Виклад основного матеріалу. Побудова індивідуальної траекторії професійного зростання зазвичай розпочинається із самоаналізу власної професійної діяльності педагога. Професія педагога вимагає постійного вдосконалення, розвитку власних навичок та компетентностей. Важливою складовою цього процесу є регулярний самоаналіз власної професійної діяльності. Більш об'єктивно оцінюючи свої сильні та слабкі сторони, вчитель може сформувати подальші шляхи саморозвитку[1].

Перш за все, самоаналіз має критичний погляд на методику власного викладання. Доцільно проаналізувати, наскільки вибрані форми і методи роботи є ефективними та вмотивованими для учнів. Важливо оцінити доступність викладу матеріалу, раціональність структурування уроків, належну наочність тощо. Якщо діти втрачають інтерес, погано засвоюють інформацію, то це означає, що потрібно змінити підходи.

Наступний аспект - уміння налагоджувати контакт та взаємодію з учнями. Атмосфера на уроці, рівень дисципліни та психологічний клімат у великій мірі залежать від комунікативних здібностей педагога. Зворотний зв'язок від учнів допоможе проаналізувати цю якість.

Не менш важливо переглядати власні професійні знання в галузі предметів викладання. Своєчасне оновлення відомостей із сучасними трендами, нормативними змінами, новинками літератури є запорукою підвищення якості освітнього процесу.

Нарешті, професійний розвиток педагога залежить і від особистісних якостей - наполегливості, відповідальності, ерудиції, толерантності тощо.

Лише системний самоаналіз, орієнтований на постійне вдосконалення професійних та особистих якостей, здатний вивести педагога на якісно новий рівень майстерності та забезпечити ефективність освітнього процесу.

Яким має бути самоаналіз власної професійної діяльності педагога?

Професія педагога забезпечує постійне самовдосконалення та розвиток професійних компетентностей. Невід'ємною складовою цього процесу є регулярний самоаналіз власної професійної діяльності. Більше об'єктивно оцінюючи свої сильні та слабкі сторони, визначаючи як переваги, так і прогалини, педагог може сформувати шляхи подальшого професійного зростання. Насамперед, предметом самоаналізу має стати методика викладання. Важливо критично поглянути на обрані форми, методи та прийоми роботи на уроці. Чи справді вони є ефективними та мотивуючими для учнів? Чи достатньо зрозумілим є виклад матеріалу? Наскільки раціональною є структура заняття? Чи використовуєте власні засоби унаочнення? Якщо учні не виявляють цікавості, погано засвоюють інформацію, то це означає, що підходи потрібно змінити.

Невід'ємним аспектом аналізу є також уміння налагоджувати конструктивний контакт та взаємодію з вихованцями. Від комунікативних здібностей та навичок педагога залежить психологічний клімат на уроці, атмосфера взаєморозуміння чи, навпаки, дисципліни. Зворотній зв'язок від учнів допоможе досягти недоліків у цій сфері.

Професійний розвиток вчителя вимагає регулярно оновлювати предметні знання, відстежувати новинки літератури, тенденції та зміни в нормативно-правовій базі. Це запорука якісного викладання актуального матеріалу.

Нарешті, самоаналіз потребує і особистісних якостей педагога - наполегливості, відповідальності, ерудиції, толерантності. Необхідно усвідомлювати потребу також працювати над собою як професіоналом і особистістю.

Лише системний самоаналіз власної професійної діяльності за всіма напрямками, орієнтований на постійне вдосконалення компетентностей та якостей, здатних вивести педагога на новий рівень майстерності і, як результат, забезпечити високу якість освітнього процесу.

Самоосвіта є надзвичайно важливою для особистісного розвитку та професійного зростання. У сучасному світі де знання та навички швидко застарівають, здатність постійно навчатися стає запорукою успіху. Ось кілька ключових вимог до самоосвіти[2]:

1.   Безперервний процес: самоосвіта - це не одноразова подія, а безперервний процес навчання, який триває протягом усього життя, що дозволяє залишитися актуальним, поглиблювати наявні знання та набувати нові навички.

2. Мотивація та дисципліна: успішна самоосвіта вимагає сильної внутрішньої мотивації та дисципліни. Необхідно поставити чіткі цілі, спланувати час для навчання та слідувати визначеним завданням.

3.  Різноманітність методів: самоосвіта може реалізовуватися через різні методи, такі як читання книг, перегляд відео, відвідування курсів, участь у семінарах або практичних навчальних проектах. Важливо знайти ті методи, які найкраще підходять для вашого стилю навчання.

4. Практичне застосування: знання залишаються по-справжньому корисними, коли їх можна використовувати на практиці. Тому самоосвіта повинна включати практичні завдання, проекти або експерименти, які дозволяють закріпити отримані знання.

5. Гнучкість та адаптивність: самоосвіта дозволяє гнучко реагувати на зміни в професійній сфері або особистих інтересах. Ви можете вибрати теми для вивчення відповідно до ваших потреб та цілей.

6. Розвиток критичного мислення: процес самоосвіти стимулює критичне мислення, ви повинні аналізувати, синтезувати та оцінювати різні джерела інформації.

7. Впевненість та самореалізація: успішна самоосвіта досягне впевненості у власних силах, розширює світогляд та сприяє особистісному зростанню. Це дозволяє реалізувати свій потенціал і досягти більших висот у кар'єрі та житті.

Самоосвіта - це безцінний ресурс для постійного розвитку та вдосконалення, щоб залишатися конкурентоспроможним, мати нові можливості та збагачувати життя новими знаннями та навичками.

У сучасному світі, який стрімко розвивається, оновлення знань та навичок є актуальним для будь-якого фахівця. Технології, методи роботи, нормативні акти постійно змінюються, тому потрібно йти в ногу з часом та постійно підвищувати свою кваліфікацію. Безперервне навчання забезпечує конкурентоспроможність на ринку праці, відкриває нові можливості для кар'єрного зростання та професійного розвитку.

Існує багато різних форм підвищення кваліфікації, які можна вибрати залежно від особистих потреб та уподобань. Це можуть бути освітні тренінги, семінари, майстер-класи, курси підвищення кваліфікації, стажування, самоосвіта через книги та веб-ресурси, участь у професійних спільнотах та конференціях. Важливо знайти оптимальне поєднання різних форм навчання та розвитку.

Підвищення кваліфікації є прибутковим як для працівника, так і для роботодавця. Працівник отримує нові знання та навички, стає більш цінним фахівцем, має можливість просуватися кар'єрними сходинками. Роботодавець, у свою чергу, отримує висококваліфікованих працівників, які можуть ефективніше виконувати свої обов’язки та вносити більший внесок у розвиток школи.

Для успішного підвищення кваліфікації потрібна сильна мотивація та самодисципліна. Необхідно чітко розуміти свої цілі, правильно розставляти пріоритети, знаходити час для навчання в синхронізації з основною роботою та особистим життям. Важливо також вміти розподіляти свої сили та ресурси, щоб уникнути перевантаження та вигорання.

Підвищення кваліфікації – це невід'ємна частина професійного розвитку в сучасному світі, дозволяє залишатися затребуваним фахівцем, відкриває нові горизонти та можливості для кар'єрного зростання. Головне – знайти правильний баланс між роботою, навчанням та особистим життям.

Саморозвиток є ключем до особистісного зростання та самореалізації. Як безперервний процес він спрямований на вдосконалення власних навичок, здібностей, знань та якостей, які забезпечують досягнення балансу, гармонії та успіху в різних сферах життя.

Важливість саморозвитку важко переоцінити. По-перше, це дозволяє розкрити свій потенціал та реалізувати приховані таланти. Шляхом постійного навчання та практики ми можемо опанувати нові навички, розвинути творчі можливості та розширити свій світогляд. По-друге, саморозвиток досягає більшої самореалізації та задоволеності життям. Коли ми зростаємо як особистість, ми стаємо впевненими у собі, краще розуміємо свої цінності та ціли, що робить життя більш усвідомленим та гармонійним.

Процес саморозвитку може відбуватися в різних формах. Це може бути здобуття нових знань через навчання, читання книг, відвідування семінарів чи онлайн-курсів. Також досягається розвиток емоційного інтелекту, комунікативних навичок та вміння працювати в команді. Фізичний та духовний розвиток, заняття спортом, медитація, саморефлексія – все це забезпечить досягнення балансу та гармонії в житті.

Необхідно пам’ятати, що саморозвиток – це безперервний процес, який вимагає постійної наполегливості. Важливо поставити перед собою конкретні цілі та планувати шляхи їх досягнення. Також потрібно виходити зі своєї зони комфорту, сміливо долати перешкоди та не боятися помилок – вони є невід’ємною частиною процесу навчання та зростання.

Підсумовуючи, саморозвиток є запорукою успіху, самореалізації та задоволеності життям. Це безперервний процес, який дозволяє розкрити наш потенціал, досягти гармонії та балансу в різних сферах життя. Інвестуючи в себе, ми інвестуємо у власне майбутнє та створюємо підтвердження для щасливого та продуктивного життя.

Важливою навичкою для досягнення успіху та ефективності в будь-якій сфері діяльності є самоменеджмент. Це система самоорганізації та самоконтролю, яка дозволяє розумно розподіляти свої ресурси та виконувати поставлені завдання максимально продуктивно. Основні принципи самоменеджменту:

1.  Установка цілей. Чітке визначення своїх цілей та пріоритетів є основою для ефективного планування та розподілу часу та зусиль. Цілі мають бути конкретними, вимірюваними та реалістичними.

2. Тайм-менеджмент. Уміння розумно розподіляти свій час є ключовим елементом самоменеджменту. Важливо навчитися планувати свій робочий графік, розставляти результати та уникати марнування часу на непродуктивні справи.

3. Самодисципліна. Здатність зосереджуватися на важливих завданнях та використовувати зусилля для їх виконання є запорукою успіху. Самодисципліна готова долати прокрастинацію та захист мотивації.

4. Самоконтроль. Уміння контролювати свої емоції, думки та поведінку є необхідним для ефективного самоменеджменту. Це гарантія збереження зосередженості, прийняття зважених рішень та досягнення поставлених цілей.

5. Саморозвиток. Постійне навчання та вдосконалення навичок є невід'ємною частиною самоменеджменту, що забезпечує конкурентоспроможність та відкриває нові можливості для зростання.

6.  Здоровий спосіб життя. Дбаючи про фізичне та психічне здоров'я, ви забезпечуєте собі необхідну енергію та продуктивність для досягнення своїх цілей.

Ефективний самоменеджмент дозволяє досягти балансу між роботою, особистим життям та саморозвитком, що додатково підвищує продуктивність, дозволяє уникати стресів та відчуття перевантаження. Люди, які володіють навичками самоменеджменту, раніше досягають кращих результатів у своїй професійній діяльності та особистому житті. Розвиток самоменеджменту – це постійна робота над собою, яка вимагає напівлегкості, самодисципліни та бажання вдосконалюватися. Але ця інвестиція в себе приносить багато переваг та досягнення успіху в різних сферах життя.

Планування та визначення індивідуальної траєкторії професійного розвитку педагогічних працівників – одне з основних завдань педагогічних працівників. Спланувати таку траєкторію – означає визначити особливий маршрутизатор, що ґрунтується на результатах самодіагностики педагога. До складу траєкторії увійдуть напрями та форми, що забезпечать задоволення особистісно-професійних потреб, розвинуть професійні компетентності, сприятимуть безперервній самоосвіті, розширять можливості вибору найбільш доцільних шляхів професійного розвитку педагогічного працівника. Рух педагога за цією траєкторією завжди носить суто індивідуальний характер і визначається окремо в кожному конкретному випадку, виходячи з низки факторів: досвіду, характеру освітніх потреб та інтересів, рівня професійної компетентності, конкретних досягнень, сильних і слабких сторін. Робота з цього напряму потребує знань та умінь щодо самоменеджменту, психології та аналізу. Але траєкторію можна спланувати тільки у випадку, коли педагогог дійсно бажає професійного розвитку. Процес підвищення кваліфікації — не для того, щоб усі вчителі мали однаковий мінімум сучасних знань, а для того, щоб отримати необхідне саме для свого подальшого професійного шляху. Післядипломна педагогічна освіта — не однакова для всіх програма, яку завантажують у мозок. Це розкриття природних здібностей, вибір педагога, а також можливість максимально вигідно підготуватися до наступного професійного зростання та конкуренції на ринку праці.

Висновок. Індивідуальна траєкторія – персональний шлях розвитку здібностей, особистісних якостей і психологічних процесів особистості.

Список використаних джерел

1.   Індивідуальна освітня траєкторія: що це та навіщо? Освіторія.

URL:https://osvitoria.media/experience/indyvidualna-osvitnya-trayektoriya-shho-tse-ta-navishho/

2. Стягунова О. Планування індивідуальної траєкторії професійного розвитку педагогічних працівників: брошура до Типової програми підвищення кваліфікації керівників і педагогічних працівників центрів професійного розвитку педагогічних працівників. Київ. УІРО. 2023. 13 с.

Використання цифрових засобів наочності в нещодавніх дослідженнях описано в статтях Кононенко Н. В., Житєньової Н. В., Малихіна О. і Ліпчевської І. Конкретні засоби активно розвиваються, одні застарівають і розробляються нові. Проте в усіх випадках наочність стосується знання: інформації, що набуває сенсу в тому випадку, коли сприймається людиною і наповнюється нею певним змістом [4]. Наочність поділяється на предметну та образотворчу. Носіями предметної виступають реальні об'єкти або їхні замінники, які створюють ясні враження і уявлення про предмет (зразки мінералів, гербарії, масштабні моделі). Носіями образотворчої є знаково-символьні репрезентації (зображення на папері та екранах електронних пристроїв).

