Перелік статей

1. Про державу, уряд та урядування.

2. Стадії виконання робіт (проектів) щодо інформатизації, цифровізації, комп'ютеризації, автоматизації.

3. Про технічне завдання.

4. Проект створення ІАС "E-SOCIAL".

Про технічне завдання.

Технічне завдання (ТЗ) - вихідний документ для проектування споруди чи промислового комплексу, конструювання технічного пристрою (приладу, машини, системи керування тощо), розробки автоматизованої системи, створення програмного продукту або проведення науково-дослідних робіт (НДР) у відповідності до якого проводиться виготовлення, приймання при введенні в дію та експлуатація відповідного об'єкту.

Згідно з ДСТУ ТЗ є основним документом, що визначає вимоги і порядок створення (розвитку або модернізації) інформаційної системи, відповідно до якого проводиться її розробка і приймання при введенні в дію.

ТЗ повинно містити у собі наступні відомості про об'єкт розробки:

• 1. Найменування об'єкту розробки, та область застосування.

  2. Підстава для розробки..

  3. Мета розробки.

  4. Джерела розробки.

  5. Технічні вимоги.

  6. Економічні показники.

  7. Порядок контролю і приймання об'єкту.

Детальніше:

1. Найменування об'єкту розробки, та область застосування:

• • • повне найменування об'єкту та його умовне позначення;

    • шифр теми або шифр (номер) договору;

    • перелік документів, на підставі яких створюється проект, ким і коли затверджені ці документи;

    • планові терміни початку та закінчення робіт із створення об'єкту.

2. Підстава для розробки та назва проектної організації:

· найменування підприємств розробника і замовника системи та їхні реквізити;

· перелік юридичних та фінансових документів, на підставі яких створюється система, ким і коли затверджені ці документи;

· відомості про джерела та порядок фінансування робіт.

3. Мета розробки.

4. Джерела розробки. Тут повинні бути перераховані документи та інформаційні матеріали (техніко-економічне обґрунтування, звіти про закінчені науково-дослідні роботи, інформаційні посилання на вітчизняні й зарубіжні аналоги та інше), на підставі яких розроблялося ТЗ і які мають бути використані при створенні системи.

5. Технічні вимоги, які включають:

· склад об'єкту та вимоги до його конструктивного виконання;

· показники призначення та економічного використання сировини, матеріалів, палива і енергії;

· вимоги до надійності;

· вимоги до технологічності;

· вимоги до рівня уніфікації і стандартизації;

· вимоги безпеки при роботі обладнання;

· естетичні й ергономічні вимоги;

· вимоги до складових частин продукції, сировини і експлуатаційних матеріалів;

· вимоги патентної чистоти;

· вимоги експлуатації, вимоги до технічного обслуговування і ремонту;

· вимоги до категорії якості.

6. Економічні показники:

· гранична ціна;

· економічний ефект;

· термін окупності витрат на розробку і освоєння об'єкту;

· допустима річна потреба в об'єкті проектування.

7. Порядок контролю і приймання об'єкту:

· види, склад, обсяг і методи випробувань системи та її складових частин (види випробувань відповідно до діючих норм, які поширюються на систему, що розробляється);

· загальні вимоги до приймання робіт (продукції) за стадіями (перелік учасників, місце і терміни проведення), порядок узгодження і затвердження приймальної документації;

· статус приймальної комісії.

Проект створення ІАС "E-SOCIAL".

У рамках проекту "Модернізація системи соціальної підтримки населення України" за кошти позики Міжнародного банку реконструкції та розвитку №8404-UA створюється інформаційно-аналітична система управління соціальною підтримкою населення України (E-SOCIAL)» (далі – Система) .

Презентація проекту E-Social:

• https://docs.google.com/presentation/d/1ALFppkTC_ofHVZEWHp4gexKNh-hZYhN5zNZ3rqF_7mo/edit?usp=sharing

Затверджено План Проекту. 24 Травня 2018, 14:17

Документ містить план організації та управління проектом і план-графік виконання робіт, що включає роботи і заходи, відповідно до договору №ICB-A1/1 "Розробка та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління (перша черга)" між Міністерством соціальної політики України та Консорціумом у складі Belintech Ltd, ПрАТ "Центр комп’ютерних технологій "ІнфоПлюс", ТОВ "Лайм Системс" та ТОВ "Лайм Системс карт сервіс" від 28 лютого 2018 року. Документ розроблено з метою визначення структури управління проекту, переліку та послідовності виконання робіт та очікуваних результатів проекту, повноважень та відповідальності учасників проекту та регламентування взаємодії між ними під час реалізації проекту.

