Embedded Files
Що не слід робити
• Не змінюйте розпорядок дня дитини: відводьте час на денний сон, вільну гру, прогулянки на свіжому повітрі.
• Не оцінюйте все, що робить дитина, як діяльність першокласника.
• Не проходьте з дитиною програму першого класу.
• Не навішуйте ярлики: «У тебе погана пам’ять», «Ти неуважна», «Ти не вмієш охайно писати».
• Не замінюйте насильно гру навчанням.
Що треба робити
• Прищеплюйте дитині інтерес до пізнання, навчайте її спостерігати, осмислювати те, що вона побачила й почула.
• Навчайте дитину:
– долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час;
– спілкуватися з однолітками, просити дорослих про допомогу, ставити запитання, сприймати, розуміти й запам’ятовувати інструкції, дотримуватися правил поведінки;
– самостійно оцінювати свої дії і досягнення.
Що можна робити
• Розповідайте про свій позитивний досвід навчання у школі, показуйте шкільні фотографії.
• Не бійтеся озвучувати й обговорювати емоції і переживання — свої і дитин
• Розповідайте дитині про користь навчання. Приміром, «Інформація, яку ти почуєш на уроках географії, історії, іноземної мови доповнить враження під час туристичної подорожі. А матеріал, засвоєний на уроках математики, дасть змогу ефективно планувати й робити покупки, заощаджувати кошти»
• Створюйте вдома середовище, що розвиває.
ЯК ДІТИ РІЗНОГО ВІКУ РЕАГУЮТЬ НА СТРЕС ТА СПРИЙМАЮТЬ КРИЗОВУ СИТУАЦІЮ
ЯК ДІТИ РІЗНОГО ВІКУ РЕАГУЮТЬ НА СТРЕС ТА СПРИЙМАЮТЬ КРИЗОВУ СИТУАЦІЮ
Діти 0-3 років: у цьому віці діти відчувають дратівливість, плачуть, можуть проявляти надокучливу або агресивну поведінку та бояться незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної близькості батьків. Тому їм насамперед потрібно забезпечити присутність батьків та їхній тактильний контакт.
Діти 4-6 років: часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, у своїх іграх можуть відбивати аспекти ситуації, відмовлятися визнавати ситуацію та заглиблюватися в себе й не бажати спілкуватися з однолітками та дорослими. Вони потребують насамперед безпеки, тому батькам слід заспокоїти дитину, що і вона, і самі батьки в безпеці.
ЯК ПІДТРИМУВАТИ ДІТЕЙ ПІД ЧАС ВІЙНИ?
1. Зберігайте нормальний уклад життя (наскільки це можливо).
Якщо є така можливість, то дітям бажано продовжити займатися своїми звичними справами й обов’язками. Безпосередньо після травматичної події може знадобитися деякий час, щоб відійти від початкового шоку, і на цей час щоденні рутинні справи можуть бути скасовані. Але коли мине кілька днів, загалом корисно повернутися до нормального стану й укладу, наскільки це можливо. Це дає дітям підтримку в подоланні травматичних ситуацій та допомагає їм зрозуміти, що нормальне життя все ще існує.
2. Дайте місце певній регресії.
У кризових ситуаціях від дітей часто очікують, що вони поводитимуться дуже по дорослому. Хоча ситуація цього й вимагає, та все ж треба дозволити дітям залишатися дітьми або навіть поводити себе як маленькі. У дітей може відбутись регресія до більш раннього ступеня розвитку. Це нормально. Це психологічна форма самозахисту, яка переносить назад в час, коли життя було стабільним, а маленький світ дитини – безпечним і надійним.
Така регресія може виявлятися в різних формах поведінки: деякі діти можуть потребувати надзвичайно багато фізичного контакту, щоб почуватися в безпеці (обіймайте стільки, скільки вони того потребують); деякі діти можуть знову почати мочитися в постіль; навіть старші діти можуть плакати (дозвольте дітям висловлювати свої почуття).
