Гр№6/23

22.05.2024 Урок № 69 

1. Виконати ЗРВ.

2. Повторити пройдений матеріал за темою варіативного модуля " Легка атлетика"

3. Пройти тестування https://onlinetestpad.com/4mnuia4unijpk  

21.05.2024 Урок № 68 ( повторення попереднього уроку + додаток )

20.05.2024 Урок № 67

1.Правила безпеки в секторі для метання.

2.Комплекс ЗРВ.

3.Спец. впр.для метання.

4.Штовхання ядра.

Д/З Згинання та розгинання рук в упорі.

Додаток: Розвиток витривалості: рівномірний біг 1500м. 

1.Правила безпеки в секторі для метання.

Загальні вимоги безпеки: до занять легкою атлетикою допускаються особи, що пройшли медичний огляд і інструктаж по безпеці життєдіяльності з реєстрацією у відповідному журналі.

Небезпечні чинники:

- травми при падінні на слизькому ґрунті або твердому покритті;

- травми при знаходженні в зоні кидка під час занять по метанню;

- виконання вправ без розминки.

При заняттях легкою атлетикою у спортзалі чи на спортмайданчику повинна бути аптечка, укомплектована необхідними медикаментами і перев'язувальними засобами для надання першої допомоги постраждалим.

Після закінчення занять легкою атлетикою прийняти душ, або ретельно вимити руки та обличчя з милом.

Пам'ятай і завжди виконуй!

1. При сильному вітрі, зниженій температурі та підвищеній вологості повітря необхідно збільшити час на проведення розминки.

2. Взуття повинне мати підошву, яка унеможливлює ковзання.

3. Не перетинати зони бігу, стрибків, метання під час занять на них інших осіб.

4. Проведення занять на спеціально обладнаних бігових доріжках, поверхня яких рівна й неслизька. Доріжка повинна продовжуватись не менше, ніж на 15 м за лінію фінішу.

5. Під час бігу на короткі дистанції при груповому старті необхідно бігти по своїй доріжці.

6. Виключити різку миттєву зупинку.

7. Не бігти по біговій доріжці за годинниковою стрілкою.

8. Ретельно розрихляти пісок у стрибковій ямі - місці приземлення.

9. Не виконувати стрибки на нерівному, рихлому або слизькому грунті. Не приземлятися на руки.

10. Граблі та лопати не залишати в місцях занять, класти граблі на землю зубцями донизу

11. Готуючись до метання, оглянути місцевість і впевнитись у відсутності людей у робочій зоні.

12. Не подавати снаряди для метання кидком.

13. Снаряди для метання збирати тільки з дозволу вчителя.

14. При поганому самопочутті, отриманні учнем травми припинити заняття і повідомити про це вчителю.

3.Спец. впр.для метання.

4.Штовхання ядра.

Правильне утримання снаряду залежить від його форми, ваги, антропометричних і фізичних особливостей спортсмена й техніки штовхання. Утримання снаряду повинно сприяти кращому використанню рухових здібностей спортсмена, особливо при виконанні заключного зусилля. 

Правильне утримання снаряду дозволяє краще контролювати рух і зберігати необхідний тонус м’язів до моменту заключного зусилля. Підготовка до розбігу й розбіг. Основним завданням даної фази штовхання є збільшення початкової швидкості руху снаряду. 

Стартове прискорення, або розбіг, при штовханні ядра досягається за допомогою енергійного розгинання опорної (правої) ноги й маху лівою. Дослідженнями встановлено, що при штовханні ядра на рекордну дальність лінійна швидкість руху снаряда перед заключним зусиллям становить 1,98 м.с–1. Підготовка до заключного зусилля («обгін снаряду») у різних штовханнях, здійснюється по-різному, однак, у всіх випадках, велике значення має створення передумов для збільшення швидкості до кінця штовхання. Насамперед, необхідно подбати про таке вихідне положення, яке дозволяє найбільш ефективно про являти фізичні можливості й рухові здібності спортсмена, надавати снаряду більш високої швидкості. 

Виліт і політ снаряду. Виліт ядра відбувається з висоти, яка відповідає повному випрямленню ніг, тулуба й руки спортсмена. Передчасний або пізній виліт є наслідком порушення техніки. У процесі прояву зусиль до снаряду дуже важливо, щоб рівнодіюча сила збігалася з кутом вильоту. Теоретично найбільш оптимальним вважається кут рівний 45° (без урахування протидії повітря). При визначенні кутів вильоту потрібно також враховувати аеродинамічні властивості снарядів. Оптимальні кути вильоту для кожного снаряда різні. У штовханні ядра він рівний приблизно 40°.

 Збереження рівноваги після вильоту снаряда. Техніка штовхання ядра завершується рухами, що сприяють збереженню стійкого положення. У штовханні однією рукою після поштовху, виконується активна перестановка ніг: права стрибком виставляється вперед, а ліва відводиться назад і вгору. Важливо, щоб нога ставилася попереду проекції ЗЦМ тіла для більш ефективного зниження горизонтальної швидкості. 

Навчання техніці штовхання ядра. Штовхання ядра може здійснюватися з місця, зі стрибком та з поворотом у колі діаметром 2,135 м. Згідно із правилами змагань, під час поштовху, який виконується однієї рукою, не дозволяється від водити ядро в сторону або назад. Навчання техніці штовхання ядра може здійснюватися на будь-якому майданчику, стадіоні, місцевості з досить твердим ґрунтом. Коло й спеціальна розмітка полегшують оволодіння технікою. На початку навчання краще використовувати полегшене ядро (3 кг для жінок і 4–6 кг для юнаків і чоловіків). 

Додаток: Розвиток витривалості: рівномірний біг 1500м. 

Витривалість як рухова якість людини – здатність долати втому в процесі рухової діяльності. 

Загальна витривалість (аеробна) – здатність людини якомога довше виконувати м’язову роботу помірної інтенсивності, яка вимагає функціонування переважної більшості скелетних м’язів. 

Засоби розвитку витривалості. Для розвитку загальної витривалості можуть бути застосовані найрізноманітніші фізичні вправи та їхні комплекси, що відповідають таким вимогам: 

• відносно проста техніка виконання; 

• активне функціонування переважної більшості скелетних м'язів; 

• підвищена активність функціональних систем, які лімітують прояв витривалості;

 • можливість дозування і регулювання тренувального навантаження;

 • можливість тривалого виконання (від кількох хвилин до кількох годин). Переліченим вимогам найбільше відповідають циклічні вправи: ходьба, біг, плавання, біг на лижах та ін. 

Як допоміжні засоби комплексного розвитку витривалості доцільно застосовувати дихальні вправи: регульована зміна частоти, глибини і ритму дихання; легенева гіпервентиляція і нормована затримка дихання; синхронізація дихання з фазами рухових дій; вибіркове застосування дихання різного типу – ротового і носового, грудного і черевного. Підвищенню ефективності вправ для розвитку витривалості сприяє цілеспрямоване використання факторів зовнішнього середовища: температура повітря, відносна вологість, ультрафіолетове опромінювання, атмосферний тиск та ін. Серед факторів навколишнього середовища найбільший вплив на розвиток витривалості робить гірський клімат. Тренування з розвитку витривалості доцільно проводити на висоті від 1500 до 2500 м над рівнем моря. 

13.05.2024 Урок № 64,65,66

1.Комплекс ЗРВ.https://www.youtube.com/watch?v=NmiwhPIQoXk 

2.Спеціальні бігові впр.https://www.youtube.com/watch?v=j5lF7q0G1Ig&t=25s 

3.Естафетний біг – старт.

4.ОНН: рівномірний біг 1500м.

5.Правила безпеки в секторі для метання.

6.Д/З Піднімання прямих ніг з вису.

7.Д/З Згинання та розгинання рук в упорі.

3.Естафетний біг – старт.

Естафетний біг – це командний вид легкоатлетичних змагань, який може проводитися як на доріжці стадіону, так і по вулицях міст, по шосе й на місце вості. Спринтери змагаються в естафетах 4×100 м, 4×200 м і 4×400 м, бігуни на середні дистанції – в естафетах 3–4×800 м, 10×1000 м, 4×1500 м. У змаганнях для школярів проводяться естафети на коротких дистанціях, наприклад, 4×50 м. У програму Олімпійських ігор та інших міжнародних змагань входить естафет ний біг 4×100 м і 4×400 м. 

Правила змагань з естафетного бігу. 

Естафетна паличка являє собою цільну, гладку, порожнинну трубку, круглу в перетині, зроблену з дерева, металу чи іншого твердого матеріалу. Довжина палички повинна бути 28–30 см, маса – не менше 50 г. Вона по винна бути пофарбована в такий колір, щоб її легко було видно під час змагань. 

Для передачі палички правилами змагань з естафетного бігу 4×100 м передбачається 20-метрова «зона передачі» (для 2, 3 і 4-го етапів), яка помічається двома лініями (границі «зони передачі») на відстані 10 м вперед та на зад від початку етапу із центром у середині цієї «зони». «Зони» починаються й закінчуються по краях ліній, найближчих до лінії старту за напрямком бігу. До цих ліній під кутом 45° праворуч по ходу бігу проводяться прямі лінії, спрямовані усередину зони. Естафети 4×100 м і, якщо можливо, 4×200 м потрібно проводити повніс тю по окремих доріжках. В естафеті 4×400 м перший етап, а також перший віраж другого етапу спортсмени біжать по окремих доріжках. В естафетах 4×100 і 4×200 м учасники команди, за винятком першого бігуна, можуть почати біг не більш ніж за 10 м до початку «зони передачі» естафетної палички. Чітка розмітка повинна бути зроблена на кожній окремій доріжці, щоб позначити цю відстань, яка називається «зоною розбігу». При цьому спортсмен, що приймає паличку, для визначення «фори» може зробити одну контрольну відмітку на своїй доріжці. В естафетному бігу 4×400 м «зона розбігу» відсутня. Центральна лінія зони першої передачі в естафеті 4×400 м (або другої «зони передачі» в естафеті 4×200 м) відповідає лінії старту в бігу на 800 м. «Зони передачі» другого й наступних етапів в естафетах 4×400 м обмежені лініями, проведеними на відстані 10 м від загальної лінії фінішу всіх дистанцій в обидві сторони. 

Бігуни другого етапу в кожній команді можуть перейти на загальну до ріжку лише після того, як вони перетнули лінію після першого віражу. Бігуни третього й четвертого етапів в естафеті 4×400 м повинні бути розставлені на початку «зони передачі» в тому ж порядку (від першої до наступних доріжок), який займають члени їх команди після пробігання 200 м свого етапу. Після цього легкоатлетам, що приймають естафету, не дозволяється змінювати розташування на початку «зони передачі». Якщо вони порушують це правило, то команду дискваліфіковують. При проведенні естафети 4×200 м у приміщенні весь перший етап і пер ший віраж другого етапу спортсмени повинні бігти по окремих доріжках, а потім перейти на загальну доріжку. В естафеті 4×400 м у приміщенні два перші віражі спортсмени біжать по своїх доріжках (використовується та ж роз мітка, що й у змаганнях на дистанції 400 м). 

Передача палички починається з того моменту, коли спортсмен уперше до неї доторкається, і завершується, коли вона перебуває в руці тільки спорт смена, що її приймає. В «зоні передачі» вирішальним є положення палички, а не тіла спортсменів. При падінні естафетної палички підняти її повинен той спортсмен, який упустив. Він може зійти з доріжки, щоб підняти її, за умови, що він не скорочує дистанцію й не заважає спортсменам з інших команд. Спортсмени перед отриманням палички чи після її передачі, щоб не переш коджати іншим учасникам, повинні залишатися на своїх доріжках або в зонах до того моменту, поки доріжка не звільниться. При проведенні естафетного бігу учасники повинні нести естафетну паличку в руці й при зміні етапу передати її з рук у руки у встановленій 20-метровій «зоні передачі». 

При передачі естафети забороняється всяка допомога учасника команди своєму партнерові. Кожний учасник команди має право бігти тільки один етап, а спортсмен, що біжить на останньому етапі, повинен перетнути лінію фінішу з естафетною паличкою. 

Склад команди й порядок бігу в естафеті повинен бути офіційно оголошений не пізніше, ніж за годину до визначеного часу першого виклику для першого забігу у кожному колі змагання. Подальші зміни можуть бути зроблені тільки за медичними показниками (завіреним медичним співробітником, призначеним оргкомітетом змагань). Якщо спортсмен, що стартував у попередньому колі, був замінений, він не може повернутися у свою команду, а на наступних етапах заміни в естафетній команді можуть бути зроблені тільки з числа вже заявлених на цей вид спортсменів. У команді дозволяється замінити не більш двох спортсменів. 

Техніка естафетного бігу. Передача естафети в бігу на середні дистанції відбувається на, порівняно, невисокій швидкості. Спортсмен, який приймає естафету займає положення високого старту, і коли той, що передає естафетну паличку наближається до нього на відстань 3–5 м, починає біг, приймаючи естафету вже на ходу. Естафетна паличка передається з лівої руки в праву. Той, хто прийняв естафету, набирає потрібної швидкості й перекладає її в ліву руку. 

4.ОНН: рівномірний біг 1500м.

Високий старт виконується по  команді « На старт!». Шикування у стартової  лінії. Сильніша нога ставиться  впритул до лінії, інша на 2-5 ступні назад. Вага тіла рівномірно розподілилися на обидві ноги, тулуб випрямлений, руки опущені. По команді «Увага!», учень  згинає ноги  в колінах, нахиляє тулуб приблизно під кутом   45 градусів до доріжки. Руки  зігнуті в ліктях - одна рука вперед, інша різнойменна нозі, що стоїть попереду  назад.  Вага  тіла переноситься на ногу, що стоїть попереду.

По команді «Руш!» учень різко кидається вперед, не розгинаючи тулуба, а через 5-7 кроків випрямляється і переходить до бігу на дистанції.

Біг проводиться на загальній доріжці по часовій стрілці. Під часу бігу крок повинен бути коротшим чим у бігу на спринтерській дистанції, стегно махової ноги підніматися нижче, опорна фаза триває довше, це дозволяє економити силу і берегти енергію за рахунок розслаблених м'язів, які в даний час не працюють.  Під час бігу  по дистанції рот тримати напіввідкритим, часте поверхневе дихання чергується з повними  глибокими видихами і вдихами.

При спокійному рівномірному бігу на 2-3 кроки вдих. Зі старту бігун  дихає глибше  і рідше, при прискоренні частіше.

Після закінчення бігу потрібно пройти 15-20 м, опустивши руки, кілька разів глибоко вдихнути.

5.Правила безпеки в секторі для метання.

Загальні вимоги безпеки: до занять легкою атлетикою допускаються особи, що пройшли медичний огляд і інструктаж по безпеці життєдіяльності з реєстрацією у відповідному журналі.

Небезпечні чинники:

- травми при падінні на слизькому ґрунті або твердому покритті;

- травми при знаходженні в зоні кидка під час занять по метанню;

- виконання вправ без розминки.

При заняттях легкою атлетикою у спортзалі чи на спортмайданчику повинна бути аптечка, укомплектована необхідними медикаментами і перев'язувальними засобами для надання першої допомоги постраждалим.

Після закінчення занять легкою атлетикою прийняти душ, або ретельно вимити руки та обличчя з милом.

Пам'ятай і завжди виконуй!

1. При сильному вітрі, зниженій температурі та підвищеній вологості повітря необхідно збільшити час на проведення розминки.

2. Взуття повинне мати підошву, яка унеможливлює ковзання.

3. Не перетинати зони бігу, стрибків, метання під час занять на них інших осіб.

4. Проведення занять на спеціально обладнаних бігових доріжках, поверхня яких рівна й неслизька. Доріжка повинна продовжуватись не менше, ніж на 15 м за лінію фінішу.

5. Під час бігу на короткі дистанції при груповому старті необхідно бігти по своїй доріжці.

6. Виключити різку миттєву зупинку.

7. Не бігти по біговій доріжці за годинниковою стрілкою.

8. Ретельно розрихляти пісок у стрибковій ямі - місці приземлення.

9. Не виконувати стрибки на нерівному, рихлому або слизькому грунті. Не приземлятися на руки.

10. Граблі та лопати не залишати в місцях занять, класти граблі на землю зубцями донизу

11. Готуючись до метання, оглянути місцевість і впевнитись у відсутності людей у робочій зоні.

12. Не подавати снаряди для метання кидком.

13. Снаряди для метання збирати тільки з дозволу вчителя.

14. При поганому самопочутті, отриманні учнем травми припинити заняття і повідомити про це вчителю.

06.05.2024 Урок № 61,62,63

1.Комплекс ЗРВ.

2.Спеціальні бігові впр.

3.Біг на на середні та довгі дистанції.

4. Розвиток швидкості.

5. Розвиток витривалості - спортивна ходьба.

6. Розвиток гнучкості.

7. Д/З Піднімання прямих ніг з вису.

1.Комплекс ЗРВ 2.Спеціальні бігові впр.

3.Біг на на середні та довгі дистанції.

Техніка бігу є сукупність найбільш раціональних рухів бігуна, яка забезпечує швидке подолання дистанції з найменшою затратою енергії. Вміння бігти вільно, розслаблено створює сприятливі умови для ефективної роботи, для досягнення високого спортивного результату. Біг на середні і довгі дистанції розпочинається з високого старту, в якому бігун ставить попереду сильнішу ногу, а другу відставляє на одну стопу назад на носок. По команді „Марш!” треба своєчасно і швидко розпочати біг, якомога більше нахиливши тулуб вперед. Поступово нахил тулуба зменшується, збільшується довжина кроків, бігун переходить до вільного бігу по дистанції. Для техніки бігу на середні та довгі дистанції характерним є невеликий нахил тулуба вперед (у середньому 4-6°, чим більша швидкість, тим більший нахил і навпаки); таз подається вперед; положення голови пряме, плечі вільно розправлені, не напружені. Бігун вільно і енергійно виносить стегно махової ноги коліном вперед і одночасно повністю випрямляє поштовхову ногу Довжина кроку може коливатись в межах 160-210 см і залежить від довжини ніг бігуна, швидкості бігу та інших факторів. 

Біг – циклічна вправа, тому для аналізу техніки досить розібрати один цикл рухів – подвійний крок. 

Найважливішим моментом в бігу є активне проштовхування вперед. Кут відштовхування у бігунів на середні дистанції дещо менший, ніж у бігунів на довгі дистанції, тобто зі зменшенням довжини дистанції кут відштовхування зменшується. Бігуни на довгі дистанції стегно і стопу піднімають не так високо, як бігуни на середні, нога при приземленні ставиться на передню частину стопи, а далі торкається опори п'ятка. У момент вертикалі опорна нога зігнута в коліні під кутом 34-36°, м'язи не напружені, плечовий пояс і руки рухаються вільно. Під час руху руки вперед плече також виступає трохи вперед, компенсуючи рухи протилежної ноги і таза. 

При вивченні техніки бігу на середні і довгі дистанції найчастіше припускаються таких помилок: 

1) Недостатньо виражений задній поштовх; 

2) Недостатній підйом стегна махової ноги, тверда постановка стопи, виражений передній поштовх; 

3) Скутість рухів, напружений силовий біг; 

4) Великі вертикальні коливання тіла при бігові; 5) Надмірне винесення вперед гомілки (для широкого кроку).

 Виправлення помилок:

 1) Виконати багатоскоки, при цьому стегно махової ноги виносити вперед - угору до горизонтального положення; 

2) Біг у ямі з тирсою або піском. Біг нагору; 

3) Біг з високим підніманням стегна; слідкувати, щоб стегно махової ноги виносилось уперед-угору, стопа ставилась недалеко від проекції ЗЦМТ не вихльостом гомілки, а рухом зверху вниз. 

4) Біг з закиданням гомілки та високим підніманням стегна (колесо); 

5) Прискорити крок, відштовхуючись не вгору, а вперед, посилаючи стегно вперед; 

4. Розвиток швидкості.

