Інформатику розглядають і як науку, і як галузь людської діяльності.

Інформатика – це наука про інформацію та автоматизацію інформаційних процесів.

Термін інформатика походить від французького слова informatique (фр. іnformation – інформація і automatique – автоматика). Широко роз­повсюджений у світі також англомовний варіант цього терміну - (англ. сomputer – комп’ютер, science – наука).

Науку інформатика поділяють на теоретичну і прикладну. Теоретична інформатика розробляє математичні методи реалізації інформаційних процесів. Прикладна інформатика вивчає пи­тання проектування комп’ютерів, комп’ютерних мереж, штучного інтелекту та інше.

Інформатикою називають також галузь діяльності людини, яка пов’язана з реалізацією інформаційних процесів з використанням засобів обчислювальної техніки.

Інформатика як галузь діяльності людини складається з виробництва і ремонту обчислювальної техніки, створення програмного забезпечення, розробки сучасних технологій опрацювання даних, створення і застосу­вання сучасних засобів комунікації.

Очевидно, що інформатика як галузь діяльності людини тісно пов’яза­на з інформатикою як наукою і на практиці використовує її досягнення.

Технології, що забезпечують та підтримують інформаційні процеси, тобто процеси пошуку, збору, передачі, збереження, накопичення, тиражування інформації та процедури доступу до неї називають інформаційними технологіями

Доцільно виділити три основні класи технологій:

1. Виробничі - спрямовані на оптимізацію процесів у сфері матеріального виробництва товарів і послуг та їх суспільного розподілу.

2. Інформаційні - призначені для раціональної організації процесів, що протікають в інформаційній сфері суспільства, включаючи науку, культуру, освіту, засоби масової інформації та інформаційні комунікації.

3. Соціальні - орієнтовані на раціональну організацію соціальних процесів.

Інформаційні технології засновані на реалізації інформаційних процесів, які використовує інформаційна система, що забезпечує приймання інформації, її перетворення, опрацювання, збереження і передачу результатів опрацювання споживачу: людині, машині, іншій інформаційній системі.

Інформаційна система (у загальному розумінні) — це системи, яка здійснює або в якій відбуваються інформаційні процеси: пошук, збирання, зберігання, передавання й опрацювання інформації.

Класифікація інформаційних систем:

• за ступенем автоматизації:

  • ручні, в яких опрацювання інформації виконуює людина;

  • автоматизовані, в яких частину функцій (підсистем) керування або опрацювання даних здійснюють автоматично, а частину — людиною;

  • автоматичні, в яких — усі функції керування й опрацювання даних здійснюють за допомого технічних засобів без участі людини.

• за масштабом використання:

  • одиночні, які реалізовано, як правило, на автономному персональному комп'ютері без обов'язкового під'єднання до комп'ютерної мережі і які містять декілька простих складових із спільним інформаційним фондом;

  • групові, які орієнтовано на колективне використання інформації і найчастіше побудовано на основі локальної комп'ютерної мережі;

  • корпоративні, які орієнтовано на великі компанії з підтримкою територіально віддалених комп'ютерних інформаційних вузлів і мереж. Як правило, вони мають ієрархічну клієнт-серверну структуру зі спеціалізацією серверів;

  • глобальні, які охоплюють територію держави чи континенту (наприклад, Інтернет).

• за сферою призначення (предметною галуззю, вказано лише деякі):

  • економічна (функція управління на підприємстві);

  • медична;

  • географічна;

  • адміністративна;

  • виробнича;

  • навчальна;

  • екологічна;

  • криміналістична;

  • військова;

• за місцем діяльності:

  • наукові, призначені для автоматизації діяльності науковців, аналізу статистичної інформації, керування експериментом;

  • автоматизованого проектування, призначені для автоматизації праці інженерів-проектувальників і розробyників нової техніки чи технологій. Вони допомагають здійснювати:

    • розробку нових виробів і технологій їхнього виробництва;

    • різноманітні інженерні розрахунки:

      • визначення технічних параметрів виробів;

      • видаткових норм — трудових, матеріальних, фінансових;

    • створення графічної документації (креслень, схем, планувань);

    • моделювання проектованих об’єктів;

    • створення програм для верстатів з числовим програмним керуванням.

  • організаційного керування, призначені для автоматизації функції адміністративного (управлінського) персоналу промислових підприємств і непромислових об’єктів (банків, бірж, страхових компаній, готелів тощо) та окремими офісами (філіями);

  • керування технологічними процесами, призначені для автоматизації різноманітних технологічних процесів (гнучкі виробничі процеси, металургія, енергетика тощо).

Інформаційній системі потрібен пристрій на якому вона могла б виконувати свої функції, в нашому випадку таким пристроєм є комп’ютер.

