Продовження

Башти і будинки тушини будують з аспідного сланцю, без скріплюючого розчину і каміння тримається на власній вазі. Каміння обробляється, ретельно підбираєтья і зовнішні стіни майже ідеально рівні. Як і в гірському Дагестані, села порожні або напівпорожні. Молодь, яка хоч якось вивчилась, покидає села і спускається в долину назавжди. Дікло, село яке ми пройшли після Шенако, здалось нам зовсім порожнім. За селом ми по путівнику «Из Омало через Шенако и Дикло по КТ выходите на восток, за речушку Шави и перевал Бечихи (2200 м, 1 А зимой), который с запада преодолевается по лугам, с потерей высоты на восточном лесном серпантине тропы. Спускаетесь из-под восточного основания Бечихи к устью Черосцкали и по КТ следуете вдоль прямого здесь потока Андийского Койсу до начала подъема на Хушетский перевал (2623 м, 1 А зимой). Ширина реки тут и далее достигает, кроме теснин, 30 м»

Все це ми долали пішки і при підйомі на Хушетський перевал на крутому схилі нас застала ніч. Схил був настільки крутий, що для ночівлі ми змушені були використати плоский дах хати гостинного і привітного аварця, який жив тут з сім’єю.

Курбанов Імадудін з дітьми. Село Хушет(селищна рада Нижній Хваршин), Цумадінський район, ДАРСР.

По путівнику:

«Кириоти — незаслуженно забытый уголок Дагестана. На его вершины не поднимались альпинисты, а на перевалы, кроме Бежира (1А; А. Варейкис, 1978 г.), не ступала нога туриста. Хребет Кириоти сопровождает справа весь маршрут по Аваро-Тушинской тропе.

После леса у Черосцкали выход на голые сланцевые склоны Хушетского перевала не очень-то приятен. Негде скрыться ни от дождя, ни от солнца. В верхней части подъема, сделав два десятка зигзагов, тропа достигает перевала, расположенного в южном окончании хребта Буци-Баци. На всем пути из Дагестана в Грузию, от Агвали до Омало, перевал Хушетский (Сармагеле) самый высокий. Из альпинистов впервые его прошла группа Г. Мерцбахсра в 1894 г., хотя аварцы, соорудившие тропу до хуторка Черо, и реже тушины посещали друг друга через перевал не одну сотню лет… С перевала виден аул Хушет. Тропа вначале круто, а затем полого дугой спускается к аулу, стоящему па высоте 2062 м. Долгие километры пути до Хваршнпского моста проходят высоко над Андийским Койсу по южным склонам хребта Гаку (до реки Гакко), а затем хребта Омар. Из Хушета спуск к реке Тетри и подъем к перевалу Жирбак (2502 м, н/к) в отроге хребта Гаку, откуда полого спускается к аулу Цихалак (2110 м), самому высокогорному на тропе. Вверх по реке Хваршини, па правом склоне которой расположился Цнхалак, ведет тропа к перевалу Хваршини (3034 м, 1А). Напротив, за ущельем Андийского Койсу, высится гора Кириоти (3683 м)

Тропа из Цихалака пересекает маловодную Хваршини и вскоре достигает аула Верхний Хваршини (не путать с Хварши). Небольшой подъем на отрог и спуск к безымянному ручью, за которым на отроге горы Гаку приютился аул Нижний Хваршини. Отсюда тропа уходит вниз и, обогнув южный отрог горы Гаку, спускается к Андийскому Койсу. Левым берегом этой реки, примерно на высоте 40-60 м над ней, идет тропа к аулу Эчеда. В пути, у впадения справа Мнтлуды, от транзитной тропы отходит тропа к дидойским аулам Тляцуда, Шаури, Мокок, Шаитль, Кидеро и др. Ниже впадения Митлуды, на “стрелке”, темнеют дома и сакли аула Сагада»

По цій Аваро-Тушинській стежці, якщо рахувати від с.Шенако до с.Ечеда, ми йшли три дні. Стежка взимку непрохідна і весь інший час місцеві ходять по ній пішки або з кіньми. Живуть в селах вздовж стежки натуральним господарством, електрика з перебоями і за всім решту необхідним ходять або в Омало або в другу сторону, райцентр Агвалі. Від села Хушет до Агвалі 96 кілометрів, з яких 37 км люди проходять пішки або на конях. На таку поїздку тратиться чотири дні – два дні туди і два назад. Стежка місцями широка, місцями вузька і небезпечна навіть літом, особливо якщо нетверезий. В перший день по недосвіченності я ледь уникнув непрємної пригоди. Пропускаючи зустрічних нав’ючених коней, я мимоволі з рюкзаком і велосипедом став з краю ущелини і кінь, порівнявшись зі мною, почав штовхати мене вантажем в ущелину. Але тварина розумна і, мабуть, була в таких ситуаціях. Кінь зупинився і дав мені можливість самому вибратися і тільки потім почав рухатися. Ставати треба в таких ситуаціях тільки зі сторони скельної стіни.

Сільська школа в с. Верхній Хваршин. Вчительки Алієва Хадіжат і Магомедова Галімат.

Крім тих плівок, які я виклав на цій сторінці, в Юриному архіві є ще 19 плівок, які я відсканував і майже все розмістив на його сторінці. Всі плівки були підписані що дало можливість розташувати фотографії у відповідності до маршруту.

https://sites.google.com/site/kaluskiveloturisti/storinka-uria-turanskogo/1979