Леонід Іванович Глібов народився 4 березня (21 лютого) 1827 р. в с. Веселий Поділ на Полтавщині. Батько його, Іван Назарович, працював управителем маєтку поміщиків Родзянків. Вони поважали його за ретельну службу, за розум, завжди з ним радились у всіх господарських справах. Мати, Орина Гаврилівна, виховувалась у родині пана Трощинського, в якого домашнім театром керував батько Миколи Гоголя. Орина Гаврилівна була освіченою і культурною жінкою, отож вона стала і першою вчителькою Глібова.

У цих поміщиків у свій час зупинялися Шевченко, Пушкін і залишили про них свідчення як про жорстких і свавільних людей. Після поділу майна між братами Родзянків батько Глібова разом із своїм паном переїжджає до села Горби, де й минуло дитинство хлопчика.

Коли слухав казки баби Одарки, Льоликові настільки виразно вимальовувались риси вдачі і звички тих лисиць, вовків, левів та інших звірів, що хлопчикові навіть здавалося, ніби тварини насправді думають і говорять, що серед них теж є добрі і злі, бідні й багаті. Оселю Івана Назаровича ніколи не минали колядники й щедрівники, і Леонід любив слухати ці пісні.

Коли настав час здобувати освіту в гімназії, тринадцятирічний хлопець так засумував за рідною домівкою, що всю тугу вилив у своєму першому вірші "Сон". Друзям-гімназистам цей вірш сподобався, схвалив його й учитель і ще більше заохотив юного поета до літературної творчості. Та через хворобу Леонідові довелося повернутися додому. Тепер він багато читає, сидячи під улюбленим явором. Розвиткові літературних смаків Глібова сприяло й те, що він мав доступ до багатої бібліотеки пана Родзянка, часто бував у нього на обговоренні літературних новинок.

Л. Глібов любив дітей. Він якийсь час працював учителем історії і географії. Про нього залишилися спогади як про хорошого вчителя, котрий не бив учнів, як тоді було заведено, не заставляв зубрити уроки, а ставився до них з повагою. Свої твори для дітей він підписував псевдонімом "Дідусь Кенир". Розказують, що колись його батько купив дуже співучу пташку, через що сусіди прозвали Івана Назаровича "Кенир". Діти щоразу з нетерпінням чекали журнал "Дзвінок", аби прочитати нову баєчку Дідуся Кенира.

Хвороба серця й астма підірвали здоров'я Леоніда Івановича. Втративши зір, він продовжував писати під лінійку з лупою. Залишив Глібов великий доробок: байки, пісенно-ліричні твори, вірші-загадки з відгадками, акровірші, які дуже подобаються дітям.

Джерело: https://osvita.ua/vnz/reports/biograf/23850/