Історія закладу

З історії розвитку освіти у селі Синьків

Головним осередком культурно-освітнього життя села Синьків у най­давніші часи була церква. Священик і дяк були тими поодинокими людьми, що знали грамоту в селі. Від них училися деякі охочі церковного письма, рахувати, молитися, а також читати церковні книги.

З часів панщини в селі була дяківська школа. Сюди ходило декілька за­цікавлених “на дяківку” учитися. Дяк вчив в основному зимовою порою. Ко­ристі з цього було небагато, бо дяк сам мало розумівся в науці.

Після переходу Галичини під австрійську владу, справа освіти в містах, і навіть у селах, почала трактуватися більш поважно, адже до прилучення її до Австрії, початкова освіта стояла дуже низько. Це були школи-“дяківки”, де діти навчалися читати і писати. У 1777 р. австрійський уряд провів шкіль­ну реформу, запровадивши т. зв. тривіальні школи для сіл та малих міст. Мова навчання була німецька.

Так, ЗО червня 1789 р. львівський єпископ Петро Білянський наказував, щоб парохи всюди намагалися засновувати школи при церквах і ними опі­кувалися. Якщо б у цій справі виникали перешкоди, то описавши все, через деканів мали звертатися до консисторії. 14 червня 1791 р. єпископ повто­рив свій наказ парохам всіма силами заохочувати дітей до навчання, підшу­кувати вчителів з числа здібних учнів, і навіть самим вчити дітей письму і читати у школах та переконувати батьків давати дітей до навчання.

Цісарський патент від 6 лютого 1792 р. наказував учити українських ді­тей їх рідною мовою бодай двічі на тиждень: вівторок і четвер, і була запро­ваджена шкільна повинність. Весною 1822 р. цісар звільнив від поштових оплат листування в шкільних справах, а 5 червня 1822 р. імператор на­казав, щоб у школах Галичини між святом Різдва і Новим роком було лиш 2 святкові дні: Різдва та св. Степана, а канікули, щоб тривали від 16 липня до 31 серпня.

З шематизму (статистичного збірника — І.С.) клира греко-католицької Львівської архидієцезії на рік Божий 1853, до якого парохи зобов’язані були подавати також інформацію про існування шкіл у їх парохіях, дізнаємося, що у Синькові діяла парохіяльна школа, де місцеві діти мали можливість вчитися.

В Заліщицькому шкільному повіті парохіяльні школи були відкриті в 16 парохіях: Бедриківці, Винятинці, Ворвулинці, Городок, Дзвиняч, Каспе- рівці, Кошилівці, Летяче, Нирків, Новосілка Костюкова, Садки, Синьків, Товсте, Угриньківці, Устечко, Хмелева з центром у Заліщиках. Вони підпо­рядковувались Львівській греко-католицькій консисторії і утримувались сільськими громадами. Хоча навчання вважалось обов’язковим, насправді вчилися в школі не всі діти, причиною був низький соціальний рівень життя населення.

Після конституційної реформи 1867 р., в результаті якої було заснова­но Галицький Крайовий сейм, значних змін зазнала і система шкільництва. У цьому ж році, було створено Галицьку крайову шкільну раду, якій переда­но нагляд за всім шкільництвом. Закон 25 травня 1868 р. встановив відлу­чення школи від церкви, внаслідок чого народні школи перейшли під управ­ління староств, а з 1873 р. - під безпосереднє управління Крайової шкільної ради. Колишні парохіяльні школи, очевидно, були перетворені на етатові (основні) систематизовані, підпорядковані також безпосередньо Крайовій шкільній раді у Львові. Таку школу в Синькові, з українською мовою навчан­ня, було відкрито у 1869 р.. Як вже згадувалось вище, раніше в селі була однокласна парохіяльна школа, яка постала після школи дяківської.

4 травня 1875 р. на клопотання зозулинського пароха о. Михайла Доль- ницького Крайова шкільна рада прийняла постанову, згідно з якою зозулин- ську школу визнавали державною дочірною, тобто прилученою до матірної державної школи у с. Синькові. Учителеві назначалося “вільне” помешкання та річна зарплата в 250 ринських. Шкільний інвентар, крейду, папір, чорни­ло та інше приладдя повинна була забезпечувати Окружна шкільна рада в Заліщиках.

