Античний стиль (з лат. Antiqims - давній) - (VIII ст. до н.е - V ст.н.е.) відображає твори художньої культури Давньої Греції та Стародавнього Риму; відзначається домінуванням принципу геометричної пропорційності, динаміки та симетричності, основу якого складають естетичні поняття міри, гармонії та краси.

Взірцем для світової скульптури завжди була і залишається досконала скульптура давньої Греції. Імена славетних митців Фідія, Мірона, Поліклета, що є автором трактату про пропорції людини і витворив ці ідеальні пропорції в своїх скульптурах, увійшли до скарбниці світового мистецтва.

Антична скульптура народилась на стадіонах, олімпіадах. Переможців прославляли, на честь їх споруджували статуї. Оскільки на змаганнях юнаки виступали оголеними, то й виникли зображення – куроси. У цих статуях підкреслена атлетична будова тіла, вони випромінюють життєрадісність, відкритість людини перед світом. Людська краса і досконалість - ось що прагнули втілити митці в образах. Саме в цьому містилась гуманістична ідея грецького мистецтва.

Одним із кращих творів елліністичного мистецтва є знаменита статуя Ніки Самофракійської невідомого художника. На жаль, статуя дійшла до наших дуже пошкодженою. Статуя являла собою могутню фігуру богині Перемоги – Ніки з простягнутими крилами і трубою в руках. В самій статуї розкривається емоційне піднесення , тріумф перемоги. Голова відбита, але грандіозність образу доходить до нас повністю.

Мистецтво Римської скульптури продовжували традиції грецького портрета. Популярними були портрети видатних діячів у величних позах. Вони вражають своєю майстерністю та психологічністю. Так, наприклад, портрет імператора Філіпа Араба. Цей правитель убив свого попередника і прийшов до влади. Скульптор передав похмурий вираз обличчя Ф.Араба, його замкнуті губи, обвітрену шкіру солдата. Портрет розкриває хоробрість,і силу імператора, а також його підозрілість до оточуючих. Римський портрет – це історія Риму, розказана в особах, висловлена мовою мистецтва.

Найбільш поширеною громадською будівлею в Греції був храм – сховище казни і художніх скарбів, місце поклоніння богам. В храмі стояла статуя бога, якому храм був присвячений. Свята в честь бога проводились на площі, тому архітектори намагалися, щоб саме зовнішній вид храму був розкішний і красивий.

За декілька століть храм пройшов шлях від найдавнішого наоса до періптера (окрилений), дав світові славнозвісні класичні ордери, які й досі широко використовуються в архітектурі всіх країн. Їх назви походять від назв областей у Греції. Мужньою простотою відзначається доричний ордер, найдавніший. Колони іонічного ордеру мають завитки-волюти. Коринфський ордер від іонічного відрізняється капітеллю у вигляді кошика із стилізованого листя і завитків – він більш пишний і декоративний.

Ці стилі в архітектурі почали застосовувати одночасно. Афінський Акрополь – безсмертний пам’ятник , в якому архітектура і скульптура єдині. Акрополю віддав 15 років життя найвидатніший скульптор класичної Греції Фідій. Вершиною античної архітектури є видатний пам’ятник стилю - храм Парфенон. Пропорційність його частин, точність у розрахунках зробили Парфенон шедевром на всі часи.

Майстри прагнули до того, щоб будівля була схожа на живу істоту. Кожна колона відкидає тінь. За рухом сонця – тіні біжать, пливуть, і здається, що храм змінює свої контури і форму, він як наче живе і дихає. Ось і в архітектурі – тема оживаючого твору , живого зображення.

Найбільш пізньою будівлею ансамблю Афінського Акрополю є Ерехтейон. Він незвичайний: різні частини будівлі розташовані на різних рівнях, в портику замість колон – жіночі фігури – каріатиди.

Римляни шанували грецьке мистецтво як взірець. Але римська архітектура завжди була більш практичною, ніж піднесена грецька. Римляни збудували чудові дороги, акведуки. Відкриття бетону дало нові можливості для будівництва. Римляни подарували світу такі архітектурні елементи, як арка- дугоподібне перекриття отвору в стіні і купол – перекриття у вигляді півкулі. Арка дозволяла збільшити відстань між опорами. Ми бачимо, що ряди арок наче прикрашають міст, разом з цим – це дуже міцна споруда.

