Фотографія і схема перевалу Сталь (8) з льодовика Північний Нар

6-й день подорожі. 08.08.87р. Льодовик Північний Нар – ущелина Льядон – село Лия.

Спускаємось в ущелину Льядон по крутому. Гострому гребню правобережної морени, мимо каньйона з крутими конгломератними стінами, пропиленими струмками, що стікають з-під льодовика Північний Нар. Виходим на древні, зарослі рододендронами пагорби морен і правобережною стежкою виходим до невеликого озера. Всюди овечі стежки, траверсуючи схили ущелини, через невеликі відроги і кулуари, спускаємось в долину Нардона біля верхніх споруд Лія (нарзанні джерела). Нижче джерел, на прямовисній скелі лівого берега, кольоровими фарбами виконаний портрет Кости Хетагурова. Звідси починається грунтова дорога до селища Нар (8 км). Тут же південний кордон заповідника. Нижче по схилах ущелини появляється хвойний ліс. Палатки розкладаємо на пагорбі біля руїн родової башти.

7-й день подорожі. 09.08.87р. Село Лія – селище Нар – р.Закка – кошара біля с.Абайтікау.

Від Лії грунтова дорога вздовж річки до селища Нар – батьківщини засновника осетинської літератури, поета і художника Кости Хетагурова. Селище складається з кількох аулів, розкиданих на схилах гір. В центрі котловини підноситься скельний масив Нарікау, на поверхні якого збереглись древні дома і башти. Серед них дім-музей, де народився Коста Хетагуров, пам’ятник поету.

Від Нижнього Заромага через Нар вздовж ріки Закка до Рокського тунеля (11 км) закінчується будівництво шосейної дороги, яка буде з’єднувати Північну і Південну Осетію. На цьому участку можливий попутній транспорт.

Від Рокського тунеля путівець тягнеться вздовж лівого берега Закки через малонаселені аули Нак-кау і Хус-мазик до верхнього Абайтікау. Будівлі турбази «Закка» зруйновані сніговою лавиною. Магазинів, транспортного сполучення в цьому районі немає. Ночівля біля переправи коло гостинної кошари пастухів.

8-й день. 10.08.87р. Аул Абайтікау – верхів’я ущелини Закки.

Переправивишись вбрід через Закку за півгодини підходим до аула Абайтікау. Звідси вздовж зелених схилів по правому берегу Закки направляємось в ліву (по ходу) ущелину. Через 1,5 години стежка починає підніматись по схилу вище каньйону ріки і виводить по пологих трав’яних схилах до долинних сніжників верховій ущелини. На трав’янистому пагорбі правобережної морени довно зниклого льодовика обладнані добротні площадки для палаток. Поруч потужне джерело. На осипних схилах Сівераута багато кристалів гірського кришталю. На перехід від кошари до площадок необхідно біля 4,5 годин.

9-й день подорожі. Дньовка. 11.08.87р.

Через дощ і густий туман вирішено провести дньовку. Відпочинок. Короткотривалі екскурсії по околицях. Збір кришталю.

Фотосесія з пастухами

"…Из напитков осетины с особенным искусством приготовляли пиво, пользуясь дикорастущим хмелем, и арак - обыкновенную неочищенную водку в 20—30°, исключительно из ячменя. В двойной перегонке арак достигает до 60 и больше градусов и содержит незначительное количество сивушного масла…"

http://polit.ru/news/2016/10/15/hetagurov/

...після дегустації

10-й день подорожі. 12.08.87р. Верхів’я Закки – перевал Закка (1Б, ос.-сн.) – р.Дзамарашон

З ранку дрібний дощ. Західний вітер, іноді відкривається гребінь. Підйом на перевал починається спочатку по осипу, який веде до перевалу Сівераут (0,5 години). Досягнувши висоти лівого гребня, піднімаємось невеликим траверсом на гребінь і продовжуємо по ньому підйом до рівня верхнього осипного цирку. Пройшовши невеликий сніжник, продовжуємо рух по крутому (до 40°), дрібному і середнє, темно-бурому осипу до перевалу. Перевальна сідловина являє собою велике плато, покрите осипами і сніжниками. Придатне для ночівлі.

Час підйому від нижніх ночівок до перевальної сідловини – 2,5 години. На перевалі зняли записку групи туристів Черкаського клуба туристів під керівництвом Оришкевича С.І. від 08.08.87р. На перевалі сильний вітер, туман. Долина Дзамарашона майже повністю закрита густим туманом. Спуск з перевалу починаєм по крутому (до 40°) сніжнику біля 100 м. З допомогою льодорубів закріплюємо дві ступені мотузкових перил. В нижній частині схил виположується в сніговий цирк, окантований моренним валом. Потім, вправо – по крутому осипному гребню, на другу ступінь снігової тераси, яка зліва впирається в скельний гребінь. Звідси, вздовж водопадного потоку, по скелястих полицях і дрібним осипам, виходим на трав’яну терасу. Подальший спуск по крутих стежках турів серед зарослей рододендронів і різнотрав’я, вздовж глибокого каньйону з водопадами, в обширну долину Дзамарашдона. Тут починається закинута дорога в Куртатинську ущелину до річки Фіагдон. Кількома кілометрами нижче, на правому березі Дзамарашдона, є кошара. Є місток. Біля кошари ставимо палатки.

