План розділу

• Анотація

• Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями.

• Аналіз останніх досліджень і публікацій.

• Формулювання цілей розділу (постановка завдання)

• 
  

• Приклади проектів числової модернізації

• Проект «Модернізація системи соціальної підтримки населення України».

• Приклад проекту "Соціальний проект «Додай світлих кольорів у життя дітей вулиці".

• Приклад проекту "Введення в промислову експлуатацію розробленого за проектом № 42350 типового програмно-технічного рішення для організації звернення фізичних та юридичних осіб в електронній формі".

Автор: Шпига П. С., кандидат технічних наук, м. Київ, Україна https://orcid.org/0000-0002-9871-1921

Анотація.

Розбудова сучасної цифрової держави має вивести Україну у світові лідери із залучення інвестицій, протидії корупції, збільшення зручності взаємодії громадянина з державою. Цифрова трансформація держави є одним із ключових завдань. На виконання цього завдання Кабінет Міністрів 12 червня 2020 року ухвалив оновлену програму діяльності, в якій цифровізація країни визначена, як один із пріоритетів Уряду. Основним законом, який регулює реалізацію державної політики та пріоритетні напрями цифрової розбудови держави є Закон України «Про Національну програму інформатизації».

Недоліки цього Закону неодноразово відмічали посадовці Міністерства цифрової трансформації України, науковці, замовники та виконавці програм інформатизації. За час його чинності 7 раз приймалися закони про внесення в нього змін. Ці зміни не усунули основних недоліків Закону. І нині відмічається безлад у державних ІТ-закупівлях, низька якість технічних завдань, завищені ціни на виконання робіт і закупівлю послуг, не відповідність понятійного апарату Закону реаліям часу.

Тому дослідження проблем числової чи цифрової трансформації України залишаються актуальними і нині.

Ключові слова: Закон, Числовізація, Інформатизація, Україна, трансформація, модернізація, Національна програма інформатизації, Термін, Дефініція.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Серед вчених, які займалися дослідженням питань числової трансформації України слід відзначити О. О. Баєва, В. О. Бакала, В. Б . Брусіловського, О. І. Бурбу, І. В. Дульську, Р. А. Калюжного, О. В. Карпенка, Д. М. Котелевця, П. С. Шпигу.

Вчені В. О. Бакал, В. Б. Брусіловський та О. І. Бурба дослідили методичні аспекти проведення експертизи регіональних програм інформатизації, узагальнили практичний досвід організації та проведення такої експертизи, встановили, що нормативно-правова база проведення експертизи завдань і проектів національної програми інформатизації не враховує особливості регіональних програм інформатизації як об’єктів експертизи, а більше адаптована для експертного оцінювання конкретних завдань (проектів), де необхідно дати оцінку конкретним технічним рішенням (Бакал, 2019).

У дослідженні Р. А. Калюжного, О. О. Баєва наголошується на актуальності й важливості завдань впорядкування понятійного апарату та термінології нормативно-правової бази забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні (Калюжний, 2009). Автори також відмічають, що нормативні акти, які регулюють формування та збереження єдиного інформаційного простору держави та його захист, суперечливі та неповні. Для усунення цих недоліків пропонується створити словник юридичних термінів та понять, який би охоплював зазначену сферу діяльності, концептуальні підходи до визначення змісту об’єктивного складу та структуру єдиного інформаційного простору.

У статті Д. М. Котелевця, проаналізовано стан законодавчого забезпечення експертизи завдань Національної програми інформатизації (НПІ) та запропоновано напрями його вдосконалення, розроблено й обґрунтовано зміни до Порядку проведення експертизи щодо строків та порогових значень фінансових обсягів її проведення та ефективного використання бюджетних коштів (Котелевець, 2016).

