Тема 2.1. Композиційні взаємозв'язки елементів форми

Поняття композиції.

У процесі художнього проєктування зачіски головна роль належить композиції. Робота над композицією є процесом індивідуального образного мислення дизайнера. Такий вид діяльності вимагає від фахівця смаку та інтуїції. Обдаровані дизайнери інтуїтивно знаходять композиційні рішення, але для розвитку композиційного обдарування необхідно вивчати теорію та багато працювати на її практичною реалізацією.

Композиція є досить строгою дисципліною та опирається на знання певних правил та законів і використання виразних засобів і прийомів, володіння якими необхідно модельєру зачісок для рішення творчих завдань. Композиція властива усьому, з чим людина стикається у своєму житті при розгляді будь – якого об’єкта з позицій краси, гармонії, цілісності.

Слово «композиція» походить від латинського і перекладається як твір, поєднання, зв'язок. У сучасному розумінні композиція - це побудова художнього твору, підбір, групування і послідовність художніх прийомів, які створюють гармонійну цілісність.

Композиція зачіски – це важливий організаційний елемент художньої форми, який надає зачісці єдність і цілісність, підпорядковує її компоненти один одному і цілому.

Композиція зачіски – це побудова, розташування і співвідношення її складових, об’єднання у єдине ціле змісту, форми та призначення. Композицією також називається і кінцевий результат цих дій – сама зачіска.

Початком створення композиції служить ідея, яку дизайнер повинен добре продумати, перш ніж приступати до пошуку конкретної форми. Композиція предмета завжди обумовлюється його призначенням і місцем у предметному середовищі. Проєктуючи зачіску, дизайнер повинен продумати зв’язок між конструкцією, структурою і художнім образом. Вдало складена композиція допомагає найбільше виразно виявити ідею твору.

Основа композиції – це сукупність об'ємів (частин), які утворюють форму, співвідношень цих об’ємів, загальних пропорцій (масштабів) і силуету. Від вдалого вирішення композиції в цілому залежить краса і виразність форми зачіски

Для правильного проєктування моделі зачіски необхідно знати об’єктивні закономірності формоутворення і композиції, тобто компоненти композиції і композиційні засоби.

Компоненти композиції

- Форма.

- Силует.

- Лінії.

- Колір.

- Декор.

Композиційні засоби (прийоми)

- Пропорції (дотримання масштабності, єдності характеру всіх елементів).

- Симетрія й асиметрія (композиційна рівновага, статика і динаміка).

- Ритм.

- Контраст.

- Нюанс.

Призначення зачіски і її задум визначають вибір компонентів композиції й композиційних засобів. Розробити композицію моделі – це означає знайти необхідне сполучення усіх компонентів, характер їх супідрядності та доповнення одного іншим, домогтися виявлення художньої образності (тобто загальної гармонії зачіски, рис обличчя, фігури, костюма).

Основні закони композиції.

Композиція повинна бути гармонійно цілісною, виразною, закінченою, врівноваженою.

Основними законами при створенні композиції зачіски є:

1. Підпорядкування компонентів композиції та композиційних засобів призначенню зачіски.

2. Наявність композиційного центру.

3. Спів розмірність усіх частин і компонентів композиції між собою, а також з обличчям і фігурою людини.

Перший закон композиції. Основними правилами першого закону композиції є:

- органічна єдність призначення зачіски і її форми (функціональність);

- відповідність вихідного матеріалу призначенню і формі зачіски;

- єдність вихідного матеріалу і декору (прикрас).

Зачіска повинна створювати враження закінченого цілого і не містити таких частин та елементів, які б суперечили його функціональній, конструктивній або художній сутності. Усі складові композиції повинні «працювати» на ідею, іноді дизайнеру доводиться відмовитися від красивої деталі, якщо вона суперечить задуму, руйнує цілісність.

Композицією можна вважати вдалою, якщо вона відповідає наступним умовам:

- жодна частина цілого не може бути вилучена або замінена без шкоди для цілого;

- частини не можуть обмінюватись місцями без шкоди для цілого;

- жоден елемент не може бути приєднаний до цілого без шкоди для нього.

