Книжкова виставка до 150-річчя м. Лозової
Виставка «Харків! Вічно юний, вічно молодий!»
У цьому році місту Харкову виповнюється 365 років! Оформивши книжкову виставку «Харків! Вічно юний, вічно молодий!», ми хотіли розповісти читачам про цікаве і славне місто з видатною історією. Це місто люблять, ним пишаються не тільки ті, хто в ньому народився, а й ті, хто хоч раз у ньому побував. Адже всіх своїх гостей Харків зустрічає з привітністю, радістю та любов’ю. Це осередок науки і техніки, а ще Харків заслужено називають центром митців – письменників, поетів, музикантів, скульпторів, художників. Старовинність, що інтригує, кожний його куточок, надихає справді піднесенню фантазії і думки – це наш Харків. Сподіваємось, що наші читачі, переглянувши виставку, відчують близькість історії, свій зв’язок з минулим та причетність до сьогодення міста.
240 років з Дня народження Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка
Він вистояв і втримав небо нашої МОВИ
29 листопада виповнюється 240 років з Дня народження Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка. Наш славетний земляк - прожив все життя в Основі під Харковом або в самому Харкові, брав участь в усіх важливих культурно-освітніх починаннях: став одним із засновників Товариства благодіяння, Інституту шляхетних панночок у Харкові, був ініціатором заснування журналу «Украинский вестник», альманахів «Утренняя звезда», «Молодик» та співпрацював у них, був учасником заснування першої публічної бібліотеки в Харкові, перебував у творчій співдружності з колективом Харківського театру, став одним із перших істориків українського театру.
Григорія Федоровича Квітку-Основ'яненка критики називають видатним українським письменником дошевченкової епохи. Він є засновником і родоначальником нової української прози, автором першої повісті, оповідання, жанру соціально-побутової комедії. В очах суспільства Квітка-Основ’яненко звеличив жителя українського села - простого трудівника. Письменник показав не лише українському суспільству, а й читачам з усього світу глибину душі простої людини-хлібороба, яка вміє не тільки працювати, але й любити всім серцем.
Ура! Канікули! З’явиться скільки вільного часу на подорожі, екскурсії, розваги. А я пропоную провести час з користю, пізнати щось нове, поринути в мандри, помріяти. А помічником буде нам книга. Підбирати книги для дитини - завдання просте і складне одночасно. Ми всі хочемо, щоб діти читали, але розуміємо, що нав'язувати любов до книг не можна. Важливо дати можливість дитині знайти свою, з якої і почнеться дружба на все життя. Можна читати книгу, що займає провідні позиції в рейтингах продажів, а можна відкрити для себе нового автора. Я рекомендую прочитати на канікулах книгу Ольги Тарасової «Вклонися дереву». Саме такий новорічний подарунок зробила поет, прозаїк, драматург, майстриня і просто чарівна жінка - Ольга Олександрівна.
Поетична творчість Ольги Тарасової яскрава, самобутня, по-жіночому лірична. А твори для дітей добрі, щирі, саме такі, які може розповідати, любляча їх людина.
Читайте! Насолоджуйтесь! Приємних вражень!
Почесні громадяни нашого міста
Бєлих Олексій Павлович - учасник визволення Лозівщини, ветеран 38-ї гвардійської стрілецької Червонопрапорної дивізії, народний художник Росії, професор.
Варенников Валентин Іванович - учасник визволення Лозівщини, командир мінометної батареї 35-ї Лозівської гвардійської стрілецької Червонопрапорної дивізії, Герой Радянського Союзу, генерал армії.
Загребельний Юрій Гаврилович - директор КП «Лозівська друкарня» (серпень 1987-квітень 2008 рр.), громадський діяч.
Зубенко Федір Прокопович - старший інженер-економіст локомотивного депо станції Лозова, громадський діяч.
Кулагін Іван Якович - учасник визволення Лозівщини, командир 35-ї гвардійської стрілецької Червонопрапорної дивізії.
Лівшиць Володимир Аркадійович - головний лікар Лозівської міської лікарні (1975-2011рр.), Заслужений лікар України, депутат міської ради (1978-1990), кандидат медичних наук.
Малишенко Михайло Зосимович - учасник визволення Лозівщини, ветеран 35-ї гвардійської стрілецької Червонопрапорної дивізії.
Моргун Микола Іванович - Герой Радянського Союзу, командир батареї 314-го артилерійського полку 149 стрілецької дивізії.
