Сторінка психолога

ПРОФОРІЄНТАЦІЙНА РОБОТА…

ЦІЛІ, ЗАВДАННЯ, СКЛАД І ОСНОВНІ ФОРМИ ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

по-перше, у юнацькому віці деякі професійно важливі якості перебувають у прихованому стані, тому що немає умов для їх прояву;

другим чинником є недостатній рівень самосвідомості підлітка, нестійкість емоційного стану, неадекватна самооцінка;

третій чинник — недолік життєвого досвіду (недостатні знання про світ професій і ринок праці, правила і можливі помилки під час вибору професії).

Знизити негативний вплив цих чинників можна тільки шляхом цілеспрямованого психолого-педагогічного супроводу професійного самовизначення, яке варто розпочинати ще в початковій школі, як це робиться в багатьох країнах.

Профорієнтація — це науково обґрунтована система соціально-економічних, психолого-педагогічних, медико-біологічних і виробничо-технічних заходів щодо надання молоді особистісно орієнтованої допомоги у виявленні й розвитку здібностей і схильностей, професійних і пізнавальних інтересів у виборі професії, а також формування потреби у праці й готовності працювати в умовах ринку, багатошаровості форм власності й діяльності. Вона реалізується в ході навчально-виховного процесу, позаурочної та позашкільної роботи з учнями.

Цілі профорієнтації:

надання профорієнтаційної підтримки учням у процесі вибору профілю навчання та сфери майбутньої професійної діяльності;

вироблення в школярів свідомого ставлення до праці, професійне самовизначення в умовах свободи вибору сфери діяльності відповідно до своїх можливостей, здібностей і з урахуванням вимог ринку праці.

одержання несуперечливих відомостей щодо переваг, схильностей і можливостей учнів для розподілу їх за профілями навчання;

ü забезпечення широкого діапазону варіативності профільного навчання за рахунок комплексних і нетрадиційних форм і методів, що застосовують на уроках та у виховній роботі елективних курсів;

додаткова підтримка деяких груп школярів, щодо яких легко спрогнозувати труднощі у працевлаштуванні;

вироблення гнучкої системи кооперації старшої школи з установами додаткової та професійної освіти, а також з підприємствами міста, регіону.

Складові діяльності із профорієнтації:

розробка класних годин, рольових ігор;

тренінгові заняття з учнями;

елективні курси.

Основні форми профорієнтаційної діяльності:

дискусії;

тренінги;

круглі столи;

робота з батьками;

робота з випускниками школи, студентами вищих навчальних закладів;

виставки-перегляди;

екскурсії.

Організація роботи припускає використання групових і індивідуальних форм роботи.

Аспекти системи профорієнтації:

  соціальний;

економічний;

психолого-педагогічний;

медико-фізіологічний.

Соціальний аспект полягає у формуванні ціннісних орієнтацій молоді в професійному самовизначенні, де робиться акцент на вивченні вимог до кваліфікації працівника тієї або іншої сфери.

— це процес керування вибором професії молоді відповідно до потреб суспільства та можливостей особистості (вивчення ринку праці).

Психологічний аспект полягає у вивченні структури особистості, формуванні професійної спрямованості (здатності до усвідомленого вибору); педагогічний - пов’язаний із формуванням суспільно значущих мотивів вибору професії та професійних інтересів.

Медико-фізіологічний аспект передбачає такі основні завдання, як розробка критеріїв професійного відбору відповідно до стану здоров’я, а також вимог, які висуває професія до особистості кандидата.

Враховуючи психологічні та вікові особливості школярів, можна виділити такі етапи профорієнтаційної роботи в школі:

1–4 класи: формування в молодших школярів ціннісного ставлення до праці, розуміння її ролі в житті людини й суспільства; розвиток інтересу до навчально-пізнавальної діяльності, заснованої на посильній практичній включеності в різні її види, у тому числі соціальну, трудову, ігрову, дослідницьку;

5–7 класи: розвиток у школярів особистісного змісту в набутті пізнавального досвіду й інтересу до професійної діяльності; формування уявлення про власні інтереси й можливості (формування образу «Я»); набуття первісного досвіду в різних сферах соціально-професійної практики: техніці, мистецтві, медицині, сільському господарстві, економіці й культурі. Цьому сприяє виконання учнями професійних спроб, які дозволяють їм співвіднести свої індивідуальні можливості з вимогами, що висуває професійна діяльність до людини;

8–9 класи: уточнення освітнього запиту під час факультативних занять та інших курсів на вибір; групове й індивідуальне консультування з метою виявлення та формування адекватного ухвалення рішення про вибір профілю навчання; формування освітнього запиту, що відповідає інтересам і здібностям, ціннісним орієнтирам;

10–11 класи: навчання дій із самопідготовки та саморозвитку; формування професійних якостей в обраному виді праці; корекція професійних планів, оцінювання готовності до обраної діяльності.

