❤️Гуманістичні цінності, 

відчуття близькості і пов'язаності зі спільнотою, 

компетентність та чуйність - 

засади, які рівно близькі будь якому гендеру. 

Це те, що дає шанс на зменшення насильства.

Молодь психологічного клубу "Пізнай себе" за підготовкою 

до керованої дискусії 

Вихованці гуртка "ЕкоТеатр" (керівник Вікулова Т.П.) взяли участь в 

інтерактивній освітній виставці Mental Trek, присвяченій збереженню ментального здоров'я.

Методист Розумнюк Антоніна та практичний психолог Центру Малишева Катерина допомогли дітям провести керовану дискусію на важливі теми:

- значення фізичного здоров'я для психологічного благополуччя, як можна підтримувати своє здоров'я і де шукати допомоги;

- протидія цькуванню та як можна себе захищати;

- практичні вправи для стабілізації емоційних наслідків дистресу.

Вихованці отримали чуттєвий досвід культури піклування про своє ментальне благополуччя, серед іншого, засобами живої природи. Бо наш Центр - ідеальне місце для розради і відновлення душевних сил в буремні часи. 

Далі буде :)

#MH4U

@mh4ukraine

@Психічне здоров'я для України

Гострий стресовий стан (переживання емоційної та розумової дезорганізації) - це момент, в який людина потребує адекватної психологічної допомоги.

Якщо ви опинились поруч з дитиною, що перебуває у гострому стресовому стані, то поведінка не повинна вас дивувати, лякати або дратувати. Її стан, емоції, вчинки - це нормальна реакція на ненормальні обставини. Не робіть у цей час того, у користі чого ви не впевнені. Обмежтесь співчуттям і якнайшвидше звертайтесь по допомогу до фахівця (психотерапевта, психіатра, психолога, лікаря). Якщо ж ви відчуваєте потребу надати допомогу до прибуття фахівців, приводимо до вашого відома кілька основних правил першої психологічної допомоги:

Почніть з виявлення стадії переживання екстремальної ситуації, а потім застосуйте адекватні міри. Умовно виділяємо три стадії:

1)       Шокова (в організмі виділяються знеболюючі речовини, заціпеніння, ступор).

2)       Адреналінова (в організмі виділяється адреналін, загострення сприйняття, мислення, панічні реакції).

3)       Стан стресу (наслідок перевтоми і перезбудження, осмислення пережитого).

На будь-якій стадії ! демонструйте дитині своїм виглядом впевненість, спокій, доброзичливість, ніби сигналізуючи «я тут, ти не самотній, ситуація під контролем». Розглянемо детальніше.

ШОКОВА СТАДІЯ

Симптоми:

- бліда шкіра;

- холодні кінцівки;

- пильний погляд, майже не моргає;

- відсутність чи уповільнення мовлення;

- слабкий м’язовий тонус, млявість;

- безвольність, безініціативність, байдужість, втрата інтересу до будь-чого, апатія;

- відчуття втоми, важко говорити й рухатися;

- збіднення емоцій, розповідь відсторонена;

- «провали» в пам’яті;

- тримається окремо від інших, щоб почувати себе в безпеці;

- може бути ступор (оціпеніння) – відсутність реакцій на оточуючі подразники  

Перша допомога:

·      Озирніться і вирішите, яка допомога (крім психологічної) потрібна, хто з присутніх найбільшою мірою потребує допомоги, викличте відповідну допомогу або організуйте доправлення дитини до професійного психолога чи медичного закладу.

·      Людина в шоковому стані безпорадна, її не можна залишати одну. Скажіть дитині, що ви залишитесь з нею. При розставанні знайдіть собі заступника і проінструктуйте його про те, що потрібно робити.

·      Відгородіть  дитину від зайвої уваги і розпитувань сторонніх. «Глядачів» відправляйте з конкретними завданнями подалі.

·      Підлаштуйте своє дихання під ритм дихання дитини, дихайте разом.

·      Чітко скажіть, хто ви, як вас звати і що ви робите. Скажіть, що допомога скоро прибуде, що ви про це подбали.

·      Обережно встановіть контакт з дитиною: візьміть за руку або покладіть руку на плече. Торкатися до голови або інших частин тіла не рекомендується. Займіть положення на тому ж рівні, що і дитина. ! Не повертайтеся до неї спиною. 