Під функціональністю зачіски розуміється відповідність її форми своєму призначенню. Наприклад, зачіски спортсменок повинні бути компактними. Вечірні зачіски повинні в цілому виглядати святково. Розмір, співвідношення і характер усіх деталей, які створюють форму, диктуються загальним задумом, тобто усі композиційні задуми повинні бути спрямовані на втілення художнього образу.

У своїй роботі дизайнер зачіски використовує особливий вихідний матеріал – волосся. У цьому виявляється специфіка композиційних властивостей зачіски.

Будь – яка деталь у зачісці, а також її форма в цілому можуть виглядати красивими тільки за умови, що вони відображають особливості вихідного матеріалу, тобто фактуру волосся. За фактурою волосся може бути пухким, еластичним, сипучим, тонким, товстим і т.д. Забезпечити художню (і практичну) цінність зачіски можна тільки з урахуванням цих вихідних даних і використовуючи відповідно ті чи інші композиційні засоби та технічні прийоми, що дозволяють здійснити задум дизайнера.

Для декору зачіски використовують вироби із волосся, біжутерію, стрічки, обідки, квіти, завитки, кольорові пудри й т.п. застосування будь-яких видів декорування у кожному конкретному випадку повинне композиційно відповідати вихідним даним і відповідати призначенню зачіски.

При використанні прикрас у створенні композиції зачіски необхідно враховувати:

· Характер зачіски,

· вигляд зачіски,

· техніку виконання,

· форму зачіски.

Але дизайнеру зачіски слід пам’ятати, що правильно спроєктована модель не має потреби ні в яких додаткових прикрасах, за винятком тих випадків, коли необхідно підкреслити ідейну спрямованість композиції. У цьому випадку прикраса органічно входить у композицію моделі. Наприклад: фата – для зачіски нареченої.

Крім прикрас існують і інші засоби декоративного рішення моделі. Формоутворення деталей зачісок визначається головним чином її конструкцією. Чим складніша форма зачіски, тим різноманітнішими можуть бути лінії, які її виражають. На попередніх уроках ми розглядали лінії зачіски, серед яких виділяли конструктивно-декоративні лінії, які одночасно використовують для побудови моделі зачіски та виконують декоративну роль та декоративні лінії, які створюють елементи художнього оформлення.

До декоративних елементів відносяться різноманітні локони, хвилі, форма окантування, різні чубчики. Декоративні форми не можуть існувати самостійно, вони підкоряються головним формам.

Другий закон композиції передбачає наявність центра композиції, тобто місця зосередження основних найважливіших зв’язків між усіма елементами. Як правило, це і змістовий центр моделі. Композиційний центр може розташовуватись у будь – якій зоні голови. Його місцезнаходження і поєднання з іншими компонентами зачіски повинне сприяти чіткому розкриттю задуму художника та образності моделі. Композиційний центр може не збігатися з геометричним центром або віссю симетрії.

Усі компоненти, що складають композиційний центр (акцент) зачіски, розділяються на головні, необхідні для створення об’ємної форми (з контурними обрисами), і другорядні (декоративно – конструктивні), до яких відносяться локони, чубчики, прикраси і т.д.

Основними правилами другого закону є:

- виявлення центрального акценту композиції й підпорядкування йому інших компонентів зачіски;

- врівноваженість композиції.

Важливою властивістю зачіски є рівновага її об’ємної форми, тобто такий стан, при якому усі елементи зачіски збалансовані між собою. Композиційна рівновага – це не проста рівність величини. Вона залежить від розподілу основних компонентів композиції щодо центру зачіски й організації її простору, тобто пропорцій, пластики форми та кольорових і тональних відносин окремих частин.

Третій закон композиції передбачає співрозмірність та узгодженість усіх частин і компонентів композиції між собою, а також з обличчям і фігурою людини.

При цьому надзвичайно важливо визначити у композиції головну і другорядну частини. Композиція завжди складається з окремих частин. Їх взаємна узгодженість дуже важлива для створення гармонійної єдності. Вдале композиційне рішення сприяє акцентуванню головної частини, виділенню її як основного елемента композиції. Але при цьому вона не може протиставлятися другорядній частині, бути їй чужорідною. Іншими словами, для створення по – справжньому гармонійної зачіски треба знайти єдність і взаємозв’язок між головним і другорядним, між цілим і його частинами.

