Міжнародне гуманітарне право (МГП) , або право збройних конфліктів, - система міжнародно визнаних правових норм і принципів, які застосовують під час міжнародних та внутрішньодержавних збройних конфліктів. 

Домашнє завдання : Ознайомитись з матеріалом на платформі, вивчити параграф 1 ( ст.6-9) 

Бережіть себе, все буде Україна!

До жертв будь-якого збройного конфлікту (війни) належать: 

• цивільні, що перебувають у районі воєнних дій і на окупованій території;

• військовополонені чи інші особи, воля яких обмежена через збройний конфлікт;

• поранені та хворі;

• особи, які зазнали корабельної аварії (аварії літального апарата);

• безвісно відсутні особи, а також загиблі (померлі) 

Під захистом жертв війни розуміють забезпечення сторонами конфлікту міжнародно-правового захисту для вказаних вище категорій осіб і надання  їм такого статусу, який гарантує гуманне поводження й унеможливлює насильство, знущання, глум тощо. 

Ознайомившись із нормами Женевських конвенцій 1949 р. і додаткових протоколів до них 1977 р .можна зробити висновок, що МГП захищає практично все населення території, захопленої супротивником, причому воно діє під час збройних конфліктів усіх різновидів - міжнародних і неміжнародних - та в будь-якому регіоні земної кулі, де відбувається збройний конфлікт. 

Спеціальний захист окремих категорій цивільного населення: захист жінок у випадку збройного конфлікту. Виокремлюють два напрями міжнародно-правового захисту жінок в умовах війни: як частини цивільного населення; як жінок-учасниць бойових дій.

Перший напрям, залежно від періоду початку й розв'язання збройного конфлікту, можна диференціювати на захист жінок від: а) жорстокого поводження під час конфлікту стороною, у владі якої вони опинилися; б) наслідків воєнних дій.

У другому напрямі виокремлюють: а) дотримання статусу жінок-комбатантів; б) поводження з жінками-комбатантами як з військовополоненими.

Жінкам приділено особливу увагу: їм забезпечують захист, зокрема від згвалтування, примушення до проституції та будь-яких інших форм непристойних домагань.

Справи вагітних жінок і матерів малолітніх дітей, яких заарештовано, затримано чи інтерновано з причин, пов'язаних зі збройним конфліктом, розглядають першочергово. Особливе місце в Протоколі І посідає питання про смертну кару для вагітної жінки і матері малолітніх дітей у випадку міжнародного та неміжнародного збройного конфлікту. Ст. 76 рекомендує сторонам, що в конфлікті, прагнути уникати виголошення смертних вироків за правопорушення, пов'язані зі збройним конфліктом, щодо них. Навіть уже підписані смертні вироки за такі правопорушення щодо цих жінок не мають виконувати.

Ст. 16 Конвенції III і ст. 75 Протоколу І, а також ст. 4 Протоколу II передбачають однакове ставлення до будь-якої особи, незалежно від статі, і захищають жінок, які все частіше беруть участь у збройних конфліктах. У цих документах урегульовано правове становище жінок-комбатантів щодо надання їм статусу військовополонених у випадку потрапляння в полон. Неодноразово в Конвенції III закріплено принцип поважного ставлення до жінок, регламентовано правила щодо ситуацій, із якими можуть зіткнутися жінки-комбатанти та військовополонені. Особливо підкреслюють можливість застосування до жінок полегшеного режиму в разі притягнення їх до робіт і призначення їм дисциплінарних і кримінальних покарань. Військовополонених та інтернованих жінок можуть затримувати, обшукувати, арештовувати; їм можуть бути пред'явлені обвинувачення, проте за будь-яких обставин заборонено проведення обшуку особою іншої статі (ст. 97 Конвенції IV), розміщення в загальних приміщеннях разом із чоловіками (якщо вони не одна сім'я), позбавлення засобів гігієни та санітарії (ст. 85 Конвенції IV). Безпосередньо наглядати за жінками мають жінки-охоронниці.

