Предмет, функції та методологія економічної науки
Питання, що розглядаються в темі
2. Основні функції економічної науки.
3. Методологія економічної науки.
Ключові слова: економічна наука, меркантилізм, фізіократи, політична економія, економічна теорія, функції економічної науки, методологія економічної науки.
Кожна наука має свій об’єкт пізнання. Економічна наука не є виключенням. Характерна особливість останньої полягає в тому, що вона є однією з найдавніших наук. Джерела економічної науки знаходяться в глибині віків, де зароджувалася світова цивілізація, в країнах Стародавнього Сходу V-III ст. до н.е. Пізніше економічна думка отримала свій розвиток в Стародавніх Греції та Римі. Аристотель ввів термін «економія» (від грецького oikonomia – управління домашнім господарством), від якого й походить поняття «економіка». В ранньому середньовіччі християнство оголосило просту працю святою справою, почав стверджуватись найважливіший принцип: хто не працює, той не їсть.
Як наука економіка сформувалася в XVI-XVII ст. Її першим теоретичним напрямком став меркантилізм (від італійського mercante – торговець), який субстанцію (зміст) багатства суспільства та особистості вбачав у грошах, а гроші зводив до золота. Шляхи збільшення грошового багатства меркантилісти вбачали в торгівлі, в системі грошового, а пізніше торговельного балансу. В XVII ст. з’явилася нова назва економічної науки – політична економія, яка проіснувала більше трьох століть і до цього часу належить до фундаментальних економічних дисциплін. Новий напрямок цій науці надали фізіократи (від грецького phisis – природа та kratos – влада), які стверджували, що джерелом багатства є не обмін, а землеробська праця. Засновником класичної політичної економії вважають Адама Сміта (1723-1790), який у 1776 році видав свою відому книгу «Дослідження про природу і причини багатства народів». Його вчення заклало основи трудової теорії вартості та ринкової економіки в цілому. Подальший розвиток вчення А.Сміта отримало в працях німецького філософа й економіста Карла Маркса (1818-1883), який створив теорію наукового соціалізму в своїй багатотомній праці «Капітал». Ідеї А.Сміта отримали свій розвиток і в працях економістів австрійської школи, які створили теорію маржиналізму, а також у працях економістів математичної школи.
Економічна наука в умова сучасності отримала більш поширену назву – економічна теорія, а в англо-американській літературі – «економікс». Термін «економікс» вперше запровадив англійський економіст Альфред Маршал (1842-1924) в своїй книзі «Принципи економікс». І сьогодні в сучасній англо-американській літературі всі три терміни – політична економія, економічна теорія і економікс – розглядаються як синоніми, які відображають теоретичні аспекти економічної науки, на що прямо вказує американський економіст Пол Самуельсон. У вітчизняній економічній літературі продовжує точитися дискусія щодо тотожності чи відмінності цих понять.
Однак цілком очевидно, що еволюція термінів політекономія та економічна теорія відображає історичний процес розвитку економічної науки. На різних етапах розвитку економічної цивілізації людського суспільства змінювалися підходи, акценти, одні проблеми змінювалися іншими, переглядалися застарілі принципи, виникали нові теоретичні положення. Все це і є закономірним процесом розвитку економічної науки.
В сучасній економічній науці, взятій в концептуальному теоретичному аспекті, спостерігається синтез старої класичної школи та трьох нових напрямів. По-перше, це кейнсіанський напрямок, який назвали на честь його засновника англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946). Кейнсіанство і сьогодні служить теоретичною передумовою державного регулювання ринкової економіки шляхом збільшення чи зменшення попиту через зміни готівкової і безготівкової грошової маси. Цей напрям по праву було проголошено «кейнсіанською революцією в політичній економії». Кейнсіанство в його сучасному вигляді часто називають неокейнсіанством. За ступенем впливу на соціально-економічне мислення світового співтовариства з кейнсіанством може порівнятися хіба що класична школа А.Сміта та Девіда Рікардо (1772-1823) і концепція марксизму. Не випадково П.Самуельсон в історії економічної науки особливо виділяє трьох видатних мислителів: А.Сміта, К.Маркса та Дж. М. Кейнса.