Розв’язання завдань профорієнтації здійснюється в різних видах діяльності учнів (пізнавальній, суспільно корисній, комунікативній, ігровій, продуктивній праці). Із цією метою щорічно складаються шкільні й міські плани роботи із профорієнтації. Цей напрям простежується в плані кожного класного керівника (розділ «Профорієнтація»).

Відповідальними за профорієнтаційну роботу в школах є заступники директорів з виховної роботі. Допомагають класним керівникам в організації цього блоку роботи також соціальні педагоги, психологи, викладачі-організатори, вчителі-предметники.

Однією зі складових системи профорієнтації є діагностика професійної спрямованості учнів 7–9 класів, яку проводять психологи, а за їхньої відсутності — класний керівник.

На підставі цих відомостей подальшу роботу з батьками й учнями проводять класні керівники.

складає для конкретного класу (групи) план педагогічної підтримки самовизначення учнів, який містить різноманітні форми, методи, засоби, що активізують пізнавальну, творчу активність школярів;

організовує індивідуальні й групові профорієнтаційні бесіди, диспути, конференції;

здійснює психолого-педагогічні спостереження за схильностями учнів (дані спостережень, анкет, тестів фіксуються в індивідуальній картці учня);

допомагає школярам проектувати індивідуальну освітню траєкторію, моделювати варіанти профільного навчання та професійного становлення, здійснювати аналіз власних досягнень, складати власне портфоліо;

організовує відвідування учнями днів відчинених дверей у вищих навчальних закладах і середніх професійних навчальних закладах;

організовує тематичні й комплексні екскурсії учнів на підприємства;

надає допомогу шкільному психологу в проведенні анкетування учнів та їхніх батьків з проблеми самовизначення;

проводить батьківські збори з проблеми формування готовності учнів до профільного й професійного самовизначення;

організовує зустрічі учнів з випускниками школи, які навчаються у вищих і середніх професійних навчальних закладах.

Учителі-предметники:

сприяють розвитку пізнавального інтересу, творчої спрямованості особистості школярів, використовуючи різноманітні методи й засоби: проектну діяльність, ділові ігри, семінари, круглі столи, конференції, предметні тижні, олімпіади, факультативи, конкурси стінних газет, домашні твори тощо;

забезпечують профорієнтаційну спрямованість уроків, формують в учнів загально-трудові, професійно важливі навички;

сприяють формуванню в школярів адекватної самооцінки;

проводять спостереження з виявлення схильностей і здібностей учнів;

адаптують навчальні програми залежно від профілю класу, особливостей учнів.

Практичний психолог:

вивчає професійні інтереси та схильності учнів;

здійснює моніторинг готовності школярів до профільного й професійного самовизначення шляхом анкетування учнів та їхніх батьків;

проводить тренінгові заняття із профорієнтації учнів;

проводить бесіди, здійснює психологічну освіту батьків і педагогів;

здійснює психологічні консультації з урахуванням вікових особливостей учнів;

сприяє формуванню в школярів адекватної самооцінки;

залучає батьків учнів до виступів перед учнями про професію, до роботи з керівництва гуртками;

надає допомогу класному керівнику в аналізі й оцінці інтересів і схильностей учнів;

створює базу даних із профдіагностики.

Соціальний педагог:

сприяє формуванню в школярів «групи ризику» адекватної самооцінки, оскільки, як правило, у таких дітей вона є заниженою;

надає педагогічну підтримку дітям групи ризику під час їхнього професійного й життєвого самовизначення;

здійснює консультації учнів із соціальних питань;

надає допомогу класному керівнику в аналізі й оцінці соціальних факторів, що ускладнюють процес самовизначення школяра.