Правові підстави для позачергового звільнення вагітних жінок і матерів з малолітніми дітьми викладені в статті 76-ій Протоколу І. У Конвенції III є вказівка на типову угоду, за якою мають відбуватися репатріація й госпіталізація до нейтральних країн поранених і хворих жінок (ст. 113). Ст. 8-ма Протоколу I прирівнює породіль і вагітних до хворих і поранених, ураховуючи, що їм може знадобитися медична допомога, а під час транспортування їм належить виявляти повагу та захищати (ст. 232).

Слід підкреслити проблему порушення статевої недоторканості й насильства щодо жінок під час збройних конфліктів. Хоч статті Конвенції IV і Додаткових протоколів захищають жінок від зазіхань на честь, зокрема від згвалтувань, примушування до проституції та інших форм посягання на їхню гідність, ця проблема є на сьогодні актуальною.

Заходи щодо захисту дітей. Дітям приділяють особливу увагу, забезпечують захист від будь-яких непристойних зазіхань. Усі сторони, що перебувають у конфлікті, повинні надавати дітям необхідну допомогу. Дітей до 15 років, осиротілих або розлучених із сім'єю, треба забезпечити утриманням і вихованням.

Сторони мають уживати всіх можливих заходів, щоб діти, які не досягли п'ятнадцятирічного віку, не брали безпосередньої участі в бойових діях. Зокрема, потрібно уникати вербування неповнолітніх у свої збройні сили. Вербуючи осіб, які досягли п'ятнадцятирічного віку, але яким ще не виповнилося вісімнадцяти років, сторони, що перебувають у конфлікті, мають віддавати перевагу особам старшого віку. Як виняток, коли діти, що не досягли п'ятнадцятирічного віку, беруть безпосередню участь у бойових діях і потрапляють під владу супротивної сторони, вони мають особливий захист, незалежно від того, є вони військовополоненими чи ні.

У разі арешту, затримання чи інтернування через збройний конфлікт, дітей утримують у приміщеннях, відокремлених від приміщень для дорослих, крім тих випадків, коли діти затримані разом із родичами.

Смертний вирок за правопорушення, пов'язане зі збройним конфліктом, не виконують щодо осіб, які не досягли 18-річного віку на той час, коли це правопорушення було вчинено.

На окупованих територіях діти можуть бути евакуйовані державою-окупантом лише для лікування. У разі, коли є батьки чи законні опікуни, від них треба отримати письмову згоду на евакуацію. Якщо таких осіб немає, згоду вимагають від осіб, уповноважених законом або звичаєм.

Під захистом МГП перебувають також некомбатанти — особи, які входять до складу збройних сил та надають їм допомогу, але безпосередньої участі в бойових діях не беруть. До них належать медичний і духовний персонал, інтенданти, військові кореспонденти, юристи, волонтери тощо. До вказаних осіб не можна застосовувати зброю, якщо вони виконують свої безпосередні обов'язки.

Захист журналістів. У МГП є лише дві норми, які мають договірну природу та безпосередньо спрямовані на захист журналістів лише в період міжнародного збройного конфлікту. Це п. 4 ст. 4А Женевської конвенції III про поводження з військовополоненими і ст. 79 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій, яка стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів.

Розрізняють три категорії журналістів, які можуть працювати в зоні збройного конфлікту і які перебувають під захистом міжнародного гуманітарного права: • військові кореспонденти; • журналісти, які перебувають у небезпечних професійних відрядженнях до зон збройного конфлікту; • журналісти, відряджені до військової частини.

Відповідно до ст. 4А Конвенції III про поводження з військовополоненими, військовими кореспондентами є представники засобів масової інформації, які мають акредитацію* в збройних силах, супроводжують військові формування, але не є їхніми членами. У І Додатковому протоколі до Женевських конвенцій зазначено, що в разі потрапляння в полон військові кореспонденти мають усі права військовополонених: це пов'язано з наявністю у військового кореспондента формального права супроводжувати військові формування.

Журналістів, що перебувають у небезпечних відрядженнях у районах збройного конфлікту, розглядають як цивільних осіб (пункт 1 статті 50). Вони мають захист згідно з Конвенціями і Протоколом І за умови, що не чинять дій, несумісних з їхнім статусом цивільних осіб (іл. 2.2).

Журналіст, відряджений до військової частини, має статус військового кореспондента, оскільки відрядження пов'язане з отриманням акредитації.

