Іван Зубковський про Анатолія Свидницького

Свидницький А.П. як учитель

3 грудня 1860 р. Анатолій Патрикійович Свидницький прочитав пробну лекцію про речення, котра, як висловилися члени екзаменаційної комісії, вирізнялася «ясностью изложения и точностью выражения, обнаружила в испытуемом способность преподавать избранный им предмет с успехом, а потому признана испытателями вполне удовлетворительною».

Екзаменаційна комісія визнала за можливе присвоїти кандидатові звання вчителя російської мови в повітових школах. Рада університету на своєму засіданні від 9 грудня 1860 р. ухвалила : видати Анатолію Патрикійовичу Свидницькому відповідне свідоцтво. Йому запропонували посаду вчителя в Миргородській повітовій школі, куди він одразу й виїхав.

У Миргороді Анатолій Патрикійович Свидницький оселився в тому самому будинку, де колись проїздом зупинявся Т.Г.Шевченко, і цим надзвичайно пишався. Його учень І.Ф.Зубковський згадував, як учитель на уроках «дуже захоплено розповідав нам, школярам, про те, як то воно щасливо для нього збіглося, що він оселився там, де й Шевченко».

У невеликому містечку Анатолій Патрикійович Свидницький з-поміж інших учителів вирізнявся ерудицією, інтелігентністю, а також лагідністю у ставленні до учнів. Часто запрошував їх до себе додому й не лише пригощав чаєм з бубликами, а й розповідав про недільні школи для дорослих, що відкрилися в Києві і Харкові, про гуртки молоді, яка навчає людей по всій Україні.

Анатолій Патрикійович Свидницький застосовував різні методи викладання, завдяки чому зажив слави талановитого вчителя-методиста. За браком відповідних методичних посібників він самостійно розробив власну методику навчання. Вчитель-громадівець В.С.Гнилосиров, який працював у Харківський губернії, почувши від полтавчан про розробки Анатолія Патрикійовича Свидницького, просив поділитися ними. Він запитував : «У чому сила методу, й що до чого й як ?» На що той відповідав : «Я більше учу на практиці, підручник тільки стає на підмогу».

У Миргороді педагог написав статті «Вимова наша українська і потреби нашого орфографування» та «Мысли по поводу предстоящей реформы по Министерству народного просвещения» (1862 р.), які надіслав до журналу «Основа», що видавався в Петербурзі. На жаль, вони не були опубліковані і, можливо, втрачені назавжди, бо ще не знайдені навіть в архівах.

Пам’ятаючи про досвід Київської громади щодо організації недільних шкіл у Києві, Анатолій Патрикійович Свидницький згуртував навколо себе однодумців з метою створити таку школу в Миргороді. 10 квітня 1861 р. педагогічна рада Миргородського повітового училища приймає постанову : «Члени ради охоче погодилися сприяти добрій справі і заходилися навчати : вчитель приходського училища Зубковський — Закону Божого ; вчителі : Свидницький — читання, Гордієнко — письма, Колесников —арифметики».

Недільна школа за короткий час набула популярності. Намагаючись давати ширші знання для загального розвитку учнів, Анатолій Патрикійович не обмежувався лише офіційною програмою (Закон Божий, початкові знання з арифметики, російської і старослов’янської мов). Він і його однодумці ознайомлювали учнів з історією України, географією, читали художні твори, в основному Т.Г.Шевченка, активно використовували нові методи навчання. У пошуках коштів для недільної школи вони влаштовували літературно-музичні вечори, де читалися твори Г.Ф.Квітки-Основ’яненка, М.О.Некрасова, О.С.Пушкіна, Ф.Шіллера.

Заняттям у недільній школі відчутно дошкуляла відсутність спеціальних підручників і посібників. Тому молодий учитель збирався за прикладом інших громадських діячів докласти рук і до цієї справи. Він складав граматику для української школи («письмовницю»), планував видати арифметику й географію. Із всього цього задуманого також не все вдалося здійснити.

Не залишав Анатолій Патрикійович Свидницький наукових пошуків і в царині етнографії. На основі зібраного ще в студентські роки матеріалу він написав фольклорно-етногафічні нариси «Відьми, чарівниці й опирі» (1860 р.), «Злий дух» (1860 р.), «Великдень у подолян» (1861 р.), створив три своїх перших оповідання — «Проти сили не попреш ; з чим родився, з тим і вмреш», «Недоколисана», та «Іван Доробало». Ці оповідання мали виразно фольклористичний характер (з вклиненням автобіографічних елементів). Із сумлінною спостережливістю письменник описав багато сценок і подій, властивих саме Поділлю, де він народився й виріс.

У новому оточенні Анатолій Патрикійович Свидницький повернувся до творчої роботи. Тепер він знайшов можливість втілити свою мрію в життя, видати підручник для початкової школи.

У 1868 р. вийшла друком його «Русская азбука. Руководство для учащихся». Підручник мав невеликий обсяг — усього 35 сторінок, складений за методом В.В.Золотова, котрий як зазначали вчителі недільних шкіл, «поєднуючи з наочністю чимале розумове навантаження учнів, …сприяє оперативному навчанню і не викликає відрази — звичайного реагування на всі методи, які вимагають заучування великої кількості складів».

На допомогу вчителям Анатолій Патрикійович написав методичний посібник «Русская азбука. Руководство для преподавателей» (1868 р.).