Медичний працівник:

ü використовуючи різноманітні форми, методи та засоби, сприяє формуванню в школярів настанови на здоровий спосіб життя;

проводить із учнями бесіди про зв’язок успішності професійної кар’єри й здоров’я людини;

консультує щодо проблеми впливу стану здоров’я на професійну кар’єру;

надає допомогу класному керівнику, шкільному психологу й соціальному педагогу в аналізі діяльності учнів.

НАПРЯМИ ТА ФОРМИ ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

 

Одним із напрямів профорієнтаційної роботи є профілізація третього ступеня загальноосвітньої школи, реалізація якої, у свою чергу, викликала необхідність уведення додаткових новацій у шкільну практику.

уведення курсів на вибір у рамках до профільної підготовки;

організація інформаційної роботи й профільної орієнтації старшокласників з підготовки до вибору профілю навчання;

зміна порядку й процедури проведення атестації учнів, що закінчують другий ступінь основної школи;

ü побудова рейтингової оцінки учня, який вступає до профільної школи, що включає обов’язкові іспити, екзамени з вибору (який відповідає обраному профілю). Усе це є портфелем індивідуальних досягнень — «портфоліо».

Професійне самовизначення підлітків відбувається, як правило, у кілька етапів. Перший етап — дитяча гра, під час якої дитина перебирає на себе різні професійні ролі й «програє» окремі елементи поведінки, пов’язаної з ними. Другий — підліткова фантазія, коли підліток бачить себе в мріях представників тієї або іншої професії. Третій етап, що охоплює весь підлітковий період,— попередній вибір професії.

Професійна самосвідомість — це система уявлень особистості щодо майбутнього освітнього шляху. І мета роботи психолога полягає у створенні умов для усвідомлення учнями суб’єктивного досвіду й здійснення оптимального вибору подальшого освітнього шляху.

Реалізуючи цей напрям, учні одержують інформацію про різні сторони тієї або іншої професії.

Мета цього напряму — створити в учнів максимально чіткий і конкретний образ основних типів професій. Це допоможе в майбутньому зробити усвідомлений і осмислений вибір. Цілеспрямоване інформування про реальний зміст професій, про час професійного становлення (різний для кожної професії) дозволить учням ухвалити усвідомлене рішення, що сприятиме розвитку їхньої особистості.

Діагностичний напрям

Мається на увазі діагностичне сприяння, що містить:

самопізнання, дослідження школярем своїх якостей;

оцінка учнем своїх можливостей, визначення ступеня виразності тих або інших професійно важливих якостей, що зумовлюють подальший освітній шлях.

Консультаційний напрям

Це сприяння ґрунтується на врахуванні мотивів людини, її інтересів, схильностей, особистісних проблем або особливостей світогляду. Під час проведення консультації можуть бути наведені додаткові відомості про ту або іншу професію, навчальний заклад, в якому готують до неї.

Навчальний (або формуючий) напрям

Навчальний напрям передбачає набуття вміння аналізувати:

світ професій;

свої можливості й обмеження в ситуації подальшого професійного самовизначення.

На спеціально організованих заняттях учні навчаються компетенції в сфері професійного самовизначення як загальної соціальної компетенції.

Основними критеріями і показниками ефективності профорієнтаційної роботи є насамперед:

достатня інформація про професію й шляхи її здобуття. Без чіткого уявлення про зміст і умови праці в обраній професії школяр не зможе зробити обґрунтованого вибору. Показником достатності інформації в цьому разі є чітке уявлення учня про вимоги професії до людини, конкретне місце її здобуття, потреб суспільства в цих фахівцях;

потреба в обґрунтованому виборі професії. Показники сформованості потреби в обґрунтованому професійному виборі професії - це активність, яку самостійно проявляє школяр, з одержання необхідної інформації про ту або іншу професію, бажання (не обов’язково реалізоване, але виявлене) випробувати свої сили у конкретних сферах діяльності, самостійне складання свого професійного плану;

упевненість школяра в соціальній значущості праці, тобто сформоване ставлення до неї як до життєвої цінності. За даними досліджень життєвих цінностей учнів 8–11 класів ставлення до праці як до життєвої цінності залежить від потреби в обґрунтованому виборі професії;

ступінь самопізнання школяра. Від того, наскільки глибоко він зможе вивчити свої професійно важливі якості, значною мірою залежатиме обґрунтованість його вибору. При цьому слід враховувати, що тільки кваліфікований фахівець може надати школяру досить повну й адекватну інформацію про його професійно важливі якості.

