Урок 7. Тема: Народні промисли
Мета: навчальна: ознайомити учнів із народним мистецтвом України та основними художніми промислами, головними засобами виразності в них; вчити ліпити з солоного тіста, використовуючи найвідоміші техніки, створювати ескізи для оздоблення предметів декоративно-прикладного (декоративно-ужиткового мистецтва);
розвивальна: розвивати вміння насолоджуватися спогляданням творів, що створюють майстри народних промислів України, аналізувати ці твори; формувати естетчні почуття, смак, зацікавленість мистецтвом, спостережливість, інтерес до культурної спадщини; розвивати дрібну моторику рук, кругозір, логічне мислення, зорове сприймання, уяву, пам'ять.
виховна: виховувати любов до народного мистецтва, зацікавленість творами декоративно-прикладного (декоративно-ужиткового мистецтва), бажання зберігати, дбайливе ставитися до пам'яток української культури, примножувати традиції українського народу.
Оснащення
Матеріали та інструменти: заготовка із солоного тіста довільної форми (за бажанням). Рецепт солоного тіста на стор. 111, 141 підручника; прості олівці, гумки, акварельні фарби, пензлі, ємность для води, серветки, клейонки.
Зоровий ряд: фотозображення творів народних промислів України (вишивок, керамічних виробів, ткацтва, писанкарства та ін.), підручник.
Тип уроку: Урок засвоєння нових знань, умінь і навичок
Техніка виконання: Ліплення з солоного тіста та розпис керамічної кахлі за мотивами народних промислів
Хід уроку
1. Організаційний момент.
Привітання. Перевірка готовності учнів до уроку.
- Сьогодні я вас знову запрошую в світ Образотворчого мистецтва, де ми працюватимемо разом. Кожному з вас хочу побажати на цьому уроці бути:
У – успішним
С – самовпевненим
П – працьовитим
І – інформованим
Х – хоробрим
У – уважним
Тобто я вам бажаю Успіху!
2.Актуалізація опорних знань.
Гра «Ланцюжок» (Правила гри: кожен учасник передаючи уявний мікрофон однокласнику, називає поняття швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію. Кожному надається можливість сказати, але відповіді не коментуються, не обговорюються.)
· Назвіть види декоративно-прикладного (декоративно-ужиткового)
мистецтва.
· Назвіть осередки народних промислів України.
· Які промисли розвинени в нашій місцевості? /Узагальнення відповідей дітей/
3.Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми уроку.
Учитель. Українське народне декоративне мистецтво – унікальне явище національної культури, воно завжди правдиво показувало всьому світові життя, духовне багатство, рівень культури, творчі сили та здібності, енергію та світогляд нації. Сьогодні ми дізнаємося багато цікавого про народні промисли нашої країни, краю, навчимося створювати красивий керамічний предмет за мотивами народних промислів, який прикрасить вашу оселю.
4.Викладення нового навчального матеріалу.
Учитель. Словникова робота. Народне прикладне мистецтво — народні художні промисли, що являють собою товарне виготовлення художніх виробів з обов'язковим застосуванням творчої ручної праці.
Народне декоративне мистецтво України розвивалося у двох основних напрямах — домашнє художнє ремесло й організовані художні промисли. Вони розвивалися паралельно, тісно переплітаючись між собою і взаємозбагачуючись, кожна історична епоха вносила свої зміни. Перехід від мануфактур до капіталістичних фабрик, промислового виробництва у XIX ст. негативно позначився на домашньому розвитку художніх промислів, основа яких — традиційне художнє рукоділля.
У різні історичні епохи народне декоративне мистецтво зазнавало змін. Однак, завжди його визначальними рисами залишалися колективний характер творчості, спадковість багатовікових традицій. Ручний характер праці давав змогу імпровізувати, творити неповторне, мати «свою руку», «власний почерк». Проте, усе нове, що створювала кожна людина, завжди залишалося в межах художніх традицій того осередку, де створювалося.
Словникова робота.
Художня традиція — це стійка система творення образів, естетичних уявлень, історично сформованих у певному середовищі. Основне у традиціях народного декоративного мистецтва — матеріал, техніка його обробки, характер виготовлення предметів, а також принципи і прийоми втілення образу. Вирішальну роль відіграють художні особливості сюжетних зображень, форми виробів, орнамент, виражені живописними, пластичними або графічними засобами.
