10 квітня 1864 року в Львові розпочав свою діяльність музично - драматичний мобільний український театр «Руська Бесіда» (з 1914 р. - "Українська бесіда"). Ця подія є дуже важливою в житті українського народу, адже всі розуміли, що для культурного підйому українців, патріотичного виховання молоді, донесення до загалу української творчості та ознайомлення людей з українськими діячами мистецтва просто необхідним був професійний український театр.
Ідея створення даного театру належала відомому на Галичині громадському діячеві, судді, депутату Юліану Лаврівському, який шляхом збору пожертв та залученням до майбутнього театру відомих на той час акторів та режисерів спромігся здійснити свій задум. Театр утримувався однойменним культурницьким товариством "Руська (згодом - Українська) Бесіда", до 1914 р. частково фінансувався Галицьким сеймом.
Перша вистава театру «Маруся» відбулась в «Народному домі» у Львові і мала шалений успіх.
Гра акторів випала прегарно. Королевою вечора була Теофілія Бачинська в ролі Марусі. Була це артистка великої міри, — на це годилися сучасні українські, польські й німецькі критики. В першій виставі брали ще участь Омелян Бачинський, Юрчакевич, Ю.Нижанківський, Сероічковський, Кобилянський і ще дехто. Тому, що квитки на першу виставу було розхоплено за один день, театр за кілька днів повторив виставу "Марусі"".
До репертуару театру, поряд з творами українських драматургів - М.Л. Кропивницького, І.К. Карпенко-Карого, М.П. Старицького, Г.Ф. Квітки-Основ’яненко, І.П. Котляревського, включались п’єси М.В. Гоголя, О.М. Островського, А.П. Чехова, М. Горького, Г.Ібсена. Успішно ставились опери М.В. Лисенка, Д.В. Сичинського, П.І. Чайковського, С. Монюшко, Б. Сметани, Дж. Пуччині, Дж. Верді, Ж. Бізе.
Загалом театр проіснував до 1924 року, змінюючи назви та керівників. І хоча театр діяв лише 60 років, для багатьох людей він став віддушиною в одноманітному, сірому, а часом нелегкому житті. Адже переглядаючи спектаклі, п’єси та опери люди разом з акторами переживали щастя і горе, закохувались і розчаровувались, плакали і сміялись та попри все, виходили з зали з впевненістю, що все в них буде добре.
Корифей (з грецької мови) - це керівник хору або заспівувач.
1882 р. - Марко Кропивницький створив у Єлисаветграді (нині Кіровоград) першу українську професійну трупу (Театр корифеїв). У 1883 році в Одесі трупа відкрила сезон п'єсою "Наталка Полтавка" І. Котляревського.
До складу трупи увійшли:
М. Заньковецька
Іван Карпенко-Карий
М. Садовський
П. Саксаганський
Марія Садовська-Барілотті
Багато сил театру також віддав драматург М. Старицький.
Труднощі, з якими довелося зіткнутися українському професійному театру:
1. Емський указ 1876 року, який забороняв виставляти п'єси українською мовою.
2. Українські народні пісні виконувалися французькою мовою.
3. На сцену не допускалася перекладна драматургія.
4. Усі ролі представників вищих верств мали виконуватися російською мовою.
5. Заборонялося відтворення історичних подій, які б нагадували колишні вольності.
6. Зміст п'єс міг торкатися лише селянського побуту або кохання.
7. Разом з українською п'єсою мала виставлятися російська на стільки ж актів.
8. Тяжке матеріальне становище.
Засновник трупи М. Кропивницький був:
актором
режисером
драматургом
композитором
виконавцем музичних творів
художником
педагогом
організатором театральної справи.
Для збагачення репертуару були створені такі п'єси:
"Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці", "Не судилося", "Талан", "Маруся Богуславка" М. Старицький
"Дай серцю волю, заведе в неволю", Доки сонце зійде, роса очі виїсть", "Глитай, або ж Павук" М. Кропивницький
"Мартин Боруля", "Хазяїн", "Сто тисяч" І. Карпенко-
У 1885 році театральна трупа розділилася: М. Старицький відокремився від М. Кропивницького.
1907 р. - М. Садовський відкриває постійний український театр.
Тема 7. Художня спадщина України
«Золотий вік» української музики
В історії української музичної культури другу половину XVIII ст. називають «золотим віком української музики». У цей період класичних вершин досягає духовна хорова творчість. Водночас було здійснено важливий прорив у галузі світських музичних жанрів - опери, симфонії, концерту, сонати, пісні-романсу.
У цей період досягає вершин хорова творчість блискучого тріо українських композиторів Максима Березовського, Артемія Веделя і Дмитра Бортнянського.
