підготувала фахівець Древняк Ю.М.

                                   СКЛАДАЄМО ХАРАКТЕРИСТИКУ ДЛЯ ДИТИНИ З ООП

Зараз багато діток мають проходити комплексну оцінку розвитку в ІРЦ. Допоможіть колегам якнайкраще обстежити дитину та встановити її можливості і потреби.

Для цього педагоги закладу освіти пишуть характеристику.

Додам, що характеристика має бути:

реальною (не про когось скачену з інтернету). Характеристика має бути максимально об’єктивною та обґрунтованою психологічною діагностикою. Її складають на підставі систематичного, а не разового, вивчення дитини.

має бути чіткою, конкретною і зрозумілою - написано не загальними фразами, а суто те, що дитина робить, може, вміє, знає виконує, реагує, сприймає, любить і в чому є труднощі, які зафіксовано у закладі освіти ( не пишіть, що зріст чи вага відповідає віку, натомість вкажіть конкретні цифри; не пишіть, що дитина засвоює чи не засвоює програмовий матеріал, натомість конкретизуйте що дається краще по факту - сортує по кольорах (вкажіть кольори які знає дитина, які плутає, які ще не навчилась).

актуальною - написаною не про "колись", а те що дитина знає та вміє на даний момент часу. Не варто в характеристиці використовувати складну професійну лексику. Також не вказуйте без необхідності назви тестів, бали, отримані за методиками, тощо. Інформація про це залишається в службовій документації.

зафіксовані сильні та слабкі сторони, інтереси, потреби.

Керуйтесь віковим рівнем розвитку (для дошкілля Базовий компонент)

містити інформацію про комунікацію з дорослими та однолітками

варто зазначити що уже застосовувалось при адаптації, що спрацювало і дає результати, а що не підходить дитині .

Якщо у закладі освіти проводили обстеження та спостереження щодо надання І рівня підтримки, зафіксуйте ці дані.

подана вчасно до початку проходження обстеження в ІРЦ

Якісна співпраця тільки на користь кожному учаснику освітнього процесу

підготувала фахівець Древняк  Ю.М.

Таблиця 

7 помилок вказівного жесту 

Помилка 1. Формування вказівного жесту

на не мотиваційніх предметах.

Часто дорослі намагаються сформувати бажане тисячним вживанням фрази «А покажи…» (все, що оточує або зображене в книзі). Такий варіант є дуже цікавий для дорослого і ніяк не цікавий малюку. Працюємо лише на бажаних дитиною предметах.

Помилка 2. Дорослий використовує «хибно мотиваційний» предмет.

Дитина може мати велику кількість хибних мотиваційних предметів, які з радістю прийме від Вас безкоштовно, проте виконувати Ваше прохання, щоб його отримати не готова.

 Шукаємо ту мотивацію, яка працюватиме бездоганно за будь-яких умов.

Помилка 3. Дорослий не очікує включеності дитини та зорового контакту.Активні малюки часто бажають чогось, але в той же момент їх вже цікавить щось інше. Якщо дорослий ставить питання «Що ти хочеш?» і не очікуючи включеності дитини в процес самостійно складає пальчики дитини та віддає бажане, то це, звісно ж, ніколи не приведе до бажаного результату.

 Очікуємо включеності в процес та свідомого вказівного жесту, навіть якщо і з повною фізичною підказкою дорослого.

Помилка 4. Відсутність правил.

Якщо дитина знає, що пізніше всеодно отримає бажане, то немає ніякої потреби у виконанні тих чи інших рухів. Встановлюємо непохитні правила «Не показав - не отримав!»

Помилка 5. Відсутність підказок

Багато дітей з особливостями розвитку потребують всіх етапів використання підказок (повна фізична підказка, часткова, словесна тощо) для закріплення навички. Використовуємо підказки.

Помилка 6. Відсутність закріплення

Будь-яка навичка у дітей потребує постійного закріплення.Вже сформований вказівний жест неодмінно варто використовувати завжди для взаємодії з дитиною.

 Помилка 7. Мотиваційні предмети у вільному доступі.

Всі предмети чи смаколики, які слугують мотивацією для формування вказівного жесту повинні бути під контролем дорослого. Обмежуємо доступ дитини до мотиваційних предметів.

підготувала фахівець Древняк Ю. 

Яке ж свідоцтво отримує учень з ООП,  що навчається на інклюзивному навчанні.