наявність в учня професійно обґрунтованого плану.

Усе назване сприятиме розвитку професійної самосвідомості школярів на різних етапах їхнього особистісного розвитку.

ПРОФОРІЄНТАЦІЙНА РОБОТА

Мета профорієнтаційної роботи

1. Створення умов для формування усвідомленого вибору професії у відповідності зі своїми здібностями, психофізіологічними даними і потребами суспільства.

2. Формування в учнів знань про організацію виробництва, сучасне обладнання, про основні професії, про їх вимоги до особистості, про шляхи професійної підготовки.

3. Розвиток інтересу до отримуваної професії в МНВК, формування в учнів позитивної мотивації до трудової діяльності.

Значна профорієнтаційна робота з учнями, високий рівень підготовки випускників свідчить про те, що за

2021-2022 навчальний рік

 

8 - дев’ятикласників працевлаштовані, з них:

5 - продовжили навчання у 10-му класі;

3учнів продовжили навчання в навчальних закладах I-IIрівнів акредитації.

 

Серед минулорічних випускників 11-го класу (8 чол.):

 

4 - вступили у ВУЗи;

2 - учнів вступили - у коледжі, училища;

2 - учнів вступили – у ПТУ;

 



Моє професійне кредо:

"З любов'ю до дітей, З добротою до людей"

Основні  завдання психологічної служби

Лісовицької ЗОШ І-ІІІ ступенів на  2019/2020 навчальний рік полягають у:

Поради батькам майбутніх першокласників

Початок навчання дитини у 1-му класі – це дуже відповідальний і досить складний період у житті дитини.

Адже дуже багато змін відбудеться у житті дитини: з'являться нові знайомства, як з однолітками, так і з дорослими; нові взаємовідносини; нові обов'язки. Зміниться вид діяльності: зараз основною діяльністю Вашого малюка є гра, з приходом до школи основною діяльністю стане навчання. 

Зміниться соціальна позиція дитини: ще сьогодні Ваш малюк є простою дитиною, а завтра – стане учнем з певними обов'язками. Основною діяльністю дитини стане навчання, яке потребує неабияких зусиль з боку дитини, певних знань, а також певних вмінь та навичок. Все життя буде підпорядковуватись навчанню, школі, шкільним справам. Безумовно, легше пристосуватись до тих змін у житті, які пов'язані з початком навчання у школі і успішніше себе реалізувати зможе та дитина, яка готова до шкільного навчання.

У психології виділяють таке поняття, як «готовність дитини до навчання». Що означає це поняття, з чого воно складається, чим визначається? 

Загалом поняття «готовності дитини до школи» розглядається, як комплексне, багатогранне, яке охоплює всі сфери життя та діяльності майбутнього першокласника. Необхідно одразу розділити поняття педагогічної та психологічної готовності до школи. 

Під педагогічною готовністю, як правило, мається на увазі уміння читати, рахувати та писати. Однак сама по собі наявність лише цих вмінь та навичок не є гарантом того, що дитина буде навчатись успішно. 

Чи готова ваша дитина йти до школи?

Зазвичай батьків майбутніх першокласників хвилює безліч запитань: чи зможе їхня дитина навчатися в школі, чи досить вона розвинена, що їй слід уміти напередодні навчання в школі. 

За допомогою цього тесту Ви можете оцінити підготовленість Вашої дитини до школи.

Т Е С Т

Відповідайте на запитання «так» або «ні».

1. Чи часто Ваша дитина заявляє про своє бажання йти до школи?

2. Вашу дитину найбільше цікавлять атрибути школи (портфель, книжки, нове «доросле» становище), аніж можливість більше довідатися нового й багато чого навчитися?

3. Ви вважаєте, що Ваша дитина досить посидюща й уважна навіть під час виконання не дуже привабливого для неї завдання?

4. Ваша дитина товариська як з дітьми, так і з дорослими?

5. Ви не впевнені в тім, що Ваша дитина здатна добре запам’ятати й виконати усне доручення ( наприклад, по телефону)?

6. Ваша дитина жодної хвилини не може побути на самоті й зайнятися чимось самостійно?

7. Іграшки й особисті речі Вашої дитини завжди розкидані, й Ви стомилися нагадувати їй, що потрібно їх прибирати?

8. Чи вміє Ваша дитина рахувати до десяти й назад?

