Соціальний педагог

    В мережі останнім часом більше стає згадок про прихильників молодіжних субкультур та поширення їх серед підлітків.
    Іноді підліток не може самостійно реалізувати свої бажання. Він знаходить своє місце у молодіжному угрупуванні для свого самоствердження та своєї самореалізації. Задля цього підлітки об’єднуються у неформальні групи.
    Деякі батьки навіть можуть не підозрювати, що її дитина належить до певної субкультури та може мати девіантну поведінку. Отже, що робити батькам, у цій ситуації:
    - Спокійно, відкрито і прямо спілкуйтеся з дитиною. Надайте їй можливість говорити, коли вона буде до цього готова. Не підганяйте її.
    - Якщо дитина розповідає куди вона ходить та як проводить свій час. Проявіть якомога повнішу обізнаність в обговорюваній темі; виявляйте терпіння, наполегливість, доброзичливість для уникнення емоційного дискомфорту, недовіри чи агресії з боку підлітка
    - Опановуйте Інтернет-технології, майте власний акаунт і станьте другом своїй дитині в соціальних мережах;
Щотижня аналізуйте вміст сторінок дитини, уважно читайте її публікації, вивчайте групи, до яких вона приєдналася;
    - «Познайомтеся» з її віртуальними друзями, звертайте увагу на фото й відео, що викликають інтерес дитини, зокрема ті, що збережені, поширені або вподобані;
    - Покажіть дитині, що вона вам небайдужа, що ви піклуєтеся про неї та запропонуйте спільно провести час.
    - Зосередьтеся на тому, щоб показати дитині її переваги, знайдіть у неї сильні сторони, допоможіть їй побачити себе унікальною особистістю.
    - Після встановлення контакту та виявлення підлітком довіри до вас, слід пояснити згубність і безперспективність деструктивної поведінки, підкріплюючи це фактами, які добре відомі підліткові; допомогти підлітку зрозуміти ступінь ризику від деструктивної поведінки і невідворотної відповідальності за скоєне (зокрема у випадку вчинення булінгу або іншого правопорушення).

    ! ПАМ’ЯТАЙТЕ, що в зону ризику проявів деструктивної поведінки потрапляють підлітки, яким бракує батьківської уваги і підтримки, а також ті, чиє перебування в мережі Інтернет не контролюється.

Здоров’я — це не все, але все без здоров’я — ніщо!

     Турбота про своє здоров’я не має бути проблемою, турбота про своє здоров’я повинна бути образом життя.
    7 найважливіших правил здорового способу життя:
    – Правило № 1. Найважливіше при здоровому способі життя – це харчування. Правильне харчування! Більше фруктів і овочів, продуктів, наповнених корисними для нашого організму речовинами. Ніяких гамбургерів, коли, чіпсів та іншої гидоти.
Іноді можна побалувати свій шлунок, але без фанатизму.
    – Правило № 2. Активність, активність і ще раз активність! Будьте активними, життєрадісними і відкритими до світу. В умовах постійної зайнятості важко знайти час на походи в спортзал, заняття спортом… А даремно!
    І все-таки, навіть якщо на спорт часу немає, то піші прогулянки на свіжому повітрі, ранкову пробіжку, зарядки вранці ніхто не відміняв. Ходіть більше пішки, гуляйте у парках та лісах, будьте рухливими.
    Рухайтеся назустріч міцному здоров’ю і довголіттю!
    – Правило № 3. Здоровий спосіб життя жодним чином не сумісний з шкідливими звичками: куріння, вживання алкоголю і тим більше наркоманія.
    – Правило № 4. Основа здорового способу життя – правильний розпорядок дня. Правильне харчування, фізична активність і відсутність шкідливих звичок при здоровому способі життя – це вже багато чого, але ще не все. При здоровому способі життя обов’язково повинен бути правильний розпорядок дня.
    Що значить правильний розпорядок дня? Це, перш за все, 8-ми годинний здоровий сон. Потрібно привчити свій організм лягає і прокидатися в один і той же час, не залежно від того, який день тижня: будній чи вихідний. В ідеалі, звичайно, прокидатися треба без будильника – це означає, що виспалися.
    Чому важливо висипатися? Хоча б, тому що існує прямий зв’язок між недосипанням і появою надмірної ваги.
    – Правило № 5. Одне з найважливіших правил здорового способу життя – це позитивний настрій! Не зациклюйтеся на невдачах і промахах.
     – Правило № 6. Здоровий спосіб життя – це так само дбайливе ставлення до себе! Себе треба любити, про себе потрібно піклуватися.
    Треба говорити собі: «Я сильна, я впораюся!», «У мене все вийде.».
    – Правило № 7. Вести здоровий спосіб життя легше не поодинці, а в компанії. В ідеалі, звичайно, потрібно, щоб усі навколо дотримувалися такої ж життєвої позиції – разом веселіше і є дух суперництва.
    Турбота про своє здоров’я не має бути проблемою, це має бути способом життя! Здоровим способом життя. Краще вже бігати на свіжому повітрі, ніж по лікарях!