Яке ж свідоцтво отримує учень з ООП,  що навчається на інклюзивному навчанні. (допис автор Дана Смаль )

✅️Особи з особливими освітніми потребами мають повне право,  яке захищене Законом України про Освіту:

👉здобувати Освіту на інклюзивному навчанні у 10-11 класах

👉отримують свідоцтво загального зразка ( НЕ залежно від категорії труднощів та рівнів підтримки,  НЕ залежно від адаптованої чи модифікованої ІПР)

✅️відмовити у здобутті повної загальної середньої освіти особі з ООП не може жоден заклад загальної середньої освіти, який працює згідно законів України ( відповідно до територіальної приналежності)

✅️відмовити у свідоцтві загального зразка не має права жоден заклад загальної середньої освіти ( якщо особа з ООП навчається у інклюзивному чи загальному класі).

✅️Свідоцтво спеціального зразку видається особам з ООП, які навчаються у спеціальних закладах освіти,  або ж у спеціальних класах ЗЗСО 

✅️Свідоцтво з зірочкою видаються лише для осіб з інтелектуальними ПОРУШЕННЯМИ. У інклюзивних класах навчаються особи з ООП різних категорій труднощів,  в тому числі інтелектуальними ТРУДНОЩАМИ ( ЦЕ НЕ діагноз)

✅️Також,  заклади загальної середньої освіти НЕ послуговуються діагнозами і нозологіями.

❗️Зверніть увагу , що у свідоцтві з *(зірочкою) зазначено "для осіб з особливими освітніми потребами зумовленими порушенням інтелектуального розвитку! Це для учнів з особливими освітніми потребами  саме спецзакладів ( спеціальних шкіл, спеціальних класів)❗️

Важливо розуміти, що поняття "труднощі" і  поняття "порушення"  це різні речі.

ПОРУШЕННЯ інтелектуального розвитку - це діагноз медичний, який видається саме психіатром, а не фахівцями ІРЦ. 

Оскільки ІРЦ НЕ визначають діагнозів, а виявляють особливі освітні потреби  - саме КАТЕГОРІЇ ТРУДНОЩІВ та РІВНІ ПІДТРИМКИ. 

👉У висновку ІРЦ фахівці  визначають труднощі, такі, як:

✅️Інтелектуальні труднощі 

✅️Фізичні труднощі 

✅️Функціональні зорові, слухові, мовленнєві

✅️Соціоадаптаційні труднощі

✅️ Навчальні труднощі 

та рівні підтримки 

✅️ І рівень 

✅️ ІІ рівень 

✅️ ІІІ рівень 

✅️ ІV рівень 

✅️ V рівень 

на основі яких організовують навчання в закладах освіти з урахуванням цих труднощів, а труднощі інтелектуального характеру НЕ прирівнюються ( не націлюють ) з медичним діагнозом  "порушенням інтелектуального розвитку" ( який виставляє лікар психіатр)

👉 Тому, для дітей з особливими освітніми потребами на інклюзивному навчанні  документ про освіту з *  НЕ видається.

👉 Видається ЗВИЧАЙНЕ свідоцтво+ звичайний додаток.

підготувала фахівець Древняк Ю. 

                                            РІЗНИЦЯ МІЖ АДАПТОВАНОЮ ТА МОДИФІКОВАНОЮ ПРОГРАМОЮ

    Адаптація – це стратегії, що допомагають дитині з ООП засвоювати ті самі обсяги знань, що і її однокласники в інклюзивному класі. Тоді як Модифікація – це зміна (зазвичай, спрощення) змісту предмету, програми викладання та, у результаті, рівня знань та навичок, які має опанувати дитина впродовж навчання.

    Якщо у випадку адаптації зміст навчання відповідає рівню знань та навичок, що отримує весь клас, то модифікація – це змога дитині з ООП брати участь у навчальній діяльності, хоча рівень засвоюваних знань може не відповідати віковим особливостям учнів класу класу, у якому вона навчається.

 АДАПТАЦІЇ У НАВЧАННІ

  Адаптація спрямована на:

• пошук і розроблення способів подання інформації та вивчення предмету дитиною з ООП з урахуванням особливостей її сприйняття;

• використання додаткових засобів і матеріалів (карток, інструкцій, правил тощо);

• розроблення та формування способів перевірки засвоєння знань та навичок.

          Для кращого засвоєння матеріалу можна використовувати:

• поділ завдань на кілька, простіших за змістом або покрокових;

• зменшення тривалості виконання завдання або їхньої кількості за умови збереження рівня складності:

• частіші повторення, спрощені інструкції до виконання;

• залучення нетипових методик – комп’ютерних програм, візуалізаційних карток, предметів, аудіо- та відеороликів тощо;

• оформлення навчальних матеріалів з огляду на фізіологічні потреби учня – великий шрифт, виділення кольором, підкреслення.

 МОДИФІКАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ

   Основні завдання модифікації – спрощення, виключення чи ущільнення змісту навчальної програми з урахуванням особливостей учня з ООП. Також вона спрямована на забезпечення активності дитини в навчальній соціалізації (активній участі в навчанні класу) та організацію індивідуальних умов навчання за допомогою додаткових методів і засобів.

    Особливість методики в тому, що вона не аналогічна вимогам та змісту навчання спеціальних шкіл. Ідея модифікованої інклюзії в тому, що дитина вчиться за тим же тематично-календарним планом, що і весь клас загальноосвітньої школи. Теми уроків для учня з ООП та решти учнів збігаються, але різняться матеріали, підходи та глибина вивчення. Програми ж спеціальних шкіл можна (і варто!) використовувати як методичний матеріал визначення змісту навчання та класифікацій оцінювання.

 Основні принципи модифікації:

• спрощення (зменшення складності цілей і / або змісту);

• виключення (скорочення кількості дисциплін, що вивчаються, або зменшення вимог до кінцевих цілей вивчення предмету та виключення певного змісту);

• поєднання або ущільнення (інтеграція деяких предметів в один курс або інтеграція кінцевих цілей, змісту).

         Для модифікації навчальних планів та змісту уроків використовують:

• скорочення обсягу матеріалу, що вивчається на уроці;

• зменшення кількості тем з однієї чи кількох дисциплін;

• заміна завдання на інше за збереження напряму вивчення дисципліни (наприклад, набрати текст на комп’ютері замість писати його ручкою);

• зниження складності завдання (складання замість множення);

• використання додаткових матеріалів – карток, алгоритмів дії, правил – у вигляді малюнків чи позначок;

• повторення інструкцій та алгоритмів дії.

  Відповідно, і система оцінювання учнів з ООП, які навчаються за модифікованими програмами, розробляється окремо з урахуванням індивідуальних можливостей. Завдання до перевірки мають передбачати прості дії замість складних (намалювати замість написати, обчислити за допомогою калькулятора тощо).

підготувала фахівець Древняк Ю. 

ЩО ТАКЕ РІВНОВАГА 

Рівноваги є постійним динамічним процесом, що характеризує взаємодію різних сил, зокрема сили тяжіння і сили рухів скелетної мускулатури. Дитина досягає рівноваги, коли вона може підтримувати та контролювати поставу, положення тіла та пози. Рівнавага є кінцевим результатом спільної роботи пропріоцептивних сил, вестибулярного апарату та зору за участю мозочка. Поза та рівновага разом забезпечують основу для рухової активності, від якої залежать усі фізичні аспекти навчання.

Щоб у людини з'явилося почуття рівноваги, вона повинна будь-якої миті знати, де вона знаходиться в просторі. У хребетних опорним орієнтиром механізму рівноваги є голова. Вестибулярна система (механізм рівноваги) інформує мозок про те, де розташовується голова по відношенню до зовнішнього середовища.

Пропріоцептивна система інформує мозок про те, де знаходиться голова по відношенню до решти тіла, тобто по відношенню до опорної основи. Будь-який рух будь-якої частини тіла виконується тоді, коли мозок розуміє, де знаходиться ця частина тіла по відношенню до структурної основи. Отримуючи ці сигнали, мозок може працювати з моделлю "голова - тіло" по відношенню один до одного та зовнішнього світу. Атипові примітивні рефлекси в дитини шкільного віку свідчать про недостатню інтеграцію при функціонуванні цих трьох систем, що є першорядними у розвиток почуття становища тіла у просторі.

Проблеми контролю рівноваги можуть виявлятися у різних сферах:

1. Контроль постави.

2. Координація.

3. Контроль рухів очей (що впливає на зорове сприйняття).

4.  Відчуття – наприклад, запаморочення, почуття напряму.

5. Вегетативні симптоми – наприклад, нудота, дезорієнтація.

Контроль рівноваги не тільки дає фізичну стійкість для переміщення у просторі, але й виступає також у ролі одного з основних опорних орієнтирів для когнітивних дій у просторі, включаючи орієнтацію (усвідомлення свого місця у просторі, переміщення у просторі), розуміння напряму (необхідне для того, щоб знайти:

дорогу, зрозуміти орієнтацію символів, а також розуміти час на годиннику зі стрілками або користуватися компасом) та інтелектуальних дій у просторі.

підготувала фахівець Древняк Ю.