Швидкість – це здатність людини виконувати рухи за мінімальний час. Швидкість багато в чому залежить від сили – в легкій атлетиці дуже важливим є швидке застосування сили. Швидкості рухів сприяють еластичні м’язи, які можуть скорочуватися дуже швидко і з великою силою. Наприклад, під час бігу на швидкість, необхідна частина зміна різних рухів. Тут дуже важливо вміти розслабити м’язи, давати їм короткочасний відпочинок під час активної роботи. Тому, розвиваючи швидкість, необхідно також виконувати розслабляючі впарви. Швидкість можна розвивати займаючись плаванням, лижними гонками, ковзанярським бігом, їздою на велосипеді.

 Вправи:

1. Біг  в упорі стоячи в максимальному темпі протягом 6-10с.

2. Рухи руками, як під час бігу, в максимальному темпі протягом 6-10с.

3. Дріботливий біг з переходом на швидкий.

4. Повторний біг з прискоренням. Інтервали відпочинку 1-2хв.

5. Повторний біг з ходи. Інтервал відпочинку 3-6хв.

6. Швидке долання відрізків шляху на велосипеді. 

5. Розвиток витривалості - спортивна ходьба.

Ходьба – основний спосіб пересування людини. Ходьба відноситься до способів активного пересування за рахунок роботи її рухового апарату, яка здійснюється внаслідок відштовхування від ґрунту. В спортивній ходьбі, на відміну від бігу, є постійна опора людини на ґрунт обома або однією ногою. Як фізична вправа ходьба має велике оздоровче значення. Під час тривалої ходьби активно працює велика кількість м'язів, в результаті чого посилюється діяльність серцево-судинної та дихальної систем, що позитивно впливає на діяльність всіх органів людини. Ходьба є циклічною вправою, яка складається з повторення в певній послідовності одних і тих самих рухів, тому при аналізі техніки циклічних вправ достатньо розібрати один цикл і визначити темп або частоту повторень рухів. 

Особливості техніки спортивної ходьби зумовлені правилами змагань: контакт спортсмена з землею повинен бути постійним. При звичайній ходьбі, коли частота кроків досягає 200 за хвилину, виникає фаза польоту, спортсмен переходить на біг. Щоб цього уникнути, користуються технікою спортивної ходьби. Нога ставиться на землю випрямленою на п'ятку і залишається прямою до моменту відриву її від землі. Під час перенесення ноги вперед, вона згинається. Руки під час ходьби врівноважують тіло спортсмена і регулюють темп пересування. Вони зігнуті в ліктьових суглобах під кутом 70-80°. Рухи руками виконуються вперед-всередину кистю до рівня ключиці і назад ліктем трохи назовні. Характер роботи рук впливає на темп, довжину кроку, тобто на швидкість ходьби. 

Техніка спортивної ходьби характеризується чергуванням напруження і розслаблення м'язів. Після енергійного відштовхування махова нога вільно виноситься вперед, вага тіла без напруження передається на опорну ногу, плечовий пояс розслаблений, але руки працюють енергійно. Голова і тіло тримаються у невимушеному природному положенні. Уміння ходити вільно, без зайвої напруги, оптимально поєднуючи довжину і частоту кроків – найбільш важлива умова досконалої техніки ходьби. 

Найбільш поширені помилки, які виникають при навчанні техніки спортивної ходьби: 

1) Відсутність двоопорної фази.

 2) Зайва напруженість, відсутність свободи рухів.

 3) Ходьба на зігнутих ногах. 

4) Недостатнє перенесення ваги тіла з однієї ноги на іншу. 

5) Недостатня амплітуда рухів таза навколо вертикальної осі. 

6) Бокові коливання тіла, постановка ніг на двох паралельних лініях. 

7) Руки рухаються паралельно тулубу, плечі підняті. 

8) Неправильне положення голови (опущена вниз, схилена ліворуч, праворуч) 

Засоби виправлення:

1) Зменшити довжину кроків, акцентувати мах маховоїноги вперед. 

2) Зменшити швидкість, намагатись робити рухи вільно, широко. 

3) Чергувати ходьбу вгору, вниз і навпаки, швидкість зменшити. 

4) Акцентувати увагу на перенесення ваги тіла з ноги на ногу. 

5) Установити оптимальну амплітуду повороту таза. Звернути увагу на роботу рук, ходити по розмітках бігової доріжки.

6) Рухи руками виконувати широко, вільно, в напрямку вперед стосовно середньої лінії тіла. 

7) Випрямитись, дивитись перед собою, розслабити м'язи плечового пояса.

29.04.2024 Урок № 58,59,60

1. Орієнтування на місцевості.

2. Організуючі та загальнорозвиваючі вправи; спеціальні вправи для засвоєння та закріплення елементів туристичної техніки.

3. Техніка подолання природніх перешкод.

4. Д/З вправи на координацію https://www.youtube.com/watch?v=84lb6gMvq80&t=30s 

1. Орієнтування на місцевості.

Орієнтуватися на місцевості – вміти визначити своє місце перебування відносно сторін горизонту.

Основні сторони горизонту – північ, південь, захід і схід, проміжні – північний схід, південний схід, південний схід та північний захід.

Визначати сторони горизонту можна можна за природними об’єктами.

• Мурашники майже завжди розташовані з південного боку дерева, пня чи куща.

• У поодиноких дерев кора з північного боку товстіша, часто вкрита мохом.

• У ясний день можна орієнтуватися за сонцем. Опівдні, о 12 год, Сонце знаходиться на півдні. Тому тінь від предметів буде направлена на північ. Лінію тіні північ–південь називають полуденною лінією.

• Надійно орієнтуватися можна за Полярною зорею, яка завжди вказує напрямок на північ з точністю до 1∘. Як запам'ятати Щоб за напрямком на північ визначити інші напрямки, потрібно стати обличчям на північ і розвести руки в боки. Праворуч буде схід, ліворуч – захід, а позаду – південь.

Орієнтування за компасом.

Найчастіше напрямок щодо сторін горизонту визначають за допомогою компаса. Його намагнічена стрілка завжди одним кінцем показує на північ, а другим – на південь. Магнітний компас було винайдено в Китаї. У Середземномор’ї компас з’явився приблизно у ХII ст.

Послідовність дій для орієнтування за компасом:

• Установити компас на горизонтальну площину. 

• Звільнити за допомогою спеціального важеля намагнічену стрілку.

• Зачекати, доки стрілка заспокоїться.

• Повернути корпус компаса, доки позначка N (North – північ) не збіжиться з напрямком, указаним темним кінцем стрілки.

2. Організуючі та загальнорозвиваючі вправи; спеціальні вправи для засвоєння та закріплення елементів туристичної техніки.

За характером вправ та їхнього впливу на фізичний стан людини розрізняють загальну, спеціальну та гартувальну фізичну підготовку. 

Загальна фізична підготовка сприяє всебічному та гармонійному розвиткові людини. Вона полягає в щоденній ранковій гімнастиці, тренувальних заняттях, а також передбачає участь у туристичних походах вихідного дня та змаганнях. Починаючи систематичні заняття з фізичної підготовки, учасники походу повинні пройти медичний огляд у фізкультурному диспансері та отримати рекомендації фахівців. 

Перед виконанням вправ ранкової гімнастики необхідно робити пробіжку (ходьбу) малої інтенсивності від 5 до 30 хв, залежно від віку та тренованості туриста. Біг середньої та великої інтенсивності, а також значні навантаження відразу після сну не рекомендовано застосовувати. 

Під час ходьби, бігу та виконання фізичних вправ потрібно привчати себе до ритмічного та глибокого дихання.

 Спеціальна фізична підготовка виховує якості та навички, необхідні туристові у спортивному поході, пов’язаному зі значними фізичними та психічними навантаженнями. Спеціальної фізичної підготовки набувають під час ранкової гімнастики, на тренувальних заняттях, у походах вихідного дня за умови систематичності занять. Під час тренувальних походів туристи відпрацьовують техніку лазіння скелями, утримання рівноваги на колоді та отримують навички роботи з мотузком, організації страхування та самострахування. 

Силу та витривалість дають організму в процесі занять інші види спорту: заняття з гирями та штангою, біг, кроси, плавання та ін. 

Гартувальна фізична підготовка – це сонячні та повітряні ванни, водні процедури, сауни та інші способи підвищення опірності організму до зміни температури навколишнього середовища, до інфекцій та застудних захворювань. Загартованість поліпшує пристосовуваність організму до різноманітних умов туристського походу: спеки, холоду, дощу, снігу (навіть влітку) та холодних ночівель у зоні високогір’я, а також до значних фізичних навантажень. Організація, підготовка та проведення процесу фізичного самовдосконалення та загартування організму повністю покладається на кожного учасника походу 

22.04.2024 Урок № 55,56,57

1. Силові впр. з обтяженням.

2. Туристичні можливості рідного краю. 

3. Охорона навколишнього середовища

4.Д/З Впр. на рівновагу. https://www.youtube.com/watch?v=84lb6gMvq80 

1.Силові впр. з обтяженням.

2. Туристичні можливості.

Спортивний туризм, в залежності від категорії осіб, поділяється на дитячий, молодіжний, сімейний, для осіб похилого віку. Залучення до спортивного туризму дітей та юнацтва сприяє розвитку та удосконаленню всієї системи спортивного туризму, бо, по-перше, діти-туристи - це майбутнє поповнення лав спортивного туризму; по-друге, формування в процесі подорожей навичок здорового способу життя та активного відпочинку сприяє підтримці високого рівня здоров'я. 

Дитячо-юнацький туризм - це масовий рух дітей і юнацтва з метою всебічного розвитку в активному пізнанні навколишнього світу і самих себе засобами туристично-краєзнавчої діяльності. В свою чергу, туристично-краєзнавча діяльність є комплексний засіб гармонійного розвитку підлітків і юнацтва, в активному пізнанні та доступному поліпшені навколишнього світу і самих себе, характерним структурним компонентом якого є похід (подорож, екскурсія, експедиція).

Туристичний похід - це завжди радість. Якщо похід планується заздалегідь, якщо поставлені завдання по підготовці до нього і вони поетапно виконуються, похід перетворюється в завтрашню радість. Ще задовго до того, як відправитися в похід, він стає засобом згуртування колективу.

Туристично-краєзнавча діяльність органічно увійшла в навчально-виховний. Вона виконує три основні функції:

•  виховно-розвиваючу

• освітньо-пізнавальну 

•  оздоровчо-спортивну

• 
  

Кожний функціональний компонент несе в собі конкретні педагогічні цілі.

Мету виховно-розвиваючої функції туристично-краєзнавчої діяльності можна сформулювати таким чином: виховання альтруїстичної життєвої позиції; стійкості, уміння переносити труднощі і незгоди, виховання сміливості, рішучості, сили волі; товариськості, інтересу до людей, поваги до них; любові до волі, прагнення до незалежності, до самостійності. Реалізація даної мети відбувається в процесі розвитку в учнів уміння аналізувати особисті вчинки, оцінювати дії товаришів, прагнути до самопізнання, самовиховання.

Освітньо-пізнавальна функція туристично-краєзнавчої діяльності реалізується в процесі опанування учнями природного і соціального середовища. Різновиди маршрутів та районів подорожей сприяють задоволенню таких потреб підлітків, як потреба у новизні, в пізнанні. Безпосереднє сприйняття навколишнього середовища в процесі туристично-краєзнавчої діяльності конкретизує, доповнює і систематизує знання учнів, отримані на заняттях з географії, ботаніки, зоології, дозволяє самим учням встановлювати міжпредметні зв'язки. Спостереження різних явищ природи, зоряного неба доповнені поясненнями педагога-керівника, сприяють з'ясуванню деяких законів фізики, хімії, біології, викликають інтерес до астрономії.

Туристично-краєзнавчі заходи, побудовані в чіткій послідовності, розширюють для здобувачів освіти границі Батьківщини. Від порога рідної домівки, із ближніх околиць свого міста або села туризм веде дітей на простори нашої України. Спілкування з природою створює неповторні естетичні переживання в душах дітей. Саме в походах, перебуваючи цілодобово в горах, лісі, на ріці виникає любов до рідної землі, бажання зберігати і примножувати її багатства.

Походи та екскурсії мають великий вплив у вивченні соціального середовища. Знайомство з історичними пам'ятниками, відвідування місць з багатим історичним минулим дозволяють познайомити юних туристів з героїчними сторінками нашої історії.

Під час занять туристично-краєзнавчою діяльністю, юні туристи знайомляться з культурою, особливостями побуту, економікою, народними промислами різних націй та народностей. Знання історії даного народу, дотримання традицій і звичаїв сприяє розвитку шанобливого ставлення до людей. Юні туристи не тільки читають про історичні події у книжках, проходячи місцями конкретних історичних подій, вони стають їх "співучасниками".

Оздоровчо-спортивна функція туристично-краєзнавчої діяльності має на меті удосконалення фізичного розвитку підростаючого покоління. Навантаження, що отримує організм в поході, рівномірно розподілені в часі, його чергування з відпочинком та поступове зростання здійснює позитивний вплив на фізичний стан особи. Цілодобове перебування на повітрі, нічліг у наметах сприяють загартовуванню зростаючого організму. Як правило, люди, що систематично займаються туризмом, практично не хворіють застудними захворюваннями. Туризм привчає до здорового способу життя та сприяє формуванню прикладних умінь і навичок: уміння орієнтуватися на місцевості, переборювати природні перешкоди, організувати побут у будь-якому природному оточенні - усе це формується тільки в походах. Рух з рюкзаком сприяє розвитку витривалості, сили, координації, спритності тощо. 

У туристично-краєзнавчій діяльності у єдності реалізуються моральне, трудове, естетичне, розумове та фізичне виховання.

У походах здійснюється перевірка і загартування таких морально-вольових якостей, як чесність, скромність, організованість, дисципліна, сміливість, рішучість, чуйність, доброта, принциповість, дружба, товаристськість, відповідальність, акуратність і багато інших. У поході учні знаходяться в таких умовах, коли кожен з них надає допомогу своєму товаришу, одночасно приймаючи допомогу від нього. В процесі виконання доручень, що виконуються на виду у всіх, кожен несе повну відповідальність перед своїми товаришами за якість її виконання.

Специфічна особливість туристичних походів дає змогу підліткам реалізувати таку потребу як пошук автономії в малому колективі. Крім цього складності побуту у поході, діяльність туристичного гурту за законами "Один за всіх, всі за одного" дозволяє підліткам більш критично відноситись до оцінки якостей товариша, цим самим реалізувати потребу підлітків у дружбі. У туристичних походах формуються воля, мужність, самовладання. Той, хто систематично ходить у походи, вміє цінувати дружбу, завжди допоможе товаришу у важкій ситуації. 

3. Охорона навколишнього середовища.

Усе необхідне для життєдіяльності людина отримує з природи: повітря, воду, сировину для промисловості. Людське суспільство як частина природи може бути тільки в постійній взаємодії з нею. Вплив людини на навколишнє середовище є перетворюючим, що змінює її, причому далеко не завжди в кращу сторону, тому збереження природного середовища і розумна охорона природи - одна з най гостріших проблем, що стоять перед людством, особливо в сучасних умовах.

Раціональне використання землі, лісу, атмосфери і водних ресурсів в Україні передбачено Конституцією. В даний час у сфері охорони навколишнього середовища діє цілий ряд нормативних актів: Закон України «Про охорону навколишньої природного середовища»; Постанова Уряду України «Про затвердження порядку визначення плати і її граничних розмірів за забруднення навколишньої природного середовища» і інші.

Під навколишнім середовищем розуміють цілісну систему взаємопов’язаних природних і антропогенних об’єктів і явищ, під впливом і при безпосередньому використанні яких відбувається праця, побутова діяльність, відпочинок людей. Поняття «навколишнє середовище» включає соціальні, природні і штучно створені фізичні, хімічні та біологічні фактори, тобто все те, що впливає на життя і діяльність людини. Складовою частиною навколишнього середовища є природне середовище. Перед сучасним суспільством стоїть завдання не тільки зберегти природу, а й запобігти негативним наслідкам господарської діяльності людини в майбутньому.

Охорона навколишнього середовища являє собою важку комплексну проблему, яка має відношення до всього суспільства в цілому і до кожного окремого громадянина.

Розмова йде про рішення життєво важливої проблеми – захисту і охорони здоров’я нинішнього і майбутнього покоління людей від шкідливих наслідків їх науково-технічної і промислової діяльності.

На початку своєї історії людина задовольнялась лише простими фізіологічними потребами (в їжі, одязі, житлі). 

З розвитком суспільства використання природних ресурсів для задоволення його матеріальних потреб весь час зростало. Нині людина дуже активно впливає на природу.

Одне з небажаних, але очевидних наслідків технічного процесу – забруднення оточуючого середовища вторинними продуктами виробничо-технічної діяльності.

В результаті промислової діяльності природа потерпає постійні зміни. Так в Україні суттєво скоротилася площа зелених насаджень; відбувається підкислення ґрунту і води; відходи промисловості, в тому числі різні високотоксичні речовини, забруднюють повітря, водойми, ґрунти; в результаті спалювання великої кількості мінерального палива в біосфері збільшується концентрація вуглекислоти що може призвести до зміни теплового режиму (клімату) поверхні всієї планети. Наслідки всього цього відбиваються на здоров’ї людей. Так, з року в рік збільшується кількість випадків серцево-судинних і ракових захворювань.

Тривалий час панувала помилкова думка, ніби багатства природи невичерпні, а тому, мовляв, можна і не турбуватись про їх відтворення і відновлення.

Чому сьогодні так гостро ставиться питання щодо охорони природи і раціонального використання її ресурсів? Це насамперед пов’язано з тим, що природним ресурсам планети і в Україні зокрема, вже завдано величезної шкоди. За останнє століття близько двох мільярдів гектарів земель – 15 відсотків усієї земної суші – зруйновано водою і вітровою ерозією. За всю історію людського суспільства на земній кулі знищено дві третини лісів. Нині підприємства викидають у води і повітряне середовище стільки забруднюючих речовин, що завдають серйозної шкоди населенню і природному середовищу на великих відстанях.

Кількість відходів на протязі тривалого часу збільшувалась пропорційно росту виробництва і населення. Доки є якості сировини широко використовувались речовини рослинного і тваринного походження, відходи, які утворювались залучалися силами природи в кругообіг речовин, природа забезпечувала самоочищення. Але зараз все частіше використовуються речовини синтетичного і мінерального походження. Відходи синтетичних миючих засобів не засвоюються розкладаючими мікроорганізмами, вони накопичуються в водоймах куди вони потрапляють зі стічними водами і забруднюють їх. При спалюванні нафтового палива в атмосферу разом з димовими газами, окрім оксидів вуглецю (CO2, CO) викидаються оксиди сірки (SO2 ), які взаємодіють з вологою і киснем повітря і утворюють сірчану кислоту – утворюються так звані «кислотні дощі». Під впливом кислотних дощів відбувається швидке підкислення води у річках, озерах, ставках та інших водоймах. Під впливом кислотних дощів збільшилась кислотність ґрунтів. Таких прикладів можна навести дуже багато.

Іншим поширеним забрудненням природного середовища являються ядохімікати і мінеральні добрива, які застосовуються у сільському господарстві. За останні роки застосування мінеральних добрив в Україні збільшилось в 43 рази, а різноманітних ядохімікатів в 10 разів. В результаті інтенсивної хімізації вдається отримувати більший врожай. Але одночасно зростає ступінь забруднення ґрунту, водоймищ і продуктів харчування.

Безцінним нашим багатством є вода. Значення її для людини загальновідоме. В Україні за даними науково-дослідних установ запаси води на душу населення постійно зменшуються, тоді як потреби населення, промисловості і сільського господарства щороку зростають. Особливо велику кількість води витрачає енергетика, металургійна, хімічна, легка промисловість, сільське господарство. Вже нині в ряді міст відчувається нестача прісної води. Вода багатьох річок та озер непридатна для життя і навіть купання. До 30 % мінеральних добрив змивається з полів і потрапляє у водойми. У водоймах, збагачених поживними речовинами, швидко розмножуються водорості, як результат – «цвітіння води». Потім водорості відмирають і починається їх гноїння що супроводжується споживанням кисню. Утримання кисню у водоймі скорочується і починає гинути риба. Така вода стає непридатною для використання в побуті і навіть у технічних цілях.

