В багатьох з нас, в подальших наших хімічних біографіях, крім самої хімії залишила слід і військова кафедра ДХТІ. Пройшовши кількарічний курс навчання, ми завершували його у військових літніх таборах, де, після присяги, нам ліпили зірочки лейтенантів і ми роз'їжджались згідно розподілення на роботу.

Димова машина ТДА-М призначена для задимлення різних об’єктів нейтральним димом, для дезінсекції місцевості, доріг і різних об’єктів інсектицидними аерозолями. Апаратура димової машини змонтована на шасі ГАЗ-66 та знаходиться в закритому кузові. Працює за принципом термічного випаровування висококиплячих фракцій у потоці гарячих газів з подальшою конденсацією парів в атмосфері. Довжина частини димової завіси, що не проглядається, при застосуванні димоутворювальної речовини — суміші № 1 (при швидкості вітру близько 3 м/сек та ізотермії) — не менше 1 км.

Після цього призивають на території Рожнятівського і Долинського районів необхідну кількість рядових запасів, шоферів. Їх ізолювали на території хімбату, частину в костелі з постеленими на підлозі матрацами,  почекали поки вони все взяте з дому випили і з’їли і силами цього складу нову техніку хімбату знімають з консервації і готують її до маневрів. Попутньо вже ми самі вчимо рядових операторів димових машин. Батальйон готував весь округ, комплектували найкращим обладнанням, навіть видали індивідуальні рації для кожного рядового. Ми такі бачили вперше. Потім вся техніка, особовий склад, майно, харчі, кухні грузяться на залізничні вагони і платформи і відправляється в Калінінградську область. Рядовий склад і офіцери-партизани їхали в “телячих”, залізних вагонах з “буржуйкою” посередині, для решти комскладу був призначений пасажирський вагон. Дорога довга, сухпайок, випадкові зупинки під час яких особовий склад біг в поле і швидко справляв нужду. Потім призвичаїлись малу нужду справляти на ходу, через напіввідкриті двері вагону, через що кожний вагон з часом обростав жовтими сталактитами. Кінцевий пункт — ліс недалеко від Балтійського моря, нас вигрузили — тут будете жити. Час десь по обіді і швидко починаєм довбати замерзлу землю для установки палаток. Палатки щоб менше промерзали необхідно до половини сховати в землю, під кожну палатку привезли заготовлені щити, які ставимо по сторонах ями. Палатка натягується поверх них, розрахована на сім-вісім чоловік, по центру “буржуйка”. Потім хвойні гілки і лежаки. Додатково я прихопив ще зимовий туристичний спальник, який пригодився і в дорозі. Видають зброю - автомати АК і пістолети ТТ ну і почалися військові, “героїчні” будні. Героїчного мало, як і мабуть у самій війні. Холод, бруд і пахота. Вчасно встати, нагодувати, заправити машини димсумішшю і пальним, виїхати в район, відпрацювати і всім повернутись в район проживання. Потім знову вся карусель - нагодувати, поспати, встати, заправитись і т.д. За місяць тільки раз вивезли в баню, думав воші привезу. В кінці ще захворів. В Долині добу грузились на холоді, сильно промерз в чоботях, валянки видали тільки в дорозі. І от поступово, від ніг догори по туловищу, почали формуватись чиряки. Особливо дошкульні на ногах, при ходьбі у валянках чиряки перетворювались в язви. Думалось не обійдусь без госпіталізації. Втім потім, після повернення додому, якось все пропало. І це при тому, що ми рахувались в найкращих умовах. Найбільше потерпала піхота, в лісі, в білих маскхалатах, білі бронемашини і заборона для демаскування найменшого вогню чи диму. Казали госпіталі в Калініграді були забиті обмороженими, були випадки смертей від чадного диму двигунів. Виїзди були далеко від місці проживання і запам’ятались вперше бачені залишки німецької господарки — чисті, як наші парки, ліси, дороги, господарські будівлі і кірхи з червоної цегли. Міста, в які попадали, були в якомусь дивному стані, наполовину зруйновані і наполовину недбало відновлені. Ніби тільки вчора закінчилась війна і їх поспіхом заселили завезенним населенням.

Основна складність наших бойових завдань полягала у вчасному виїзді всім особистим складом в точку задимлення і вчасним, сихронно з провадженним в цей час аеро- і космічним фотографуванням, накриттям об’єкту димовою завісою. Саме важливим була синхронність димопуску з тим фотографуванням і надійність роботи машин. Машини більш-менш прості, інциденти траплялись переважно у вигляді загорання димсуміші біля сопла машини під час роботи по задимленню. Такі випадки в основному діяли на психіку новоспечених операторів машин. Виглядало це як велетенський факел з димсопла, який просто треба грамотно погасити перезапуском машини. В мене був випадок, коли під час загорання прийшлося паралізованого страхом оператора витягати з машини, сам він самостійно не міг ні відпустити педалі газу ні вибратися в кабіни. Сама димова завіса досить ефективна, стійка і батальйоном ми могли накрити невелике місто. У нас був випадок, коли повертаючись із завдання, ми попали у власну завісу, яку вітром перемістило на дорогу. Видимість нульова, прийшлось зупинитись і майже годину перечекати в протигазах. А так загалом, після підведення підсумків, ми виявились найкращим димовим батальйоном, навіть брали на аналізи нашу димову суміш. Очевидно це можна пояснити тим, що ми все таки були не кадровою частиною, техніка була нова і невживана і дядьки, взяті з домівки, були дисциплінованіші і виконавчі без поганянь. Крім того, до батальйону був прикомандирований взвод сержантів-строковиків. Вони дієво помагали нам порадами і ліквідацією неполадок. Наприклад, при працюючій системі обігріву димсуміші, вона все таки іноді замерзала в трубопроводах. Порада сержанта проста — включити обігрів і їздити машиною в цей час по полю. Обігрів і перемішування швидко приводили до розмерзання. Після повернення додому з таких міроприємств, існував загальний порядок нашого обліку. У військкоматі відповідальний за облік і перепідготовку офіцерів запасу переставляв особові справи офіцерів, що прибули з перепідготовки, у кінець черги на наступну перепідготовку, наступні за нами готувались до чергового міроприємтсва. Таким наступним міроприємством для моїх товаришів по обліку став Чорнобиль....

Вооруженные Силы СССР после Второй Мировой войны: от Красной армии к Советской

Феськов Виталий Иванович Голиков Валерий Иванович Калашников Константин Анатольевич Слугин Сергей Анатольевич

Глава 19. Прикарпатский Краснознамённый (с 1974 г.) и Львовский военные округа в 1945-1991 гг.

46-й отд. батальон химзащиты (32233) Долина

https://litresp.ru/chitat/ru/%D0%A4/fesjkov-vitalij-ivanovich/vooruzhennie-sili-sssr-posle-vtoroj-mirovoj-vojni-ot-krasnoj-armii-k-sovetskoj/20

                                  Командир батальйону підполковник Соколов, начальние штабу майор Анатолій Романовський