Згодом, вийшло рішення Крайової шкільної ради про перетворення з 1 вересня 1891 р. зозулинської філійної школи на школу етатову. Учитель мав право на “вільне” помешкання, а зарплата збільшилась до 300 золотих ринських щорічно.

Рішенням Галицького намісництва від 3 грудня 1894 р. згідно протоко­лу № 24761 в с. Синьків відкрилася 2-класна школа.1 це тоді, коли у шкіль­ному році 1904/1905 на 6240 громад цілого Коронного Краю Галичина, 2147 громад - не мали шкіл взагалі. У Заліщицькому повіті в 1900-1901 навчаль­ному році до школи неходило 47,5 % дітей шкільного віку.

У кураторію Львівського шкільного округу були направлені документи, що шкільна повітова рада в Заліщиках з дня 26 травня 1926 р. згідно з про­токолом № 1988 в справі припинення 2-класної школи навчання з викладан­ням мов: польської та руської (української — І.С.) в Синькові переходить на 3-класну. У документах було також зазначено, що школа міститься у власнім будинку з двома залами і в одній найнятій хаті. З 1923-го по 1926 рік діяла 2-класна школа з планом розширення у 3-класну.

Навчальний рік починався 1 вересня, а закінчувався 30 червня. На всі Різдвяно-Йорданські польські та українські свята були вакації (канікули). Випус­кні класи складали екзамени і, як випускники, залишали школу. Рік ділився на два півріччя. Кожне з них закінчувалося видачею шкільного свідоцтва, завірено­го печаткою школи, підписами директора і класного керівника. У свідоцтві, крім прізвища та імені учня, вказувалися дата і місце його народження та віросповіда­ння. Далі, згідно з переліком предметів, виставлялися оцінки за наступною шка­лою: “дуже добре”, “добре”, “задовільно”, “незадовільно”. На першому місці стояла наука релігії. Її викладало духовенство, за що отримувало від держави платню. До українських дітей приходив український священик греко-католицького обря­ду о. Василь Мандрусяк, а до польських - римо-католицький священик із с. Ви- нятинці о. Теодор Касперський.

У викладанні предмета релігії виникали суперечки, про що свідчать листи, надіслані синьківським парохом о. В. Мандрусяком, до Шкільної ради повітової в Заліщиках і до Єпископського Ординаріату. Ось один з них:

“Всесвітлійший Преосвященний Єпископський Ординаріате!

Польський парох у Винятинцях Теодор Касперський, до якого належать душі счисленні обряду римо-католицького і в Синькові, хоче конче забрати одну душу до обряду римо-католицького. Розходиться тут о учениці 3-ої кляси народної школи в Синькові Емілії Левицькій. Родичі згаданої дівчини є обряду греко-католицького, всі діти, значить її всі брати і всі сестри, є в тім обряді хрещені, вписані до метрики церкви греко-католицької в Синькові в тім обряді вихована і молиться лише по-українськи і інакше навіть не вміє. Дівчина плаче, на польську релігію не хоче ходити, навіть чути о тім не хоче. Зі сторони отже польського пароха є нахабство, чим може скривити душу дитини, бо йому не розходиться demaior е gloria асі, sed... Тому проситься Всесвітлійший Преосвященний Єпископський Ординаріат о ласкаву поміч в цій справі.

Греко-католицький уряд парохіяльний. Синьків 25 квітня 1925. о. В. Мандрусяк, парох”.

Впродовж всього навчання у школі викладалися також мова польська і руська (українська), арифметика з геометрією, природознавство, географія,' історія, малювання, ручна праця, співи, гімнастика й ігри. Велика увага тоді приділялася і вихованню. Поведінка і уважність також виставлялися у сві­доцтві за такою шкалою: “дуже добра”, “добра”, “відповідна”, “невідповідна”. Вказувалася у свідоцтві і кількість пропущених навчальних днів з поважних та без поважних причин.