Тому наше обов`язкове завдання є -  приділяти велику увагу та зберігати природне середовище.

15.04.2024 Урок № 52,53,54

1.ЗРВ.

2.Комплекс силових впр.

3.ОНН: Згинання та розгинання рук в упорі.

4.Рухливі ігри і естафети з включенням вправ на увагу. Ігри і естафети з включенням вправ на несподіваність виконання.

5. Комплекс вправ на гнучкість.https://www.youtube.com/watch?v=ZbAKQXmhyWQ 

1.ЗРВ 2.Комплекс силових впр.

3.ОНН: Згинання та розгинання рук в упорі.

Техніка виконання Ноги злегка розставлені, руки на ширині плечей. Не прогинайтеся в спині, корпус повинен складати одну діагональну пряму. Повільно опуститеся до підлоги. Якщо руки притиснути до тулуба, навантаження ляже на трицепси. Якщо лікті розташувати перпендикулярно до тіла, також задіюються грудні м'язи. 

4.Рухливі ігри і естафети з включенням вправ на увагу. Ігри і естафети з включенням вправ на несподіваність виконання.

«Група, струнко!» 

Група шикується в одну шеренгу і розмикається на витягнуті руки так, щоб не турбувати один одного. Хід гри. Керівник подає різні команди, які гравці виконують, якщо перед ними буде слово «Група!». Якщо команди «Група!» немає, то дія не виконується. Той, хто помилився, робить крок уперед і продовжує грати. Виграє найуважніший, який менше за всіх помилився. Гра проводиться, звичайно, у кінці заняття. 

«На свої місця» 

Учні шикуються у шеренгу, в колону по одному або у коло у своїх командах (команд може бути 2-3 в залежності від кількості гравців). 

Хід гри. За сигналом: «На прогулянку!», – усі діти розбігаються у різні сторони. За командою: «На свої місця!», – усі повинні вишикуватись у вихідне положення. Яка з команд швидше займе своє місце, та і стає переможцем. 

«Падаюча палиця» 

Діти шикуються у коло та розраховуються за порядком номерів. Перший номер (ведучий) стає посередині кола, бере гімнастичну палицю, ставить її на підлогу, притримуючи рукою. 

Хід гри: Ведучий голосно називає який-небудь номер і відпускає палицю. Викликаний гравець повинен підбігти і схопити палку, поки вона не впала на підлогу. Якщо він спіймає її, то повертається на своє місце. Якщо ні – стає ведучим, а той хто водив, йде у коло на своє місце і здобуває його номер.

 Варіант: кожен гравець має по гімнастичній палиці і коли ведучий називає який-небудь номер, то цей номер повинен схопити палицю ведучого, а ведучий – палицю цього номера. Усі гравці повинні тримати палицю правою рукою. 

Інвентар: гімнастична палиця. 

«Виклик номерів» 

Діти розподіляються на дві команди, стають у шеренги на відстані 6-10 м одна від одної та розраховуються за порядком номерів. У 8-10 м збоку від шеренги лежать набивні м’ячі. Хід гри. Керівник називає який-небудь номер, наприклад «вісім». Тоді восьмі номери обох команд біжать до набивних м’ячів, оббігають їх і повертаються на свої місця. Хто прибіг першим – приносить своїй команді виграшне очко. Потім викликають інші номери і так до тих ігор, поки усі гравці не будуть викликані. Виграє команда, яка набрала найбільше очок. 

Варіанти: команди шикуються у колони; оббігається не тільки м’яч, але шеренга або колона; учасники гри переміщуються стрибками на двох ногах, на одній у присіді, долаючи перешкоди; біля набивних м’ячів можна виконувати різні фізичні вправи (віджимання, присідання ті ін.).

 Інвентар: 2 набивних м’ячі або кеглі.

3.Техніка та тактика гри у захисті.

Системність тактичних дій команди характеризує певний розподіл обов’язків серед гравців і їхню розстановку на майданчику. Ці міри диктуються правилами гри (зміна функцій спортсменів у зв’язку з переходами) й необхідністю в кожній позиції команди мати певний підбір гравців, які забезпечили б результативність дій в нападі й захисті. Ефективність дій волейболістів в різних стадіях гри залежить від рівня їхньої підготовки, на яку впливають фізичні дані, потяг до спеціалізації ігрових функцій і, нарешті, їхні здібності. У зв’язку з цим гравців поділяють за такими функціями: 

• − основний нападаючий – це, як правило, високорослий гравець із сильним ударом і надійним блоком; 

• − допоміжний нападаючий – універсально підготовлений гравець, але з акцентом на комбінаційний напад; − зв’язуючий гравець – головний диспетчер команди, який бездоганно виконує другу передачу й бере участь у решті дій команди. 

• − четвертий тип гравця – захисник; це низькорослий спортсмен, який бездоганно володіє першою передачею та захисними прийомами, граючи на другій лінії. Такого волейболіста використовують при заміні нападаючого на другій лінії – ліберо. 

Кожна захисна система передбачає взаємодії гравців у лініях захисту (блокуючі, страхуючі, власне захисники) й між цими лініями. 

Нині застосовують дві тактичні системи захисту під умовною назвою «кутом вперед» і «кутом назад». Різниця між ними полягає в характері виконання страхування блокуючих. 

Система "кутом вперед". Вона забезпечує надійне страхування блокуючих у відповідь на дії нападаючої сторони, гравці якої, поряд з ударами, досить часто користуються обманними ударами, спрямовуючи м’яч через руки блокуючих. 

Система "кутом назад"  - забезпечує захист задньої середньої частини майданчика за рахунок розташування гравця № 6 в цій зоні. При цьому змінюються дії гравців при організації страхування блокуючих. 

4.Навчальна гра.

01.04.2024 Урок № 46,47,48

1.Волейбол як засіб фізичної підготовки та активного відпочинку.

2.ЗРВ.

3.Прийом та передачі м’яча.

4.Подача м’яча вивченим способом у визначену зону.

5.Нападаючий удар з переведенням.

6.Блокування.

7.Тактичні дії у грі.

8.Навчальна гра.

9.Д/З 

• Підтягування на перекладині

• Присідання на одній нозі.

1.Волейбол як засіб фізичної підготовки та активного відпочинку.

Волейбол в нашій країні є одним з наймасовіших засобів фізичного виховання. Великий вибір фізичних вправ i методів їх застосування, що складають зміст волейболу, дозволяє цілеспрямовано впливати на розвиток всіх основних функцій організму залежно від рухових можливостей тих, хто ним займається. Великий діапазон використання засобів i методів волейболу робить його доступним людям різного віку, роду діяльності i фізичної підготовленості.

За допомогою волейболу найбільш успішно вирішуються завдання гармонійного фізичного розвитку, оскільки в його розпорядженні є найрізноманітніші вправи, що сприятливо діють на різні відділи рухового апарату, на всі м'язові групи людини.

Волейбол є однією з основних i невід'ємних частин змісту уроків фізичної культури i факультативних занять, фізкультурно - оздоровчих заходів i спортивних розваг в режимі шкільного дня, позакласної роботи з фізичного виховання школярів.

Заняття волейболом сприяють: формуванню рухової функції; всебічному гармонійному розвитку рухового апарату і всіх систем організму; вихованню свідомого ставлення до фізичних занять, формуванню здорової особистості. Окрім головних завдань, передбачених фізичним вихованням, волейбол виховує такі фізичні якості, як спритність, силу, швидкість, витривалість, гнучкість; формують правильну поставу, виховують наполегливість, сміливість, силу волі.

2.ЗРВ.

3.Прийом та передачі м’яча.

Прийом м'яча – це технічний прийом гри, який використовується з метою прийняти його та довести до пасуючого. Виділяють прийом подачі, прийом в захисті і прийом-передача. В сучасному волейболі використовуються такі способи прийому м'яча: двома руками знизу, двома руками зверху, однією рукою знизу у падінні. 

Передачі м'яча  застосовують  для прийому подач, передач для нападаючого удару і перебивання через сітку. Розрізняють такі способи передачі: двома руками в опорі, двома руками в стрибку, однією рукою в стрибку, двома руками у падінні і перекатом на спину. 

4.Подача м’яча вивченим способом у визначену зону.

Матч складається з п'яти партій, а партії - з ігрових епізодів, в кожному з яких розігрується одне очко. Єпізод починається з подачі м'яча через сітку. Перша подача в першій і у вирішальній (п'ятій) партіях виконується командою, що виборола право на подачу за жеребкуванням. У всих інших партіях першою подає команда, яка не подавала першою в попередній партії.

Подача проводиться із зони подачі за лицьовою лінією майданчика ударом по м'ячу долонею або будь-якою частиною руки після того, як м'яч був підкинутий або випущений з руки (рук). Гравці команди, що подає не мають права заважати суперникам - за допомогою індивідуального або групового заслону - бачити подачу і траекторію м'яча. Гравці команди, що приймає, пасуючи м'яч один одному, намагаються відправити його назад на сторону команди, що подає, при цьому допускається не більше трьох торкань м'яча (третім ударом він повинен бути відправлений через сітку). Якщо використано більше трьох торкань (блок - не в рахунок), фіксується помилка «чотири удари».

Мета подачі послати м'яч на половину суперника і максимально ускладнити прийом. До того як гравець не торкнеться м'яча при подачі, жодна частина його тіла не повинна торкнутися поверхні майданчика (особливо це стосується подачі в стрибку).

5.Нападаючий удар з переведенням.

6.Блокування.

Нападаючий удар - це технічно складний елемент волейболу.

Нападаючий або атакуючий удар виконується гравцем в стрибку після розбігу і заключається в передачі м'яча однією рукою вище краю сітки на сторону команди суперника. Всі дії волейболіста в цей момент сконцентровані на досягнення наступних цілей: пошук оптимальної точки для поштовху, оцінці напрямку польоту м'яча і виконанні максимально високого стрибка.

Залежно від розвитку атаки, від дій команди і, в цілому, ігрової обстановки існують різні способи виконання нападаючого удару. На практиці широко поширений поділ на такі основні групи: нападаючі удари «по ходу» розбігу і нападаючі удари «з поворотом», при яких траєкторія польоту м'яча після удару знаходиться під кутом до напрямку розбігу гравця. Крім того, розрізняють бічні і обманні удари, удари «з переведенням».

У волейболі, як в будь-який командній грі, особлива увага приділяється індивідуальним якостям і здібностям кожного гравця (зріст, стрибки, швидкість), щоб максимально використовувати їх для вибудовування тактики матчу, ефективності виконання атакуючих дій і захисту. Таким чином, здійснюється певна спеціалізація в ігрових функціях і окремих діях гравців.

Ефективним засобом нападу є нападаючий удар. Нападаючі удари виконують в стрибку після короткого розбігу, врахувавши висоту сітки. 

Нападаючий удар виконується так: стрибок з місця або з розбігу, удар, приземлення. Щоб стрибнути з розбігу, відштовхуються однією або двома ногами; з місця – тільки двома ногами. Виконуючи стрибок відштовхуванням двома ногами під час розбігу, гравець набирає швидкість, необхідну для високого стрибка.

 Залежно від ігрової обстановки (від напряму і характеру подач, від того, який блок поставив суперник), нападаючий гравець намагається зробити такий удар, за допомогою якого можна провести м’яч мимо рук блокуючих гравців. Нападаючі удари ефективні, якщо гравець володіє не одним якимсь способом, а всім арсеналом технічних засобів нападу. Нападаючі удари бувають прямі й бокові. Прямі виконують з положення обличчям до сітки, бокові удари – плечем (боком). Прямі й бокові удари роблять у різних напрямах з переводом м’яча вліво, вправо. 

Прямий нападаючий удар виконують після розбігу та в стрибку з місця. Цей спосіб найефективніший, якщо гравці суперника не встигли організувати блокування або залишили незакритою зону удару. Початкові фази руху – розбіг і відштовхування, виконуються майже однаково при всіх різновидностях нападаючого удару. Розбіг може виконуватися під різними кутами щодо сітки, він складається з 2-3 кроків, найважливіший з них – останній, який виконують стрибком. Третій, останній, крок виконують широким стопорним рухом за рахунок різкої постановки ступні на п’ятку. Під час розбігу, починаючи з другого кроку, обидві руки відводяться назад, й на останньому кроці різко виносяться вперед. Стрибок виконують із стійки ноги паралельні на ширині 20-30 см одна від одної. Відштовхуються перекатом ступні з п’ятки на носки, випрямленням ніг і тулуба. Звичайно велике значення має погодженість дій: у момент приставляння лівої ноги руки йдуть униз з таким розрахунком, щоб випрямлення ніг відбулось одночасно з рухом рук угору. Руки спочатку йдуть разом до рівня обличчя, а потім активніше працює права рука, яка виконує удар. Ударний рух починається із швидкого згинання тулуба. Рука, що виконує удар, розгинаючись в ліктьовому суглобі, рухається вперед-угору виведенням вперед передпліччя. Спочатку рухається плече, за ним – передпліччя і кисть. Інтенсивність цього руху зростає поступово і до найбільшої швидкості в момент торкання м’яча. Удар кисті припадає на верхню-задню частину м’яча, який летить вперед. Після удару гравець м’яко приземлюється на носки, згинаючи ноги, тулуб, а напівзігнуті руки опускаються вниз. 

Нападаючий удар з переведенням застосовується під час зустрічі з блоком суперника. Удар є різновидом прямого нападаючого удару, тільки напрям польоту м’яча не збігається з напрямом розбігу нападаючого. Розбіг виконується так, як під час удару по ходу. Переведення здійснюється поворотом кисті руки. Внаслідок переводу вправо кисть повертається вправо. Дуже ефективний удар, коли гравець в безопорному положенні перебуває в найвищій точці виконує поворот вліво і робить удар, змінюючи напрям польоту м’яча відносно напряму свого розбігу. Цей удар без повороту тулуба в останній фазі ударного руху рукою змінює напрям, якщо рух кисті спрямовується також вбік руху руки. Тулуб залишається у вертикальному положенні. При перевідних ударах з поворотом тулуба м’язи останнього беруть активну участь в ударному русі, тулуб повертається в напрямі удару. Нападаючі удари з переведенням потребують від виконавців високого рівня координації рухів. 

Боковий нападаючий удар. Як правило, нападаючий удар застосовується тоді, коли м’яч знаходиться далеко від сітки. Розбіг роблять під певним кутом до сітки, ступні ніг на останньому кроці ставляться майже паралельно сітці. У момент замаху обидві руки виносять угору, тулуб прогинають, ноги згинають. У момент удару тулуб розгинається, повертається ліворуч, ліва рука рухається вниз, права дугоподібними рухом переміщується до м’яча і акцентованим ударом кисті завершує удар по м’ячу. Ліву руку під час удару різко опускають униз. Боковий удар характеризується активною роботою тулуба. Після удару рука продовжує рухатися вниз по дузі, а потім відбувається м’яке приземлення. Гравець, змінюючи рух руки й положення кисті, може виконувати удари в найрізноманітніших напрямах. У новачків через недостатній розвиток швидкісно-силових якостей рух на замах може відбуватись під час відштовхування. Бокові нападаючі удари інколи виконуються не тільки по ходу розбігу, а й з переведенням вправо і вліво. У командах вищих спортивних розрядів застосовують бокові удари в поєднанні з переводом кисті і одночасним поворотом тулуба. Під час удару без повороту тулуба в останній фазі руху рука змінює напрям. Тулуб залишається у вертикальному положенні. 

Блокування – один з ефективних захисних засобів, а нині його застосовують і для дій контратаки. Блокування перешкоджає шлях м’ячеві, що перелітає через сітку. Цей прийом складається з переміщення, стрибка, виносу і поставки рук над сіткою, приземлення. Блокування, виконане одним гравцем – одиночне блокування, двома або трьома гравцями – групове блокування. 

Блокування буває нерухоме і рухоме. Для закриття певної зони майданчика ставиться нерухомий (зонний) блок, в якому руками, що піднесені над сіткою, не робиться ніяких рухів убік. Під час рухомого блокування після стрибка гравець переносить руки вправо або вліво залежно від визначеного напряму польоту м’яча.

 Одиночне блокування. Перед початком дій блокуючий займає в. п.: ноги зігнуті, ступні на ширині плечей, руки перед грудьми. Після того як визначився напрям передачі для удару, блокуючий на невеликій відстані від м’яча виконує переміщення приставними кроками (а на відстані 2-6 м – ривком уздовж сітки), на останньому кроці-стрибку повертається обличчям до сітки і виконує блокування. У зоні атаки гравець ще більше згинає ноги: це сприяє збільшенню сили відштовхування. Розрахувавши, коли потрібно стрибнути на блок, гравець відштовхується від опори і виносить руки вгору. У безопорній фазі зоровий контроль переключають з м’яча на руки нападаючого. Визначивши напрям удару за підготовчими рухами суперника, блокуючий випрямляє руки й одночасно переносить їх через сітку, щоб відбити м’яч. 

7.Тактичні дії у грі. 8.Навчальна гра.

09.02.2024 Урок № 45

1.Комплекс ЗРВ.https://www.youtube.com/watch?v=xMFhPQLThGI 

2.Розвиток спритності.

3.Прийом та передачі м’яча який відскочив від сітки.

4. Подачі м’яча на точність і силу.

5.Рухлива гра. 

2.Розвиток спритності.

Спритність –це здатність людини швидко і узгоджено виконувати рухові дії під час раптової зміни умов виконання. Такі умови виникають під час занять майже усіма видами спорту: гімнастика, ігрові види спорту тощо. Спритність тісно пов’язана з іншими якостами.  Щоб бути спритним, необхідно бути швидким, сильним, мати гарну координацію рухів. Кращими засобами для розвитку спритності вважаються спортивні ігри: волейбол, баскетбол, гандбол, футбол, теніс – під час них відбувається постійна зміна ігрових обставин. Розвитку спритності сприяють заняття кросовим бігом у природних умовах.

Вправи:

1.  Перекиди вперед-назад.

2.  Довгий перекид ( через перешкоди: набивний м’яч, мотузку, партнера).

3.  «Човниковий біг»

4.   Стрибки зі скакалкою:

    - на одній та обох ногах, з подвійним обертанням;

    - зі схрещенням рук, обертаючи скакалку вперед і назад;

5. Підкидання і ловіння м’яча у різних положеннях:

        - стоячи;

        - сидячи;

        - лежачи;

6.  Спортивні ігри: баскетбол, гандбол, футбол, теніс, настільний теніс.

3. Прийом та передачі м’яча  який відскочив від сітки.

Прийом м'яча – це технічний прийом гри, який використовується з метою прийняти його та довести до пасуючого. Виділяють прийом подачі, прийом в захисті і прийом-передача. В сучасному волейболі використовуються такі способи прийому м'яча: двома руками знизу, двома руками зверху, однією рукою знизу у падінні. 

Передачі м'яча  застосовують  для прийому подач, передач для нападаючого удару і перебивання через сітку. Розрізняють такі способи передачі: двома руками в опорі, двома руками в стрибку, однією рукою в стрибку, двома руками у падінні і перекатом на спину. 

4. Подачі м’яча на точність і силу.

“ЕСТАФЕТА З ЕЛЕМЕНТАМИ ВОЛЕЙБОЛУ”

 Учасників гри поділяють на 2 рівні команди і кожна з них шикується у колону по два, одна команда паралельно другій на відстані 3-4 м. Перед колонами проводиться стартова лінія. На відстані 10-15 м. від стартової лінії напроти кожної команди знаходяться стійки або інші предмети. Парам, які стоять першими у колонах, дається по волейбольному м’ячу. За командою керівника: “Увага, руш!” перші пари розпочинають рух вперед, виконуючи передачі м’яча двома руками один одному у повітрі, як у волейболі, їм необхідно рухатись до стійки (фішки) і повернутися назад, продовжуючи передавати м’яч один одному. Добігши до лінії старту, вони передають м’яч наступній парі, яка виконує те ж саме, що й перша. Повернувшись, пари стають у кінець своїх колон.