                                                   ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ З ООП ІДЕНТИФІКУВАТИ СЕБЕ З ІМ’ЯМ?

 Для багатьох дітей з особливими освітніми потребами (зокрема з розладами аутичного спектру чи затримкою розвитку) власне ім’я — це лише набір звуків, який не завжди асоціюється з ними самими. Навчити дитину відгукуватися та ідентифікувати себе — це перший крок до безпеки та соціалізації.

Ось кілька перевірених стратегій:�Створюйте позитивні асоціації 💥�Часто ми кличемо дитину на ім’я, коли хочемо щось заборонити або дати вказівку. Спробуйте змінити цей баланс. Називайте ім’я лише тоді, коли відбувається щось приємне:

• «[Ім’я], тримай яблучко!» 

• «[Ім’я], дивись, які бульбашки!»🫧 

Використовуйте дружній та анімований тон, щоб зацікавити дитину. 

2. Використовуйте візуальну підтримку 

Діти з ООП часто краще сприймають інформацію візуально.

• Фото-картки: Показуйте дитині її фото і чітко вимовляйте ім’я. Можна створити альбом «Моя родина», де під кожним фото великими літерами написане ім’я.

• Іменні речі: Підпишіть шафку, ліжко або улюблену іграшку дитини. Це допоможе закріпити зв’язок між графічним символом (іменем) та власною особистістю. 🪧

3. Сенсорні ігри з іменем 

Перетворіть навчання на розвагу через дотики та рух:

• «Скарби в піску»: Сховайте пластикові літери імені в кінетичному піску або крупі та попросіть дитину їх знайти.

• Малювання водою чи крупою: Викладайте контури літер імені камінчиками або малюйте їх пальчиковими фарбами. 

4. Метод фізичної підказки 

Якщо дитина не реагує, коли ви стоїте далеко:

• Підійдіть близько (на рівень очей). 

• Скажіть ім’я і м’яко торкніться плеча або допоможіть повернути голову до вас.

• Одразу заохотьте за реакцію: усмішкою, похвалою або улюбленою іграшкою. 

5. Правило 10 секунд 

    Пам’ятайте, що дітям з ООП може знадобитися більше часу на обробку інформації. Після того, як покликали, зробіть паузу в 10 секунд, перш ніж повторювати або допомагати. 

Головне правило: Будьте послідовними. Не використовуйте пестливі прізвиська (Зайчик, Котик), поки дитина не навчиться чітко реагувати на своє основне ім’я.

                                          „ Ранній фізичний розвиток: коли і як підтримувати рухливість малюка “

Фізичний розвиток малюка є одним з найважливіших аспектів його загального розвитку. З самого народження дитина починає активно взаємодіяти з навколишнім середовищем, і цей процес включає розвиток рухових навичок, які мають ключове значення для її здоров’я та благополуччя. Як батьки, ми можемо сприяти розвитку рухливості малюка, підтримуючи його в кожному етапі зростання. 

Чому ранній фізичний розвиток важливий?

Фізична активність має безліч переваг для малюків, оскільки вона сприяє не лише розвитку їхніх м’язів, але й когнітивних, соціальних та емоційних навичок. Ось кілька основних причин, чому важливо підтримувати рухливість малюка з самого раннього віку:

1. Розвиток моторики: Ранній фізичний розвиток є основою для розвитку дрібної та великої моторики. Це включає в себе здатність дитини тримати голову, повзати, сидіти, ходити, а також маніпулювати предметами, що сприяє розвитку мозку.

2. Сильне здоров'я: Регулярна фізична активність допомагає малюкам зміцнювати їх серцево-судинну систему, покращує координацію і рівновагу, а також сприяє нормальному розвитку кісток і суглобів.

3. Соціалізація: Ігри, що включають фізичні вправи, сприяють розвитку соціальних навичок, таких як співпраця, взаємодія з іншими дітьми, розуміння правил гри.

4. Емоційне благополуччя: Фізична активність допомагає зменшити рівень стресу у дітей, покращує їх настрій і загальний емоційний стан.

Коли потрібно починати підтримувати рухливість малюка?

Ранній фізичний розвиток починається одразу після народження. Однак з часом малюк набуває нових можливостей для рухової активності, і батьки можуть включати відповідні заняття та вправи в його повсякденне життя.

1. Перші місяці життя (0-3 місяці): У цей період новонароджена дитина поки не здатна активно рухатися, однак важливо підтримувати її фізичний розвиток через прості, але важливі вправи.

Тренування на животі: Після кількох тижнів з моменту народження можна починати викладати малюка на животик під наглядом. Це допомагає зміцнити м’язи шиї і спини, що є основою для подальших рухових навичок, таких як сидіння та повзання.

