"Дозор-86""
(спогади ветерана Долинського хімбату)
В багатьох з нас, в подальших наших хімічних біографіях, крім самої хімії залишила слід і військова кафедра ДХТІ. Пройшовши кількарічний курс навчання, ми завершували його у військових літніх таборах, де, після присяги, нам ліпили зірочки лейтенантів і ми роз'їжджались згідно розподілення на роботу.
Вже там, по місцю роботи, нас брали на облік військкомати по профілю “командир взводу хімічних військ”. Під час роботи нас періодично відривали від виробництва і, зберігаючи за нами середню зарплату, проводили з нами на базі військових частин те, що називають “підвищення кваліфікації”, “перепідготовка”. Такі десятиденні міроприємства з нами проводили майже щорічно, раз в два-три роки організовувались збори на два місяці. Місця проведення зборів були різні, десятиденні в Івано-Франківську, с.Лисець в Лисецькому учбовому центрі(ЛУЦ). Триваліші могли бути теж в Лисці або в Долинському хімбаті, до якого були приписані всі офіцери запасу, працюючі на калуській хімії. Під час тривалих зборів нам навіть видавали нову військову форму, в якій можна було появлятись навіть за межами військової частини. Форма була з погонами але не зовсім офіцерська і ми були те, що в СА називали “партизанами”, напівдисциплінована військова маса, яку в місті, за межами частини, навіть не чіпали патрулі. Саме навчання не було обтяжливим, велось формально для галочки. Вечорами основний контингент “партизанів” розслаблявся — карти, пиятика. Для багатьох, особливо старших дядьків, це була така собі відпустка, без сімейного і виробничого контролю.
Вершиною таких міроприємств в моїй військовій “кар’єрі” були зимові військові навчання “Дозор-86”. Була традиція — напередодні з'їздів КПРС в армії проводились масштабні навчання, типу — армія рапортує рідній партії. XXVII з'їзд КПРС проводився в лютому-березні 1986 року і під цю дату силами західних військових округів провелись зимові маневри. Їх називали дослідницькими і однією з цілей цих маневрів були відпрацювання методів боротьби с “высокоточным оружием противника” і, відповідно, застосування різних методів маскування. По профілю хімічних військ була і димова техніка, її ми теж вивчали на військовій кафедрі. На вивчення цієї техніки виділялось небагато часу, все таки основний профіль у нас був радіаційна, хімічна і бактеріологічна розвідка та знезараження техніки і місцевості. І от саме для участі в зимових навчаннях Прикарпатський військовий округ зобов’язали зняти з консервації димовий батальйон, який зберігався в Долинському хімбаті. Для цього, напередодні, військомати призивають в Долину необхідну кількість офіцерів запасу профілю “хімвійська”, там ми місяць проходим навчання роботи операторами димових машин ТДА-М.
Димова машина ТДА-М призначена для задимлення різних об’єктів нейтральним димом, для дезінсекції місцевості, доріг і різних об’єктів інсектицидними аерозолями. Апаратура димової машини змонтована на шасі ГАЗ-66 та знаходиться в закритому кузові. Працює за принципом термічного випаровування висококиплячих фракцій у потоці гарячих газів з подальшою конденсацією парів в атмосфері. Довжина частини димової завіси, що не проглядається, при застосуванні димоутворювальної речовини — суміші № 1 (при швидкості вітру близько 3 м/сек та ізотермії) — не менше 1 км.
Після цього призивають на території Рожнятівського і Долинського районів необхідну кількість рядових запасів, шоферів. Їх ізолювали на території хімбату, почекали поки вони все взяте з дому випили і з’їли і силами цього складу нову техніку хімбату знімають з консервації і готують її до маневрів. Попутньо вже ми самі вчимо рядових операторів димових машин. Батальйон готував весь округ, комплектували найкращим обладнанням, навіть видали індивідуальні рації для кожного рядового. Ми такі бачили вперше. Потім вся техніка, особовий склад, майно, харчі, кухні грузяться на залізничні вагони і платформи і відправляється в Калінінградську область. Рядовий склад і офіцери-партизани їхали в “телячих”, залізних вагонах з “буржуйкою” посередині, для решти комскладу був призначений пасажирський вагон. Дорога довга, сухпайок, випадкові зупинки під час яких особовий склад біг в поле і швидко справляв нужду. Потім призвичаїлись малу нужду справляти на ходу, через напіввідкриті двері вагону, через що кожний вагон з часом обростав жовтими сталактитами. Кінцевий пункт — ліс недалеко від Балтійського моря, нас вигрузили — тут будете жити. Час десь по обіді і швидко починаєм довбати замерзлу землю для установки палаток. Палатки щоб менше промерзали необхідно до половини сховати в землю, під кожну палатку привезли заготовлені щити, які ставимо по сторонах ями. Палатка натягується поверх них, розрахована на сім-вісім чоловік, по центру “буржуйка”. Потім хвойні гілки і лежаки. Додатково я прихопив ще зимовий туристичний спальник, який пригодився і в дорозі. Видають зброю - автомати АК і пістолети ТТ ну і почалися військові, “героїчні” будні. Героїчного мало, як і мабуть у самій війні. Холод, бруд і пахота. Вчасно встати, нагодувати, заправити машини димсумішшю і пальним, виїхати в район, відпрацювати і всім повернутись в район проживання. Потім знову вся карусель - нагодувати, поспати, встати, заправитись і т.д. За місяць тільки раз вивезли в баню, думав воші привезу. В кінці ще захворів. В Долині добу грузились на холоді, сильно промерз в чоботях, валянки видали тільки в дорозі. І от поступово, від ніг догори по туловищу, почали формуватись чиряки. Особливо дошкульні на ногах, при ходьбі у валянках чиряки перетворювались в язви. Думалось не обійдусь без госпіталізації. Втім потім, після повернення додому, якось все пропало. І це при тому, що ми рахувались в найкращих умовах. Найбільше потерпала піхота, в лісі, в білих маскхалатах, білі бронемашини і заборона для демаскування найменшого вогню чи диму. Казали госпіталі в Калініграді були забиті обмороженими, були випадки смертей від чадного диму двигунів. Виїзди були далеко від місці проживання і запам’ятались вперше бачені залишки німецької господарки — чисті, як наші парки, ліси, дороги, господарські будівлі і кірхи з червоної цегли. Міста, в які попадали, були в якомусь дивному стані, наполовину зруйновані і наполовину недбало відновлені. Ніби тільки вчора закінчилась війна і їх поспіхом заселили завезенним населенням.