9. Чи вміє Ваша дитина порівнювати числа і предмети?

10. Чи здатна Ваша дитина додавати й віднімати в межах десяти?

11. Чи знає дитина прості геометричні фігури (коло, квадрат, трикутник, прямокутник, овал)?

12. Чи вміє дитина визначати істотні ознаки в предметах( наприклад, у птаха є дзьоб, пір’я)?

13. Чи може Ваша дитина об’єднати одним словом поняття одного виду, роду, характеру ( наприклад, назвати одним словом «взуття» слова «туфлі», «черевики», «чоботи»)?

14. Чи може Ваша дитина знайти слова з протилежним змістом до запропонованого слова ( «весело» - «сумно»)?

15. Чи вміє вона скласти розповідь за 5-7 картинками?

16. Чи знає Ваша дитина літери та чи вміє читати по складах?

17. Ваша дитина з напруженням і без будь-якого задоволення декламує вірші й розповідає казки?

18. Чи правда, що Ваша дитина не досить упевнено користується кульковою ручкою?

19. Ваша дитина любить майструвати, користуючись клеєм, ножицями, інструментами?

20. Їй подобається розфарбовувати або малювати?

21. Малюнки Вашої дитини, як правило, неохайні й не завершені?

22. Ваша дитина без особливої праці може зібрати розрізану на кілька частин картинку?

23. Чи може Ваша дитина знайти слово до запропонованого слова так, щоб вони були пов’язані за змістом, як пов’язані слова в зразку (наприклад, зразок: «дерево - гілки», до слова «книжка» необхідно назвати слово «сторінки»)?

24. Чи вважаєте Ви, що Ваша дитина не допитлива й погано обізнана?

Порівняйте свої відповіді з ключем.

Ключ відповідей

Якщо на запитання 1, 3, 4, 5, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 19, 20, 22, 23 Ви відповіли «так», то зарахуйте по 1 балу за кожну відповідь.

Якщо на запитання 2, 6, 7, 17, 18, 21, 24 Ви відповіли «ні», то зарахуйте ще по 1 балу за кожну відповідь.

Підрахуйте загальну кількість балів.

Якщо вона становить:

20-24 бали, то поздоровляємо! Ваша дитина готова до школи. Будьте певні, що їй буде легше справлятися зі шкільними труднощами. Подбайте про те, щоб у неї не зник інтерес до школи й до отримання нових знань.

15-19 балів, Вам належить приділити більше уваги своїй дитині, зміст запитань або завдання в них допоможуть Вам обрати потрібний напрям роботи з дитиною. Не засмучуйтеся, Ваша дитина майже готова до навчання в школі.

14 і менше балів, кращою порадою для Вас буде приказка: «Терпіння і труд усе перетруть». Ваша дитина чекає допомоги й співпраці. Пориньте разом із нею в розвивальні, цікаві ігри. Усе це допоможе дитині досягти успіху й піти до школи підготовленою.

Психологічна готовність до навчання у школі включає такі компоненти:

Фізіологічна готовність означає достатній рівень дозрівання організму дитини, стан її здоров'я. Зрозуміло, що здорові діти краще пристосуються до змін, пов'язаних з початком навчання. 

Інтелектуальна (пізнавальна) готовність пов'язана із відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини, тобто тих процесів, завдяки яким дитина пізнає навколишній світ: мислення, увага, пам'ять, сприймання, уява. 

Мислення є найважливішою функцією мозку людини. Будь-який вид діяльності не може обійтися без мислення. А особливо – навчання. На момент початку навчання у школі дитина має володіти певним запасом знань про навколишній світ, про себе, про природу, про інших людей, про стосунки між людьми. Наприклад, дитина має знати: своє ім'я, прізвище, основні кольори, основні геометричні фігури (трикутник, прямокутник, коло) . Володіти поняттям «більший»- «менший», «вищий»-«нижчий», «ширший»-«вужчий». Бажано, щоб дитина орієнтувалась у просторі (знала де права рука, розуміла поняття «під», «над», «біля», «між»). Дитина має вміти аналізувати, встановлювати з’вязки, порівнювати, аналізувати, узагальнювати, визначати головні і другорядні ознаки предметів та явищ. 

