Пам'яті Данила Нарбута

Сергій РУДНЄВ

Збагнуть би: що то мовить степ.

Як німо трави б'ють у груди.

Щось є в словах цих і пусте:

Таланти є, були і будуть.

Він був і все. Рипучий Тин.

Здавалось, музика та вічна:

Схотів - зігрись. Торкнись дотично.

Та музики урвався плин.

Щось є в цій мудрості від сказу -

Час шкутильгнув і знов мина-Коли

мудрішаєм всі разом:

"Діди“ а їх раз-два й нема

Та де там два. Раз -і усе тут.

I пензель висохлий пожух.

І хто наступний серед степу

Приміря вітровий кожух?

Втім - примірять його чи й треба

Бо Діда пильна й шкарубка,

Навряд чи випустить від себе

Рожева свічка будяка.