Ларін Дмитро Сергійович народився 12 грудня 1993 року у м. Новогродівці Покровського району Донецької області.

Після закінчення школи вступив до Селидівського гірничого технікуму. По закінченні пішов працювати до Покровського шахтоуправління шахтарем-проходчиком.

Він був родом із Донеччини, але війна і окупація Новогродівки російськими військами у жовтні 2024 року, змусила його покинути разом із сім'єю свою рідну домівку і переселится до Помічнянської ТГ.

Та навіть у таких складних життєвих обставинах Дмитро не залишився осторонь, зробивши свій вибір на користь Батьківщини.

21 березня 2025 року Дмитро Ларін став до лав ЗСУ. Був призваний Новоукраїнським ТЦК. Проходив військову службу у військовій частині А1619 на посаді дешифрувальника розвідувальних матеріалів БПЛА.

Дмитро виконував свій військовий обов'язок чесно, віддано, пліч-о-пліч зі своїми побратимами боронив рідну землю від російських окупантів.

14 серпня 2025 року загинув під час виконання завдань, пов'язаних із захистом Батьківщини, незалежності та територіальної цілісності України в населеному пункті Муравка, Покровського району Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу противника.

Ми схиляємо голови у скорботі перед рідними та близькими Дмитра. Важко знайти слова, які б зменшили біль утрати, адже без люблячого чоловіка залишилася дружина Анастасія, без батька - донька Міланка.

На центральній площі Помічної люди стали на коліна, щоб провести Дмитра Ларіна в "останню путь". Над труною героя в небі літали птахи і лунала його улюблена пісня - "Українське сонце зійшло" / KOZAK SYSTEM.

Похований Ларін Дмитро 22 серпня 2025 року на кладовищі «Жовтневе» в місті Помічна Новоукраїнського району Кіровоградської області. 

Вічна та Світла Пам'ять про мужність та відважність Героя-захисника назавжди залишиться в наших серцях!

Слава Герою!

Народився 2.01.1965 року в м. Помічна. Закінчив ЗШ №2 (нині ліцей "Універсум"). Після навчання у школі вступив до Льотної академії у м. Кіровоград (Кропивницький), отримав професію інженера-пілота та звання молодшого лейтенанта. 

Після звільнення з авіації, продовжив роботу на Одеській залізниці у Помічнянському локомотивному депо. 

У 2022 році, після повномасштабного вторгнення росії на Україну, став до лав ЗСУ. Отримав, спочатку, звання старшого лейтенанта, а згодом - капітана. 

З перших днів війни Олександр Пологалов захищав Батьківщину - з 26 лютого 2022 року призваний по мобілізації та проходив службу у військовій частині А7362. 

12.01.2025 року - звільнений з військової служби по досягненню граничного віку перебування на військовій службі.

Капітан Пологалов Олександр Миколайович був людиною, якому не була байдужа доля України. Він плекав надію на краще майбутнє, вірив у світлий, мирний завтрашній день.

4 лютого 2025 року, Олександр раптово знепритомнів і був негайно госпіталізований до районної лікарні - відгомін війни дав про себе знати. На жаль, лікарі константували смерть.

Олександра Пологалова всі знали як мужню й сильну людину. За доблесть і відвагу його нагороджено сталевим хрестом Головнокомандуючого ЗСУ.

Похований Пологалов Олександр Миколайович 6 лютого 2025 року на кладовищі «Жовтневе» в місті Помічна Новоукраїнського району Кіровоградської області.

Вічна пам'ять і слава Герою!

Судаков Сергій Миколайович народився 5 січня 1982 року у м. Біла Церква Київської області. Ріс і навчався в ЗШ №5. Потім вступив до Ржищівського ПТУ. По закінченні працював у м. Первомайськ, Києві на різних робітничих посадах. 

Став мешканцем Помічнянської ТГ у 2024 році. Жив у с. Помічна разом із сім'єю.

Сергій Судаков був мужньою сильною, відповідальною людиною, українцем, який до останнього подиху захищав рідну землю.

У 2025 році був призваний до лав ЗСУ та пішов захищати незалежність і територіальну цілісність України від російських загарбників.

Проходив службу у військовій частині А1556 стрільця, помічника гранатометника.

22 травня 2025 року загинув під час удару fpv-дрону противника в районі населеного пункту Черпаки Запорізької області.

Сергій був не просто солдат, він був другом, захисником. Його серце щиро билося за Україну. Він не вагаючись став до лав ЗСУ, щоб боронити нашу землю від ворога.

Ми будемо завжди пам'ятати його доброту і силу духу. Його шлях - це шлях воїна, який попри біль і небезпеку стояв до останнього.

Похований Судаков Сергій 15 червня 2025 року на кладовищі «Жовтневе» в місті Помічна Новоукраїнського району Кіровоградської області.

Без люблячого чоловіка залишилася дружина Світлана.

Вічна та Світла Пам'ять про мужність та відважність Героя-захисника назавжди залишиться в наших серцях!

Слава Герою!

Олексій Суконько народився в далекому Казахстані в м. Тімертау 17 липня 1981 року.

У 1983 році разом із сім'єю переїхав до Помічної.

Навчався у Помічнянській ЗШ №1 (нині ліцей №1 ім. Героя України Євгена Березняка).

Після закінчення школи продовжив навчання у Кіровоградському технікумі, здобув спеціальність радіотелемеханіка. Працював на різних підприємствах міста Помічної.

Знайомі, рідні та близькі поважали й цінували Олексія як працьовиту, порядну й чесну людину.

З 1999 року по 2001 рік Олексій проходив строкову службу в Українській армії у військові частині 2142 на посаді стрільця.

Після повномасштабного вторгнення росії на Україну, солдат Олексій Суконько  прийняв мужнє рішення стати на захист Батьківщини. 

1 квітня 2022 року був призваний по мобілізації до лав ЗСУ. Проходив службу у військовій частині А4007 на посаді "стрілець-снайпер".

Загинув Олексій 16.02.2025 року біля населеного пункту Очеретувате Волноваського району Донецької області під час виконання службових обов'язків, унаслідок влучання fpv-дрона. Життя Героя скоротилося на полі бою, але він назавжди залишиться в наших серцях, як відданий захисник України і просто чудова людина, яка несла радість усім навколо.

Без сина залишився батько Володимир, без чоловіка - дружина Ірина, без батька - дочка Валерія та син Артем.

Похований Олексій Суконько 26 лютого 2025 року на кладовищі «Жовтневе» в місті Помічна Новоукраїнського району Кіровоградської області.

Вічна пам'ять і слава Герою!

Ходаков Олександр Сергійович народився 04 грудня 1990 року. 

До повномасштабного вторгнення росії на Україну разом із сім'єю проживав у м. Одеса.

З початку повномасштабного вторгнення Олександр Сергійович разом із родиною переїхав до м. Помічна. 

28.02.2024 призваний на службу 2 відділом Новоукраїнського РТЦК та СП.

02.02.2025 року героїчно загинув у районі н.п. Суджа Курської області під час виконання бойових завдань, пов'язаних із захистом Батьківщини.

Знайомі, рідні та близькі знали Олександра, як чесну та порядну, людину, гарного сина, люблячого чоловіка й батька.

Жодними словами не втамувати нестерпного болю та не загоїти рани в душі. 

Похований Олександр Ходаков у м. Одеса. 

Без люблячого єдиного сина залишилися мама, без чоловіка - дружина Тетяна, без батька - син та донька.

Вічна та Світла Пам'ять про мужність та відважність Героя-захисника назавжди залишиться в наших серцях!

Слава Герою!