Хемоси́нтез — це процес синтезу органічних речовин з вуглекислого газу за рахунок енергії окиснення аміаку, сірководню й інших речовин, який здійснюється мікроорганізмами в процесі їх життєдіяльності
Явище хемосинтезу відкрив у 1892 році російський мікробіолог С. М. Виноградський
Серед основних особливостей хемосинтезу можна виділити:
здійснюється без участі світла;
відбувається з використанням кисню, тобто це аеробний процес
Процес хемосинтезу здійснюють хемоавтотрофні бактерії:
нітрофікуючі бактерії (окиснюють аміак спочатку до нітритів (солі нітритної кислоти), а згодом — до нітратів (солі нітратної кислоти));
залізобактерії (окиснюють сполуки двовалентного Феруму до трьохвалентного);
сіркобактерії (окиснюють сірководень та інші сполуки Сульфуру до сульфатної кислоти).
Нітрифікуючі бактерії послідовно окиснюють аміак (NH3) до нітритів (солі HNO2), а потім — до нітратів (солі HNO3)
Залізобактерії
До залізобактерій належать нитчасті та залізоокислювальні лептотрикси, сферотилюси, галіонели, металогеніуми. Вони живуть у прісних і морських водоймах. Завдяки реакції хемосинтезу утворюються відкладення залізних руд шляхом окиснення двовалентного заліза в тривалентне
Залізобактерії виносяться потоком води з джерела водопостачання у водопровідну мережу, закріплюються на стінках трубопроводів, на фільтруючих поверхнях, розмножуються, формують стійкі біоплівки, окислюють двовалентне залізо і відкладують на поверхні бактеріальних клітин гідроксид заліза. Енергія аеробного окиснення двовалентного заліза до тривалентної форми використовується залізобактеріями для власного життєзабезпечення – засвоєння вуглецю з вуглекислоти чи карбонатів у воді. Оскільки енергія окислення низька, заліза бактеріями окислюється багато. Охристі відкладення гідроксиду частково змиваються водою, погіршуючи її якість, частково перетворюються на щільні відкладення, що зменшують поперечний переріз трубопроводу.
Сіркобактерії являють собою велику групу мікроорганізмів . До них належать багато фототрофних, пурпурових і зелених бактерій, деякі ціанобактерії, а також низка нефотосинтезувальних бактерій, які живуть у прісних і солоних водах. Ці бактерії отримують енергію шляхом окиснення сполук із відновленим сульфуром:
2S + 3O2 + 2H2 O → 2H2 SO4 + E
Сульфур, одержаний у результаті реакції, може накопичуватися в самих бактеріях і виділятися в навколишнє середовище у вигляді пластівців.
У планетарному масштабі хемосинтез становить не більше 1 % фотосинтезу, проте він має велике значення для біологічного колообігу та геохімічних перетворень. Значення хемосинтетиків є важливим у природі, оскільки вони забезпечують колообіг речовин (наприклад, нітрифікуючі бактерії, які окиснюють амоніак до нітритів і нітратів), беруть участь в утворенні гірських порід (наприклад, сіркобактерії, які утворюють вільну сірку), спричинюють корозію металів (наприклад, залізобактерії). Хемоавтотрофні організми можуть жити в океанах на великих глибинах, де є отруйний сірководень. Вони окиснюють його і отримують органічні речовини для життєдіяльності. У результаті отруйний для інших живих організмів сірководень знешкоджується. Отруйним для живого є і амоніак, який утворюється при гнитті рослинних та тваринних решток і використовується нітрифікуючими бактеріями. Хемосинтезуючі бактерії, що окиснюють сполуки Феруму, Мангану, поширені й у прісних водоймах. Імовірно, що саме за їх участю впродовж мільйонів років на дні деяких боліт, озер утворилися поклади залізних і манганових руд.
Деякі хемосинтезуючі бактерії використовуються людиною для очищення стічних вод (наприклад, сіркобактерії). Серед хемосинтетиків є такі бактерії, які здатні витримувати високі концентрації важких металів, що дозволяє розробляти біотехнології для вилужування металів із певних порід (наприклад, залізобактерії).