Увага є ще одною складовою інтелектуальної готовності. Чим вищий рівень уваги, тим вища ефективність навчання. Навчання ставить перед дитиною нові завдання, несхожі на ті, які вона звикла виконувати під час гри. Навчальні завдання, на відміну від ігрових, містять більше нової інформації, а процес виконання навчальних завдань вимагає більшого зосередження. А для цього бажано тренувати здатність малюка бути уважним, наприклад, за допомогою ігор і спеціальних вправ. 

Безумовно, легше буде навчатись тій дитині, у якої гарно розвинута пам’ять. 

Дуже бажаним для успішного навчання є вміння дитини відповідати на запитання, уміти висловлювати свої думки. Передумовою цих вмінь є достатній словниковий запас дитини. Достатній розвиток мовлення є ще одною складовою інтелектуальної готовності дитини до навчання. 

Достатній розвиток м’язів руки, вміння виконувати пальчиками дрібні дії (наприклад, нанизувати намистинки) буде запорукою того, що дитина легко навчиться писати. 

Якщо Ви хочете, щоб Ваш малюк добре навчався, із радістю відвідував школу – допоможіть йому. Читайте малюку книжки: казки, вірші, оповідання. Після того, як казка прочитана, попросіть, щоб малюк переказав прочитане. 

Розвивати мислення, увагу, пам’ять, дрібну моторику, розширювати словниковий запас можна і під час спеціальних ігрових занять із малюком (саме гра перетворює нудне навчання на яскраву, цікаву пригоду), і під час щоденного побутового спілкування. Наприклад, коли Ви гуляєте з малюком, розказуйте йому про те, яка зараз пора року, що відбувається у природі; якого кольору проїхала машина; яке дерево вище, а яке нижче. Розказуйте різні відомості про навколишній світ. Розширювати словниковий запас малюка можна за допомогою гри «Хто більше?»: загадайте якийсь предмет, чи явище, і називайте його ознаки: хто більше назве? Наприклад: «сніг» - білий, холодний, блискучий, іскристий, м’який, ранній, несподіваний, глибокий, дрібний, пухнастий, лапатий і т. д. 

Щоб розвинути дрібні м’язи руки, надавайте малюку можливість ліпити, малювати, розфарбовувати розмальовки; вирізати чи виривати пальчиками обведені фігурки. Створюйте разом з дитиною різні фігурки із паличок (можна використовувати навіть сірники – тільки обов’язково під Вашим наглядом). Нехай малюк складе таку саму фігурку, яку склали Ви, спочатку дивлячись на неї (так буде розвиватись сприймання, вміння орієнтуватись на зразок), а потім по-пам’яті (щоб розвивалась пам’ять, Ваші фігурки із сірників спочатку мають бути дуже простими, поступово їх потрібно ускладнювати). 

Зараз у книжкових магазинах, на базарах, у кіосках можна придбати велику кількість книжок по розвитку мислення, пам’яті, уваги, сприймання, по підготовці дитини до навчання у школі. 

Не менш важливою, ніж інтелектуальна готовність, є емоційно-вольова готовність дитини до навчання. Ця складова включає достатній розвиток волі, послаблення імпульсивних реакцій, вміння керувати своїми емоціями (наприклад, слухати, не перебиваючи). Емоційно-вольова готовність вважається сформованою, якщо дитина вміє ставити мету, докладати зусиль для реалізації мети, долати перешкоди, виконувати не цікаву, але корисну роботу. 

Чи має Ваш малюк прості, але постійні доручення (наприклад поливати квіти)? Чи прибирає за собою іграшки? Чи застеляє свою постіль (нехай і з Вашою допомогою)? Чи не перебиває Вас під час розмови? Чи має терпіння? Давши відповідь на ці прості запитання, ви дізнаєтесь, чи сформована у малюка емоційно-вольова готовність. 

Наступний компонент – соціальна готовність. Вона містить у собі сформованість у дитині якостей, завдяки яким вона може спілкуватися з іншими дітьми, з вчителькою. Це і бажання спілкуватися, і вміння встановлювати взаємовідносини з однолітками і дорослими; уміння поступатись, підкорятись інтересам дитячої групи, класу; повага до бажань інших людей. Взагалі, дитина поводить себе з іншими дітьми у школі так, як бачить це і чує вдома. Тобто дитина у своїх взаємовідносинах з іншими дітьми є дзеркалом того, які взаємовідносини панують у сім'ї. Саме у родині дитина отримує перші зразки спілкування. Якщо дитина вдома є свідком неповаги членів сім’ї один до одного, сварок, бійок, то вона вважає таку поведінку нормальною і сама починає так поводити себе в школі. 