Наекранні зображення відрізняються від традиційних медіа (рукописний текст, малюнок, скульптура) своєю компенсованістю: вони позбавлені тактильності, а саме зображення міститься на площині, тому недостатність їх сприйняття як реальних об’єктів виправляється засобами видовищності, аудіосупроводом (нерідко з огляду на це вживається термін «аудіовізуальна культура») чи додатковими функціями. Наприклад, мазки цифрового малюнка можна скасувати; цифрову скульптуру можна створювати швидше й точніше, ніж глиняну; глядачі отримують змогу впливати на зображення. Саме на них і зосередимо увагу, позаяк цифрові технології надають суттєві переваги в швидкості продукування, обробки, зберігання, трансляції та відтворення інформації. Зафіксована на носіях інформація перетворюється на дані, що можуть потребувати інтерпретації.

Картинка на екрані завжди має в своїй основі реальність, увиразнює окремі її частини, робить привабливими важливі речі, поняття та явища. Яким би абстрактним чи фантастичним не було зображення, воно завжди стосується реальності та має крім буквального значення підтекст, який розкривається в контексті середовища, де здійснюється сприймання повідомлення. Наприклад, буквальним значенням стовпчастої діаграми є поєднання геометричних фігур, які відображають рівень якихось параметрів об’єкта чи системи. Але в контексті вони набувають позитивного чи негативного сприйняття.

Дослідження візуалізації інформації є відносно новою дисципліною, хоча основні методики візуалізації (побудова зображень ієрархій, мереж, теплокарт) були розроблені ще під час промислової революції. Візуалізація перетворює великі та складні набори даних у візуальний формат, полегшуючи їх розуміння та інтерпретацію; при цьому має свою спеціалізацію. Наприклад, гістограми добре підходять для порівняння даних, а лінійні графіки – для перегляду тенденцій у часі.

Графіки, діаграми та інші візуальні формати допомагають виявити закономірності, кореляції та тенденції в даних, що пришвидшує прийняття рішень. Проте, візуалізація не обмежується ними і включає унаочнення інформації за допомогою широкого спектру зображень, які спрощують комунікацію між спеціалістами та неспеціалістами завдяки використанню відомих і зрозумілих обом сторонам образів. Візуальна інформація більш приваблива та легша для запам’ятовування, ніж текстова й числова, більш доступна для широкої авдиторії. Її використання зменшує ризик неправильного тлумачення повідомлень.

Візуалізація надає модель поняття, явища, системи, забезпечує баланс між естетикою і практичністю; пропонує певне узагальнення, вибірку, завжди спрощена, порівняно з репрезентованою реальністю. Ефективність візуалізації прямо залежить від вміння доречно використовувати колір і різні геометричні форми, групувати дані за спільними характеристиками.

На думку Житеньової Н. В., використання технологій візуалізації сприяє розв’язанню однієї з головних проблем сучасної освіти, а саме стимулювання інтересу до навчання та розвиток пізнавального інтересу, оскільки традиційні навчальні посібники не відповідають сповна вимогам сучасних здобувачів освіти, котрим важче концентрувати увагу. Більшість наявних електронних посібників часто являють собою оцифровані паперові версії матеріалів з мінімальним інтерактивом [3]. Недооцінена потреба в ергономіці освітніх матеріалів, у їхньому дизайні. Дотримання спільного стилю в презентаціях, відео, ілюстраціях до підручників вказує на підпорядкованість викладеної в них інформації спільній ідеї, організованість сприяє цілісному сприйняттю. Водночас важлива частка унікальності. Щонайменше – для створення зон фокусування уваги в тексті. Але також – для адаптації інформації задля сприйняття різними цільовими групами.

Підґрунтям для ефективної освіти є достовірне уявлення про авдиторію, з якою відбувається робота. Слухачі, що навчаються в ВІППО, неодноразово проявляли інтерес до сервісів онлайн-опитувань, які дозволяють візуалізувати результати в формі діаграм, шкал тощо. А саме, педагоги Інституту послуговуються можливостями сервісів «AnswerGarden», «Slido», «Mentimeter». Їхній функціонал не однаковий, і кожен має свої особливості використання. «AnswerGarden» пропонує створювати мінімалістичні опитування, результати яких візуалізуються як «хмара слів». Користувачі переходять за URL-посиланням або QR-кодом на опитування і дають відповідь на питання. Ні від організаторів, ні від учасників не потрібно реєстрації на цьому сайті. «Slido» та «Mentimeter» описуються як сервіси для створення інтерактивних презентацій. На них можна виконувати презентації, подібні до зроблених у «Power Point», але з інтерактивними елементами. Наприклад, глядачі можуть реагувати на слайди, ставлячи «лайки» чи відправляючи результати опитувань, що відображаються в реальному часі.

Обидва згаданих вище сервіси пропонують схожі типи опитувань, де потрібно написати довільну відповідь, вказати одну чи декілька відповідей з пропонованого переліку, розмістити елементи у певному порядку, оцінити їх. В той же час «Slido» не має обмежень на кількість опитаних людей. Тоді як «Mentimeter» за безкоштовного використання має щомісячний ліміт. Натомість він має численні готові шаблони оформлення. Найбільше до вподоби слухачам шаблон з візуалізацією типу «шкали», де можна вказувати рівень проявлення вказаних характеристик, пересовуючи повзунки. Невеликий ігровий елемент, присутній в такій активності, добре запам’ятовується слухачами завдяки тому, що вони мають тут активнішу участь, ніж у простому відправленні відповіді.

Для вчителів природничого спрямування забезпечувати наочність здатні віртуальні лабораторії та симуляції. У віртуальних лабораторіях учні можуть моделювати закони фізики, вивчати складні тривимірні форми, розглядати будову живих організмів, самостійно проводити хімічну реакцію сполуки водню і кисню, за секунду змінювати агрегатний стан води і спостерігати за її перетвореннями з рідини в тверде тіло або газ тощо [3]. Прикладом є є платформа «PhET», що надає безкоштовні онлайнові моделі з фізики, хімії, біології. Наприклад, там можна провести спостереження як кількість парникових газів у атмосфері впливає на середню температуру на планеті, чи порівняти як плаватимуть у воді блоки різних матеріалів. Моделі подаються в мультиплікаційному стилі, часто з декількома налаштовуваними параметрами.

Для забезпечення наочності важливо не тільки добирати матеріали, але й уміти їх організувати, щоб продемонструвати зв’язки між поняттями, явищами, ієрархії та порівняння. Цифрові технології тут мають перевагу в тому, що декілька людей можуть бути залучені до спільної роботи над спільним проєктом, перебуваючи на відстані одне від одного.

Популярними інструментами для організації освітньої інформації слугують віртуальні онлайнові дошки. Зазвичай педагогам рекомендують сервіси «Padlet» і «Jamboard» для створення таких дошок. Однак, вони не єдині і, наприклад, дошки можна створювати також на платформі «Canva». Це онлайнова платформа, де зібрано інструменти для роботи з плакатами, презентаціями, відео тощо. Великий набір готових зображень, зібраних у тематичні колекції, дозволяє методом колажу створювати якісні освітні матеріали, які потім можна завантажити на свій пристрій для подальшого доопрацювання. Пропонується багато готових тем оформлення для створюваних матералів та зображень із можливістю завантажувати власні. Наявний український інтерфейс. Частина матеріалів і функцій платні. При цьому готові роботи є змога як зберігати й показувати через «Canva», так і завантажити їх для використання офлайн, доопрацювання в спеціалізованих комп’ютерних програмах.

Ведучи мову про ілюстративність, варта уваги нова, але вже використовувана українськими педагогами практика є застосування тривимірних (3D) моделей, які здатні заміняти масштабні моделі геометричних фігур, біологічних зразків, механізмів тощо. Реалізовані як віртуальні геометричні фігури чи їх поєднання, вони можуть мати реалістичні текстури, що симулюють властивості різних матеріалів, як-от шорсткість або заломлення світла. Тривимірна модель може бути анімована та розглядатися з різних ракурсів на екрані: її є змога обертати, приближувати, зазирнути всередину.

Тривимірні зображення дозволяють не тільки бачити об’єкти, але й обертати, масштабувати та розглядати їх під різними кутами. Вони можуть слугувати самостійними засобами наочності, або ж використовуватися як основа для подальшої творчості. Зокрема, часто застосовуються авторами цифрового живопису, адже дозволяють швидко налаштувати ракурс, масштаб, композицію.

Слід відрізняти повноцінні 3D зображення від зображень «з ефектом 3D» – які  лише справляють враження глибини, але їх неможливо повноцінно розглянути з різних ракурсів. Особливість 3D зображень – їх можна «роздрукувати» на 3D принтерах з пластику чи смоли і таким чином отримати в цілком матеріальній формі. Отже, попри загальних рух культури в віртуальну реальність, тут проявляється зворотній процес. 3D друк можна розглядати як основу для самозабезпечення закладів освіти засобами наочності. Поки що це, звичайно, утруднено невеликим поширенням 3D принтерів, які все ще сприймаються як новинка, хоча їхнє промислове використання активно поширюється. Отже – педагоги та їхні учні повинні бути ознайомлені з такими нововведеннями.

Такі сайти, як «SketchFab», дозволяють вільно переглядати тривимірні моделі онлайн. «SketchFab» не потребує реєстрації (вона потрібна лише для публікації власних моделей), а моделі демонструються одразу в вебоглядачі без потреби завантажувати їх на свій пристрій. Користуватися «SketchFab» можна як з ПК, так і смартфонів. Сайт пропонує авторам лишати підписані мітки на моделях, надає детальну інформацію про геометрію (зокрема, кількість трикутників, на які поділена модель, від якої залежить як швидко та плавно вона відтворюватиметься). Якщо дозволено автором, модель можна завантажити собі в декількох популярних форматах безкоштовно чи за платню. Зареєстровані користувачі можуть додавати моделі до колекцій для подальшої демонстрації. На сайті є сторінки установ науки й культури, які очевидно турбуються про якість і наукову точність своїх моделей. Адже модель може бути виконана як художній твір, або створена ентузіастами, яким бракує знань у галузі, яку вони ілюструють. Більшість моделей, доступних для безкоштовного завантаження – це вправи з 3D-моделювання чи базові моделі, головне призначення яких – слугувати основою для інших, більш детальних моделей, або бути частиною композицій, де недоліки будуть непомітні.

Іншим прикладом подібних сайтів слугує «Smithsonian Institution», сайт однойменної групи музеїв. На ньому виставлені оцифровані моделі експонатів, які можна переглядати у вебоглядачі та завантажувати собі: зразки творів мистецтва, археологічних і палеонтологічних знахідок, пристроїв.

Відбувається інтеграція тривимірних моделей до комп’ютерних програм повсякденного користування. Так, у «Microsoft Word» наразі є можливість вставляти моделі з онлайн-набору, визначити їхній розмір і ракурс огляду.

Тривимірні моделі є потужним засобом наочності, здатним замінювати фізичні об’єкти під час онлайнових занять, виконання дистанційних завдань. Створення таких моделей саме по собі є цікавим завданням для слухачів курсів підвищення кваліфікації, які мають стосунок до природничих і технічних наук. Окремо слід згадати тривимірні діаграми, графіки, що дозволяють одночасно відобразити більший обсяг інформації завдяки, наприклад, використанню трьох осей координат.

Задля науково точного ілюстрування педагогам варто використовувати «Вікісховище» – супутній до «Вікіпедії» проєкт, що збирає «вільні» мультимедійні матеріали (фото, графіка, відео, музика), поширювані під ліцензією Creative Commons. Зокрема він містить багато матеріалів, які перейшли за давністю в суспільне надбання, або пожертвувані туди добровольцями. Зважаючи, що вікіспільнота регулярно проводить конкурси фото, ілюстрацій, де існує журі, що присуджує перемогу, «Вікісховище» більш надійне щодо наукової достовірності. Часто раціональним є не пошук безпосередньо у «Вікісховищі», а перехід на статтю «Вікіпедії» з бажаної теми, звідки можна перейти на відповідну категорію «Вікісховища» (якщо ця категорія існує). Зображення часто надані в високій якості і їхнє використання потребує лише вказання авторства й джерела та поширення на тих же умовах, на яких отримане. На «Вікісховищі» існують матеріали, придатні для ілюстрування практично з будь-якого шкільного предмету. Зареєструвавшись, педагоги можуть пожертвувати туди власні роботи, чи перекласти наявні українською мовою.

Тема штучного інтелекту (ШІ) популярна серед освітян, однак, на практиці ШІ часто виступає радше іграшкою, ніж інструментом, який полегшував би конкретні завдання. Втім, майже кожен винахід спершу сприймався, як іграшка. Більш розповсюджені онлайн-сервіси, що використовують штучні інтелекти для генерування зображень за текстовим описом, тобто, візуалізують текст. Вони все ще не можуть бути засобом створення точних ілюстрації, інфографіки, але натомість їхнє застосування у художній творчості дуже широке. По-перше як незвичайного інструмента взаємодії людини з комп’ютером, де результат не є наперед відомим, хоча і створюється за певним алгоритмом і наперед заданими умовами. По-друге як демонстрація різниці між розумом та інтелектом – машина позбавлена розуму, не може самостійно ефективно діяти в нетипових ситуаціях. І наостанок – як модель для вивчення людської творчості, сучасний приклад колажу, який поєднує різнорідні елементи в єдине ціле, що взагалі притаманно для сучасної культури.

Сервіси генерування зображень за текстовим описом (як-от «MidJourney», «Stable Diffusion», «Mage.space», «Adobe Firefly») схожі за використанням, але платні функції дозволяють детальніше налаштувати результат та використовувати більше генерації («MidJourney» цілком платний).