Час спуску з перевалу Закка до кошари біля 5 годин. Загальний час проходження перевалу, враховуючи обмежену видимість, дощ і трав’яні схили – 7,5 годин.

11-й день подорожі. 13.08.87р. Долина ріки Дзамарашдона – верхів’я Дзамарашдона.

Опівдні, під дрібним дощем, який триває вже третю добу, виходим у верхів’я долини. В кілометрі від кошари уторований шлях перегороджує довгий скельний прижим. Біля води проходу немає. Необхідно стежками турів піднятися метрів на 150 і траверсуючи трав’яні схили спустися до ріки, звідки стежка знову серпантином піднімається над каньйоном по правому борту ущелини і виводить у верхню долину Дзамарашдона – 2,5 години.

В двох переходах від каньйона, на зеленій галявині невелика кошара, де можна сховатись у випадку негоди. Приблизно в годині руху від кошари, по стежці правого берегу підходим до другої ступені прижиму і, долаючи його, за 0,5 години по крутому невеликому осипу спускаємось на рівну трав’яну площадку. Звідси вже проглядаються перевали Дзамараш і Мідаграбін. Примітний в цьому місці чистий, гірський струмок з довгими зеленими водоростями оброслих каменів. Моренні вали покриті тут різнокольоровим осипом і не мають певного напряму. Вночі західний вітер продував встановлені палатки як у аеротрубі. Постійно приходилось закріплювати розтяжки палаток.

Час переходу від нижньої кошари до верхів’їв ущелини біля 4-х годин.

12-й день подорожі. 14.08.87р.

Перевал Дзамараш(1А, 3479, ос.-сн.) – льодовик Мідаграбін – перевал Рессі Східний(2А, 3600, сн.-ос.) – ущелина Рессікомдон.

Від місця ночівлі продовжуємо підійматитсь, обходячи зліва моренні пагорби. Сама низька на гребні сідловина перевалу Дзамараш. Розташована південніше вершини 3510. На перевал веде слабо виражена стежка, яка губиться на дрібному осипу. Перевальний злет проходимо по невеликому сніжнику(до 30°). Перевал Дзамараш з достатньо широкою сідловиною на схід обривається широким сніжним плато. На перевалі зняли записку Ворошиловської гірської школи ПТП міста Москва під керівництвом Бебріса О.Р. від 14.08.87р. З перевалу відкривається незвичний для Кавказу вид на плавно вигинаючийся, розчленований полосами морен льодовик Мідаграбін і домінуючу над ним льодову вершину Джімарай(4780 м). Але через густу хмарність нам не вдалось побачити вершину у всій красі. Серед морен лівого борту льодовика виділяється гладь Мідаграбінського озера. Час підйому на перевал Дзамараш від місця ночівлі біля 2-х годин.

З перевалу, беручи вправо, спускаємось по льодовику рухаючись по найбільш пологих участках вздовж межі снігу і скель у напрямку озера. Справа, на скелястих схилах, можливий каменепад. Пересуватись необхідно обережно – внизу схил обривається льодовою стіною. Час спуску з перевалу до поверхневої морени 50 хв. Звідси добре проглядаються перевал Рессі а також льодові схили перевалу Дзамараш. Пообідавши, вирішили до озера не спускатись а в зв’язках, найкоротшим шляхом, по сніговому плато вийти під перевальний взлет (30 хв.). Сніговий взлет крутизною біля 45° подолали навісивши перила і пройшовши невеликий бергшрунд, покритий сніговим мостом.

Підйом на перевал Рессі Східний від поверхневої морени займає біля 1,5 годин. Сідловина перевалу досить широка, при необхідності може слугувати для ночівлі. На перевалі зняли записку групи туристів СК «Звезда» міста Ворошиловград під керівництвом Паранича І.В. від 11.08.87р.

Спуск з перевалу спочатку по пологому сніжнику, потім по крутому (біля 40°) скелясто-осипному схилу. Спускатися необхідно по камненебезпечному кулуару біля 50 метрів, вибираючи гребневі участки, з переходом вліво, через невеликий скельний гребінь в наступний кулуар до виходу на дрібний осип довжиною до 200 метрів. По всьому схилу розкидані численні скелясті зуби. Потім осип впирається в нагромадження скельних блоків. Потім осип впирається в нагромадження скельних блоків. Звідси, трохи правіше – конгломератні схили крутизною до 30° біля 150м. Потім вихід на велику трав’яну терасу, високо підняту над дном ущелини Рессі і покриту великими каменями. Від перевалу до тераси 1,5 години спуску. З тераси по трав’яних схилах крутизною 15° спускаємось по моренних валах правого борту ущелини. Звідси стежка веде по правому берегу ріки Ресікомдон до села Ресі. На спуск від сідловини перевалу до початку стежки – 2 години. Ще біля 3-х годин шляху по добрій стежці, що приводить до одиноких напівзруйнованих будівель села Ресі, розташованого на лівому березі Терека. Тут, на підвищенні, ставимо палатки. Загальний час переходу від верхів’я Дзамарошона до Терека, через перевали Дзамараш і Рессі – 9,5 годин. Вночі в горах сильна гроза. Ранком дрібний дощ і відбілені вершини гір.

