Походження міста Шепетівки та історичне становлення
У кожної людини рідний край - місце, де вона народилась, живе і працює. Для нас рідний край - Шепетівщина, прадавня слов’янська земля.
Мальовничий цей куточок розташований у північній частині нинішньої Хмельниччини на відрогах Волино-Подільської височини.
Існує кілька переказів та легенд щодо походження назви нашого міста Шепетівки. Можливо від першого поселення Шепота, а може від шепотіння довколишніх борів, а може від шипіння води в мінеральних джерелах, які знаходились на території міста.
В XIV-XV ст. територія теперішнього Шепетівсь- кого району переходить під владу литовських князів. Існує версія, що назва міста походить від литовського слова «шепот», яке перекладалося як «болото», що більш характерно для даної місцевості. Є і ще одна версія. Польський історик Тадеуш Отецький у своїй праці «Волинь у відношенні' статистичному, історичному та археологічному» висловлює припущення, що це містечко колись було власністю родини Шепетівських, але своє припущення не підтверджує конкретними даними.
На території міста Шепетівки знаходили давньо- історичні пам’ятки епохи міді і бронзи, які відносяться до н.е. Поблизу залізничної станції, де тепер зіп’ялися в небо міцноплечі опори електропередач, ще височать кургани, насипані людьми тих давніх часів. Підчас дослідження курганного могильника в урочищі Гусецькому знайдено скарб доби бронзи.
Починаючи з І тисячоліття до н.е., у межах розташування Шепетівки жили землеробські племена, які вступили в смугу раннього залізного віку. Про це свідчать кургани скіфо-сарматського періоду. В І-ІV столітті н.е. територію сучасної Шепетівки населяли племена південно-західної групи східних слов’ян. Осідали наші предки на схилах берегів річок або озер. Сліди пожеж та руйнувань схиляють до думки, що тутешні ранньослов’янські поселення знищені пришельцями-аварами - народом тюркського походження.
У давньоруський період Погориння, до якого входило і стародавнє поселення, що започаткувало Шепетівку, вже було густо заселеним. У ХІІ-ХІІІ століттях воно досягло значного економічного розвитку, але у 1241 році на наші землГ ринули татаро- монголи і на кілька століть відкинули життя слов’ян назад.
Визволення українських земель від монголо-та- тарського ярма розпочалося відносно рано. Його очолили князі Литовської держави.
Перша згадка про Шепетівку датується 27 червня 1594р. в «Отрывке из кременецких городских и земских книг 1593-1597 гг. хранящихся во Временной комиссии для разбора древних актов» (№449, лист 17). В кінці XVI ст. Шепетівка належить Андрію Ждярському і входить до Кременецького повіту Волинського воєводства. Друга письмова згадка датована 1 вересня 1594 р. (Архив Юго-Западной России, т. 1,46. Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в ХУІ-ХУІІ вв, 1488-1795 гг, д.241). У XVI ст. Шепетівка нічим не відрізнялась від інших волинських містечок. В ньому існувала община, був млин. В 1629 році податки сплачували 128 димів (будинків), а в 1631 році вже 168. Ремісників, об'єднаних у цехи, чоботарів, боч- карів, кушнірів, гончарів налічувалось 22 чоловіки.
Община Млин
У 1650 р. село Шепетівка стає містечком і належить князю Володимиру Домініку Заславському. Це видно із акта від 1650 року; в якому вказані дані, взяті із присяжних свідчень про кількість міст і сіл, які підлягають до оплати «подимного» податку. «В числе сих поселений указана и Шепетовка...» (Архив Юго-Западной России т.2 и 7, ст. 480). Як свідчать деякі джерела XVI ст. Шепетівці було надано Магдебурзьке право (документами це не підтверджується).
Невтішними сторінками значаться в історії Шепетівки ті часи. Не раз її спустошували татарські розбійники, а в 1649 р. у попелище перетворили місто польсько-шляхетські загони белзького воєводи. Тут залишилося, як значиться в податних описах за 1650 рік, всього три будинки. Для міста настав період занепаду.
На протязі 50-60-х років XVII століття, після захоплення турками Кам’янець-Подільського воєводства, турецько-татарські розбої на Південній Волині знову почастішали. Ординці хижими зграями никають по краю, виловлюють в ясир людей. В результаті Шепетівка зовсім зникає як поселення і відроджується лише в кінці XVII- на початку XVIII століття.
Саме в той час змінюється власник Шепетівки .Ним стає князь Любомирський, що одружився на княжні Теофілі Заславській, рідній сестрі князя Олександра.
Юзеф Кароль Любомирський Теофіла Людвіка Заславська