В роботі І. В. Дульської відмічаються аудиторські висновки уповноважених державних органів щодо численних порушень бюджетного законодавства, розглянуто вади організаційно-інституційного механізму забезпечення бюджетного фінансування е-урядування, встановлено, що Генеральний замовник виконання підпрограм Національної програми інформатизації не забезпечує належного рівня координації, контролю, системності і послідовності своєї діяльності, внаслідок чого важливих цілей щодо цифровізації не досягнуто (Дульська, 2019). Вчена також відмічає, що заходи усіх гілок влади у цій галузі часто залишаються фрагментарними, недостатньо системними і результативними.

На жаль, частина результатів цих наукових розвідок застаріла з причин формування нових суб’єктів інформаційних відносин, високих темпів цифровізації, внесення змін до Закону та прийняття багатьох нових нормативно-правових актів (НПА), які регламентують цю сферу суспільних відносин.

3. Формулювання цілей статті (постановка завдання)

Метою даної статті є дослідження проблем числової трансформації України, виявлення особливостей тлумачення поняття «національна програма інформатизації» та розробка пропозицій щодо його уточнення.

4. Виклад основного матеріалу

Закон України «Про Національну програму інформатизації» визначає загальні засади формування, виконання та коригування НПІ був прийнятий в 1998 році (Закон, 2020 ). За цей час (23 роки) 7 раз приймалися закони про внесення в нього змін.

Найбільшими були перші зміни від 13.09.2001, які змінили чи доповнили 8 статей Закону. Ці зміни регламентували: які програми та проєкти виконуються як складові частини Національної програми інформатизації, хто може бути державними замовниками окремих її завдань, конкретизували повноваження керівника НПІ, процеси формування програми та проведення її експертизи, порядок формування та виконання окремих завдань програми, особливості закупівлі програмних, технічних та інших засобів для виконання програми, сутність та учасників контролю за виконанням НПІ.

Другі зміни від 01.06.2010 були формальними і викликані зміною назви закону, який визначав порядок здійснення державних закупівель. В результаті третіх змін від 16.10.2012 замінено орган, який визначав Генерального державного замовника НПІ, та виключено статтю 12 щодо залучення колегіального дорадчого органу при Генеральному державному замовнику (Науково-технічної ради) до розгляду питань формування та виконання НПІ, програм і завдань (робіт) з інформатизації.

Четверті зміни від 25.12.2015 виключили вимоги щодо відбору виконавців державними замовниками відповідно до порядку, визначеному Законом України “Про здійснення державних закупівель”, оскільки правила закупівель почали визначатися в іншому законі.

П’яті зміни від 20.09.2019 викликані прийняттям Закону України «Про стандартизацію» виключили слова «стандартами», «технічним умовам» та «державним стандартам». Починаючи з 01.01.2022 застосування національних стандартів та кодексів усталеної практики в будь-яких розробках не є обов’язковим, крім випадків, якщо обов’язковість їх застосування встановлена нормативно-правовими актами.

В результаті шостих зміни від 13.04.2020 в тексті Закону виключено визначення терміну «геоінформаційні системи». Це наслідок прийняття Закону України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних».

Внесення сьомих змін відбудеться 01.01.2022, при цьому слова «телекомунікаційних систем» будуть замінені словами «електронних комунікаційних систем»; слово «телекомунікаційних» замінять словами «електронних комунікаційних».

Всі ці зміни не були суттєвими, вони не змінили корінним чином дієвість положень Закону. І нині відмічається «повний безлад у державних ІТ-закупівлях», низька якість технічних завдань НПІ, закупівля непотрібних реєстрів й надлишкових ліцензій, відсутність реальної архітектури, завищені ціни на виконання робіт і закупівлю послуг (Міністерство, 2020). На думку Мінцифри, яка відповідно до Порядку проведення консультацій̆ з громадськістю з питань формування та реалізації державної̈ політики в квітні цього року оприлюднила проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Національну програму інформатизації», понятійний апарат та організаційно-правові механізми Закону нині не відповідають реаліям часу, не сприяють процесам ефективної реалізації Національної програми інформатизації та дієвості організаційно-правових механізмів її формування (Повідомлення, 2021).

