Як сивину ти привітаєш
"Як ти сивину привітаєш, так і тебе в сивині глибокій будуть вітати"
(Сценарій години спілкування до Міжнародного дня людей похилого віку)
Ведуча:
Дорогі гості ! Сьогодні ми вітаємо Вас у нашій світлиці. Запросили ми Вас на годину спілкування , присвячену Міжнародному дню людей похилого віку. Сьогодні ми будемо говорити про найціннніше , вічний людський скарб доброту, людяність, милосердя. Добро... Усього кілька літер, а як багато вони важать...
Добро неможливе без любові до ближнього , до себе , до Життя. Допомогти іншому – це значить принести дрібку добра, шматочок сердечності, крапельку милосердя.
Ведучий:
Ще з часів давньоруських благодійність була в традиціях нашого народу, Цілком природнім і закономірним вважалось допомагати знедоленому , нещасному, поділитись шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого .
Ведуча:
Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність , уміння розділи- ти чужий біль, вчасно підтримати ц важку хвилину, розрадити в горі і біді- це в характері нашого народу.
Читець:
Не говори про доброту ,
Коли ти нею сам не сяєш,
Коли у радощах витаєш,
Забувши про чужу біду,
Бо доброта не тільки те,
Що обіймає тепле слово-
В цім почутті така основа,
Яка з глибин душі росте.
Коли її не маєш ти,
То раниш людяне в людині.
Немає вищої святині,
Ніж чисте сяйво доброти.
(О.Довгий)
Ведучий:
Доброта, милосердя – багатоликі. Потреба в них повсякчас. Навіть тоді, коли немає біди , навіть там, де гори спокійні, і твердь земна не хитається під ногами.
Ведуча :
Милосердя і доброта , як два крила , на яких тримається людство. Як же могло так статися , що милосердя втратило сьогодні цінність, а його зміст звівся сьогодні до милостині. Невже для того, щоб виіскрити доброту з наших сердець, потрібні землетруси? Хіба в звичайному плині днів немає людей, які потребують допомоги?
Ведучий :
У злигоднях живуть 5 тисяч і наших земляків. Близько 1 тисячі з них мешкають у напіврозвалених халупах . 7 тисяч тих, хто отримує мізерну пенсію . Є чимало і таких , які існують за межею бідності. Сумні цифри, незвичні. Та це – правда життя.
Ведучий:
Важко уявити , що люди страждають не тільки від того , що щодня не мають свіжого хліба, а й через те, що часто не чують вкрай необхідного ,,Добрий день”.
(Звучить музика)
Читець:
Кажімо більше ніжних слів
Знайомим, друзям і коханим.
Нехай комусь тепліше стане
Від зливи наших почуттів.
Нехай тих слів солодкий мед
Чиюсь загоїть рану:
Чи перший біль, чи то останній-
Коли б то знати наперед!
Кажімо більше ніжнихї слів,
Комусь всміхаймось ненароком.
То не життя людське коротке-
Короткі в нас слова черстві.
Кажімо більше ніжних слів.
(Г.Вовк)
Ведучий:
Лікування добротою потребують не тільки хворі і самотні, а й цілком благополучні і здорові люди, в яких душа черства й глуха до чужого болю, несправедливості і горя. Лікування милосердям потрібне й тим , хто не бачить і не чує кривди і болю, несправедливості і горя. І з такими ,,сліпими” і ,,глухими” треба терпляче говорити, будити їх словом життєлюбним і проникливим. ,,Треба, щоб за дверима кожної задоволеної людини стояв хто-небудь з молотком і постійно нагадував би стуком, що є нещасні ”,- так писав письменник-гуманіст А.П.Чехов.
Читець:
Не нарікай на глухість душ людських
І не гостри в злобі на них зубів.
А ти , що людям доброго зробив?
Що вимагаєш доброти від них.
Чого мовчиш, подумай і збагни,
Але уже з низької висоти,
І зваж, і переваж А хто є ти?
І , зваживши, нікого не вини,
А сам у свою душу ти заглянь,
Чи там хоч раз добром світила рать
І променем зорилася святим?
І ти збагнеш , що до твоїх страждань
Не відгукнеться власна глухомань,
А ти шукаєш в людях доброти.
