Куди звернутися по допомогу у випадках проявів насильства?
До дільничного інспектора міліції;
До класного керівника, адміністрації навчального закладу;
До кримінальної міліції у справах дітей;
До центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
До управління сім’ї та молоді районної, міської чи обласної держадміністрації;
До громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від насильства.
Звернення необхідно подавати у письмовій формі на ім’я керівника органі влади із зазначенням своїх повних координат (П.І.Б., місце проживання, контактні телефони). У ньому коротко та чітко вказуються всі обставини справи та висловлюється конкретна вимога стосовно наслідків заяви, наприклад, «Прошу притягнути винних осіб до відповідальності». Подавайте факти, що можуть біти підтверджені документально чи іншими об’єктивними доказами. Радимо надсилати звернення рекомендованим листом.
Дільничний інспектор міліції розглядає повідомлення про вчинення насильства в сім’ї або реальну загрозу його вчинення відповідно до Порядку розгляду таких заяв та повідомлень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 26 квітня 2003 року № 616 та актів МВС. Дільничні інспектори повинні виїхати (вийти) на місце конфлікту в кількості не менше двох працівників. Вони зобов’язані прийняти вашу заяву, роз’яснити ваші права, задокументувати факт правопорушення, зібрати характеризуючий матеріал на кривдника (спосіб життя, характер, поведінка в побуті, вживання спиртних напоїв, схильність до насильницьких проявів тощо), поставити його на профілактичний облік, внести кривднику офіційне письмове попередження про неприпустимість учинення насильництва в сім’ї та у триденний термін направити її до управління (відділу) у справах сім’ї та молоді місцевої держадміністрації, а у випадках скоєння насильництва в сім’ї відносно неповнолітнього чи за його присутності – ще й до служби у справах неповнолітніх місцевої держадміністрації. Якщо кривдник уже перебуває на обліку за вчинення насильства в сім’ї, йому виноситься захисний припис, який затверджується начальником міськрайоргану та погоджується з прокурором району. Міліція зобов’язана здійснювати контроль за місцем проживання кривдника.
Види домашнього насильства
Насильство – це вчинки, які здійснюють одну (або кілька) осіб і які характеризуються такими рисами:
Чиняться умисно і спрямовані на досягнення певної мети;
Спричиняють шкоду (фізичну, моральну, матеріальну тощо) іншій особі;
Порушують права і свободи особи;
Той, хто чинить насильство, має значні переваги (фізичні, психологічні, адміністративні), що унеможливлює ефективний самозахист жертви насильства.
Види насильства
фізичне;
психологічне;
економічне;
сексуальне.
Фізичне насильство в сім’ї – це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім’ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психологічного здоров’я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.
Сексуальне насильство в сім’ї – це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії до неповнолітнього члена сім’ї.
Психологічне насильство у сім’ї – це насильство, пов’язане з тиском одного члена сім’ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров’ю.
Економічне насильство в сім’ї – це навмисні дії одного члена сім’ї щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров’ю, призвести до смерті постраждалого.
Жорстоке поводження з дітьми
Нажаль, в нашому суспільстві переважає думка, що проблеми жорсткого поводження із членами сім’ї є внутрішньою проблемою сім’ї і не потребує втручання суспільства а ти більше держави. Але саме право на захист від насильства над собою, особливо в сім’ї, є одним із найголовніших прав громадян і дітей зокрема.
Нещодавно в нашому суспільстві вважалося неприйнятим говорити про насильство в сім’ї. Проте, ця форма насильства існує давно і зустрічається досить часто: вона розповсюджена серед людей різних національностей, різного фінансового та соціального статусу, в сім’ях віруючих. Більше того, таке насильство ніяк не можна пояснити нинішньою економічною нестабільністю, оскільки воно наявне й у відсталих, і в економічно розвинутих країнах.
Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх здоров’ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей – жертв насильства, з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.
Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія, вони переживають відчуття страху. Цей страх проявитися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.
Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводить до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків. Спостерігаючи за практикою насильства в сім’ї, діти приходять до висновку, що насильство – це спосіб, яким «дорослі» вирішують свої конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їх почуття, думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.
ЯК ЗАПОБІГТИ ДИТЯЧИМ ПСИХОЛОГІЧНИМ ТРАВМАМ
Починаючи з першого моменту життя, дитина шукає любові і підтримки своїх батьків. Видатний психолог Еріх Фром виділив два напрямки впливу батьків на життя дитини: турбота про задоволення її фізичних потреб та ставлення до дитини, що визначає її любов до життя. Коли батьки добре ставляться до дитини, це допомагає їй зрозуміти, що життя прекрасне, що добре бути хлопчиком чи дівчинкою.
