НАЙБІЛЬШ ЙМОВІРНІ, АЛЬТЕРНАТИВНІ ВЕРСІЇ ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ МІСТА ПРОСКУРІВ.

Відомо, що до 1954 року місто Хмельницький називалось ПроскурІв. В 1954-у році, на честь 300-річчя з дня заключення договору між Російською імперією та Україною, Верховною Радою УРСР було прийнято постанову про перейменування м. ПроскурІв в м. Хмельницький, на честь гетьмана Богдана Хмельницького. Неважко здогадатися про політичні мотиви такої акції. Адже чим менше народ знає свою справжню історію, тим легше його дурити. Але історію, яку в нас безбожно вкрали загарбники все ще зберігають назви, тож треба було і їх знищувати.

Офіційна версія, що назва Проскурів походить від села Плоскирівці визиває в мене великий сумнів, хоч би вже тому, що, наскільки мені відомо, ніякого документу про існування села з такою назвою на території бувшого Проскурова не збереглось. Та й назви з закінченням на -ць, -ці, -ов, та їм подібні, як свідчить все ж та ж сама, багатостраждальна наша історія, з’являлись вже в період після занепаду держави Київська Русь. Тобто, є підозра, що і тут нас усіх обдурили. До того ж, як на мене, то ці дві назви не дуже схожі.

Чесно кажучи, я вирішив опублікувати ці свої роздуми без якоїсь, навіть найменшої, надії на те, що хтось з жителів нашого міста повірить мені та, вимагаючи відновлення історичної справедливості, підніматиме питання про повернення нашому місту його законної, історичної назви, хоча б вже тому, що ніхто не проводив серед його громадян референдуму про це перейменування, в тому далекому вже 1954-у році. Просто мені захотілося, щоб люди знали, що і ця історія, з його старою назвою, також кимось була сфальсифікована.

Що стосується справжнього походження назви Проскурів, то відносно цього в мене існує три на мій погляд досить обґрунтовані версії. Отже, судіть самі.

ВЕРСІЯ ПЕРША.

Проскури, пізніше Проскури-Сущанські (польська: Proskura, Proskura-Suszczański) – давній український шляхетський рід гербу Проскури, який панував на землях Полісся та Київщини.

Проскури, поряд з Химськими, Слуцькими, Горностаями, Кропивницькими, Шашкевичами, Єльцями, Олізарами, Немиричами, Кмітами, Лозками, Полозами представляли шляхту українського походження, південно-західного та південно-східного литовського прикордоння, протягом 200 років. Саме в цей період, в основному, і склалась соціальна структура нашого краю.

Рід Проскурів вийшов з Полісся, але його племінне походження нам невідоме. Дуже ймовірно, що назву Поскури носило якесь плем’я, від якого походив цей рід, яке вирощувало просо і займалось птахівництвом, хоча, наскільки відомо, у Поліссі не вирощували злакові, такі як просо і тому не розводили домашніх птахів в великих, промислових масштабах. Вирощуванням злакових займалося, як правило, населення степової та лісостепової зони України, до якої відносилась і територія сучасного міста Хмельницький. Можливо до угідь, які займало плем’я (чи племена) проскурів, а пізніше якимось чином належали шляхетському роду Проскур, відносилась територія і нашого міста і саме через це його так і назвали? Але тоді виникає питання: Чому про це немає ніякої інформації у архівах? Шукаючи відповідь на нього я знайшов документ в якому, не без подиву для себе, натрапив на родовий герб Проскурів – лівосторнній коловорот, солярний символ, що відомий нашому народові з часів заснування на нашій, нині Українській землі, трипільської культури (більш ніж 4000 років до нашої ери). Про це не могли не знати у відділах пропаганди КГБ СРСР, та УРСР.

Але ж і на території нашого міста, в районі Озерної, а може і не тільки там, колись існувало велике поселення трипільців, які займались вирощуванням давніх злакових культур, до яких відноситься і просо. Вчені, які вивчали історію нашого міста і краю яким, напевне, все це було добре відомо, могли просто побоятись повідомити про Поскур та їх «нацистський» герб владі, або можливо і повідомили , а вона вже вирішила, з політичних міркувань, про це не розголошувати, а тихенько знищити документи, «та й кінці у воду». До того ж, не слід виключати і версію про надходження відповідної директиви «зверху» ...

До речі, як нам відомо, лівостороння свастика використовувалась в якості герба Третім Рейхом, на початку його становлення, а пізніше, з невідомих причин, скоріше по рекомендації досвідчених німецьких вчених-езотериків (з невідомих нам причин знищених, за наказом фюрера), її замінили на правосторонню. Справа в тому, що лівостороння свастика (лівосторонній коловорот) означає гілку еволюції, що сходить в світи найщільнішої матерії, на якій людство забуває про своє духовне коріння, а правостороння – що підіймається з них, та відроджує пам’ять про своє божественне походження. Кожній з цих гілок еволюції відповідають конкретні програми розвитку. Першій гілці відповідають програми руйнування єдності всіх групових форм життя, в тому числі і соціальних, та розїєднання народів, племен, родів та сімей, під впливом посилення в душах людей, та в соціумі егоїстичних тенденцій, а другій – програми об’єднання та гуртування під, впливом зростаючих альтруїстичних та духовних настроїв.

Не знаю, наскільки це непорозуміння з вибором державного символу, що не відповідав псевдо-арійській ідеї Гітлера по перебудові світу, могла вплинути на їх реалізацію, та, як то кажуть,: «Факти – річ вперта» …, і хто зна, чим би все закінчилося б, якби не ця, його щаслива, для людства, помилка ...