Робота з ШІ для створення чи обробки зображень має наразі більші перспективи в освіті, ніж із тими, що генерують текст. Переважно практичне, довготривале використання ШІ обмежується пошуком невідповідностей між згенерованим текстом або зображенням, і створеним людиною. Але також ШІ здатен суттєво полегшити дизайнерську роботу, застосовуватися для створення ілюстрацій, які поміщаються в методичні рекомендації, авторські збірки художніх творів. Перспективним є поширення віртуальних асистентів на основі ШІ, які можуть автоматизувати повсякденні завдання, створювати стислий виклад наданого тексту, перефразовувати його, організовувати текст у електронні таблиці, будувати на його основі графіки. Серед найпотужніших інструментів цієї категорії – «Microsoft Copilot».

Використання мистецьких зображень, поєднання фактів і фантазії закріплює інформацію в пам’яті, створює стійкі асоціації та дає привід дати цікавий вступ до складних тем. Багато, якщо не більшість, наукових ідей засвоюються сучасними дітьми через масову культуру – фільми, телесеріали та відеоігри. Тобто, тут маємо справу з візуалізацією ідей і знань, яка надає неточну з точки зору науки інформацію, проте використовує мову символів, присутніх у повсякденному, сакральному, міфологічному пластах життя суспільства. На цю тенденцію педагогам варто звертати детальнішу увагу та використовувати її для того, щоб спілкуватися з дітьми та підлітками «спільною мовою». Справедливим є й твердження, що дорослі також багато ідей отримують у спрощеній, узагальненій чи й деформованій формі з масової культури. Побачивши знайомий образ, легше перейти від нього до пов’язаних абстрактних понять. З огляду на це педагогам варто бути обізнаними  не лише про розвиток наук, а також про розвиток мистецтва, про повсякденний спосіб життя своїх учнів. Художня вигадка частіше суперечить фізиці, історії, біології тощо. Але тим цікавіше обговорити чим вона нереалістична і тим самим вибудувати яскраві асоціації.

Задля боротьби з недостовірною інформацією, когнітивними упередженнями, логічними хибами, слід розуміти, що ми живемо в середовищі, де важко, а часто й шкідливо навантажуватися первинним науковим і мистецьким матеріалом. Неможливо однаково добре розумітися на всіх науках, щоб реалізувати міжпредметні зв’язки, як і неможливо бути в курсі всього обсягу культури. Проте, педагоги повинні залишатися авторитетами та вміти використовувати візуальну мову цифрових медіа для пояснення складних тем, а також, що навіть важливіше – стимулювати учнів до самостійного пошуку, даючи адекватні орієнтири.

Умовою професійного розвитку педагогів є обізнаність щодо дидактичного потенціалу засобів візуалізації інформації; уміння запроваджувати їх у власну професійну діяльність; володіння базовими аспектами дизайну візуального контенту; володіти навичками підвищення ефективності використання візуалізації в процесі навчання; самоаналізу, самооцінювання, самовдосконалення власної професійно-педагогічної компетентності [5].

Цифрові засоби наочності сприяють засвоєнню інформації, залучають педагогів до спільного культурного простору з тими, кого ці педагоги навчають. Розвиток засобів наочності буде продовжуватися. Важливо зрозуміти тенденції, логіку роботи з різними платформами, сервісами та програмами, щоб самостійно орієнтуватися в альтернативах, обирати найбільш ефективні з них. А отже, педагоги НУШ повинні самі мати багатий досвід використання новітніх засобів наочності.

 Список використаних джерел:

1. Addepalli Lavanya, Sindhuja Sakinam, Gaurav Lokhande. A Comprehensive Review of Data Visualization Tools: Features, Strengths, and Weaknesses. International Journal of Computer Engineering in Research Trends, 2023. Issue 10. P. 10–20.

2. Варченко-Троценко Л. О., Тютюнник А. В. Використання візуалізації даних в системі електронного навчання. Електронне наукове фахове видання «Відкрите освітнє е-середовище сучасного університету», 2022. Вип. 12, С. 21–31.

3.    Житєньова Н. В. Технології візуалізації в сучасних освітніх трендах. Електронне наукове фахове видання «Відкрите освітнє е-середовище сучасного університету», 2016. Вип. 2. С. 144–157.

4. Кононенко Н. В. Візуалізація навчальної інформації як метод управління якістю знань майбутніх педагогів. Abstracts of the 8th International scientific and practical conference. Publishing House «ACCENT». Sofia, Bulgaria, 2020. P. 327–331.

5. Малихін О., Ліпчевська І. Візуалізація навчальної інформації як складова професійної підготовки майбутнього вчителя початкової школи. Український Педагогічний журнал, 2023. Т. 4. С. 59–66.

Сучасний менеджмент освіти трактує моніторинг як одну з складових управління. Тому моніторингова діяльність керівника є тією компонентою управлінської діяльності, яка сприяє створенню належних умов для прийняття коректних управлінських рішень, що базуються на аналізі об’єктивної інформації про стан системи та її складових. Адже за результатами моніторингу керівник отримує можливості виявляти проблеми, позитивні і негативні тенденції функціонування керованої системи та впливати на них, опираючись на об’єктивні та валідні дані. Тим самим, процес реалізації управлінської дії набуває діагностично-прогностичного характеру.

Моніторинг дозволяє виявити динаміку розвитку системи у певний період. Через це він добре вписується в алгоритм управлінської діяльності освітнього менеджера, є його необхідною умовою та невід’ємним компонентом.

Окреслені таким чином місце та роль моніторингу у сучасному закладі освіти дають підстави стверджувати про існування нової функції управління – моніторингової. В ході реалізації цієї функції  керівник отримує  певний обсяг управлінської інформації, виважене та своєчасне використання якої є необхідним для покращення як якості функціонування системи, так і якості її результатів, іншими словами – для забезпечення та управління якістю освіти. Зрозуміло, що серед видового та типологічного розмаїття освітніх моніторингових досліджень, на сучасному етапі розвитку вітчизняної освітньої системи первинна увага надається саме моніторингу якості освіти.

Варто зазначити, що, згідно усталених дефініцій, якість освіти як функціональна єдність якості цілей, якості процесу і якості результату, є інтегральною характеристикою освітньої системи, що віддзеркалює ступінь відповідності результатів освіти та умов забезпечення освітнього процесу нормативним і суспільним вимогам, соціальним та особистісним очікуванням. [4, с. 5] Якість освіти корелює з різними аспектами суспільного життя – соціальними, економічними, політичними, педагогічними, демографічними, іншими життєво значущими для особистості, тому сучасний менеджмент освіти наголошує на необхідності проведення систематичного моніторингу якості освіти та обов’язковості використання його результатів для формування політики щодо якості освіти, управління нею та формування стратегій освітнього розвитку і на рівні держави, і на рівні окремого закладу освіти як самостійного суб’єкта системи.

У Професійному стандарті директора закладу загальної середньої освіти, що розроблений Міністерством освіти і науки України спільно з Українським інститутом розвитку освіти, в описі трудової функції «Забезпечення управління якістю освітньої діяльності» зазначається про обов’язковість набуття сучасним керівником таких компетентностей (та їх складових), які, фактично, вказують на наявність моніторингової компоненти у його діяльності щодо забезпечення якості освіти. [7]  (Таблиця 1)

Таблиця 1

Це дає нам підстави говорити про специфічну “моніторингову” компетентність керівника ЗЗСО, зміст якої визначається сформованими здатностями менеджера, такими як:

-  здатність організовувати та проводити моніторинг якості освіти;

-  здатність аналізувати та враховувати результати моніторингу якості освіти;

-  здатність коригувати управлінську діяльність і діяльність педагогічних працівників закладу загальної середньої освіти на основі результатів моніторингу якості освіти.

Закон України «Про освіту» визначає моніторинг якості освіти як систему послідовних і систематичних заходів, що здійснюються з метою встановлення визначальних тенденцій у розвитку якості освіти як на макрорівні (у країні в цілому), так і на рівні освіти окремих регіонів чи конкретних освітніх закладів. [6] 

Метою моніторингу якості освіти є виявлення та відстеження тенденцій у розвитку якості освіти в країні, на окремих територіях, у закладах освіти (інших суб’єктах освітньої діяльності); встановлення відповідності фактичних результатів освітньої діяльності її заявленим цілям, оцінювання ступеня, напряму і причин відхилень від цілей. [5]   

Теоретичні засади моніторингу якості освіти залежно від суб’єкта та предмета дослідження пропонують дуальний типологічний поділ окресленого явища на зовнішній і внутрішній моніторинги, кожен з яких характеризується своїми можливостями щодо впливу на систему якості освіти. Ключові з них полягають у здатності надавати інформацію для аналізу динаміки показників розвитку закладу в ході формування внутрішньої системи забезпечення якості освіти (внутрішній моніторинг ЯО) [3], а також, визначаючи відповідність освітніх результатів державним стандартам, відстежувати ключові тенденції функціонування освітньої системи в цілому та формувати державну освітню політику (зовнішній моніторинг ЯО як елемент зовнішньої системи забезпечення якості освіти). Отже, забезпечуючи інформаційний супровід і механізм управління освітньою системою, моніторинг якості освіти за своїми можливостями стає одночасно і інструментом вимірювання якості освіти, і засобом управління нею.

Таким чином, усвідомлене використання сучасним керівником закладу освіти у своїй управлінській діяльності можливостей моніторингу якості освіти не лише  дозволяє йому відстежувати стан та динаміку розвитку керованого об’єкта з метою його оперативної діагностики, вироблення та коректування управлінських рішень, а й створює ресурсну основу для успішного функціонування системи забезпечення якості освіти в ЗЗСО.

 Список використаних джерел:

1. Аннєнкова І. П. Моніторинг якості освіти у ВНЗ. Педагогіка вищої школи. E-learning in I.I. Mechnikov Odessa National university. 2020. URL: http://e-learning.onu.edu.ua/stati/pedagog-ka-visho-shkoli/an-nkova-p-mon-toring-jakost-osv-ti-u-vnz.html

2. Касьянова О. М. Моніторинг в управлінні навчальним закладом. Управлінський супровід моніторингу якості освіти. Х.: Видав. гр. «Основа», 2014. 96с.

3. Методичні рекомендації з питань формування внутрішньої системи забезпечення якості освіти у закладах загальної середньої освіти: затверджено наказом МОН України від 30.11.2020 № 1480. URL: https://mon.gov.ua/ua/npa/pro-zatverdzhennya-metodichnih-rekomendacij-z-pitan-formuvannya-vnutrishnoyi-sistemi-zabezpechennya-yakosti-osviti-u-zakladah-zagalnoyi-serednoyi-osviti

4. Організаційно-методичне забезпечення моніторингових досліджень якості загальної середньої освіти. Монографія / За ред. Ляшенко О. І. К.: Педагогічна думка, 2011. 160 с. (с. 5) URL: https://lib.iitta.gov.ua/2967/1.pdf

5. Порядок проведення моніторингу якості освіти: затверджено наказом МОН України від 16.01.2020 року № 54.  URL: https://mon.gov.ua/ua/npa/pro-zatverdzhennya-poryadku-provedennya-monitoringu-yakosti-osviti-zareyestrovanij-u-ministerstvi-yusticiyi-ukrayini-vid-10-lyutogo-2020-roku-15434437

6. Про освіту: Закон України від 05.09.2017 р. № 2145-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/1060-12

7. Професійний стандарт «Керівник (директор) закладу загальної середньої освіти»: затверджено Наказом Мінекономіки від 17.09.2021 №568-21. URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/news/2021/09/22/Nakaz-568-zatverdzh.standartu.keriv.22.09.pdf 

Давня притча говорить, що «…спочатку Бог наділив людину трьома основними якостями: талантом, волею і порядністю. А потім з якихось невідомих нам причин передумав і залишив кожному представнику роду людського лише по дві якості. Кажуть, що з тих пір і ходять по Землі: порядні та вольові, але безталанні; талановиті та порядні, але безвольні; вольові й талановиті, але непорядні». [Савельєва В. С. Психологія управління: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2005, С. 137].

Лідерство в менеджменті досліджувалося різними вченими з різних позицій та підходів і теорій лідерства. Зокрема, виділяють «теорію рис» (так звана «харизматична теорія»), яку визнавали Д. Бойд та Е.Шумахер, які стверджували, що лідерству не можна навчитись, оскільки це вроджена здатність індивіда. Відома теорія «еліти і юрби», яка базується на тому, що будь-яке суспільство поділяється на «еліту» і «юрбу». Відповідно еліта веде за собою юрбу. Американський психолог К. Берд описав цілий ряд «лідерських» якостей, необхідних для здійснення функцій лідера. Поширена нині синтетична теорія лідерства, яка базується на тому, що лідерство розглядається як процес організації внутрішньо групових стосунків иіж членами певної спільноти (групове лідерство).

Лідерство як таке розглядалось часто з точки зору управління певними організаціями, процесами чи видами діяльності в сфері менеджменту. В освітньому менеджменті України значні впливи мають дослідження Л. Даниленко, Л. Карамушки, В. Савельєвої, В. Звєрєвої, О. Сардак, Л. Балабанової, О. Мармази, І. Цимбалюка.    

«Лідер (англ. leader – провідник, той, хто веде, керівник, вождь, командир) – особистість, яка користується беззастережним авторитетом і повагою з огляду на свої видатні індивідуальні людські, інтелектуальні або фахові якості». [4, С.25]

Лідером є людина, яка здатна організуватися та здійснити певну діяльність самостійно або вміє розподіляти функції між членами команди, об’єднаної навколо певної справи, для найефективнішого її виконання та можливості проявити власну ініціативу кожним учасником групи виконавців. Лідер наділений перспективним мисленням, вміє планувати, організовувати діяльність, мотивувати  членів команди (колективу), прогнозувати хід виконання завдання, здійснювати ефективний мотивуючий контроль та оцінку діяльності членів спільноти, керованої ним. На нашу думку виконання лідерської функції має ситуативний характер залежно від змісту та складності завдання, здібностей виконавців, та обставин (середовища), де відбувається діяльність. Метою дослідження є аналіз впливу інновацій і змін в освіті на актуалізацію ролі лідера в здійсненні завдань реформи «Нова українська школа».