Русанов Василь Матвійович - учасник визволення Лозівщини, ветеран 38-ї гвардійської стрілецької Червонопрапорної дивізії, гвардії полковник.
Супрун Федір Гаврилович - заслужений машинобудівник України, перший директор ЛКМЗ.
Шапошников Михайло Іванович - учасник визволення Лозівщини, командир 100-го стрілецького полку 35-ї гвардійської стрілецької Червонопрапорної дивізії.
Андрющенко Володимир Борисович - голова міської організації ветеранів війни та праці (1995-2006 рр.), почесний залізничник.
Жужома Володимир Олексійович Лозівчанин - генеральний директор ТОВ «Лозова-цинк», голова правління ВАТ «Лозівський завод металоконструкцій» (1985 - 2004рр.), депутат міської ради з 1980р.
Неділько Георгій Григорович - начальник відділу торгівлі та громадського харчування ВАТ «ЛКМЗ», перший заступник голови міськвиконкому (1975 -1988рр.), депутат міської ради.
Садовнича Тамара Василівна - лікар-санолог районної санітарно-епідеміологічної станції, головний державний санітарний лікар Лозівського району (1975 - 2004рр.), Заслужений лікар України.
Семененко Юрій Олексійович - голова профспілкового комітету ВАТ «ЛКМЗ» з 1975р., громадський діяч.
Сергєєва Антоніна Миколаївна - учасниця бойових дій, ветеран педагогічної праці.
Степанов Віктор Васильович - директор УДЦ «Укрспецвагон» (1994 - 2003рр.), Заслужений працівник транспорту України, депутат облради IVскликання.
Тихоненко Римма Григорівна - директор комбінату комунальних підприємств (1965- 1986рр.), депутат міської ради (1967-1987рр.).
Христофоров Василь Михайлович - виконавчий директор і керуючий санацією ВАТ «ЛКМЗ».
Кулов Сергій Олексійович - учасник визволення Лозівщини, Гвардії майор запасу, командир батальйону 270-ї стрілецької дивізії.
Пташник Олексій Анатолійович - учасник визволення Лозівщини, Гвардії полковник у відставці, командир ескадрильї «Лозівський колгоспник» 244-ої бомбардувальної авіадивізії.
Шевченко Яків Леонідович - учасник бойових дій, колишній начальник Лозівського міськрайонного відділу міліції, депутат міської та районної рад народних депутатів з 1957-1984рр.
Березовський Юхим Матвійович Лозівчанин, Герой Радянського Союзу, учасник бойових дій, начальник ШЧ-4 ст.Лозова (1951-1971рр.).
Кучеренко Микола Олексійович Лозівчанин, один з конструкторів танку «Т-34», інженер полковник, лауреат 3-х Державних премій.
Гладкий Олександр Миколайович Лозівчанин, Заслужений майстер спорту України, гравець футбольної команди «Шахтар», володар кубка УЄФА -2009 року.
Кучеренко Володимир Олексійович - видатний державний діяч, лауреат державної премії СРСР, вчений.
Нартов Олександр Анатолійович - майстер спорту Міжнародного класу з легкої атлетики, учасник Олімпійських ігор 2008р., неодноразовий призер чемпіонату світу, чемпіон України.
Негер Дмитро Дмитрович - протоієрей , настоятель церкви Свято-Смоленської ікони Божої матері.
Максимцов Павло Іванович - учасник бойових дій, голова ради ветеранської організації освіти, ветеран освіти.
Прологаєва Наталія Володимирівна - чемпіонка світу, Європи, України, майстер спорту Міжнародного Класу з плавання серед спортсменів з ураженням опорно-рухового апарату, член національної збірної команди України.
Москаленко Кирило Семенович - Маршал Радянського Союзу, двічі Герой Радянського Союзу, колишній заступник командувача шостою армією.
Рінкман Віра Іванівна - завідуюча Лозівської філії ХАДТ, відмінник народної освіти, лауреат Всеукраїнського конкурсу «Ділова людина України»- 2007 р., нагор. Дипломом та пам. медаллю «Лідери XXIстоліття»-2008р., у 2010 р. обрана дійсним членом-кореспондентом, академік Міжнародної Академії Наук житлово-комунального і побутового господарства, депутат міської ради 2011р.
Чурилов Василь Іванович - директор Лозівського училища культури і мистецтв, Заслужений працівник культури України.