Зміцнення м’язів: Прості рухи, як наприклад, плавні погладжування рук і ніг малюка, допомагають розвивати координацію та еластичність м'язів.

2. 3-6 місяців: В цьому віці малюк починає активно рухати руками та ногами, а також здатний піднімати голову і тулуб, лежачи на животі.

Тренування на животі: Залишайте дитину на животі більше часу, підтримуючи її, коли вона намагається підніматися на передпліччя. Це допомагає зміцнити м’язи спини, шиї та рук, що в майбутньому сприяє розвитку навичок сидіння і повзання.

Ігри з предметами: Давайте дитині прості іграшки, які вона може тримати руками, щоб розвивати дрібну моторику та координацію.

3. 6-12 місяців: У цей період малюк вже активно вивчає навколишній світ, намагається сідати і навіть починає повзати. Це важливий етап розвитку великої моторики.

Сидіння: Підтримуйте малюка, коли він намагається сісти, спочатку можна підтримувати його за талію. Поступово малюк сам починає сидіти без підтримки.

Повзання: Коли малюк починає повзати, це важливий етап для розвитку м’язів і координації. Стимулюйте його до активних рухів, наприклад, розміщуючи іграшки поза його досяжністю, щоб він намагався до них доповзти.

4. 1 рік і старше: Після 12 місяців багато дітей починають ходити, але важливо, щоб цей етап розвитку не змусив їх поспішати. Кожна дитина розвивається в своєму темпі, і деякі малюки можуть почати ходити пізніше.

Підтримка ходьби: Якщо малюк ще не ходить, не турбуйтеся, адже деякі діти розвиваються з інтервалом. Можна стимулювати ходьбу, пропонуючи йому підтримку, наприклад, тримаючи його за руки або ставлячи у нього перед ним іграшку, щоб він намагався йти до неї.

Ігри на свіжому повітрі: Після того, як дитина почала ходити, обов’язково давайте їй можливість рухатися на вулиці, це зміцнює її м’язи і допомагає підтримувати здоров’я.

Як підтримувати фізичний розвиток малюка?

Існує багато способів, як батьки можуть сприяти фізичному розвитку малюка, щоб він ріс здоровим і активним. Ось кілька важливих рекомендацій:

1. Створення безпечного середовища для руху. Переконайтеся, що навколишнє середовище є безпечним для малюка. Уникайте гострих предметів, щоб дитина могла вільно рухатися, повзати, стояти або ходити без небезпеки.

2. Активні ігри. Ігри з м'ячем, іграшками або з простими фізичними вправами допомагають розвитку м’язів і координації. Навіть прості рухи, як качання на гойдалці або ігри в пісочниці, можуть зміцнити рухові навички.

3. Масаж і розтяжка. Легкий масаж та вправи на розтяжку допомагають зняти напругу в м’язах, покращують кровообіг і підвищують еластичність м’язів.

4. Вільний рух. Надавайте дитині можливість рухатися без обмежень: нехай вона досліджує простір навколо, коли починає повзати або ходити.

5. Розвиток дрібної моторики. Ігри, що сприяють розвитку дрібної моторики, такі як сортування предметів, перебирання кульок або пальчикові ігри, також важливі для розвитку загальних рухових навичок.

6. Рухливі ігри з іншими дітьми. Важливо дозволяти дитині взаємодіяти з іншими дітьми, оскільки це стимулює не тільки соціальну взаємодію, але й фізичний розвиток, як-от бігання, стрибки чи ігри з м’ячем.

Висновок

Ранній фізичний розвиток є ключовим для загального благополуччя малюка, і підтримка його рухливості на кожному етапі допомагає не лише зміцнити м’язи, але й сприяє розвитку когнітивних, емоційних та соціальних навичок. Важливо пам'ятати, що кожна дитина розвивається у своєму темпі, і підтримка в цей період допомагає малюку адаптуватися до нових фізичних можливостей, зберігаючи радість від рухливих ігор.

      Що таке фізична активність — це не лише про силу, витривалість чи здорове тіло. Рух безпосередньо впливає на роботу мозку, активізує нервові зв’язки та покращує когнітивні процеси. Саме тому у корекційно-розвитковій роботі з дітьми фахівці активно використовують рухові вправи.

Покращення кровообігу мозку

Під час руху посилюється кровопостачання головного мозку. Разом із кров’ю мозок отримує більше кисню та поживних речовин, що сприяє підвищенню уваги, пам’яті та швидкості мислення.