Найважливішим фактором третього закону композиції є масштабність, тобто співвідношення зачіски і її форми з розміром голови, деталями обличчя і фігурою людини, а також співвідношення частин зачіски між собою.

Масштабність має пряму залежність від кольору і фактури, як усієї зачіски, так і її окремих деталей. Нова мода завжди пропонує нову систему пропорцій, і відповідно до неї повинна дотримуватися і масштабність. Число, розмір і форма деталей зачіски, їх узгодженість між собою повинні обов’язково уточнюватися у процесі проєктування, тому що зміна будь-якого компонента, спричиняє зміни форми та об’єму тієї частини зачіски, де цей компонент розташовується.

При моделюванні зачіски будь-якої форми завжди враховують поєднання композиційних засобів. Вони різноманітні, їх можна назвати засобами художньої виразності. Таким чином, засоби композиції – це усе, що необхідно для її створення, у тому числі її правила і прийоми.

У зачісках розрізняють наступні види пропорцій:

Різні розмірні відношення, які виявляються головним чином як відношення висоти форми до її ширини, призводять до різного образного звучання та естетичного сприйняття розробленої моделі. Пропорціональність у художньо-проектній творчості є не тільки засобом організації гармонійної цілісності, але і способом пошуку модифікації вихідної форми. Змінюючи пропорційні відношення окремих частин і елементів форми зачіски, можна надати їй нове образне значення.

З пошуком пропорцій предмета, який проєктується, безпосередньо пов’язаний такий засіб композиції, як масштабність.

Масштабність зачіски – це співрозмірність її форми і елементів до обличчя та фігури людини. З масштабністю пов’язані стійкість і рівновага форми. Іншими словами, масштабність – це контраст форм, який не доведений до абсурду. Співрозмірні співвідношення – людини до проєктованої зачіски – будуються на антропології. Масштабність зачіски залежить від розмірів складових обличчя і пропорцій фігури людини.

Дотримання масштабності у композиції зачіски обов’язкове ще і тому, що її відсутність призводить до гротеску, комічності зовнішнього вигляду людини. При проєктуванні арт-зачісок дизайнер може навмисно порушувати масштабність зачіски з метою створення яскравої художньої виразності. Але при розробці перспективних моделей правильно знайдена відповідність маси зачіски розмірам людського обличчя і фігури може не тільки підкреслити переваги людини, але і приховати деякі її недоліки. Очевидно, що досягнення масштабності безпосереднім образом пов’язане з пропорційним вирішенням моделі.

Вірно винайдена масштабність форми зачіски робить образ людини привабливим, надає йому витонченості й легкості; невдало вирішена масштабність часто призводить до того, що зачіска виглядає важкою і масивною.

Уявлення про масштабність і її виразність можуть змінюватись у різні періоди – у залежності від естетичних уявлень того або іншого художнього стилю, який панує у мистецтві в цілому і в зачісках зокрема. Однак масштабне вирішення форми не повинно «Придушувати» людину ні фізично, ні психологічно.

Таким чином, вибір правильної масштабності й пропорційності у композиції зачіски являє собою надзвичайно важливе завдання, від вирішення якого багато у чому залежить загальне сприйняття спроєктованої зачіски та зовнішнього вигляду людини, для якої вона призначення.

Пропорційна зачіска людини в рамках будь-якого історичного стилю або сучасного напрямку моди визначається масштабністю. Кожен модний цикл створює свій власний масштаб розмірів, але оскільки кожна людина має свої певні індивідуальні особливості будови фігури, голови, обличчя, то співвідношення основних елементів форми зачіски між собою будуються не за допомогою числової взаємодії, а дещо інакше.

Характерною ознакою композиції є те, що кожен її окремий елемент не існує ізольовано, а знаходиться в оточенні й взаємозв’язку з іншими елементами та формами. У зв’язку з цим, сприймаючи композицію, глядач порівнює її елементи один з одним.