3. Організуйте «острівки безпеки». Це така обстановка, у якій діти можуть почуватися у безпеці принаймні один раз на день попри загальну нестабільність навколо.
Ігри. Пограйтеся з дітьми. Найкращі ігри в такі складні часи – це ігри, в які діти можуть грати всі разом без суперництва. Ось декілька прикладів таких ігор:
· Плескання в долоні: Усі учасники стають в коло і плескають в долоні по колу. Спочатку естафета переходить повільно, тоді пришвидшується від однієї дитини до іншої. Діти можуть самі вирішити, чи плеснути в долоні один раз (тоді естафета перейде далі), чи плеснути двічі (тоді естафета зміняє напрямок руху).
· Рух по колу. Спочатку одна дитина в колі вибирає і задає певний рух. Наступна дитина повторює рух, і так він проходить по всьому колу, неначе хвиля. Тоді вже інша дитина задає свій рух, який передається по колу, і так доти, доки всі діти не «запустять» свій рух.
· Перша дитина каже слово, яке може бути початком речення. Наступна повторює це слово і додає наступне, і так далі. Слова мають бути граматично узгоджені, щоб вийшло речення. Побачите, яке речення вийде у групи.
· Схожу вправу можна зробити й на грифельній дошці. Перша дитина малює лінію, а тоді хтось наступний продовжує її своєю. Всі діти можуть намалювати по одній або по дві лінії. В кінці вийде малюнок, створений групою.
Багато таких ігор можна вигадати самотужки. Вони не потребують якихось особливих допоміжних матеріалів і можуть тривати як декілька хвилин, так і набагато довше, якщо потрібно.
Заохочуйте дітей побавитися! Дайте їм простір для гри!
Розповідання історій. Усі діти люблять слухати різні історії. Сила уяви дозволяє їм мандрувати до світів, де ці історії відбуваються. Це також своєрідні «острівки» в морі щоденного стресу, адже діти можуть просто посидіти деякий час і послухати оповідку про зрозумілий, впорядкований світ, де зрештою все закінчується щасливо. Перед сном варто розповідати життєрадісні історії, щоб діти могли заспокоїтись і розвіятись.
4. Знайдіть, створіть або придумайте «об’єкти переносу».
Дітям можуть стати в пригоді речі, які уособлюють тих, кого вони люблять, щоб впоратися з власними страхами і станом відокремленості. Тому дітям бажано мати такі «об’єкти переносу», наприклад, невеличку іграшку, яку їм подарував тато, або фотографію мами. Слід дозволити дітям мати ці об’єкти при собі повсякчас, куди б вони не йшли.
Для дітей молодшого віку лялька, ведмедик або навіть якийсь особливий клаптик тканини можуть бути невід’ємною запорукою відчуття безпеки. Дітям, в яких немає таких допоміжних «об’єктів переносу», можна запропонувати придумати або створити для себе такий об’єкт.
5. Запропонуйте форми самовираження.
Говоріння й слухання.У дітей має бути дорослий, до якого вони можуть звернутися, щоб поговорити про свої страхи або проблеми. Заохочуйте дітей розповідати, як вони себе почувають, висловлювати свої переживання й почуття. Дітям необхідно мати можливість поговорити про жахіття, які вони пережили. Але не примушуйте їх говорити – просто запропонуйте. Дозвольте дітям задавати питання і відповідайте на них максимально чесно та прямо.
Рольові ігри. Деякі діти можуть не захотіти говорити про те, що з ними сталося. Однак у своїх іграх вони часто розкривають те, що обтяжує їхню свідомість, відтворюючи свій досвід через ролі, граючи разом з іншими дітьми або з фігурками, ляльками чи плюшевими іграшками. Ці рольові ігри можуть допомогти інтегрувати ситуацію та почуття, пов’язані з нею.
Малювання олівцями й фарбами. Багато дітей можуть висловити свій стан, як тільки у них в руках опиняться фломастери і аркуш паперу. Дозвольте дітям створювати такі маленькі витвори мистецтва. Ви можете спробувати поговорити з деякими дітьми про їхні малюнки – але не змушуйте їх. Іноді малювання стає для дитини єдиною можливою формою самовираження.