(О.Когочун)
Ведуча:
Мудрі французи кажуть: ,,Як би то молодість знала, як би то старість могла ...” Гей, гей старість не радість, ніхто її не жде, всяк прихитряється відсунути її небажаний прихід. Та ба вона підкрадається несподівано, раптом впаде, як сніг , на скроні. І ти з печальною розсудливістю розумієш- усе краще уже було , все в минулому. А з тобою лише спогади, недуги, самота та немічність. Добре, коли ти до своєї життєвої зими звив тепле родинне гніздечко, коли довкола променяться рідні усмішки. (дзвенить дитячий сміх.) А коли цього нема ...
(Звучить музика Рахманінова)
Ведучий :
Будинок перестарілих – сумне видовище на схилі літ. Хоч там і непогано. Тут ми не бачимо людей у рваному одязі, тут готують досить пристойну їжу, показують фільми і т. д. Але чому старі радіють, коли їх забирають звідси? Чому просто на очах в’януть , почувши новину, що їх відправляють в цей будинок?
Читець:
То рано-раненько,
То не усі дзвони дзвонять,
То сини свою неньку ,
Удову стареньку,
Із свого подвір’я ізгоняють.
Де старший за руку веде,
Середній у плечі випихає,
А найменший ворота одчиняє ,
ЇЇ ,бідну, кляне –проклинає:
Ой іди ж ти , мати,
Куди-небудь собі проживати,
Бо ти нам невдобна,
Проти діла несподобна.
Отож тобі шлях-дорога
Широкая й довга!
(Українська народна дума ,,Бідна вдова і три сини”)
Читець :
В житті
Людина чуйна
Й пса не вижене з двору,
Коли він проживає
Десяток-другий літ,
Охороняючи садок його й комору.
Притулок дасть,
Поїсти дасть, як слід.
А зла –
І рідну матір виряджає,
Коли немає вже користі від неї.
Зате на людях
Розточа елею:
Він рідний син,
Вона ж чомусь – чужа ...
(звучить мелодія Баха ,,Чакона”)
Ведуча:
Гіркі материнські сльози, гіркі, як полин і пекучі такі ... Чи буває в світі щось гірше? Їй би внуків бавити своїх, їй би горнути їх до серця. А вона, обнявшись з самотністю , тихо журиться біля вікна. Мамо, мамо? – почулося бабі Наталі. І вона, незважаючи на свої 83 роки, кинулась до вікна. Чи не сини це на дворі гукають її”. Далеко залетіли сини ,-думає старенька, - а я так давно їх не бачила...”
Ведучий:
Одинокість сивим полотном цвіте попід вікнами баби Ярини. ,,Не доживу, а доживаю,- з гіркотою мовить вона,-ще хоч би раз подивитись на сина, то й помирати вже можна, бо важ- ко піти з цього світу, не попрощавшись з ним. А він все не йде”. Де ж ви , сини, де ж ви, соколята?- виглядають матері у вікно . Вже й очі видивились. А їх все нема...
Читець:
Шануйте матерів,
Мені болить, коли матуся,
Що має дочок і синів,
Живе одна, мов та бабуся,
На схилі посивілих днів.
Працює вдень, не спить ночами.,
І часто зрошує сльозами
Тверду подушку на зорі.
Скотину порає в дворі,
А вдень копає на городі.
Уста лепочуть: ,,Світе мій!
Як важко жить мені одній!”
Одна-однісінька та й годі!..
Цим віршем нагадать хотів:
Шануйте, друзі, матерів.
(К. Прохоренко)
Ведуча:
З давніх-давен дзвони окрім богослужіння повсюдно використовувались, як і набат для сповіщення про якесь лихо. Сьогодні дзвони б’ють на сполох, закликаючи нас до Милосердя, Доброти. Бо тільки милосердя робить нас справжніми людьми.
Ведучий:
Друзі! Поряд з нами живуть, а може доживають останні дні ті, кому допомогти можемо тільки ми: я, ви, наші сусіди або колеги. Зараз . Сьогодні. Бо завтра може бути пізно.
Люди будьмо милосердні!
То самі милосердя доступима.
Будьмо милосердні!
Бо суд немилосердний до того,
Хто не вчинив милосердя.
Милосердя бо ставиться вище за суд.
Ведуча:
Життя хай ваше буде світлим,
А серце щирим і привітним.
Здоров’я ж – ніби той граніт –
На цілу сотню й більше літ.
Хай буде все у вас в порядку,
Добра вам, щастя і достатку.
(На завершення дати пісню про маму З.Слободян, Н.Матвієнко, А. Кудлай)