Артеменко Віктор Васильович - начальник локомотивного депо Лозова, кандидат технічних наук, нагороджений орденом «За заслуги-IIIст..», дипломом міжнародної академії рейтингових технологій «Золота фортуна», знаком «Почесний залізничник», депутат 3-х скликань міської ради.
Каргін Федір Якович - начальник будівельного управління «Лозовапромбуд», (1983-1990 начальник треста «Промбуд-1»), приймав безпосередньо участь в розбудові міста.
Рідний край - це саме миле, найкрасивіше місце на землі. Тут найкрасивіша
Вересень був щедрим місяцем для нашої бібліотеки на нові книги. Краєзнавчий фонд поповнився новими виданнями. Серед них збірка творів літературно-творчого клубу «Лігос», «Лозовские параллели. Паралелі Лозової». Літературно-творчий клуб «Лігос» діє на базі Лозівського краєзнавчого музею з 2004 року. Серед членів клубу є люди, які досягли певних успіхів у літературній діяльності. Їх твори про любов. Любов до всього, що оточує людину, заповнює її життя, дає йому сенс. Ця збірка лише маленька частка поетичного таланту Лозівщини. Чудове видання, гарна поліграфія, цікаві твори.
Не менш цікавим є і музейний путівник «Краєзнавчий музей м. Лозова». Погортавши цей путівник, пригадала такий вислів М. С.Грушевського: «Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю, народ – нацією, країна – державою».
І окремо, величезна подяка Анні, яка, відвідавши нашу бібліотеку, залишила безцінні подарунки – свої книги.
Історія міста
Місто Лозова знаходиться в історичній частині України – Слобожанщині.
Своєю появою наше місто зобов’язане залізниці, адже саме після того, як у 1869 і 1872 рр. стали до ладу Курсько-Харково-Азовська і Лозово-Севастопольська залізниці, на карті тоді ще Російської імперії з’явилася назва Лозова. Щоправда, вона належала одразу двом станціям, які розташовувалися на відстані 7 км. одна від одної : Лозова-Азовська і Лозова-Севастопольська. У 1893р. обидві були перейменовані - Лозова-Азовська отримала нове ім’я «Панютине», а за Лозовою-Севастопольською закріпилася назва, за якою ми пізнаємо наше нинішнє місто.
Вступивши в дію, залізнична магістраль з’єднала хлібні райони з морськими портами, вона ж і сприяла розвитку цього регіону. Лозова стала пунктом закупівлі та відвантаження хліба на Лівобережжі. Почали з’являтися торгові склади, хлібні елеватори, борошномельні підприємства з переробки сільськогосподарської продукції, контори, банки. Розвиток селища був пов’язаний, передусім, із дуже вдалим розташуванням на перехресті доріг, у центрі великого сільськогосподарського району. Саме тому перші лозівські підприємства були торгівельними. Залізничним вузлом станція стала у 1902 році, коли була збудована колія з Костянтинограда до Лозової, таким чином Донбас був з’єднаний із західною частиною держави. У 1926 році відбулися зміни в адміністративному підпорядкуванні селища. У зв’язку з ліквідацією Павлоградської округи Лозова увійшла до Харківської округи, а в серпні 1928 року Харківський окружний виконком постановив віднести селище Лозова до категорії міст. До початку 40-х були відбудовані промислові підприємства: масловий, цвяховий та дротяний заводи. Збудовано водопровід, засновано парк культури та відпочинку, споруджено будинок культури, стадіон. Відкривалися магазини, побутові майстерні, навчальні заклади.
У міжвоєнний період – з 1922 до 1941 рр. у м.Лозова було значно розширено інфраструктуру, побудовано багато підприємств і організацій. Було збудовано ТЕЦ, з Панютиного перенесені залізничні майстерні, Будинок культури, стадіон, п’ять шкіл, три технікуми . Восени 1941 року Лозова була захоплена німецькими військами. Фашистське командування надавало великого значення місту, яке було воротами до Донбасу. Під час війни місто шість разів переходило з одних рук до інших. Війна перетворила місто на руїни. У боях за звільнення Лозівщини від німецько-фашистських загарбників загинуло понад 10 тис. бійців і офіцерів Радянської Армії. Понад 9 тис. лозівчан не повернулися з фронтів Великої Вітчизняної. Після остаточного звільнення міста від німецько-фашистських загарбників 16 вересня 1943 року лозівчанам довелося повністю відновлювати зруйноване господарство і практично повністю будувати нове місто. Становленню міста, як потужного промислового центру Харківської області, сприяло будівництво в 60-х роках – Лозівського ковальсько-механічного заводу. Датою народження підприємства вважається день, коли була виготовлена перша штамповка – 29 березня 1966 року. Зокрема, завдяки йому був збудований сучасний міський район багатоповерхівок з усією інфраструктурою. Дитячі садки, школи, Палац культури, поштові відділення споруджувалися і відкривалися паралельно із розвитком ЛКМЗ. У цей час працівниками заводу було насаджено міський парк «Перемога». ». У 1975 році стала до ладу лікарня медико-санітарної частини ЛКМЗ .