При порівнянні будь-яких однорідних елементів форми зачіски протиставлення окремих компонентів композиції будуються за 3 можливими варіантами:

Тотожність – повна схожість однорідних елементів форми зачіски (їх рівність). Гармонійний зв’язок в такому випадку заснований на повній схожості.

Нюанс – відношення подібних елементів форми, наближених один до одного за схожістю. В нюансних відношеннях схожість сильніша, ніж різниця, і зв’язок утворюється на схожості елементів.

Контраст – це відношення з сильно вираженою нерівністю зіставлених однорідних елементів форми зачіски. Зв’язок в такому випадку утворюється в силу яскраво вираженої різниці та протиставлення.

Характеристика контрасту.

Найбільш виразним і активним серед них є контраст. Контраст – це різко виражена відмінність між двома однорідними властивостями: кольорами, довжиною ліній, фактурами й т.п. Контраст виникає при зіставленні великого і малого, темного і світлого, гладкого і шорсткуватого і т.п.

Контраст у композиції зачіски виражається через тонове, колористичне, об’ємне протиставлення її елементів. Контраст у проєктуванні зачіски дуже важливий, тому що він створює найбільш виразну форму в цілому, підкреслює відмінність характеристик та надає динамічність загальній формі зачіски. При вдалому застосуванні контрасту можна досягти активації одних елементів зачіски й непомітної гармонії інших.

Якщо в композиції наявна повна подібність елементів за розмірами, формою, фактурою та іншими властивостями, то у цьому випадку мова йде про тотожність.

Як і інші засоби композиції, контраст, нюанс, тотожність дизайн зачіски обирає не довільно, а керуючись багатьма факторами:

· Призначенням зачіски, над композицією якої він працює.

· Конструкцією зачіски.

· Образним рішенням зачіски.

· Стилем зачіски.

Щоб досягти виразності контрастних і нюансних відносин, потрібно уявляти, що у композиції потрібно підкреслити, виявити, а що, навпаки, згладити.

Особливості контрасту та нюансу.

• Нюанс у композиційному рішенні, створюючи близькі за характеристикою форми, підсилює їхнє звучання тим, що багаторазово, з незначними змінами їх повторює.

• Контраст же привертає увагу до форми внаслідок різкого виділення її у порівнянні з іншими.

• В одній композиції можуть бути присутніми й контраст, і нюанс одночасно. Наприклад, якщо потрібно виділити композиційний центр і підкорити йому інші елементи, головний елемент повинен бути контрастним до другорядних елементів, які своєю чергою будуть знаходитися між собою у нюансних відношеннях.

• Контрастна композиція більш активна, тому що зіткнення, різке протиставлення хоча б двох характеристик додає формі виразність, робить її помітною, під над буденністю. Тому зачіска, композиція якої побудована на контрасті, завжди незвичайна, оригінальна і виділяється на загальному тлі.

• Інша справа нюанс – найвитонченіший, делікатний із композиційних засобів. Зачіска із нюансним відношенням елементів не впадає в око, її естетичні переваги розкриваються не відразу, а при уважному розгляді.

• Нюанс часто виступає як головний засіб досягнення елегантності.

• При проєктуванні зачіски важливо пам’ятати, що контраст дуже активний засіб композиції, його можна застосувати лише в одному з двох моментах, інші ж повинні бути організовані за принципом нюансу.

• Використання контрасту і в формі, і в тоні, і в кольорі, і у фактурі одночасно неминуче призводить до нечіткості сприйняття зачіски, до плутанини в її композиції, створює у глядача неприємне відчуття метушні.

• Нюансна композиція викликає почуття спокою, стабільності, врівноваженості.

Вибір певного композиційного засобу – контрасту або нюансу – залежить від багатьох факторів.

• Контраст дозволяє створити більш ефективну композицію. Однак дизайнеру зачіски необхідно пам’ятати, що надати формі гармонійної цілісності за допомогою контрасту набагато складніше, ніж за допомогою нюансу.

• З іншого боку, у композицію зачіски, яка побудована тільки на основі нюансу, для її пожвавлення іноді варто ввести елемент контрасту.