Лідерство можна розглядати як управлінську компетентність, що створює умови для вмотивованої продуктивної діяльності колективу або групи на шляху досягнення якісно визначеної мети. Лідерство як характеристика людини, яка вміє брати відповідальність на себе у найскладніші моменти діяльності та докладати особливих зусиль, проявів талантів та здібностей, впливаючи на окремих людей, групи чи колектив спонукаючи до згуртування і синергії.

В менеджменті часто порівнюють характеристики керівника-менеджера і керівника-лідера. Так керівником-менеджером можна назвати людину з холодним розумом та тверезим мисленням, що раціонально мислить, дає поради, проявляє наполегливість, вміє вирішувати проблеми, наділена аналітичним мисленням, обережна, керується структурним підходом, владна, добре володіє вміннями виконувати службові повноваження та стабілізувати ситуацію. В той час як лідер є «душею» колективу, здатний мріяти, є творчою особистістю з гнучким мисленням і новаторським стратегічним розумом, наділений надихати людей, є рішучим та схильним до ризиків з яскравою уявою, схильністю до експериментів, новацій та змін, ініціативний, володіє особистою владою. Поведінкові характеристики лідера і менеджера теж мають певні відмінності, де лідера відрізняє здатність та схильність до розвитку та саморозвитку, здатність роз'яснення цілей і ролей в діяльності, розв'язання проблем та готовність до подолання криз, моніторинг і мотивація персоналу та самомотивація на основі здорового інтересу. «По-суті, лідер – це агент змін, який може надихнути інших робити краще і більше, ніж вони будь-коли робили». [2, С. 157 - 159]

Порівняльний аналіз відмінностей лідера і керівника-менеджера визначив В. Берніс [2, С. 160] - завантажити

Досліджуючи лідерство керівників закладів освіти слід зазначити, що окремі дослідники називають його (лідерство) характеристикою індивідуального стилю управління з поміж традиційних автократичного, демократичного та ліберального (за типологією К. Левіна). На нашу думку і з практики діяльності бачимо, що в умовах демократичного стилю управління керівник найчастіше набуває рис неформального лідера, чим створює творчу відкриту атмосферу для діяльності та виховання педагогічного колективу. Такий керівник вимагатиме від керованих ним людей таких важливих якостей як чесність, непідкупність, справедливість, емпатійність, довіра.   

Л.Уманський називає типи лідерів: лідер-організатор; лідер-ініціатор; лідер-умілець; лідер-емоційного притягання. Та виокремлює собистісні риси лідера: впевненість у собі; енергійність; творчий підхід до справ; здатність розуміти і впливати на людей; управлінські здібності; чесність; емоційна стійкість. [3]

«Будучи лідером, керівник соціальної групи здійснює свої управлінські функції через призму неформального лідера. У підпорядкованому йому колективі складаються стосунки «лідер – послідовник», які є набагато тіснішими й результативнішими, аніж стосунки «начальник – підлеглий».

Лідерство дозволяє особливо підсилити керівні дії менеджера в таких сферах, як визначення мети, координація зусиль підлеглих, оцінка результатів їхньої роботи, мотивування діяльності (через власний приклад, рішучість, впевненість, вміння вести за собою тощо), забезпечення групової синергії, обстоювання інтересів групи за її межами, визначення перспектив її розвитку». [4, с. 24]

Глобальна реформа загальної середньої освіти в Україні передбачає кілька стратегічних напрямів змін, що мають вплинути на якість вітчизняної освіти та наблизити її до рівня світових зразків. Зміни стосуються структури закладу освіти, змінюється парадигма освітнього процесу, запровадження інклюзивної освіти, формування партнерської взаємодії між педагогам та учнями, зміцнення співпраці ЗЗСО з місцевими громадами та спільнотами батьків учнів. Вперше за роки незалежності в освітньому процесі на перший план виходить виховання на основі цінностей, що зумовлює перегляд провідних підходів в освітньому процесі з максимальним урахуванням індивідуальних фізичних, психічних та інтелектуальних особливостей кожного учня (дитиноцентризм).

Значною складовою змін є надання широкої автономії закладам загальної середньої освіти з можливістю прийняття багатьох важливих управлінських рішень та відповідної зміни характеру організації діяльності закладу освіти, фінансової, академічної та кадрової свободи школи. Дана реформа спрямована на значні якісні зміни освітнього процесу, наділяючи його гуманізмом, емпатійністю та довірою між суб’єктами освітньої діяльності. Таким чином, реформа НУШ створює можливість на перспективу сформувати комфортний наскрізний освітній простір для особи (громадянина), що навчається впродовж життя від дошкільної освіти і до освіти дорослих третього віку.

Реформа передбачає цілу систему змін, представленій в так званій «формулі НУШ», вимагає застосування інноваційних підходів до педагогічної та управлінської діяльності в закладі освіти. Каскадне залучення педагогів різних ланок в процес реформування, починаючи з учителів початкових класів, передбачає запровадження низки інновацій в освітній процес (навчання, виховання, розвиток), що передбачає опанування новими методами, підходами, способами взаємодії вчителя і учнів. А також значно змінюється зміст, характер, стиль управлінської діяльності керівника закладу освіти, що по-суті є інноваційним середовищем діяльності в нових умовах, з новими вимогами, акцентами, видами діяльності, функціями та завданнями освітнього менеджменту. Інноваційне середовище, створене запровадженням змін в контексті НУШ, ставить вимогу щодо професійного інноваційного розвитку та саморозвитку педагогів та керівників закладів освіти. Реалізація запланованих реформою змін ставить педагогів та менеджерів перед викликом формувати та розвивати в собі нові якості, характерні «розкріпаченій» моделі соціально-педагогічної системи освітнього процесу НУШ. Педагоги, що першими зголосилися стати «агентами змін», проявили себе як неформальні лідери, що здатні змінюватися і спонукати до змін решту педагогів закладів загальної середньої освіти. При цьому, керівники закладів освіти, будучи формальними лідерами, перебудовуються і організовують педагогічні колективи для інноваційного навчання та професійного вдосконалення. Найчастіше керівники шкіл делегують керівництво навчанням персоналу закладу освіти тим, хто опанував зазначені вище інновації і володіє необхідними навичками та компетентностями для успішного просування змін. Завдяки організаційному лідерству керівників закладів освіти та делегування ними повноважень досвідченим педагогам-новаторам керувати інноваційним навчанням педагогічного колективу, формуються лідерські якості особистості і вчителя, і керівника уже у горизонтальній моделі управління школою. Горизонтальні моделі вимагають від менеджера та педагогів закладу освіти вміння працювати в команді, що завжди передбачає появу неформальних лідерів. Опираючись на класифікаційну характеристику ситуативного лідерства, де змінювані умови нового середовища чи ситуації є каталізатором розвитку лідерських якостей. Періодичність повторення появи такого інноваційного середовища стає провідною умовою формування і розвитку лідерських якостей особистості вчителя та керівника.

Запровадження інновацій (НУШ) завжди спонукає до ризику, оскільки багато новизни з’являється в ході реалізації самих змін. Не зважаючи на те, що зміни плануються заздалегідь, завжди є ризики втрат, особливо в проміжний період реформи, коли важко передбачити хід самих змін і їх вплив на внутрішні зміни в особистості керівних і низових виконавців. Тому людина, яка перебуває в інноваційному середовищі і усвідомлює рівень ризиків, що супроводжують інноваційні процеси, усвідомлено чи не усвідомлено приймає виклики, ризики, а значить розвиває у собі високу відповідальність за діяльність, що й характеризує її як лідерську.

Лідерські якості керівників закладів освіти в процесі реформи НУШ особливо актуалізуються, коли школа неформально набуває свободи в функціонуванні через прийняття та запровадження автономії в усіх її проявах: організаційній, академічній, кадровій, фінансовій. Якщо керівник є неформальним лідером, то очолюваний ним колектив працюватиме як команда однодумців, керована своїм капітаном, найефективніше з погляду результативності діяльності і найбільш гармонійно з погляду людських стосунків.

Педагог формує і розвиває власне лідерство, організовуючи для навчання інших колег, проявляє рішучість і певною мірою ризикує проходячи процедуру сертифікації, яка здійснюється на засадах добровільної участі. Проявляє ініціативу в залученні батьків до участі в діяльності закладу освіти і тим змінює модель взаємодії між школою і батьками на партнерську. Батьки наділяються ширшими можливостями долучатися до процесу управління школою, виявляють високу довіру і відчувають свою співучасть і ініціативність у прийнятті важливих управлінських рішень в закладі освіти на основі партнерства і добровільної ініціативи. Учні в атмосфері довіри, партнерства, виховання на цінностях розвивають активність та громадянську ініціативу, що сприяє розвитку лідерських якостей тощо.  

Отже, інноваційна діяльність закладу освіти в процесі впровадження реформи «Нова українська школа» створює позитивне тло для розвитку лідерства і формування лідерських якостей в усіх суб’єктів освітнього процесу в більшій чи меншій мірі. Лідерські якості, що виходять з освітнього простору, знаходять в майбутньому всій позитивний прояв в життєдіяльності держави у різних її галузях сферах. Змінні умови життєдіяльності закладів освіти, що підсилюються інноваційними процесами є каталізатором розвитку ініціативності та лідерства суб’єктів освітнього процесу і проектовані на позитивні продуктивні зміни в усьому українському суспільстві.

Список використаних джерел:

1. Концепція «Нова українська школа» URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/nova-ukrainska-sh

2. Освітній менеджмент: Навчальний посібник. за ред. Л. Даниленко, Л. Карамушки.  К.: Шкільний світ, 2003. 400 с.

3. Поняття лідерства  та керівництва URL: https://osvita.ua/vnz/reports/psychology/10041/

4.   Сергеєва Л. М., Кондратьєва В. П., Хромей М. Я. Лідерство: навч. посібн. за наук. ред. Л. М. Сергеєвої. Івано-Франківськ: «Лілея НВ», 2015. 296 с. URL: http://umo.edu.ua/images/content/depozitar/navichki_pracevlasht/liderstvo.pdf  

  Забезпечити реальну автономію та децентралізацію можуть не автократи управлінці, а кваліфіковані менеджери та очолювані ними творчі колективи.   Сформувати такі колективи і керувати ними є надзвичайно відповідальною важкою та відповідальною справою. Актуальність проблематики та її практична значимість обумовили вибір теми нашого дослідження: «Актуальність концепції управління людськими ресурсами в умовах реалізації концепції Нової української школи». 

Аналіз наукових джерел засвідчує, що визначальний вплив на розвиток науки про управління мали наукові підходи та школи менеджменту. Під їхнім впливом виникли різноманітні підходи та концепції управління персоналом. Так, у рамках економічного підходу виникла концепція використання трудових ресурсів. Органічний підхід включає концепцію управління персоналом та концепцію управління людськими ресурсами. Гуманістичному підходу притаманна концепція управління людиною [3, с. 210 -211].

       Із проведеного вище аналізу випливає, що складовими органічному підходу є концепція  управління персоналом та концепція управління людськими ресурсами. В першій концепції формування штату працівників відбувалося у відповідності із посадовими обов’язками. В основу управління покладено адміністративний механізм – принципи, функції, повноваження, відповідальність. За другої концепції людина є найважливішим капіталом і джерелом збільшення багатства організації. Саме тому реалізація завдань організації немислима без задоволення вторинних потреб людини (соціальних, поваги, самореалізації) та забезпечення розвитку кожної особистості.

     Людина є тим ресурсом, що формує перевагу однією організації над іншою. Це пояснюється тим, що людські ресурси наділені необхідними для цього якостями, а саме:

-  людські ресурси цінні. Високоякісні працівники забезпечують потрібними послугами, оскільки вони виконують безліч важливих функцій;

- людські ресурси рідкісні в тому сенсі, що людина з високим рівнем потрібних навичок і знань не часто трапляється. Організація може витрачати місяці на пошуки талановитого і досвідченого менеджера (керівника) або техніка (лаборанта);

- людські ресурси не можна скопіювати. Для імітації людських ресурсів у високопродуктивного конкурента вам доведеться з’ясовувати, які співробітники забезпечують перевагу і як. Тоді вам доведеться наймати людей, які можуть зробити з точністю таку ж річ і налаштувати системи, які дадуть можливість цим людям наслідувати вашого конкурента;

- людські ресурси не мають хороших замісників. Коли люди добре навчені й високо мотивовані, вони вчаться розвивати свої здібності та дбають про клієнтів. Важко уявити собі інший ресурс, який може відповідати зацікавленому і талановитому працівникові.

      Не можна не погодитися із думкою О. Зайченко, що ефективне управління людськими ресурсами може сформувати основу високопродуктивної робочої системи – організацію, в якій усе: технологія, організаційна структура, люди і процеси працюють разом для того, щоб надати організації перевагу в конкурентному середовищі [1, с. 10 - 11].

   Логічним є питання, а якими принципами потрібно керуватися в управлінні людськими ресурсами. Ними є:

-  принцип стратегічного підходу, який передбачає інтеграція кадрової стратегії в корпоративну з урахуванням довгострокових перспектив розвитку людських ресурсів як конкурентних переваг організації  в ринковому середовищі;

-  принцип інвестиційності   визначає доцільності капіталовкладень, пов’язаних із залученням, використанням і розвитком людських ресурсів компанії;

-  принцип самоврядування та демократизації спрямований на активне залучення працівників до управління на всіх рівнях, делегування повноважень у межах їхньої компетентності, розвиток партнерства та співробітництва в компанії;

-  принцип розвитку передбачає створення умов для безперервного навчання і розвитку працівників для розкриття їхніх інтелектуальних і творчих здібностей, що сприяє зростанню їхньої компетенції та мотивації для досягнення як загальних організаційних цілей, так і для задоволення особистих потреб;

-  принцип якості трудового життя передбачає збагачення змісту праці, справедливої винагороди за особистий внесок у кінцевий результат компанії, створення комфортних умов і сприятливого психологічного мікроклімату в трудовому колективі, формування позитивної організаційної культури, надання можливостей для професійного та службового зростання;

-  принцип професіоналізації управління спрямований на підвищення рівня професійної компетентності спеціалістів служби управління людськими ресурсами, які здатні реалізувати складні аналітичні, управлінські, соціальні, освітні функції, регулювати трудові відносини й формувати хороший мікроклімат в організації;

-  принцип інноваційості вбачає постійне вдосконалення форм організації праці, оновлення методів впливу і спонукання працівників до продуктивної й творчої діяльності, розроблення та впровадження прогресивних персонал-технологій, націлених на розвиток людських ресурсів [4].