Щоденник. Дітям старшого віку часто буває простіше висловитися в письмовій формі. Слід заохочувати дітей вести щоденник – цьому «другу» вони можуть у будь-який момент розповісти все, що захочуть. Можливо, хтось із них навіть «задокументує» цілком серйозні звіти про перебіг ситуації.
6. Піклуйтесь про себе!
Підтримка, яку ви надаєте дітям поруч з вами у такі важкі часи, має величезне значення для них! Але, будь ласка, не забувайте про власні потреби. Подбайте про те, щоб у вас був час відпочити, й набратися сил. Крім того, знайдіть когось, з ким ви можете поговорити про те, ви самі зараз переживаєте.
Як говорити та поводити себе з дітьми під час війни
9 порад психолога
Коли сталося найстрашніше — війна — як усвідомити це батькам? Та ще складніше питання — як говорити зараз із дітьми, як їх відволікти та виявити зміни в поведінці, якщо такі відбулися? Ми сміливі і спробуємо розібратися.
1. Почнемо з того, що першу допомогу дорослі надають спочатку собі. Це важливо. Не варто рятувати психіку дітей, вмиваючись сльозами.
2. Пам’ятаємо просту психологічну істину: тіло говорить більше слів. Завжди. Тому, обіймайте дітей. Часто та багато. Це реальна демонстрація стабільності та підтримки. У шість років чи в шістнадцять — дитина найбільше бажає й потребує стабільності.
3. Уважно слухайте питання дитини, дивіться в очі та відповідайте чесно те, що знаєте. Не варто брехати, інакше між вами та дитиною виникне недовіра, і вам, як батькам, брехня не принесе полегшення. Використовуйте слова «вірю», «сподіваюся», оскільки не все сьогодні ми можемо озвучувати фразою «обіцяю». З дітьми старшого віку говоримо чесно, зрозумілими словами: «я розумію, що тобі страшно, що в тебе багато запитань…». Для дітей, які чують вибухи, слова будуть одні, для тих, хто перебуває в більшій безпеці — інші.
4. Намагайтеся керувати потоком інформації, який діти отримують і, наскільки можливо, мінімізуйте його (особливо це стосується молодших школярів).
5. Пам’ятайте, що дітей лякає, коли емоції та міміка батьків кажуть одне, а слова інше. Не вчиняйте так. Чесно кажіть, що схвильовані, розгублені або сумуєте. Не лайтеся й не виливайте емоції на дітей. Так, емоції треба кудись подіти. Отож куди завгодно, але не на близьких. Зараз усім потрібна підтримка.
6. Обов’язково мрійте та будуйте плани на майбутнє. Війна закінчиться, це факт! Продовжуватиметься життя, дивіться в нього. Психіка дітей не вміє жити одним днем, вони хочуть знати, що буде завтра чи влітку. Це і є життя.
7. Якщо діти в істериці, замикаються в собі або спостерігається порушення харчування, безсоння — важливо звернутися до фахівців. Педіатри та психологи зараз надають допомогу кожному. Якщо ви бачите, що дитина мовчить, ігнорує спілкування, сумна, обов’язково запитуйте: «Я можу тобі допомогти? Ми можемо поговорити з тобою? Давай помалюємо разом»
8. Дуже важливо захопити дітей рутиною. Вставати одночасно, робити якісь побутові справи, читати книги, грати. Для дитини важливо завжди мати в полі зору значущого дорослого. А краще двох.
9. Малюнки зараз ваші помічники. За малюнками дуже чітко видно настрій дитини. Якщо вам складно зрозуміти дитячі малюнки чи настрій, що за ними ховається, можете надіслати їх психологу.