• Поєднання в одній зачісці цих двох протилежних прийомів (контрасту і нюансу) допомагає дизайнеру створити гармонійну, виразну форму.

При проектуванні композиції форми зачіски дизайнер враховує баланс.

Баланс – це узгодження висоти і ширини зачіски.

Баланс буває:

• Симетричним.

• Асиметричним.

Баланс допомагає у створенні гармонійної єдності, що є основною метою дизайнера, у якій би галузі він не працював. Композиційна цілісність зачіски досягається тоді, коли її композиція врівноважена, тобто такий стан форми, при якому усі елементи і частини збалансовані між собою.

Композиційна рівновага знаходиться у прямій залежності від розподілу основних мас форми щодо її центра і пов’язана із характером організації простору всередині силуету зачіски.

Частковим випадком рівноваги є симетрія. Симетрія – це однаковість розташування елементів відносно крапки, осі або площини. Симетрія притаманна усьому живому і неживому у природі: квітам, листю, комахам і т.д. Осями симетрії в зачісці прийнято вважати уявні вертикальні лінії, що проходять через середини від обличчя до потилиці.

Симетрія в зачісках, як і в будь-яких інших формах, може бути повною та неповною.

Симетрія є одним з найбільш яскравих композиційних засобів, за допомогою якого форма організовується, приводиться до порядку, стійкості й стабільності. Спостерігаючи й осмислюючи симетрію у природі, людина стала сприймати її як своєрідну норму прекрасного.

Симетрична зачіска виглядає з обох боків обличчя однаково. Обидві частини зачіски знаходяться на рівній відстані від центральної точки, мають однакову довжину і той же самий об’єм при спогляданні в анфас.

Отже, симетрія сприймається людиною як прояв порядку, що панує у природі. Однак людина за своєю психологією влаштована подвійно: з одного боку, вона прагне до закономірності, порядку, з іншого, вона намагається його порушити якою-небудь деталлю. Зведення сутності краси до однієї лише симетрії обмежує багатство її внутрішнього змісту. Щирої гармонії можна досягти тільки в єдності протилежностей, а виходить, сутність прекрасного визначає єдність симетрії і якості, протилежній її – асиметрії.

Асиметрія – це розташування елементів при відсутності точки, осі або площини симетрії. Асиметрія надає формі зачісці різний ступінь динаміки, яка може бути внутрішньою і зовнішньою. Основний спосіб створення єдності в асиметричній композиції полягає в узгодженості її частин, підпорядкованості її елементів композиційному центру, а також у розміщенні акцентів.

Для зачіски, яка створена за принципом асиметрії, властива рівність нерівних частин і об’ємів відносно осі рівноваги, яка проходить через середину обличчя. Для асиметричного балансу зачіски характерне використання диспропорцій для досягнення збалансованості рис обличчя. Протилежні частини зачіски мають різну довжину і різний об’єм.

Асиметрія зачіски може бути:

1. Горизонтальною,

2. діагональною.

Симетричні зачіски більш зручні, але при цьому трохи нуднуваті. Вирішити це протиріччя допомагає дисиметрія, тобто часткове порушення симетрії. Будь-яке відхилення у симетричній системі, усунення або додавання хоча б дрібної деталі привертає увагу, вносить у композицію деяку напруженість. Дисиметрія використовується як художній засіб композиції у тому випадку, коли симетричні форми роблять зайво суворе враження. Прикладом дисиметрії може бути зачісування чубчика при симетричній стрижці на одну зі сторін.

Отже, симетрія й асиметрія, що організують форму зачіски, взаємопов’язані та взаємодоповнюючі прийоми композиції. Симетрія сприймається глядачем як прояв спокою, закономірності, нерухомості, тоді як асиметрія означає рух, випадковість, волю.

Симетричній формі зачіски додавання асиметричних деталей додає особливу гостроту. Деяке порушення правильності композиції (дисиметрія) за умови грамотного її вирішення не тільки не перешкоджає досягненню її художньої єдності, але і підсилює емоційно – образне звучання.