Поряд з іншими чинниками, що так чи інакше впливають на якість Закону та внесених в нього змін, частина перерахованих проблем зумовлена недотриманням вимог законодавчої техніки у процесі законотворення. Так, для правильного розуміння статей Закону важливою є точність термінології. Визначення термінів повинно відповідати їх змісту, що міститься в офіційній діловій мові, спеціальних науках та чинному законодавстві, а також має бути однаковим у всьому тексті НПА (Правила, 2014).

Основним поняттям, без якого важко зрозуміти статті Закону, є поняття «національна програма інформатизації», оскільки Закон визначає загальні засади формування, виконання та коригування саме Національної програми інформатизації. Вимога його визначеності, ясності і недвозначності є очевидною, оскільки інакше не можна забезпечити правильне застосування правових норм Закону. Цей термін не є загальновживаним, тому він має бути поясненим. У першій статті Закону «Основні терміни та поняття» наводяться визначення 14 термінів, але серед них тлумачення термінів «національна програма інформатизації» та «програма інформатизації» відсутні.

У другій статті Закону, яка майже дослівно повторює його назву, «Національна програма інформатизації» тлумачення НПІ теж відсутнє. Натомість пояснюється що «визначає», «включає», «становить», виходячи з чого «формується», на що «спрямована» НПІ. У передостанньому абзаці цієї статті говориться, що «Національна програма інформатизації становить комплекс взаємопов'язаних окремих завдань (проектів) інформатизації, спрямованих на реалізацію державної політики та пріоритетних напрямів створення сучасної інформаційної інфраструктури України за рахунок концентрації та раціонального використання фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, виробничого і науково-технічного потенціалу держави, а також координації діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і громадян у сфері інформатизації». На нашу думку, використане в означувальній частині дефініції словосполучення «комплекс взаємопов'язаних окремих завдань (проектів) інформатизації» не задовольняє вимогам визначеності, ясності і недвозначності, оскільки в законі відсутнє тлумачення поняття «завдання інформатизації», а термін «інформатизація» визначається як «сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки» (Закон, 2020). Визначення НПІ також відсутнє в проєкті Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Національну програму інформатизації» (Повідомлення, 2021).

На нашу думку, НПІ може вважатися різновидом державної цільової програми. Згідно з термінологічним словником «Публічне управління» категорія державна цільова програма – «документ, у якому визначено комплекс взаємопов’язаних завдань, механізмів, заходів, показників щодо їх виконання, термінів виконання, виконавців, обсягів фінансових ресурсів, які в сукупності спрямовані на досягнення певної важливої мети розвитку держави, окремої галузі або адміністративно-­територіальної одиниці» (Мельник, 2018).

Відповідно до цієї дефініції ми пропонуємо під Національною програмою інформатизації розуміти документ, в якому визначено комплекс взаємопов’язаних завдань, механізмів, заходів, показників щодо їх виконання, термінів виконання, виконавців, обсягів фінансових ресурсів, які в сукупності спрямовані на розбудову сучасної числової (цифрової) держави.

На нашу думку, більш правильним є використання в цьому означенні терміну «числової» замість загальновживаного «цифрової», оскільки саме в числовій формі інформація обробляється комп’ютером (електронно-обчислювальною машиною). З цієї ж причин більш правильними є словосполучення «числова модернізація держави», «числова економіка», «числова трансформація управління» тощо.

Процеси числової трансформації держави вимагають удосконалення і впорядкування нормативно-правового регулювання інформаційної галузі.

В юридичній класифікації на порталі Верховної ради України нині налічується 5112 документів, які стосуються правових основ інформаційної діяльності, інформатизації та комп'ютеризації. В цих нормативно-правових актах (НПА) використовуються терміни «програмне забезпечення», «програма», «програмний продукт» тощо. Однак при цьому, одним і тим же терміном нерідко позначають різні об’єкти або, навпаки, один і той же об’єкт позначають різними термінами. Це приводить до дискусій й непорозумінь при плануванні, обговоренні, виконанні та експертизі проєктів Національної програми інформатизації, організації обліку програмних нематеріальних активів підприємств.

