Кабінет практичного психолога та соціального педагога

Ідеальне життя

 Кожна дитина має право на життя,

Та не просто життя, а ідеальне.

Кожен знає його поняття,

Бо життя на світі незвичайне.

В того - сильний талант, в того - сила,

Ну, а та, безперечно, красива.

Жити на світі ідеально можна,

Лиш дотримуйся правила кожного:

-         Щоб збереглася природа;

-         Стала кращою мода;

-         Знищити зло;

-         Досягти свого.

       Щоб жити ідеально,  Все повинно бути                                                                                     нормально!                                                                       

                                                      Павлюченко Тетяна

Результати психологічних досліджень практичного психолога Кошманівського НВК

 Дузенко Т.М.

Підліткова агресивність

     Проблема агресивності у підлітків є дуже актуальною. Перші її прояви можна помітити навіть у новонароджених. Наприклад, у 3-х місячної дитини, коли вона розмахує ручками, дригає ніжками, хапає предмети. Ця активність має інструментальний характер, метою якого є забезпечити, дістати те, що необхідно або бажано. У цей період дитина залежить від батьків, особливо від матері, та шукає уваги та схвалення з їхнього боку і агресивність, в цьому випадку, є одним з механізмів привертання уваги та способом досягнення своєї мети.

     Багато залежить від реакції дорослих: вони можуть миттєво виконувати вимоги дитини, а можуть ігнорувати їх. Але ці два шляхи ведуть до одного результату – дитина виростає агресивною. І якщо вона звикла, що з самого малечку кожне її «хочу» повинне бути виконане за будь-яку ціну, то, звичайно ж, у підлітковому віці вона буде агресивно настроєна, якщо хтось заважатиме мати предмет бажання. Але якщо батьки з дитинства емоційно нехтують дитиною, ставляться до неї зневажливо або негативно, то така поведінка батьків породжує страх, який теж викликає агресію.

     Крім того, батьки підсвідомо можуть сприяти розвитку підліткової агресії, коли занадто жорстко контролюють поведінку свого «чада». Такі випадки характерні для тих родин, де батьки дуже налякані повідомленнями про зростання підліткової злочинності, наркоманії й прагнуть знати про кожен крок своєї дитини. Юнаки та дівчата, яким не дають перетворитися на самостійну особистість, перетворюються на бунтарів.

Існує декілька типів агресії у дітей:

1.     Гіперактивно-агресивна дитина – це рухливо розгальмовані діти, яким складно бути дисциплінованими. Зазвичай у родині вони є кумирами і виховуються в атмосфері вседозволеності, а потрапляючи в колектив, можуть ставати агресивними. З такими дітьми слід грамотно вибудовувати систему обмежень, вчити визнавати власні помилки, не перекладати свою провину на інших, розвивати почуття емпатії, співчуття до оточуючих.

2.     Агресивно-вразлива та виснажена дитина – у таких дітей вразливість пов'язана з хворобливою нервовою системою та хворобливим організмом. В цьому випадку підвищена чутливість, дратівливість, ранимість можуть провокувати агресивність. Завдання дорослих – допомогти дитині «розрядити» психічну напругу: погратися з нею в галасливу гру, побити що-небудь, намагатись уникати ситуацій перенапруги.

3.     Агресивна дитина з опозиційно-зухвалою поведінкою — такі діти часто грублять своїм батькам. Це може вказувати на те, що батьки рідко спілкуються, граються зі своєю дитиною. В результаті їй стає нудно і вона спрямовує свій поганий настрій, проблеми на дорослого. Ваше завдання — спробувати розв'язати проблеми разом з дитиною, але не за неї.

4.     Агресивно-байдужа дитина – це діти, у яких порушена здатність до емоційного відгуку, співпереживання, співчуття до інших. Причинами цього можуть бути несприятливі умови виховання, риси емоційної холодності, підвищеної емоційної збудливості, які передаються від батьків або близьких дитини. Така дитина незрідка дратівлива або байдужа, штовхається, б'ється, говорить образливі слова, грубо поводиться, не розуміючи, що тому, кого вона скривдила, боляче або погано. Батькам такої дитини необхідно намагатись стимулювати в неї гуманні почуття, привчати нести відповідальність за свою агресивну поведінку.

     Враховуючи вищесказане, можна порадити батькам, які перебувають поруч з агресивним підлітком, пам'ятати, що особиста агресія дорослих сприяє виникненню і закріпленню в дитини агресивної поведінки. На агресію ніколи не можна відповідати агресією, дорослий повинен показати дитині приклад конструктивного розв'язання конфлікту. За агресію не можна суворо карати – це закріплює негативні форми поведінки, але й потурати агресивній поведінці дитини теж не треба. Тому необхідно враховувати правила взаємодії з агресивною дитиною, сформульовані психологами:

-         Приймайте дитину такою, як вона є;

-         Висувайте до дитини свої вимоги, враховуйте не свої бажання, а її можливості;

-         Розширюйте кругозір дитини;

-         Включайте дитину в спільну діяльність, підкреслюючи її значимість у виконуваній справі;

-         Ігноруйте легкі прояви агресивності, не фіксуйте на них увагу оточення;

-         Пам'ятайте, що гнів та агресія мають супротивника, перед яким зазвичай відступають, - це сміх (але тільки гумор, а не іронія і не сарказм). Вмійте розвеселити, розсмішити свою дитину, адже це один з найдієвіших способів розрядки.

-         Будь-які раптові зміни у поведінці та настроях, особливо тих, що віддаляються від близьких людей;

-         Схильність до необачних і безрозсудних вчинків;

-         Надмірне споживання алкоголю чи таблеток;

-         Відвідування лікаря без очевидної необхідності;

-         Розлучення з дорогими речами або грошима;

-         Придбання засобів скоєння суїциду;

-         Підведення підсумків, приведення справ до порядку, приготування до уходу;

-         Нехтування зовнішнім виглядом;

-         Упевненість у безпорадності і залежності від інших;

-         Повідомлення про конкретний план суїциду;

-         Подвійна оцінка значущих подій;

-         Розмови або жарти щодо бажання померти;

-         Повільна, маловиразна мова;

-         Висловлювання самозвинувачень;

-         Подвійність емоцій і почуттів;

-         Переживання горя;

-         Ознаки депресії;

-         Почуття провини або відчуття невдачі, поразки;

-         Надмірні побоювання або страхи;

-         Почуття власної малозначущості;

-         Втрата властивої дітям енергії;

-         Порушення сну;

-         Зміна апетиту або ваги;

-         Зниження інтересу до навчання;

-         Почуття «заслуженого» відторгнення;

-         Зниження рівня соціалізації;

-         Агресивна поведінка.

Деякі з цих ознак мають, так би мовити, «подвійне» значення, тобто можуть

свідчити не тільки про суїцидальну загрозу, а й про інші особистісні проблеми, кризи у житті юної людини. Але не слід ніколи забувати про «суїцидальну тему» при появі цих ознак.

-         Підбирати ключі до розгадки суїциду;

-         Приймати суїцидента як особистість;

-         Налагоджувати турботливі стосунки, не сперечатися;

-         Запитувати;

-         Не пропонувати невиправданих утіх;

-         Пропонувати конструктивні підходи, вселяти надію;

-         Оцінити міру ризику самогубства;

-         Не залишати людину одну у випадку високого суїцидального ризику;

-         Звернутись за допомогою до спеціалістів;

-         Важливо якомога довше зберігати турботу і підтримку учня.

Використовувати засоби піднесення цінності та особистості дитини, її життя.