Перша школа - це школа цікавого минулого і прекрасного майбутнього!

Навчальні заклади, як і люди, мають свою історію.

Історія нашої школи цікава та повчальна.

     Школа… це невловимий знайомий запах, це місце де кожен день пізнання світу додається частинкою нового. Школа – це така країна, яка розташувалася в часовому просторі весни нашого життя.

   Школа… Стоїть на околиці Арбузинки у зеленому шумовині розлогих дерев. Добра і лагідна, вимоглива і справедлива, терпляча і мудра, як мати, уже більше століття зігріває своїм теплом дитячі серця -  загальноосвітня середня школа №1. Просторе подвір’я наповнене дзвінкоголосою дітворою.

     Посивіла від давності пам’ять про далекі, але не забуті роки школи Хронологічний екскурс в історію школи починається з 1898 року., що підтверджують  офіційні дані.

В книзі « Історія міст і сіл УРСР» зазначено:  « В 1898 році відкрилася початкова та земська однокласні  школи  земську відвідували 110 учнів.».  Саме   з земської школи починається історія нашої нинішньої Арбузинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1, яка була культурним осередком селища. Предмети викладання ділилися на обов’язкові і необов’язкові. До перших відносилися: Закон Божий, російська мова і словесність, арифметика.

Викладачами в школі  працювали спеціалісти.

  Багато цікавого зберігається в пам’яті жителів селища, вчителів та учнів про нашу школу.

  Подальшу долю Арбузинської  ЗОШ № 1   подаємо в хронологічній послідовності з незначним коментарем.

      Її   історія багата трудовими традиціями і героїчними звершеннями періоду Великої Вітчизняної війни. В спогадах старожилів Арбузинки збереглась пам'ять про вчителів – подружжя Торських:  Катерину Демидівну та Віктора Капітоновича.

Катерина Демидівна закінчила в 1913 році Одеську гімназію. Навчала учнів початкових класів. Одним із перших її учнів був  Сердюк Зіновій Тимофійович, пізніше державний діяч, Перший секретар ЦК  Компартії Молдавії. Він часто приїжджав в Арбузинку, відвідував школу і обов’язково свою першу вчительку, яка була тактовною настільки, що навіть учнів початкових класів називала на « Ви».

   ЇЇ чоловік Віктор Капітонович, закінчив Одеську учительську семінарію і викладав іноземну мову. Це була людина невеличкого зросту, худорлява. Але скільки у Віктора Капітоновича було енергії, доброти, поваги до всіх.  Це був типовий дореволюційний інтелігент, якого поважали і любили всі. Він знав декілька іноземних мов. А ще Віктор Капітонович ніколи не ставив своїм учням двійок.

        В 1918 році в  Арбузинку  приїхало подружжя Сінческулів: Петро Федотович і Євгенія Павлівна. Петро Федотович  очолив школу, а коли він перейшов працювати інспектором райвно, то директором школи призначили  Євгенію Павлівну, яка працювала на цій посаді до 1941 року.

 В 1934 році на базі нашої школи було створено середню школу, в якій навчалося 350 дітей колгоспників та робітників. Багато вихованців школи вступили в вузи та технікуми.

Яскраві сторінки вписані в біографію школи доповнює трагічна і героїчна сторінка періоду 1941 –1945 рр. Вона написана за спогадами вчителя-пенсіонера Брашевана І.О.

   5 серпня 1941 року  німецько-фашистські війська зайняли Арбузинку.

Почались чорні дні окупації. На захист Батьківщини стали і випускники нашої школи. Серед них був Іван Олексійович Торжинський, якому за винятково сміливий рейд в тил ворога при  звільнені Угорщини восени 1944 року і проявлений при цьому героїзм, було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Із спогадів однополчан Торжинського І.О. «…  наші війська наступали. Попереду був Зідред. Війська 2 Українського фронту розпочали операцію по звільненню від німецько-фашистських загарбників північної частини Трансільванії та угорського лівобережжя Тіси.  Попереду свого полку вів роту танкістів Іван Торжинський. Наступ на місто Зідред почався 6 жовтня 1944 року. Гарнізон ворога мав кількісну перевагу над нашими військами, але, маючи танки, наші частини без зупинки пішли на штурм. Першою підійшла до міста рота капітана І.Торжинського.