Розповідь вчителя супроводжується презентацією «Народні промисли України» та грою «Експерти та доповідачі»
Гра «Експерти та доповідачі»
Клас ділиться на дві групи: експертів і доповідачів. Роздаються експертам художні вироби прикладного мистецтва і діти спробують визначити, до якого виду народних промислів належить твір, визначають матеріал, художні особливості сюжетних та символічних зображень, техніку виконання. Доповідачі в цей час отримують картки з інформацією, (інформація заздалегідь підготовлена вчителем або дітьми. Дітям можна раніше дати завдання , як дослідницька роботи по темі) з якою знайомлять учнів. Викликаються послідовно експерт зі своєю думкою та доповідач з інформацією про осередни та види народних промислів України.
Експерт оцінює кролевецький рушник.
Доповідач повідомлює інформацію.Ткацтво — найдавніше ремесло, яким займалися українські жінки. Тканини виготовляли спочатку для власного вжитку, але вже з IX—X ст. відбувалося відокремлення цього домашнього ремесла як промислу, що задовольняв потреби міського населення. Дуже довго існували паралельно народне домашнє ткацтво і цехове ремісниче. Із виникненням промислового виготовлення тканин домашні ткацькі ремесла поступово почали занепадати.
Проте художні тканини і нині відіграють значну роль у оформленні інтер'єру житла та виготовленні народних костюмів. Технологія домашнього ткацтва трудомістка — це прядіння ниток, фарбування їх у різні кольори, ткання на різних ткацьких верстатах (різноманітної конструкції) із застосуванням цілої низки технічних прийомів. Матеріалом для створення тканин було лляне волокно, коноплі, овеча вовна, які також потребували значних затрат жіночої праці. В Україні є багато спеціалізованих підприємств, які виробляють художні тканини: в Кролевці, Богуславі, Дігтярях, Переяслав-Хмель-ницькому. Провідною серед них є Кролевецька фабрика, на якій виготовляють сюжетно-тематичні декоративні рушники й панно. Кролевецькі ткачі вміло продовжують традиції ручного художнього ткацтва, які були відомі в Україні з давніх-давен. Дбайливо зберігають місцеві традиції ткачі Львівщини, Гуцульщини, Бойківщини, Івано-Франківщини. У багатьох регіонах до ручного ткацтва залучаються майстрині-надомниці, які виготовляють ліжники, рушники, наволочки, серветки, плахти, килими тощо. Килимарство - давня галузь ручного ткацтва. Археологи знаходять рештки килимових виробів та ткацьких знарядь в античних містах і скіфських оселях. Відомі такі центри українського килимарства: Поділля, Волинь, Полтавщина, Київщина, Чернігівщина. Нині традиційним килимарством в Україні займаються 24 фабрики і художні майстерні.
Експерт оцінює вишиту українську сорочку.
Доповідач повідомлює інформацію. Вишивка — один із найпоширеніших та найулюбленіших в Україні різновидів народної творчості. У цих творах утілено піднесений світ краси й фантазії, поетичного осмислення природи, схвильована розповідь про думки та почуття людини, світ натхненних образів, що сягають своїм корінням далекого минулого. З II половини XIX ст. мистецтво вишивання поступово виходить за межі хатнього ремесла подекуди набирає форм кустарного промислу. Виникають артілі та перші кооперативні об'єднання вишивальниць. Подекуди цілі села живуть цим промислом. Кожний регіон має свої улюблені кольори, що використовуються у вишиванні. На Полтавщині полюбляють ніжні відтінки блакитного й жовтого, а то й зовсім біле шитво. У Вінницькій області вишивають суцільно чорним, або ж із поєднанням чорного та червоного кольорів. Для Слобожанщини традиційними є червоний і чорний кольори. У Житомирській та Рівненській областях побутують здебільшого червоні узори, на Київщині — червоні із синім, іноді з чорним. Багата й різноманітна вишивка в Карпатах, де особливо полюбляють яскраві, барвисті багатоколірні візерунки. На Гуцульщині, у Львівській області, Закарпатті здебільшого вишивають геометризованими орнаментами, що містять усі кольори веселки.