А найбільша купольна будівля – храм всих богів – Пантеон у Римі. Купол -43 м діаметром. Завдяки куполу всередині храму – просторий зал без колон. Греція не знала цього сферичного охвату простору, а Європа пізніше дізналась завдяки Риму.

Романський стиль (від лат. romanus — римський) — художній стиль, що панував у Європі (переважно західній) в X—XII ст. (у деяких місцях — і в XIII ст.), один із найважливіших етапів розвитку середньовічного європейського мистецтва. Найповніше виявив себе в архітектурі. Термін «романський стиль» увів на поч. XIX ст. Арсісс де Комон, який встановив зв’язок архітектури XI—XII ст. із давньоримською. За художніми ознаками мистецтво цього періоду схематичне, умовне. Для романської композиції характерні простір, позбавлений глибини, різномасштабні фігури.

Романські храми, переважно монастирські, будували з великого каменю, у простих формах, із перевагою вертикальних або горизонтальних ліній, із дуже вузькими отворами дверей і вікон, із півциркульними арками. Архітектори створювали склепіння у вигляді хрестів. Скульптури на площинах стін або поверхні капітелей мали рельєфну форму. В оформленні церков були популярними сюжети Страшного суду й Апокаліпсиса, біблійні сцени, скульптури. Перевага духовного над тілесним виражалася в контрасті духовної експресії й зовнішньої потворності.

Слово романський пішло від лат «романус» - римський. Цей стиль розвивався в Західно-Європейському мистецтві 11-12 ст. Будівлі цього стилю замки та храми, були суворі та позбавлені прикрас. Ці будівлі з каменю в період міжусобиць грали роль фортець. Споруди мали масивні, важкі стіни, високі башти, вузькі вікна розташовувалися високо над землею. Замки виглядали просто і суворо, бо складалися з простих великих об’ємів: кубів, призм та об’ємів. Романське мистецтво ще називають монастирським , ба саме монастирям належать величезні багатства і кошти, і вони були головними замовниками художніх творів, всі основні художні цінності знаходяться у них.

Не можна було будувати церковні будівлі на зразок античного храму, бо їх призначення було зовсім іншим. Інтер’єр античного храму це тісне приміщення, де знаходилась статуя бога. Церква вимагала великого простору із залами для багатолюдних зібрань. Ці зали отримали назву базиліки – царський будинок. Перпендикулярно до нього бів розташований трансепт. Протилежна базиліці частина храму за трансептом –напівкругла апсида –алтар. Храм являв собою хрест – головний символ християнства. Над центром перехрестя базиліки і трансепта височіть башта. Стіни храмів і замків прикрашали фрески.

Готичний стиль (з лат. Gothi - готи) - художній стиль (XII - XIV ст.), пов'язаний з життям міста як центру середньовічної культури. Готична архітектура відрізняється підкресленою спрямованістю в небо, стрілчастими арками, каркасними конструкціями, гігантськими ажурними баштами; величезними стрілчатими вікнами з багатоколірними вітражами. У готичній архітектурі зникають настінні мозаїки та фрески, натомість споруди прикрашаються химерно вигнутими скульптурними зображеннями та складним орнаментом.

Наприкінці 12 ст. з’явився величний неймовірно високий готичний храм, собор, монастир - (від назви германського племені готів). Цей вишуканий стиль чотири століття панував у Європі. Готика виникла на основі досягнень романської культури. Для готичного храму характерний вертикальний ритм всіх архітектурних форм, стрімкі, легкі конструкції .

Захоплююча подих краса і велич готичного храм. Все це стало можливим завдяки геніальним знахідкам архітекторів: замість монолітної стіни – система багатоповерхових арок, арочних вікон; зовні стіни храму підпирають аркбутани (напіварка), що спираються на вертикальні стовпи – контрфорси. Завдяки цьому і каркасній системі будівлі, стало можливим будувати дуже високі храми з стрілчатими вікнами, гострокінцевими баштами. В екстер’єрі теж панують вертикальні тяги, на гладкій поверхні стін - кам’яне мереживо.

Колискою готики вважається Франція. В Соборі Паризької Богоматері виразно виявляються всі принципи готики, але від романської архітектури залишились масивні стіни, приземкуваті стовпи, незграбні вежі. Над трьома вхідними порталами височіє галерея королів, три великих вікна з «розою» посередині, 2 вежі. Всі частини прикрашені стрілчастими арками.