  - Вперед, вперед! – підганяв ротний екіпажі танків.  Танк Торжинського на великій швидкості проминув провулок і наткнувся на ворожу батарею. Вогнем з гармати і кулемета екіпаж знищив обслугу батареї і міномети замовкли. Потім танкісти виявили 2 протитанкові гармати, капітан наказав знешкодити їх. Умілий маневр, влучний вогонь – і Т-34 знищив гармати.

   Невдовзі фашисти зрозуміли, що в місто ввійшло декілька радянських танків. Зробивши засідки, вони вирішили заманити танки в пастку і там знищити їх. Командир роти розгадав задуми ворога і вчасно змінив тактику бою: не знатися по вулицях, а влучно бити по ймовірних засідках. Завдяки цьому маневру, екіпаж знешкодив 4 ворожих танки.

Коли із засідками було покінчено почали рухатись далі. Танк капітана Торжинського на всій швидкості мчав по вулиці, змітаючи перешкоди на своєму шляху.  Але ворожий снаряд влучив у його машину, та екіпаж продовжував битися. Другим пострілом гітлерівці підпалили танк, але і тоді з палаючої машини лунали гарматні постріли і кулеметні черги.

  Командир роти наказав залишити танк. Охоплені вогнем танкісти залишили палаючу машину. Поранений ротний лише потім здогадався, чому так диміла машина: його механік підпалив димові шашки, встановлені на танку. Димова завіса приховала відхід танкістів. Капітан Торжинський продовжував керувати боєм з іншого танку і рота повільно, але впевнено рухалась до центру міста.

  В боях за місто Зідред  І.О. Торжинський  лише з екіпажем командирської машини знищив  4 танки, 10 гармат, з них 2 самохідних, 12 кулеметів, 35 автомобілів, 6 мінометів, взяли в полон 120 солдат і офіцерів ворога.

  Пізніше в Наказі Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року буде відмічено про дії роти і його командира особисто: «… винятково сміливий рейд в глибокий тил ворога… проявлені при цьому винахідливість і героїзм…» 

   Із спогадів Героя Радянського Союзу І.О, Торжинського, записаних у 1960 році учнями школи при зустрічі з героєм. 

Після занять в школі діти разом з учителями допомогали відбудовувати господарство.

   Хочеться згадати вчителів – учасників і ветеранів Великої Вітчизняної війни:  Писаренко Всеволод Васильович, Писаренко Марія Тимофіївна, Фролов Михайло Антонович, Автенюк Сергій Григорович, Тимченко Петро Петрович, Колос Олексій Іванович, Брашеван Іван Олександрович, Манойло Іван Опанасович, Філашкіна Євдокія Михайлівна, Стародубець  Петро Олександрович.

  Це на них рівнялись в минулому  і рівняємось ми нинішнє покоління.

   Випускником нашої школи є Герой Соціалістичної Праці Сердюк Зиновій Тимофійович.  Згідно архівних даних Центрального Архіву Міністерства оборони СРСР Сердюк З.Т. розпочав свою трудову діяльність в 1916 році робітником Південно – Західної залізничної дороги. В 1929-1931 студент Вищої школи профруху в м. Москва. З 1936 по 1937 роки працював секретарем  парткому «Большого театра» м. Москва. В роки Великої Вітчизняної війни 1941 -1945 член Військової Ради Сталінградського та 1 українського фронтів. Зиновію Тимофійовичу присвоєно звання гвардії генерал – майора. Він прийняв участь у відбудові господарства в післявоєнний період.  В 1963 році Сердюку З.Т. присвоєно звання Героя Соціалістичної праці та нагороджено орденом Леніна. З 1986 року одна із вулиць Арбузинки стала носити ім’я З.Т. Сердюка.  Наша школа в 80 – ті роки зібрала великий біографічний  матеріал про  З.Т. Сердюка та 23 лютого 1988року було відкрито музей Героя Соціалістичної Праці  З.Т. Сердюка.

Перший секретар ЦК компартії Молдавії  Сердюк З.Т. зустрічає

Секретаря ЦК КПРС Микиту Хрущова.