У вступній частині зазначив, що вважає своїм обов’язком дати декілька порад учителям недільних шкіл, оскільки успішність процесу навчання залежить від них. Насамперед, на його думку, вчитель має бути підготовленою, розвиненою, грамотною людиною, «чтобы быть в состоянии ответить на любой вопрос ученика». Тільки тоді, коли він багато знатиме, його уроки стануть цікавими, пробуджуватимуть інтерес до знань. «Преподаватель азбуки должен излагать уроки так, чтобы ученик не ограничивался заучиванием начертания букв, но узнал бы вместе с тем свойства их и значение в книге. От этого зависит успешность обучения грамоте и легкость его».

Прагнучи надати вчителеві допомогу в якісній підготовці до кожного уроку, Анатолій Патрикійович Свидницький пропонував докладні методичні розробки в тому порядку, в якому букви розміщені в азбуці. Він не вважав свій метод навчання досконалим, натомість пропонував : «Кто в состоянии передать лучше, для того в руководстве останется только метод ; кто же должен будет придерживаться руководства во всем, тот и найдет в нем все, без чего не должно бы обходиться преподавание азбуки».

Особливу увагу вчителів Анатолій Патрикійович звертав на індивідуальний підхід до учнів під час навчання й водночас закликав виховувати в собі терпіння, увагу, спостережливість, тактовність.

Учитель повинен пам’ятати, пише далі А.П. Свидницький, що неуспішність учня «не всегда бывает следствием неспособности его. Да и сама безуспешность часто бывает только кажущейся, например, дитя не отвечает по застенчивости или по неимению слова для ответа, или же, наконец, просто заупрямится и не хочет отвечать. Это обстоятельство требует от преподавателя внимания к самому себе, уменья обращаться с детьми тактически и строгой наблюдательности, чтобы не оставить ложного мнения и не пойти по ложному пути».

Анатолію Патрикійовичу Свидницькому довелося працювати в нестерпних умовах, і тому викликає подив усе, що зроблене педагогом, етнографом, громадським діячем. Він прагнув іти своїм шляхом у художній творчості, педагогічній і науковій діяльності, і саме це справжнє новаторство, зумовлене високою обдарованістю, визначило високе місце Анатолія Патрикійовича Свидницького в історії педагогічної і культурної думки України.

У часи роботи А.П.Свидницького у повітовому училищі Закон Божий викладав Зубковський Андрій Федосійович, батько засновника курорту. Він спочатку служив у Георгіївській церкві с. Єрок, а в Миргороді Зубковський був протоієреєм Троїцької церкви (знаходилася в районі нинішньої турбази). Священник закінчив курс Полтавської духовної семінарії. Був Миргородським гласним від духовенства. Мав Камилевку, Скуфію, Набедреник, Бронзовий хрест і Бронзову медаль за 1853 і 1856 рр. Був одружений на Олені Богдановичевій.

Свидницький називав його «сонцем між попами» за прогресивні погляди, відданість освіті та любов до Миргорода.

Кількість учнів повітового училища була такою: 1860 рік – 18, 1861 рік – 26, 1862 рік – 22, 1863 рік– 23, 1864 рік– 24.

При училищі працювала бібліотека та книжковий магазин. В бібліотеці знаходилися посібники: «Арифметика», «Буквар», «Географія», «Геометрія», «Граматика», «Арифметичні задачі», збірник «Молотислов», «Читання Старого Заповіту», географічний атлас, програми, прописи, байки Крилова. Тут також були книги: повне зібрання творів В. Жуковського, «Літопис Величка», «Досвід порівняльної граматики відділу Імператорської академії наук», «Різні факти про визначні місця», «Керівництво до загальної історії», Журнал Міністерства Народної освіти, Журнал «Сучасник», «Практична порада лікарям» Друца. Вчителі могли тут взяти посібники: Карта Давньої Греції, карта Давньої Азії, карта історична, складені Зуєвським.

У книжковому магазині можна було придбати: «Арифметику (1-2 клас), «Загальну географію», «Керівництво по геометрії», книги для читання, «Байки» Крилова, «Антології», «Анатомія людини», «Загальна історія», «Початкове християнське вчення», «Географічний атлас», «Лікування».

Підручники, написані молодим вчителем А. Свидницьким, не дійшли до нашого часу. Вдалося лише з’ясувати, що «Русская азбука. Руководство для учащихся. 1860 г.», знаходиться у фондах Російської Державної Бібліотеки.

Училище розташовувалося в найманому приміщенні – у будинку протоієрея Стеблинського. Воно знаходилося на Пісках, в районі Пожежні. Училише засновано у 1813 році, декілька разів реорганізувалося. Приміщення спалено фашистами при відступі з Миргорода у 1943 році. Зараз це територія сучасного хлібозаводу та магазину «Гарячий хліб».

Серед відомих учнів А.Свидницького – Іван Андрійович Зубковський, Оксентій Бугаєвський. Вони залишили спогади про свого відданого вчителя.

Молодий педагог добре орієнтувався у Миргороді. Проживав на Пісках, знав де знаходиться Приліпка, Острів, Пожежа. Любив спілкуватися із синами козака Коробки – Іваном, Панасом, Миколою.

У Миргороді записав етнографічний обряд «Вулиця». Молоді парубки, дівчата виходили в місто після Великодня, водили хороводи, співали пісень, закликали весну.

Склав вірші про Миргород та його жителів. Ці поезії були знайдені при розборі рукописів Панаса Мирного після його смерті. 4 вірші попали до зошита Івана Рудченка, брата письменника.

Писав під псевдонімами – Миргородський пан, Панич миргородський, Патриченко – Свидницький.