Серед вітчизняних авторів, які досліджували сутність поняття «програмне забезпечення», класифікацію та особливості його використання в Україні, найбільш повно відповідають зазначеній тематиці наукові розвідки Г. М. Грабовської, О. О. Дядюн, К. М. Лавріщевої, Я. А. Семенюк.

Так у підручнику відомої української вченої в галузі технологій програмування К. М. Лавріщевої «Програмна інженерія» вперше з урахуванням Міжнародної програми Computing Curricula – 2004 та ядра знань – SWEBOK, створеного Міжнародним комітетом фахівців у галузі інформатики розглянуто блок термінів: програмна (прикладна) система, програмне забезпечення, сімейство систем, програмний проект, складний програмний об'єкт (Лавріщева, 2008).

Вчені Г. М. Грабовська та Я. А Семенюк, які досліджували структуру та елементи комп’ютерних програм як об’єктів права, відмічають, що програмне забезпечення комп’ютерів стало важливим комерційним продуктом і нині воно потребує затвердження чіткого юридичного визначення (Грабовська, 2020). Можемо погодитися з думкою авторів, що термін «комп’ютерна програма» чітко законодавчо не визначений ні на національному ні на міжнародному рівні.

В статті О. О. Дядюн, присвяченій обліковим аспектам такого нематеріального активу підприємства, як програмне забезпечення, відмічається множинне синонімічне використання термінів «комп’ютерна програма», «програмне забезпечення», «програмний продукт». На думку авторки програмне забезпечення є більш комплексним поняттям, воно включає в себе весь спектр комп’ютерних програм і тому об’єктом обліку має бути саме програмне забезпечення (Дядюн, 2018).

У статті І. Б., Жиляєва, А. І. Семенченка, В. М. Фурашева на прикладі 20-ти річного досвіду реалізації Національної програми інформатизації (НПІ) розглянуто основні проблеми, підходи, пріоритетні напрями удосконалення стратегічного управління сферою інформаційно-комунікаційних технологій, його організаційно-правового забезпечення, пропонуються рекомендації органам публічної влади щодо адаптації організаційно-правових механізмів стратегічного програмування у цій сфері до сучасних реалій (Жиляєв, 2018). Автори пропонують уточнити призначення НПІ і сформулювати його так: "НПІ інформатизації визначає пріоритетні напрямки та стратегію реалізації публічної політики у сфері інформатизації: забезпечення інфраструктурних потреб розвитку інформаційного суспільства та цифрової економіки, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій для підтримки ефективної та результативної діяльності органів публічної влади у всіх сферах життєдіяльності громадянина, суспільства та держави".

В монографії К. І. Белякова "Інформатизація в Україні: проблеми організаційного, правового то наукового забезпечення", яка, на думку автора, є "комплексним теоретико-методологічним дослідженням проблем забезпечення процесів інформатизації України", розглянуто теоретичні та практичні проблеми формування національного законодавства, що регулює сферу інформаційних відносин та інформаційного права в цілому (Беляков, 2008). Ґрунтуючись на комплексному аналізі міжнародного досвіду управління інформаційною сферою та ролі держави, автор розглядає проблеми державної інформаційної політики, стан проходження інформатизації українського суспільства, пропонує конкретні адміністративні та правові заходи щодо подальшої оптимізації цього процесу, підтримує та розвиває концепцію систематизації інформаційного законодавства України на рівні кодифікації. На жаль, в монографії тільки побіжно розглянуто проблеми організаційного, правового то наукового забезпечення інформатизації в контексті Закону України "Про Національну програму інформатизації".