Під впливом західноєвропейської професійної музики у творчості М. Березовського, А. Веделя і Д. Бортнянського одночастинний партесний концерт доби бароко змінюється циклічним концертом епохи класицизму. Він будувався на контрастному зіставленні частин і набув рис своєрідної класичної хорової симфонії.
Основоположником жанру духовного хорового концерту був Максим Березовський (1745—1777) — композитор яскравої творчої індивідуальності. Він створив оперу «Демофонт» і сонату для скрипки і чембало, що стали першими зразками цих жанрів у вітчизняній музиці. Твори митця вирізняються емоційністю, вишуканістю композиторського письма. Його музика поєднувала традиції західноєвропейської (італійської) музики з елементами української мелодики.
М. Березовський. Хоровий концерт «Не отвержи мене во время старости»
Дмитро Бортнянський (1751—1825) — класик хорової музики, реформатор церковного співу, у творчості якого поєдналися найновіші на той час досягнення європейської, зокрема італійської, музики з вітчизняними музичними традиціями.
Він написав понад 100 хорових творів, декілька опер та інших творів світських жанрів, зокрема Концертну симфонію, концерт для чембало з оркестром, сонати тощо.
Мелодія, яку Бортнянський написав для гімну, ще в XVIII столітті дуже сподобалася вільним каменярям, і Гімн уславився "масонським" (як відомо, поет М.М. Херасков, автор тексту, був масоном, однак про Д. С. Бортнянського цього не можна сказати , так як ні в яких відомих по цю пору списках масонських лож у Росії він не значився; швидше, композитора можна зарахувати до розряду знайомих, друзів розуміючих і співчуваючих масонам, що було поширене практично серед всієї придворної і мислячої публіки тієї епохи). Так мелодія швидко поширилася і в Європі ще в XIX столітті.
Артемій Ведель (1767—1808) — композитор, диригент, співак (тенор), скрипаль, педагог, писав виключно сакральну музику. Він розвивав у своїх концертах (близько 30) традиції української хорової культури, пісенно-романсової лірики. Музика А. Веделя вирізняється експресивною мелодикою, широким діапазоном людських почуттів — від скорботних до урочисто- величальних.
Артемій Ведель «Херувимська»
Становлення української опери
Зразком поєднання народної та професійної творчості є «Запорожець за Дунаєм» Семена Степановича Гулака-Артемовського (1813—1873). Виразна музична мова, що увібрала барви українського пісенного мелосу, тип драматургії з чергуванням музичних номерів і розмовних діалогів, реалістичність персонажів — ліричних (Оксана, Андрій) і комічних (Карась, Одарка) — сприяли популярності опери.
«Запорожець за Дунаєм» — опера С. С. Гулака-Артемовського, що є першим твором цього жанру на лібрето українською мовою. Прем'єра відбулась у Петербурзі 14 квітня 1863 року.
В Україні, як і в Європі, важливу національно-просвітницьку роль відігравала опера. Суттєвий внесок у становлення цього жанру зробив Микола Аркас (1853—1909), який написав оперу «Катерина» на текст поеми Т. Шевченка.
Становлення національної композиторської школи
На початку ХХ ст. завершився важливий етап розвитку української музики, який увійшов в історію під знаком становлення національної композиторської школи, фундатором якої був видатний громадський діяч, композитор, хоровий диригент, фольклорист, піаніст і педагог Микола Лисенко (1842—1912).
Спадщина митця охоплює різні жанри: опери, кантати, вокальні та інструментальні твори.
Основоположник національної композиторської школи
Багатогранна діяльність М. Лисенка мала виняткове значення для розвитку української культури. У діалозі фольклорного і композиторського — типовому для романтичного мистецтва — оформився стиль української професійної музики.
Микола Леонтович (1877—1921) — видатний майстер хорової мініатюри, автор знаменитого «Щедрика» й інших хорових обробок українських народних пісень, які ввійшли до золотого фонду нашої культури. Обробки й оригінальні твори (кантата «Льодолом»), духовна музика композитора належать до хорової класики.
Кирило Стеценко (1882—1922) — композитор, хоровий диригент, священик, педагог, учень і духовний спадкоємець М. Лисенка. В образній сфері його музики (хори «Сон» і «Прометей», кантата «Шевченкові», церковні твори, обробки народних пісень) домінують ліричні й лірикодраматичні мотиви.
Яків Степовий (справжнє прізвище Якименко/Акименко, 1883—1921) — автор переважно камерної музики — вокальної та фортепіанної. Опосередковане відтворення національного колориту є ознакою творчого почерку композитора-лірика. Солоспів «Степ» композитора став знаменитим і вплинув на походження його псевдоніма.