Домашнє завдання : Опрацювати матеріал  на платформі, вивчити параграф 1,2. За параграфом 1 написати конспект та надіслати на Нові знання. 

Бережіть себе, все буде Україна!

Норми МГП мають виконувати всі воюючі сторони за будь-яких обставин й навіть у випадку, коли одна з воюючих сторін не дотримує цих норм, друга зобов'язана їх дотримувати. Ця вимога міститься в Женевських конвенціях (1949 р.) і Додатковому протоколі І (1977 р.). Роль держави у виконанні норм МГП полягає в: ратифікації чинних договорів; поширенні знань про їх дотримання; виконанні взятих обов'язків.

Контроль за дотриманням норм МГП можуть здійснювати держави-покровительки і Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) у межах їх повноважень. Інші способи контролю за його дотриманням — розслідування, дії міжнародних організацій, звернення до міжнародних судових органів тощо.

Відповідальність за порушення МГП може бути колективна та індивідуальна. Держави, які порушили МГП, зобов'язані відшкодувати збитки, якщо для цього є підстави. Держава, що порушує норми МГП, несе міжнародно-правову відповідальність. У зв'язку з цим можуть застосовуватися передбачені міжнародним правом санкції і контрзаходи. Неправомірними є репресії відносно всіх категорій жертв війни.

До держави, що порушує свої зобов'язання з міжнародного права та відмовляється притягати до кримінальної відповідальності осіб, які порушили норми МГП і перебувають під її юрисдикцією, можуть бути застосовані відповідні заходи. Окремі військовослужбовці збройних сил держави, які допустили порушення МГП, навіть від імені цієї держави, теж притягуються до відповідальності за порушення його норм, оскільки збройні сили є державним органом. При цьому звання та посада військовослужбовця не мають значення.

Деякі дії, що вчинені в період збройних конфліктів, розглядаються як міжнародні кримінальні злочини, а відповідальність за них несуть в індивідуальному порядку учасники військових дій та їх співучасники. До злочинів міжнародного характеру належать і військові злочини, тобто серйозні порушення МГП, які держави вважають міжнародними злочинами. Іноді військові злочини можуть накладатися на інші міжнародні злочини (проти миру, людяності, терористичні акти, тортури, найманство тощо).

За чинними нормами міжнародного права, кримінальне переслідування головних винуватців вчинення міжнародних злочинів відбувається в міжнародних кримінальних судах, які створені на основі укладення спеціальних міжнародних угод. Наприклад, це були Міжнародні воєнні трибунали (МВТ) в Нюрнберзі (1945-1946 рр.) і в Токіо (1946-1948 рр.). Інші злочинці можуть нести кримінальну відповідальність за скоєні злодіяння на підставі кримінального законодавства відповідних держав. У 1993 р. та 1994 р. рішеннями Ради Безпеки ООН знову створено міжнародні кримінальні трибунали для переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення МГП у на території колишньої Югославії і в Руанді (останній у грудні 2015 р. завершив свою роботу).

Насамперед до відповідальності притягувалися особи, які були винні у вчиненні геноциду та інших злочинів проти людяності, а також за порушення норм, що стосуються поводження воюючих сторін під час конфліктів неміжнародного характеру (Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 р. і Додатковий протокол II до них 1977 р.), за умови, що ці порушення мали серйозні наслідки.

Розрізняють дві групи суб'єктів злочинів: головні військові злочинці (глави держав, політики, військові тощо), які несуть відповідальність як за свої злочини, так і злочини рядових виконавців; безпосередні виконавці, що виконують злочинні накази або вчиняють злочини за власною ініціативою.

Тому в Статутах обох міжнародних військових трибуналів (МВТ) знову було підтверджено, що офіційні статуси обвинувачених як глави держави або членів уряду не звільняло їх від кримінальної відповідальності, а також від відповідальності і за те, що не запобігли вчиненню злочину своїми підлеглими.

Стосовно відповідальності за виконання злочинних наказів, то Статут МВТ 1945 р. зафіксував загальновизнану нині норму: «той факт, що підсудний діяв за розпорядженням уряду або за наказом начальника, не звільняє його від відповідальності».