Крокуємо з малечею дорогою адаптації
Процес адаптації дитини до умов дошкільного закладу досить часто являється драматичною подією, що зачіпає всі сфери життєдіяльності малюка. У дитячому садку все не так, як удома: суворіший розпорядок дня, незнайомі дорослі й діти, незвичні вимоги... Але головне – розлучення з мамою. Усе це може викликати у дітвори напруження і навіть тривожність. Такий емоційний фон негативно відбивається на перших враженнях дитини про дитячий садок, погіршує звикання до нього.
Що таке адаптація?
Адаптація – це пристосування організму до нових обставин, а для дитини ЗДО – новий, ще невідомий простір з новим оточенням, новими взаєминами.
Чинники, що впливають на адаптацію дитини до ЗДО
1. Вік дитини
Відносно спокійно протікає період звикання дітей 3,5-4 років. У цьому віці дитина поступово виходить за рамки інтересів сімейного кола.
Нічого цього ще немає у малечі 1-3,5 років. Адаптаційний період діти переносять важко. Малюк відчуває неприйняття, паніку, якщо сторонній дорослий намагається виконати з ним якісь дії. Дитина відмовляється приймати допомогу вихователя.
Дає про себе знати й нервове напруження: малюк пригнічений, усе викликає у нього сльози; не відпускає від себе маму ні вночі, ні вдень; довго не може заснути, часто прокидається з плачем.
2. Поведінка дитини
Поведінку в період адаптації важко передбачити навіть дбайливим мамам.
Поведінку дитини під час вступу в дитячий садок умовно можна поділити на три групи:
Перша група – cюди належить більшість дітей. Вони:
різко бурхливо показують своє негативне ставлення до відвідування ДНЗ;
голосно плачуть;
кидаються на підлогу;
дряпаються,кусаються, то просяться на руки;
біжать до дверей, нікого не чуючи.
Втомившись від бурхливої демонстрації протесту, малюк може: несподівано заснути, присівши біля столу, для того, щоб через 3-4 хвилини з новою енергією знову плакати.
Діти цієї групи звикають до ДНЗ протягом 20-30 днів.
Друга група – сюди входить кілька дітей, які:
Після розлуки з мамою замикаються, стають дуже напружені й насторожені.
У них вистачає сили тільки на те, щоб зробити кілька кроків, забитися в найближчий куточок, від усіх відгородитися.
Ці діти ледь стримують плач,;
Сидять, їхній погляд нерухомий, вони не граються, мовчать.
І тільки побачивши в дверях маму, оживають, біжать до неї і гірко плачуть.
Адаптація таких дітей триває 2-3 місяці.
Третя група – комунікабельні малюки. Переступивши поріг дитячого садка, вони:
Не лякаються, а навпаки, беруть ініціативу в спілкуванні з дорослими;
Протягом дня розповідають дорослому все, що знають;
Із задоволенням демонструють свої вміння:
- самостійно одягаються,
- роздягаються,
- їдять,
- у ліжечку лежать спокійно.
Але така ідилія триває недовго (2-3 дні). Після цього, побачивши будівлю дитячого садка, діти впадають у відчай, і їх стиль поведінки стає схожим на стиль дітей першої групи.
3. Досвід дитини
Малюк з великої сім’ї (бабуся та дідусь, брати та сестри) вміє по-різному поводитися з різними членами родини, знає, чого від кого чекати, з цікавістю обстежує незнайоме середовище.
Відрізняється поведінка дітей, батьки яких живуть у маленькому сімейному колі. Їхнє коло спілкування маленьке. У дитини закріпляється симбіотичний зв'язок із матір'ю: залишившись на якийсь час без неї, дитина впадає в паніку.
Адаптаційний період дуже важкий і може стати причиною дитячого неврозу.
Не маючи великого життєвого досвіду в новому середовищі, дитина може налякатися так, що іноді починає поводитися неадекватно:
- лазить, хоч і вміє ходити;
- замовкає, хоч уже почала говорити.
4. Індивідуальні особливості малюка:
Якщо дитина активна, комунікабельна, має пізнавальний інтерес,
- вона адаптується легко, швидко.