У фундаментальній монографії "Цифрове врядування", яка містить 7 розділів, здійснено наукове обґрунтування теоретичних засад цифрового врядування та надано практичні рекомендації щодо його впровадження в Україні, проаналізовано вплив цифрової економіки на розвиток сучасного суспільства в контексті виробництва, використання та споживання digital-технологій, досліджено особливості формування стратегії цифровізації Республіки Польща. Обґрунтовано необхідність застосування цифрових комунікацій у діяльності органів публічної влади. Встановлено особливості формування цифрової культури в публічному управлінні. Охарактеризовано сучасний стан та визначено перспективи провадження цифрової безпеки. Запропоновано інструментарій та напрями удосконалення цифрової партисипації в публічному управлінні. Автори відмічають, що "перехід від “інформаційного” до “цифрового” суспільства стає об’єктивним еволюційним етапом науково-технічного прогресу, насамперед, в економіці та публічному управлінні. Цифровізація не може бути ототожнена тільки із застосуванням цифрових технологій у повсякденній діяльності публічних службовців, бізнесменів та громадських активістів. У цілому цифрові трансформації потребують реалізації нових механізмів (нормативно-правових, соціально-політичних, інституційно-організаційних, фінансово-економічних, інформаційно-комунікативних та ресурсно-технологічних) всіма суб’єктами цифровізації у публічному секторі, до яких слід віднести органи державної влади, органи місцевого самоврядування, приватні та громадські інституції" (Цифрове врядування, 2020).

На думку редактора та одного з авторів монографії О. В. Карпенка "у вітчизняних наукових працях тема цифровізації діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування залишається недостатньо дослідженою, на відміну від впровадженої в Україні концепції “електронного урядування” на базі технологій інформатизації державного управління, які й донині наполягають реалізовувати окремі науковці, намагаючись навіть реанімувати застарілі нормативно-правові акти (як, наприклад, Національну програму інформатизації, ухвалену Верховною Радою України ще у 1998 р.), нехтуючи світовими тенденціями технологічного розвитку та актуальністю цифрових трансформацій в умовах сучасних суспільних відносин".

В роботі Р. В. Яковенко, К. В. Самсонової відмічається, що проблеми і труднощі соціально-економічного і політичного розвитку українського суспільства певним чином пов’язані з недосконалістю використання інформаційно-технологічної складової і самої інфраструктури інформатизації, незважаючи на існування Національної програми інформатизації та інших НПА, що мають регулювати її виконання. Причиною, на думку авторів, є відсутність системного підходу. "Вже вкладено мільярдні кошти, а глобальна інформатизація в Україні, за великим рахунком, так і не відбулась. Замість неї мали місце малопродуктивна кампанія загальної комп’ютеризації, зосереджена на вирішенні елементарних задач поверхневого рівня, нестримне зростання послуг мобільного зв’язку, на що щорічно витрачається більше десяти мільярдів гривень". Зараз проекти інформатизації розробляються в багатьох галузях і територіальних ланках за фундаментальними та цільовими програмами, які здебільшого виконуються розрізнено, без додержання єдиної державної науково-технічної політики, належного залучення до функціональних завдань відповідних органів управління, зокрема регіонами, що призводить до значних соціально-економічних, моральних та інших витрат. Сьогодні взагалі відсутнє чітке бачення політики та механізмів стимулювання інформатизації на регіональному рівні. Відсутність послідовної державної політики в Україні призвела до спонтанного розвитку лише окремих фрагментів інформаційного суспільства, не вирішивши головної задачі – зростання економіки і добробуту життя громадян. Створення багатофункціональних цифрових мереж, спеціальних інформаційно-аналітичних та телекомунікаційних систем органів виконавчої влади (МОН, МЗС, Мінпромполітики, ДПА), введення в дію магістральних і регіональних волоконнооптичних каналів відіграли свою позитивну роль для майбутнього інформатизації.Належним чином не узгоджено діяльність установ та організацій щодо формування, використання та обліку електронних інформаційних ресурсів, щопризводить до певних труднощів у формуванні єдиного інформаційного простору і, як наслідок, до низького рівня інформаційного та аналітичногозабезпечення діяльності державних органів, оскільки насамперед вонибезпосередньо зацікавлені у застосуванні накопичених електроннихінформаційних ресурсів.