Осудити військових злочинців можуть як спеціально створені міжнародні суди, так і національні суди тих держав, на території яких ці особи вчиняли злочини.

Статутами і вироками МВТ були встановлені такі види міжнародних злочинів: • злочини проти миру, а саме: планування, підготовка, розв'язання, ведення агресивної війни або війни в порушення міжнародних договорів, угод або запевнень, а також участь в загальному плані чи змові, спрямованих на здійснення цих дій; • військові злочини, а саме: порушення законів і звичаїв війни, до яких належать убивства, катування, відведення в рабство або для інших цілей цивільного населення окупованої території; убивства, катування військовополонених; вбивства заручників; пограбування громадської чи приватної власності; безглузде руйнування міст і сіл та інші злочини; • злочини проти людяності, а саме: вбивства, винищування, поневолення, заслання та інші жорстокості, вчинені щодо цивільного населення до або під час війни, переслідування за політичними, расовими або релігійними мотивами з метою здійснення будь-якого злочину, що підлягає юрисдикції трибуналу незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де були вчинені.

Статут Трибуналу для Руанди визначив такий перелік злочинів під час військових конфліктів: злочини проти життя, фізичного і психічного здоров'я, включаючи тортури, спричинення каліцтв, тілесні покарання; колективні покарання; захоплення заручників; тероризм; брутальне порушення людської гідності, зокрема зґвалтування, примушення до заняття проституцією тощо; грабіж; ухвалення вироків і їх виконання без попереднього розгляду справи законним судом; погрози зробити будь-яку з перерахованих дій тощо. Перелік злочинів, за вчинення яких фізичні особи можуть бути притягнуті до відповідальності, передбачений статутами і вироками МВТ, не є вичерпним (ст. 4).

Згідно з нормами МГП, військовим злочинцям не можна надавати притулок. Конвенція про незастосовність терміну давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства (Нью-Йорк, 26. 11. 1968 р.) установила правило про недійсність терміну давності щодо воєнних злочинів незалежно від часу їх вчинення, а щодо злочинів проти людяності — також і від того, були вони здійснені у воєнний або в мирний час.

Проблеми, пов'язані із захистом МГП, зумовили необхідність утворення Міжнародного кримінального суду (МКС), який повинен стати інструментом міжнародної кримінальної юстиції. Його завдання і функції визначені Римським статутом (1998 р.). Цей документ передбачає процедуру притягнення до відповідальності осіб, що скоїли міжнародні злочини, містить перелік таких злочинів, визначає підстави міжнародної кримінальної відповідальності та принципи співробітництва держав у міжнародному кримінальному судочинстві. Суд уповноважений розглядати лише ті злочини, що були скоєні після 1-го липня 2002 р. Тимчасовим місцем перебування Міжнародного кримінального суду є Гаага, Нідерланди («держава перебування»).

Юрисдикцію суду визнають 123 країни, які ратифікували Римський статут. Вони охоплюють Південну Америку, майже всю Європу, більшість країн Океанії та близько половини Африки. Ще 31 країна підписала, але не ратифікувала Римський статут. Серед них і Україна, яка 2000 р. підписала Римський Статут МКС, але ВРУ досі не ратифікувала цей документ. Через це напряму звернутись до суду Україна не може. Тому, щоб злочини Росії проти України стали підсудні МКС, уряд України 08. 09. 2015 р. подав секретарю МКС заяву від України, яка прийняла юрисдикцію МКС щодо передбачених Статутом злочинів, імовірно скоєних на її території з 20. 02. 2014 р. на невизначений термін.

МКС повинен позбавити імунітету кожну посадову особу, щодо якої було порушено кримінальну справу будь-яким національним судом

Домашнє завдання : Вивчити наданий матеріл, повторити та підготуватись до тематичного оцінювання за темою: " МГП про захист цивільного населення" . Повторити параграфи 1 - 3.

Бережіть себе, все буде Україна!

Опік — ураження шкіри та тканин організму під дією висо­ких температур, їдких хімічних речовин, інтенсивного корот­кохвильового випромінювання, що призводить до втрати клітинами організму своєї молекулярної структури.

Опік – це технічна травма, яка виникає внаслідок дії на тканини високої температури.