Активація міжпівкульної взаємодії

Вправи, які передбачають перехресні рухи (коли права рука торкається лівого коліна і навпаки), стимулюють взаємодію між правою і лівою півкулями мозку. Це важливо для розвитку мовлення, координації та навчальних навичок.

Формування нових нейронних зв’язків

Рухова активність сприяє нейропластичності мозку — здатності утворювати нові нейронні зв’язки. Саме цей процес лежить в основі навчання, розвитку та відновлення функцій

Покращення концентрації та саморегуляції.

                                                         Навіщо балансир, якщо у дитини труднощі з мовленням?

На фото один із елементів занять, який часто викликає запитання у батьків. Багато хто дивується: який зв’язок між балансом і мовленням?

Насправді розвиток мовлення тісно пов’язаний із розвитком рухової та сенсорної системи.

Коли дитина стоїть на балансирі, активно працює вестибулярна система ,що відповідає за рівновагу та орієнтацію тіла у просторі. 

Саме вона допомагає мозку:

• краще обробляти інформацію

• координувати рухи

• утримувати увагу

• формувати міжпівкульні зв’язки

• активувати мовленнєві центри

Тому під час таких вправ ми не просто тренуємо баланс. Ми стимулюємо роботу мозку, що допомагає покращувати загальний розвиток дитини, у тому числі й мовлення.

Для дітей із труднощами розвитку це особливо важливо, адже під час занять:

✔ покращується контроль тіла

✔ розвивається координація рухів

✔ формується відчуття рівноваги

✔ мозок отримує важливу сенсорну стимуляцію.

Саме сенсорний досвід є важливою основою для формування мовлення.

Тому інколи шлях до нових слів починається з простих, але дуже важливих вправ на баланс.

Згідно з Положення про команду психолого-педагогічного супроводу учня з особливими освітніми потребами в закладі загальної середньої освіти, обов'язки вчителя та асистента вчителя в межах роботи Команди супроводу дитини з особливими освітніми потребами (ООП) чітко розподілені, але передбачають тісну співпрацю.

Обов'язки вчителя, який викладає навчальний предмет:

Вчитель несе відповідальність за навчальний процес та адаптацію програми під потреби учня:

• Спостереження та оцінка - проводить спостереження за учнем під час навчання для визначення потреби у підтримці та розроблення індивідуальної програми розвитку (ІПР).

• Організація навчання - забезпечує освітній процес учня з урахуванням його особливостей та вимог ІПР.

• Розробка документів - спільно з іншими членами Команди супроводу розробляє та реалізовує ІПР, а також бере участь у підготовці індивідуального навчального плану (ІНП).

• Робота з матеріалом - здійснює адаптацію та/або модифікацію навчального матеріалу та освітнього середовища.

• Моніторинг результатів - визначає рівень досягнення цілей навчання, передбачених ІПР, та інформує Команду супроводу про успіхи, сильні сторони та потреби учня.

• Соціалізація та підтримка - сприяє інтеграції учня в колектив та забезпечує його психологічну підтримку.

• Взаємодія з батьками - надає батькам інформацію про результати виконання дитиною ІПР.

Обов'язки асистента вчителя:

Асистент вчителя фокусується на підтримці учня та допомозі вчителеві в організації інклюзивного середовища:

• Вивчення дитини - здійснює спостереження за учнем для вивчення його індивідуальних особливостей, інтересів та потреб, після чого інформує про це Команду супроводу.

• Безпосередня допомога учню - допомагає в організації робочого місця, виконанні завдань, концентрації уваги, сприяє формуванню самоконтролю дитини.

• Співпраця з вчителем - допомагає вчителеві в організації освітнього процесу та спільно з ним бере участь у плануванні навчання.

• Індивідуалізація процесу - забезпечує пристосування середовища, адаптує або модифікує навчальні матеріали та готує індивідуальні завдання відповідно до можливостей учня.

• Участь у плануванні та оцінюванні - бере участь у розробленні ІПР та ІНП, а також спільно з вчителем оцінює динаміку розвитку дитини та рівень досягнення навчальних цілей.

• Соціалізація - сприяє включенню учня до учнівського колективу.

• Комунікація - надає інформацію батькам щодо особливостей здобуття дитиною загальної середньої освіти.

Ці фахівці працюють як єдина команда, де вчитель відповідає за зміст навчання, а асистент - за технічну та методичну підтримку учня для успішного засвоєння цього змісту.