Сьогодні Лозова – місто обласного значення Харківської області. Її площа складає 18,1 кв.км. Тут мешкають понад 67,6 тис. чоловік. Провідна галузь економіки міста – промисловість, яка представлена підприємствами машинобудування, обробки металу та підприємствами переробної галузі.
Найстарішим підприємством є Панютинський вагоноремонтний завод, який був заснований у 1869 році. Зараз – це Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів «Укрспецвагон».
У Лозовій функціонують 14 дошкільних, 13 загальноосвітніх навчальних закладів, 2 позашкільних навчальних закладів, 4 школи естетичного виховання та центр творчості дітей, юнацтва та молоді, три середньоспеціальні навчальні заклади: Лозівський професійний ліцей, Державний професійно – технічний навчальний заклад Панютинський професійний аграрний ліцей, обласний комунальний заклад «Лозівське училище культури і мистецтв». Також функціонує Лозівська філія Харківського автомобільно – дорожнього технікуму. Спортивна галузь у місті представлена двома стадіонами, трьома ДЮСШ та спортивними комплексами.
Населення міста обслуговують дві лікарняні установи: Лозівська міська лікарня, «Центр первинної медико–санітарної допомоги м.Лозова», у місті розташоване Лозівське міжрайонне управління ГУ Держсанепідемслужби у Харківській області.
Культурно–освітні потреби та дозвілля лозівчан забезпечують міський Палац культури, краєзнавчий музей, три міські бібліотеки, парк культури та відпочинку, дендрарій та три сквери.
У місті функціонують два фонтани, протягом останнього часу побудовано сучасні дитячі майданчики.
Лозова місто для праці та відпочинку. Окрасою Лозової є два великі храми Свято-Смоленський та Свято-Петро-Павлівський. Візитною карткою Лозової є споруди залізничного вокзалу, міського музею, площі міста, Меморіал слави та інші пам’ятні знаки.
Символіка міста Лозова міста Лозова представляє собою геральдичний щит, закруглений знизу (іспанський). Щит поділений по діагоналі на дві частини. Верхня ліва частина – малинового кольору, на якій розміщена золота гілка лози, що пояснює походження назви нашого міста. Права нижня частина – зеленого кольору, на якій зображені чотири перехрещені срібні стріли, що пояснюють історичну особливість нашого міста. Навколо щита – картуш у стилі українського бароко. Зверху картуша – срібна мурована корона – ознака статусу міста. Поза щитом - перехрещені молоток та розвідний ключ, як символи промислової індустрії та залізниці – провідних галузей нашого міста. Молоток та ключ обрамлені стрічкою малинового та зеленого кольорів. Внизу на стрічці – надпис золотим кольором «Лозова».
Прапор міста Лозова являє собою прямокутне полотнище у співвідношенні ширини до довжини 2:3, яке складається з двох горизонтальних, рівних по ширині смуг. Верхня – малинова із зображенням у верхньому лівому куті символів, що присутні на гербі –перехрещені срібні стріли та золота гілка лози. Нижня смуга – зеленого кольору.
природа, найцікавіші казки, найкрасивіші і найдобріші люди. Тут все своє, таке рідне і улюблене. У кожної людини є свій рідний край, куди хочеться весь час повернутися. Чому це мі сце так тягне до себе? Чому багато тужать про нього на чужині? Напевно, тому, що знайомство з навколишнім світом вперше відбувалося саме в цих краях. Маленька людина вперше тут побачила сонце, почула шум дощу, пішла до школи, знайшла друзів. Де б не була людина, в який куточок землі вона б не забрела, завжди буде згадувати свій рідний край, такий гарний і улюблений.