Експерт оцінює дерев’яну шкатулку з різбленимим візерунком.
Доповідач повідомлює інформацію. Художня обробка дерева була вже добре розвинена за часів Київської Русі. Відомо, що вже в І тисячолітті н. е. дерево широко використовувалося у будівництві міст і сіл, князівських палаців та фортець. Серед ремісничих професій з'являються теслярі, ложкарі, різьбярі, бондарі. Техніка обробки дерева досить різноманітна: видовбуваная, вирізування, виточування, розпис, випалювання, інкрустація. Одна з найдавніших технік — видовбування — застосовувалась дія виготовлення побутових речей: човнів-довбанок, корит, ступ, черпаків, сільничок тощо. Для вирізування, крім сокири, застосовували ніж, тесак, різні різці, за допомогою яких вирізалися ложки, декоративні миски, черпаки, дрібні дерев'яні вироби різного призначення. Техніка виточування — пізніший винахід і передбачає використання токарного верстата, на якому виготовляють заготовку, а потім обробляють її іншими інструментами.
Бондарство відоме в Україні вже в X ст. як виготовлення місткого посуду: діжі, барила, відра, коновки, балії, дійниці. Бондарі користувалися, крім звичайних теслярських інструментів, спеціальними рубанками, фуганками, циркулями, лінійками, кривим стругом.
Різьблення — одна з найдавніших технік художнього декорування дерев'яних виробів. На Прикарпатті і Буковині техніку плоскої різьби дуже часто поєднують з інкрустацією — орнаментальним оздоблення шматочками дерева, металу, слонової кістки, перламутру, бісеру тощо. Для художнього декорування дерева здавна використовувалися розписи різною фарбою (темпера, гуаш, олійні чи анілінові), які потім покривають лаком. Нині побутує ще один спосіб декорування виробів із дерева — випалювання електрошоком чи спеціальними штампами.
Сьогодні фахівців із художньої обробки дерева готують технікуми й училища Косова, Львова, Вижниці, Ужгорода та Яворова. Майже в кожній області України існують підприємства, які випускають декоративні вироби з дерева, загалом їх близько ста п'ятдесяти.
Експерт оцінює керамічний глечик з малюнком.
Доповідач повідомлює інформацію. Гончарство — один із найдавніших видів народного ремесла Уже трипільські гончарні вироби свідчать про тонкий естетичний смак давніх гончарів, їхню високу майстерність. Кераміка (гр.keramos— глина) за часів Середньовіччя зазнала технологічних нововведень: застосування можного гончарного круга, підполивних розписів, виробництво кахлі в тощо. В XVII ст. в Україні поширився один із різновидів кераміки — майоліка, яка набула широкого застосування у багатьох містах України, хоча осередки її виготовлення були лише в Києві, Ніжині. Ічні, а пізніше — в Опішні й Косові. Майолікові вироби з кольорової глини, вкриті поливою і розписані в народному стилі, й нині прикрашають житла сучасних українців. Популярна сьогодні і керамічна пластика: іграшка та скульптура. Серед керамічних виробів побутують миски, полумиски, глечики, горнята, макітри, куманці, кухлі, дзбанки, барила. Традиції гончарного виробництва і художнього оздоблення у різних регіонах мають свої різноманітності. Серед виробів керамічної пластики - баранці, леви, коні, олені, птахи, дитячі свистунці, сюжетні набори скульптурок. Для українських гончарних виробів характерна традиційність, пластична виразність, народна декоративність і простота, яка надає самобутньому мистецтву національного колориту. Нині керамічні промисли існують у Вінниці, Коломиї, Косові, Мукачеві, Одесі, Опішні, Ужгороді, Черкасах та інших містах і селах України. Близько тридцяти об'єднань, художніх комбінатів, фабрик та заводів виробляють кераміку в традиційному для народного мистецтва стилі.
Експерт оцінює сувенірну підкову з металу.
