Вижилі в пеклі вІЙНи

рука допомоги

Нам довелось побувати в епіцентрі війни. На жаль, війна знищила наш будинок, лабораторію, відкинула нашу сім'ю на 20 років назад.

Наша історія війни в інтерв'ю з Українською асоціацією крафтових дистилятів

https://www.facebook.com/UkrainianCraftDistillersAssc/posts/922947305770039

🇺🇦 Будинок, лабораторію знищено, ПВК вигорів. Залишилося небагато крафту, який вижив у пеклі війни»

🇺🇦 Передмістя Києва — одна з частин України, яка пережила окупацію російськими військовими. Про варварства окупантів уже знає весь світ і шок досі не відпускає світову спільноту. Проте кожна окрема історія тих, хто пройшов через це пекло, відкриває нові подробиці горя та втрат, які зараз переживає український народ.

У рамках проєкту «Міцний крафт, опалений війною», започаткованого Ukrainian Craft Distillers Association, розповідаємо про родину Александр Слободьян та його Craftsad

Родина Слободьян 24 лютого 2022 року знаходились у селі Почепин (Київська обл., Бучанський район Макарівська територіальна громада) у своєму будинку. О 5:30 подружжю зателефонував друг і повідомив, що почалася війна, бомблять Харків і Київ. «Ми, звичайно, слідкували за нагнітанням ситуації з боку Росії, але до останнього не вірили, що в ХХІ сторіччі таке можливо», — згадує пан Олександр.

Їхній будинок — це одночасно і лабораторія CraftSAD, і присадибне господарство. Коли перший шок від звістки про початок війни минув, родина почала думати, що робити далі — залишатись чи виїжджати, разом чи окремо.

«Врешті вирішили залишатись і бути разом, адже ніяких стратегічних, інфраструктурних, воєнних об'єктів немає ні в селі, ні навколо. Почепин розташований подалі від трас і шляхів, схований серед ланів і лісів», — продовжує розповідати пан Олександр.

У перші дні війни до села приїхали родичи місцевих жителів, адже тут мало бути безпечно. Яким військовим потрібне невеличке мирне село на одну вулицю?

«Ми чули вибухи, бачили спалахи, навчилися під них спати, але були впевнені, що війна обмине Почепин — і нас, і наше крафтове виробництво. Але 27 лютого на територію Макарівської ОТГ зайшла колона окупантів. Три години земля гуділа та здригалась від гуркоту військової техніки. Частина окупантів стала поряд у селах Липівка й Андріївка. Відключили електроенергію, а це означало відсутність інтернету, опалення та води. Заглушили мобільний зв'язок, зануривши людей в інформаційну ізоляцію. Відтоді ми стали свідками обстрілів, облетів на літаках, гелікоптерах, бомбардувань, перехресного вогню», — пояснює хронологію подій пан Олександр.

2 березня йшли запеклі бої, над Почепином свистіло і гриміло. Родина знаходилася в своєму будинку під інтенсивним вогнем. Приблизно о 13:15 пролунав дуже потужний вибух. Будинок захитався, водночас задзвеніло скло. Внаслідок вибуху вибило всі двері та дверні рами, віконні рами, порозбивало вікна, потріскалися стіни, частково обвалилися стелі в кімнатах, попадали люстри.

Це був перший снаряд, який розтрощив електричний трансформатор, знищив будинок поруч, зробив непридатним для житла і сам будинок родини, покосив дерева і залишив глибоку вирву в землі та в душі на згадку.

«Тоді це для нас було шоком, здавалось, що все життя перевернуто, але як виявилось пізніше, це був тільки початок. Сусіди допомогли нам забили вікна та двері будинку. Також вивезли частину обладнання, проте основне — ПВК, яке придбали незадовго до початку війни і запустили тільки в листопаді — залишилося в лабораторії.

Дві ночі ми ночували в сусідів. Кожного дня якісь подвір'я потерпали від пожеж, бомбардувань, руйнувань або були повністю знищені. Знаходитися в селі ставало дуже небезпечно. І найстрашніше, що не відомою була ситуація навкруги, зв'язка із зовнішнім світом ми практично не мали», — продовжує пан Олександр.

4 березня родина на свій страх і ризик виїхали з Почепина і попрямували до Західної України, вивезли з собою ще дві сім’ї. Вони взяли мінімум речей, так ніби через тиждень мали повернутись додому.

30 березня російські війська вийшли з Макарівської ОТГ. Сусід Олександра першим повернувся до Почепина і зняв відео, в якому стані залишилось село.

«На це не можна було дивитись без болю та сліз! 70% житла зруйновано або пошкоджено… наш будинок і лабораторію знищено», — із болем у серці каже подружжя.

Насправді, виробництво їм довелося припинити в перший день війни.

«Війна нас обнулила, відкинула на 20 років назад. Будинок, лабораторію знищено, ПВК вигорів. Уцілів лише погріб. У ньому на початок війни була 21 бочка (20, 30, 50 літрові) з преміальними напоями, порядку 500 літрів, більшу частину з яких ми ще навіть не пробували. На жаль, залишилось лише 7 бочок, інші зникли, в тому числі кальвадос, бурбон, віскі, портвейн (його як раз зробили осінню для підготовки бочок). Також збереглися декілька скляних банок з джином, настоянками — такий собі крафт, який вижив у пеклі війни. Уціліла значна частина обладнання, яку ми вивезли до сусіда на початку війни», — пояснює ситуацію пан Олександр.