Другим напрямом у сучасній економічній науці є неокласичний напрям. Перший етап цього напрямку пов’язаний з ім’ям А.Маршала та зі спробою поєднати класичну теорію А.Сміта з маржиналізмом (від франц. marginal – граничний) – вчення, засноване на використанні граничних величин (гранична корисність, граничний дохід тощо). Наступний, сучасний, етап неокласичного напряму виник у 70-80 роках ХХ століття. Новий класичний економікс являє собою реакцію на надмірне втручання держави в економічне життя суспільства. Цей напрям сьогодні представлено теорією монетаризму (від англ. money – гроші), де роль держави в стабілізації економіки зводять до регулювання грошового механізму, і теорією неолібералізму, яка висуває тезу, що втручання держави в економічне життя треба звести до мінімуму і водночас надати максимум свободи підприємцям і торгівцям. На основі об’єднання теорій неолібералізму та кейнсіанства виникла теорія соціально-орієнтованого ринкового господарства, що поєднала в собі концепції А.Сміта і Дж.М.Кейнса в щось принципово нове.
Третій напрям – це інституціонально-соціологічний підхід до вирішення проблем господарського життя. При цьому поняття «інститут» трактується досить широко: це і корпорація, і монополія, і держава, і профспілки, а також найрізноманітніші соціальні установи і юридичні норми. В межах цього напрямку виникли теорії права власності, суспільного вибору, неоіндустріального (інформаційного) суспільства та інші.
Цей невеликий екскурс в історію та ґенезу економічної науки дозволяє наблизитися до визначення предмету економічної науки, розглянутої в концептуальному, теоретичному аспекті.
Економічна теорія – наука, що вивчає поведінку людей як господарюючих суб’єктів на всіх рівнях економічної системи в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг з метою задоволення людських потреб при обмежених природних ресурсах.
Найголовнішими питаннями економічної науки завжди були й залишаються: поведінка людей, які в реальному житті виступають як господарюючі суб’єкти, включаючи домашні господарства, підприємства, фірми на мікрорівні, і державу на макрорівні; обмеженість ресурсів і безмежність потреб людини, сім’ї, фірми і суспільства; утворення багатства і механізм його розподілу; процеси обміну і споживання матеріальних благ і послуг; мікро- і макрорівні економічної системи; організацію виробництва, праці, управління і соціально-економічні відносини між людьми; міжнародну інтеграцію та світові економічні зв’язки. Всі ці та багато інших проблем входять в об’єкт дослідження даної науки, утворюють її зміст.
Сучасна економічна наука синтезує в собі всі її основні напрямки: вона опирається на класичну школу А.Сміта і Д.Рікардо з її системою ринкових відносин; на марксизм, що глибоко дослідив відносини матеріального виробництва; на маржиналізм з його аналізом поведінки споживача в економічній системі; вона включає в себе неокласичний напрямок і кейнсіанство, що глибоко дослідили сферу мікроекономіки та макроекономіки. Сучасна економічна наука спирається і на інституціонально-соціологічний підхід, без використання ідей якого неможливою є соціально-орієнтована змішана економіка. Всі ці та інші новітні напрямки взаємно доповнюють один одного і в своєму взаємозв’язку формують єдину сучасну економічну науку. Однак цю науку, подану у формі економічної теорії, не можна вважати наукою універсальною.
Економічне життя суспільства складне і сповнене протиріч, воно являє собою багатогранну і багаторівневу структуру, яку може пізнати лише відповідна система економічних наук. Центральний блок системи, її теоретична частина – економічна теорія. В цю ж систему можна включити ще по меншій мірі три блоки економічних наук, що доповнюють і збагачують економічну теорію:
- історико-економічні науки (історія народного господарства, історія економічних вчень тощо);
- спеціальні, або функціональні економічні науки (фінанси та кредит, ціноутворення, бухгалтерський облік, маркетинг, економіка праці тощо);
- конкретно-економічні науки, що вивчають або окремі сфери господарства (економіка галузей) або окремі господарюючі суб’єкти (економіка підприємств, регіонів, окремих країн тощо).
Економічна теорія знаходиться ніби в центрі цієї системи, виступаючи при цьому своєрідним вступом до всієї складної системи економічних наук. П. Самуельсон економічну теорію образно назвав «королевою» економічних наук.
На сьогоднішній день використовується й інша, простіша, класифікація економічних наук, яка умовно поділяє їх на три групи:
- загальні (економічна теорія, мікроекономіка, макроекономіка, менеджмент, державне регулювання та ін.);
- спеціальні (фінанси і кредит, ціноутворення, страхова справа, банківська справа, бух облік і аудит, статистика та ін.);
- галузеві (економіка тієї чи іншої галузі народного господарства).