Душа держави – закон, оскільки тіло, позбавлене душі, гине, так і держава, якщо вона не має закону, руйнується.
Демосфен

     Підліток і злочин…

     Ніби несумісні поняття, але, на жаль,трапляються  випадки, коли саме неповнолітні скоюють протиправні дії.

     Сьогодні ми прагнемо ознайомити вас із видами покарань, які можуть понести діти (особи до 18 років) за кримінальні злочини.

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ

З якого віку наступає відповідальність дітей за злочини?

  Відповідно до ст. 22 Кримінального кодексу України (КК) кримінальної відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло шістнадцять років.
    Також до кримінальної відповідальності притягуються неповнолітні особи у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років лише за умисне вбивство, посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, крадіжку, грабіж, розбій, умисне знищення або пошкодження майна, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, незаконне
заволодіння транспортним засобом, хуліганство.

ЗЛОЧИНИ, ЗА СКОЄННЯ ЯКИХ ПІДЛЯГАЮТЬ КРИМІНАЛЬНІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ  НЕПОВНОЛІТНІ У ВІЦІ ВІД 14 ДО 16 РОКІВ

Яке покарання може бути визначено дитині?

     Згідно з ст.98 КК України до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:
    1. Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах від п’ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
    2. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи праці на основній роботі час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.
    3. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в дохід держави в розмірі, встановленому судом, в межах від п’яти до десяти відсотків.
    4. Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб.
    5. Позбавлення волі на певний строк. Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, в за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини – не більше п’ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.
    Позбавлення волі не може бути призначено неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

   У Статуті Всесвітньої ор­ганізації охорони здоров’я зазначено, що «Здоров’я – це стан повного фізичного, психічного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад». 

     До сфери фізичного здоров’я включають такі чинники, як індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівня фізичного розвитку органів і систем організму.

     До сфери психічного здоров’я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уяв, почуттів тощо. Психічне здоров’я пов’язано з особливостями мислення, характеру, здібностей. Всі ці складові і чинники обумовлюють особливості індивідуальних реакцій на однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів.

     Духовне здоров’я залежить від духовного світу особистості, зокрема складових духовної культури людства — освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів і світогляду — все це обумовлює стан духовного здоров’я індивіда.

     Соціальне здоров’я пов’язано з економічними чинниками, стосунками індивіда із структурними одиницями соціуму – сім’єю, організаціями, з якими створюються соціальні зв’язки, праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров’я, безпека існування тощо. Впливають міжетнічні стосунки, вагомість різниці у прибутках різних соціальних прошарків суспільства, рівень матеріального виробництва, техніки і технологій, їх суперечливий вплив на здоров’я взагалі. Ці чинники і складові створюють відчуття соціальної захищеності (або незахищеності), що суттєво позначається на здоров’ї людини.

     Рівновага людини з навколишнім світом – це насамперед її ком­фортне самопочуття в ньому. Такий стан передбачає сприятливе по­єднання як природних (температура повітря, атмосферний тиск та інші фізичні параметри), так і соціальних (культура, побут, суспільно-ви­робничі відносини) умов життя.