 Як формулювати інструкції дітям із соціоадаптаційними, інтелектуальними та мовленнєвими труднощами

 Усвідомлення контексту:

Діти із соціоадаптаційними, інтелектуальними чи мовленнєвими труднощами мають особливості сприйняття, розуміння та виконання мовленнєвих інструкцій. Це потребує цілеспрямованого, структурованого та адаптованого підходу.

 Загальні принципи формулювання інструкцій

 1) Простота і ясність

➡ Не працює: «Підготуйте, будь ласка, ваші зошити, книги, і приготуйтесь до завдання»

➡ Працює: «Візьми зошит. Тепер візьми книгу»

 Формулюйте кожну інструкцію однією конкретною дією або кроком. Простота зменшує когнітивне навантаження.

 2) Короткі фрази з чітким словесним порядком

➡ Не працює: «Коли закінчиш читати, тоді приготуйся до письма»

➡ Працює: «Спочатку прочитай. Тепер бери ручку»

 Не змішуйте кілька дій в одному реченні — це може ускладнювати розуміння.

 3) Візуальна підтримка інструкцій

 Використовуйте картки, піктограми, послідовні зображення для кожного кроку.

➡ Це допомагає дітям краще орієнтуватися в завданні, адже візуальна інформація часто сприймається легше, ніж словесна.

 4) Надавайте час для обробки інформації

➡ Не працює: Повторювати інструкцію одразу ж, якщо дитина не відповіла.

➡ Працює: Дайте паузу ~5–10 секунд після першої інструкції, перш ніж повторити.

 Діти із соціоадаптаційними та інтелектуальними труднощами часто потребують додаткового часу, щоб обробити і зрозуміти мовленнєву інформацію.

 Як адаптувати інструкції для конкретних груп дітей

 Діти із соціоадаптаційними труднощами

Чіткість і передбачуваність

➡ Формулюйте інструкцію так, щоб вона була короткою, конкретною і структурованою.

 Показ (демонстрація)

➡ Показуйте приклад дії перед тим, як вимагати її виконання — це суттєво підвищує розуміння.

 Підтримка зоровими підказками (піктограми, картки).

 Такий підхід відповідає рекомендаціям щодо структурування середовища та інформації для дітей із соціоадаптаційними труднощами.

 Приклад:

➡ Не працює: «Зараз будемо працювати над завданням»

➡ Працює: «Подивись на картинку: 1️⃣ сідай, 2️⃣ відкрий зошит»

(Кожна дія проілюстрована піктограмою).

 Діти з інтелектуальними труднощами

 Повторення + наочність

➡ Повторюйте інструкції у спокійному темпі; використовуйте підтримку жестами або візуальними схемами.

 Фрагментація

➡ Розбивайте складні завдання на маленькі кроки; надавайте допомогу на кожному з них. 

Це базується на рекомендаціях щодо розвитку розуміння зверненого мовлення у дітей з інтелектуальними труднощами.

 Приклад:

➡ Не працює: «Сьогодні прочитай сторінку й виріши завдання.»

➡ Працює:

прочитай 1 речення

питання 1

питання 2

(з візуальними підказками)

 Діти з мовленнєвими труднощами

 Альтернативна та додаткова комунікація

➡ Використовуйте жести, картинки, комунікативні таблиці для підтримки розуміння інструкції.

 Письмова / аудіальна підтримка

➡ Забезпечуйте інструкції у вигляді написаного тексту або аудіозапису.

 Такий підхід допомагає компенсувати мовленнєві труднощі.

 Приклад:

➡ Не працює: «Розкажи про малюнок»

➡ Працює: «Поглянь на картинку. Покажи те, що ти бачиш»

(з піктограмами)

 Практичні поради для кожного уроку / заняття

 Перед початком

 Назвіть дитину на ім'я, встановіть контакт.

 Повідомте, що буде далі (структура заняття: візуальний розклад).

 Під час інструкцій

Надавайте інструкцію у формі «роби ось так», а не «не роби» — мозок дитини сприймає позитивні формулювання легше, ніж заборони.

 Наприклад:

➡ Не працює: «Не кричи»

➡ Працює: «Говори тихо та спокійно»

Це підтверджується даними поведінкових наук та педагогіки.

 Заключні рекомендації

 Будьте терплячими та передбачливими

. Дозвольте дитині завершити обдумування інструкції.

 Спостерігайте за реакцією і адаптуйте стратегію.

 Регулярний аналіз того, що працює, допоможе коригувати підхід саме під потреби кожної дитини.

📌 Як формулювати інструкції дітям із соціоадаптаційними, інтелектуальними та мовленнєвими труднощами

🧠 Усвідомлення контексту:

Діти із соціоадаптаційними, інтелектуальними чи мовленнєвими труднощами мають особливості сприйняття, розуміння та виконання мовленнєвих інструкцій. Це потребує цілеспрямованого, структурованого та адаптованого підходу.