Естафета продовжується до тих пір, поки всі пари не візьмуть участь у пробіжці з передачею м’яча. Правила: 

1) Під час перебіжки м’яч можна тільки передавати (як у волейболі), а не перекидати. 

2) Дозволяється ловити м’яч лише перед початком руху наступних пар. 

3) Якщо м’яч під час гри впав на підлогу, то учасник, який його не втримав, повинен підняти його і продовжувати гру далі. 

4) Передавати м’яч наступній парі можна лише тоді, коли гравці добіжать до лінії старту. 

3а помилки нараховуються штрафні бали. Виграє команда, яка закінчила гру першою і отримала менше штрафних балів 

06.02.2024 Урок № 44 ( повторення попереднього уроку + додаток до уроку )

05.02.2024 Урок № 43

1. Комплекс ЗРВ.https://www.youtube.com/watch?v=Aivj8Vzo8a4&t=2s 

2. Різновиди пересувань в стійці волейболіста.

3. Прийом та передача м’яча руками.

4.ОНН: верхня передача м’яча над собою.

5. Д/З Згинання та розгинання рук в упорі. https://www.youtube.com/watch?v=VgndNUYqCzg 

Додаток: ОНН: нижня передача над собою. 

2. Різновиди пересувань в стійці волейболіста ( повторення ).

3. Прийом та передача м’яча руками ( повторення ).

Прийом і передача м'яча - це основа, на якій будуються атакуючі і захисні дії волейболіста. Від того, наскільки уміло опановують ті, що займаються технічні прийоми, багато в чому залежить успіх подальшого навчання. Важливо освоїти техніку виконання передачі м'яча: Волейболіст приймає в.п. - стойка волейболіста, ноги, на ширині плечей зігнуті в гомілковостопному, колінному, тазостегновому суглобах, стопи паралельно (одна попереду іншої). Тулуб злегка нахилений вперед. Руки зігнуті в ліктях, кисті винесені вгору на рівень лоба, пальці розлучені і спрямовані вгору, утворюючи "ківш", лікті спрямовані вперед - в сторони. Погляд спрямований на м'яч.

Передача м'яча відбувається за рахунок розгинання ніг в гомілковостопному, колінному, тазостегновому суглобах, випрямлення тулуба вгору вперед і амортизуючого (що пом'якшувального, що поступається) руху кистей рук до м'яча, випрямлення рук в ліктьових суглобах, виконується передача м'яча.

ПОМИЛКИ при виконанні передачі м'яча двома руками згори: 

1. Несвоєчасний вихід до м'яча. 

2. Неправильне в.п. перед прийомом м'яча і передачею.

3. Несиметричне положення кистей. 

4. Великі пальці рук спрямовані вперед. 

5. Надмірне тильне згинання кистей. 

6. Руки в ліктьових суглобах зігнуті.

7. М'яч приймають на рівні грудей або за головою.

8. Відсутня фаза амортизації. 

9. М'яч приймають перенапруженими або розслабленими пальцями. 

10. Відсутні узгодженість в рух рук, тулуба, ніг.

4.Верхня передача м’яча над собою.

Додаток: ОНН: нижня передача над собою. 

Передача м'яча - технічний прийом, за допомогою якого м'яч направляється вище верхнього краю сітки для виконання нападаючого удару. Залежно від положення рук розрізняють передачі двома руками зверху і знизу. Для забезпечення нападаючих дій застосовують в основному тільки передачі двома руками зверху. 

Як виконується нижній прийом м яча?

Передачу двома руками знизу найчастіше використовують для приймання силових і планеруючих подач. Вихідне положення — основна або низька стійка. Прямі руки витягують вперед, лікті максимально зближують. Тулуб тримається вертикально, руки працюють лише в плечових суглобах, м'яч приймається на передпліччя.

02.02.2024 Урок № 42

1.Комплекс ЗРВ.

2.Різновиди пересувань в стійці волейболіста.

3.Прийом та передача м’яча руками та м’яча який відбивається від сітки.

4.Подачі м’яча на точність і силу.

5.Гра-естафета.

6.Д/З Впр.на гнучкість.

2.Різновиди пересувань в стійці волейболіста ( повторення ).

Переміщення це рухи волейболіста кроком, стрибком, бігом з метою вибору місця для успішного виконання конкретного технічного прийому. 

Характер переміщень у грі відповідає розв’язанню технікотактичних завдань в різних ігрових ситуаціях, які виникають раптово. Гравцеві доводиться часто застосовувати такі переміщення: кроком, стрибком, бігом. Для гри у волейбол характерно поєднання різних способів переміщення. На майданчику виникають ігрові ситуації які вимагають від гравця готовності негайно почати відповідне переміщення з великою швидкістю. Щоб краще виконати наступну дію, волейболіст перебуває у положенні ігрової стійки. Якщо положення прийняте правильно, то створюються передумови для високо координованих рухів, успішного виконання конкретного прийому техніки.

Відповідно до ігрової обстановки волейболіст повинен своєчасно прийняти раціональну стійку і швидко переміщатись на майданчику. Для кожного вихідного положення характерні загинання ніг у колінних суглобах і нахил тулуба. Необхідно підкреслити, що стійка, яка передує нападаючому удару чи блокуванню, значно відрізняється від стійки готовності для приймання м’яча після удару чи подачі стійку, переступаючи з ноги на ногу. Переміщатися до м’яча гравець може звичайними або повільними кроками. Якщо відстань між гравцем і м’ячем велика або м’яч летить досить швидко, то гравець біжить до м’яча або 5 робить стрибок. Переміщатися можна вперед, назад і в сторони. Переміщення волейболіста це підготовка до виконання основних ігрових дій. Після переміщення гравець повинен зайняти таке положення, щоб бути готовим до виконання наступних дій на майданчику. Його руки специфічні: зігнутий тулуб при ходьбі, нетипові для ходьби рухи рук. Для бігу характерні стартові ривки, подолання незначної відстані і часті зупинки.

4.Подачі м’яча на точність і силу.

Навчання подачі м'яча починається з нижньої прямої і нижньої бокової подачі. Для одночасного засвоєння подачі і прийому м'яча з подачі використовують підготовчі, підводящі і спеціальні вправи. 

Підготовчі вправи направлені на розвиток якостей, необхідних для виконання подач. З цією метою підбираються вправи, що імітують подачу з одночасним обмеженням руху (резиновий амортизатор, набивний м'яч та ін.). У підводящих вправах волейболісти найчастіше закріпляють ударний рух і вдосконалюють спеціальні якості. До таких вправ відносяться застосування допоміжної апаратури (“м'яч в тримачі”), удари в стінку, в сітку і т.д.

 Ці вправи дозволяють сконцентрувати увагу на техніці прийому загалом, на узгодженості рухів ніг, тулуба і рук. Спеціальні вправи використовують в такій послідовності: 

1. Подача м'яча без сітки на партнера (в шеренгах). 

2. Подача м'яча через сітку зі зменшеної відстані. 

3. Подача м'яча із-за лицевої лінії в певному напрямку (по лінії, по діагоналі). 

4. Те ж саме, але з місця подачі (з правого боку, лівого боку, з середини) в певну зону. 

5. Послідовне виконання декількох подач у різні зони. По цій же схемі вивчають і решту способів: верхня пряма і верхня бокова подача, плануюча і в стрибку. рекомендується знати всі види подач, але однією або двома володіти досконало. Вибрану подачу гравець повинен направити в любу зону, любим способом (збільшуючи, зменшуючи траєкторію, з обертами і без обертів і т.д.). 

5.Гра-естафета.

“ЕСТАФЕТА З ЕЛЕМЕНТАМИ ВОЛЕЙБОЛУ”

 Учасників гри поділяють на 2 рівні команди і кожна з них шикується у колону по два, одна команда паралельно другій на відстані 3-4 м. Перед колонами проводиться стартова лінія. На відстані 10-15 м. від стартової лінії напроти кожної команди знаходяться стійки або інші предмети. Парам, які стоять першими у колонах, дається по волейбольному м’ячу. За командою керівника: “Увага, руш!” перші пари розпочинають рух вперед, виконуючи передачі м’яча двома руками один одному у повітрі, як у волейболі, їм необхідно рухатись до стійки (фішки) і повернутися назад, продовжуючи передавати м’яч один одному. Добігши до лінії старту, вони передають м’яч наступній парі, яка виконує те ж саме, що й перша. Повернувшись, пари стають у кінець своїх колон.

Естафета продовжується до тих пір, поки всі пари не візьмуть участь у пробіжці з передачею м’яча. Правила: 

1) Під час перебіжки м’яч можна тільки передавати (як у волейболі), а не перекидати. 

2) Дозволяється ловити м’яч лише перед початком руху наступних пар. 

3) Якщо м’яч під час гри впав на підлогу, то учасник, який його не втримав, повинен підняти його і продовжувати гру далі. 

4) Передавати м’яч наступній парі можна лише тоді, коли гравці добіжать до лінії старту. 

3а помилки нараховуються штрафні бали. Виграє команда, яка закінчила гру першою і отримала менше штрафних балів 

30.01.2024 Урок № 41 ( повторення попереднього уроку + додаток до уроку)

29.01.2024 Урок № 40

1.Місце волейболу у сучасному олімпійському русі.

2.Комплекс ЗРВ.

3.Розвиток швидкості.

4.Різновиди пересувань в стійці волейболіста.

5.Прийом м’яча двома руками та м’яча який відбивається від сітки.

6.Верхня пряма подача.

7.Навчальна гра.

Д/З Піднімання тулуба в сід.

Додаток

• Нижня бокова подача м`яча .

1.Місце волейболу у сучасному олімпійському русі.

2.Комплекс ЗРВ. 3.Розвиток швидкості.

4.Різновиди пересувань в стійці волейболіста.

Волейбол - командна гра, в якій всі гравці повинні тісно взаємодіяти один з одним. Найчастіше виграє та команда, в якій взаємодія відпрацьовано найкраще. Прислухайтеся до порад тренера або гравців - це допоможе вам вдосконалити свої навички та налагодити взаєморозуміння.

Щоб точно і швидко виконати переміщення, волейболіст повинен перебувати в зручному початковому положенні. 

Така позиція називається стартовою стійкою. Гравець при цьому варто зі злегка зігнутими в колінах ногами, рівномірно спираючись на обидві ноги, тулуб трохи нахилений вперед. Ставши в неї, волейболіст максимально готовий до переміщення.

Стійка стійка - гравець ставить одну ногу попереду інший (ноги напівзігнуті), тулуб трохи нахиляє вперед, руки згинає в ліктях і трохи виносить перед тулубом. 

Основна стійка - обидві ноги гравця розташовані на одному рівні і стоять паралельно один одному, злегка зігнуті в колінах. Тулуб трохи нахилене вперед, руки зігнуті в ліктях і трохи винесені перед тулубом. 

Нестійка стійка - гравець стоїть або на носках, або на повній ступні, обидві ноги гравця розташовані на одному рівні і стоять паралельно один одному, злегка зігнуті в колінах. Тулуб трохи нахилене вперед, руки зігнуті в ліктях і трохи винесені перед тулубом.

Прийнявши певну стійку, волейболіст може або стояти нерухомо на місці - статичні стійки, або підскакувати на обох ногах для того, щоб виконати певне рух під час гри - динамічні стійки.

Рух зі стартових стійок набагато швидше, ніж зі звичайного положення.

Рух з динамічних стійок здійснюється швидше, ніж з статичних. Найоптимальнішою є основна стійка.

5.Прийом м’яча двома руками та м’яча який відбивається від сітки.

6.Верхня пряма подача.

Прийом м'яча – це технічний прийом гри, який використовується з метою прийняти його та довести до пасуючого. Виділяють прийом подачі, прийом в захисті і прийом-передача. В сучасному волейболі використовуються такі способи прийому м'яча: двома руками знизу, двома руками зверху, однією рукою знизу у падінні. 

 Додаток 

Подача — технічний прийом, за допомогою якого м'яч вводять в гру.

Вивчати подачі рекомендовано у такій послідовності: нижня пряма подача; нижня бокова подача; верхня пряма подача; верхня бокова подача.

  Незважаючи на відмінності в техніці виконання окремих способів подач, слід звернути увагу на правильне виконання наступних деталей:

• вихідне положення;

• висоту і напрям підкидання м'яча;

• замах руки і розташування долоні на м'ячі в момент удару; перенесення маси тіла з ноги на ногу. 

4. Прийом м’яча - двома руками знизу.

5.Нижня пряма подача.

Для початківців, особливо для учнів, основний спосіб подачі - нижня пряма подача. Подача призначена для введення м'яча в гру, для зриву атаки суперника і для виграшу очка.
Техніка виконання нижній прямої подачі.

-Стоячи обличчям до сітки, одна нога попереду (для правшів - ліва і навпаки), інша ззаду зігнуті в колінних суглобах, тулуб нахилений вперед;
- М'яч на долоні лівої зігнутої руки на рівні пояса або трохи нижче.
- Праву руку відвести для замаху назад;
- Удар по м'ячу напруженої долонею (полукулаком, кулаком) випрямленою руки на рівні пояса.

6.Навчальна гра.

23.01.2024 Урок № 38

1.Правила техніки безпеки на уроках з волейболу.

2.Комплекс ЗРВ.https://www.youtube.com/watch?v=W5XAMEbd7k8&t=132s 

3.Різновиди пересувань  в стійці волейболіста.

4.Передачі м’яча - двома руками зверху.

5.Прийом м’яча - двома руками зверху.

6.Нижня пряма подача.

7.Рухлива гра «м’яч капітану».

8.Д/З Впр. для фаланг пальців.https://www.youtube.com/watch?v=zCUyJLauBtU 

1.Правила техніки безпеки на уроках з волейболу.

До занять з волейболу допускаються учні, які пройшли медичний огляд та інструктаж з техніки безпеки.

Учні повинні мати спортивне взуття та форму, яка не стискає рухів і відповідає темі та умовам проведення занять. 

Вимоги безпеки перед початком занять - Переодягнутися в спортивну форму, спортивне взуття; - Зняти з себе предмети, які становлять небезпеку для інших (годинники, браслети, висячі сережки і т. д.); - Прибрати з кишень спортивної форми колючі та інші сторонні предмети.

Вимоги безпеки під час занять. 

1. Під час занять поблизу майданчика не повинно бути сторонніх осіб. 

2. При виконанні стрибків, переміщеннях і падіннях волейболіст повинен вміти застосовувати прийоми самострахування. 

3. При температурі повітря не більше +10 град. одягати спортивний костюм. 

4. Користуватися захисними пристосуваннями (наколінники, налокітники та ін.). 

5. При виконанні подачі, нападаючого удару гравець повинен: - переконатися, що партнер готовий до прийому м'яча; - порівнювати силу удару в залежності від відстані до партнера; - виконувати удар по м'ячу напруженою долонею; - не приймати сильно летить м'яч двома руками зверху.

Під час гри учні повинні: -

• знати правила гри і дотримуватися їх; 

• виконувати подачу за сигналом;

• стежити за переміщенням гравців на своїй половині майданчика; 

• проводити заміни гравців на майданчику, коли гра зупинена та був даний дозвіл; 

• виконувати подачу і припиняти ігрові дії по свистку викладача чи судді; 

• передавати м'яч іншій команді передачею під сіткою. 

• при подачі не можна наступати на лінію, а при прийомі м'яча затримувати його в руках. 

• торкатися сітки руками. 

• По закінченні партії перейти на іншу сторону майданчика за годинниковою стрілкою. 

• За недотримання заходів безпеки учні можуть бути не допущені або відсторонений від участі у навчальному процесі.

3.Різновиди пересувань  в стійці волейболіста.

Волейбол - командна гра, в якій всі гравці повинні тісно взаємодіяти один з одним. Найчастіше виграє та команда, в якій взаємодія відпрацьовано найкраще. Прислухайтеся до порад тренера або гравців - це допоможе вам вдосконалити свої навички та налагодити взаєморозуміння.

Щоб точно і швидко виконати переміщення, волейболіст повинен перебувати в зручному початковому положенні. 

Така позиція називається стартовою стійкою. Гравець при цьому варто зі злегка зігнутими в колінах ногами, рівномірно спираючись на обидві ноги, тулуб трохи нахилений вперед. Ставши в неї, волейболіст максимально готовий до переміщення.

Стійка стійка - гравець ставить одну ногу попереду інший (ноги напівзігнуті), тулуб трохи нахиляє вперед, руки згинає в ліктях і трохи виносить перед тулубом. 

Основна стійка - обидві ноги гравця розташовані на одному рівні і стоять паралельно один одному, злегка зігнуті в колінах. Тулуб трохи нахилене вперед, руки зігнуті в ліктях і трохи винесені перед тулубом. 

Нестійка стійка - гравець стоїть або на носках, або на повній ступні, обидві ноги гравця розташовані на одному рівні і стоять паралельно один одному, злегка зігнуті в колінах. Тулуб трохи нахилене вперед, руки зігнуті в ліктях і трохи винесені перед тулубом.

Прийнявши певну стійку, волейболіст може або стояти нерухомо на місці - статичні стійки, або підскакувати на обох ногах для того, щоб виконати певне рух під час гри - динамічні стійки.

Рух зі стартових стійок набагато швидше, ніж зі звичайного положення.

Рух з динамічних стійок здійснюється швидше, ніж з статичних.

Найоптимальнішою є основна стійка.

4.Передачі м’яча - двома руками зверху.

5.Прийом м’яча - двома руками зверху.

 Передачі – найважливіші прийоми техніки, за допомогою яких волейболіст забезпечує процес організації захисних і нападаючих дій. Передачі за технікою виконання і за своїм призначенням дуже різноманітні. Залежно від положення рук і їх рухів розрізняють верхні й нижні передачі.

6. Нижня пряма подача.

7.Рухлива гра «м’яч капітану».

1. Команди (по 6 - 8 гравців) вибирають капітанів, які стають в 9-метрові зони команд суперників. Гра починається з центру майданчика і ведеться за правилами футболу. Гравці обох команд стараються, обігравши суперників, виконати передачу своєму капітанові. Гравець, який обіграв суперників і виконав передачу м'яча капітану, отримує 1 очко. Виграє команда, яка набрала більше очок.

2. Правила гри. Капітану не дозволяється виходити за межі 9-метрової зони, а польовим гравцям - входити в зону.

3. Методичні вказівки. Капітани команд повинні керувати діями гравців: кому кого "опікати" і куди виконувати передачу.

4. Мета гри: сприяти розвитку загальної витривалості.

22.01.2024 Урок № 37

1.ЗРВ.

2.Серійні кидки.

3.Штрафний кидок.

4.Навчальна гра. 

5.Д/З Впр. для координації. https://www.youtube.com/watch?v=84lb6gMvq80&t=5s 

6. Повторити попередній матеріал та пройти тестування з варіативного модулю"Баскетбол" 

 https://onlinetestpad.com/26duzgquwtyic 

1.ЗРВ.

2.Серійні кидки.

На результат кидка впливають фактори:

1) психологічні {зібраність — концентрація уваги, усвідомлення зусиль; уміння розслабля¬тись, відволікатись від навколишнього оточення; упевненість — кожний кидок має виконуватись з упевненістю, що м'яч обов'язково попаде у кошик);

2) фізичні; виконання кидка вимагає:

• утримання рівноваги тіла, що дозволяє виконати координовані зусилля ногами, тулубом і руками;

• створення зусилля під час кидка, яке здійснюють плавним рухом кисті та пальців уперед;

• швидкого розгинання руки різким рухом ліктя і плеча;

• швидкого випрямлення ніг у колінних суглобах з одночасним підніманням на носки.

  Сили, що прикладені до м'яча, повинні пройти через кінчики пальців; це дає можливість пальцями корегувати траєкторію у момент випуску м'яча і забезпечує його легке обертання.

  Компоненти кидка, від яких залежить влучність:

• відстань, з якої гравець вибирає спосіб і силу кидка;

• зусилля докладене до м'яча; кут

• вильоту м'яча (або випуску з рук);

• початкова швидкість.