2. Основні функції економічної науки
Приступаючи до вивчення економічної науки, варто перш за все з’ясувати, яку роль виконує економічна наука в реальному житті, якими є її функції і яке місце вона посідає серед інших соціальних цінностей. Виділяють п’ять основних функцій, які виконує економічна наука в житті людського суспільства.
1. Науково-пізнавальна функція. Людина, яка вивчає економічну науку, пізнає один з найважливіших аспектів життя людського суспільства – процеси виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг, без яких існування людського суспільства було б неможливим.
2. Критична функція. В реальному житті ми маємо справу з найрізноманітнішими формами господарювання, одні з яких більш, а інші менш ефективні. Відповідно, в науці щодо одного і того ж питання існують різні погляди, неоднакові підходи та рішення. В цих умовах економічна наука повинна дати об’єктивні критичні чи позитивні оцінки як формам економічного життя, так і теоретичним концепціям.
3. Практична (прагматична) функція. Практичність економічної науки відображається в тому, що кожен керівник держави, фірми, інший господарюючий суб’єкт у своїх конкретних справах свідомо чи не усвідомлюючи того керується її принципами та законами. Однак практичні аспекти економічної науки не слід розуміти примітивно. Ця наука не може навчити, як вести домашнє господарство, садівництво, землеробство, як добувати нафту і газ, як управляти фірмою чи персоналом. Для цієї мети необхідні інші науки. Економічна наука є лише передумовою успішного розвитку економіки як на макро-, так і на мікрорівнях, але не більше того.
4. Прогностична функція. Глибокий рівень пізнання всіх сторін економічного життя дає окремій особі, фірмі та суспільству в цілому можливість передбачити події, тобто можливість наукового прогнозу майбутніх економічних явищ як на мікро- так і на макрорівнях. В економічному житті та чи інша здійснена дія часто тягне за собою непередбачувані наслідки. Прикладом може слугувати ситуація, яка склалася на Україні в 1992-94 роках, коли невдалі дії уряду призвели до гіперінфляції та масового зубожіння населення України. Разом з тим в ряді інших країн перехід до ринку виявився більш передбачуваним і цілком прогнозованим.
5. Методологічна функція. В літературі часто можна зустріти справедливе твердження, що економічна теорія є не лише вченням, але й методом, своєрідним інтелектуальним інструментом, технікою мислення. Американський економіст Пол Хейне з цього приводу висловив таку думку: «Економіст знає реальний світ не краще, а в більшості випадків гірше за менеджерів, механіків, тобто людей справи. Але економісти знають, як різні речі зв’язані між собою».
При цьому економічна наука в методологічному аспекті вчить не лише тому, що треба робити, але й тому, чого робити не варто. І, очевидно, що останнє є не менш важливим, ніж перше.
Характерна функціональна особливість економічної науки полягає також і в тому, що вона розглядає ті питання реального життя, які стосуються всіх і кожного зокрема. Тут виключень не існує. Жодна людина в світі не може абстрагуватися чи відійти від проблеми ведення домашнього господарства, жодне суспільство не може не вирішувати найскладніших проблем організації економічного життя.
Загальний висновок полягає у тому, що економічна наука допомагає нам розуміти навколишнє господарське життя, оцінювати користь одних явищ і шкоду інших; вчить нових способів пізнання економічних подій; врешті, дозволяє передбачати певні наслідки наших практичних дій, а передбачення сприяє розумній дії. Вона дає ключ до вирішення багатьох проблем (підприємництво, фінанси, облік тощо), ключ, але не рецепт.
3. Методологія економічної науки
Методологія – це наука про методи пізнання явищ природи, суспільства і мислення. Методологія економічної науки є наукою про методи пізнання економічних процесів господарського життя.
В якості предмета дослідження економічної науки виступають:
а) об’єкт дослідження – економічні явища;
б) суб’єкт дослідження – людина, фірма, держава, їх економічна поведінка;
в) сфера дослідження – середовище, в якому здійснюється господарська діяльність людини, фірми, держави.