Невизначеність правової та фінансово-економічної основи діяльностірізних суб’єктів у сфері інформатизації призводить до інформаційногомонополізму управлінських та комерційних структур на відкриті інформаційніресурси загального користування і, одночасно, до знецінення товарноївласності інформаційних ресурсів держави. Електронні інформаційні ресурсиу вигляді баз знань різноманітного профілю та їх інформаційно-аналітичн аскладова не створили широкої системи інтелектуальних товарів і послуг. Немає навіть самого реєстру інформаційних ресурсів. Відсутня й розгалужена мережа самих інформаційно-аналітичних центрів, як типових осередків ефективного використання і комерціалізації інформаційних ресурсів. Державні відомства будують свої інформаційно-комунікаційні системи не залежно та ізольовано один від одного, орієнтуючись на власні потреби. Діючі відомчі корпоративні мережі працюють відокремлено і неузгоджено. Такий підхід забезпечує захищеність цих систем, проте робитьпроблематичною організацію міжвідомчої взаємодії на будь-якому рівні адміністративно-територіального устрою держави (відомство, регіон, область,район, місто, селище). При цьому відбувається розпорошення фінансових і матеріальних коштів, здійснюється багатократна обробка інформації, відсутня повна картина соціально-економічного і фінансового стану країни та її окремих територій (Яковенко, 2011).

Література

Нормативно-правові акти

1. Закон України «Про Національну програму інформатизації» № 74/98-ВР (2020, 16 жовтня). Верховна Рада України. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/74/98-%D0%B2%D1%80#Text

2. Закон України «Про авторське право і суміжні права» № 3792-XII (2021, 14 серпня). Верховна Рада України.

3. Постанова КМУ «Про затвердження загальних вимог до програмних продуктів, які закуповуються та створюються на замовлення державних органів» № 869 (2016, 11 березня). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/869-2009-%D0%BF#Text

4. Розпорядження КМУ «Про затвердження плану пріоритетних дій Уряду на 2021 рік». № 276-р. (2021, 24 березня).

Офіційні повідомлення та публікації

Міністерство цифрової трансформації не витрачало бюджетні кошти на створення Дії. Опубліковано 18.03.2020. https://thedigital.gov.ua/news/minis terstvo-tsifrovoi-transformatsii-ne-vitrachalo-byudzhetni-koshti-na-stvorennya-dii

Повідомлення про оприлюднення проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Національну програму інформатизації"" Опубліковано 30.04.2021.

https://thedigital.gov.ua/regulations/povidomlennya-pro-oprilyudnennya-proektu-zakonu-ukrayini-pro-vnesennya-zmin-do-zakonu-ukrayini-pro-nacionalnu-programu-informatizaciyi

Уряд схвалив законопроєкт, який прискорить реалізацію Національної програми інформатизації та цифрову трансформацію України. Прес-офіс Міністерства, 28 жовтня 2021. https://thedigital.gov.ua/news/priskorennya-tsifrovoi-transformatsii-ukraini-uryad-skhvaliv-zakonoproekt

Наукові статті, монографії та методичні матеріали

Бакал, В. О., Брусіловський, В. Б. and Бурба, О. І. (2019) Методичні аспекти проведення експертизи регіональних програм інформатизації. Наука, технології, інновації, 2, 67-77.

Баровська А. ОГАС як національний проект: постановка проблеми : аналіт. доп. – К. : НІСД, 2011. – 128 с. https://niss.gov.ua/sites/default/files/2012-08/OGAC1_.indd-86e04.pdf

Беляков К. І. Інформатизація в Україні; проблеми організаційною, правового та наукового забезпечення : [монографія] / Беляков К. І. - К. : КВІЦ, 2008. - 576 с. http://ippi.org.ua/informatizatsiya-v-ukraini-problemi-organizatsiinogo-pravovogo-ta-naukovogo-zabezpechennya

Грабовська, Г. М. & Семенюк, Я. А. (2020) Поняття комп’ютерних програм як об’єкта права інтелектуальної власності та правові основи їх захисту. Наукові праці Національного авіаційного університету. Серія: Юридичний вісник «Повітряне і космічне право», 1(54), 107-112.

