Місток, що з'єднує
На фото сучасний міст через р.Синюху
З часів заснування двох населених пунктів Торговиці та Новоархангельська, між ними не було належного зв'язку, бо не було постійного ні кам'яного, ні дерев'яного містка. Між цими поселеннями існувало 3 греблі, по обидва боки яких були працюючі млини. Найбільш придатною для переходу, а часом і для переїзду кіньми, була середня гребля . З торговицької сторони там знаходився млин. Метрів 300-400 вниз по течії кожного року рано навесні після льодоходу, повені там будували тимчасовий міст, а пізно восени розбирали. І так щороку. В 1914 році на місці сучасного мосту був збудований дерев'яний, який був приблизно вдвічі нижчий за сучасний, але відповідав своєму призначенню. Він довго не проіснував. В 1918 році, влітку, денікінці відступали. Облили гасом міст і запалили, а також встановили на дорозі проти Варварівської церкви гармату і прямим наведенням стріляли снарядами по мосту, не даючи його гасити. Міст був зруйнований вщент. Знову довелося на старому місці, там же внизу по течії будувати новий місток.
В 1928 році в с. Торговицю приїхав молодий, кремезний чоловік, вище середнього зросту, з поношеним портфелем у руках. Це був Григорій Степанович Коляденко — майстер по будівництву мостів, заявивши: «Я приїхав через річку Синюху будувати залізобетонний міст». Швидко набрав каменярів. Залунали вибухи, —то зривали скелі тут же, на березі річки. Загупали важкі молоти — то розбивали великі кам'яні глиби на дрібні шматки. Підводами підвозили камінь до місця будівництва. Згодом приїхала його дружина з двома дітьми (старший хлопчик Петро і молодша дівчинка Євдокія).
Невдовзі з станції Тальне почали підводами завозити будівельні матеріали: велику кількість цементу, різноманітні лісоматеріали (дошки, бруски), арматурне залізо, малі вагонетки, до них вузькі рейки. Привезли камене-дробильну установку для виробництва щебеню, а потім волами доставили нафтовий двигун для приведення в рух дробарки. На ньому став працювати мотористом торговицький чоловік Тепійський Іван. Тут же на березі швидко збудували дві кузні. Ковалями стали працювати брати Колосюки — Назар і Олексій. Насамперед, змурували берегові опори, а потім приступили до мурування проміжних кам'яних опор. Щодня працювало по 20-25 чоловік. Всіма роботами керував сам Коляденко. Заробіток складав 3-5 карбованців у день в залежності від виду роботи. Вартість будівництва оплачувала держава. Слід зауважити, що пара новеньких чобіт на базарі коштувала від 3-4 карбованців, а пуд пшениці — 1 карбованець. В цьому році малярні роботи були закінчені.
З настанням тепла в 1929 році був виготовлений дерев'яний каркас у вигляді величезного корита на всю довжину моста для заливки його верхньої стелі. Посилено готували матеріал для заливання, стелили залізну арматуру і в цьому ж році верхнє полотно мосту було готове. В 1930 році в основному насипали насип, землю возили однокінними возами. Ставили бокові перила. Влітку 1930 року міст був готовий до експлуатації. Це була велика радість для жителів обох населених пунктів.
Навесні 1932 року велика повінь перелилась через міст і забрала праву сторону насипу. Довелося наново з торговицької сторони насипати насип. В 1944 році на початку березня німецькі війська поспішно відступали під ударами червоних частин в напрямі на м. Умань. Щоб перешкодити їх наступу, німецькі сапери висадили в повітря лівобережну частину моста. На другий день радянські сапери приступили до будівництва цієї половини з дерева і швидко закінчили. В 50-х роках дерев'яну частину було замінено на залізобетонну такого самого вигляду.
Технік-будівельник Григорій Степанович Коляденко проживав з дружиною в с. Торговиці до кінця свого життя. Син Петро через хворобу помер, залишивши після себе двох синів. Дочка Євдокія Григорівна стала вчителькою і весь час працювала в школі в селі Піщаний Брід. З будівельників моста нікого в живих немає, а ми, хлопчаки 6-8 років, там щодня бігали і спостерігали за будівництвом.
О. МОРОЗ, пенсіонер, уродженець с. Торговиці.
м. Київ.