Взагалі, готичний собор, його вертикаль символізує спрямованість людини у світ неземний, піднесення її думок і почуттів, перемогу духа над плоттю.

Готичний стиль поширився зовнішній вигляд людини: одяг, прикраси, зачіски, а також на скульптуру. Якою була скульптура середньовіччя? Чи зберегла вона принцип життєподібності, як в епоху Античності?

Розглянемо скульптуру імператорських соправителів – тетрархів. Ця скульптурна група знаменує і кінець, і початок. Кінець – бо закінчено з грецьким ідеалом краси, плавною округлістю форм, стрункістю фігури людини, витонченістю композиції. Є тільки грубість і спрощеність. Майже кубічні голови, на портрет зовсім не схожі. Рухи їх незграбні і сковані. Це кінець античного мистецтва і початок нової історичної епохи – середньовіччя.

Античний стиль (з лат. Antiqims - давній) - (VIII ст. до н.е - V ст.н.е.) відображає твори художньої культури Давньої Греції та Стародавнього Риму; відзначається домінуванням принципу геометричної пропорційності, динаміки та симетричності, основу якого складають естетичні поняття міри, гармонії та краси.

Взірцем для світової скульптури завжди була і залишається досконала скульптура давньої Греції. Імена славетних митців Фідія, Мірона, Поліклета, що є автором трактату про пропорції людини і витворив ці ідеальні пропорції в своїх скульптурах, увійшли до скарбниці світового мистецтва.

Антична скульптура народилась на стадіонах, олімпіадах. Переможців прославляли, на честь їх споруджували статуї. Оскільки на змаганнях юнаки виступали оголеними, то й виникли зображення – куроси. У цих статуях підкреслена атлетична будова тіла, вони випромінюють життєрадісність, відкритість людини перед світом. Людська краса і досконалість - ось що прагнули втілити митці в образах. Саме в цьому містилась гуманістична ідея грецького мистецтва.

Одним із кращих творів елліністичного мистецтва є знаменита статуя Ніки Самофракійської невідомого художника. На жаль, статуя дійшла до наших дуже пошкодженою. Статуя являла собою могутню фігуру богині Перемоги – Ніки з простягнутими крилами і трубою в руках. В самій статуї розкривається емоційне піднесення , тріумф перемоги. Голова відбита, але грандіозність образу доходить до нас повністю.

Мистецтво Римської скульптури продовжували традиції грецького портрета. Популярними були портрети видатних діячів у величних позах. Вони вражають своєю майстерністю та психологічністю. Так, наприклад, портрет імператора Філіпа Араба. Цей правитель убив свого попередника і прийшов до влади. Скульптор передав похмурий вираз обличчя Ф.Араба, його замкнуті губи, обвітрену шкіру солдата. Портрет розкриває хоробрість,і силу імператора, а також його підозрілість до оточуючих. Римський портрет – це історія Риму, розказана в особах, висловлена мовою мистецтва.

Найбільш поширеною громадською будівлею в Греції був храм – сховище казни і художніх скарбів, місце поклоніння богам. В храмі стояла статуя бога, якому храм був присвячений. Свята в честь бога проводились на площі, тому архітектори намагалися, щоб саме зовнішній вид храму був розкішний і красивий.

За декілька століть храм пройшов шлях від найдавнішого наоса до періптера (окрилений), дав світові славнозвісні класичні ордери, які й досі широко використовуються в архітектурі всіх країн. Їх назви походять від назв областей у Греції. Мужньою простотою відзначається доричний ордер, найдавніший. Колони іонічного ордеру мають завитки-волюти. Коринфський ордер від іонічного відрізняється капітеллю у вигляді кошика із стилізованого листя і завитків – він більш пишний і декоративний.

Ці стилі в архітектурі почали застосовувати одночасно. Афінський Акрополь – безсмертний пам’ятник , в якому архітектура і скульптура єдині. Акрополю віддав 15 років життя найвидатніший скульптор класичної Греції Фідій. Вершиною античної архітектури є видатний пам’ятник стилю - храм Парфенон. Пропорційність його частин, точність у розрахунках зробили Парфенон шедевром на всі часи.