Доповідач повідомлює інформацію. Обробка металів. Бронзоливарне виробництво в Україні відоме ще з трипільських часів. Традиції видобування руди збереглися в Україні від Київської Русі. Давньоруські ковалі були обізнані з технологічними прийомами кування, зварювання і термічної обробки металів. Вони виготовляли знаряддя праці, кінську збрую, наконечники списів, сокири, кольчуги та різноманітні речі господарського призначення. На Русі існувало понад 16 ковальських ремесел. Високого розвитку досягла також обробка кольорових металів: міді, бронзи, срібла, золота. Ювелірні вироби давньоруських майстрів відзначалися мистецькою витонченістю і досконалістю малюнків. Традиційні ювелірні технології у Київській Русі - це карбування, тиснення, штампування, чернь, зернь, скань. Найскладніший спосіб орнаментації ювелірних виробів, традиційний для Київщини, - перегородчаста емаль. Ювелірні вироби часів Київської Русі по праву вважаються шедеврами світового мистецтва. Нині відомі різноманітні технічні прийоми обробки металів, як стародавні, традиційні, так і нові, сучасні: карбування, лиття, інкрустація, гравіювання, штампування, протравлювання та гальванопластика. Художні вироби з металу широко використовуються в оформленні інтер'єрів, садиб, міських вулиць та експонуються на виставках.
Майстри Львова, Івано-Франківська, Чернівців і Ужгорода продовжують традиції давніх ковальських ремесел, майстри Косова працюють у руслі гуцульських традицій, виготовляють бартки, лускоріхи, ґудзики, люльки, персні, оздоблюють металом вироби з дерева, шкіри (пояси-череси, гаманці, сумки). Нині провідними підприємствами, що займаються виготовленням сувенірно-подарункових виробів із металу, є фабрики та комбінати Черкас. Мукачева, Одеси, Вінниці. Кіровограда, Хмельницького та багатьох інших міст. Сільське ковальство зберігало свої традиції, ковалі виготовляли потрібні в кожному господарстві речі: плуги, підкови, коси, мотики, лопати, серпи, сокири. При Львівському училищі прикладного мистецтва ім. І. Труша е майстерня-кузня, де учнів навчають ковальського ремесла та традицій художнього ковальства. Існують також ковальські цехи при реставраційних майстернях у Києві, Львові та інших містах України.
Експерт оцінює витинанку.
Доповідач повідомлює інформацію. Українські народні паперові витинанки, що з'явилися у XIX ст., призначені для доповнення внутрішнього оздоблення житла, зокрема розмальованих стін і печей, а також вікон, полиць, коминів. Цей вид декоративного мистецтва є чи не наймолодшим (оскільки пов'язаний із уживанням кольорового паперу, що став доступним широкому загалу лише з кінця XVIII ст.), але поширеним майже всією Україною. Витинанки зазвичай — монохромні, орнамент — геометричний і рослинний. Рідше трапляються антропо- й зооморфні фігурки, зображення предметів побуту, архітектури тощо. Часом витинанки збагачуються ще додатковими кольорами. У деяких селах витинають із паперу цілі рушники, доповнюють їх аплікаціями або й розмальовують. Здебільшого під час витинання окремих фігур папір не перегинають, орнаментальні ж узори та прикраси витинають, складаючи аркуш декілька разів (удвоє, учетверо, увосьмеро і навіть ушістнадцятеро). Від кількості складань залежать розмаїття форм та композиція узорів.
Експерт оцінює кольорову вазу зі скла.
Доповідач повідомлює інформацію. Гутництво - виготовлення виробів зі скла — було відоме в Україні понад тисячу років. Точний час його виникнення не встановлено, але в скіфських похованнях уже знаходять намисто зі скла із вкраплюванням різнокольорових барвників. Назва промислу походить від слова "гута", що означає скловарну піч. Вироби зі скла були не буденними речами, вони використовувалися як святкові мистецькі прикраси. Це був не тільки посуд, а й декоративні іграшки: півники, зайчики, баранці, а також різні свічники, намисто. Ремісники володіли різними прийомами: видування, орнаментування, кольорового забарвлення скла. Нині гутницькі промисли — рідкісне явище в Україні. Відомі тільки три його осередки: один в Івано-Франківській області й два на Львівщині.
Експерт оцінює писанки, мальованки.