льодовик Мідаграбін

13-й день подорожі. 15.08.87. Село Ресі – р.Терек – нарзанне озеро.

Виходим під дрібним дощем. В 2-х кілометрах від Ресі, на тому ж березі Терека, в місці впадіння в нього Тепдона розташоване село Тепі. Звідси починається грунтова дорога Трусівською ущелиною вздовж Терека до села Кобі, що розташоване на Військово-Грузинській дорозі на висоті 1950 метрів.

Проходимо повз напівзруйнованих башт майже безлюдних сел (сувора снігова зима 1987 року вимусила евакуювати населення з лавинонебезпечних районів) вздовж широкої, з чисельними рукавами, заплави Терека. Подолавши великий заболочений луг, підходим до скельного прижиму лівого берега. Тут долина звужується. Стежка нависає над бурхливим Тереком і тягнеться по скельних полицях з добре зализаними (від частого вживання) зачіпками. Іншого шляху немає. Колишня дорога розмита.

За прижимом широка лугова котловина з пологими схилами і древніми сторожовими баштами села Абано. Перед злиттям вод Суатісідона з Тереком через обидва русла прокладені підвісні мости на бетонних опорах, по яких можна перейти на праву сторону Терека або продовжити шлях лівим берегом до села Абано. Поблизу Абано знаходяться гарячі мінеральні джерела. Багата мінеральними джерелами і долина Суатісідона. Але, оскільки лівобережний міст частково зруйнований, прийшлось користуватися мостом через Терек і продовжити шлях правим берегом, долаючи численні притоки. Після Абано Терек врізається у вузьку ущелину, стиснену високими, крутими стінами рожевої лави і ніздрюватими, пористими травертінами. Цю тіснину називають Трусовською Кассарою. Її мальовничість створена в потужному лавовому потоці довжиною 8 км, який спустився по північному схилу Водороздільного хребта з кратеру вулкану Хорісар. Схили Трусовської котловини покриті яскравими альпійськими луками з низькорослою березою.

Перед Трусовською Кассарою, на правому березі Терека, з під схилів гори, пересікаючи дорогу тягнуться дві обширні травертинові тераси, покриті різнокольоровим натічним кальцієм. Трохи вище травертинів, на лівому березі Терека за селом Кетрісі, з під крутого схилу стікає потужний нарзанний потік з глибоким озером. (20х25 метрів). Місце біваку. На перехід від села Ресі до травертинів потрачено 8 годин.

14-й день подорожі. 16.08.87р. Травертіни – Трусівська котоловина – село Кобі.

Закінчуємо подорож по місцях розмитої грунтової дороги. Пройшовши Трусівську котловину з бурхливим Тереком, мимо древніх, закам’янілих травертинових стін, підрізаних перед селищем Окрокана новою дорогою. За селищем, зліва в Терек впадає ріка Міадон. У верхів’ях ущелини видно льодовики, що сповзають з Казбекзького плато і вершин Майліхох і Спартак.

Закінчили пішохідну частину на Військово-Грузинській дорозі біля селища Кобі. Через відсутність транспорту на Тбілісі і запасів харчів(неділя і пізній час) приняли рішення повертатися додому по спрощеному варіанті. Посліднім автобусом на Орджонікідзе і далі на Мінеральні Води. Звідти і було направлено телеграфне повідомлення в КСС селища Казбегі про завершення походу. З Мінеральних Вод 17.08.87р. в 14.10 поїздом №31 виїхали на Київ.

Закагори (груз. ზაქაგორი) или Чето́йта (осет. Четойтыхъæу, дословно: «селение Четоевых») — это некогда село, а ныне крепость в самом дальнем конце Трусовского ущелья в Грузии. Находится на левом берегу реки Суатисидон у её впадения в Терек. Когда-то в селении Четойта была найдена надпись на надгробном памятнике на осетинском языке, сделанная сирийско-несторианским письмом, которая датируется 1326 годом. Поэтому крепость относят к XIVвеку. По всей видимости, когда-то это было и укрепление, и жилой комплекс. Но сейчас это живописные руины на холме. Крепость - последняя точка на маршруте по ущелью Трусо. Прямо под крепостью расположен контрольно-пропускной пункт с пограничниками, и дальше без специального разрешения никого не пропускают. Тем не менее, пограничники всегда вежливо встречают приезжих и разрешают свободно гулять по крепости. Проехать на внедорожнике сюда можно с мая по конец октября.

Ну і трохи сучасних сторінок з мережі про ті місця, де ми мандрували.

Слайди Володі Шермети

Продовження