Проведене дослідження дозволило розкрити актуальність та практичну значимість управління людськими ресурсами в умовах реалізації концепції Нової української школи. В процесі науково-пошукової діяльності також виявлено перспективи подальших наукових пошуків. Ними є функції та методи управління людськими ресурсами.

 Список використаних джерел:

1.  Зайченко О. І., Кузнецова В. І. Управління людськими ресурсами : навч. пос. / за наук. ред. О. І. Зайченко. Івано-Франківськ : «Лілея-НВ», 2015. 232 с.

2. Нова українська школа. Концептуальні засади реформування середньої освіти. URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/nova-ukrainska-shkola-compressed.pdf  (дата звернення 27.01.2024).

3. Ситник Й. С. Еволюція управління персоналом та людського фактора в системі менеджменту підприємств. URL:  https://chmnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/07/Sitnik-J.S.pdf (дата звернення 27.01.2024).

Мета публікації – запропонувати керівникам чіткий та зрозумілий алгоритм впровадження фінансової автономії та переведення ЗЗСО на самостійний бухгалтерський облік.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченням питань фінансової автономії та механізму її впровадження в умовах сьогодення займається низка науковців, зокрема: А. Волошина [3], С. Яцковський [2], А. Грищенко [2], І. Мороз та ін. Останнім часом зростає кількість досліджень, у яких розглядається проблема планування та управління фінансовими ресурсами територіальної громади (О. Кириленко, Б. Малиняк, В. Письменний, В. Русін та н.).Публікації О. Писарчук, І. Ковальової, С. Свірко [9] та ін. присвячені особливостям формування облікової політики бюджетних установ.

В рамках шведсько-українського проєкту «Підтримка децентралізації в Україні» в співпраці з програмою польського співробітництва з розвитку від Міністерства закордонних справ Республіки Польща було розроблено методичний посібник «Автономія як шлях до ефективного менеджменту школи», окремий розділ якого присвячений питанням фінансової автономії (автори: А. Сеїтосманов, О. Фасоля, В. Мархлєвскі) [10].

Виклад основного матеріалу. Закон України На державному рівні, поки що немає чіткої та зрозумілої прописаної процедури переходу на фінансову автономію ЗЗСО. Частина керівників боїться брати на себе відповідальність, частина має бажання та мотивацію запровадити фінансову автономію, але не має достатніх знань з питань фінансів, обліку і аудиту, тому потребує чіткого практичного інструментарію.

На нашу думку, керівникам доцільно дотримуватись чіткого алгоритму впровадження фінансової автономії в ЗЗСО (рис. 1), враховуючи при цьому як її переваги, так і ризики.

Крок 1. Обговорення з батьківською та педагогічною громадськістю питання доцільності впровадження автономії.

Відповідь на риторичне питання «Де легше управляти фінансами: у межах бюджету територіальної громади чи окремої установи?» є очевидна.

До переваг фінансової автономії відносять: підвищення ефективності планування та використання коштів; збільшення ефективності використання майна; посилення рівня відповідальності керівника закладу освіти; залучення стейкхолдерів до управління фінансами закладу; ефективність залучення позабюджетних коштів [1].

Автономія ЗЗСО – це набуття права самостійно розв’язувати внутрішні питання, що сприяє знаходженню оптимального застосування ресурсів і технологій, створенню інноваційного освітнього простору, оптимізації управлінської діяльності.

Крок. 2. Вивчення та аналіз законодавчих та нормативно-правових актів, на основі яких відбуватиметься впровадження фінансової автономії.

Дії керівника закладу загальної середньої освіти - завантажити

ЗЗСО провадять фінансово-господарську діяльність відповідно до Бюджетного кодексу України, Законів України «Про освіту», «Про повну загальну освіту», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та інших нормативно-правових актів.

Зокрема, Закон України «Про освіту» визначив поняття, види та обсяг автономії. В ст. 1 цього закону йдеться про те, що автономія – це право суб’єкта освітньої діяльності на самоврядування, яке полягає в його самостійності, незалежності та відповідальності у прийнятті рішень щодо академічних (освітніх), організаційних, фінансових, кадрових та інших питань діяльності, що провадиться в порядку та межах, визначених законом.

Ст. 23 Закону України «Про освіту» встановлюються державні гарантії академічної, організаційної, фінансової і кадрової автономії закладів освіти [6].

Вивчивши ієрархію та послідовність впровадження видів автономії, які доповнюють одна одну (академічна – організаційна – кадрова – фінансова), встановлено, що реалізувати лише один вид автономії в окремо взятому закладі освіти є нереальним завданням. Отже, щоб запровадити фінансову автономію, потрібно працювати над реалізаціями всіх інших [10].

Саме фінансова автономія – найскладніша в реалізації та вимагає значних інтелектуальних, кадрових, навіть емоційних ресурсів. Вона дає змогу не лише продумано використовувати кошти державного та місцевого бюджетів, але й легально отримувати додатковий прибуток та використовувати його на потреби закладу освіти.

Ст. 25 Закону України «Про освіту» визначає, що засновник або уповноважена ним особа не має права втручатися в діяльність закладу освіти, що здійснюється ним у межах його автономних прав, визначених законом та установчими документами, а також встановлює що засновник або уповноважена ним особа може делегувати окремі свої повноваження органу управління закладу освіти та/або наглядовій (піклувальній) раді закладу освіти [6].

Крок 3. Клопотання управлінню освіти про внесення змін до статуту ЗЗСО, що дозволить йому здійснювати облікову політику самостійно.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про повну загальну середню освіту» фінансова автономія ЗЗСО в частині використання бюджетних коштів передбачає самостійне здійснення витрат у межах затверджених кошторисами обсягів, зокрема на:

-формування структури ЗЗСО та його  штатного розпису;

-оплату праці працівників, встановлення доплат, надбавок, винагороди, виплату матеріальної допомоги та допомоги на оздоровлення, преміювання, інших видів стимулювання та відзначення працівників;

-оплату поточних ремонтних робіт приміщень і споруд ЗЗСО;

-оплату підвищення кваліфікації педагогічних та інших працівників;

-укладення відповідно до законодавства цивільно-правових угод (господарських договорів) для забезпечення діяльності закладу освіти [7].

Крок 4. Ухвалення органом управління освіти рішення про виведення ЗЗСО зі складу централізованої бухгалтерії та переведення його на самостійний бухгалтерський облік.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV, автономність – це один із основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності, за якого кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у  зв’язку з чим особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства [4].

Крок 5. У разі виведення ЗЗСО зі складу централізованої бухгалтерії його визнають розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, оскільки головним розпорядником залишається відповідний орган управління освітою.

Для державної реєстрації змін до статуту за умови фінансової автономії заклад освіти повинен подати такі документи:

-заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

-примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

- статут у новій редакції;

-документ про сплату адміністративного збору [2].

Крок 6. Складання наказу та Положення «Про облікову політику ЗЗСО».

Першоджерелом поняття «облікова політика» є Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку № 1 «Розкриття облікової політики». Щодо національної нормативно-законодавчої бази, то відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»:

-   облікова політика – це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності;

-   бухгалтерський облік – це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень [4].

Враховуючи, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, вважаємо, що ЗЗСО можуть скористатися своїм правом щодо ведення облікової політики та регламентувати це своїм нормативно-розпорядчим документом (наказом «Про облікову політику ЗЗСО»).

Положення про облікову політику визначає методи оцінки, обліку, процедури та основні принципи бухгалтерського обліку і фінансової звітності, визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV [4].

На бухгалтерську службу/бухгалтера покладено такі завдання:

1) ведення бухгалтерського обліку відповідно до:

-   національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі (НП(С)БОДС) та інших нормативно-правових актів з введення бухгалтерського обліку у бюджетних установах;

-   Робочого плану рахунків бухгалтерського обліку розпорядників бюджетних коштів, складеного на основі Плану рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2013 р. № 1203;

-   Порядку відкриття аналітичних рахунків до субрахунків Робочого плану рахунків;

2) складання квартальної та річної фінансової звітності в єдиній грошовій одиниці – гривні відповідно до НП(С)БОДС [9].

Бухгалтерська служба/бухгалтер виконує такі функції:

-   забезпечення виконання кошторису закладу.

-   здійснення платежів та фінансових зобов’язань закладу, їх контроль та облік;

-   нарахування та виплата заробітної плати працівникам;

-   ведення обліку та списання матеріальних цінностей;

-   підготовка та забезпечення бухгалтерської та фінансової звітності згідно з нормативними вимогами;

-   звітування перед державними фондами та податковою інспекцією;

-   видача працівникам необхідних довідок [9].

Крок 7. Введення до штатного розпису посади бухгалтера (створення бухгалтерської служби) або впровадження аутсорсингу або укладання договору із ФОП щодо бухгалтерського обслуговування.

Керівник ЗЗСО має обрати один із трьох варіантів:

-   ввести до штатного розпису закладу освіти посаду бухгалтера;

-   укласти договір про ведення бухгалтерського обліку із централізованою бухгалтерією (відповідно до п. 2 Типового положення про бухгалтерську службу бюджетної установи, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 26.01.2011 р. №59 (Із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства освіти і науки від 19.09.2016 р. №1120 , від 03.07.2017 р. №948 , від 01.02.2018 р. № 90);

-   укласти договір із ФОП або ТОВ, що має КВЕД із бухгалтерського обслуговування.

Нині в Україні великий відсоток малокомплектних шкіл, які інституційно не готові до автономії, в тому числі й фінансової. Надання усім ЗЗСО фінансової автономії призведе до зростання числа працівників бухгалтерських служб і відповідно до невиправданих фінансових витрат бюджетів громад. Разом з тим, це не є підставою затягувати процес автономізації діяльності ЗЗСО.

Вихід із цієї ситуації бачимо у впровадженні так званого аутсорсингу, тобто передачі закладом освіти частини своїх повноважень (у даному випадку – повноважень щодо ведення бухгалтерського обліку та звітності) спеціалізованій організації (у даному випадку – централізованій бухгалтерії, утвореній засновником) задля скорочення власних витрат. Зауважимо, що така модель може бути застосована лише для невеликих за чисельністю учнів та працівників шкіл і аж ніяк не повинна забезпечувати діяльність потужних закладів освіти.

Крок 8. Реалізація ЗЗСО статусу юридичної особи. Утім на практиці додержання цієї норми чинного законодавства часто залежить від особливостей місцевого управління. Тож важливою правовою умовою автономії закладів освіти є реалізація не лише формально, а й фактично статусу юридичної особи, визнання органами державного управління закладів як повноправних суб’єктів освітнього, економічного та господарського простору.

Щоб самостійно здійснювати фінансово-економічну діяльність, слід зареєструвати заклад освіти як окрему юридичну особу у таких територіальних органах державних установ:

-Державна фіскальна служба України;

- Пенсійний фонд України;

-Фонд соціального страхування з  тимчасової втрати працездатності;

- Державна служба статистики України;

- Державна служба зайнятості України;

- Державна казначейська служба України.

Відтак будуть внесені відповідні записи у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Керівники ЗЗСО отримають Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи і виписку з Єдиного державний реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань [2].

Крок 9. Відкриття в органі Державної казначейської служби України рахунків: бюджетні рахунки для зарахування власних надходжень бюджетних установ, бюджетні рахунки для операцій з бюджетними коштами (реєстраційні рахунки та спеціальні реєстраційні рахунки), небюджетні рахунки (депозитні рахунки та інші рахунки клієнтів).

Відповідно до п. 1.2 Порядку відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.06.2012 р. № 758 (Порядок № 758), для розрахунково-касового обслуговування в умовах автономії ЗЗСО відкриває:

1) бюджетні рахунки для зарахування власних надходжень бюджетних установ, тобто рахунки за надходженнями (ст. 13 Бюджетного кодексу, п. 3.13 Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.08.2012 р. № 938);

2) бюджетні рахунки для операцій з бюджетними коштами:

-   реєстраційні рахунки розпорядників бюджетних коштів (призначені для обліку операцій з виконання загального фонду кошторису, інакше кажучи, для отримання від головного розпорядника бюджетних коштів (їх ще називають бюджетними асигнуваннями загального фонду згідно з помісячним планом асигнувань);

-   спеціальні реєстраційні рахунки розпорядників бюджетних коштів, які призначені для обліку операцій з виконання спеціального фонду кошторису (на них орган Казначейства перераховує власні надходження закладу освіти з рахунків за надходженнями; заклад освіти проводить із них видатки, тобто оплачує рахунки);

3) небюджетні рахунки – рахунки, які відкривають органи Державної казначейської служби України у випадках, передбачених законодавчими актами за операціями, що не  належать до операцій з виконання бюджетів, зокрема:

-   депозитні рахунки, які відкривають для операцій з коштами, що з настанням відповідних умов підлягають поверненню або перерахуванню за призначенням;

-   інші рахунки клієнтів за операціями, що не належать до операцій з виконання бюджетів, а саме для зарахування коштів (Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності для виплати лікарняних; Управління праці та соціального захисту для виплат постраждалим від аварії на ЧАЕС) [5].