Спогади… Спогади …  Згадує колишній вчитель географії та історії,  автор багатьох оповідань, новел, бувальщин Федір Дмитрович  Куц:

  «1950 рік. Школу очолюють енергійні, трудолюбиві директор, вчитель історії Іван Михайлович Лихіцький та завуч - вчитель математики   Степан Якович П’ятецький. Цей дует різних спеціальностей і характерів благодійно впливав на навчально – виховний процес в школі, єднав учительський і учнівський колектив. Приміщення школи було тісним, мало пристосованим до навчання для більше тисячі учнів. Тож працювати доводилося у три зміни. Серед учнів були і колишні воїни і зовсім юні громадяни. У 8 «В» класі, керувати яким мені доручили, було 48 учнів, половина з яких були моїми однолітками, а деякі були старші від мене. Я був щасливий, що працював зі справжньою народною інтелігенцією, педагогами з великої букви: Торським Віктором Капітоновичем та його дружиною Катериною Демидівною, Янішевсьою марією Василівною, Сінческул Євгенією Павлівною – Заслуженою Вчителькою України, Писаренко Ніною Микитівною, Ненько Катериною Іванівною, Несторовим Миколою Дмитровичем, Жунєвим Олександром Володимировичем, Писаренком Всеволодом Васильовичем, Захаровою Наталею Петрівною і іншими добрими, знаючими, милими педагогами.

Згодом у цей строкатий, але злагоджений колектив влилася молода хвиля вчителів: Раїса Веніамінівна Бубіс, Ріва Михайлівна Мілман, Ліда Мусіївна Браверман, Ніна Сергіївна Зайва, Інна Петрівна Сінческул. Працювати доводилось багато, але й цікаво. То був дійсно міцний колектив вчителів, які давали наукові глибокі знання своїм вихованцям, і колектив учнів, які всім своїм єством тяглися до знань. Тож і не пам’ятаю хоча б кілька прикладів, щоб випускники того часу не склали вступних іспитів до вищих навчальних закладів.» 

     В 1957 році силами вчителів, батьків, учнів прибудовували нові корпуси. В селі було відкрито школу № 2 і половину старших класів було переведено для навчання до неї.

     Роки спливають, а пам'ять жива. Школа працювала під керівництвом:

Писаренка Всеволода Васильовича

Єльнікової Олександри Андріївни

Коцюруби Лариси Василівни

Манойла Івана Опанасовича

Лихіцького Івана Михайловича

                                                 Криничного Олександра Григоровича 

Іонова Олександра Павловича

Россол Ніни  Михайлівни

                                              Солонухи Валентини Григорівни 

Черевач Любові Андріївни.

                                           Федоров  Олександр  Михайлович                                         

Лісовець Ірина Василівна

В 1975 році було збудовано новий двоповерховий корпус нашої школи. В майбутньому планувалося збудувати і основну, велику будівлю. Але, на жаль час ішов, змінювалися реалії життя і цей корпус став основною будівлею для навчання теперішніх учнів. 

                                                        На будівництві корпусу школи

  Школа гордиться своїми випускниками: академіками, докторами наук, вченими. Наші учні – це військові, лікарі, вчителі, спеціалісти сільського господарства.

  Гордістю є: Чмирь Сергій Михайлович – «Заслужений працівник сільського господарства України», депутат Верховної Ради України ІУ скликання; Зубар Володимир Михайлович  -  доктор юридичних наук; Соловйов Віктор Олександрович – доктор біологічних наук.

   Школа живе, працює, продовжує традиції. Та школа не може старіти, бо цвіте вона дитячими усмішками. Усе було на її віку, в її унікальній історії, бо освітній заклад  - невід’ємна частинка нашого народу. Нашої України.  Піклуючись про те, щоб зберегти та відтворити її минуле, вчителі та учні до 105 річного ювілею школи створили Музей історії школи. Тут можна знайти цікаву інформацію щодо випускників та викладачів минулих років, дізнатися про незвичайні події з довгого життя школи. Велика експозиції присвячена життю і громадській діяльності Героя Радянського Союзу Торжинського І.О. та Героя Соціалістичної Праці Сердюка З.Т., які були учнями нашої школи.

Ще однією цінністю є не тільки минуле, а й сьогодення школи.

 В 2001 році було проведено конкурс на кращий герб, прапор і гімн школи. Символікою школи є:

   Герб був затверджений:  2001р. 

  Прапор був затверджений:  2001р.

                                  Гімн був затверджений: 2001р.