Ну що ж  почнемо розмову…

 Вчитель, викладач, педагог… Скільки синонімів одного слова.

Чи планувала я, особисто, свій життєвий шлях присвятити педагогіці. Стати викладачем. І чи думала я, що моєю роботою буде викладання? Ні. Але  доля чи випадок привів мене до професійно-технічного навчального закладу. Чому я стала викладачем? Як це вийшло? Звичайно ж, не відразу. Все приходило поступово: вміння, досвід, захопленість своїм предметом і переконання, що це моя справа. І разом зі своїми учнями  я вчилася, раділа їх успіхам і досягненням. Дякую їм за співпрацю, за те, що вони разом зі мною опановували знання за сучасними методиками навчання і робили це із захопленням. Вчити, виховувати, розвивати учня важко, відповідально, але й радісно.  Думала, що головне – освоїти манеру триматися, виробити командний, вимогливий голос, навіть створити струнку систему уроків, і тоді все вийде. Як помилкові були мої уявлення!

Змінюються умови навчання й підходи до виховання, та незмінним залишається головне призначення викладача – навчити людину бути людиною.

   Я працюю в Державному навчальному закладі «Вінницький центр професійно-технічної освіти переробної промисловості» з 2009 року, мій  педагогічний стаж складає 17 років. Маю вищу категорію, володію сучасними методиками викладання, інтерактивними техніками; стимулюю пізнавальну активність учнів, розвиваю інтерес до предмета.

     Зараз я розумію, що передати всі знання учням просто неможливо. Визначила для себе мету – навчити думати, швидко знаходити необхідну інформацію і самостійно приймати рішення; створити умови для розкриття потенціалу учнів і допомогти їм у пізнанні світу і самих себе у події з цим світом. Мені подобається працювати в Центрі, тому що я йду до пізнання істини разом з учнями.