Основна складність наших бойових завдань полягала у вчасному виїзді всім особистим складом в точку задимлення і вчасним, сихронно з провадженним в цей час аеро- і космічним фотографуванням, накриттям об’єкту димовою завісою. Саме важливим була синхронність димопуску з тим фотографуванням і надійність роботи машин. Машини більш-менш прості, інциденти траплялись переважно у вигляді загорання димсуміші біля сопла машини під час роботи по задимленню. Такі випадки в основному діяли на психіку новоспечених операторів машин. Виглядало це як велетенський факел з димсопла, який просто треба грамотно погасити перезапуском машини. В мене був випадок, коли під час загорання прийшлося паралізованого страхом оператора витягати з машини, сам він самостійно не міг ні відпустити педалі газу ні вибратися в кабіни. Сама димова завіса досить ефективна, стійка і батальйоном ми могли накрити невелике місто. У нас був випадок, коли повертаючись із завдання, ми попали у власну завісу, яку вітром перемістило на дорогу. Видимість нульова, прийшлось зупинитись і майже годину перечекати в протигазах. А так загалом, після підведення підсумків, ми виявились найкращим димовим батальйоном, навіть брали на аналізи нашу димову суміш. Очевидно це можна пояснити тим, що ми все таки були не кадровою частиною, техніка була нова і невживана і дядьки, взяті з домівки, були дисциплінованіші і виконавчі без поганянь. Крім того, до батальйону був прикомандирований взвод сержантів-строковиків. Вони дієво помагали нам порадами і ліквідацією неполадок. Наприклад, при працюючій системі обігріву димсуміші, вона все таки іноді замерзала в трубопроводах. Порада сержанта проста — включити обігрів і їздити машиною в цей час по полю. Обігрів і перемішування швидко приводили до розмерзання. Після повернення додому з таких міроприємств, існував загальний порядок нашого обліку. У військкоматі відповідальний за облік і перепідготовку офіцерів запасу переставляв особові справи офіцерів, що прибули з перепідготовки, у кінець черги на наступну перепідготовку, наступні за нами готувались до чергового міроприємтсва. Таким наступним міроприємством для моїх товаришів по обліку став Чорнобиль....
Перший взвод третьої димової роти
1. Командир взводу - старший лейтенант Дутчак Анатолій Васильович, 1952 р.н.
2. Заступник командира взводу, старший хімік сержант Гарат Микола Михайлович, 1952 р.н.
3. Водій-хімік рядовий Кедик Богдан Миколайович, 1954 р.н.
4. Старший хімік єфрейтор Муравський Дмитро Петрович, 1948 р.н.
5. Водій-хімік рядовий Коваль Ярослав Михайлович
6. Старший хімік молодший сержант Марчук Мирон Іванович, 1956 р.н.
7. Водій-хімік рядовий Библів Михайло Миколайович, 1959 р.н.
8. Старший хімік рядовий Каратник Василь Григорович, 1948 р.н.
9. Водій-хімік рядовий Ониськів Віктор Васильович, 1962 р.н.
10. Старший хімік рядовий Булат Степан Володимирович, 1956 р.н.
11. Водій-хімік єфрейтор Винник Микола Юрієвич, 1957 р.н.
12. Старший радіотелеграфіст
13. Водій-хімік рядовий Миндюк
В складі роти був один взвод димових машин ТДА-У на шасі автомобіля «Урал-43206»
"...И всё же, несмотря на то, что шёл уже третий год войны, в проведённой операции имелись серьёзные недостатки как в организации боевых действий, так и в ходе их ведения. В первую очередь это относится к разведке противника как при подготовке операции, так и в её динамике. Надо сказать, что проблема организации разведки стояла очень остро и в послевоенные годы, имеет она место и сейчас. Так, в ходе исследовательского учения «Дозор-86», проведённого на территории Белорусского военного округа в 1986 году, были сделаны выводы о том, что разведка обеспечивает не более 30 проц. координат для ракетных войск и артиллерии, иными словами, артиллерия не может полностью реализовать свои огневые возможности. В соответствии с этим предлагалось комплексировать средства разведки, РЭБ и оперативной маскировки, но по ряду объективных причин эти рекомендации не были реализованы в практике военного строительства. ..."
Вооруженные Силы СССР после Второй Мировой войны: от Красной армии к Советской
Феськов Виталий Иванович Голиков Валерий Иванович Калашников Константин Анатольевич Слугин Сергей Анатольевич
Глава 19. Прикарпатский Краснознамённый (с 1974 г.) и Львовский военные округа в 1945-1991 гг.
46-й отд. батальон химзащиты (32233) Долина
Командир батальйону підполковник Соколов, начальние штабу майор Анатолій Романовський