Виробництво крафту для родини — це улюблена справа, яка мотивує жити та дає можливість заробляти, тому вони почали шукати способи знову розпочати виготовлення напоїв.

«Коли ми в соцмережах розповіли про свою історію війни, один із коментарів був від Олега Громова про те, що український крафт — окрема каста людей, які своїх не кидають у біді. Власне так і сталось. «Файна гуральня», «Душевна дистилерія», «Геньо та Вовкулака», Faine Zillia, Edgarden, UCDA — кожен, хто чим міг, нам допоміг. Ми вдячні всім, рідним, нашим друзям і крафтовикам за підтримку в цей вкрай тяжкий для нас і для нашої дистилерії час. Кожен зробив свій безцінний вклад, даючи нам можливість підняти голову та рухатись далі.

Зараз ми розпочали спільний проєкт CraftSAD з «Душевною дистилерією». Об’єднали зусилля, щоб підтримати один одного та порадувати наших поціновувачів. СОПілкА (назву складено з прізвищ дистилерів) — музика крафту, проєкт, що відтворить мелодію «Червоної калини» нотками дистилятів, створених на українській землі.

Невдовзі особисті візитівки Caraway і «Варенуха», «Моцна горілка» та «Житня насолода», а також ДЖИН, який поєднав характерні риси обох дистилерів, стануть доступними. Віримо, що колаборація СОПілкА своєю синергією буде створювати шедеври для любителів крафту.

Життя вимагає від нас нових підходів. Зараз для нас оптимальним варіантом є співпраця, тому ми приймаємо та розглядаємо всі пропозиції та можливості взаємодіяти», — додає пан Олександр.

Крім того, родина хоче відновити село й яблуневі сади.

«У березні вночі під обстрілами моя дружина заплющила очі та запитала себе: «Яким буде Почепин після війни?» Побачила квітучі яблуневі сади. Ми вже посадили понад 50 дерев, я дуже люблю сад, значна частина наших напоїв була зроблена із фруктів з власного саду. Мета тепер — відбудуватися село, посадити яблуневі сади, побудувати дистилерію та робити сік, сидр і кальвадос. Зробити зону прийому гостей і запрошувати українських та іноземних туристів на крафтові дегустації. Аби тільки війна закінчилася і знайти інвесторів. Ми зараз працюємо над створенням благодійного фонду, будемо шукати інвестиції та гранти», — розповідає пан Олександр.

Водночас, ми поговорили і про необхідність державної підтримки малих виробників українського крафту. За словами Олександра, вітчизняні крафтові напої дуже смачні, якісні та затребувані як в Україні, так і за кордоном.

«В різних куточках світу ми отримували високу оцінку та гарні відгуки наших поціновувачів. Наші аутентичні й авторські напої унікальні, українські крафтові настоянки в багатьох випадках кращі, ніж європейські. Джин, віскі, кальвадос і бурбон не поступаються світовим корифеям або дихають їм у потилицю. Дуже багато українців із-за війни виїхали за кордон. І наші поціновувачі просять якимось чином передати туди їм крафтові напої, тому що вони їм більше подобаються. А ще наші замовники хочуть познайомити з цими напоями своїх закордонних приятелів.

Коли в березні Уряд проголосив про зменшення податкового навантаження на бізнес, в нас з’явились надії, що після війни ця політика держави буде поширюватись, і ми нарешті вийдемо на легалізацію та міжнародний рівень. Проте, як бачимо, бізнес має претензії до Уряду, до окремих його представників. Петицію про відставку Гетьманцева ми також підписали. Від нього у великій мірі залежало підписання проєкту закону про легалізацію дистилятів в Україні. Наразі нам потрібно від держави отримати можливості максимально просто відкривати та здійснювати крафтове виробництво дистилятів, без застарілих обмежень, які застосовувались до виробників спирту ще за часів Радянського Союзу. Для цього є успішний досвід у таких країнах, як Німеччина, США. Також потрібні можливості щодо ринку збуту як в Україні, так і за кордоном, бо нашу продукцію там вже чекають», — розповідає подружжя.

Розмірковуючи про майбутнє та відновлення улюбленої справи після війни, Олександр каже, що врахує в своїй подальшій діяльності фактор можливого повторення агресії з боку окупантів.

«З війною віч на віч ми зустрілись вперше, у нас не було досвіду, що потрібно робити в такій ситуації. Тепер, на нашу думку, при побудові цеху треба його максимально занурювати під землю, обладнання має бути розбірним для швидкої релокації. Багато людей казали нам виїжджати за кордон і розпочинати справу там, оскільки в багатьох країнах дуже сприятливі умови для крафту. Та все ж таки ми віримо, що українському крафту бути!», — підсумовує Олександр.

Ukrainian Craft Distillers Association

Google Sites

Report abuse