якщо малюк повільний, спокійний, любить гратися наодинці ---шум, голосні розмови однолітків дратують його. Він хоч і вміє сам їсти, одягатися, але робить це повільно, відстає від усіх. Усе це накладає свій відбиток на його ставлення до навколишнього.
- Такій дитині необхідно більше часу на адаптацію.
Хворобливим, сором'язливим дітям
- необхідно в середині тижня влаштовувати вихідний.
Пам'ятайте!!! Тривалі перерви у відвідуванні дошкільного закладу затримують і ускладнюють період адаптації.
Під час адаптаційного періоду важливо:
Створіть в домі спокійну обстановку;
З розумінням ставтеся до безпідставного вередування малюка;
більше гуляйте з дитиною, пропоную, зняти емоційне напруження,- активними рухами, цікавою діяльністю;
Намагайтеся раніше вкладати дитя спати після теплої ванни;
У період адаптування треба менше ходити в гості;
рідше відвідувати поліклініку, перукарню, аби зайвий раз не перевантажувати дитину новими враженнями.
Огорніть свою дитину любов'ю, бережіть її нервову систему.
Прояви емоційно–нервового напруження
Часті неадекватні негативні емоції та емоційні стани:
- плач,
- капризування,
- плаксивість,
- тривала депресія,
- апатія,
- байдужість,
- знижений настрій,
- немотивовані напади гніву;
- високий індекс вікових страхів або поява страхів, не властивих віку.
Відсутність або мінімальний вияв позитивних емоцій, позитивної реакції на нові іграшки.
Відсутність чітко диференційованої емоційної реакції на різних людей.
Відсутність здатності відгукуватися на емоційний стан близької людини.
Надмірна обережність і побоювання небезпечних предметів.
Занижена комунікабельність дитини:
- їй важко вступити в контакт із незнайомими людьми.
Зниження пізнавальної діяльності (практична відсутність реакції новизни).
- Знижена ігрова діяльність або її відсутність.
- Малюнки на вільні теми, зазвичай у темних кольорах, песимістичного змісту.
- Зміна рухової активності ( підвищення або зниження).
- Зниження або підвищення апетиту.
- Проблеми із сном (аж до безсоння).
- Небажання відвідувати ДНЗ.
Адаптація пройшла успішно, коли у дитини:
Бажання йти до дитячого садка;
Адекватний вияв емоцій , наявність позитивних емоцій, позитивна реакція на нові іграшки;
Здатність адекватно й достатньо тривало відгукуватися на емоційні реакції оточення;
Висока комунікабельність;
Висока пізнавальна діяльність та активність;
Активна ігрова діяльність;
Малюнки у світлих тонах;
Стабільність рухової активності – малюк рухливий;
Відсутність проблем із сном і харчуванням.
Негативно впливає на звикання:
Недотримання в сім'ї режиму дня;
Застосування невірної методики «годування»;
Погіршення стану здоров'я дитини (патологічні відхилення та розлади);
Недостатній рівень психічного розвитку ;
Патологія вагітності та пологів;
Одноманітність життя та діяльності малюка;
Постійне перебування під ретельним наглядом дорослих (мама та бабуся).
Шановні батьки!
Коли спілкуєтесь з дитиною, яка адаптується до садочка дотримуйтесь таких рекомендацій:
Будьте особливо уважними до поведінки, настрою, самопочуття вашої малечі;
Вранці створюйте атмосферу гарного настрою: будіть дитину лагідним словом, м'яким дотиком руки до чола.
Говоріть дитині вдома, що в садочку їй буде добре, там багато гарних іграшок, хороших діток.
Не загрожуйте дитячим садком, як покаранням за гріхи й неслухняність.
Пам'ятайте, що ваше хвилювання передається дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.
Учіть дитину елементарних навичок самообслуговування: одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, умиватися та мити руки.
Заздалегідь продумайте, як зробити, щоб дитина спочатку не залишалась у дитячому садку на цілий день, а лише на декілька годин. У перші дні відвідування садка не залишайте дитину одну, побудьте з нею певний час на прогулянці.