3.Штрафний кидок.

Штрафний кидок – використовуеться гравцем за призначенням судді, у разі якщо суперник порушив правила стосовно нього. Учні можуть виконувати штрафні кидки уже відомим їм способами, дотримуючись таких умов: стати біля смуги штрафного кидка, виконати 2-3 удари м’яча об підлогу, глибокий вдих-видих та на затриманні дихання виконати кидок.

Штрафний кидок призначається наступні неправовірні дії у грі  за поштовх , за утримання , удари противника.

Нараховані у грі в баскетбол. За штрафний кидок дається 1 очко, за попадання з-за дуги — 3 очки, за всі інші влучні кидки — 2 очки. 

4.Навчальна гра. 

23.11.2023 Урок № 36

1.ЗРВ.https://www.youtube.com/watch?v=Vr44KBAt7M8  

2.Ведення.

3.Серійні кидки.

4.Оволодіння м’ячем та протидії.

5.Навчальна гра.

6.Тактичні індивідуальні та командні дії.

7.Впр. для координації. https://www.youtube.com/watch?v=LQXW3OH8M9o 

2.Ведення.

3.Серійні кидки.

Основні характеристики кидка. Якщо розглядати кидок в баскетболі, то слід зазначити три основних показники характеристики кидка – стиль, вид кидка, а також техніку, яка сприймається як організаційна структура комплексу рухів при виконанні кидка. Снайпери великого баскетболу мають свої відмінності в своїх стилях і різновиди кидків. Але в основах техніки вони не розрізняються - де мають місце біомеханічні принципи рухів тулуба, рук і ніг при виконанні кидка м'яча в кошик. Основні показники техніки, такі як тримання м'яча, робота ніг напрям ліктя кидаючої руки у різних снайперів не однакові.

Найважливішим елементом в баскетболі є кидок у кошик. Для того щоб виграти матч, команда повинна набрати більше очок, ніж противник, а це можна досягти тільки за рахунок більш точних кидків по кошику. Щоб принести максимум користі своїй команді, кожен гравець повинен вміти вражати кошик з різних позицій.

Точний кидок по кошику заснований на техніці виконання одного з шести основних кидків:

1) двома руками знизу;
2) двома руками з місця;
3) однією рукою знизу;
4) однією рукою з місця;
5) кидок в стрибку;
6) кидок гаком.

І хоча деяка інтерпретація необхідна для виконання кидків з різних відстаней і умов, перераховані вище кидки є основою для будь-якого кидка по кошику.

Класифікація кидків по кошику буде виглядати наступним чином:

1) кидки однією рукою, кидки двома руками;
2) кидки від грудей, зверху, знизу, зверху вниз, добивання;
3) кидок з обертанням м'яча, з відскоком від щита, без відскоку від щита;
4) характером пересування гравця по майданчику - в русі, в стрибку, з місця;
5) за відстанню - ближні, середні, далекі;
6) у напрямку до щиту - прямо перед щитом, паралельно до щита, під кутом до щита.

4. Оволодіння м’ячем та протидії.

Вибивання м’яча. Вибивання м’яча з рук противника є початком активного способу боротьби захисника за оволодіння м’ячем. Вибивання здійснюється в момент єдиноборства захисника і нападаючого, коли нападаючий утримує м’яч на рівні голови, тулуба і ніг. Захисник  вибирає спосіб вибивання залежно від положення нападаючого, від того, як і з яким зусиллям нападаючий тримає м’яч. В умовах, коли захисник знаходиться віч-на-віч із нападаючим,  техніка вибивання м’яча зводиться до такого: захисник миттєво  випрямляє руку в напрямку до м’яча; кисть із розкритими пальцями накладається на вільну поверхню м’яча; різким коротким ударом кисті захисник вибиває м’яч уперед, наверх або донизу залежно від того, як високо і з яким зусиллям тримає м’яч нападаючий. 

• Якщо м’яч утримується над головою, його легше всього вибити вгору.

•  Коли нападаючий контролює м’яч на рівні тулуба, захисник вибиває м’яч вгору, вниз або вперед. 

• Якщо м’яч опущений до ніг, його вибивають донизу. 

• Коли нападаючий притягає м’яч до себе, його вибивають уперед. 

Більш складне вибивання (відбір) м’яча у гравця під час ведення. Захисник, рухаючись з однаковою швидкістю з нападаючим, вибирає момент, коли м’яч відскакує від підлоги, і найближчою до суперника рукою вибиває м’яч. Вибивання м’яча збоку здійснюється в тому випадку, якщо нападаючий тулубом прикриває ведення. Захисник повертається боком і біжить поруч із нападаючим (рис. 7). При цьому захисник повинен трохи обігнати свого підопічного й перетнути його шлях. 

20.11.2023 Урок № 34-35

1.ЗРВ.

2.Ведення ( повторення ) https://www.youtube.com/watch?v=X-g1ljkKgOQ&t=7s 

3.Серійні кидки.

4.Оволодіння м’ячем та протидії.

5.Навчальна гра.

6.Тактичні індивідуальні та командні дії.

1.ЗРВ.

3.Серійні кидки.

Серійні кидки - Кидок - дія гравця, спрямована на попадання м'ячем у кошик суперника. Виконувати кидки можна однією і двома руками. Техніка кидків дуже схожа на техніку передач, відмінність же визначається траєкторією польоту м'яча.

Кожна команда спрямовує свої зусилля для того, щоб закинути м'яч у корзину. Від влучності кидків залежить результат гри.

4.Оволодіння м’ячем та протидії.

Вибивання м’яча з рук противника є початком активного способу боротьби захисника за оволодіння м’ячем. Вибивання здійснюється в момент єдиноборства захисника і нападаючого, коли нападаючий утримує м’яч на рівні голови, тулуба і ніг. Захисник  вибирає спосіб вибивання залежно від положення нападаючого, від того, як і з яким зусиллям нападаючий тримає м’яч. В умовах, коли захисник знаходиться віч-на-віч із нападаючим, техніка вибивання м’яча зводиться до такого:

•  захисник миттєво випрямляє руку в напрямку до м’яча;

• кисть із розкритими пальцями накладається на вільну поверхню м’яча; 

різким коротким ударом кисті захисник вибиває м’яч уперед, наверх або донизу залежно від того, як високо і з яким зусиллям тримає м’яч нападаючий Якщо м’яч утримується над головою, його легше всього вибити вгору. Коли нападаючий контролює м’яч на рівні тулуба, захисник вибиває м’яч вгору, вниз або вперед. Якщо м’яч опущений до ніг, його вибивають донизу. Коли нападаючий притягає м’яч до себе, його вибивають уперед. Більш складне вибивання (відбір) м’яча у гравця під час ведення . Захисник, рухаючись з однаковою швидкістю з нападаючим, вибирає момент, коли м’яч відскакує від підлоги, і найближчою до суперника рукою вибиває м’яч. Вибивання м’яча збоку здійснюється в тому випадку, якщо нападаючий тулубом прикриває ведення. Захисник повертається боком і біжить поруч із нападаючим При цьому захисник повинен трохи обігнати свого підопічного й перетнути його шлях. 

Якщо нападаючий продовжує вести м’яч по прямій, створюється сприятлива можливість для вибивання м’яча. Захисник повинен раптово збільшити швидкість і рухом кисті руки, найближчої до супротивника, вибивати м’яч знизу з-під руки нападаючого. Іноді захисник відступає назад перед нападаючим з м’ячем. У цьому випадку захисник, ідучи назад, вибиває м’яч раптовим рухом руки. Вибиваючи м’яч, захисник робить короткий крок до супротивника, зближаючись із ним; при цьому опорною є нога, відставлена назад. Під час вибивання варто звернути увагу: 1) на чіткі рухи нападаючого з м’ячем; 2) постійне дотримання захисної стійки; 3) дотримання дистанції боротьби (відстань між захисником і нападаючим повинна бути не ближче витягнутої руки); 4) вибивати м’яч потрібно найближчою до противника рукою і без замаху 

5.Навчальна гра.

6.Тактичні індивідуальні та командні дії.

Тактику в баскетболі розуміють як цілеспрямовані узгоджені дії гравців команди, що спрямовані на досягнення перемоги в конкретному матчі. Відповідно до основного змісту гри – закинути м’яч у кошик суперника і не дати закинути м’яч у свій кошик – тактику розподілено на два розділи: тактику нападу й тактику захисту. Ці розділи своєю чергою діляться на індивідуальні, групові і командні дії. Індивідуальні дії – це самостійні дії гравців, спрямовані на розв’язання окремих тактичних завдань, поставлених перед командою, здійснені без допомоги партнера. 

Групові дії – це взаємодія двох або трьох гравців, які виконують частину командного завдання. Команди дії – це взаємодія всіх гравців команди, яка спрямована на вирішення загальнокомандного завдання. Функції гравців. Спеціалізацію гравців за функціями визначено теорією і практикою баскетболу. Організація дій баскетбольної команди передбачає розподіл функцій між її гравцями. У баскетболі сформовано такий розподіл гравців за функціями: захисники, крайні нападники, центрові. Захисник повинен бути максимально швидким, рухливим і витривалим, розсудливим і уважним. Важливою умовою для захисника є уміння орієнтуватися в ігровій обстановці і здатності до комбінаційного розіграшу м’яча. 

16.11.2023 Урок № 33

1.ЗРВ.

2.Ведення.( повторення )

3.Кидки м’яча у кошик.

4.Д\З Комплекс ранкової гімнастики - Виконати комплекс та надіслати на електронну адресу зворотнього зв`язку. https://www.youtube.com/watch?v=203qt361QDo

1.ЗРВ.

2.Ведення.( повторення )

Ведення м'яча — прийом гри в баскетбол, що дає можливість гравцеві переміщатись із м'ячем у будь-якому напрямку та з великим діапазоном швидкостей.

Ведення м'яча невід'ємна частина нападу:

разом із кидком, передачами— це один із способів переміщення м'яча і єдиний спосіб пересування гравця з м'ячем;

індивідуальне обігравання суперника з метою проходу під щит для кидка у кошик або для передачі партнеру, який зайняв найсприятливішу позицію для атаки; налагодження взаємодій з партнерами.

Способи ведення м'яча: високе; середнє, низьке; переведення м'яча з руки на руку, обведення, зміна напрямку руху.

     Високе (швидке) ведення м 'яча застосовують в тих випадках, коли важлива швидкість. Гравець при високому веденні майже повністю випрямлений, ноги злегка зігнуті в колінах для кращої рівноваги. Рука, яка веде м'яч — випрямлена. Висота відскоку коливається від рівня поясу до плечей, залежно від індивідуальних особливостей гравця.

  Низьке ведення з прикриванням м 'яча застосовують тоді, коли необхідно закрити м'яч від захисника. Виконують приблизно на рівні колін. Вільну руку використовують для рівноваги і накривання м'яча; голова піднята; лікоть руки, що веде м'яч, тримають біля тулуба. 

Найважливими компонентами ведення м'яча є:

• правильна стійка: положення ніг, тазу, колін, голови, рук, розподіл маси тіла;

• контроль м'яча, пальців, кисті, ліктя, висоти відскоку, ритм;

• поле зору (огляд): бачити все, що розміщено попереду від лінії плечей до кордонів майданчика (партнерів, суперників, суддів, розмітку майданчика, кошик тощо). 

3.Кидки м’яча у кошик.

Кидок м'яча у кошик є одним з головних ігрових прийомів баскетболу, оскільки саме він є кінцевою метою будь-якого ігрового епізоду. 

Кидки виконують безпосередньо у кошик або з використанням щита.

На результат впливають фактори:

1) психологічні {зібраність — концентрація уваги, усвідомлення зусиль; уміння розслабля¬тись, відволікатись від навколишнього оточення; упевненість — кожний кидок має виконуватись з упевненістю, що м'яч обов'язково попаде у кошик);

2) фізичні; виконання кидка вимагає:

• утримання рівноваги тіла, що дозволяє виконати координовані зусилля ногами, тулубом і руками;

• створення зусилля під час кидка, яке здійснюють плавним рухом кисті та пальців уперед;

• швидкого розгинання руки різким рухом ліктя і плеча;

• швидкого випрямлення ніг у колінних суглобах з одночасним підніманням на носки.

 Сили, що прикладені до м'яча, повинні пройти через кінчики пальців; це дає можливість пальцями корегувати траєкторію у момент випуску м'яча і забезпечує його легке обертання.

 Компоненти кидка, від яких залежить влучність:

• відстань, з якої гравець вибирає спосіб і силу кидка;

• зусилля докладене до м'яча; кут

• вильоту м'яча (або випуску з рук);

• початкова швидкість. 

13.11.2023 Урок № 31-32

1.ЗРВ. https://www.youtube.com/watch?v=_T-QJIBL_r8   

2.Прискорення.

3.Ведення м’яча, подвійний крок, кидок м’яча в корзину.

4.Кидки м’яча у кошик

-однією рукою зверху у стрибку

-добивання м’яча

5.Протидії.

6.Навчальна гра.

7.Д/З. Комплекс ранкової гімнастики https://www.youtube.com/watch?v=Mk4l1qDDXFo

2.Прискорення.

У баскетболі дуже важлива швидкість, але баскетболістові недостатньо лише швидко бігати. Він повинен вміти робити ривки і зупинки, змінювати напрям і швидкість руху, виконувати повороти і кроки перекатом з п'яти на носок. Біг займає в грі велике місце як основний засіб пересування по майданчику. Однак біг баскетболіста відрізняється від бігу легкоатлета, так як гравець не біжить по прямій на певну дистанцію, а повинен бути здатний виконати прискорення в будь-якому напрямку, обличчям або спиною вперед. Для бігу баскетболіста характерні стартові прискорення, різкі зміни напрямку і зупинки. При цьому зіткнення ніг з майданчиком повинно здійснюватися перекатом з п'яти на носок або м'якою постановкою ноги на повну стопу. 

3.Ведення м’яча, подвійний крок, кидок м’яча в корзину.

Кидок в русі після виконання подвійного кроку – найбільш ефективний прийом для завершення атаки кошика з близької відстані. Кидок виконується від плеча або від голови правою рукою або лівою рукою – після оволодіння м'ячем в русі, після ведення або передачі партнера.

У вихідному положенні гравець знаходиться в русі.

Підготовча фаза починається в момент ловіння м'яча на подовженому кроці однойменною з кидаючою рукою ногою. Вона ставиться пружно на всю стопу, тулуб незначно подається вперед, а руки тягнуться до м'яча і охоплюють його пальцями.

Подальший (другий) крок з постановкою ноги перекатом з п'ятки на всю стопу. Його довжина і напрям визначаються відстанню до кошика та розташуванням суперників. Гравець прагне макси­мально наблизитися до щита і вийти на зручну для завершального кидкового руху позицію, чим одночасно ускладнює протидію. М'яч при цьому найкоротшим шляхом підноситься до тулуба.

Одночасно з відштовхуванням м'яч перекладається на кисть кидаючої руки і виноситься найкоротшим шляхом вздовж тулуба в положення замаху над плечем (головою). Вільною рукою м'яч підтримується збоку або знизу. Висота підіймання ліктя кидаючої руки індивідуальна. Тулуб виводиться у вертикальне положення.

Основна фаза – це саме кидковий рух, який починається у вищій точці стрибка випрямленням кидаючої руки вгору для максимального наближення м'яча до кільця, і виконується відповідно до загальних положень про кидок однією рукою з місця (м'яч іде в кільце м'якими рухами пальців і йому надається необхідне обертання).

У завершальній фазі відбувається приземлення гравця під щитом на обидві зігнуті ноги (або поштовхову) і відновлення рівноваги для участі в подальших ігрових діях.

Вивчення кидка однією рукою зверху (від плеча, від голови) в русі повинно проходити після оволодіння технікою зупинки двома кроками з ловінням м'яча та дистанційного кидка м'яча з місця.

4.Кидки м’яча у кошик

-однією рукою зверху у стрибку

-добивання м’яча

Кидок однією рукою зверху в стрибку (кидок у стрибку) – основний засіб нападу в сучасному баскетболі. У змаганнях сильних чоловічих команд світу до 70 % всіх кидків з гри виконують саме цим способом з різних дистанцій.

Підготовча фаза: гравець отримує м'яч у русі і відразу призупиняється після кроку лівою ногою. Потім він приставляє до неї праву ногу, згинаючи лікті, виносить м'яч на правій руці над головою, підтримуючи його збоку– зверху. 

Основна фаза: гравець вистрибує поштовхом двома ногами, при цьому тулуб повертає прямо до кошика, ноги злегка згинає. Досягнувши найвищої точки стрибка гравець спрямовує м'яч у кошик випрямлянням правої руки вперед-угору й енергійним, але плавним рухом кисті і пальців. М'ячу додають зворотнього обертання. Ліву руку знімають з м'яча у момент, коли починають рух правою кистю. Відстань від місця відриву від майданчика до місця приземлення гравця після кидка повинна бути мінімальною і становити не більше ніж 25–30 см, що дозволяє йому уникнути зіткнення із захисником.

 Заключна фаза: гравець приземляється на зігнуті ноги недалеко від кошика, приймає положення рівноваги й готується до боротьби за відскок у випадку промаху. 

При добиванні однією рукою баскетболістові вдається дістати м'яч у найвищій точці. Вистрибнувши і прийнявши м'яч на розкриту кисть, гравець злегка згинає руку і випрямляє її, одночасно виконуючи м'який завершальний рух кисті і пальців.

5.Протидії.

1.Вибивання м’яча. Вибивання м’яча з рук противника є початком активного способу боротьби захисника за оволодіння м’ячем. Вибивання здійснюється в момент єдиноборства захисника і нападаючого, коли нападаючий утримує м’яч на рівні голови, тулуба і ніг. Захисник 11 вибирає спосіб вибивання залежно від положення нападаючого, від того, як і з яким зусиллям нападаючий тримає м’яч. В умовах, коли захисник знаходиться віч-на-віч із нападаючим, техніка вибивання м’яча зводиться до такого: захисник миттєво випрямляє руку в напрямку до м’яча; кисть із розкритими пальцями накладається на вільну поверхню м’яча; різким коротким ударом кисті захисник вибиває м’яч уперед, наверх або донизу залежно від того, як високо і з яким зусиллям тримає м’яч нападаючий 

2.Виривання м’яча. Якщо захиснику не вдається вибити м’яч у нападаючого, він намагається затримати м’яч однією рукою, щоб потім вирвати його обома руками 

3. Перехоплення м’яча. Використовують для оволодіння м’ячем під час передач суперника. Уважно спостерігаючи за грою, захисник визначає можливий напрямок у момент передачі і швидко з’являється перед суперником, намагаючись оволодіти м’ячем. Тому захиснику необхідно на короткій відстані і на максимальній швидкості випередити суперника на шляху до м’яча. 

6.Навчальна гра.

09.11.2023 Урок № 30

1.ЗРВ.https://www.youtube.com/watch?v=nKOO1b7GSb0&t=2s  

2.Прискорення.

3.Кидки м’яча у кошик

-однією рукою знизу

-однією рукою «гаком»

4.Відволькальні дії.

5.Навчальна гра.

6. Д/З Комплекс ранкової гімнастики.https://www.youtube.com/watch?v=-t8boDMcEH4 

2.Прискорення.

4.Відволькальні дії.

Фінти. Крім точного кидка в баскетболі є ще ряд головних навичок для ефективної гри. Одними з них є фінти. Без них немислимо обхитрити конкурента і підійти до кільця. 

Фінти - це не легко обманні рухи, це своєчасні стратегічні рішення, які вимагають миттєвої реакції і бездоганної роботи ніг.

• Фінти доцільно застосовувати у безпосередній близькості захисника.

•  Якщо нападник перебуває далеко від щита, захисник приймає паралельну стійку. Стійку з виставленою вперед ногою застосовують поблизу щита проти гравця з м'ячем, який не використав ще ведення м'яча.

• У захисті не допустиме пересування з перехрещуванням ніг та гра з опущеними руками.