Днем відкриття рахунків вважається дата, зазначена на заяві про відкриття рахунків у розділі «Відмітки органу Державної казначейської служби України» (п. 3.6 Порядку № 758). Документи на відкриття всіх рахунків подають особи, які мають відповідні повноваження, та право першого або другого підпису (п. 3.7 Порядку № 758) [5].

До отримання органами Державної казначейської служби України повідомлення про взяття рахунка на облік територіальними органами Державної фіскальної служби операції за цим рахунком здійснюються лише із зарахування коштів.

Датою початку операцій за видатками, є дата отримання органом Державної казначейської служби України повідомлення про взяття рахунка на облік територіальними  органами Державної фіскальної служби.

Звертаємо увагу на те, що орган Державної казначейської служби України може надавати за письмовим зверненням головного розпорядника бюджетних коштів право доступу електронного перегляду рахунків розпорядників нижчого рівня (п. 1.10 Порядку № 758) [5].

Крок 10. Формування індивідуальних кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів спеціального фонду державного бюджету.

Головний фінансовий документ кожного закладу освіти – бюджет (кошторис). Без нього не можна ні активи придбати, ні заробітну плату працівникам виплатити, ні розрахунки провести. Тож коли складається кошторис, то необхідно чітко дотримуватися норм закону, а всі витрати та доходи ретельно порахувати. Як бухгалтер і керівник закладу освіти дотрималися фінансової дисципліни під час складання, розгляду, затвердження та виконання кошторису, перевірять ревізори Державної аудиторської служби України. Саме тут вони можуть виявити чимало порушень.

Загальний фонд кошторису формується з бюджету ТГ та, частково, з бюджетів вищого рівня. Спеціальний фонд кошторису включає в себе кошти, залучені закладом освіти від недержавних джерел. Однак після залучення кошти цього фонду стають також державними і підпадають під дію правил фінансового обліку та звітності державних установ.

Кожний кошторис включає в себе дохідну та видаткову частини. Статті доходів та видатків розподіляються за певним ознаками, так званими Кодами економічної класифікації (КЕК). Економічна бюджетна класифікація затверджена Наказом Міністерством фінансів України № 333 від 27.03.2012 р.

Невід’ємною частиною кожного кошторису є план асигнувань – помісячний розподіл видатків, затверджений кошторисом.

Зауважимо, що на відміну від кошторису, план асигнувань складається за спрощеною (скороченою) формою економічної класифікації видатків. Форма кошторису і плану асигнувань затверджені Наказом Міністерством фінансів України від 28.01.2002 р. № 57.

Крок 11. Ретельне вивчення дорожньої карти «Як діяти керівнику закладу освіти, щоб не припуститися фінансових порушень (розрахунки за надходженнями спеціального фонду; розрахунки за видатками; виконання кошторису; внесення змін до кошторису)».

Недотримання порядку або термінів подання, розгляду і затвердження кошторису, затвердження у кошторисі показників, не підтверджених розрахунками та економічними обґрунтуваннями, є порушенням бюджетного законодавства (п. 16 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України). За таке порушення до закладу освіти застосовують заходи впливу, передбачені ст. 117 Бюджетного кодексу України, зокрема, зменшення бюджетних асигнувань.

Законодавство також передбачає відповідальність посадових осіб ()керівника та бухгалтера). Так, вони платитимуть штраф у розмірі від 30 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за недостовірні дані в бюджетних запитах, які спричиняють необґрунтовані бюджетні призначення або асигнування (ст. 164-12 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Висновки. Ті керівники ЗЗСО, які вже спробували працювати автономно, не готові повернутися до старих підходів, адже переваг фінансової автономії більше, ніж ризиків. Проте повнота повноважень передбачає й повноту відповідальності, а тому рішення щодо запровадження фінансової автономії в закладі освіти залежить від готовності та менеджерських здібностей керівника, професіоналізму команди, яка готова його підтримати.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо у вивченні проблеми особистісної готовності керівників ЗЗСО до безперервного професійного саморозвитку за індивідуальною освітньою траєкторією, зокрема їх готовність до опанування знань з питань фінансового менеджменту, бухгалтерського обліку і фінансів, контролю і ревізії, формування бюджету та ведення облікової політики.

Список використаних джерел:

1.  Автономна бухгалтерія – як її запровадити та чому директори шкіл її прагнуть. URL: https://nus.org.ua/articles/avtonomna-buhgalteriya-shkoly-yak-yiyi-zaprovadyty-ta-chomu-dyrektory-shkil-yiyi-pragnut/

2.  Алгоритм переходу на фінансову автономію ЗЗСО. Вебінар в межах кампанії «Освіта у нових громадах від А до Я». URL: https://www.youtube.com/watch?v=9yktlvOTcTA

3. Волошина А. В. Запровадження фінансової автономії шкіл: аналіз законодавства та практичні інструменти реалізації. Кропивницький, 2020. 64 с. URL: https://www.prostir.ua/?library=zaprovadzhennya-finansovoji-avtonomiji-shkil-analiz-zakonodavstva-ta-praktychni-instrumenty-realizatsiji

4. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні : Закон України від 16.07.1999 р. № 996-XIV із змінами. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/996-14 

5. Про затвердження Порядку відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України : Наказ Міністерства фінансів України від 22.06.2012 р. № 758 із змінами. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1206-12

6. Про освіту : Закон України від 05.09.2017 р. № 2145-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19

7.  Про повну загальну середню освіту : Закон України від 16.01.2020 р. № 463-ІХ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/463-20#Text

8. Професійний стандарт «Керівник (директор) закладу загальної середньої освіти». URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/news/2021/09/22/Nakaz-568zatverdzh.standartu.keriv. 22.09.Pdf

9. Свірко С. В. Первинна організація бухгалтерського обліку бюджетних установ: формування облікової політики. Економіка та підприємництво. К. 2002. Вип. 8. С. 137-148.

10. Сеїтосманов А., Фасоля О., Мархлєвскі В.. Автономія як шлях до ефективного менеджменту школи. Методичні рекомендації. Київ, 2019. 47 с. URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/news/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8/2020/07/13/2020-07-13-avtonomy.pdf

  У Концепції впровадження медіаосвіти в Україні (нова редакція) підкреслено, що медіаосвіта – не тільки шлях до ефективної діяльності людини в системі трудових відносин, але й спосіб залишатися самим собою, цілісною особистістю, здатною до самовираження і людяності. У документі закцентовано увагу на формуванні у громадян медіаінформаційної грамотності й медіакультури відповідно до вікових, індивідуальних та інших особливостей, на підготовці особистості до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою масмедіа. Реалізація візії Концепції знайшла відображення у державних стандартах НУШ.  Державний стандарт базової середньої освіти, затверджений Постановою КМУ України № 898 від 30 вересня 2020 р., що визначає вимоги до обов’язкових результатів навчання та компетентностей уч­нів, містить значний медіаосвітній потенціал усіх освітніх галузей.

  Актуалізація потреби формування медіакультури в українському суспільстві стимулює й нові вимоги до професійної діяльності керівника закладу загальної середньої освіти, а саме, здійснюючи освітній процес у ЗЗСО, важливо самому навчитися й навчити педагогічний колектив критично споживати медіаінформацію; комунікувати в мережевому просторі, враховуючи соціальну толерантність; захищати себе від кібератак (булінг, тролінг, мова ворожнечі); створювати якісний медіапродукт. Професійно-педагогічна комунікація освітнього менеджера з колегами, учнями та їхніми батьками, вдосконалення навичок роботи з комп’ютерними мережами, електронними банками інформації, опанування новітніми онлайн сервісами стають своєрідними індикаторами розвитку професійної компетентності керівника закладу освіти.

  У системі підвищення кваліфікації виділяють такі компетентності керівника закладу загальної середньої освіти: нормативно-правову; управлінську; психологічну;  комунікативну; інформаційну; лідерську. Пріорітетним інструментами їх формування і розбудови є медіаінформаційна грамотність та медіакультура менеджера освіти, що включають:

– уміння аналізувати, критично осмислювати й створювати медіатексти;

– здатність визначати джерела медіатекстів, їхні політичні, соціальні, комерційні, культурні інтереси й контексти;

– спроможність інтерпретувати медіатексти й цінності, що несуть у собі медіа;

– навички добору відповідних медіа для створення та поширення власних медіатекстів і залучення зацікавленої в них аудиторії;

– вільний доступ до медіа для споживання та виробництва власної медіапродукції;

– розуміння важливості міжособистісного професійного спілкування для успішності будь-якої трудової діяльності;

– прагнення до підвищення рівня комунікаційної та медіакомпетентності;

– уміння спілкуватися з використанням для цього телекомунікаційних каналів зв’язку.

   Зважаючи на вище викладене, очевидно, що освітні потреби директорів шкіл в основному віддзеркалюють сучасні суспільні та освітні трансформації, а розвиток медіаінформаційної компетентності та медіакультури керівника закладу освіти в умовах неперервної освіти є спеціально організований, компетентнісно зорієнтований освітній процес професійного розвитку фахівця.

   Медіаграмотність керівника ЗЗСО передбачає знання закономірностей сприйняття й розуміння інформації, психологічних аспектів впливу медіа на спосіб життя, стосунки та цінності особистості; використання ключових концепцій медіаосвіти для аналізу медіатекстів; формування вмінь і навичок пошуку інформації, інтерпретації та критичного аналізу медіатекстів; створення власних медіапродуктів, адекватних завданням і умовам комунікації тощо. Отже, індивідуальна освітня траєкторія розбудови медіаінформаційної компетентності керівника закладу освіти фокусує увагу, що керівники закладів освіти, засновники, керівники органів управління освітою проєктують зміни управлінських структур, змісту, технологій освітнього процесу, різні варіанти розвитку закладів освіти. Окрім того, управління як інформаційний процес складається з обміну інформацією між органом управління і керованим об’єктом, а також між організацією і зовнішнім середовищем:

  Без достовірної інформації про стан системи, її взаємозв’язки з навколишнім середовищем, неможливо налагодити раціональне функціонування всього механізму управління. До того ж відсутність надійної інформації є однією з передумов суб’єктивізму, суто вольових, необґрунтованих рішень та дій, не сумісних із науковим управлінням.

   Отже, основними завданнями МІГ у професійному зростанні керівника в умовах інформаційного суспільства є:

1. Формування інформаційної культури:

– вивчення різноманітних джерел інформації;

– здійснення аналітико-синтетичної переробки інформації;

– застосування прийомів та способів самостійного ведення пошуку за допомогою новітніх технологій.

2. Ознайомлення із розмаїттям засобів опрацювання інформації.

3. Вироблення медіаімунітету.

4. Формування рефлексії та критичного мислення.

5. Створення здатності до медіатворчості.

  Як бачимо, управлінський аспект розвитку медіаінформаційної компетентності та медіакультури керівника в освітньому процесі закладу загальної середньої освіти охоплює широкий спектр питань. У системі неперервної освіти керівник навчального закладу формує алгоритм для розбудови інформаційно-аналітичної компетентності педагогічного колективу, опрацьовує підходи до декодування та інтерпретації базових дефініцій «медіаграмотність» і «медіакультура». Які ж напрями включає медіаграмотність та медіакультура керівника закладу загальної середньої освіти та які основні завдання формування  МІГ й фактори та критерії оцінки рівня їх сформованості реалізовує очільник ЗЗСО? Пропоную зупинитися детальніше.

Фактори:

1.Обізнаність керівника із питань медіаосвіти.

Критерії: Науковість, знання теоретичних основ медіаосвіти.

Розвиток умінь щодо здійснення моніторингу якості інформаційного забезпечення управління.

Ступінь володіння керівником закладу інформацією щодо забезпечення організації медіаосвіти.

Визначення мети і завдань, розроблення плану дій із реалізації в освітньому процесі медіаосвіти.

2. Створення системи шкільної медіаосвіти.

Критерії: Наявність у навчальних програмах медіаосвітнього компоненту відповідно до вимог державних стандартів НУШ.

Наявність  факультативних медіаосвітніх програм.

Наявність курсів з медіаосвіти та медіакультури.

Організація роботи гуртків, студій, клубів.

Залучення бібліотеки для реалізації програм з медіаосвіти.

3. Комунікативна діяльність керівника.

Критерії: Міжособова комунікація на основі об’єктивної інформації

Визначення сутності інформації та її значення в процесі управління, розгляд технологій інформаційного забезпечення менеджменту, видів інформаційної таємниці.

Розвиток уміння здобувачів освіти щодо використання інформаційних технологій і здійснення захисту інформації.

Формування й розвиток практичних умінь щодо збирання, оброблення, використання та збереження інформації в управлінні закладом освіти.

Підвищення рівня медіаінформаційної культури учасників освітнього процесу.

Здатність створити короткий, зрозумілий і точний опис медіатексту.

Доброзичливість у мережевій взамодії.

4. Сформована медіаінформаційна грамотність.

Критерії: Уміти користуватися інформаційно-комунікативною технікою.

Виражати себе і спілкуватися за допомогою медіазасобів.

Успішно здобувати необхідну інформацію.

Свідомо сприймати і критично тлумачити інформацію.

5. Сформована медіакомпетентність.

Критерії: Розуміння соціокультурного, економічного і політичного контексту функціонування медіа.

Ефективна взаємодія з медіапростором.

Продукування нових елементів медіакультури сучасного суспільства.

Реалізація активної громадянської позиції.

     Для ефективного здійснення управлінської діяльності потрібні цілком нові особистісні та професійні риси, знання, уміння, навички, властивості, здібності. Медіаграмотна особистість керівника ЗЗСО ефективно взаємодіє з медіа, орієнтується у медіасередовищі, знаходить та продукує необхідний контент.