План Проекту розробляється Постачальником та затверджується Покупцем, відповідно до статті 19 ЗУ Договору. Схвалений План Проекту ("Узгоджений та затверджений План Проекту") встановлює обов’язкові для виконання договірні зобов’язання для Покупця та Постачальника. Постачальник здійснює постачання, встановлення, випробування Системи та вводить її в експлуатацію згідно з Узгодженим та затвердженим Планом Проекту та Договором.

Про створення централізованої інформаційної системи

В рамках впровадження Системи передбачається створення централізованої інформаційної системи, яка базується на використанні прикладного програмного забезпечення рівня Enterprise , із забезпеченням доступу користувачів до прикладних задач через веб-інтерфейс.

Презентація першого етапу розробки E-Social - аудит бізнес- процесів:

• https://docs.google.com/presentation/d/1Ai6bVeQkk-oBzhOrAFZfJkUzqhb0FE5-JpIwHKIfI_8/edit?usp=sharing

Про державу, уряд та врядування

Головною (хоч і не єдиною) управлінською підсистемою, яка перетворює суспільство у різновид саморегульованих систем, донедавна вважали державу, або ширше – політико-адміністративну систему, функціями яких є збереження, впорядкування, стабільне функціонування та розвиток суспільства у певному (бажаному, визначеному) напрямі.

Державу в у такому разі сприймаємо, звісно, не як політично організоване суспільство певної країни у визначених кордонах, а як сукупність політичних структур (органів влади та підлеглих їм органів адміністративного управління), які в інших мовах (а в минулому – і в українській мові також) узагальнено називаються урядом, функцією якого є урядування.

В англійській мові – це government, іменник, яким позначається і інституція, і процес.

Кваліфіковані перекладачі видавництва “Основи” невипадково переклали праці видатних англійських мислителів, такі як “Два трактати про врядування” Дж. Лока та “Роздуми про представницьке врядування” Дж. С. Мілля.

При Гарварді діє “Школа врядування”, де здобували освіту чимало видатних політологів.

В усіх цих варіантах ідеться про “government” як політичне (державне) правління, що передбачає ухвалення рішень. Як наука воно є дуже наближене до політичної науки, особливо в частині вивчення політико-управлінських інституцій.

Водночас із урядуванням у значенні “управлінської діяльності уряду” в останні два-три десятиліття на Заході інтенсивно утверджується інше, нове поняття – врядування як “governance”, яким позначають тільки процес (за словами Б. Джесопа, воно “стосується не структур, а практики”), до того ж переважно – у горизонтальному, мережевому вимірі управлінського процесу.

У контексті моделей “доброго”, “нового”, “належного” врядування концепція врядування як “governance” акцентує

• на взаємовідносинах, процесах, формальних і неформальних мережах,

• на способах вирішення проблем,

• намагається знайти поліцентричні та мінімально ієрархізовані форми ефективного, але водночас – гнучкого регулювання суспільних процесів із залученням приватного та громадського секторів суспільства.

Певною мірою, така модель врядування є викликом політичній владі як єдиному центру прийняття рішень, стверджуючи можливість (особливо в глобальному вимірі) “урядування без уряду”.

Для довідки.

government ['gʌv(ə)nmənt] / 1) govt уряд 2) форма правління.

governance ['gʌv(ə)nən(t)s] ; влада, управління; кекрівництво - good governance governance gov¦ern|ance noun [mass noun] the action or manner of governing a state, organization, etc. a more responsive system of governance will be required.

Нове значення терміна “врядування”, хоч і з’явилося в широкому вжитку недавно, має глибокі історичні коріння (В. Делла Сала посилається, зокрема, на його вживання у Франції ще у ХІІІ ст.).

В українській мові це слово також не нове, але дещо призабуте, оскільки в радянський період було витіснене словом “правління”, аналогом російського “правления”.

Українською мовою “урядувати” – значить впорядковувати, організовувати й досягати окреслених цілей.

Уряд, урядування, урядовець, урядник – поняття, дуже важливі для українського суспільного життя та свідомості, і дуже прикро, що на сьогодні доводиться про них говорити ледь не як про запозичення з англійської мови.

Причинами цього, зокрема, є:

• тривала відсутність державності і послуговування політико­-управлінським лексиконом тих країн, у столицях яких зосереджувалась влада над Україною;

• спадщина комуністичного минулого з її злиттям партії і держави, політичного управління з адміністративним та претензією на "управління суспільним розвитком на основі пізнаних законів".