Майстри прагнули до того, щоб будівля була схожа на живу істоту. Кожна колона відкидає тінь. За рухом сонця – тіні біжать, пливуть, і здається, що храм змінює свої контури і форму, він як наче живе і дихає. Ось і в архітектурі – тема оживаючого твору , живого зображення.

Найбільш пізньою будівлею ансамблю Афінського Акрополю є Ерехтейон. Він незвичайний: різні частини будівлі розташовані на різних рівнях, в портику замість колон – жіночі фігури – каріатиди.

Римляни шанували грецьке мистецтво як взірець. Але римська архітектура завжди була більш практичною, ніж піднесена грецька. Римляни збудували чудові дороги, акведуки. Відкриття бетону дало нові можливості для будівництва. Римляни подарували світу такі архітектурні елементи, як арка- дугоподібне перекриття отвору в стіні і купол – перекриття у вигляді півкулі. Арка дозволяла збільшити відстань між опорами. Ми бачимо, що ряди арок наче прикрашають міст, разом з цим – це дуже міцна споруда.

А найбільша купольна будівля – храм всих богів – Пантеон у Римі. Купол -43 м діаметром. Завдяки куполу всередині храму – просторий зал без колон. Греція не знала цього сферичного охвату простору, а Європа пізніше дізналась завдяки Риму.

Романський стиль (від лат. romanus — римський) — художній стиль, що панував у Європі (переважно західній) в X—XII ст. (у деяких місцях — і в XIII ст.), один із найважливіших етапів розвитку середньовічного європейського мистецтва. Найповніше виявив себе в архітектурі. Термін «романський стиль» увів на поч. XIX ст. Арсісс де Комон, який встановив зв’язок архітектури XI—XII ст. із давньоримською. За художніми ознаками мистецтво цього періоду схематичне, умовне. Для романської композиції характерні простір, позбавлений глибини, різномасштабні фігури.

Романські храми, переважно монастирські, будували з великого каменю, у простих формах, із перевагою вертикальних або горизонтальних ліній, із дуже вузькими отворами дверей і вікон, із півциркульними арками. Архітектори створювали склепіння у вигляді хрестів. Скульптури на площинах стін або поверхні капітелей мали рельєфну форму. В оформленні церков були популярними сюжети Страшного суду й Апокаліпсиса, біблійні сцени, скульптури. Перевага духовного над тілесним виражалася в контрасті духовної експресії й зовнішньої потворності.

Слово романський пішло від лат «романус» - римський. Цей стиль розвивався в Західно-Європейському мистецтві 11-12 ст. Будівлі цього стилю замки та храми, були суворі та позбавлені прикрас. Ці будівлі з каменю в період міжусобиць грали роль фортець. Споруди мали масивні, важкі стіни, високі башти, вузькі вікна розташовувалися високо над землею. Замки виглядали просто і суворо, бо складалися з простих великих об’ємів: кубів, призм та об’ємів. Романське мистецтво ще називають монастирським , ба саме монастирям належать величезні багатства і кошти, і вони були головними замовниками художніх творів, всі основні художні цінності знаходяться у них.

Не можна було будувати церковні будівлі на зразок античного храму, бо їх призначення було зовсім іншим. Інтер’єр античного храму це тісне приміщення, де знаходилась статуя бога. Церква вимагала великого простору із залами для багатолюдних зібрань. Ці зали отримали назву базиліки – царський будинок. Перпендикулярно до нього бів розташований трансепт. Протилежна базиліці частина храму за трансептом –напівкругла апсида –алтар. Храм являв собою хрест – головний символ християнства. Над центром перехрестя базиліки і трансепта височіть башта. Стіни храмів і замків прикрашали фрески.

Готичний стиль (з лат. Gothi - готи) - художній стиль (XII - XIV ст.), пов'язаний з життям міста як центру середньовічної культури. Готична архітектура відрізняється підкресленою спрямованістю в небо, стрілчастими арками, каркасними конструкціями, гігантськими ажурними баштами; величезними стрілчатими вікнами з багатоколірними вітражами. У готичній архітектурі зникають настінні мозаїки та фрески, натомість споруди прикрашаються химерно вигнутими скульптурними зображеннями та складним орнаментом.

Наприкінці 12 ст. з’явився величний неймовірно високий готичний храм, собор, монастир - (від назви германського племені готів). Цей вишуканий стиль чотири століття панував у Європі. Готика виникла на основі досягнень романської культури. Для готичного храму характерний вертикальний ритм всіх архітектурних форм, стрімкі, легкі конструкції .