   Змінність значень із розвитком соціальних комунікацій людства доводить, що саме медіаосвіта, медіаграмотність та медіакультура менеджера освіти забезпечують можливість керівнику на високому професійному рівні передати інформацію, а також показати рівень її сприйняття. Адже інформація – це важлива основа процесу управління, оскільки саме вона містить відомості, необхідні для оцінювання ситуації та прийняття управлінського рішення. У разі відсутності інформації немає можливості свідомо й аргументовано діяти, оскільки вона слугує вихідним матеріалом для теоретичної та практичної діяльності менеджера.

     Особливої актуальності у фокусі безпеки набуває система формальної і неформальної освіти керівників, педагогічних працівників із формування медіаінформаційної компетентності як складової індивідуальної освітньої траєкторії розбудови професійних компетентностей у контексті викликів воєнного стану і агресії росії. Першочерговим стає завдання формування та розбудови інформаційної гігієни особистості й суспільства в умовах повномасштабної війни. Інформаційна гігієна - комплекс заходів, що розкриває принципи боротьби з інформаційною агресією, пояснює механізми впливу та пропаганди, навчає складних алгоритмів перевірки джерел інформації, виявлення фальшивих новин з акцентуванням уваги на можливому перекручуванні окремих фактів супротивником. Громадяни віртуально взаємодіють, процеси онлайн-соціалізації впливають на формування ціннісно-сенсових моделей та відтворення і конструювання картини світу. Однак інформаційні потоки здатні відігравати й деструктивну роль, підривати соціально-психологічну стійкість через створення й просування в масову свідомість наративів, які підважують вітчизняну культурну традиції, її ідеали і цінності. В інформаційному суспільстві власний світогляд, ставлення до подій особистість вибудовує не тільки опираючись на факти, а й на їх презентацію/інтерпретацію у мас-медіа. А останні залучають новітні технології, цифрові пристрої не лише для відтворення реальності, а й для конструювання меседжів та дезінформації. Саме мас-медіа формують нашу дійсність, оснащуючи інформацією про те, про що ми ніколи не зможемо дізнатися безпосередньо. Від того, наскільки достовірною буде ця інформація, залежить і наша картина світу, і наші подальші дії в цьому світі, і ті рішення, які ми ухвалюватимемо.

   Інформаційна гігієна, інструменти медіаосвіти формують навичку критично опрацьовувати контент, виявляти приховані сенси та руйнувати фейки. Медіаграмотність дає змогу «відфільтровувати» корисну й перевірену інформацію в потоці численних повідомлень, новин, забезпечувати конструктивний дискурс тощо. В умовах воєнного стану щоденні події та їх відображення у медіа переконують, що інформаційна війна — важливий складник великої війни, коли саме критичне мислення є бронежилетом у протистоянні інформаційній зброї агресора, а медіаосвіта і медіаграмотність, що формують стійкість до дезінформації, — стають питанням національної безпеки країни.

     Канадський філософ, філолог, дослідник впливу медіа Герберт Маршалл Маклюен висловив тезу: «Істинно тотальна війна — це війна за допомогою інформації». Інформаційна війна безперервно супроводжує «прямий військовий контакт» і безпосередньо впливає на його результат. Масштабні інформаційні технології дістали назву інформаційних воєн і мають тисячолітню історію. Є згадки, що ще китайський полководець Сунь-дзи в праці «Мистецтво війни» вважав переможною ту війну, яка активно застосовує інформаційні пастки і чутки. Інформаційна зброя прийшла до нас не з часом приходу інформаційного суспільства, а з давньої історії: використовувалися різні методи приховування інформації: подавання її частково, у певному ракурсі, оманливі чутки, перебільшення наслідків. Офіційно термін «інформаційна війна» почали використовувати після проведення операції «Буря в пустелі» 1991 р. в Іраку, у ході якої інформаційні технології вперше були використані як засіб ведення бойових дій . Супротивні сторони інформацію можуть використовувати як засіб захисту чи нападу, — залежить це від потужності ресурсів і поширення пропаганди. Основна мета інформаційної війни — маніпулювання свідомістю суспільства, прагнення викликати дії противника, що суперечили б його інтересам. Розвиток інтернету, здатність медіа не тільки відтворювати реальність, а й конструювати її, відкриває ще більші можливості для впливу на народи, на владу, на маніпулювання свідомістю і поведінкою людей. Інформаційна війна Росії проти України (ворожі меседжі, наративи) випередила фізичне вторгнення агресора на територію нашої країни. Окупації наших територій танками і російськими військовими передувала окупація мізків українців російськими серіалами на телевізійних екранах, російськими наративами в медіаполі, російською псевдоісторією в книжках і пабліках.

     Усвідомлення цих екзистенційних викликів сформувало медіаосвітні тренди сьогодення, що стали основою розбудови інформаційної гігієни й безпеки особистості. А саме:

  Здоров’язбережувальний тренд, який визначився в часи пандемії і вимушеної дистанційної освіти як головний, зберігає своє провідне значення і отримує додаткове наповнення – травмоінформованість, тобто врахування реальності травмівних стресових станів і відповідної перебудови медіаспоживання для збереження психологічного благополуччя як умови розвитку людського потенціалу країни. Цей тренд основний, поки триває війна, він підвищує боєздатність, сила духу базується на систематичній роботі над власною стабільністю і працездатністю. Інформаційна безпека сьогодні вимірюється насамперед нашим здоров’ям.

    Інформаційний патріотизм – тренд, який поєднує покоління, підкреслює, що війна – не дитяча справа, але дає можливість відчути єдність всіх українців у протистоянні ворогу, підвищує обізнаність у сфері ворожої пропаганди і маніпуляцій, розкриває природу російської «зомбованості» (індоктринації), укріплює світоглядну стійкість проти дезінформації та інформаційно-психологічних операцій на основі підсилення ідентичності і ціннісної саморегуляції, підкреслює периферійне інструментальне (а не ціннісне) значення ненависті, зменшує відчуття безпорадності і віктимності (відчуття себе жертвою), визначає нові акценти в темі активної інформаційної безпеки.

   Цифровий гуманізм – тренд, який продовжує цифрову трансформацію нашого життя у протидії усім тимчасовим викликам, що постали перед енергетичними системами, повертає усвідомлення вартісності людяності, взаємовиручки і допомоги, які дають змогу досягти небувалого, показує підпорядковану роль цифрових технологій в обслуговуванні людяності. Цифровий гуманізм разом з інформаційним патріотизмом врівноважують одне одного, визначають нові акценти формування цифрових компетентностей, виправляють тенденцію відриву технічної грамотності від розвитку критичності світоглядної позиції. Цифровізація залишається потужним глобальним трендом розвитку освіти, тому цей акцент є дуже важливим для розбудови конкурентоспроможності надання освітніх послуг і в повоєнний період.

     Ці три тренди  взаємодоповнюють і посилюють один одного, визначають напрям розвитку медіаосвіти на найближчий період та передбачають спроможність керівника закладу загальної середньої освіти володіти навичками МІГ та медіакультури на високому рівні та ефективно використовувати медіаосвітній потенціал у професійній діяльності.

      Оскільки освіта є неперервним процесом, адже діти зростають, проходять сенсетивні періоди свого розвитку, освіта відбувається в найнеймовірніших умовах, долаючи усі надзвичайні ситуації. Тому, надважливим є розуміння, як в умовах інформаційної війни масова комунікація використовується в соціумах та сформовані навички безпечно та ефективно використовувати медіа в комунікації з іншими людьми, критично осмислювати і створювати медіатексти для самопрезентації й саморозвитку. Медіаосвіта має полегшувати завдання підтримки неперервності освітнього процесу, долання територіальних розривів і інфраструктурних руйнувань, сприяти доланню втоми і переживанню гірких втрат, працювати на відновлення і розбудову.

Висновки. Медіаосвіта педагога - об'єктивна, загальна, принципово нова характеристика особистості педагога, що відображає зв'язок з учнями у системі медіазнань, медіаумінь і ціннісного ставлення до медіасфери. Медіакомпетентність та медіаграмот­ність учителя є ресурсами, що сприяють за­безпеченню ефективності навчання учнів нової української школи. Тільки медіакомпетентний педагог спроможний формувати медіаімунітет особистості, який робить її здатною протистояти агресивному медіасередовищу, забезпечує психологічне благополуччя при споживанні медіапродукції та навчити захищатися від потенційно шкідливої інформації з урахуванням прямих і прихованих впливів. Сформувати осмислення власних медіапотреб, критичне тлумачення з урахуванням особливостей сприймання мови різних медіа.

    Впровадження медіаосвіти в Україні пов’язане з низкою проблемних моментів, викликаних як специфікою самої навчальної дисципліни, так і реаліями вітчизняної системи освіти. Серед обставин, що заважають швидкому впровадженню медіаосвіти у першу чергу можна назвати: наявність численних, часто взаємно конкурентних концепцій медіаосвіти і медіаграмотності; інерція системи освіти, яка на рівні основ навчального процесу успадкувала від радянських часів недостатню увагу до розвитку критичного мислення, особливо при вивченні предметів суспільствознавчої групи; ризик зведення медіаосвіти у середній і вищій школі до вивчення основ журналістики чи засад політичної медіакритики (у зв’язку з масовою підготовкою фахівців журналістських і політологічних спеціальностей), чим сучасна медіаосвіта далеко не вичерпується; необхідність поєднання вивчення традиційних і нових медіа, останні з яких мають власні особливості і часто репрезентують цілковито відмінні види діяльності; необхідність поєднання знань, умінь і навичок, що належать до різних традиційних навчальних дисциплін (інформатика, українська та іноземні мови, суспільствознавство тощо); швидкі темпи розвитку нових медіа і трансформації традиційних ЗМІ та їхньої соціальної ролі. Окрім того, в Україні в умовах протистояння російській агресії та важкого економічного становища повномасштабному запровадженню медіаосвіти перешкоджає брак матеріальних ресурсів, необхідних для підготовки і перепідготовки вчителів, розробки нових планів, програм та навчальних матеріалів і оновлення наявних.

     Проте, в умовах інформаційної війни, як невіддільного складника російської гібридної агресії проти України, нагальною вимогою стає забезпечення інформаційної безпеки держави. Демократичні принципи інтегрування різнорідних поглядів, полікультурності в єдиній концепції, яка б комплексно описувала всі напрями забезпечення інформаційної безпеки, встановлювала взаємозв’язки між об’єктами та суб’єктами інформаційної безпеки та визначала відповідні механізми запобігання/нейтралізації загроз. У суспільстві, де кожна особа може бути не лише споживачем, але й творцем інформації, розуміння основ медіаграмотності незамінне, а отже для кожного педагогічного працівника розбудова навичок інформаційної гігієни з фокусом уваги на окреслені медіаосвітні тренди сьогодення стає вимогою часу й ефективним механізмом протидії інформаційній агресії росії.

Список використаних джерел:

Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року «Про Доктрину інформаційної безпеки України»». https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/47/2017#TextURL:zakon.rada.gov.ua/laws/show/47/2017#Text

Державний стандарт базової середньої освіти. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/uploads/public/5f7/5e6/b1e/5f75e6b1ee0d8989401323.doc

Концепція впровадження медіа-освіти в Україні. (2016 р.). URL: https://ms.detector.media/mediaosvita/post/16501/2016–04–27-kontseptsiya-vprovadzhennya-mediaosvity-v-ukraini-nova-redaktsiya/

Медіаграмотність: Підручник для вчителів / Сінді Шейбе, Фейз Рогоу/ перекл. з англ. С. Дьо­ма; за загал. ред. В. Ф. Іванова, О. В. Волошенюк. Київ : Центр вільної преси, Академія україн­ської преси, 2017. 319 с.

Медіаосвіта та медіаграмотність: підручник / ред.-упор. В. Ф. Іванов, О. В. Волошенюк; за нау­ковою редакцією В. В. Різуна. Київ : Центр вільної преси, 2012. 352 с.

Модельні навчальні програми для 5–9 класів Нової української школи. URL: https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/navchalni-programi/modelni-navchalni-programi-dlya-5–9-klasiv-novoyi-ukrayinskoyi-shkoli-zaprovadzhuyutsya-poetapno-z-2022-roku

Академія української преси https://www.aup.com.ua

ВВС News Україна Галина Корба «Телемарафон: як він змінює українське суспільство та медіаринок». 30 грудня 2022 https://www.bbc.com/ukrainian/features-64112594

Європейські критерії медіаграмотності (фрагмент з програми Найдьонова Л.А. Медіапсихологія: основи реф­лексивного підходу) На основі «Media Literacy Study The Framework» [Електронний ресурс]. – Режим до­ступу: http://ec.europa.eu/culture/media/literacy/docs/studies/eavi_annex_b_framework_rev_en.pdf.

Золотухін Д. Біла книга спеціальних інформаційних операцій проти України 2014 – 2018. Київ, 2018. 384 c.

Інформаційний Рамштайн та приєднання України до Democratic newsroom - Олександр Ткаченко на зустрічі з міністрами культури й медіа країн «Великої сімки» https://mkip.gov.ua/news/8082.html

«Мистецтво війни» Сунь-дзи. URL: https://worldinbooks.com.ua/klasyka/antychna-literatura/mystetstvo-viyny-sun-dzy/#n1

Портал медіаосвіти і медіаграмотності https://medialiteracy.org.ua

Освітній омбудсмен України. Висвітлення інформації про заклад освіти в умовах воєнного стану. 20.09.2022. https://eo.gov.ua/vysvitlennia-informatsii-pro-zaklad-osvity-v-umovakh-voiennoho-stanu/2022/09/20/

Ревізія історії. Російська історична пропаганда та Україна. Київ: К.І.С., 2019. 99 с.