Конструктивно будь-який комп’ютер складається з основних чотирьох частин — пристроїв з таким призначенням:

• введення інформації;

• передавання та опрацювання інформації (центральний процесор);

• зберігання та накопичення інформації (пам’ять);

• пристрою виведення інформації.

Всі пристрої комп’ютера прийнято поділяти за функціональною ознакою на дві складові: центральні пристрої (у системному блоці) і периферійні (зовнішні) пристрої.

Розрізняють системне та прикладне програмне забезпечення.

Системне програмне забезпечення призначене для забезпечення працездатності комп'ю­тера й виконання внутрішніх функцій, для створення передумов для роботи прикладного програмного забезпечення. Типовим прикладом системного ПЗ є операційна система.

Прикладне програмне забезпечення призначене для розв’язання конкретних задач. Наприклад, редактори тексту, електронні таблиці, бази даних тощо.

Інформаційні технології в освіті

Якщо в якості ознаки інформаційних технологій вибрати інструменти, за допомогою яких проводиться обробка інформації (інструментарій технології), то можна виділити наступні етапи її розвитку:

1-й етап (до другої половини XIX ст.) - «Ручна» інформаційна технологія, інструментарій якої складали: перо, чорнильниця, книга. Комунікації здійснювалися ручним способом шляхом переправки через пошту листів, пакетів, депеш. Основна мета технології - представлення інформації в потрібній формі.

2-й етап (з кінця XIX ст.) - «Механічна» технологія, оснащена більш досконалими засобами доставки пошти, інструментарій якої складали: друкарська машинка, телефон, диктофон. Основна мета технології - представлення інформації в потрібній формі більш зручними засобами.

3-й етап (40 - 60-і рр.. XX ст.) - «Електрична» технологія, інструментарій якої складали: великі ЕОМ і відповідне програмне забезпечення, електричні друкарські машинки, ксерокси, портативні диктофони. Основна мета інформаційної технології починає переміщатися з форми представлення інформації на формування її змісту.

4-й етап (з початку 70-х рр..) - «Електронна» технологія, основним інструментарієм якої стають великі ЕОМ і створювані на їх базі автоматизовані системи керування (АСК) і інформаційно-пошукові системи, оснащені широким спектром базових і спеціалізованих програмних комплексів. Центр ваги технології ще більш зміщується на формування змістовної сторони інформації для управлінського середовища різноманітних сфер громадського життя, особливо на організацію аналітичної роботи.

5-й етап (з середини 80-х рр..) - «Комп'ютерна» («нова») технологія, основним інструментарієм якої є персональний комп'ютер із широким спектром стандартних програмних продуктів різного призначення. На цьому етапі відбувається процес персоналізації АСК, що проявляється у створенні систем підтримки прийняття рішень певними спеціалістами. Подібні системи мають вбудовані елементи аналізу і штучного інтелекту для різних рівнів управління, реалізуються на персональному комп'ютері і використовують телекомунікації. У зв'язку з переходом на мікропроцесорну базу суттєвим змінам піддаються і технічні засоби побутового, культурного та інших призначень.

6-й етап - «мережева технологія» (іноді її вважають частиною комп'ютерних технологій) тільки встановлюється. Починають широко використовуватися в різноманітних галузях глобальні і локальні комп'ютерні мережі. Їй пророкують у найближчому майбутньому бурхливе зростання, обумовлений популярністю її засновника - глобальної комп'ютерної мережі Internet.

Інформаційне суспільство – це суспільство, в якому діяльність людей здійснюється на основі використання послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій та технологій зв’язку.

Яка різниця між інтелектуальною власністю та авторським правом?

Інтелектуальна власність, скорочено «ІВ» (англ. intellectual property) — результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини (автора, виконавця, винахідника та інш.) або кількох осіб.

Авторські права — це набір суб'єктивних виключних прав, які дозволяють авторам літературних, мистецьких та наукових творів отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності.

Інформаційні технології зачіпають фундаментальні права людини, торкаючись захисту авторських прав, інтелектуальної свободи, відповідальності і безпеки. Тому нині гостро постає питання інформаційної етики. Інформаційні моральні дилеми стають особливо важливими в "інформаційному суспільстві". Інформаційна етика розглядає проблеми власності, доступу, недоторканності приватного життя, безпеки і спільності інформації.

Інформаційна етика (англ. Information Ethics) - дисципліна, що досліджує моральні проблеми, що виникають у зв'язку з розвитком і застосуванням інформаційних технологій.

Що таке компетентності?

Компетентність у перекладі з латинської competentia означає коло питань, у яких людина добре обізнана, має знання та досвід. Компетентна в певній сфері людина має відповідні знання та здібності, що дозволяють їй обґрунтовано судити про цю сферу й ефективно діяти в ній