В процесі свого історичного розвитку методологія економічної науки опиралася на різні підходи і принципи, серед яких найвідоміші раціоналістичний, суб’єктивний, емпіричний і діалектичний. Раціоналістичний підхід базується на спробі відкрити «звичайні» і раціоналістичні закони економіки. Найвище втілення цього підходу – вчення А.Сміта і Д.Рікардо. При суб’єктивному підході в якості основного предмета дослідження виступає людина як господарюючий суб’єкт. Найвище втілення цього підходу – це теорія споживчої поведінки, яка ґрунтується на граничній корисності. Емпіричний підхід базується на глибокому вивченні реальних факторів економічного життя. Найвище його втілення – це економічні моделі, мікроекономіка та макроекономіка. Діалектичний підхід висуває тезу, що емпіричного досвіду для пізнання недостатньо і що потрібен аналіз явищ в їх розвитку, русі. Неважко помітити, що кожен підхід містить в собі елементи істини. Сучасна методологія економічної науки використовує всі наведені вище підходи та принципи.
Разом з тим сучасна методологія бачить і обмеженість традиційного економічного мислення. Характерна особливість реального економічного життя є такою, що людина не може жити поза економічними процесами, у кожної людини складається свій особистий досвід участі в економічному житті, формується власний погляд на певні господарські процеси. В результаті утворюється традиційне економічне мислення. При цьому багато людей щиро переконані, що їх особисте уявлення про економічні процеси є єдино вірним. П.Самуельсон помітив, що здоровий глузд і звичайне повсякденне мислення насправді можуть виявитися простим безглуздям. Наприклад, підвищення грошової заробітної платні одному члену сім’ї збільшує сімейні доходи та покращує добробут сім’ї. Але чи можна на основі цього факту робити висновок, що при підвищенні грошової заробітної платні всім працівникам суспільства, підвищиться благоустрій суспільства в цілому? Відповідь очевидна – ні. Ось чому економічна наука в своїх дослідженнях опирається не на звичайне повсякденне економічне мислення, де значною мірою наявний суб’єктивізм, упередженість і навіть забобони, а на наукове економічне мислення, що намагається визначити об’єктивну істину.
Процес наукового пізнання проходить три етапи: живе «споглядання» реального життя, збір фактів, їх первинна обробка; абстрактне наукове мислення; нове повернення до практики з метою її поліпшення. Іншими словами, на першому етапі пізнання аналізуються факти та події реального життя; на другому етапі виробляються теоретичні положення та принципи; на третьому – приймаються рішення та виробляється економічна політика.
Варто наголосити на тому, що в процесі пізнання активну роль відграє практика, реальне економічне життя. Її роль полягає: по-перше, вона є основною вихідною базою процесу пізнання; по-друге, економічна реальність являє собою ціль процесу пізнання, бо економічну науку вивчають не в якості самоцілі, а в якості засобу покращення власного життя; по-третє, економічне життя, господарська практика є критерієм істинності чи оманливості триманих знань про економічне життя.
При всій важливості практики основна ланка наукового пізнання знаходиться в межах другого етапу – абстрактного наукового мислення, що передбачає використання певних методів пізнання. Своєю чергою методи пізнання потрібні для того, щоб зрозуміти економічні категорії, розтлумачити економічні закони.
Економічні категорії – це поняття, які відображають найбільш суттєві властивості економічних явищ, їх відношення одних до одних.
Прикладами таких категорій є товар, гроші, мінова вартість, споживча вартість, обсяг попиту тощо. Знання категорій вже передбачає наукове знання.
Основну увагу економічна наука приділяє знанню економічних законів.
Закон є виразом наявних, стійких, повторюваних, причинно-наслідкових зв’язків між явищами. Відповідно, економічні закони – це відображення даних відносин між економічними явищами.
Кожне явище утримує в собі загальне і особливе, або специфічне та індивідуальне. Щодо економічних законів загальним є те, що всі закони природи, суспільства та мислення є об’єктивними, тобто економічні закони, так само як і інші закони природи, не залежать від свідомості, від того, чи знає людина про їхнє існування чи ні. Так, закони ринку – закон вартості, закон попиту і пропозиції, закон конкуренції – існують незалежно від того, чи відомо про них учасникам ринку чи ні.
В той же час економічним законам притаманні власні особливості, певна специфіка. Можна виділити дві таких особливості: по-перше, суб’єктивна форма прояву економічних законів; по-друге, їх динамічність, оскільки економічне життя суспільства є рухливим і мінливим, що демонструє історичний характер економічних законів.