Виховання дітей потребує терпіння, самовіддачі та внутрішньої стабільності, стверджує спеціаліст з вивчення психічних травм дитини Тіна Грімберг. Крім того, дуже важливо знати, які наслідки в душі дитини залишають наші вчинки, агресивна поведінка, необережні висловлювання. Коли розсерджена, а інколи розлючена мати кричить своєму п'ятирічному синові: «Я вб'ю тебе!» або «Ти зробив погано, я не люблю тебе», або «Я ніколи більше не дозволю тобі кататися на велосипеді!», вона не усвідомлює, якими можуть бути наслідки її слів. Адже все це вона говорить людині в кілька разів меншій за зростом та вагою - дитині, що приймає слова цього велетня (а надто коли це батько) всерйоз, вірить йому, лякається, можливо, на все життя.
Які ж види поведінки дорослих можуть спричинити психологічну травму дитини?
Перш за все, це відмова у визнанні, невіра в дитину, неприйняття її. Наприклад, у сім'ї до одного з дітей часто ставляться не так, як до його сестер та братів: «Ось Ігор у нас гарний хлопчик, а ти, незграбо, постійно потрапляєш у якісь пригоди...» А такою пригодою може бути всього-навсього розбита склянка або розлите молоко. А душа дитини в цей момент глибоко травмується.
Приниження - постійне джерело психологічних травм. Як часто батьки опускають дитину з більш високого рівня самооцінки на більш низький простими словами: «дурень», «телепень», «бовдур»... Особистість знецінюється. Особливо небезпечно робити це в присутності сторонніх. У всіх випадках травмування такі слова -„ярлики" глибоко проникають у душу дитини. У неї з'являються оціночні судження: «Я погана», «Я нерозумна», «Нікому я не можу подобатися». Спочатку дитина думає так про себе зрідка, потім все частіше, потім це перетворюється у впевненість та стає нормою поведінки. Навколишні ж бачать нас в звичайній мірі так, як ми самі бачимо себе.
Емоційне ігнорування. Скільки батьків вважають, що суворе виховання підготує дитину до суворого життя. І тому часто відмовляють дитині в співчутті та турботі, не обіймають її, не голублять, не цілують і не розмовляють з нею.
Нажаль, у нас ще існують такі психологічні моделі стосунків між людьми, за яких ми не кажемо дитині: «Яке щастя, що ти у мене є!», «Як я тебе люблю!», «Ти у мене найкращий».
Що ж відбувається з дітьми, що страждають від психологічних травм?
У таких дітей можуть з'явитися затримки в розвитку моторних та мовних умінь, розвитися апатія та байдужість. Як відмічає Тіна Грімберг, у травмованих психологічно малюків нерідко спостерігається порушення сну, а іноді може виникнути нудота та блювання. У них розвиваються так звані «дурні» звички - смоктання пальця, спроби кусатися, розкачування, розлади в їжі, істерія.
Серед різних видів психологічного травмування спеціалісти виділяють словесні образи по відношенню до дітей. Вони сприяють розвитку певного ставлення дитини до самої себе, агресивності, бажання заподіяти шкоду собі та іншим людям. Психологічно травмовані діти часто справляють враження злих, нещасних. Нерідко вони навіть відчувають потребу втекти куди-небудь.
На жаль, нерідко травмування дитини вдома супроводжується її травмуванням у школі. Дитина готова бачити в учителеві замісника батьків, ставитись до нього з довірою. І коли вчитель поводить себе по відношенню до дитини негативно, по-насильницьки, то це ще більше поглиблює й без того глибокі сімейні травми. Психологічні травмування в школі можуть відображатися у таких діях: словесні образи та приниження; обзивання дитини; доведення дитини до сліз криком; потурання по відношенню до дітей, які знущаються над іншими; використання домашнього завдання як покарання тощо. Ми часто не замислюємося над тим, що відчуває дитина, коли публічно обговорюється або проявляється її неуспіх.
Виявляється, що дитина відчуває себе в безпеці, якщо вона знає про настрої матері та батька. А ми часто не звертаємо уваги на дитину і не вважаємо за потрібне розповідати їй про себе. Існує таке уявлення, що дитині не обов'язково знати про наші неприємності. А, виявляється, значно краще переживати прикрощі разом, допомагаючи один одному. Це допомагає підтримувати партнерські стосунки у сім'ї, відвертаючи страхи у дитини.