Герб роду Проскурів.

Щодо сучасного герба нашого міста – трьох золотих стріл на синьому фоні гербового щита, то, як не дивно, а він в нас не просто правильний, з еволюційної точки зору, а ще й має дуже загадкову, приховану символічну природу, завдяки чому герб має реальну силу і тому в нас є усі шанси не просто перемогти темні сили супротиву та інерції, що, як ракова пухлина попускали свої метастази до всіх «органів», систем та частин тіла нашого суспільства і заважають нам жити, а й допомогти перебороти їх народу нашої держави в цілому.

Правда, враховуючи деякі аспекти істини, про нашу справжню історію, що поступово проступають, як древні прекрасні розписи на стінах храму, що були замащені ворогами-варварами, які перетворили його на «стайню», наш сучасний герб потребує деякої корекції. В нього не вистачає гербового символу нашого племені – блакитного щита з лівостороннім коловоротом – символом нашого минулого, та його невід’ємною частиною – правосторонньою версією – символом майбутнього, що мають бути, традиційно, білого кольору, некладені один на одного, утворивши фігуру квадрату в його активній фазі – ромба, з хрестом еволюції, що утворюють його діагоналі. Цей символ, меншого масштабу, ніж перехрещені стріли, повинен бути накладений на перехрестя стріл.

ВЕРСІЯ ДРУГА.

Назва міста могла також піти від слова «проскура». В тлумачному словнику «проскура» – це білий, прісний хлібець особливої форми, що використовується в релігійних ритуалах православних богослужінь.

Назва хлібців, скоріше за все, походить з давніх давен, можливо ще з часів трипільської культури, від назви злаку, із муки якого їх тоді випікали – проса, та від освячення «курінням кадила з ладаном» в церквах. В Проскурові-Хмельницькому, як відомо з історії, було декілька церков, до яких на свята збиралось багато віруючих з навколишніх сіл, а також через нього пролягав торгівельний шлях, з заходу на схід і з півночі на південь і тому була необхідність у випіканні великої кількості проскур в місцевій церковній пекарні, якими торгували і для потреб інших великих населених пунктів. Виробництво таких пекарських виробів також могло сприяти назві населеного пункту, так як відомо, що багато назв, як фамілій, племен та родів, так і населених пунктів, дуже часто походить від якогось найбільш характерного роду діяльності місцевого населення.

ВЕРСІЯ ТРЕТЯ.

Як вже вище було зазначено, назва роду – Проскури, могла також походити від назви племені, а назва племені – від основного роду діяльності, яким займалися його представники: вирощування проса, та розведення домашніх птахів (курей, гусей, качок, та індиків), та торгівлі яйцями, курчатами, дорослими птахами, пір’ям та засоленими і копченими пташиними тушками. Це зовсім не заперечує того, що при цьому люди могли тримати і інших домашніх тварин, які були їм корисні, але які не мали для них особливого, пріоритетного, торгового значення.

Деякі представники цього племені могли переселитися, в «до кріпацькі часи», з західного Поділля (сучасної Хмельниччини) в більш безпечні місця – ліси Полісся, куди не доходили західні та південні агресори. Таке переселення могло відбуватись і по іншим причинам. Наприклад, бажаючі залишатись вільними, селяни тікали в ліси, рятуючись від закріпачення, або з релігійних причин, не бажаючи приймати християнську віру. Щодо останнього, то з історії відомо, що на півдні, у достатньо великих, на той час, лісах Подільських товтр, та на півночі, в лісах полісся Хмельницької області, українці довго зберігали віру своїх предків-язичників. Зважаючи на все це, можна допустити, що ополячений, шляхетський рід Проскури пішов саме з одного з тих племен, що вирішили переселитись зі своїх рідних місць і осіли в лісах, на території Житомирської області.

Хочу звернути увагу поважної громадськості, що ні одна, з приведених мною трьох версій історичного походження назви нашого міста не суперечить одна одній. Навпаки, вони органічно доповнюють одна одну, посилюючи їх наукову об’єктивність та вірогідність.

Підводячи підсумок своїм думкам, не побоюсь бути відверто-щирим.

Щодо мене, то мені було б приємніше жити в місті, що носить свою гарну, прадавню, історичну назву Проскурів, ніж в місті, що носить ім’я людини, яка служила польским панам, а пішла проти них воювати з образи на них і від безвиході, а потім, замість того, щоб об’єднатись з братами по козацтву, та земляками, а разом і з європейцями, не зумівши приборкати свої амбіції, пішла на об’єднання з іншими поневолювачами – російськими, прирікши свій народ на багатовікову окупацію, рабство та знущання. Та й взагалі: «Що доброго могло нам дістатися в спадщину від Російської імперії, та ії безжального спадкоємця – Радянського Союзу? – убогість, корупція, продажність, зрадливість, безбожність, зневага до національних, родових та сімейних базових традицій, жорстокість, пияцтво, від безвиході, та повні підвали НКВС, забиті трупами чесних, та невинних людей, душі яких досі чекають нашого милосердя, суду над комуністичним режимом, та «останньої поваги» – достойного поховання їх зневажених останків. Без цього, щирого, всенародного каяття, та реальних, а не на папері, гарантій рівних прав усім її громадянам, ніякого відродження України та її гуманістичної «європеїзації» нам «не бачити, як своїх вух без дзеркала», бо, як відомо, ніяку добру справу не можна починати з брехні.

Бувайте здорові, та не бійтеся правди, якою б гіркою вона для вас не була, дорогі мої земляки-проскурів’яни.

Ваш співмешканець – Еларій Топазов.