Не запізнюйтеся, забирайте дитину вчасно.
Поступово збільшуйте її перебування в групі протягом тижня, починаючи з 1-2 годин, щоб дитина усвідомила: розлука з мамою тимчасова, мама завжди повернеться.
Забезпечуйте єдність виховного впливу всіх членів сім'ї, говоріть дитині чітко, що можна робити, як це зробити, а що не можна робити і чому. Тоді ваш малюк розумітиме, чого конкретно ви вимагаєте від нього.
Цікавтеся у вихователів, як він грається, як спілкується з іншими дітьми.
Обов'язково повідомте вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров'я і поведінки вашого малюка.
Тримайте тісний зв'язок із персоналом групи й будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти вашу дитину і по-материнські дбають про неї.
Зміни в поведінці можуть бути через:
ХворобУ;
Дефіцит спілкування з дорослими;
Відсутність умов для активної діяльності;
Відсутність сенсорних подразників (іграшки, предмети для маніпулювання);
Незадоволення органічних потреб ;
Стомлення.
Причини стомлення
Тривале перебування без сну.
Непосильне фізичне і розумове навантаження.
Хронічне недосипання.
Недотримання режиму.
Неправильна організація діяльності.
Давайте правильно спілкуватися з дітьми
«Головна думка при спілкуванні: дитина – рівна нам людина. Так просто. Але визнання цього привертає душу дорослого і дає щастя дітям»
(С.Соловейчик)
Будь-який сильний тиск сприймається дитиною, як примус і викликає «ефект бумеранга» - протидію. Що ж робити? Змініть стиль свого спілкування, а саме:
Починайте говорити з дитиною не з слова «ТИ» а з слова «Я»
Наприклад: «Ти повинен прибрати свої іграшки» замініть на «Мені не подобається, якщо іграшки розкидані».
На перший погляд різниці у висловлюваннях не має і ви все одно хочете щоб дитина прибрала іграшки за собою, але у відповідь на «ТИ» дитина ображається, відгороджується, а у відповідь на «Я» малюк намагається виправдати довіру дорослого і буде набагато ефективнішим тому, що воно реалізує довіру і збереже в дитини добре самопочуття.
Звернення з «Я» дає можливість дітям більше довідатися про нас дорослих. Часто ми відгороджуємося від дітей панцирем «авторитету», що намагаємося удержати за будь-яку ціну. Іноді діти навіть дивуються, коли довідаються, що батько і мати щось відчувають!
Якщо ж ви відкриті і щирі у виявленні своїх почуттів, діти стають більш щирими у виявленні своїх. Вони починають відчувати: дорослі їм довіряють і їм теж можна довіряти.
Висловлюйте своє почуття без наказу або догани, залишайте за дітьми можливість самим прийняти рішення. І тоді вони починають враховувати наші бажання і переживання.
Щоб успішно зробити зауваження, яке дасть результат необхідно, щоб воно містило в собі три елементи:
1. Безоцінний опис поводження дитини: «Якщо ти усюди розкидаєш речі…»
2. Вказівка на те яким чином поводження дитини заважає дорослим: … «я змушена піти в магазин».
3. Характеристика почуттів, що відчуває дорослий: «… мені не подобається брати на себе цей обов’язок».
Якщо коротко, то правильне зауваження охоплює три моменти ситуації:
поводження дитини,
почуття дорослого,
наслідки поводження дитини для дорослих.
Наступні речення допоможуть вам побудувати спілкування за даною схемою:
Якщо ти … (констатація вчинку дитини)
Я відчуваю … (констатація ваших переживань)
Тому що … ( констатація наслідків поводження дитини)
Радості і успіху вам дорогі батьки в дійсно людських відносинах з дітьми!
План заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу
Робота з педагогами та колективом
Робота з дітьми
Робота з батьками
Порядок подання та розгляду (з дотриманням конфіденційності) заяв про випадки булінгу в закладі освіти
Заяв про випадки булінгу не надходило.
Page updated
Google Sites
Report abuse