·      Говоріть  чітко, гучно, спокійним і впевненим голосом, у середньому темпі, ближче до вуха. Не проявляйте нервозності. Запитайте: "ти мене бачиш? як тебе звати? Звідки ти? У тебе щось болить? Що я можу для тебе зробити?"

·          !!! Концентруйте увагу дитини на теперішньому часі і місці, дотримуйтесь правила «тут і зараз»: "ти бачиш небо/вікно/стілець/мій палець/тощо? Якого воно кольору/розміру/тощо?". !!!Допомагайте дитині формулювати свої фізичні, емоційні відчуття в даний момент словами, алегоричними формами.

·      Не звертайтесь до спогадів дитини, не розпитуйте про минуле, не намагайтесь аналізувати ситуацію.

·      Давайте короткі чіткі інструкції, що їй потрібно робити (якщо дитина не в ступорі).

·      Знайдіть затишне місце, допоможіть зручно влаштуватися (! обов’язково роззутися), вкрити теплими речами, щоб трохи поспати чи просто полежати. Якщо немає можливості організувати відпочинок, скажіть, що не залишите її одну. Запропонуйте випити води. Прогуляйтеся або зробіть щось просте разом, наприклад «допоможи переставити коробку/заварити чаю/порахувати будь-що».

·      Уникайте питань «вибору», наприклад «будеш чай чи воду?», «вікно відчинити, чи залишити закритим?»

·      Якщо дитина не реагує на слова, подразники: зігніть йому пальці на обох руках, притисніть їх до долоні (великі пальці мають бути виставлені назовні). Кінчиками великого і вказівного пальців масажуйте точки на лобі, над очима рівно посередині між лінією росту волосся і бровами, чітко над зіницями. Допоможіть проявитися реакції: "якщо ти мене чуєш, кивни головою/моргни", " є, де болить, покажи?".

·      Залишайтесь поруч.

АДРЕНАЛІНОВА СТАДІЯ

Симптоми:

- почервоніння шкіри, несподіване відчуття жару;

- напружені м’язи; тремтіння (може тривати кілька годин);

- часте моргання;

- спітніня;

- сухість у роті, спрага;

- утруднене, пришвидчене дихання;

- підвищене серцебиття;

- компульсивне голосне мовлення;

- різкий сміх, плач (істерика);

- різко відводить погляд;

- неспокій, метушливість;

- емоційні вибухи;

- агресивна демонстративна поведінка;

- надмірна чутливість щодо слів чи дій оточуючих;

- надмірна пильність, настороженість;

- надмірні тривалі реакції страху;

- втрата здатності логічно мислити і приймати рішення;

- відсутність реакції на звернення  оточуючих;

- дезорієнтація у часі або просторі

Перша допомога:

·       Істерика, збудження, агресивність – небезпечні стани, тож необхідно забрати у дитини предмети, якими вона може завдати шкоди собі чи оточуючим;  забезпечте вільний доступ повітря, зніміть краватку, шарф, тугі ремені.

·       Ізолюйте дтину від оточуючих (проте не залишайтеся з ним наодинці, якщо вам загрожує небезпека). Через кілька хвилини, якщо немає глядачів і людина позбавлена активності, вона трохи заспокоїться.

·       Дайте дитині можливість «випустити пару» безпечним способом.

·       Нервове тремтіння дитини спрямоване на «скидання» напруження. Його  потрібно посилити: взяти за плечі і сильно, різко потрясти 10-15 секунд (! обов’язково попердьте, що в такий спосіб ви допоможете йому). Після завершення тремтіння, організуйте дитині відпочинок.  !! Не можна: зупиняти тремтіння, обіймати дитину або притискати її до себе, вкривати теплою ковдрою, заспокоювати, говорити, щоб вона узяла себе в руки, концентрувати увагу на тремтінні.

·       Після того, як тремтіння спаде можна трохи поговорити з ним, ! не сперечайтеся, нічого не запитуйте, уникайте фраз з часткою «не», що відносяться до небажаних дій, наприклад: «не біжи», «не розмахуй руками», «не кричи».

·       Говоріть стверджувальними реченнями, впевненим, спокійним тоном: "через кілька хвилин тобі стане краще", "дивись на мене", "дихаємо разом".

·       Зробіть дихальну вправу: на рахунок 1, 2 вдихаємо через ніс (1), видихаємо через рот (2), немовби задмухуємо свічку. Поступово збільшуємо тривалість вдоху (1, 2) та видоху (1, 2). Потрібно стежити, щоб вдихаючи, живіт ніби наповнювався повітрям (тобто, рухалася діафрагма); видихати потрібно довше, ніж вдихати. Концентруйте увагу на лічбі. Продовжуйте до стабілізації частоти дихання.