✨ Загальні принципи формулювання інструкцій

📍 1) Простота і ясність

➡ Не працює: «Підготуйте, будь ласка, ваші зошити, книги, і приготуйтесь до завдання»

➡ Працює: «Візьми зошит. Тепер візьми книгу»

🔹 Формулюйте кожну інструкцію однією конкретною дією або кроком. Простота зменшує когнітивне навантаження.

📍 2) Короткі фрази з чітким словесним порядком

➡ Не працює: «Коли закінчиш читати, тоді приготуйся до письма»

➡ Працює: «Спочатку прочитай. Тепер бери ручку»

🔹 Не змішуйте кілька дій в одному реченні — це може ускладнювати розуміння.

📍 3) Візуальна підтримка інструкцій

🖼 Використовуйте картки, піктограми, послідовні зображення для кожного кроку.

➡ Це допомагає дітям краще орієнтуватися в завданні, адже візуальна інформація часто сприймається легше, ніж словесна.

📍 4) Надавайте час для обробки інформації

➡ Не працює: Повторювати інструкцію одразу ж, якщо дитина не відповіла.

➡ Працює: Дайте паузу ~5–10 секунд після першої інструкції, перш ніж повторити.

🔹 Діти із соціоадаптаційними та інтелектуальними труднощами часто потребують додаткового часу, щоб обробити і зрозуміти мовленнєву інформацію.

📎 Як адаптувати інструкції для конкретних груп дітей

🧩 Діти із соціоадаптаційними труднощами

👉 Чіткість і передбачуваність

➡ Формулюйте інструкцію так, щоб вона була короткою, конкретною і структурованою.

👉 Показ (демонстрація)

➡ Показуйте приклад дії перед тим, як вимагати її виконання — це суттєво підвищує розуміння.

👉 Підтримка зоровими підказками (піктограми, картки).

🔹 Такий підхід відповідає рекомендаціям щодо структурування середовища та інформації для дітей із соціоадаптаційними труднощами.

📌 Приклад:

➡ Не працює: «Зараз будемо працювати над завданням»

➡ Працює: «Подивись на картинку: 1️⃣ сідай, 2️⃣ відкрий зошит»

(Кожна дія проілюстрована піктограмою).

🧠 Діти з інтелектуальними труднощами

👉 Повторення + наочність

➡ Повторюйте інструкції у спокійному темпі; використовуйте підтримку жестами або візуальними схемами.

👉 Фрагментація

➡ Розбивайте складні завдання на маленькі кроки; надавайте допомогу на кожному з них.

🔹 Це базується на рекомендаціях щодо розвитку розуміння зверненого мовлення у дітей з інтелектуальними труднощами.

📌 Приклад:

➡ Не працює: «Сьогодні прочитай сторінку й виріши завдання.»

➡ Працює:

прочитай 1 речення

питання 1

питання 2

(з візуальними підказками)

🗣 Діти з мовленнєвими труднощами

👉 Альтернативна та додаткова комунікація

➡ Використовуйте жести, картинки, комунікативні таблиці для підтримки розуміння інструкції.

👉 Письмова / аудіальна підтримка

➡ Забезпечуйте інструкції у вигляді написаного тексту або аудіозапису.

🔹 Такий підхід допомагає компенсувати мовленнєві труднощі.

📌 Приклад:

➡ Не працює: «Розкажи про малюнок»

➡ Працює: «Поглянь на картинку. Покажи те, що ти бачиш»

(з піктограмами)

📘 Практичні поради для кожного уроку / заняття

✔ Перед початком

🔹 Назвіть дитину на ім'я, встановіть контакт.

🔹 Повідомте, що буде далі (структура заняття: візуальний розклад).

✔ Під час інструкцій

🔹 Надавайте інструкцію у формі «роби ось так», а не «не роби» — мозок дитини сприймає позитивні формулювання легше, ніж заборони.

📌 Наприклад:

➡ Не працює: «Не кричи»

➡ Працює: «Говори тихо та спокійно»

🔹 Це підтверджується даними поведінкових наук та педагогіки.

💡 Заключні рекомендації

✅ Будьте терплячими та передбачливими.

📌 Дозвольте дитині завершити обдумування інструкції.

✅ Спостерігайте за реакцією і адаптуйте стратегію.

🧠 Регулярний аналіз того, що працює, допоможе коригувати підхід саме під потреби кожної дитини.