Доповідач повідомлює інформацію. Унікальним українським культовим мистецтвом, пов'язаним водночас з вірою, міфологією, обрядами є - писанкарство. Яйце - символ сонця, весняного відродження природи, воскресіння душ пращурів. Археологами знайдені керамічні, розписані зеленими, коричневими і жовтими барвниками писанки, що сягають глибокої давнини. Нині відомо близько ста писанок давньоруського часу. Писанкарством споконвіку займалися тільки жінки, але з розвитком промислів воно поширилося й серед чоловіків. Відомо чимало різних способів розпису писанок. Символічні знаки на українських писанках — тригвери, сварги, Дерева Життя, безкінечники, зірки, птахи та ін.
Для писання писанок на справжньому (сирому) яйці необхідно спеціальний писачок (писало), яким можна провести тонку лінію. Вмочають його в розтоплений віск запаленої свічки, наносять кілька перших ліній, які за задумом мають бути білими. Після застигання воску яйце фарбують у світлі кольори (переважно жовтий). Коли цей шар фарби висохне, наносять інший шар воску, закриваючи місця, які мають залишитися жовтими. Після цього фарбують червоним. Далі замальовують воском ті місця, які мають бути червоними. Останній колір, звичайно, найтемніший. Отже, повторюючи цю процедуру, можна отримати кілька кольорів. Розписану таким чином писанку очищають від воску шляхом нагрівання над вогнем і витирання полотняною тканиною. Писанка готова іі світиться всіма барвами, які надала їй майстриня. Крашанки, як правило, фарбують в один колір. Вони бувають варені або запечені іх споживають па Великодні свята як священне причастя, засвідчуючи нашу належність до українського Роду. Писанки ж, виготовлені на сирому яйці, можуть зберігатися впродовж року як обереги з певною магічною метою. Розбиті писанки, як і шкаралупу зі спожитих крашанок, не викидають, а закопують у землю на полі чи городі для кращої родючості грунту. Дерев'яні писанки бувають як різьблені, інкрустовані, так і розписані олійними фарбами. Виробництвом таких сувенірних писанок нині займаються фабрики художньої обробки дерева, а також народні майстри в багатьох регіонах України.
Експерт оцінює таріль з декоративним розписом.
Доповідач повідомлює інформацію. Декоративний розпис. Деякі регіони України – Київщина, Уманщина, Херсонщина, Одещина – стали винаними центрами народного розпису.З початку XIX століття на основі настінного розпису почали застосовувати декоративний розпис, який виконується на різних предметах повсякденного вжитку: вазах, тарілках,глечиках, навіть на елементах збруї та озброєння. Унікальний вид розпису на деровині чи папері це – петриківський розпис. З елементами цього розпису ми познайомимся на наступному уроці.
Фізхвилинка
5.Самостійна творча робота учнів.
Розпис керамічної кахлі за мотивами народних промислів.
Інструктаж з правил техніки безпеки.
Послідовність виконання роботи .Робота з підручником (стор. 140 – 141 ).
Практична робота. Індивідуальна робота з дітьми (допомога учням під час виконання завдання).
6. Актуалізація набутих знань.
«Мозковий штурм»
· Що таке народне мистецтво?
· Які осередки народних промислів України запам’ятали?
· Які народні промисли існують в нашому регіоні, області?
· Як ви вважаєте, навіщо ми вивчали цю тему?
· Де нам знадобиться матеріал уроку в житті?
7. Підсумок уроку
Виставка творчих робіт учнів. Оцінювання діяльності учнів на уроці. Аргументація оцінки.
Учитель. Мусимо зберегти народні традиції, вироблені українцями впродовж тисячоліть, щоб наші нащадки не втратили той потяг до краси й досконалості, який надихав наших Предків. Народні мистецькі вироби зберігають енергію нації, тому не слід забувати, що які б нові мистецькі цінності не створили художники-професіонали, народна мистецька традиція залишається тим невичерпним джерелом, яке живитиме серця і душі людей вічно.
Визначення завдання для підготовки до наступного уроку: аркуші паперу, альбоми, прості олівці, гумки, акварельні, гуашеві фарби, пензлі, ємность для води, серветки. Проголошення уроку завершеним.