичний матеріал 2-ї частини являє собою зразок європейського вальсу – плавність мелодичної лінії з елементами підголосків, відсутність V зниженого ступеню, синкоп у партії акомпанементу. Під час роботи над текстом необхідно: зосередити увагу на довгі звуки у мелодії, які потрібно грати з «вагою» руки; домагатися її виразного виконання, прагнучи цілісності музичного фразування. Застосування педалі потрібно продумати згідно музичної фактури, спираючись на уважний слуховий контроль.
Твір «Вечір у Ріо» В.Карлос також є зразком джазового вальсу. Він має надзвичайну витончену мелодику, яка підтримується м’якими джазовими гармоніями. В основу цієї композиції покладено вокальний твір, тому таке поєднання пісенності та танцювальності додає їй особливого, неповторного звучання. Опрацьовуючи партію правої руки бажано продумати зручну аплікатуру, особливо у двоголосних мотивах та імпровізаційних хроматичних фігураціях. Партія супроводу також потребує ретельної роботи: для розуміння правильного розподілу «ваги» можна повчити її обома руками, рельєфно виділяючи дві лінії – протяжного басу та подвійних нот і акордів. Педальне застосування можливо підпорядкувати руху мелодії: на довгих звуках витримувати цілий такт, на прохідних звуках – знімати педаль, довгі басові звуки супроводу виконують її роль самостійно. Такий педальний прийом підкреслить вальсовість твору.
«Waltzing The Blues»(«Вальсуючий блюз») C.Rollin – це поєднання двох емоційно-чуттєвих жанрів. Мелодика твору ніби «перетікає» з І-го на V-ий ступінь (натуральний та знижений), надаючи твору «сумний» настрій. Партія супроводу збагачує мелодію тембровими барвами: лінія довгих басових звуків та подвійні ноти, які звучать після паузи, створюють синкопу через зміщення метричної опори. Третє речення (на субдомінанті) дещо урізноманітнює загальний настрій секвенційними модуляціями та рухом у басовій партії. При розучуванні твору можна пограти разом мелодію та лінію басу з опорою на довгих звуках, знайти потрібну динаміку, продумати темпові відхилення.
П’єса «Ciao, piano!» Р.Вінчігуерри також має тридольний розмір. Пунктирна фактура мелодики надає твору гостроти та активного характеру. Партія супроводу лаконічно підтримує мелодію одним (іноді двома) витриманими звуками, створюючи гармонічне забарвлення. При опрацюванні тексту мелодичну лінію бажано прослухати у повільному темпі без пунктирного ритму, що дозволить продумати зручну аплікатуру, виявити акцентовані звуки та відстежити напрям руху мотивів. Паузи, як важливий засіб виразності, надають твору риси танцювальності, тому їх точне виконання необхідне для яскравої передачі характеру твору
Широкий вибір п’єс цього розділу надає викладачам можливість обрати твори у якості педагогічного репертуару дітям з різними музичними та ігровими даними. Завдяки своїм специфічним особливостям, джазові твори можуть ефективно використовуватися в процесі музичного виховання учнів, виступаючи у якості оновленого матеріалу та збагачуючи їх слухові враження новою музичною мовою. Окрім того, вони стануть корисними для розвитку гармонічного, мелодичного, тембрового слуху та відчуття метроритму.
Page updated
Google Sites
Report abuse