Мотиваційна готовність сформована, якщо у дитини є бажання ходити до школи, є прагнення здобувати знання, дізнаватись нове, цікаве, виконувати нову соціальну роль – роль школяра. І тут багато що залежить від Вас, шановні батьки. Не залякуйте малюка школою, фразами подібними до такої: «Ось підеш у школу – там тобі покажуть!» Налаштовуйте малюка на школу позитивно: «У школі буде цікаво, радісно, ти дізнаєшся багато нового і корисного». 

Хотілося сказати кілька слів не про дітей, а про нас, дорослих, про наше ставлення до їхніх успіхів, до їхніх невдач. Шкода, але ми, батьки, часто нетерплячі та егоїстичні, хоча виправдовуємося «хорошими намірами». Але, якими б не були виправдання, наше роздратування, крики, з’ясування стосунків, покарання – все це додаткові стресові ситуації, постійний дитячий біль від непорозуміння та образи. Чим більші наші старання, чим більше уваги ми приділяємо дітям, тим вищий батьківський рівень домагань, тим більша надія і бажаніша нагорода – відмінні оцінки…

Велике значення для психічного та фізичного здоров’я вашої дитини має правильний режим дня. 

Поради для правильного режиму дня

1. 12 годин сну з урахуванням обіднього (1-1,5 годин) для відновлення сил.

2. Після школи не спішить садити дитину за уроки, їй необхідно 2-3 години відпочити (обідній сон). Найпродуктивніший час для приготування уроків – з 15 до 16 години. Заняття ввечері безрезультатні, завтра доведеться все починати спочатку.

3. Не змушуйте дитину готувати уроки за один раз. Після 20 хв. занять необхідно 10-15 хв. «перерви».

4. Під час приготування уроків не сидіть над дитиною, давайте можливість їй попрацювати самостійно, але якщо потрібна ваша допомога, наберіться терпіння. Необхідні спокійний тон та підтримка («не хвилюйся», «давай з’ясуємо разом», «я тобі допоможу»), похвала, навіть якщо щось не вдається. Не акцентуйте увагу на оцінках («не дарма з письма в тебе одні «2» та «3»).

Якщо ви дотримаєтеся порад у вихованні, ваша дитина виросте врівноваженою та спокійною. Успіхів вам!

Сім основних правил батьківської поведінки в організації навчання

1. Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Чим більше ви її (самостійності)вимагаєте в усіх сферах повсякденного життя, тим краще зможе ваша дитина працюватиме з почуттям відповідальності у шкільній сфері. Автономне (самостійне) навчання є тією метою, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим елементом ефективного й тривалого процесу навчання. Хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.

2. Якщо ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи її розв’язання. Допоможіть їй завдяки підказкам, наприклад, вказівка на довідники, генерування правил, відгадування ребусів, що може сприяти розв’язанню проблеми. Але не подавайте саме розв’язання. Не спонукайте свою дитину тільки до одного шляху розв’язання.

3. Дайте своїй дитині можливість попрацювати над матеріалом удома.

4. Визнайте досягнення дитини. Хваліть (заохочуйте), а не докоряйте. Це краще, ніж ниття, нагадування та інші покарання. Звертайте увагу на те, щоб не обмежувати похвалу критикою («дев’ять», звичайно, чудово, але без двох помилок це могла б бути «дванадцятка»).

5. Не ставте перед своєю дитиною завищених вимог, щоб вони не були суворішими за вимоги вчителя.

6. Будьте, як вихователь, зразком у поведіні. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, наприклад, бачить своїх батьків за читанням, швидше сама почне читати, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.

7. Говоріть позитивно про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона долає свої особисті упередження щодо школи.

Пам’ятка для батьків щодо спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі

1. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

2. Не існує поганих і хороших емоцій, і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

3. Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції – це результат тривалого стримування емоцій.

4. Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

5. Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

6. Не слід у процесі занять з важкими дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

7. Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.

8. Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.

9. З метою ліквідації негативнтх емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.

10. Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежиить від особливостей її ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар’єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно починати роботу з корекції ставлення до себе, учнівської самооцінки. 

Бажаємо  Вам, щоб початок навчання малюка в школі став приємною подією в житті всієї родини!