— Не хочу я ляльки,— образилась Женя.— Ляльку він уже подарував мені.

— А що ж ти хочеш?

Женя на мить замислилась, потім усміхнулась і сказала:

— Білку. Тільки справжню.

— От ще вигадала. Таких подарунків Дід Мороз не робить.

— А тобі ж хотілося велосипед — і подарував?

— Так то ж велосипед, а не білка!

— Ну то й що! Коли він Дід Мороз, хай відгадає, що я хочу.

— А де ж твоя білка житиме? — поцікавився Ваня.

— А я попрошу тата, він їй будиночок зробить. І колесо, щоб вона бігала в ньому.

— А чим годувати її — знаєш?

— Горішками,— відповіла Женя.— В магазині їх багато.

Ваня зітхнув. «А й справді,— подумав,— добре було б мати живу білку. Мама завжди купувала б горішки. А смажені — вони смачні-смачні».

Він глянув у куток кімнати — там, біля вікна, стояла прикрашена ялинка. А під нею — Дід Мороз, маленький, у ватній шубі, з палицею в руці. І Вані ще дужче схотілося мати ковзани. Він, звичайно, швидко навчиться кататись. І не буде тепер Мишко хвалитись своїми лижами.

В кімнаті тихо. Мама пішла в магазин.

Тато досі не повернувся з відрядження.

Ваня дивиться на блискучу зірку, прикріплену на верхівці ялинки, і відчуває, як у нього злипаються очі...

У передпокої хтось подзвонив. Сусідка, тьотя Клава, вийшла і когось впустила.

Потім почувся важкий стук.

— Це тато приїхав! — крикнула Женя. Ваня теж схопився. Але ось відчинилися двері, і на порозі з’явилася тьотя Клава з незнайомим чоловіком.

— Це до вас,— сказала вона. І, обернувшись до незнайомця, привітно запросила:

— Проходьте. Це вони і є. Влаштовуйтесь.— І пішла.

Незнайомець пройшов у кімнату, поставив два чемодани і зняв засніжену шапку.

— Ну, здорово, молодці!

Женя й Ваня так і прикипіли на місці. Від незнайомого потягнуло холодом. На вусах і бровах сніг відтанув, і тепер висіли великі краплинки.

— А... ви хто будете? — невпевнено запитав, нарешті, Ваня.

— Не впізнали? Тоді відгадайте.

Женя перезирнулась з Ванею і скоріш запитала, ніж відповіла:

— Може, Дід Мороз?

Незнайомий, не поспішаючи, роздягнувся і почав розпаковувати валізки.

Ваня від задоволення навіть ущипнув Женю, але на цей раз вона тільки скривилась і не образилась.

Чоловік дістав з чемодана хутряну шубку і подивився на Женю.

— Це мені? — зашарілася Женя.

— Вона хотіла білку,— втрутився Ваня.

— А я вже передумала! — вигукнула Женя і взяла подарунок.

— А це тобі: костюм і ковзани з черевиками.

Ваня так розгубився, що забув навіть подякувати. Він стояв посеред кімнати з ковзанами і костюмом у руках і ніяк не міг зрозуміти, що сталося.

Тим часом Женя, розчервоніла, сяюча, підійшла до незнайомого і сказала:

— Спасибі! Ви як справжній Дід Мороз.

Незнайомець посміхнувся, хотів щось сказати, але Женя тихенько запитала:

— А ви мамі теж принесли подарунок?

— Аякже! Він в другій валізці.

Через годину, коли мама прийшла з базару, Женя сиділа на колінах у Діда Мороза, а Ваня, тримаючись за стільці, вчився ходити на ковзанах по паркету.

І тут виявилося, що це ніякий не Дід Мороз, а татків брат, який приїхав погостювати на кілька днів.

І тим краще, що все так сталось. Може, справді ще завітає Дід Мороз і подарує Жені білку, а Вані... Ваня ще подумає, який подарунок він хотів би мати.

Джерело:

https://mala.storinka.org/олег-буцень-під-новий-рік-оповідання-для-дітей.html