Біля підніжжя Парнасу

На уроці природознавства вчителька запитала дітей, чим пахне осінь для кожного з них. Учні наперебій піднімали руки і відповідали зі знанням справи: Оленці осінь пахла духмяними яблуками та достиглим виноградом, Тарасові – дощем та туманом, Андрійкові – грибами та горобиною, Яринці – айстрами та хризантемами. Матвійко (він був ласуном) сказав, що йому осінь пахне гарбузовою кашею та гарбузовим насінням. Захопившись бесідою, всі діти жваво її підтримували. Лише Кирилко замріяно мовчав, прикипівши поглядом до вікна. Вчителька привітно подивилася на хлопчика і запитала, чим йому пахне осінь. Кирилко, спинивши на хвильку свої думки, тихо сказав: «Моя осінь пахне казкою». Дітвора притихла. Лагідно посміхаючись, Олена Василівна звернулась до Кирилка: «Може ти повідаєш нам свою казку». І хлопчик розповів.

Далеко-далеко, в найстарішому лісі, стоїть незвичайний палац – палац із різнобарвного листя. В ньому живе її величність Королева Осінь. Взимку вона відпочиває, набирається сил, бо весною і літом безупинно працює. В королівському палаці є чотири чарівні скрині, куди Королева збирає скарби для своєї пори року. В першу скриню – кольори та відтінки веселки, в другу – ранкову свіжість, денне тепло та вечірню прохолоду, в третю – вітри, тумани і дощі, а в четверту – казки. В перший день осені вона сідає в свою золоту карету, запряжену трійкою коней, й мандрує білим світом. Добре знають всі дороги її вірні коні – Жовтогривий Вересень, Багряногрудий Жовтень та Білокрилий Листопад. Стрімким вітерцем летять вони ланами, садами, лісами, дібровами, аби встигнути вчасно принести на Землю щедрі дари Королеви. Так подорожує її величність до тих пір, доки скриньки не спорожніють. Тоді повертається вона в свої володіння. Скидає з себе золотаві королівські шати, закутується в білу хутряну ковдру і лягає спати аж до весни. Трійко вірних коней пильно оберігають ліс та свою Королеву.

Кирилко, перевівши погляд на вікно, припинив свою розповідь. Очі стали враз сумними. Уважна Олена Василівна помітила це і запитала: "А чому це ти, Кирилко, засмутився?" "Дуже хочу зустріти Королеву Осінь," - почулося від хлопчика. "Дідусь розповідав мені: кого Королева зустріне, тому вона дарує свій найцінніший скарб – казки, що зібрані в останній скрині. А це ж таке багатство! – вигукнув Кирилко. – Знати всі казки на світі!» Із дзвоником хлопчик кумедно взяв свій портфелик, сказав усім «До побачення» й швиденько вибіг з класу. Вчителька та діти довго дивилися йому вслід. Хлопчик попрямував до лісу. Може сьогодні малому пощастить і він пострічає Казкову Королеву.