     Внутрішня рівновага організму людини – це збалансована робота всіх його функціональних систем: серцево-судинної, дихальної, нерво­вої, гуморальної та ін. Внутрішня гармонія передбачає стан психічної зрівноваженості та духовної цілісності особистості.

     Духовний аспект здоров‘я визначає сенс життя людини, її гармонійність як індивідуума у спілкуванні з іншими людьми. Невід’ємною час­тиною духовного здоров’я людини є її здатність до співпереживання та співчуття, добросовісність, доброзичливість, порядність, терпимість.

     Психологічний аспект здоров’я – це збалансованість психічних процесів та їхніх проявів, тобто здатність особи керувати собою за умов високих життєвих навантажень на основі взаєморозуміння й емоційно­го комфорту в суспільстві, а також особистого внутрішнього комфорту.

     Фізичний аспект здоров’я передбачає оптимальне, тобто без іс­тотних відхилень функціонування всіх систем організму людини (сер­цево-судинної, дихальної, м’язової та ін.). При цьому поняття «фізич­не здоров’я» пов’язують із умінням володіти своїм тілом, фізичною витривалістю, високим рівнем працездатності. Розуміння здоров’я як багатоаспектної системи дозволяє правильно усвідомлювати його значення в житті людини й суспільства. 

     Негайне втручання при агресивних проявах у випадках незначної агресії, коли вона безпечна і може бути пояснена:

• повне ігнорування реакції дитини/підлітка;

• розуміння почуттів дитини («Звісно, ти образився…»);

• переключення уваги, пропозиція будь-якого завдання («Допоможи мені, будь ласка, скласти речі…»);

• позитивне позначення поведінки («Ти злишся, тому що ти втомився»).

     Для зниження агресії встановити з дитиною зворотній зв’язок:

• констатація факту («Ти поводиш себе агресивно»);

• констатуюче питання («Ти злишся?»);

• розкриття мотивів агресивної поведінки («Ти прагнеш мене образити? Ти намагаєшся продемонструвати силу?»);

• висловлювання своїх почуттів до небажаної поведінки («Мені не подобається, коли зі мною розмовляють в такому тоні», «Я гніваюся, коли на мене хтось голосно кричить»);

• апеляція до правил (« Ми же з тобою домовлялися»).

     Зберегти позитивну репутацію дитини
    Дитині, особливо підлітку, важко відразу визнати свою поразку і провину. Найстрашніше для нього – публічний осуд і негативна оцінка, які провокують психологічні механізми захисту. Щоб цього не сталося, необхідно:

• публічно мінімізувати провину підлітка («Ти неважно себе почуваєш», «ти не хотів його образити»), але в бесіді віч-на-віч розкрити істину;

• не вимагати повного підпорядкування, дозволити підлітку/дитині виконати ваші вимоги по-своєму;

• запропонувати підлітку/дитині компроміс.

     Контролювати свої негативні емоції  
    Коли дитина демонструє агресивну поведінку – це викликає негативні емоції – роздратування, гнів, обурення, страх і безпорадність. Коли дорослий вміє керувати своїми негативними емоціями, він не підкріплює агресивну поведінку дитини, зберігає з нею гарні відносини і водночас демонструє, як треба взаємодіяти з агресивною людиною.

     Акцентувати увагу на поведінці, а не на особистості за допомогою техніки об’єктивного опису поведінки
    Після того як дитина заспокоїлася, обговорити з нею, як вона поводила себе під час прояву агресії, які слова говорила, які дії здійснювала, не даючи при цьому ніякої оцінки. Обговорювати необхідно лише те, що трапилося «тут і зараз», не згадуючи минулих вчинків. Замість «читання моралі» краще показати негативні наслідки її поведінки, переконливо продемонстрував, що агресія більше шкодить їй самій.

     Показати зразок конструктивної поведінки за допомогою наступних прийомів:

• витримка паузи, яка дасть змогу дитині заспокоїтися;

• навіювання спокою невербальними засобами;

• прояснення ситуації за допомогою питань, що наводять на відповідь;

• використання гумору;

• визнання почуттів дитини.