Багатьом явищам природи властиві чергування і повторення. Повторюваність рухів характерна для усіх процесів у житті людини.

Ритм – це закономірне чергування, повторення, послідовна зміна елементів.

Ритм існує у всіх видах мистецтва:

• У музиці це сполучення звуків.

• У поезій – чергування рим.

• В архітектурі.

• В образотворчому мистецтві

• В прикладному мистецтві

Закономірна зміна елементів дозволяє створювати ритмічні композиції, іншими словами, ритмічна композиція складається з елементів, які відрізняються один від іншого, але пов’язані між собою єдиним прийомом змін.

Ритм надає композиції динамічний розвиток, причому для створення виразного ритмічного руху велику роль відіграють не тільки характер і розміщення елементів, але і їх кількість. Для добре вираженої ритмічної зміни досить трьох елементів. Ритмічні ряди в композиції можуть розташовуватися симетрично. При цьому рух, який наростає або з протилежних боків до центра, або від центра до боків, врівноважується і композиція виглядає закінченою і врівноваженою.

Частковим випадком ритму є метр. Метр організує чергування рівних за величиною елементів через рівні проміжки. Метричне чергування елементів надає композиції не тільки стійкість, врівноваженість, але і деяку монотонність.

Композиції, які побудовані із застосуванням метричного або ритмічного порядку, можуть бути:

• з інтервалами і без них;

• можуть бути простими, тобто складаються з одного елемента, який повторюється,

• можуть бути складними, коли в них сполучаються кілька простих ритмічних рядів або повторюються елементи двох і більше видів.

Ритм і метр є найважливішими виразними засобами у композиції зачіски.

Характер ритму зачіски залежить від:

• кількості образотворчих елементів,

• повторів світлих і темних тонів,

• від проміжків між деталями,

• від напрямків форм зачіски.

Застосовуючи той чи інший ритм або метр, можна досягти певного візуального ефекту сприйняття об’ємної форми зачіски. Якщо необхідно створити більш яскравий і динамічний образ, дизайнер використовує ритм як засіб організації форми.

Ритм може виявлятися в трьох видах:

1. змінюється розмір елементів, які повторюються при збереженні інтервалів між ними;

2. зберігається розмір елементів, які повторюються при зміні інтервалів між ними;

3. змінюються і розміри елементів, і інтервали між ними.

За способом організації елементів у зачісці ритмічний лад може набувати різних напрямків:

Ø вертикальних;

Ø горизонтальних;

Ø діагональних;

Ø радіально-променевих;

Ø кільцевого;

Ø спірального.

У кожному випадку виникає новий характер руху, а виходить, і нове образне звучання зачіски в цілому. Так, наприклад, зачіска із горизонтальним чергуванням елементів викликає відчуття стійкості і рівноваги, при діагональному і при спіральному ритмі виникає активний, стрімкий рух, обумовлений динамікою похилих ліній.

Види ритму

Дуже важливим питанням у композиції зачіски є ритмічна організація кольорових плям. Причому колір може виступати у різних аспектах: як елемент композиції, який підкоряється іншому, більш важливому, або як головний організуючий елемент, який сприяє вираженню задуму композиції. На особливу увагу заслуговує ритмічна організація контрастних кольорів, які створюють найбільш активні хроматичні композиції.

Звичайно в композиції зачіски використовується кілька видів ритмів, тому що ритмізації піддаються усі властивості форми: об’єми, частини зачіски, конструктивні і декоративні лінії, фактури, відносини кольорів, розміри, розташування деталей і т.д.

Часто ритм і метр присутній у композиції одночасно. У будь – якому випадку вдало спроектована ритмічна організація зачіски додає їй особливу музичність, підсилює її образність і ідейне звучання. Змінюючи ритм у зачісці, дизайнер змінює і характер її сприйняття глядачем.

У композиціях зачіски динаміка і статика знаходять своє вираження як у загальній формі, так і у характері елементів, які її створюють. Динамічні і статичні композиції мають свої закономірності. Модельєр, створюючи зачіску, повинен чітко уявляти, що буде домінувати у зачісці – динамічність чи статичність. Неможливо припустити протиріччя між цими якостями.