•   Варто пам'ятати, що рух кисті руки під час вибивання зверху-донизу часто закінчується ударом по руці нападника, що карається фолом.

•   Фінти здійснюються імітацією прийомів, спрямованих на відбір м'яча.

•   Завданням захисника після оволодіння м'ячем, що відскочив від щита, є утримання його і передача партнеру.

5.Навчальна гра.

06.11.2023 Урок № 28-29

1.ЗРВ.https://www.youtube.com/watch?v=nKOO1b7GSb0&t=2s 

2.Кидки м’яча у кошик після ведення і подвійного кроку.

-двома рука знизу                   

-двома руками зверху

-однією рукою від плеча

-однією рукою зверху.

3.Протидії

-виривання м’яча.

-вибивання м’яча.

4.Відволькальні дії.

5.Навчальна гра.

6.Впр.атлетичної гімнастики.https://youtu.be/dctyaDfaEEM 

7.Д/З. Впр. на гнучкість.https://youtu.be/wK5KaVCz7ZA 

2.Кидки м’яча у кошик після ведення і подвійного кроку.

3.Протидії

-виривання м’яча.

-вибивання м’яча.

4.Відволькальні дії.

Виривання м'яча. Якщо захисникові вдалося захопити м'яч, то насамперед  слід спробувати вирвати його з рук суперника. Для цього потрібно захопити м'яч якомога глибше двома руками, а потім різким обертальним рухом угору або униз вирвати в суперника, зробивши одночасно поворот тулубом. М'яч треба повертати навколо горизонтальної осі, що полегшує подолання опору суперника.

Вибивання м’яча – один з прийомів, що найчастіше використовують при  грі в захисті, що дозволяє заволодіти м'ячем.

Перехоплення м'яча в грі здійснюється при його передачі або при його веденні. Успішність перехоплення м'яча при передачі залежить від інтуїції і швидкості реакції захисника, а також від його вміння правильно займати 45 позицію при опіці суперника (рис. 2.31). Якщо нападник чекає м'яч на місці, не виходить назустріч йому, то перехопити його порівняно неважко, слід ловити м'яч однією або двома руками в стрибку після ривка. Зазвичай нападник виходить на м'яч. У цьому випадку захисникові потрібно на короткій відстані набрати максимально можливу швидкість і випередити суперника на шляху до м'яча. Щоб уникнути зіткнення з нападником, захисник трохи відхиляється від нього.

5.Навчальна гра.

У баскетбол грають дві команди, зазвичай по дванадцять гравців, від кожної з яких на майданчику одночасно присутні п'ять гравців. За правилами FIBA, на офіційних змаганнях гравці виступають під номерами від 4-го до 15-го.

 Мета кожної команди в баскетболі – закинути м’яч у кошик суперника і перешкодити іншій команді оволодіти м'ячем і закинути його в кошик своєї команди. 

М’ячем грають лише руками, його можна передавати, кидати, відбивати, котити або вести в будь-якому напрямі. Бігти з м’ячем, не ударяючи ним в підлогу, навмисно бити по ньому ногою, блокувати будь-якою частиною ноги або бити по ньому кулаком є порушенням. 

Випадкове ж зіткнення або торкання м'яча стопою або ногою не є порушенням. 

Переможцем у баскетболі стає 14 команда, яка після закінчення ігрового часу набрала більшу кількість очок. При рівному рахунку після закінчення основного часу матчу призначається овертайм (зазвичай п’ять хвилин додаткового часу), у разі, якщо і після його закінчення рахунок буде рівний, призначається другий, третій овертайм і т. д., доти, доки не буде виявлено переможця матчу. 

За одне влучення м’яча в кошик може бути зарахована різна кількість очок:

•  1 очко – штрафний кидок;

•  2 очки – кидок з середньої або близької дистанції (ближче від 3-очкової лінії); 

• 3 очки – кидок з-за 3-очкової лінії на відстані 6м 75см.

 Гра офіційно починається спірним кидком у центральному колі, коли м'яч правильно відбитий одним із гравців. Матч складається з чотирьох чвертей, тривалість кожної 10 хвилин з перервами по дві хвилини. Тривалість перерви між другою і третьою чвертями гри – п'ятнадцять хвилин. 

Після великої перерви команди повинні помінятися кошиками. Гра відбувається на відкритому майданчику і в залі (висота стелі не менше ніж 7 м). Розмір майданчика – 28×15 м (додаток А). Розмір щита 180х105 см. Від нижнього краю щита до підлоги чи ґрунту повинно бути 290 см. 

Кошик – це металеве кільце, обтягнуте сіткою без дна. Він кріпиться на відстані 0,15 м від нижнього обрізу щита і 3,05 м від рівня підлоги (додаток Б). Усі лінії завширшки 5 см повинні бути нанесені фарбою одного кольору (білого) і бути чітко видимими. Згідно зі стандартами FIBA для чоловічих змагань довжина окружності м'яча становить 74,9–78 см, маса – 567–650 г, для жіночих – відповідно 72,4– 73,7 см і 510–567 г. Ігровий майданчик повинен бути виділений лінією обмеження, що складається з лицьових (короткі сторони майданчика) і бічних (довгі сторони майданчика) ліній. Ці лінії не є частинами ігрового майданчика. Центральну лінію наносять паралельно до лицьових ліній від середини бічних ліній. Центральне коло, розмічене по центру ігрового майданчика, становить у радіусі 1,80 м. Лінії штрафного кидка розташовано на відстані 5,80 м від внутрішнього краю лицьової лінії, довжина якої повинна бути 3,60 м. 

Зоною 3-очкових кидків з гри для команди є весь ігровий майданчик, за винятком ділянки біля щита суперника. 

Точний кидок у кошик з позиції за дугою, проведеною на відстані 6,25 м від щита, оцінюється трьома очками. Ця дуга називається також «3-очковою лінією». Зони лав команд повинні бути за межами ігрового майданчика на тому ж боці, де розташований секретарський столик і лави команд. 

Статус м’яча. М'яч може бути «живим» або «мертвим». М'яч стає «живим», у таких випадках:  

• під час розіграшу спірного кидка м'яч правильно відбиває один із гравців;  під час штрафного кидка м'яч знаходиться у гравця, що виконує 15 штрафний кидок; 

•  під час вкидання з-за меж ігрового майданчика м'яч знаходиться в гравця, що виконує вкидання. 

М’яч стає «мертвим», у таких випадках:  

• будь-який м’яч, закинутий під час гри або зі штрафного кидка; 

•  суддя дає свисток у той момент, коли м’яч «живий»;  

• очевидно, що м’яч не потрапляє в кошик при штрафному кидку; 

•  звучить сигнал ігрового годинника про закінчення періоду; 

•  звучить сигнал пристрою двадцяти чотирьох секунд у той момент, коли одна з команд контролює м’яч; 

•  м’яча, який знаходиться у польоті при кидку з гри, торкається гравець будь-якої з команд.

 Місцезнаходження гравця визначається за тим місцем, де він торкається підлоги. 

Спірний кидок відбувається, коли суддя підкидає м'яч у центральному колі між двома будь-якими гравцями команд-суперників на початку першого періоду. Спірний м'яч відбувається, коли один або більше гравців кожної з командсуперників тримають м'яч однією або обома руками так міцно, що жоден із гравців не може встановити контроль над ним без надмірно грубих дій. Ситуації спірного кидка:  фіксується спірний м’яч;  м’яч виходить за межі ігрового майданчика і судді сумніваються або розходяться в поглядах, хто із суперників останнім торкнувся м’яча;  відбувається обопільне порушення при штрафному кидку під час невдалого останнього або єдиного штрафного кидка. 

02.11.2023 Урок № 27

1.ЗРВ. 

2.Ведення м’яча.

4.Кидки м’яча у кошик після ведення і подвійного кроку.

-двома рука зверху

-двома руками від грудей

5.Навчальна гра.

6.Впр.атлетичної гімнастики.

7.Д/З Впр. на гнучкість.https://www.youtube.com/watch?v=S6DPiUVkn30&t=1s 

1.ЗРВ.

Кидок двома руками зверху доцільно виконувати з середніх дистанцій при щільній опорі суперника 

Кидок двома руками від грудей переважно використовують для атаки 39 кошика з дальніх дистанцій, якщо немає активної протидії захисника. Цей спосіб кидка засвоюють найшвидше, оскільки його структура близька до структури передачі м'яча таким самим способом.

5. Навчальна гра у баскетбол.

6.Впр.атлетичної гімнастики.

4.Ловіння м’яча.

Ловіння м'яча - прийом, за допомогою якого гравець може впевнено опанувати м'ячем і зробити з ним подальші атакуючі дії.

При ловінні двома руками, коли м'яч наближається до гравця на рівні грудей або голови, то слід витягнути руки назустріч м'ячу, напруженими пальцями і китицями утворюючи як би воронку, розміром трохи більшу, ніж обхват м'яча. У момент зіткнення з м'ячем потрібно обхопити його пальцями (не долонями), зближаючи кисті, а руки зігнути в ліктьових суглобах, підтягуючи до грудей.

Згинання рук є амортизаційними рухами, які приглушують силу удару летить м'яча. Після прийому м'яча тулуб знову подають злегка вперед: м'яч перехований від суперника розведеними ліктями, виносять в положення готовності до подальших дій.

При ловінні м'яча однією рукою, рука виноситься назустріч летить м'ячу з широко розставленими і злегка зігнутими пальцями. При зіткненні пальців з м'ячем проводиться поступається рух руки за рахунок згинання її в ліктьовому суглобі, що загальмовує швидкість польоту м'яча і дає можливість легко зловити його. Потім м'яч захоплюється другою рукою і займається приймає основну стійку баскетболіста.

При ловінні м'яча який високо летить, гравець повинен вистрибнути з винесенням рук вгору. Кисті рук розгортаються назустріч м'ячу. У момент торкання м'яча пальців, кисті повертаються всередину і обхоплюють м'яч. Потім руки згинаються в ліктьових суглобах, і м'яч притягається до тулуба. Після приземлення гравець зберігає основну стійку нападаючого з м'ячем.

5.Навчальна гра.

26.10.2023 Урок № 24

1.Правила техніки безпеки на уроках з баскетболу.

2.ЗРВ.

3.Бігові та стрибкові впр.

4.Пересування та зупинки баскетболі.

5.Передачі м’яча – двома руками від грудей в умовах протидії захисників.

6.Передачі м’яча– двома руками знизу в умовах протидії захисників.

7.Ловіння м’яча – однією та двома руками грудей в умовах протидії захисників.

8.Д/З Впр. для розвитку швидкості.https://www.youtube.com/watch?v=NP4hk9HsosA&t=16s 

1. Правила техніки безпеки на уроках з баскетболу.

1.Бути уважним і зосереджиним під час пояснення, розповіді, показу  і виконання вправ, завдань та ін.

2.Виконувати розминку, імітаційні та спеціальні вправи.

3.Без дозволу вчителя не починати виконання вправ.

4.Не розслаблятися і не відволікатися під час виконання вправ і завдань.

5.Не починати виконання вправи або завдання без точного уявлення про його технічні особливості.

6.надавати необхідну допомогу однокласникам за потреби.

7.Перед урок зняти всі прикраси, що можуть спричинити травми.

8.Довге волосся повинно бути зібране в "хвіст" або запетене в косу.

9.Нігті мають бути коротко обстрижені.

10.Окуляри повинні бути на резинці.

11.Не кидати м'яч під ноги гравцям.

12.Не передавати або подавати м'яч ногою.

13. Про своє погане самопочуття або травми ( або свого товарища ) негайно повідомимти вчителя.

14.Заборонено без дозволу вчителя брати інвентар і виконувати фізичн вправи; без нагляду вчителя перебувати в спортивній залі та виконувати кидки в кошик.

15.Категорично заборонено висіти на діжці кільця, залазити на баскетбольний щит.

Під час ведення м'яча

1. Не бити по м'ячу кулаком або долонею.

2. Не дивитися на м'яч, а бачити ігрове поле, партнерів, суперників.

3. Уникати зіткнень

 Під час  передач м'яча

1. Не ставити пальці вперед, назустріч передачі.

2. Не передавати м'яч різко з близької відстані.

3. Не передавати м'яч, якщо він не долітає, а виконувати переміщення.

 Під час кидків в кошик

1. Не бити по руках.

2. Не штовхати в спину.

3. Не кидати через руки.

4. Не стояти під кошиком.

5. Не наступати на ноги.

6. Не відбирати м'яч зі спини.

Під час гри 

1. Не штовхати в спину і ліктями.

2. Не забирати м'яч у двох.

3. Не ставити підножок.

4. Не вибивати м'яч зверху під час ведення його суперником.

5. Не бити по руках.

6. Не виривати м'яч ззаду, через стегно, однією рукою.

7. Не чіпляти суперника за руки.

Необхідно дотримуватися правил гри в баскетбол, дисципліни, зупиняти товарища, який її порушує, шанобливо ставитися до команди суперника.

2.ЗРВ. 3.Бігові та стрибкові впр.

4.Пересування та зупинки баскетболі.

Основна стійка баскетболіста – положення, що дає можливість контролювати рівновагу. Спочатку ноги слід поставити разом на лінії, потім зробити крок лівою в сторону на ширину плечей і забрати ногу за лінію, передню частину стопи розвернути зовні. Необхідно ніби сісти на стілець, голову тримати прямо, спину прямо, ноги глибоко зігнути в колінах. Руки зігнути в ліктях і бути готовим ловити м’яч. Ніс, підборіддя та середина живота знаходяться на одній лінії. Тепер слід узяти до рук м’яч – це буде стійкою «потрійна загроза». М’яч у «точці прицілювання»: з неї можна виконати передачу, розпочати ведення або виконати кидок. Ось чому таке положення баскетболіста називається стійкою «потрійна загроза». 

Способи переміщення гравців у баскетболі вивчають спочатку окремо, потім у поєднанні. 

• Ходьбу використовують у грі при зміні позиції гравця в умовах, коли немає потреби діяти швидко. 

• Біг забезпечує швидку зміну позиції. Спочатку вивчають біг обличчям уперед, потім приставним кроком у сторони, вперед і назад, відтак спиною вперед. З

• упинку вивчають паралельно з бігом: спочатку засвоюють спосіб зупинки кроком, потім стрибком. Важливо від самого початку вчити таким чином, щоб не змінювалася ширина кроку і не сповільнювалася швидкість бігу перед зупинкою, а перший крок зупинки був би широким.

• Повороти вперед і назад вивчаються паралельно. При навчанні поворотів необхідно стежити за правильним положенням ніг (особливо опорної) і рівномірним розподілом загального центру тяжіння. Виховувати навички 48 спостереження й оцінювання обстановки, відповідно до яких слід виконувати поворот. При вивченні стрибків необхідно навчити правильного відштовхування (у бажаних напрямах), висоти зльоту, координації рухів у безопорному положенні і правильного приземлення. Спочатку вивчають стрибки з місця, а потім в русі поштовхом однією і двома ногами.

7. Ловіння м’яча – однією та двома руками грудей в умовах протидії захисників.

Ловлення м’яча – прийом, за допомогою якого гравець може впевнено заволодіти м’ячем і вжити з ним подальші атакувальні дії. Ловлення м’яча є і вихідним положенням для наступних передач, ведення або кидків. Тому структура рухів повинна забезпечувати чітке і зручне виконання наступних прийомів. Вибір певного способу ловлення м’яча і його різновиди залежать від положення гравця щодо м’яча, що летить, динаміки переміщення гравця, висоти і швидкості польоту м’яча. Є два види ловлення м’яча: ловлення м’яча двома руками і ловлення м’яча однією рукою. 

23.10.2023 Урок № 22-23

1.Позаймайся.

2. Пройди тестування

19.10.2023 Урок № 21

1.ЗРВ.https://www.youtube.com/watch?v=OL_C9VhR9WU&t=1s 

2.Елементи гри воротаря.

3.Одинадцятиметровий штрафний удар.

4.Жонглювання м’ячем.

5.Навчальна гра.

6.Д/З Стрибки на одній нозі з просуванням впред.

2.Елементи гри воротаря.

Воротар - остання лінія оборони у футболі. Це унікальна і важлива позиція.

Воротар - це одна позиція у футболі, яка має спеціальні правила. Решта гравців насправді однакові щодо правил. Найбільша різниця з воротарем полягає в тому, що вони можуть торкатися м'яча руками, перебуваючи в штрафній площі поля. 

Багато людей можуть думати, що воротар не повинен бути спортивним, але це неправда. Часто воротар - найкращий спортсмен команди. 

На відміну від багатьох інших гравців, воротар не потребує чудових навичок керування м’ячем чи ведення м’яча. Воротар повинен бути дуже швидким, спортивним і мати чудові руки. Воротарі також повинні бути розумними, сміливими і жорсткими. 

Воротар завжди має знаходитися посередині кута, вершну якого створює м'яч, а основу-бічні стояки воріт. Йому постійно доводмться змінювати позицію, враховуючи місце перебування м'яча.

 Пересувається воротар приставними кроками, зберігаючи висоту центра маси тіла. У випадках коли доводиться ловити м'яч у падінні або з кидком, він робить останній і крок, відштовхуючись від землі ногою, ближчою в напрямку удару, чи ігрова ситуація вимагає виходу воротаря вперед, він при цьому робить, короткі кроки з відштовхуванням. Під час бігу назад  - воротар пересувається короткими кроками, переносячи масу тіла через стопу з пальців на п'яти. 

Захисні дії воротаря :

• Ловля м'яча. Ловля м'яча - основний засіб техніки гри воротаря. Відповідно до правил гри, воротар може ловити м'яч руками тільки в межах ппрафного майданчика. 

• Відбивання м'яча. Відбивання кулаками Якщо біля воріт скупчується багато гравців, воротар змушениіі відбивати м'яч кулаками. 

• Переведення м'яча. Переведення м'яча через поперечину і за бічні стояки воріт Якщо нападник намагається перекинути м'яч через воротаря або якщо м'яч опускається зверху під поперечину воріт, або у випадках псочікуваної зміни напрямку руху м'яча за спиною воротаря застосовують переведення м'яча кінчиками пальців або долонею через поперечину за бічні стояки воріт.

3.Одинадцятиметровий штрафний удар.

У сучасному регламенті чітко прописані всі аспекти недисципліновану поведінку футболістів та тренерів. 

Штрафний удар призначається за : 

• підніжку, 

• удар суперника, 

• стрибок в ноги, 

• агресивний поштовх, 

• плювок, затримку противника або часу,

•  навмисне торкання м'яча рукою. 

Подібне порушення в своєму штрафному майданчику карається 11-метровим (пенальті).

Окремим видом покарання є вільний удар. Він виконується за певні порушення в штрафній площі: 

• небезпечну гру проти суперника, 

• контроль м'яча воротарем більше 6 секунд, 

• дотик руками снаряда голкіпером після пасу партнера по команді.

Сучасні правила гри в футбол чітко визначають дії суддів щодо дисциплінарних санкцій. 

Жовта картка (попередження) дається за неспортивну поведінку, ненормативну лексику, систематичні порушення, зняття екіпіровки, затягування часу матчу. 

Обов'язково повинен каратися грубий і тактичний фол. Гравець видаляється з поля за два попередження, агресивна поведінка, плювок в кого-небудь, перешкода польоту м'яча у ворота рукою, за фол, який призвів до пенальті, за образи і заборонені жести.

Червона карта.

Пряма червона картка - це реакція судді на ігрову ситуацію, що склалася на поле. Арбітр подібним чином має право припиняти явні порушення, що відбиваються на характері матчу, на фізичному і психоемоційному стані учасників. Як правило, таке жорстке дисциплінарне покарання наслідок прояви надмірної агресивної поведінки футболістів, словесні образи, непристойні жести і дії, вчинені на адресу учасників матчу, включаючи суддівську бригаду.

Прямим приводом для появи червоної картки в руках арбітра є «фол останньої надії», порушення, пов'язане зі спробою перешкодити гравцеві супротивної команди забити очевидний гол.