Не вдалося встановити перших учителів. Після Першої світової війни директором школи був Іван Степанович Курієць, родом із с. Синьків, випус­кник Заліщицької учительської семінарії довоєнного періоду. За його дирек­торування в школі учителювали: Грицик Стефан та Ратек Зигмунд. За весь період панування Польщі вчителями в селі були переважно українці, рідко траплялися поляки.

У 1923 р. у школі навчалися 144 українських, 7 польських та 1 єврейська дитина, а в 1926 р. — 132 українських та 7 польських. Але записаних до на­вчання було 169 дітей (детальніше див. табл.).

Згідно із даними від 1926 р. стан школи представлявся так:

З даних таблиці видно, що багато українських дітей не ходило до школи. Це було пов’язано з браком одягу та взуття, особливо взимку, та зайнятістю у домашньому господарстві, про що згадує Рогальська Ганна Василівна.

У 30-х роках у етатовій, систематизованій, 3-класній утраквістичній (двомовній) школі працювали Годованець Юрій, 1882 р.н. - управитель шко­ли, вчителі Шмітдова (БсЬтіїсІоша) Софія, 1906 р.н., Юрковна Корнелія, 1908 р.н.¹²⁴, Тичковська Корнелія Юрківна та її чоловік Тичковський. До 1939 р. діти навчалися чотири роки у новій мурованій трикласній школі з україн­ською та польською мовою навчання.

У школі за часів панування Польщі проводили святкування знаменних дат, таких як День незалежності Польщі - 11 листопада, або свято Польської конституції 3 травня, на яких українських учнів змушували співати держав­ний гімн “Єще Польска нє зґінела” і т.п.

Третій випуск Богданівської семирічної школи, 1951 р.

При німцях і в перші роки радянської влади (1939-1941 рр.) школа пра­цювала в тих же приміщеннях, що і при Польщі. При німцях німецьку мову викладала дочка Івана Курійця Стефанія. Вчительками були Заяць та інші.

Починаючи з 1948 р., 3-класну школу, яка була на території села, пере­творено в семикласну, а в 1960 р. - надали статус восьмирічної.

Після другого приходу у березні 1944 р. радянської влади заняття про­водились у базовій школі та у пристосованих приміщеннях у дві зміни аж до 1971р. Слід сказати, що у післявоєнний період почала діяти Богданівська ве­чірня школа, згодом назву замінено на Заліщицьку заочну середню школу.

П’ятий випуск 7-го класу (зліва направо): 1-й ряд: Русак Дмитро Васильович, Федів Степан Іванович, Танащик Дмитро Іванович, Гав’юк Василь Іванович; 2-й ряд: Бор- динюк ?, Запорожан Ганна Іванівна, Курляк Марія Іванівна, Саранчук Роман Івано­вич, Кошман Марія Василівна, Газдюк Петро Васильович, Гульник Валерій Вікто­рович; 3-й ряд: Когут Ганна Михайлівна, Григорець Ганна Степанівна, Зажарська Надія Сергіївна (учитель початкових класів), Петро Олексійович, Ганна Олексіївна -учителі, Швалюк Іван Михайлович (директор школи), Гульник Ганна Степанів­на (учитель), Невідомий учитель, Бординюк Марія Олексіївна (учитель), Шелеп Василь Семенович; 4-й ряд: Фенюк Ганна Степанівна, Костенюк Ганна Іванівна, Михайлів Ярослав Іванович, Шевчук Тамара Іванівна, Пупеза Степан Миколайович, Івончик Марія Степанівна, Запорожан Йосип Іванович, Андрушко Ганна Іванівна, Гаврилець Марія Василівна, Григорець Марія Степанівна, Підгірна Марія Петрівна; 5-й ряд: Попович Катерина, Ільніцька Марія Василівна, Кошман Ганна Василівна, Костенюк Катерина Василівна, Підгірний Дмитро Степанович, Герман Катерина Дмитрівна, Мандзюк Марія Василівна, Куріець Марія Василівна, Запорожан Марія Василівна, Пахович Марія Іллічна. 1953 р.