Дульська, І. В. (2019) Бюджетне забезпечення цифровізації у рамках e-урядування в Україні. Економіка і прогнозування, 2019, 1, 51-69.

Дядюн О. О. (2018) Програмне забезпечення як нематеріальний актив підприємства: обліковий аспект. Облік і фінанси, 3 (81), 29-34.

Жиляєв, І. Б., А. І. Семенченко, and В. М. Фурашев. "Інструменти державного стратегічного управління: національна програма інформатизації." Інформація і право 1 (2018): 44-58. http://ippi.org.ua/sites/default/files/7_7.pdf

Інформаційно-комунікативна діяльність органів публічної влади : монографія / В. С. Куйбіда, О. В. Карпенко, П. С. Шпига [та ін.] ; за заг. ред. В. С. Куйбіди, О. В. Карпенка. - 2-ге вид., допов. та перероб. – Київ : ЦП “Компринт”, 2019. – 358 с.

Інформаційно-комунікативна діяльність органів публічної влади [Текст] : монографія / В. С. Куйбіда, О. В. Карпенко, П. С. Шпига [та ін.] ; за заг. ред. В. С. Куйбіди, О. В. Карпенка ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - Київ : Компринт, 2018. - 364 с.

Калюжний, Р. & Баєв, О. (2009) Систематизація нормативно-правового забезпечення України в інформаційній сфері. Правова інформатика, 3, 5-10.

Котелевець, Д. М. (2016) Механізм законодавчого забезпечення експертизи проектів національної програми інформатизації. Державне управління: теорія та практика, 2, 106-112.

Лавріщева, К. М. (2008) Програмна інженерія. Академперіодика.

Мельник, Т.О. (2018) Державна цільова програма. Публічне управління : термінологічний словник. НАДУ, 2018, 224.

Правила оформлення проектів законів та основні вимоги законодавчої техніки (Методичні рекомендації) / Апарат Верховної Ради України: Видання четверте, виправлене і доповнене. Київ, 2014.

Публічне управління : термінол. слов. / уклад. : В. С. Куйбіда, М. М. Білинська, О. М. Петроє та ін. ; за заг. ред. В. С. Куйбіди, М. М. Білинської, О. М. Петроє. – Київ : НАДУ, 2018. – 224 с.

Цифрове врядування [Текст] : монографія / [О. В. Карпенко та ін.] ; за ред. д-ра наук з держ. упр., доц. Карпенка О. В. ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, [Каф. інформ. політики та цифр. технологій]. - Київ : Ідея Принт, 2020. - 336 с.

Шпига П. С. Надійність: термінологічно-понятійні аспекти в умовах цифровізації публічного врядування в Україні / П. С. Шпига // Публічне врядування в Україні: стан, виклики та перспективи розвитку : матеріали щоріч. Всеукр. наук.-практ. конф. за міжнар. участю, присвяч. 100-річчю держ. служби в Україні (Київ, 25 трав. 2018 р.) : у 5 т. / за заг. ред. В. С. Куйбіди, М. М. Білинської, О. М. Петроє. - Київ : НАДУ, 2018. - Т. 3. - 128 с. - С. 88-90.

Шпига Петро. Про проект Закону про Національну програму інформатизації. Матеріали обговорення. https://docs.google.com/document/d/e/2PACX-1vS7DKiajfW-8kNiIzezzczmoTYPoi4fFYGJ7aQ58s63QAo-QGndID4DW0ez_oAt9PBpzslzSSW5rpiH/pub

Шпига Петро. "Проблеми числової трансформації України" ("Проблеми цифрової трансформації України") https://it-petro.blogspot.com/2022/01/2021.html

Шпига П. С. Сутність та особливості формування єдиної цифрової інфраструктури публічного врядування в Україні / П. С. Шпига, М. В. Глухов // Державне управління : теорія та практика. – 2018. – № 2. – С. 14–23.