Отже, нині українським дослідникам, які хочуть висвітлювати питання, пов’язані з розрізненням урядування в традиційному і в новому значенні (як government i governance), потрібно віднайти відповідні засоби виразу та домовитися про їх уніфіковане вживання.

Оскільки просто врядування є дослівним перекладом слова government і віддавна вживається в такому значенні, то тут жодних питань не виникає.

А для відтворення нових конотацій у терміні “врядування” як “governance” можна запропонувати словосполучення “публічне врядування”, яке акцентує на залученні до управлінської діяльності більшої кількості суб’єктів, її виході за межі уряду.

Додамо, що початкова літера “у” та “в” на початку слова “врядування” за правилами української фонетики чергується винятково заради милозвучності і ніякого смислового навантаження не несе (тобто, “врядування” тотожне “урядуванню”).

Належить також звернути увагу на потребу більш чіткого розмежування понять “урядування” та “адміністрування” або, що майже те ж саме, політичного та адміністративного управління.

Якщо управління як адміністрування є функцією адміністративно-­управлінського апарату (який є складовою частиною уряду, а разом вони утворюють те, що часто називають публічною адміністрацією),

то врядування залишається справою усіх гілок влади, кожна з яких має свої повноваження і несе свою частку відповідальності за наведення ладу в суспільстві, його впорядкування, оптимальне функціонування і розвиток у бажаному напрямі.

Згідно з новими підходами, публічне врядування є також справою інших суспільних суб’єктів: бізнесу, громадянського суспільства.

Урядування здійснюється на різних рівнях суспільної системи шляхом визначення напряму розвитку, прийняття і впровадження загальнозначущих для певного рівня рішень, які на загальнонаціональному рівні завжди мають політичне спрямування.

Щодо наших традиційних підходів, то поняття врядування зазвичай замінювалося поняттям державного правління.

Друге є синонімом першого, з тією різницею, що в ньому присутні моменти владного панування та ієрархії, тоді як перше містить конотацію горизонтальної взаємодії, співпраці та скеровування, особливо, якщо ми додаємо прикметник – публічне.

Один із видатних дослідників у сучасній західній науці про врядування Б. Гай Пітерс закликає подумати про врядування як скеровування суспільного розвитку у тому ж самому значенні, що й скеровування човна. Вчений зазначає, що етимологічно, як і практично, ми можемо думати про врядування як про завдання скеровувати економіку та суспільство за допомогою певних колективних важелів.

І правління, й урядування відрізняються від управління (у вузькому сенсі) як адміністрування тим, що “правителі”, хто б ними не був – від фараона до трьох гілок демократичної влади і громадянського суспільства, ухвалюють рішення, тоді як управлінців наймають для їх імплементації.

Основою правління/врядування є напрацювання, ухвалення і впровадження заснованих на певних цінностях та наповнених відповідним змістом курсів публічної (державної) політики, поза межами якої воно втрачає зміст.

На пострадянських теренах щодо цієї (недооцінюваної наразі) діяльності – врядування як вироблення та впровадження рішень – закріпився термін “державна політика”, тоді як у більшості країн зі стійкою й тривалою демократичною традицією використовують поняття “публічна”, тобто “суспільна політика”.

Так само трактують публічну владу, публічне врядування й публічне адміністрування.

Ці поки що незвичні для нас словосполучення з’явились паралельно з утвердженням республіканської форми правління.

Оскільки республіка дослівно – “справа народу”, то саме цій “публіці”, тобто народові мають служити і бути підпорядковані усі державні служби та політика, яку вони здійснюють.

Тож, зміст слова “публічний” у цих варіантах зовсім не зводиться до “відкритості”, як у нас іноді вважають.

Якщо є потреба в перекладі, то тут доцільніше вживати слова “суспільний” або “громадський”.

А ще краще залишити названі словосполучення з означенням “публічний” у їх латиномовному варіанті, відомому ще з часів Стародавнього Риму, і домагатися поступового їх перетворення на норму слововжитку в суспільних науках – паралельно з освоєнням нових концепцій сучасної теорії управління.

За матеріалами "Енциклопедія державного управління" : довідк. вид. У 8 т. / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України ; наук.-редкол.: Ю. В. Ковбасюк (голова), В. П. Трощинський, Ю. П. Сурмін [та ін.] ; К. : НАДУ, 2011.