·       Можна почати співати або, якщо дитина віруюча, читати молитву. Головне: разом, чітко, ритмічно, поступово знижуючи темп і гучність.

·       Можна зробити легкий масаж найбільш напружених м’язів тіла, якщо це не викликає спротиву у дитини.

·       Якщо спалах істерики - несподівано зробіть щось, що може сильно здивувати (можна дати ляпас, облити водою, з гуркотом упустити предмет, різко крикнути командним голосом), а потім сконцентрувати увагу на диханні.

·       Якщо дитина починає розповідати щось - ! уважно слухайте, не перебивайте, будьте терплячі, не проявляйте нервозності, виказуйте підтримку, покажіть, що ви її розумієте, періодично вимовляєте «ага», «так», кивайте головою, повторюйте за дитиною уривки фраз, в яких вона висловлює свої почуття; не говоріть багато про про свої почуття; не змінюйте різко тему розмови, не відволікайтесь на інших людей.

·           !!! уникайте докорів, ніколи не звинувачуйте дитину в необережності чи помилці, не намагайтеся її в чомусь переконати, не давайте порад.  Наприклад, не можна казати: «що ж ти за дитина, заспокойся!» Слід сказати: "ти дуже сильно злишся", "бачу, що ти лютуєш".

·       Говоріть  короткими фразами, впевненим тоном, які заходи потрібно вжити для надання допомоги в його випадку. Наприклад "випий води", "вмийся", "сморкнися", "відійди", "сідай/дивись/слухай".

·       Після істерики настає занепад сил. Покладіть дитину спати.

·       Якщо сил достатньо - доручіть дитині просту роботу, пов'язану з фізичним навантаженням.

·       Не застосовуйте заспокійливих препаратів.

·       До прибуття фахівця спостерігайте за її станом.

СТАН СТРЕСУ

Симптоми:

- напружений маскоподібний вираз обличчя;

- брак стійкого контакту очима;

- періодично стримує сльози (чи плаче);

- важко розслабитися;

- проблеми зі сном, апетитом

- різні психосоматичні розлади (проблеми з тиском, травленням, погіршення імунітету тощо)

- знервованість, тривожність;

- відчуття розгубленості, порожнечі;

- відмова від діяльності (або неефективні дії), уповільненість;

- порушення уваги й пам’яті;

Допомога:

·      Допоможіть організувати відпочинок, розслаблення, зменшення м’язового напруження; вимкніть гаджет, телевізор, радіо, зупиніть потік негативної інформації ззовні.

·      Сприяйте в тому, щоб дитина виплакалась і виговорилась про свої переживання: для цього потрібно знайти безпечне затишне місце і на самоті, можливо запаливши свічку, поплакати й попросити, щоб у вогні згорів увесь негатив.

·          ! Допомагайте дитині формулювати свої фізичні, емоційні відчуття в даний момент словами, алегоричними формами.

·          !!! Не потрібно заспокоювати, зупиняти потік слів, щось радити. Ні в якому разі !!! не говоріть: "усе буде добре", "тримайся, "нічого страшного", "переживеш", "час гоїть", "минеться", "не плач", "не сумуй", "всім зараз важко/погано".

·           ! Погоджуйтеся з дитиною, кивайте головою, підтверджуйте, що чуєте її і співчуваєте, повторюйте за нею уривки фраз, уяких вона говорить про свої почуття. Можете сказати про свої переживання, поплакати разом.

·          Не змінюйте різко тему розмови, ! не відволікайтесь на інших людей.

·      Ніколи не звинувачуйте дитину у помилці, ! не намагайтеся її переконати в чомусь. Розкажіть, які заходи потрібно вжити для надання допомоги в її випадку.

·      Професійна компетентність заспокоює. Розкажіть про вашу кваліфікацію і досвід, що ви плануєте робити.

·      Дайте дитині можливість повірити в свою власну компетентність. Дайте їй доручення, з яким вона впорається або попросіть допомогти вам. Використовуйте це, щоб вона переконалась у власних силах, щоб у дитини виникло почуття самоконтролю. 

·      Залучайте людей з найближчого оточення дитини для надання їй допомоги. Інструктує їх і давайте їм прості доручення.

·      Уникайте будь-яких слів, які можуть викликати у будь-кого почуття провини.