Шпига Петро. Цифровізація робочого місця державного службовця: SMART-підхід до визначення цілей // Україна 2030: публічне управління для сталого розвитку : матеріали щоріч. міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 2020 р.) : у 3 т. / за заг. ред. А. П. Савкова, М. М. Білинської, О. М. Петроє. Київ : НАДУ, 2020. Т. 2. С. 134-136. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://academy.gov.ua/pages/dop/198/files/0f63145a-898a-4a57-98b5-12ce8bb0d852.pdf

Шпига П. С. Система електронних послуг: підходи до оцінювання ефективності / П. С. Шпига // Національні цінності й національні інтереси в системі публічного управління: матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (Київ, 12 жовтня 2017 р.) / за заг. ред. В.С. Куйбіди, І. В. Розпутенка – К. : НАДУ, 2017. – Т. І І. – С. 282-286 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://academy.gov.ua/infpol/pages/dop/7/files/e4ae3f89-7188-4b06-92e7-08a8868a5896.pdf

Шпига П. С. SMART-підхід до визначення завдань цифровізації робочих місць публічних службовців. Вісн. НАДУ. Серія «Державне управління». 2020. № 4 (99). C. 77–83. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://visnyk-nadu.academy.gov.ua/article/view/223972 . Текст статті доступний також тут: https://docs.google.com/document/d/1b-qKZQtwi9Tah2B7zRIeDLJPWMgsbtapeVd_d60uXrM/edit?usp=sharing

Шпига П. С. Аналіз змін та окремих термінів закону України "Про національну програму інформатизації". Conference Proceedings of the 1st International Conference on New Directions in Science and Education. Munich, Germany, 19 November 2021. (pp. 24-32). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ispic.ngo-seb.com/assets/files/1_conf_19.11.2021.pdf

Шпига П. С. Поняття програмного забезпечення в нормативно-правових актах України. Conference Proceedings of the 1st International Conference on Major Achievements in Science and Education. Stockholm, Sweden, 15 October 2021. (pp. 13- 20). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ispic.ngo-seb.com/assets/files/1_conf_15.10.2021.pdf

Шпига П. С. Якісні характеристики у проектах числової модернізації робочих місць публічних службовців. Conference Proceedings of the 1st International Conference on Controversial Issues in Science and Education. London, UK, 16 April 2021. (pp. 22-30). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ispic.ngo-seb.com/assets/files/1_conf_16.04.2021.pdf

Яковенко, Р. В., & Самсонова, К. В. Інформатизація в Україні: основні напрями, тенденції, проблеми. 2011. http://dspace.kntu.kr.ua/jspui/bitstream/123456789/6640/1/130pdf.PDF

Інші публікації

ІТ-новини 2022. Блог П. Шпиги. https://it-petro.blogspot.com/2022/01/2021.html

Проект "Модернізація системи соціальної підтримки населення України".

У рамках проекту "Модернізація системи соціальної підтримки населення України" за кошти позики Міжнародного банку реконструкції та розвитку №8404-UA створюється інформаційно-аналітична система управління соціальною підтримкою населення України (E-SOCIAL)» (далі – Система) .

Презентація проекту E-Social:

• https://docs.google.com/presentation/d/1ALFppkTC_ofHVZEWHp4gexKNh-hZYhN5zNZ3rqF_7mo/edit?usp=sharing

Проект "Модернізація системи соціальної підтримки населення України".

В рамках впровадження Системи передбачається створення централізованої інформаційної системи, яка базується на використанні прикладного програмного забезпечення рівня Enterprise , із забезпеченням доступу користувачів до прикладних задач через веб-інтерфейс.

Презентація першого етапу розробки E-Social - аудит бізнес- процесів:

• https://docs.google.com/presentation/d/1Ai6bVeQkk-oBzhOrAFZfJkUzqhb0FE5-JpIwHKIfI_8/edit?usp=sharing

Контрольні питання

1. Структура, мета першого проекту.

2. Недоліки, зауваження до першого проекту.

3. Структура, мета другого проекту.

4. Недоліки, зауваження до другого проекту.