Словник термінів з онлайн-безпеки/Міністерство цифрової трансформації. URL: https://drive.google.com/file/d/10iCbwK00IdXXOSQCM6PBey5hXPf56APL/view

Христенко В. Є. Маніпулювання свідомістю в умовах гібридної війни: психологічний аспект. URL: http://29yjmo6.257.cz/bitstream/123456789/5929/1/Khrystenko_monogr.pdf

Центр протидії дезінформації при Раді національної безпеки і оборони України трактує https://cpd.gov.ua/#

Шарко В.Д. Медіакомпетентність як складова методичної підготовки вчителя та її діагностування. – Режим доступу: http://ite.kspu.edu/webfm_send/349

Як Євросоюз протидіє російській пропаганді / Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД) https://icps.com.ua/yak-vrosoyuz-protydi-rosiyskiy-propahandi/

Darczewska J. The Anatomy of Russian Information Warfare: The Crimean Operation, A Case Study // Centre for Eastern Studies (OSW). 2014. URL: https://www.osw.waw.pl/sites/default/files/the_anatomy_of_russian_ information_warfare.pdf 

   Однією з ключових інновацій, що вносить НУШ, є акцент на розвиток критичного мислення, творчих навичок та самостійності учнів. Це відкриває перед вчителями нові можливості для використання інтерактивних методик, розвитку творчості та стимулювання активної участі учнів у освітньому процесі.

      Ще однією інновацією є інтеграція технологій у освітній процес. Педагоги тепер мають можливість використовувати різноманітні цифрові інструменти та онлайн-ресурси для створення цікавих та ефективних уроків, індивідуалізації навчання та стимулювання зацікавленості учнів.

Зміна підходу до навчання також веде до зміни ролі вчителя не як єдиного наставника та джерела знань а вчителя коуча, фасилітатора, тютора, модератора в освітній траєкторії дитини  про це зазначено в Концепції НУШ. Сучасний педагог це педагог, який активно співпрацює з учнями та стимулює їх до самовиявлення та саморозвитку. Це вимагає від вчителя розвитку нових навичок комунікації, співпраці та толерантності.

   У контексті НУШ педагоги повинні бути готові до постійного самовдосконалення та навчання. Самоосвіта, участь у професійних курсах, мережеве спілкування з колегами – це все можливості шляхи для збагачення своїх знань, умінь та навичок. Побудова власної траєкторії професійного розвитку є важливим кроком для кожного педагога. Це процес, який включає кілька ключових етапів, від самооцінки до постійного вдосконалення навичок.

     Будівництво індивідуальної траєкторії професійного розвитку необхідно здійснювати на основі Професійного стандарту за професіями «Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти», «Вчитель закладу загальної середньої освіти», «Вчитель початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста)», що є важливим кроком для забезпечення високої якості освіти. Професійний стандарт вчителя визначає 5 загальних та 15 професійних компетентностей, які повинен мати вчитель закладу загальної середньої освіти, і може слугувати путівником у плануванні професійного зростання.

    Пропонуємо педагогам орієнтовний покроковий алгоритм до створення такої траєкторії:

- Детально ознайомтеся з професійним стандартом.

- Зверніть увагу на різні рівні компетентностей, що відображають етапи професійного зростання.

- Проведіть самооцінку своїх компетентностей у відповідності до стандарту.

- Визначте свої сильні сторони та області, які потребують розвитку.

- Встановіть короткострокові та довгострокові цілі, які ви хочете досягти у своєму професійному розвитку.

- Переконайтеся, що ваші цілі відповідають вимогам Професійного стандарту.

- Розробіть детальний план дій для досягнення поставлених цілей.

- Включіть конкретні заходи, такі як курси підвищення кваліфікації, семінари, тренінги, участь у професійних спільнотах та конференціях.

- Визначте необхідні ресурси для реалізації плану: навчальні матеріали, фінансові ресурси, час, підтримка з боку колег та керівництва.

- Використовуйте сучасні технології для підвищення своїх професійних компетентностей. Це можуть бути онлайн-курси, вебінари, інтерактивні платформи для навчання.

- Інтегруйте нові методики та технології у свою повсякденну роботу для покращення якості викладання.

- Впроваджуйте інноваційні методики навчання, такі як проєктно-орієнтоване навчання, гейміфікація, STEAM-підхід.

- Слідкуйте за новими тенденціями в освіті та намагайтеся їх застосовувати у своїй практиці.

- Знайдіть наставника або ментора, який може надати поради та підтримку у вашому професійному розвитку.

- Наставництво може бути особливо корисним на початкових етапах кар'єри або при освоєнні нових компетенцій.

- Співпрацюйте з колегами, беріть участь у професійних спільнотах та групах.

- Обмінюйтеся досвідом, ресурсами та ідеями з іншими педагогами.

- Регулярно оцінюйте свій прогрес у досягненні поставлених цілей.

- Використовуйте різні методи оцінки, такі як самооцінка, зворотний зв'язок від учнів та колег, участь у атестаціях.

- Коригуйте свій план професійного розвитку відповідно до отриманих результатів та нових викликів.

- Будьте гнучкими та готовими вносити зміни у свій план за потреби.

   Побудова траєкторії професійного розвитку, керуючись Професійним стандартом вчителя, є системним процесом, який включає аналіз, планування, впровадження інновацій, співпрацю та постійну оцінку. Такий підхід допомагає педагогам підвищувати свою кваліфікацію, відповідати сучасним вимогам освіти та досягати професійних успіхів.

    Для планування індивідуальної траєкторії професійного розвитку педагога може бути використано SMART-технологію. В такому випадку необхідно переконатися, що цілі які ставитиме пере собою педагог є конкретними (Specific), вимірюваними (Measurable), досяжними (Achievable), релевантними (Relevant) та обмеженими в часі (Time-bound).

      При плануванні професійного розвитку педагогу необхідно розробити план дій, що включатиме конкретні кроки, які необхідно будете робити для досягнення своїх цілей. Як приклад, такими кроками може бути: участь у семінарах, тренінгах, майстерках, участь у онлайн-курсах, програмах підвищення кваліфікації, опрацювання фахових публікацій та нормативних документів, дослідження нових методик викладання, участь у професійних спільнотах та конференціях. Обов’язковим елементом побудови траєкторії професійного розвитку педагога є визначення ресурсної бази, яка знадобиться для досягнення цілей.

   Планувати траєкторію професійного розвитку рекомендується на короткий період – це допоможе уникнути спокуси відмовитися від досягнення цілі. А ще на такому проміжку добре видно динаміку та результати, що неабияк мотивує. Робота та індивідуальний план розвитку мають бути міцно пов’язані, робити щось пріоритетним не варто, інакше досягти успіху не вдасться. Приділяйте завданням із плану щонайменше пару годин на тиждень та вже дуже скоро побачите прогрес. Звісно, результат зрештою залежить від самоконтролю та мотивації.

   Сучасні технології та інноваційні можливості надають педагогам широкий спектр інструментів для покращення навчального процесу та професійного розвитку. Ось кілька ключових напрямків, які можуть бути корисними для педагогів:

-  інтерактивне навчання: інтерактивні дошки дозволяють створювати інтерактивні уроки, де учні можуть взаємодіяти у реальному часі; сlickers (системи голосування) допомагають активно залучати учнів до навчання через миттєве опитування та голосування;

-  онлайн-навчання та дистанційна освіта: онлайн-курси та платформи, пропонують курси з різних предметів, які вчителі можуть використовувати для власного розвитку;

-  вебінари та онлайн-семінари дають можливість вчителям брати участь у професійних тренінгах та семінарах без необхідності фізичної присутності;

-  інноваційні методики навчання (проєктно-орієнтоване навчання, STEAM-освіта, гейміфікація);

-  віртуальна та доповнена реальність (VR-симуляції, використання віртуальної реальності для створення інтерактивних і занурюючих освітніх досліджень;

-   AR-додатки дозволяють додавати цифрові елементи до реального світу, збагачуючи навчальні матеріали;

-  хмарні технології (Google Classroom, Microsoft Teams платформи для організації навчального процесу, обміну матеріалами та комунікації між учнями та вчителями);

-  хмарні сервіси для зберігання даних, використання Google Drive, Dropbox для зберігання та спільного доступу до навчальних матеріалів;

-  соціальні мережі та професійні спільноти (Facebook-групи, Twitter, використання соціальних мереж для створення професійних спільнот, обміну досвідом та матеріалами);

   - платформи для колаборації, такі як Slack або Trello (допомагають організувати роботу в командах та спільні проекти);

    - аналітика даних та штучний інтелект (платформи для аналітики навчальних даних, використання систем для відстеження прогресу учнів, виявлення слабких місць та налаштування індивідуальних планів навчання;

   - технології для адаптивного навчання (системи, які використовують штучний інтелект для створення персоналізованих програм навчання, що адаптуються до потреб кожного учня);

-  мобільні додатки та освітні платформи (додатки для управління класом, такі як ClassDojo допомагають вчителям управляти класом, комунікувати з батьками та відстежувати поведінку учнів);

-  платформи для створення та обміну навчальними матеріалами дозволяють вчителям створювати та знаходити якісні навчальні ресурси.

Використання сучасних технологій та інноваційних можливостей відкриває перед педагогами нові горизонти для професійного розвитку та покращення якості навчання. Постійне вдосконалення навичок та інтеграція нових методик у освітній процес дозволяє вчителям ефективно відповідати на виклики сучасної освіти та забезпечувати учнів актуальними знаннями та вміннями.

    Особливо корисним на початкових етапах роботи педагога може бути наставництво  досвідченого колеги, ментора, який може надати поради та підтримку. Активна участь у професійних об'єднаннях, обмін досвідом з колегами, створення спільних проектів та ініціатив.

    Надзвичайно важливим є постійна рефлексія, регулярна оцінка власного прогресу у досягненні поставлених цілей через використання різних методик оцінки, таких як самооцінка, зворотний зв'язок від колег та учнів. Рефлексія дасть можливість корегування планів та цілей, якщо виявиться, що певні цілі не досягнуті, або змінилися професійні інтереси чи потреби, адже гнучкість є ключовою складовою успішної професійної траєкторії.

   Побудова індивідуальної траєкторії професійного розвитку є безперервним і динамічним процесом. Вона вимагає від педагога активного підходу до свого навчання, постійного самовдосконалення та готовності до змін. Використовуючи системний підхід та інноваційні можливості, педагоги можуть забезпечити свій професійний розвиток і відповідати вимогам сучасної освіти. Нова українська школи не лише змінює підходи до навчання, але й відкриває перед освітянами нові інноваційні можливості для їх професійного розвитку.

     Нова українська школа спрямована на докорінну зміну підходів до навчання та виховання учнів, що вимагає високого рівня професіоналізму та інноваційності від педагогів. У цьому контексті підтримка педагогів набуває особливого значення, оскільки саме вони є основними агентами змін.

Варто розглянути можливі напрямки підтримки педагогів у післядипломній педагогічній освіті:

-  Передусім це підтримка педагогів через організацію тренінгів, семінарів та підвищення кваліфікації (це дозволяє вчителям освоювати нові методики та підходи, що відповідають сучасним освітнім вимогам).

-  Включення в програми підвищення кваліфікації елементів STEM, STEAM, критичного мислення та креативності, що сприяє розвитку педагогічних компетенцій.

-  Організація заходів з профілактики та боротьби з професійним вигоранням, таких як тренінги з управління стресом, консультації психологів.

-  Визнання досягнень педагогів, створення позитивної та підтримуючої атмосфери (нагородження учасників професійних конкурсів, виставки дидактичних та методичних матеріалів, що сприяє підвищенню мотивації та задоволення від роботи).

-  Надання методичної допомоги через консультативні центри, які можуть допомогти педагогам розробляти нові технології, проекти та методичні матеріали.

-  Створення мереж професійних спільнот, де педагоги можуть обмінюватися досвідом, ідеями та ресурсами.

-  Організація тренінгів та навчальних курсів з використання новітніх інформаційно-комунікаційних технологій у освітньому процесі.

Підтримка педагогів безпосередньо впливає на якість освітнього процесу. Добре підготовлені та мотивовані вчителі здатні забезпечити високий рівень освіти, що відповідає сучасним стандартам. Підтримка допомагає вчителям адаптуватися до нових освітніх вимог та інновацій. Це особливо важливо в умовах реформ, таких як НУШ, де швидкі зміни потребують гнучкості та готовності до навчання. Підтримка педагогів сприяє створенню позитивного середовища, де здобувачі освіти відчувають себе комфортно та мотивовані до навчання. Педагоги, які отримують підтримку, здатні краще взаємодіяти з учнями та створювати сприятливі умови для їхнього розвитку.  Формування сильного професійного середовища, де освітяни можуть ділитися досвідом, взаємодіяти та допомагати один одному сприяє професійному зростанню та розвитку освітньої сфери в цілому.

    Підтримка педагогів є ключовим елементом успішної реалізації реформи Нової української школи. Вона включає різні аспекти, від підвищення кваліфікації та методичної допомоги до емоційної та технологічної підтримки. Значення такої підтримки важко переоцінити, оскільки вона сприяє підвищенню якості освіти, адаптації до змін, створенню позитивного навчального середовища та розвитку професійної спільноти. Інвестування у підтримку педагогів є інвестицією у майбутнє освіти та успіх кожного здобувача освіти.

Список використаних джерел:

1. Закон України «Про повну загальну середню освіту» URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/463-20#Text (дата звернення: 18.05.2024).

2. Концептуальні засади реформування Нової Української Школи URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/nova-ukrainska-shkola-compressed.pdf (дата звернення: 18.05.2024).

3. Професійний стандарт за професіями «Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти», «Вчитель закладу загальної середньої освіти», «Вчитель початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста)» URL: https://nus.org.ua/news/zatverdyly-try-profesijni-standart-vchytelya-dokument/  (дата звернення:18.05.2024).

4.  Професійний стандарт «Керівник (директор) закладу загальної середньої освіти» URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/news/2021/09/22/Nakaz-568-zatverdzh.standartu.keriv.22.09.pdf  (дата звернення: 18.05.2024).