За таке порушення, допущене в межах штрафного майданчика команди, що обороняється, винуватець отримує червону картку, а винна команда карається штрафним ударом з 11-ти метрової позначки (пенальті). За фол останньої надії червоною карткою може бути покараний як польовий гравець, так і воротар.

4.Жонглювання м’ячем.

Якщо ви зможете добре жонглювати футбольним м'ячем, ви можете справити враження на своїх товаришів по команді, щоб покращити рівновагу та більше контролювати м'яч під час гри. Жонглювання спочатку може бути важким, але досягти абсолютного успіху можна лише в тому випадку, якщо ви знову практикуєтесь, практикуєтесь і тренуєтесь. Якщо ви будете слідувати цім порадам, ви навчитеся жонглювати стопами, стегнами, головою та плечима. З невеликою практикою ви незабаром будете жонглювати.

5.Навчальна гра.

16.10.2023 Урок № 19-20

1.ЗРВ.

2.Ведення м’яча.

3.Удари по м’ячу на точність одним із вивченим способів.

4.Удари по м’ячу головою.

5.Д/З Стрибки на місці і в русі з підніманням колін. https://www.youtube.com/shorts/j9XrUQePopk 

6.Д/З виконати комплекс ЗРВ та надіслати на електронну адресу.

1.ЗРВ.

2.Ведення м’яча ( повторення ).

З допомогою ведення здійснюються переміщення гравців, і Іпіічастіше гравці застосовують ведення м'яча зовнішньою частиною ш іініму, внутрішньою частиною стопи, внутрішньою частиною підйому, серединою підйому, стегнами і головою. 

Ведення м'яча зовнішньою частиною підйому. Під час ведення м'яча зовнішньою частиною підйому стопа ноги, якою гравець виконує ведення м'яча, розвернута носком усередину Цей спосіб ведення м'яча особливо придатний для гравців з () подібними ногами.

Ведення м'яча серединою підйому. Ведення м'яча серединою підйому застосовується рідко, оскільки існує небезпека, що гравець може носком зачепити землю. Рух гравии тут природний, тому що відсутнє розвертання стопи зовні або всередину. Перевагою такого прийому ведення м'яча є збільшенії площа дотику до нього, що гарантує точність виконання. Цей прийом використовується у тих випадках, коли з м'ячем потрібно змінити напрямок руху. М'яча торкається внутрішня частини стопи від великого пальця до гомілки. Гравець ніби штовхає м'яч ногою розвернутою носком від себе (назовні), а після поштовху рухається в попередньом, звичаном положенні.

Ведення м'яча стегном. Цей прийом використовується тоді, коли м'яч летить напіввисоко і і під час швидкого бігу, щоб гравець не витрачав час на опускання м`яча на землю. М'яч підбивають короткими рухами стегна.

Ведення м'яча головою. Гравець підбиває м’яч невисоко вгору-вперед, наздоганяє його і знову повторює удар, рухаючись у визначеному напрямку. 

Обведення. Обведення використовують для збереження контролю над м'ячем в умовах безпосереднього контакту із суперником. Гравець може вести м'яч зовнішньою або внутрішньою частиною стопи, а також штовхати підошвою .  обведення можна також здійснювати, користуючись швидкістю зміни напрямків руху. 

3.Удари по м’ячу на точність одним із вивченим способів.

Удари по м'ячу — це основний спосіб ведення гри,  їх виконують ногою і головою, і вони вимагають точного виконання. удари по м'ячу ногою, незалежно від способу виконання, можна розділити на два види: 

• прямі 

• різані

 При прямому ударі м'яч летить в напрямку заподіюваного удару. Якщо ж напрямок удару здійснюється в якій-небудь стороні від центру ваги м'яча, то це різаний удар. Такий удар не можна називати неточним: ним потрібно користуватися так само, як і іншими, траєкторію польоту вибирати (передбачати) особливо ретельно. Точне і своєчасне виконання удару по м'ячу дозволяє заощаджувати сили, швидко і планомірно розвивати атаки, змушувати польових гравців і воротаря суперників частіше помилятися. Адже гра складається з великої кількості ударів і передач на різні відстані. По тому, наскільки успішні ці дії, судять і про видовищну красу футбольного двобою.

Удари по м'ячу ногою виконують такими способами: 

• внутрішньою стороною стопи; 

• внутрішньою, середньою і зовнішньою частинами підйому; 

• носком; 

• п'ятою. 

Удари здійснюються по нерухомому м'ячу, по м'ячу, що котиться чи летить з місця, у русі, у стрибку,  з поворотом, у падінні і т.д. 

Можна виділити основні фази рухів, котрі є загальними для багатьох способів.

 Попередня фаза — розбіг. Його довжину і швидкість визначають залежно від індивідуальних особливостей футболістів і фактичних завдань. Розбіг варто розраховувати так, щоб удар по м'ячу був виконаний заздалегідь наміченою ногою; розбіг сприяє попередньому нарощуванню швидкості ударних ланок.

 Підготовча фаза - постановка опорної ноги (опорну ногу, злегка зігнуту в колінному суглобі, ставлять збоку від м'яча), замах ударною ногою. Замах виконують під час останнього бігового кроку. Відбувається значне, часто близьке до максимального, розгинання в тазостегновому суглобі і згинання в колінному, у результаті чого збільшується шлях стопи і попередньо розтягуються м'язи передньої поверхні стегна, що дозволяє зробити удар необхідної сили. Правильному й ефективному виконанню фази істотно сприяє подовжений на 35 — 50 % останній крок розбігу. 

Робоча фаза — ударний рух і проводка. Ударний рух починається з активного згинання в тазостегновому суглобі в момент постановки опорної ноги, причому кут, утворений стегном і гомілкою, зберігається. Перед ударом спостерігається "гальмування" стегна. Різким захльостуючим рухом гомілки і стопи б'ють по м'ячу. У момент удару нога сильно напружена в гомілкостопному і колінному суглобах, що дозволяє збільшити масу вдаряючої ланки. Час зіткнення м'яча і стопи варто зберегти якомога довше, оскільки швидкість польоту м'яча залежить від прикладеної сили і часу її дії. Проводка багато в чому визначає напрямок м'яча.

4.Удари по м’ячу головою.

Удар в м’яч головою є важливим засобом ведення гри. Цей удар завдають передньою верхньою або бічними частинами чола. Удари передньою верхньою частиною чола є влучними, оскільки плоска поверхня під час удару надає м’ячеві потрібного напрямку. Удари головою виконують з місця і в русі. Техніка ударів в м’яч головою складається з підготовчої, робочої і завершальної фази. 

Підготовча фаза – замах, робоча фаза – удар і проводка, завершальна фаза – прийняття вихідного положення для наступних дій.

Удар в м’яч головою з місця. Гравець виставляє одну ногу вперед на крок, руки знаходяться на висоті плечей, дещо зігнуті в ліктях. У першій фазі тулуб гравця відхилений назад, починаючи від стегон; м’язи напружені, підборіддя притиснуте до грудей; коліна сильно зігнуті і висунуті вперед. У другій фазі тулуб швидко подається вперед, і верхньою частиною чола гравець б’є в м’яч. Після удару тулуб гравця нахилений уперед з відведеними назад плечима. 

Удар в м’яч головою назад з місця.  Цей удар використовують лише у відповідних ситуаціях. Гравець сильно згинає ноги в колінах, відхиляє тулуб назад так, щоб потрапити точно під м’яч. Під час удару швидко випрямляє ноги в колінах і одночасно випинає стегна вперед 

Удар в м’яч головою вбік з місця. Техніка виконання удару в м’яч головою вбік з місця не відрізняється від техніки удару в м’яч з місця вперед, по прямій. Різниця полягає лише в тому, що між першою та другою фазами гравець робить чверть повороту в напрямку удару. 

Удар в м’яч головою в русі. Важливим моментом у техніці виконання цього удару є початок другої фази, коли м’яч перебуває ще на достатній відстані від гравця. У разі запізнення гравця удар доводиться виконувати верхньою частиною чола або тім’ям, що надає м’ячу обертання до себе.

Удар в м’яч бічною частиною голови (чола). Цей удар використовують захисники, щоб відбити м’яч. Удари бічною частиною голови можна виконувати з місця, у стрибку і з розбігу, відштовхуючись однією і двома ногами. Техніка виконання та методика навчання не відрізняються від інших ударів в м’яч головою. Різниця полягає лише в ротації голови в момент удару 

09.10.2023 Урок № 16,17,18

1.Основіні положення правил змагань.

2.ЗРВ.

3.Розвиток спритності.

4.Ведення м’яча стегном.

5.Удари на дальність і точність по воротах.

4.Удари по м’ячу, що лежить та котиться.  

5.Навчальна гра.

6.Піднімання прямих ніг з в.п вису до перекладини. https://www.youtube.com/watch?v=teh4DOVBsJg 

1.Основні положення правил змагань.

Щоб матчі не перетворювалася на хаос, були розроблені правила гри в футбол.  Вони закріплювали основні положення, серед яких розміри поля, число гравців у команді, тривалість основного часу матчу, види порушень. Сьогодні впровадження і контроль над виконанням правил здійснює FIFA, IFAB. 

В останню редакцію правил внесені 17 пунктів.  Вони поширюються на змагання всіх рівнів. 

1. РОЗМІРИ ФУТБОЛЬНОГО ПОЛЯ

Правила великого футболу насамперед обумовлюють параметри поля для гри. Це не тільки його розміри, а й розмітка, ворота. Для міжнародних зустрічей підійде газон, що має розміри:

• Довжина: 100-110 метрів;

• Ширина: 64-75 метрів.

Ширина лінії розмітки не повинна перевищувати 12 см. Ключові зони (центральне коло, штрафна і воротарська площі) мають обумовлені розміри.  Відстань між штангами дорівнює 7,32 м, а перекладина знаходиться на висоті 2,44 м.

2. ФУТБОЛЬНИЙ М’ЯЧ

У правилах ФІФА приділяється увага і головному снаряду – футбольному м’ячу.  В офіційних міжнародних матчах використовуються м’ячі, що пройшли перевірку і отримали штамп «Fifa Approved».  Для тренувань підійдуть вироби з логотипом «Fifa Ispected» і «IMS». Існують м’ячі 5-ти розмірів. Кожен має свої характеристики.

3. КІЛЬКІСТЬ ГРАВЦІВ

У кожній команді грають 11 гравців. На лавці запасних можуть перебувати від трьох до семи спортсменів. Протягом матчу тренери можуть призвести по три заміни. Нові правила ФІФА дозволяють четверту заміну під час екстра-таймів.  Додатково футбольні функціонери встановили нову процедуру заміни: замінений гравець покидає поле в найближчому місці закінчення поля.  Завдяки цьому команда позбавляється «хитрощі» по затягуванню часу, коли спортсмен повільно йде з іншого кінця поля до центральної лінії.

4. ЕКІПІРУВАННЯ ГРАВЦІВ

Футбол давно став професійним видом спорту. Тому босоніж на поле нікого не випустять згідно з правилами. Кожен футболіст, який виходить на поле, повинен бути відповідним чином екіпірований:

• Футболка. У команді у польових гравців вона одного кольору, у воротаря – іншого і має додаткові захисні вставки для захисту після падінь, сутичок.

• Труси.

• Футбольні щитки. Забезпечують захист гомілки.

• Гетри. Прикривають щитки.

• Бутси. Це шиповане взуття для полегшення пересування по полю.

Відповідність екіпірування є обов’язковою згідно із правилами. У голкіперів є ще один елемент «обмундирування» — воротарські рукавички для футболу.

5. СУДДІ

Ключовою фігурою на полі поряд з футболістами є суддя. Основні правила в футболі визначають роботу арбітра – це контроль над дотриманням правил під час матчу. На кожну гру призначається бригада з чотирьох арбітрів: головний суддя, два лайнсмена, резервний. Бічні арбітри виступають в ролі помічників, завданням яких стає фіксація положення поза грою і надання допомоги головному судді в прийнятті рішень. Таку ж функцію виконує і резервний суддя. Він може замінити основного арбітра, якщо той не зможе продовжити свою роботу (отримає травму).

6. ТРИВАЛІСТЬ ГРИ

Матч проходить у два тайми (45 хвилин), між якими встановлюється перерва в чверть години. До кожного з таймів арбітр може додавати час. Кількість доданих хвилин визначається затримками, що виникли в грі:

• Заміни.

• Травми гравців.

• Умисне затягування часу з боку гравців.

У матчах кубкових змагань, що закінчуються у встановлений час (90 хвилин) внічию, призначається extra-time (додаткові два тайми по 15 хвилин).  Перерви між ними немає. Команди міняються сторонами і відразу ж продовжують гру.

7. ПОЧАТОК І ПОНОВЛЕННЯ ГРИ

Перше торкання в матчі робить гравець в центральному колі.  Нещодавно був дозволений розіграш м’яча одним гравцем. Гра переривається, коли матч виходить за межі розмітки поля, після свистка арбітра про порушення правил.

8. СТАТУС М’ЯЧА

Поки ігровий снаряд знаходиться в розмічених межах гра триває. Футболісти зупиняються, коли м’яч повністю перетинає лінію розмітки.  Поділ кордонів поля ведеться по землі і повітрю. Якщо м’яч відскакує від арбітрів, каркаса воріт, кутового прапорця в полі, матч триває.

9. ВЗЯТТЯ ВОРІТ

Тільки повний перетин лінії розмітки між штангами воріт може вважатися голом. При цьому футболісти команди, що забила м’яч, не повинні перед цим порушити правила. Зміни в футбольних правилах, ухвалені 1 червня 2019 на зборах IFAB спільно з FIFA, забороняють голи рукою. Нехай і рух рукою був ненавмисним або випадковим.

10. OFF-SIDE

Футболіст потрапляє в офсайд тоді, коли він на чужій строні поля знаходиться ближче до лінії воріт суперника, ніж м’яч і останній польовий гравець супротивника. Також офсайд буде зафіксований в ситуації, навіть якщо гравець без м’яча веде активну боротьбу (заважає супернику).

11. ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ

Боротьба за м’яч повинна вестися чисто. Коли гравці допускають удари по ногах, поштовхи, затримки, навмисну ​​гру рукою, небезпечний підкат, недисципліновану поведінку, головний суддя фіксує порушення правил. Від ступеня жорсткості порушення арбітр може показати футболістові жовту або червону картку.

За новими правилами ФІФА санкції можуть застосовуватися і до тренерів, офіційних осіб команди. Червону картку тренер може отримати за неналежну поведінку. До цього відносять надмірно агресивну реакцію і незгоду з яким-небудь суддівським рішенням.

12. ШТРАФНІ І ВІЛЬНІ УДАРИ

Призначаються після фіксації порушення правил суддею. Англійською ці поняття позначаються одним словом «Free Kick». При виконанні ігрового елемента м’яч повинен бути зафіксований, а команда суперника може виставити стінку на відстані не менше дев’яти метрів.  Тут теж з’явилися нововведення в правилах: в стінку більше не мають права вбудовуватися футболісти атакуючої команди. Нове правило скоротило затримки в грі, так як більше немає зіткнень і штовханини.

13. ПЕНАЛЬТІ

«Удар з точки» призначається в ситуації, коли порушення правил відбулося у шістнадцатиметровій площі. У момент удару ситуація виглядає наступним чином:

• Визначається футболіст, який б’є пенальті.

• Решта гравців зобов’язані вийти за межі кордонів штрафного майданчика.

• Goalkeeper може стояти на лінії воріт однією ногою (за новими правилами футболу).

• Удар виконується за свистком арбітра.

Якщо процедура виконання пенальті порушена, суддя може призначити його повторно.

14. ВКИДАННЯ М’ЯЧА

Аут – єдиний прийом в футболі, який польові гравці виконують руками.  Важливо правильно ввести м’яч: обидві руки заводяться за голову, ноги не відриваються від землі.

15. УДАР ВІД ВОРІТ

Ставити м’яч можна в будь-якому місці в межах площі поруч з воротами. За новими правилами м’яч при введенні в гру може не залишати штрафну і гратися захисником.

16. CORNER KICK

Якщо м’яч вийшов за лінію воріт від гравця команди, що захищалася, виконується кутовий удар. Введення м’яча здійснюється ногою від близького кутового прапора.

17. Але головне нововведення сучасного футболу – це, безумовно, впровадження VAR.  Відеоассістент вирішує результати матчів, викликаючи постійні суперечки фахівців, радість і гнів футболістів, уболівальників. 

2.ЗРВ 3.Розвиток спритності.

4.Ведення м’яча стегном.

Цей прийом використовується тоді, коли м'яч летить напіввисоко і під час швидкого бігу, щоб гравець не витрачав час на опускання м`яча на землю. М'яч підбивають короткими рухами стегна, частиною, в нижною до коліна, вгору в потрібному гравцеві напрямку. Виконують як і зупинку стегном, тільки з виносом м`яча у потрібному напрямку.

5.Удари на дальність і точність по воротах.

4.Удари по м’ячу, що лежить та котиться.  

Особливе значення у грі в футбол має правильне виконання ударів по м'ячу ногою. Ударом ногою роблять передачі (паси), забивають голи. 

Відпрацювання точності удару краще з партнером  - Постав дві позначки на відстані 60 см одна від одної. Один гравець стає на відстані 1 м від позначки, а другий - на 1 м позаду нього. Передавайте м'яч один одному між позначками. За кожну влучну передачу гравець отримує очко. Зробивши п'ять пасів, відійдіть ще на 1 м від позначки та почніть спочатку. Продовжуйте гру, поки відстань між вами не досягне 6 м. Перемагає той, хто отримає більшу кількість очок.

Удар по м'ячу, що летить. Тренування в ударі по м'ячу, що летить, проводиться в парах. Займіть вихідну позицію на відстані З м одне від одного. Кинь м'яч собі на ногу та легко вдар по ньому з льоту. Партнер або повторює цю дію, або відбиває м'яч з ходу.

5.Навчальна гра.

05.10.2023 Урок № 15

1.ЗРВ.

2.«Човниковий» біг 4х9м.

3.Ведення м’яча серединою підйому ( повторення )

4.Удари по м’ячу носком, п’ятою ( повторення ).

5.Навчальна гра.

6. Д/З Присідання на одній нозі. https://www.youtube.com/watch?v=_6D-u7lQwmc&t=57s 

1.ЗРВ.

2.«Човниковий» біг 4х9м.

3.Ведення м’яча серединою підйому ( повторення ).

Ведення м'яча серединою підйому застосовується рідко, оскільки існує небезпека, що гравець може носком зачепити землю. Рух гравця тут природний, тому що відсутнє розвертання стопи зовні або всередину. Перевагою такого прийому ведення м'яча є збільшенії площаді дотику до нього, що гарантує точність виконання. 

Алгоритм опанування техніки ведення:

а) ведення м'яча зовнішньою частиною підйому; 

б) ведення м'яча внутрішньою частиною підйому; 

в) ведення м'яча серединою підйому; 

г) ведення м'яча повільною ходьбою і поступово з переходом на ін.

д) ведення м'яча почергово правою і лівою ногою по прямій лінії, іннім дугою, "вісімкою", і нарешті "слаломом" між прапорцями або ви піцями; ж) ведення із застосуванням різноманітних завдань (зі зміною Ііііпрямку руху, швидкості бігу, обведенням перешкод). 

Типові помилки під час навчання техніці ведення м'яча: 

•  гравець не штовхає м'яч, а завдає йому удар, що призводить і" и і рати контролю над ним; 

• під час ведення м'яча гравець відпускає його далеко від себе; 

• гравець веде м'яч тільки однією ногою; 

•  гравець концентрує всю увагу лише на м'ячі;

•  гравець веде м'яч ближчою до суперника ногою, і тому має можливість прикривати його тулубом.

4.Удари по м’ячу носком, п’ятою ( повторення ).

Удар носком виконують, коли необхідно виконати раптовий удар по цілі. Цей удар застосовується і тоді, коли у гравця немає часу для достатнього замаху ноги або на мокрому полі. Удари носком є підступними для суперника, оскільки є непомітними. Замах ногою для удару дуже короткий, а якщо завдати його вище від центру м'яча, то він специфічно обертається, що значною мірою ускладнює захист від такого удару.