Захоплююча подих краса і велич готичного храм. Все це стало можливим завдяки геніальним знахідкам архітекторів: замість монолітної стіни – система багатоповерхових арок, арочних вікон; зовні стіни храму підпирають аркбутани (напіварка), що спираються на вертикальні стовпи – контрфорси. Завдяки цьому і каркасній системі будівлі, стало можливим будувати дуже високі храми з стрілчатими вікнами, гострокінцевими баштами. В екстер’єрі теж панують вертикальні тяги, на гладкій поверхні стін - кам’яне мереживо.

Колискою готики вважається Франція. В Соборі Паризької Богоматері виразно виявляються всі принципи готики, але від романської архітектури залишились масивні стіни, приземкуваті стовпи, незграбні вежі. Над трьома вхідними порталами височіє галерея королів, три великих вікна з «розою» посередині, 2 вежі. Всі частини прикрашені стрілчастими арками.

Взагалі, готичний собор, його вертикаль символізує спрямованість людини у світ неземний, піднесення її думок і почуттів, перемогу духа над плоттю.

Готичний стиль поширився зовнішній вигляд людини: одяг, прикраси, зачіски, а також на скульптуру. Якою була скульптура середньовіччя? Чи зберегла вона принцип життєподібності, як в епоху Античності?

Розглянемо скульптуру імператорських соправителів – тетрархів. Ця скульптурна група знаменує і кінець, і початок. Кінець – бо закінчено з грецьким ідеалом краси, плавною округлістю форм, стрункістю фігури людини, витонченістю композиції. Є тільки грубість і спрощеність. Майже кубічні голови, на портрет зовсім не схожі. Рухи їх незграбні і сковані. Це кінець античного мистецтва і початок нової історичної епохи – середньовіччя.

Мистецтво – це невід’ємна частина культури, художня діяльність людей. При цивілізаційному підході до історії мистецтва можна простежити певні закономірності його розвитку.

Оглядаючи історичний шлях, який пройшло людство, можна виділити такі періоди в культурно-історичному процесі розвитку художньої культури:

• Первісна культура

• Культура прадавніх цивілізацій. Єгипет. Месопотамія

• Антична культура. Давня Греція. Давній Рим

• Середньовічна культура. Візантія. Романський. Готичний

• Ренесанс (Відродження)

• Новий час. Бароко. Класицизм. Романтизм. Імпресіонізм

• Новітній час. Модернізм. Постмодернізм

Стиль (з латинської та й грецької)- довга паличка для письма.

Стиль є універсальним поняттям, яке може відноситися як до конкретної людини ( стиль одягу, поведінки), так і до великих культурно-сторичних епох.

Усю історію світового мистецтва можна розглядати як історію художніх стилів. Вони виникають на певному етапі, розвиваються, досягають найвищого рівня, а потім згасають, даючи життя новим художнім напрямам та стилям.

Стиль – не постійна величина, а живе явище культури. Він постійно змінюється в часі, не має чітких меж, вони переходять з одного в інший. Багато стилів співіснують одночасно, тому майже в кожному стилі перебувають елементи й риси інших стилів.

Традиційно виділяють стиль епохи, національний стиль, індивідуальний стиль.

Епоха – великий період часу, який характеризується спільністю філософських, релігійних та політичних ідей, наукових уявлень, етичних та моральних норм, естетичних цінностей.

Стиль епохи – це етап в історії художньої культури, коли складалася цілісна художня система, що охоплювала різні види мистецтва.

Національний стиль – особливості мистецтва будь-якого народу, соціальних верств і груп відповідного суспільства.

Національно-стильові особливості культури дозволяють за стильовими ознаками відрізнити твір українського мистецтва від японського або німецького.

Стиль епохи знаходить свій конкретний прояв в індивідуальному стилі митця. Індивідуальний стиль митця - це та сукупність особливостей творчості, яка відрізняє його твори від творів інших митців. Наприклад, стиль Л. Бетховена чи Мікеланджело.

На́прям — відносно монолітна і внутрішньо упорядкована сукупність ідейно-художніх тенденцій, усталена в ряді визначних чи епохальних творів, що з’явилися приблизно в один і той самий час.