Суб’єктивна форма прояву економічних законів проявляється в тому, що вони діють не поза, а через думки та дії людей, через їхні вчинки. Економічні закони – це закони, що визначають господарську діяльність людей. Наприклад, ми видаємо трьом продавцям три цілком однакові чоловічі костюми, і пропонуємо продати їх на ринку за вільною ринковою ціною. Можна бути переконаним, що всі вони будуть проданими за різними цінами. В цьому простому факті продажу очевидно простежується і об’єктивне, і суб’єктивне. На цій основі поєднання об’єктивності та суб’єктивності в науці і, відповідно, в людських вчинках можуть виникнути два ухили: фаталізм і волюнтаризм. Перший веде до фетишизму (примхливості) економічних законів, сліпому підпорядкуванню частини людей цієї об’єктивності. Другий веде до ігнорування об’єктивності та абсолютизації суб’єктивності, вольовому вирішенню проблем без врахування законів економічного розвитку. Варто вказати й на те, що об’єктивність законів не можна змішувати зі стихійністю їх прояву. Справжній керівник повинен розуміти, що будь-яким економічним процесом можна й потрібно керувати, а для досягнення цієї мети потрібні знання об’єктивних закономірностей і суб’єктивних форм їх прояву.
Динамічність економічних законів проявляється в тому, що вони піддаються розвиткові з більшою силою, ніж закони природи, і, відповідно, вони історичні. З цієї точки зору варто розрізняти загальні економічні закони (наприклад, закон підвищення економічної ефективності) і специфічні економічні закони, властиві даному періоду розвитку економіки певної країни (наприклад, закон попиту і пропозиції щодо України на сучасному етапі розвитку її економіки).
У який, усе ж таки, спосіб люди використовують економічні закони? Відомо, що влада людини над силами природи та суспільства передбачає використання законів розвитку природи, суспільства та мислення. Можна виділити такі етапи цього процесу: пізнання економічних законів; постановка цілей для вирішення певних економічних завдань; визначення шляхів досягнення економічних цілей; організація самої господарської діяльності.
У зв’язку з цим особливе місце посідає знання методів та прийомів абстрактного мислення в процесі вивчення економічних явищ. Сучасна економічна наука використовує цілий арсенал цих методів:
- аналіз і синтез, індукція та дедукція;
- категорії та закони формальної логіки (логіки Аристотеля);
- категорії та закони діалектичної логіки (логіки Гегеля);
- знання історичного досвіду;
- кількісний аналіз, математичні методи розрахунку залежностей, графіка як форма наочного зображення залежності між двома або й більше змінними;
- позитивний метод пізнання, що описує та систематизує наявні економічні факти та події, тобто вивчає те, що є насправді;
- нормативний метод – аналіз практичної діяльності людини з метою визначення шляхів досягнення максимальної ефективності цієї діяльності, тобто пошуки того, щомає бути;
- моделювання, яке надає сконструйований прояв економічних явищ, причому цей прояв являє собою спрощений опис економічної системи. Подібно до плану-схеми залізничних шляхів України можна собі уявити модель організаційної структури фірми, банку, галузі тощо;
- системно-функціональний метод, що розглядає явище як єдину систему. Типовим приклад такої системи є діяльність фірми, підприємства;
- прийняття здобутків історії світової економічної думки.
Оцінюючи значення та роль економічної теорії як науки, не слід їх перебільшувати, треба завжди бачити обмеженість будь-якої науки, в тому числі й економічної. По-перше, будь-яке знання є відносним; попереду завжди багато непізнаного та невідомого: якщо було б по-іншому, то майбутнім молодим поколінням вчених у науці не було б чого робити. По-друге, будь-яка наука, в тому числі й економічна теорія, є наукою односторонньою, вона відображає лише один момент істини, один аспект економічного життя, тоді як всю економічну систему зі всіма її елементами та проявами може представити лише система наук. По-третє, на кожному новому етапі розвитку суспільства з’являються відхилення, крайнощі, елементи фетишизму та фаталізму. Так, протягом економічного становлення незалежної України можна було спостерігати спроби щодо вирішення складних соціально-економічні проблеми або чисто технічними засобами, або з позиції вульгарного економічного матеріалізму, зводячи всі проблеми до наживи, або утопізму, вважаючи, що ринок сам по собі вирішить усі проблеми.
Все це зайвий раз доводить необхідність звернення до справжньої економічної науки та відмови від блукання в темряві необізнаності й випадкових явищ.
1. Що є предметом економічної науки?
2. До якого історичного періоду можна віднести виникнення економічних знань?
3. Економічні вчення та їх генезис в процесі суспільно-економічного розвитку.
4. Класифікація економічних наук.
5. Основні функції та завдання економічної теорії.
6. Методологія сучасної економічної науки.
7. Сутність економічних категорій.
8. Економічні закони: їх види та основні характеристики.