Опіками називають ушкодження тканин, що виникають внаслідок дії термічних, фізичних, хімічних агентів ( чинників ).

Комбустіологія(лат. combustio — опік) — наука та підрозділ практичної хірургії, який вивчає механізми виникнення опіків, їх перебіг, можливі ускладнення та лікування.

Комбустіологія відносно молода галузь медицини. Практичним досягненням розвитку цього підрозділу є те, що уже можуть рятувати людей з опіковою площею 80—90% майже незалежно від глибини опіків.

Для ефективної роботи опікового відділення потрібні кваліфіковані комбустіологи, вартісне сучасне обладнання та відповідне медикаметозне забезпечення, також неменш важливим є і реанімаційно-анестезіологічне забезпечення.

Хімічні опіки виникають у разі дії на шкіру концентрованих кислот (сульфатної, хлоридної, нітратної, карболової тощо), лугів (їдких калі, натру, концентрованих розчинів аміаку, негашеного вапна), фосфору, деяких солей (нітрату аргентуму, хлориду цинку та ін.).

Хімічні опіки небезпечні ще й тим, що спричинюють загальне отруєння організму.

Їх ознаки:

- сип,

-  пу­хирці,

- локальний біль без видимих ушкоджень,

- головний біль,

- утруднене дихання.

 Вони можуть проявлятися як відразу, так і через деякий час. 

Перша медична допомога при хімічних опіках.

У разі опіків концентрованими кислотами (крім сульфатної) на поверхню опіку ллють холодну воду або розчин соди (1 чай­на ложка на склянку води) протягом 10—15 хв.

На опіки, спричинені лужними розчинами, також ллють воду і обробляють 2 % -вим розчином оцту чи лимонного соку. Потім накладають пов'язку.

Під час опіків білим фосфором уражену частину тіла зану­рюють у воду і там зчищають фосфор. Маніпуляції на повітрі неможливі, оскільки фосфор може спалахнути. Уражену поверхню обробляють 5 %-вим розчином мідного купоросу (сульфату купруму ІІ) та закривають чистою сухою пов'язкою. Такі опіки не можна змащувати жиром чи мазями, оскільки це сприяє всмоктуванню фосфору в тканини, а фосфор — надзви­чайно отруйна речовина.

У разі опіків негашеним вапном місце ураження слід змастити жиром, а рану закрити пов'язкою. Водою змивати негашене вапно неприпустимо.

Обпечені очі промивають водою (крім опіків вапном) або молоком, після чого накладають пов'язку і доставляють потер­пілого у лікарню.

Перша медична допомога.

Ø термінове видалення ураженого одягу і взуття;

Ø змивання хімічної речовини з тіла великою кількістю про­точної холодної води 10-15 хв (не можна використовувати воду при опіках алюміній органічними речовинами);

Ø у воду необхідно додати нейтралізуючі речовини:

- кислотні опіки — 2 % розчин питної соди;

- лужні опіки — 2 % розчин оцтової кислоти, 2 % розчин лимонної кислоти;

Ø накладання покривних пов'язок, змочених 4 % розчином питної соди або оцтової (лимонної) кислоти;

Ø транспортування в лікарню;

Ø якщо не уражена травна система — багато пити.

ПОРЯДОК

надання домедичної допомоги постраждалим при ураженні електричним струмом та блискавкою

1. Цей Порядок визначає механізм надання домедичної допомоги постраждалим при ураженні електричним струмом та блискавкою не медичними працівниками.

2. У цьому Порядку термін «електротравма» вживається у такому значенні – це місцеві і загальні пошкодження, що виникають у результаті впливу електричного струму великої сили або розряду атмосферної електрики (блискавки).

Інші терміни вживаються у значеннях, наведених в Основах законодавства України про охорону здоров’я та інших нормативно-правових актах у сфері охорони здоров’я.