Удар п'ятою у грі використовується рідше, ніж інші види ударів. Пояснюється це складністю виконання цього удару, незначною силою і точністю. Коли гравець використовує удар в м'яч п'яткою, він має на меті дезорієнтувати суперника. У момент перенесення ноги гравець ніби має намір завдати удар в м'яч, на що очікує суперник. Тим часом гравець переносить ногу над м'ячем і, відводячи її назад, завдає удару п'ятою. У момент удару нога напружена, стопа розташована паралельно до землі.

5.Навчальна гра.

04.10.2023 Урок № 14

1.ЗРВ.

2.Ведення м’яча серединою підйому.

3.Удари по м’ячу носком, п’ятою.

4.Навчальна гра.

5. Д/З Присідання на одній нозі.https://www.youtube.com/watch?v=_6D-u7lQwmc&t=36s  

1.ЗРВ.

2. Ведення м’яча серединою підйому.

Ведення м'яча серединою підйому застосовується рідко, оскільки існує небезпека, що гравець може носком зачепити землю. Рух гравця тут природний, тому що відсутнє розвертання стопи зовні або всередину. Перевагою такого прийому ведення м'яча є збільшенії площаді дотику до нього, що гарантує точність виконання. 

Алгоритм опанування техніки ведення:

а) ведення м'яча зовнішньою частиною підйому; 

б) ведення м'яча внутрішньою частиною підйому; 

в) ведення м'яча серединою підйому; 

г) ведення м'яча повільною ходьбою і поступово з переходом на ін.

д) ведення м'яча почергово правою і лівою ногою по прямій лінії, іннім дугою, "вісімкою", і нарешті "слаломом" між прапорцями або ви піцями; ж) ведення із застосуванням різноманітних завдань (зі зміною Ііііпрямку руху, швидкості бігу, обведенням перешкод). 

Типові помилки під час навчання техніці ведення м'яча: 

•  гравець не штовхає м'яч, а завдає йому удар, що призводить і" и і рати контролю над ним; 

• під час ведення м'яча гравець відпускає його далеко від себе; 

• гравець веде м'яч тільки однією ногою; 

•  гравець концентрує всю увагу лише на м'ячі;

•  гравець веде м'яч ближчою до суперника ногою, і тому має можливість прикривати його тулубом.

3.Удари по м’ячу носком, п’ятою.

Удар носком виконують, коли необхідно виконати раптовий удар по цілі. Цей удар застосовується і тоді, коли у гравця немає часу для достатнього замаху ноги або на мокрому полі. Удари носком є підступними для суперника, оскільки є непомітними. Замах ногою для удару дуже короткий, а якщо завдати його вище від центру м'яча, то він специфічно обертається, що значною мірою ускладнює захист від такого удару.

Удар п'ятою у грі використовується рідше, ніж інші види ударів. Пояснюється це складністю виконання цього удару, незначною силою і точністю. Коли гравець використовує удар в м'яч п'яткою, він має на меті дезорієнтувати суперника. У момент перенесення ноги гравець ніби має намір завдати удар в м'яч, на що очікує суперник. Тим часом гравець переносить ногу над м'ячем і, відводячи її назад, завдає удару п'ятою. У момент удару нога напружена, стопа розташована паралельно до землі.

4.Навчальна гра.

02.10.2023 Урок № 13

1.ЗРВ.

2.Пересування у футболі.

3.Ведення м’яча зовнішньою частиною підйому.

4.Удари внутрішньою та середньою частиною підйому після ведення.

5.Розвиток швидкості.

6.Д/З Стрибкові впр. https://www.youtube.com/watch?v=zquD6fH-13A&t=3s 

1.ЗРВ.

2.Пересування у футболі.

Ходьба чергується з бігом та іншими видами пересувань і елементами техніки. 

Біг – один з основних засобів пересування у футболі. В футболі використовуються наступні різновиди бігу: звичайний, спиною уперед, схресним кроком, приставним кроком.

3. Ведення м’яча зовнішньою частиною підйому.

Під час ведення м'яча зовнішньою частиною підйому стопа ноги, якою гравець виконує ведення м'яча, розвернута носком усередину Цей спосіб ведення м'яча особливо придатний для гравців з () подібними ногами. 

Ведення м’яча зовнішньою частиною підйому. Стопа ноги, якою гравець виконує ведення м’яча, розвернута носком всередину , тоді рух гравця буде природним, оскільки швидкість бігу не зменшиться.

4.Удари внутрішньою та середньою частиною підйому після ведення.

5.Розвиток швидкості.

28.09.2023 Урок № 12

1.Правила безпеки під час занять футболом.

2.ЗРВ.

3.Пересування у футболі.

4.Ведення м’яча зовнішньою частиною підйому.

5.Удари внутрішньою та середньою частиною підйому після ведення.

6.Розвиток швидкості.

7.Впр. на розвиток гнучкості. https://youtu.be/wK5KaVCz7ZA 

1.Правила безпеки під час занять футболом.

1. Перед заняттями та змагальними іграми обов'язково виконати розминку.

2. При сильному вітрі, зниженій температурі підвищеній вологості повітря час на проведення розминки необхідно збільшити.

3. Займатись тільки у спортивній формі.

4. Взуття (бутси або кросівки) підібрати за розміром.

5. Якщо футболісти виходять на поле у бутсах, обов'язково одягати щитки.

6. Заняття та ігри проводити тільки на рівному полі. 

7. Перед початком занять перевірити поле на наявність предметів, що можуть спричинити травми (каміння, скло, гілки дерев тощо).

8. До початку занять перевірити стійкість воріт. 

9. Не виснути на воротах.

10. Під час ігор та тренувань не стояти за воротами.

11. Не використовувати заборонені прийоми гри

12. Не перебігати поле під час ігор і тренувань.

2.ЗРВ.

3.Пересування у футболі.

Біг – один з основних засобів пересування у футболі. В футболі використовуються наступні різновиди бігу: звичайний, спиною уперед, схресним кроком, приставним кроком.

6.Розвиток швидкості.

27.09.2023 Урок № 11

1.Позаймайся.

2.Повтори попередній матеріал.

3. Пройди тестування https://onlinetestpad.com/4gxrhaplxnhfc  

25.09.2023 Урок № 10 ( повторення попереднього уроку )

Позаймайся ⛹️!!!

21.09.2023 Урок № 9 ( повторення )

20.09.2023 Урок №8

1.Комплекс ЗРВ.

2.Спеціальні бігові та стрибкові впр.

3.Стрибок у висоту у спосіб «переступання».

4.Біг 100м.

5.Розвиток координації. 

6.Д\З Стрейч-впр. https://youtu.be/wK5KaVCz7ZA 

1.Комплекс ЗРВ. 2.Спеціальні бігові та стрибкові  впр.

3.Стрибок у висоту у спосіб «переступання».

Стрибок у висоту  способом «Переступанням» складається з окремих фаз, до яких належать: розбіг, відштовхування, перехід через планку і приземлення. Розбіг виконується з 10-12 кроків з боку від планки під кутом 30-45 градусів до неї. Передостанній крос перед відштовхуванням подовжується., а останній скорочується. Відштовхування здійснюється дальньою від планки ногою. Поштовхова нога ставиться на всю ступню. Під час переходу через планку махова нога енергійно опускається за планку донизу, а повштовхова – розгинаючись у колінному суглобі переноситься з поворотом назовні.

Приземлення здійснюється на махову ногу обличчям або боком до планки. Починати стрибки у висоту рекомендую починати на 20-25см нижче за кращий особистий результат.

Техніка. Є п’ять основних способів переходу через планку під час виконання стрибків у висоту з розбігу: «переступання», «хвиля», «перекат», «перекидний» і «фосбері-флоп» (за іменем автора цього стилю, олімпійського чемпіона Р. Фосбері, Мехіко, 1968 р.). Власне, на сучасних змаганнях спортсмени стрибають способом «фосбері-флоп». 

Стрибок у висоту складається з таких частин: розбіг, відштовхування, політ і приземлення. 

Спосіб «переступання» простіший, але не такий результативний, як інші. Стрибок виконують із розбігу під кутом 30–45° до планки з боку махової ноги, відштовхуючись за 60–80 см від проекції планки. Після відштовхування махову ногу, трохи зігнуту в коліні, стрибун піднімає вперед-вгору, поштовхову опускає вниз. 

У фазі польоту махову ногу стрибун випрямляє, тулуб нахиляє вперед, руки опускає вниз. Після проходження планки спортсмен енергійно посилає вниз махову ногу з опущеною і повернутою досередини передньою частиною стопи.

 Водночас поштовхову ногу, повертаючись назовні, піднімає, аж поки не перетне вертикальну площину планки. Тулуб повертає до коліна поштовхової ноги і таз швидко 5 проносить над планкою. Стрибун приземляється на махову ногу боком до планки, випрямляючи тулуб і піднімаючи руки. 

У стрибку способом «переступання» фазу польоту починають вивчати з переступання через планку стоячи боком до неї (спочатку в повільному темпі, а потім швидше). Потім переходять до виконання всього стрибка (з трьох—п'яти кроків розбігу) на доступній висоті. Приземляються на махову ногу. Під час виконання стрибка треба акцентувати увагу на своєчасному перенесенні поштовхової ноги через планку, поєднуючи цей рух з опусканням махової ноги і рук за планку. Поштовхову ногу не можна піднімати раніше, ніж почне опускатися махова нога, яку повертають передньою частиною стопи.

 Стрибок у висоту способом «переступання» – це найпростіший і найменш раціональний спосіб стрибка. В стрибку у висоту способом "переступання" стрибун штовхається дальньою від планки ногою і переходить її ногами почергово – спочатку маховою, потім поштовховою. 

Розбіг. Розбіг виконується під кутом 30-45° до планки. Довжина розбігу складає 5-7 (9) кроків, стрибун розбігається по прямій. Розбіг починається з контрольної відмітки, яка визначається дослідним шляхом. Стрибун відмічає розбіг кроками (із розрахунку два звичайних кроки за один біговий), або стопами (із розрахунку 5-6 стоп за кожен крок розбігу). В залежності від попадання на місце відштовхування контрольна відмітка пересувається вперед, якщо стрибун відштовхується далеко від планки чи назад, якщо близько.

 Перші кроки розбігу виконуються з нахилом тулуба вперед, нога ставиться на всю стопу, а останні три кроки – з п'яти, з наступним швидким перекатом на всю стопу. Темп бігу на останніх кроках зростає. Тулуб поступово випрямляється і на останніх кроках набуває вертикального положення. Руки працюють як в звичайному бігу, але з більшою амплітудою. Погляд спрямовуються вперед-вгору на планку. Підготовка до відштовхування зводиться до підсідання на останніх кроках, подовженню передостаннього та укороченню останнього кроку. Це сприяє обгону тазом верхньої частини тулуба. В залежності від вибору способу виконання махових рухів (однією чи обома руками) відбувається зміна рухів руками на останніх кроках. Якщо руки виконують маховий рух як в стрибках у довжину, то на останньому кроці лікоть руки однойменної поштовховій нозі затримується позаду, а інша рука менше виноситься вперед. Якщо маховий рух виконується двома руками одночасно, то на останньому кроці рука однойменна маховій нозі не виноситься вперед, а друга рука напівколом відводиться назад. До моменту постановки ноги на місце відштовхування, обидві руки опиняються відведеними назад. 

 Відштовхування. Відштовхування виконується дальньою ногою від планки біля ближньої стійки на відстані 60-80 см від проекції планки на поверхню сектора. Головне завдання спортсмена під час відштовхування – зберегти набрану швидкість при розбігу і спрямувати тіло під оптимальним кутом (60-65 градусів). Для збереження швидкості і ефективного 6 відштовхування поштовхова нога ставиться загрібним рухом на всю стопу, на відстані 35-35 см від проекції ЗЦМТ. Поштовхова нога повинна бути випрямленою в колінному суглобі і напруженою для скорочення амортизаційної фази. Мах виконується ногою, що розпочинається по найбільшій амплітуді. Махова нога, пряма, або трохи зігнута в колінному суглобі, енергійно виноситься вперед-вгору, прштовхова залишається внизу. Руки також виконують енергій змах знизу-вперед-вгору, піднімаючись до рівня грудей і дещо випрямляючись в ліктях. Відштовхування закінчується повним випрямленням поштовхової ноги і витягуванням тулуба вгору. 

Перехід через планку. Перехід через планку – це своєрідна фаза реалізації стрибка. Для цього стрибун тягнеться вгору переносячи махову ногу і тулуб за планку. За рахунок нахилу тулуба вперед, таз спортсмена дещо піднімається вгору, і одночасно, завдяки розвороту верхньої частини тулуба до планки, зміщується з лінії планки в бік ями для приземлення. Після переходу планки махова нога і руки опускаються за планку, а тулуб нахиляється вперед. Це сприяє підйому і переносу через планку поштовхової ноги.

 Приземлення. Приземлення відбувається на махову ногу, а потім на поштовхову. Внаслідок цього стрибун трохи розвертається обличчям до планки. 

4.Біг 100м.

Техніка виконання

За команди «На старт!» бігун приймає вихідне положення: присівши, він спирається долонями про доріжку попереду стартової лінії, потім встановлює на колодку, що стоїть ззаду, махову ногу, а потім на колодку, що стоїть попереду, - поштовхову ногу, одночасно опускаючись на коліно махової ноги.

Руки спираються перед лінією старту. Пальці рук утворюють пружне склепіння між великим пальцем та іншими зімкнутими пальцями. Поштовхова нога щільно упирається стопою об колодку, махаючи лише пальцями в нижній край колодки. Лікті випрямлені, руки на ширині плечей. Спина пряма, розслаблена. Голова тримається прямо до тулуба. Тяжкість тіла рівномірно розподілена між руками, стопою ноги поштовху і коліном махової ноги.

За командою «Увага!» бігун злегка випрямляє ноги, відокремлює коліно махової ноги від доріжки, просуває тулуб вгору і вперед, поки таз не займе положення трохи вище за рівень плечей (10-20 см). Тяжкість тіла при цьому розподіляється між руками та поштовховою ногою, але так, щоб проекція ОЦМТ на доріжку не доходила до стартової лінії на 15-20 см. Стопи обох ніг щільно всією поверхнею упираються в тверду опору колодок. Голова тримається прямо, не спускається вниз і не закидається назад.

Для прямолінійного початкового руху необхідно зблизити коліна, а п'яти, що знаходяться на колодках, дещо розвести в сторони. Положення бігуна, прийняте за командою «Увага!» не повинно бути надмірно напруженим та скутим. Усю увагу необхідно зосередити на пострілі, а не на русі, який потрібно зробити після того, як він пролунає.

Стартовий розгін. Перші 20-30 м спортсмен виконує стартовий розгін, прагнучи набрати максимальної швидкості. Це досягається правильним та стрімким виконанням перших кроків зі старту. Перший крок закінчується повним випрямленням ноги, що стоїть на передній колодці, та одночасним підйомом стегна іншої ноги. Раціональна техніка стартового розбігу характеризується значним нахилом тулуба вперед початку розбігу, і з наростанням швидкості і зменшенням величини прискорення нахил зменшується і техніка бігу поступово наближається до техніки бігу по дистанції.

Біг по дистанції. До завершення стартового розгону та при досягненні вищої швидкості тулуб бігуна випрямляється і має незначний нахил уперед (75-80 °). Нога ставиться на доріжку пружно, передньою частиною стопи, спрямованої назустріч ґрунту. Цим рухом створюється попередня напруженість у м'язах стопи та гомілки, що передує амортизаційній фазі.

Фінішування полягає у перетині вертикальної площини, що проходить через лінію фінішу. Виграє спортсмен, який першим торкнувся тулубом стрічки, що простяглася на висоті грудей над лінією, що позначає кінець дистанції. Існує два способи фінішування: перший спосіб - "кидок грудьми" - коли бігун робить різкий нахил грудьми вперед, відводячи руки назад; другий спосіб - коли бігун, нахиляючись вперед, одночасно повертається до фінішної стрічки боком так, щоб торкнутися її плечем. Обидва способи фінішування практично однакові. Бігунам, які не володіють технікою фінішного кидка, рекомендується пробігати фінішну лінію на повній швидкості.

5. Розвиток координації. 

18.09.2023 Урок №7

1.Комплекс ЗРВ.

2.Спеціальні бігові та стрибкові впр.

3.Стрибок у висоту у спосіб «переступання».

4.Розвиток координації. ( див. у попердньому уроці )

Д\З Піднімання ніг з вису.https://www.youtube.com/watch?v=teh4DOVBsJg  

1.Комплекс ЗРВ.

Комплекс загальнорозвивальних вправ – це логічно продумана послідовність вправ загальнорозвивального характеру. Перш ніж приступити до підбору вправ, необхідно визначити його ЦІЛЬОВЕ призначення. Він може бути призначений для ранкової гігієнічної гімнастики, для комплексного або спрямованого розвитку фізичних якостей, для формування постави тощо. 

Знаючи спрямованість комплексу, необхідно визначитися в тому, які вправи і в якій послідовності потрібно включити в комплекс. Наприклад, комплекси ЗРВ для підготовчої частини уроку в першу чергу повинні вирішувати завдання загальнозміцнюючого впливу, які охоплюють всі основні м'язові групи, підготовити організм до праці в основній частини уроку, завдання виховання правильної постави та оволодіння школою рухів. 

ЗРВ, які використовують в основній частині, можуть бути спрямовані на вирішення завдань розвитку фізичних якостей (сили, гнучкості). При цьому можуть бути використані або окремі вправи, вибірково впливають на розвиток 10 конкретних якостей і м’язових груп (наприклад, силу м’язів черевного пресу), або серія вправ, що надають комплексну дію на організм. Зовсім інші завдання можуть вирішуватися комплексом ранкової гімнастики і фізкультхвилинками. 

Комплекс ЗРВ складають з 8-12-16 вправ для різних м’язових груп і систем організму. 

Типова схема послідовності ЗРВ в комплексі: 

1. Вправи типу потягування (для випрямлення хребта, активізації дихання). 

2. Нахили, повороти і півкола головою. 

3. Вправи для м’язів рук. 

4. Вправи для м'язів тулуба в передньо-задньому напрямку (нахили вперед і назад). 

5. Вправи для м’язів ніг (присідання). 

6. Вправи для косих м'язів тулуба (нахили в сторони, повороти, обертання). 

7. Комплексні вправи в положеннях сидячи (лежачи) з включенням в роботу м’язів живота і спини. 

8. Вправи на розтягування. 

9. Стрибки з переходом на ходьбу і вправи на дихання. Такі схеми досить умовні, залежать від завдань і умов проведення занять. 

Для ЗРВ прийняте певне дозування вправ – не менше 2-3 вправ по кожному із зазначених пунктів. 

2.Спеціальні бігові та стрибкові впр.

3.Стрибок у висоту у спосіб «переступання».

Стрибки у висоту з розбігу характеризується короткочасними м'язовими зусиллями  вибухового характеру. Стрибки у висоту складаються з чотирьох фаз: розбігу, відштовхування, переходу через планку і приземлення.

Стрибок  способом «переступання» не потребує спеціального обладнання і є найбільш доступним. Розбіг при стрибку у висоту способом «переступання» складає 5-9 бігових кроків і виконується по прямій лінії під кутом  до планки з боку махової ноги. Відштовхування виконується дальньою від планки ногою на відстані 60-85 см. від планки. Махова нога, дещо зігнута  в колінному суглобі, виноситься вперед паралельно планці.

Над планкою махова нога розгинається, а поштовхова вільно опускається вниз, тулуб утримується вертикально відносно планки.

Поштовхова нога, зігнута в колінному суглобі, піднімається до планки, махова опускається за планку з поворотом ступі усередину, тулуб повертається до планки.

Приземлення  здійснюється на махову ногу, руки рухаються різнойменно,  а при віддалені від планки піднімаються вгору.

14.09.2023 Урок № 6