Головна

Сайт є частиною сайту Туристи Прикарпаття 

В одній з програм розвитку туризму в Івано-Франківській області, здається на 2002 - 2010рр., був прийнятий пункт - написати і видати історію Калуського клубу туристів "Горган". Цей пункт навіть пробували виконати і ветеранам клубу запропонували дати матеріали по видам туризму. Я зібрав архівні фотографії з історії секції велотуризму і навіть написав невеличкий текст. На тому все і закінчилось. Той текст я зберіг і без змін розмістив тут. Ну а на самому сайті я поставив за мету показати по можливості всі походи вищих категорій складності, в яких брали участь велотуристи з нашого міста.


Велотуризмом займаюсь з часу, коли в клубі туристів “Горган” Калуського в/о “Хлорвініл” утворилась секція велосипедного туризму, тобто з 1975 року. Активними учасниками секції на той час були Михайло Довбенчук, Віктор Носов, Віктор Старцев, Валерій Галахов, Станіслав Шаповалов, Мирон Беляк, Петро Гиря. Як вид велосипедний туризм тоді на Україні не був широко поширений і секцї тільки починали утворюватись. Все це йшло при активному сприянні Харківської обласної Ради по туризму і екскурсіям, де вже існувала секція з досвідченими туристами під керівництвом Лівінського Миколи Петровича.На той час вони вже самостійно випускали групи на маршрути пятої категорії складності.

Фактично Лівінський М.П. і його соратники створили велотуризм на Україні, перші пройшли в різних регіонах СРСР складні і надскладні маршрути, які потім ставали еталонними. Ведучи пошук ентузіастів цієї справи на Україні, харківяни взяли шефство і над нашою секцією. Завдячуючи цьому ми зразу взяли участь в їх міроприємствах які проходили на рівні республіки. Так я попав в 1977 році і в 1979 році на республіканські семінари по підготовці керівників походів вищої складності що проходили на Кавказі в м.Степанаван Армянської РСР. По програмі семінару, крім навчання, всі слухачі брали участь в походах вищих категорій складності по Кавказу. Там ми познайомились з велотуристами України, Росії. В дальнішому, на основі нашої секції і туристів з м.Коломиї, утворилась обласна секція велотуризму. На початках керівником секції був Михайло Довбенчук і потім Юрій Турянський з м.Коломиї.

Так у моє життя ввійшов і став частиною моєї біографії Кавказ, ця дивна і прекрасна країна гір. Специфіка складних велопоходів, коли необхідно подолати понад тисячу кілометрів доріг з обовязковими елементами у вигляді піших перевалів, дозволяла за один похід відвідати значно віддалені райони з різними кліматичними умовами, різними народами і культурами. Весь цей гірський край є конгломератом народів, релігій, сучасних міст з древніми памятками, високогірних сіл що живуть ще середньовічним укладом. І все це на тлі вражаючої природи – снігових вершин і льодовиків, тропічних лісів на побережжі, випалених місячних ландшафтів високогірного Дагестану. Хотілось про все узнати і не тільки по туристичним путівникам. Так значну частину моєї бібліотеки стали займати книги про Кавказ, які я привозив з різних поїздок. З часом навіть топографічні назви чи слова незнайомих місцевих мов стали для мене  звучати як поезія чи музика.

Загалом було вісім поїздок на Кавказ. Крім пятьох велосипедних походів пятої і четвертої категорії складності, я брав участь у гірському поході третьої категорії по Північній Осетії з групою туристів з м.Івано-Франківська, а також два роки їздив в альптабори “Ельбрус” і “Шхельда”.

Останній кавказький похід здійснив в 1989 році з групою харківських туристів. Проходив він по маршруту пятої категорії складності і самою цікавою його частиною був прохід з Чечні через Головний Кавказький хребет в Хевсуретію (Грузія). Першим цей маршрут пройшов легендарний російський велотурист А.Власов, який згодом став і першим в країні майстром спорту по велотуризму. Запамятався цей похід також тим, що в звязку з початком військового конфлікту в Абхазії, нам прийшлось міняти маршрут і з велосипедами через перевал Донгузорун(1А, 3161м),з невеликим на ту пору року льодовиком, повертатися в Росію.

Уже після організації обласної секції, в різні роки і в складі різних груп брав участь в походах по Тянь-Шаню, Паміро-Алаю, Алтаю, Хібінах.

В 1978 р. і в 1979 р. кавказькі походи, в яких я приймав участь, зайняли відповідно ІІІ-е і ІІ-е місце в республіканських заочних змаганнях на кращу велосипедну подорож.

В 1980 році став інструктором велосипедного туризму і в 1987 році, за керівництво походом четвертої категорії складності по Алтаю, Українською республіканською Радою по туризму і екскурсіям присвоєно звання “Кандидат в майстри спорту СРСР” по туризму.Похід проходив по еталонному маршруту пятої категорії з виходом на каньйон р.Чулишман і проходом по дну каньойона до Телецького озера.

З кінця вісімдесятих і до розпаду СРСР був заступником голови маршрутно- кваліфікаційної комісії при обласній Раді по туризму і екскурсіям.Після того, як М.Довбенчуку і Ю.Турянському були присвоєні звання майстрів спорту по велотуризму, наша комісія мала право випускати групи на велосипедні маршрути четвертої категорії складності.

На сьогоднішній день уже важко пригадати всі кілометри доріг, всі дні проведені в горах, включаючи і численні карпатські походи. Безперечно це не було, як прийнято казати, “хоббі” чи відпочинкове захоплення.У мене, як і в багатьох моїх друзів, це стало невідємною, органічною частиною життя, іноді незрозумілою для оточуючих. І на запитання – чого ви йдете в гори? – назагал відбувався якимись банальними жартами. Проте з часом, коли відійшов у минуле цілий пласт нашого життя і разом з ними вся та, скажемо так, неофіційна туристично-бродяча мандрівна “культура”, завдяки саме такій дистанції виникає можливість по новому самооцінитись і врешті дати відповідь на те питання оточуючим і самому собі.

Основою всіх переживань на таких маршрутах є якби штучно створений твій новий соціальний статус. Точніше відсутність будь-якого статусу. Бродяга,бомж, людина поза суспільством. “Странник я на земле” – це Сковорода. Звичайно у нього це говорилось більше про духовне мандрування. Проте воно частково звязане з фізичним переміщенням, зі створенням психології мандрівника, почуття безпритульності і бездомності, духовної анархічності.

Причому немає значення – чи здійснюєш ти сходження на Еверест чи просто йдеш у свій перший категорійний похід.

Переживання в обох випадках одинакові.

Анатолій Дутчак
Підсторінки (1): ПЕРСОНИ