3. Послідовність дій при наданні домедичної допомоги постраждалим при ураженні електричним струмом та блискавкою не медичними працівниками:

1) переконатися у відсутності небезпеки;

2) якщо постраждалий перебуває під дією електричного струму, при можливості припинити його дію: вимкнути джерело струму, відкинути електричний провід за допомогою сухої дерев’яної палиці чи іншого електронепровідного засобу;

3) провести огляд постраждалого, визначити наявність свідомості, дихання;

4) викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;

5) якщо у постраждалого відсутнє дихання, розпочати проведення серцево-легеневої реанімації;

6) якщо постраждалий без свідомості, але дихання збережене, надати постраждалому стабільного положення;

7) накласти на місця опіку чисті, стерильні пов’язки;

8) забезпечити постійний нагляд за постраждалим до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

9) при погіршенні стану постраждалого до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги повторно зателефонувати диспетчеру екстреної медичної допомоги.

ПОРЯДОК

надання домедичної допомоги постраждалим при утопленні

1. Цей Порядок визначає механізм надання домедичної допомоги постраждалим при утопленні не медичними працівниками.

2. У цьому Порядку термін «утоплення» вживається у такому значенні – це гострий патологічний стан, що розвивається при випадковому або навмисному зануренні у воду чи інші рідини, з подальшим розвитком ознак дихальної недостатності, причиною виникнення якої є попадання рідини в дихальні шляхи.

Інші терміни вживаються у значеннях, наведених в Основах законодавства України про охорону здоров’я та інших нормативно-правових актах у сфері охорони здоров’я.

3. Послідовність дій при наданні домедичної допомоги постраждалим при утопленні не медичними працівниками:

1) переконатися у відсутності небезпеки;

2) якщо постраждалий у воді:

а) кинути рятувальний засіб (рятувальний круг, м’яч тощо);

б) підпливаючи до постраждалого, користуватись рятувальним жилетом або іншими засобами, що дозволять утримуватись на воді (рятувальний круг, надувний матрац тощо). Підпливати до постраждалого зі спини. При наближенні до постраждалого попросити його заспокоїтись та пояснити, що Ви в змозі надати допомогу;

в) якщо постраждалий без свідомості та перебуває у воді, перевернути його на спину, перевірити наявність дихання;

г) якщо постраждалий дихає, транспортувати його до берега. При витягуванні постраждалого з води при можливості залучати 2-3 особи, фіксувати шийний відділ хребта;

3) на березі у постраждалого без свідомості перевірити наявність дихання;

4) викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;

5) якщо у постраждалого відсутнє дихання, розпочати проведення серцево-легеневої реанімації;

6) якщо постраждалий дихає, до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги фіксувати шийний відділ хребта, забезпечити прохідність дихальних шляхів;

7) якщо постраждалий не дихає, невидаляти воду з легень, розпочати серцево-легеневу реанімацію. При наявності автоматичного зовнішнього дефібрилятора – наклеїти електроди, попередньо витерти шкіру грудної клітки;

8) якщо постраждалий у воді і не дихає, швидко транспортувати до берега, натиснення на грудну клітку у воді не ефективне;

9) забезпечити постійний нагляд за постраждалим до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги;

10) при погіршенні стану постраждалого до приїзду бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги повторно зателефонувати диспетчеру екстреної медичної допомоги.

Домашнє завдання : Вивчити наданий матеріал на Платформі, підготуватись до усного опитування. 

Бережіть себе, все буде Україна! 

Домашнє завдання : Вивчити наданий матеріал на Платформі, підготуватись до усного опитування. 

Бережіть себе, все буде Україна! 

Домашнє завдання : Вивчити наданий матеріал на Платформі.

Бережіть себе, все буде Україна! 

Домашнє завдання : Вивчити матеріал на Платформі, вивчити параграф 14,15.  Скласти Перелік засобів, що повинні бути в Індивідуальній військовій аптечці, надіслати на Нові Знання. 

Бережіть себе, все буде Україна! 

Домашнє завдання : Вивчити матеріал на Платформі, повторити параграфи 17,18

 ( підготуватись до опитування) 

Бережіть себе, все буде Україна! 

Домашнє завдання : 

Вивчити матеріал на Платформі, вивчити параграф 21. Виконати тест до 26 березня за посиланням : naurok.com.ua/test/join?gamecode=3549024 

Бережіть себе, все буде Україна! 

Домашнє завдання : Вивчити матеріал на Платформі. 

Бережіть себе, все буде Україна!