Динаміка характеризує композицію, у якій обов’язковим є розвиток, зміна, певна спрямованість, тобто рух (мається на увазі рух не фізичний, а візуальний).

Динаміка – це нестійке положення форми у просторі із елементами руху.

Рух динаміки може бути:

• всередині форми при загальній статичності форми;

• зовні форми внаслідок асиметричності форми;

• зовні форми у результаті виходу у простір деталей зачіски;

• сполучення внутрішньої і зовнішньої динаміки з рухом самої людини.

За допомогою динаміки можна привернути увагу до головного елемента або до головної частини композиції.

У динамічній композиції рух може бути:

1. спрямований до центра і мати кінцеву точку руху;

2. спрямований від центра та вести погляд глядачі за межі композиції:

• вгору,

• вниз,

• вертикально,

• похило.

Якістю, протилежною динаміці, є статика.

Статика – це стійке положення форми у просторі.

Говорячи про композицію зачіски, ми постійно вживаємо такі вислови, як врівноваженість, стійкість, стабільність і т.д., тобто, навіть говорячи про динаміку, ми постійно використовуємо поняття, які характеризують ще одну якість – стан форми, а саме статику.

Слід ще раз відмітити, що мова йде тільки про фронтальну проекцію зачіски. Як готовий до польоту, розправивши свої крила птах з фронтальної проекції має всі ознаки статичної форми, а з профілю являє собою яскравий приклад спрямованої вперед и вгору динамічної форми, так само і форма зачіски може бути динамічною в профіль, при цьому, зберігаючи всі ознаки статичної форми з фронтальної проекції.

Таким чином, статика і динаміка завжди відносні і певною мірою можуть бути присутніми в одній композиції одночасно. При проектуванні зачіски важливо передбачити, яке із цих властивостей буде превалювати. Розв'язання цієї задачі багато в чому залежить від функціональності самої зачіски.

Динамічність і статичність у композиції зачіски можуть бути досягнуті різними шляхами. Насамперед ці властивості виявляються у самій формі зачіски.

Статичність або динамічність надають композиції зачіски і лінії, які описують силует, і лінії, які членують його всередині. Це пов’язано із психологією нашого сприйняття ліній різного характеру.

Велике значення для надання композиції динамічності або статичності має її ритмічна організація. Застосування метра як рівномірного чергування однакових елементів через однакові проміжки додає композиції статичність. Наявність будь – якого виду ритму робить зачіску динамічною.

У вдало складеній композиції метр і ритм знаходяться у певному співвідношенні один із одним, подібним чином сполучаються статика і динаміка. Присутність у зачісці цих двох протидіючих якостей організує її у гармонійну цілісність.

Дуже дієві композиційні засоби, які визначають статичність і динамічність – симетрія і асиметрія. Симетрія у всіх її видах і проявах затверджує ідею повної рівноваги і стійкості, а значить, і статики. У тому випадку, коли основним прийомом організації форми зачіски стає асиметричне рішення композиції, композиція здобуває динамічність і напруженість.

При проєктуванні зачіски дуже важливо знайти вірне співвідношення статичності і динамічності в композиції форми зачіски.

Акцент в зачісці.

Акцент в зачісці - це та деталь, на якій перш за все зупиняється погляд глядача.

Цікава, зі смаком створена зачіска повинна мати свою "родзинку", або деталь, на якій робиться головний акцент. Не слід перевантажувати зачіску, щоб погляд легко міг переходити від акцентуючого елемента до інших її елементів. точок акценту може бути декілька, за умови якщо вони поступово зменшуються в розмірі та значущості. Однак їх не повинно бути занадто багато, тому що це надмірно перенавантажить композицію зачіски.

Пам'ятайте: чим менше, тим краще. користуючись прикрасами, слід не забувати про те, що вони повинні відповідати загальному стилю клієнта і не перевантажувати зачіску.

Акцент в композиції зачіски можна створити за допомогою:

1. Форми хвиль,

2. ліній,

3. форми,

4. фактури поверхні,

5. кольору,

6. використання прикрас або декоративних деталей.